Рішення № 140064134, 15.09.2026, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

15 вересня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/637/26

Господарський суд Чернігівської області у складі судді А.С. Сидоренка, за участю секретаря судового засідання Балан Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали позовної заяви за позовом першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури (14000 м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (код 00022674)

14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 7

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України (код 37508596)

01008, м. Київ, вул. М.Грушевського, 12/2

до Ріпкинської селищної ради (код 04412583)

15000, смт. Ріпки, вул.Святомиколаївська, 85

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

за участі представників учасників справи:

від позивача: Носовець В.А. (в порядку самопредставництва)

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

В судовому засіданні прийняв участь прокурор Трутень О.О.

ВСТАНОВИВ:

02 липня 2026 року через систему Електронний суд до Господарського суду Чернігівської області надійшла позовна заява від 02.07.2026 № 12-1954-26 першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Ріпкинської селищної ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, якою прокурор просить усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 164,1746 га з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168, яка входить до складу території ландшафтного заказника загальнодержавного значення Замглай шляхом:

зобов`язання Ріпкинської селищної ради (код 04412583) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 площею 164,1746 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації,

скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 62987104) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням речових прав Ріпкинської селищної ради на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 площею 164,1746 га (номер відомостей про речове право 46286317),

скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 площею 164,1746 га, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру.

В обґрунтування заявлених позовних вимог прокурор зазначає, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду державної форми власності, а тому не може вибувати з державної власності та передаватись у комунальну або іншу форму власності.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 06.07.2026 постановлено:

прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі;

здійснювати розгляд позовної заяви за правилами загального позовного провадження;

залучити Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства України до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача;

призначити розгляд позовної заяви в підготовчому засіданні на 30 липня 2026 року;

встановити процесуальний строк для подання відповідачем відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

встановити процесуальний строк для подання третьою особою письмових пояснень щодо позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали;

викликати для участі в судовому засіданні повноважного представника Ріпкинської селищної ради в якості відповідача;

викликати для участі в судовому засіданні представника Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

Відповідач та третя особа належним чином були повідомлені про дату, час та місце проведення призначеного на 30.07.2026 підготовчого засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи роздрукованими з комп`ютерної програми Діловодство спеціалізованого суду довідками про доставку електронного листа до електронного кабінету в підсистемі Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи Електронний суд, однак процесуальним правом на участь у ньому не скористалися.

13.07.2026, у встановлений судом процесуальний строк, через систему Електронний суд відповідачем до Господарського суду Чернігівської області поданий відзив від 13.07.2026 на позовну заяву.

У даній заяві по суті справи відповідач зазначає, що Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 35-ОТГ Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність передано у комунальну власність Ріпкинської селищної ради земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 164,1746 га з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168.

Право комунальної власності на спірну земельну ділянку з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 площею 164,1746 га було зареєстровано 17.01.2022 року як ділянку сільськогосподарського призначення. Орган місцевого самоврядування лише прийняв ділянку за процедурою передачі, не знав і не міг знати, що ділянка належить до природньо-заповідного фонду.

Як наслідок, якщо порушення допущене саме Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області, то відповідальність за незаконність первинного акту покладається на державний орган. У зв`язку з чим судові витрати підлягають стягненню саме з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, якого необхідно долучити до участі у справі.

Отже, фактично відзив на позовну заяву містить клопотання відповідача про залучення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до участі у справі.

Розглянувши дане клопотання, суд постановив протокольну ухвалу про залишення його без задоволення, оскільки звертаючись з ним відповідач не зазначив процесуальний статус управління, тобто в якості кого воно має бути залучене до участі у справі.

При цьому, суд зауважив, що якщо відповідач вважає себе неналежним відповідачем, або управління має бути залучене як співвідповідач, то за правилами ст. 48 Господарського процесуального кодексу України підставою для вчинення судом відповідної процесуальної дії має бути відповідне клопотання прокурора або позивача, однак останнє в матеріалах справи відсутнє. У випадку ж якщо відповідач вважає необхідним залучення Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, то необхідним є обґрунтування підстав, за яких третю особу належить залучити до участі у справі, яким чином рішення у даній справі вплине на права та обов`язки управління щодо однієї із сторін по справі; також необхідним є визначення на стороні кого (позивача або відповідача) слід залучити управління до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Разом з тим, відповідне обґрунтування відповідачем також наведено не було.

Відзив на позовну заяву містить клопотання органу місцевого самоврядування про проведення призначеного на 30.07.2026 підготовчого засідання за відсутності його повноважного представника.

14.07.2026, у встановлений судом процесуальний строк, через систему Електронний суд третьої особою до Господарського суду Чернігівської області подані письмові пояснення від 13.07.2026 №2431-06/245 щодо позову.

Дана заява по суті справи містить клопотання третьої особи про розгляд справи за відсутності її повноважного представника.

В підготовчому засіданні 30.07.2026, дослідивши зміст позовної заяви та доданих до неї документів, суд підтвердив наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Крім того, в підготовчому засіданні 30.07.2026 суд розкрив інформацію про те, що повноважний представник позивача Маковій Юлія Григорівна працювала в Господарському суді Чернігівської області на посаді помічника судді, зокрема, у судді Сидоренка А.С. Однак, підстав для самовідводу судді не вбачається.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 30.07.2026 постановлено:

продовжити строк підготовчого провадження на тридцять днів;

закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 15 вересня 2026 р. о 11:00;

викликати для участі в судовому засіданні першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури та представника Чернігівської обласної державної адміністрації в якості позивача;

викликати для участі в судовому засіданні представника Ріпкинської селищної ради в якості відповідача;

викликати для участі в судовому засіданні представника Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача.

30.07.2026, через систему Електронний суд від Чернігівської обласної прокуратури до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява про уточнення пункту 3 прохальної частини позовної заяви, в якій просив позовні вимоги, викладені у п.3 прохальної частини, розглядати в наступній редакції:

Усунути перешкоди власнику державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168, площею 164,1746 га, яка входить до складу території ландшафтного заказника загальнодержавного значення Замглай шляхом:

зобов`язання Ріпкинську селищну раду (код 04412583) повернути земельну ділянку з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 площею 164,1746 га державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (код 00022674),

скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 62987772) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням речових прав Ріпкинської селищної ради на земельну ділянку площею 164,1746 га кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 (номер відомостей про речове право 46286831),

скасування у Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 площею 164,1746 га, виключивши відповідні відомості щодо земельної ділянки з Державного земельного кадастру.

31.08.2026, через систему Електронний суд від відповідача до Господарського суду Чернігівської області надійшла заява про визнання позову, в якій відповідач визнає позовні вимоги та просить судові витрати покласти на відповідача у розмірі 50% судового збору та повернути Чернігівській обласній прокуратурі з бюджету 50% сплаченого судового збору при подання позову.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

Відповідно до ч. 3 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

14.09.2026, через систему Електронний суд від відповідача до Господарського суду Чернігівської області надійшло клопотання про проведення призначеного на 15.09.2026 судового засідання за відсутності його повноважного представника.

У судовому засіданні 15.09.2026 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Указом Президента України «Про території та об`єкти природно-заповідного фонду загальнодержавного значення» від 04.11.2000 № 1207/2000 з метою збереження та відтворення цінних природних комплексів, генофонду рослинного і тваринного світу, оголошено ландшафтним заказником загальнодержавного значення «Замглай» - природну територію площею 4428 гектарів, які на той час знаходились на території Ріпкинської селищної ради (1139 га), Замглайської селищної ради (2275 га) та Ловинської сільської ради (1014 га) Ріпкинського району Чернігівської області.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 № 730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» території Замглайської селищної та Ловинської сільської рад увійшли до складу Ріпкинської селищної ради.

Державним управлінням екології та природних ресурсів в Чернігівській області з метою охорони та збереження в природному стані національного надбання, ландшафтний заказник передано під охорону Ріпкинській, Замглайській селищним радам та Ловинській сільській раді Ріпкинського району, про що складено охоронні зобов`язання від 05.12.2000 № 16/44-578.

Згідно із охоронними зобов`язаннями на заповідній території забороняється проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду заповідному об`єкту та порушити екологічну рівновагу.

Наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 05.02.2001 № 27 затверджено Положення про ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай», відповідно до якого Заказник входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюються особливий режим охорони, відтворення та використання. На території Заказника забороняється діяльність, що суперечить його цілям та завданням, а саме: проведення господарської діяльності, яка може спричинити шкоду Заказнику та порушити екологічну рівновагу; знищення та зміни видового складу рослинного покриву, у тому числі: розорювання та залісення ділянок; влаштування пасовищ для худоби; надання земельних ділянок під забудову, тощо (п. 1.3, 3.1 Положення).

Земельну ділянку природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай» сформовано як земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 155,6176 га, якій присвоєно кадастровий номер 7424483600:02:001:0168.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 35-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано у комунальну власність Ріпкинської селищної ради земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 10372,2231 га та складено відповідний акт приймання - передачі від 09.12.2020, згідно якого у комунальну власність серед інших передано земельну ділянку з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 площею 164,1746 га як ділянку із категорією - сільськогосподарське призначення.

На підставі цього ж наказу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Ріпкинською селищною радою 17.01.2022 зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 як ділянку сільськогосподарського призначення.

За повідомленням Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації (листи від 11.07.2023 № 08-07/1390 та від 30.09.2025 № 08-07/2333) земельна ділянка з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 розташована в межах території ландшафтного заказника «Замглай».

Додаток до листа Департаменту екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації містить графічні відображення, які дають можливість для візуального доступного сприйняття факту накладення меж спірної земельної ділянки з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 на територію заказника.

Положенням про Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації, затвердженим розпорядженням начальника Чернігівської обласної військової адміністрації 21.11.2025 № 1333 визначено, що Департамент забезпечує реалізацію державної політики у сфері заповідної справи, здійснює державне управління та регулювання у сфері охорони і використання територій та об`єктів природно-заповідного фонду на території області; забезпечує здійснення заходів із збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, формування, збереження та використання екологічної мережі області відповідно до чинного законодавства.

За інформацією Державної екологічної інспекції у Чернігівській області від 17.11.2025 № 02/3370 з долученою картосхемою місця розташування земельної ділянки), згідно із використаними нею відомостями офіційного геопорталу Національної інфраструктури геопросторових даних, земельна ділянка з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 знаходиться в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай».

За інформацією Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України більша частина території ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай» розташована в межах території Смарагдової мережі UА0000055 Zamhlai. При плануванні або здійсненні діяльності має бути врахована необхідність забезпечення збереження у довгостроковій перспективі природних оселищ та видів природної фауни і флори, що підлягають особливій охороні в Європі та вказані у стандартних формах даних територій мережі.

Як вказує прокурор у поданій позовній заяві згідно даних Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником спірної земельної ділянки є Ріпкинська селищна рада, яка набула право власності на цю земельну ділянку всупереч вимогам законодавства. Отже, оспорювана земельна ділянка безпідставно передана у комунальну власність Ріпкинській селищній раді.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

За частиною 4 статті 23 Закону №1697-VII наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Відповідно до частини 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: в чому полягає порушення інтересів держави (1); необхідність їх захисту (2); визначені законом підстави для звернення до суду прокурора (3); а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах (4).

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина 4 статті 23 Закону №1697-VII).

Згідно із ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Водночас вказаною нормою гарантовано захист права на мирне володіння майном тільки тій особі, яка законним шляхом набула його у власність, у зв`язку з чим для оцінки додержання справедливого балансу в питаннях позбавлення особи майна мають значення обставини, за яких майно було набуто у власність.

Тобто виправданість втручання у право власності особи напряму корелюється із законністю набуття нею майна, поведінкою під час його придбання та наявності суспільного інтересу, з метою задоволення якого здійснюється втручання держави.

При цьому, Європейський суд з прав людини також дотримується позиції, що у демократичному суспільстві право на справедливий суд є основою правової держави, а гарантіями справедливого судочинства є доступ до суду (справи Delcourtv.Belgium, Belletv.France). Ураховуючи вказаний принцип, суди не повинні обмежувати право держави на доступ до суду.

У рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справах Спорронг і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Новоселецький проти України від 11.03.2003, Федоренко проти України від 01.06.2006).

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства, та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах Хендісайд проти Сполученого Королівства від 07.12.1976, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.01.1986).

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Правовідносини, пов`язані з вибуттям із державної чи комунальної власності майна, становлять суспільний, публічний інтерес.

У постанові від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що в судовому процесі, держава бере участь у справі, як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями в спірних правовідносинах.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган (1); у разі відсутності такого органу (2).

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду із позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку передбаченому статтею 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом належних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Необхідність пред`явлення цього позову зумовлена потребою в забезпеченні на загальнодержавному рівні екологічної безпеки та охорони землі як національного багатства, зокрема спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду, порушення ґрунтового покриву (розорювання, дискування) якої заборонено законом.

За ст. 14 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», режим територій та об`єктів природно-заповідного фонду - це сукупність науково- обґрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів.

Цей режим може бути уніфікованим (єдиним для всієї території, встановлюється для природних заповідників, заказників, заповідних урочищ та парків-пам`яток садово-паркового мистецтва) і диференційованим (різним залежно від функціонального призначення відповідних зон або інших форм диференціації території, передбачається для біосферних заповідників, національних природних парків та зоологічних парків).

Поширення на територію режиму природно-заповідного фонду, встановленого законом, обтяжує земельну ділянку тими обмеженнями, які вимагаються для збереження й охорони цих земель.

Проте внаслідок людської діяльності, зокрема розорювання земель, заповідний режим не завжди дотримується, що особливо негативно відображається на екосистемі об`єктів природно-заповідного фонду, їх флорі та фауні. Вплив розорювання цілинних ділянок є практично незворотнім і невиправним. Унаслідок розорювання природно-заповідного фонду заподіюється суттєва шкода природним екосистемам, що формують його основу, призводить до їх незворотних змін.

Створення об`єктив природно-заповідного фонду пов`язана з необхідністю збереження відповідного комплексу та рослин, у тому числі занесених до Червоної книги України.

Позов прокурора про повернення спірної земельної ділянки природно-заповідного фонду (особливо цінні землі) спрямований на збереження екосистеми України, захист довкілля і реалізацію екологічних прав громадян, а також контроль за використанням і розпорядженням майном відповідно до загальних інтересів, які полягають у тому, щоб таке використання та розпорядження відбувалося згідно з вимогами законодавства.

Позитивні зобов`язання держави у сфері охорони навколишнього природного середовища закріплені у ст. 50 Конституції України, ст. ст. 10, 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законі України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інших нормативно-правових актах. Незважаючи на те, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод безпосередньо не закріплює право на безпечне довкілля, питання щодо його захисту та впливу екологічних факторів на людину дедалі частіше стають предметом розгляду Європейським судом з прав людини, у тому числі у справах проти України.

Таким чином, держава з метою захисту екосистеми України та дотримання екологічних прав громадян зобов`язана забезпечити належну охорону земель природно-заповідного фонду, у тому числі спірної земельної ділянки, яка входить у межі об`єкту природно-заповідного фонду - заказника загальнодержавного значення. Виконання таких зобов`язань якнайкраще відповідає суспільним інтересам, оскільки це сприятиме не лише збереженню унікального об`єкта екосистеми і стабільності навколишнього природного середовища, а й дасть населенню доступ до виняткового за красою та різноманітністю природного комплексу.

Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення. Здійснення будь-якої господарської діяльності, що загрожує життю і здоров`ю людей або становить підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

Отже, індивідуальне конституційне право на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який полягає в дотриманні вимог екологічної безпеки, забезпеченні державою права на безпечне довкілля, що закріплено у ст. 50 Конституції України, та, за загальним правилом, має безумовний пріоритет.

Згадана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.12.2022 у справі № 360/4969/21.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 Земельного кодексу України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель. Принципами земельного законодавства є: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею; забезпечення раціонального використання земель; пріоритет вимог екологічної безпеки.

Таким чином, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає (постанова Верховного Суд від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19).

Ураховуючи викладене, подання позову про повернення спірної земельної ділянки беззаперечно становить державний інтерес, оскільки стосується суспільно значущих правовідносин, а саме у відновленні становища, яке існувало до порушення права державної власності на землю.

В силу приписів ст. 122 Земельного кодексу України на даний час розпорядником земель державної власності, які за цільовим призначенням є землями природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, є Чернігівська обласна державна адміністрація.

Однак Чернігівською облдержадміністрацією, як розпорядником земель державної власності, не приймалися будь-які рішення щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність, відтак вказана ділянка вибула з володіння держави в особі уповноваженого органу поза її волею.

Таким чином, захисту підлягають порушені інтереси держави в особі Чернігівської облдержадміністрації як власника спірної земельної ділянки.

При цьому незважаючи на обізнаність Чернігівською обласною державною адміністрацією про порушення законів при передачі земель природно-заповідного фонду, заходи на їх усунення не вживалися.

Таким чином, компетентний орган був достеменно обізнаний з фактом порушення законодавства в сфері земельних відносин, та у позивача було достатньо часу для вжиття будь-яких заходів з метою реагування на порушення інтересів держави, проте останній самостійно не захистив інтереси держави в суді.

Чернігівською обласною прокуратурою на виконання вимог абз. 3 ч.4 ст. 23 Закону України Про прокуратуру, повідомлено позивача про звернення з цим позовом до суду листом від 30.06.2026 №12-937ВИХ-26.

Згідно з п. 1 ч 1 ст. 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об`єкт з обмеженою оборотоздатністю територіальною громадою, яка протиправно його набула у комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об`єкт.

У відповідності до ч. 3 ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, у розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав є належними способами судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Відповідно до частини 2 ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною 1 статті 79 Земельного кодексу України визначено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 791 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Згідно з даними Державного земельного кадастру земельна ділянка площею 164,1746 га з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 перебуває у комунальній власності, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки 16.00.

Відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний із фактом перебування на ділянці пам`ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам`яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Згідно статті 3 Закону України Про державний земельний кадастр закріплено основні принципи, на яких базується Державний земельний кадастр, зокрема, принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо прав на земельну ділянку з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 у Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об`єктивності, достовірності та повноти відомостей.

Визначені законом підстави для скасування державної реєстрації земельної ділянки не надають можливості усунути порушення прав позивача, яке виникло внаслідок встановлених судом обставин, оскільки у чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права.

Відтак, єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача є саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду у справі № 924/504/20 від 31.01.2023).

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі East/West Alliance Limited проти України (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією небезпідставної скарги та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Так, відповідно до статті 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В свою чергу, обов`язковість рішення суду, серед іншого закріплено в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів.

Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України Про Державний земельний кадастр та Порядком ведення Державного земельного кадастру, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України Про Державний земельний кадастр та пункту 114 Порядку державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Наявність державної реєстрації такої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження вказаною земельною ділянкою, з огляду на що, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірних земельних ділянок необхідно усунути перешкоди в користуванні ними шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію земельних ділянок з припиненням речових прав територіальної громади в особі Ріпкинської селищної ради на ці ділянки, відомості про які містяться у Державному земельному кадастрі.

При цьому скасування реєстрації земельної ділянки з припиненням прав Ріпкинської селищної ради на них є ефективним способом захисту порушених прав держави, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення земельних ділянок.

Частиною 1 ст. 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 цього Кодексу землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

У свою чергу згідно з ст. 43 Земельного кодексу України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Отже, чинним земельним законодавством виокремлено категорії земель, які використовуються в залежності від їх цільового призначення.

Статтею 20 Земельного кодексу України урегульовано порядок встановлення та зміни цільового призначення земельних ділянок.

Зокрема частина 1 цієї статті передбачає, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Стаття 21 Земельного кодексу України визначає наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель, зокрема п. в) визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок.

За положеннями ч. 13 ст. 791 Земельного кодексу України державна реєстрація земельної ділянки скасовується у разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Суд зазначає, що після повернення земельної ділянки державі, скасування державної реєстрації земельної ділянки призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно, з огляду на неправомірне включення до її складу земель історико-культурного призначення.

Водночас, припинення існування такого об`єкту цивільних прав надасть позивачу безперешкодну можливість оформити, як новий об`єкт цивільних прав земельну ділянку у межах території природно-заповідного фонду, без необхідності додаткового звернення із позовом до суду.

Застосування конкретного способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 року у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 року у справі № 910/2861/18, від 19.10.2022 року у справі № 910/14224/20).

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема у рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.1982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004, East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах Рисовський проти України (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), Кривенький проти України (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення ст. 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування ст. 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою набувача майна.

Слід наголосити, що з огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (ст. ст. 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. ст. 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З огляду на наведене, а також ч. 4 ст. 84, ст. 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Перебування у комунальній власності земельної ділянки, на якій знаходиться об`єкт природно-заповідного фонду, позбавляє Український народ загалом (ст. 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. ст. 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Розвиток мережі територій та об`єктів природно-заповідного фонду України є одним із основних пріоритетів екологічної політики країни, про що свідчать Указ Президента України від 23.05.2005 № 838/2005 «Про заходи щодо дальшого розвитку заповідної справи в Україні», Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року» та інші нормативні документи.

Як убачається з матеріалів справи ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай» створено Указом Президента України та відповідно його статус та необхідні документи розроблено з урахуванням діючого на той час законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» особливій державній охороні підлягають території та об`єкти природно-заповідного фонду України й інші території та об`єкти, визначені відповідно до законодавства України.

Згідно із статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

Землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико- культурного призначення.

З огляду на зазначене, після прийняття рішення про створення об`єкта природно-заповідного фонду відповідна територія в силу імперативної вказівки закону набуває статусу земель природно-заповідного фонду.

На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Правова підстава виникнення речових прав володіння, користування, розпорядження такими об`єктами визначається законодавчими актами, зокрема Конституцією України, Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища», Законом України «Про природно-заповідний фонд України», Земельним кодексом України.

Положеннями ст. ст. 43, 44 Земельного кодексу України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, заповідні урочища), тощо.

Відповідно до пункту «г» ч. 1 ст. 150 Земельного кодексу України до особливо цінних земель відносяться, зокрема землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення.

Отже, Земельним кодексом України визначено особливий статус земель природно-заповідного фонду, який фактично виникає з часу отримання відповідною територією статусу території та об`єкту природно-заповідного фонду.

Оскільки ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай» набув відповідного статусу, який наразі не скасовано, земельна ділянка, на якій він розташований, в силу закону відноситься до земель природно-заповідного фонду, а не до категорії - землі сільськогосподарського призначення, та у результаті формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав не могла втратити свого статусу та охоронного режиму.

Наведене кореспондується з положеннями Закону України «Про природно-заповідний фонд України», відповідно до преамбули якого природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відтак, перебування спірної земельної ділянки в межах території та об`єкту природно-заповідного фонду безумовно свідчить про віднесення такої земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду.

Слід зазначити, що Верховним Судом при розгляді подібних справ сформована однозначна правова позиція щодо імперативності положення ст. 43 Земельного кодексу України та ч. 4 ст. 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (постанови від 13.08.2019 у справі № 910/11164/16, від 22.06.2022 у справі № 752/3093/19).

У постанові Верховного Суду від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16 викладені висновки про те, що правовий режим відповідної земельної ділянки пов`язаний із фактом знаходження на ній об`єкта, який охороняється законом та має особливий статус, а не з рішенням органу місцевого самоврядування. Неприйняття уповноваженим органом рішення про приведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до її дійсного призначення, встановленого в силу вимоги законодавства, не впливає на її правовий режим.

Статтею 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що ділянки суші та водного простору, природні комплекси й об`єкти, які мають особливу екологічну, наукову, естетичну і економічну цінність і призначені для збереження природної різноманітності, генофонду видів тварин і рослин, підтримання загального екологічного балансу та фонового моніторингу навколишнього природного середовища, вилучаються з господарського використання повністю або частково і оголошуються територією чи об`єктом природно-заповідного фонду України.

До складу природно-заповідного фонду України входять заказники. Порядок організації, використання і охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду, додаткові їх категорії визначаються законом.

Також преамбулою Закону України «Про природно-заповідний фонд України» визначено, зокрема, що природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища.

Ураховуючи викладене, законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

За змістом ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать заказники. Залежно від походження, інших особливостей природних комплексів та об`єктів, що оголошуються заказниками, мети і необхідного режиму охорони заказники поділяються на ландшафтні, лісові, ботанічні, гідрологічні та інші.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів.

Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

Таким чином, згідно із наведеними положеннями Земельного кодексу України, а також ст. 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказник належить до природно-заповідного фонду України, а його територія перебуває під особливою охороною та має особливий статус.

Слід зауважити, що на землекористувачів охоронними зобов`язаннями покладено обов`язок провести відмежування заповідного об`єкту в натурі, оформлення його природоохоронною наочністю, нанесення на планово-картографічні матеріали.

Разом з цим, ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай» через невиконання зобов`язання не втратив та не міг втратити свого статусу, оскільки зміна меж, категорії та скасування статусу територій та об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 ЗУ «Про природно-заповідний фонд України» за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку (ст. 54 Закону).

Також залежно від екологічної і наукової цінності об`єкти природно-заповідного фонду можуть бути загальнодержавного або місцевого значення (ст. 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»). У силу своєї особливої цінності ландшафтний заказник «Замглай» віднесено саме до об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення та з часу створення будь-яких клопотань щодо зміни його статусу чи меж не було.

Відтак, ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай» площею 4428 га в силу своєї цінності має особливий статус та охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай» (далі - Положення), затвердженого наказом Міндовкілля від 05.02.2001 № 27, основними завданнями заказника є охорона та збереження цінних комплексів лучно-болотних та водно- болотних рослин, рідкісних птахів; проведення наукових досліджень і спостережень; підтримання загального екологічного балансу; поширення екологічних знань.

Пунктом 3.1 Положення визначено, що на території заказника забороняється будь-яка господарська та інша діяльність, що суперечить цілям і завданням заказника.

Таким чином, земельна ділянка, на якій розташовано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Замглай», за основним цільовим призначенням в силу закону підлягає віднесенню до категорії - землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, та не може бути призначена для сільськогосподарських цілей та використовуватись як землі сільськогосподарського призначення.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 84 цього ж Кодексу у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування визначені у ст. 122 Земельного кодексу України.

Частиною 5 ст. 122 ЗК України визначено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

При цьому, згідно із ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином, Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області, як територіальний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, не було наділено повноваженнями щодо передачі земель природно-заповідного фонду у комунальну власність.

Розпорядником земель природно-заповідного фонду відповідно до повноважень, визначених ст. 122 ЗК України, була Чернігівська обласна державна адміністрація.

При цьому, Чернігівською обласною державною адміністрацією будь-які повноваження щодо розпорядження землями природно-заповідного фонду, у тому числі ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», Головному управлінню Держгеокадастру у Чернігівській області не надавалися.

Проте під час передачі земельних ділянок у комунальну власність наявність територій та об`єктів природно-заповідного фонду, зокрема, ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області не було враховано, унаслідок чого спірну ділянку з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168 віднесено до земель сільськогосподарського призначення державної власності.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України визначено, що з дня набрання чинності цим пунктом (27.05.2021) землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення.

Отже, земельні ділянки природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення в силу свого особливого статусу та цінності повинні залишатися у державній власності та у комунальну власність переходити не можуть.

Чернігівською обласною державною адміністрацією як розпорядником спірної землі не приймалися рішення про передачу її у комунальну власність Ріпкинської селищної ради.

З огляду на те, що Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області не мало повноважень щодо передачі у комунальну власність земельної ділянки з кадастровим номером 7424483600:02:001:0168, яка розташована в межах ландшафтного заказника загальнодержавного значення «Замглай», а землі державної власності природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення на підставі пункту 24 Перехідних положень Земельного кодексу України у комунальну власність територіальної громади не переходять, Ріпкинською селищною радою безпідставно набуто та зареєстровано право власності на спірну ділянку.

Положеннями ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частинами 1 та 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема, є верховенство права, рівність учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін.

За приписами частин 2 та 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов`язок доказування і подання доказів установлено статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З огляду на зміст статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Стаття 76 даного Кодексу визначає, що належними доказами є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними ніж докази, надані на її спростування.

За приписами частин 1 та 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні матеріали справи, суд дійшов висновку, що вимоги прокурора ґрунтуються на належних, допустимих, достовірних доказах, у розумінні статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України, що визнані відповідачем, як наслідок, позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Аналогічна норма міститься у ч. 3 ст. 7 Закону України Про судовий збір.

У зв`язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає поверненню 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 3 993 грн 60 коп.

Решта 50% сплаченого прокурором судового збору у розмірі 3 993 грн 60 коп. відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 7 Закону України Про судовий збір, ст. 123, 129, 130, 185, 191, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов першого заступника керівника Чернігівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Ріпкинської селищної ради про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою задовольнити повністю.

Зобов`язати Ріпкинську селищну раду (код 04412583, 15000, смт. Ріпки, вул. Святомиколаївська, 85) повернути земельну ділянку площею 164,1746 га кадастровий номер 7424483600:02:001:0168 державі в особі Чернігівської обласної державної адміністрації (14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 7; код 00022674).

Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 62987772) в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно з одночасним припиненням речових прав Ріпкинської селищної ради на земельну ділянку площею 164,1746 га кадастровий номер 7424483600:02:001:0168 (номер відомостей про речове право 46286831).

Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки площею 164,1746 га кадастровий номер 7424483600:02:001:0168.

Стягнути з Ріпкинської селищної ради (код 04412583, 15000, смт. Ріпки, вул. Святомиколаївська, 85) на користь Чернігівської обласної прокуратури (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) 3 993 грн 60 коп. судового збору.

Повернути Чернігівській обласній прокуратурі (14000, м. Чернігів, вул. Князя Чорного, 9; код 02910114) з Державного бюджету України (Отримувач: ГУК у Черніг.обл/тг мЧернігів/22030101, код 37972475, рахунок UA098999980313121206083025739, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.)) 3 993 грн 60 коп. судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 1849 (внутрішній номер 520230188) від 01.07.2026.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строк, встановлений ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне рішення складено та підписано 25.09.2026.

Суддя А.С. Сидоренко