Рішення № 140063943, 23.09.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Справа № 922/1220/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Селіверстовій Д.М.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Харківської обласної прокуратури (адреса: 61001, м. Харків, вул. Богдана Хмельницького, буд. 4; код ЄДРПОУ 02910108) в інтересах держави в особі Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області (адреса: 64300, м. Ізюм, пл. Центральна, буд. 1; код ЄДРПОУ 04059527) Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області (адреса: 61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21; код ЄДРПОУ: 01038594) до Фізичної особи-підприємця Шабатури Віталія Васильовича (адреса: АДРЕСА_1 ; код РНОККП НОМЕР_1 ) про зобов`язання вчинити певні дії за участю представників сторін:

прокурора Зливка К.О. (посвідчення)

позивача - не з`явився;

відповідача не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Харківська обласна прокуратура (далі - прокурор) звернулась до Господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області (далі - відповідач) з вимогами до Фізичної особи-підприємця Шабатура Віталія Васильовича (далі - відповідач), в якій просить суд:

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом зобов`язання Фізичної особи - підприємця Шабатури Віталія Васильовича (РНОКПП НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_2 ) звільнити водний об`єкт - Шевелівське водосховище, разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками з кадастровими номерами 6320287400:03:000:0386 площею 91,3196 га та 6320280400:06:000:0084 площею 17,0702 га та повернути їх державі в особі Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області (код ЄДРПОУ 04059527, юридична адреса: пл. Центральна, 1, м. Ізюм, Харківська обл., 64309) з правом постійного користування Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.

Позов обґрунтовано з посиланням на використання відповідачем водного об`єкта водосховища разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками з кадастровими номерами 6320287400:03:000:0386 площею 91,3196 га та 6320280400:06:000:0084 площею 17,0702 га для проведення рибогосподарської діяльності на цьому водному об`єкті без законних на те підстав.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання у справі призначено на 11 травня 2026 року о 10:20; залучено до участі в справі в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області; встановлено сторонам та третій особі строк для подання заяв по суті спору.

Підготовче засідання неодноразово відкладалось.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 12077/26 від 20.05.26) в якій просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень відповідач вказує, що Ізюмська районна військова адміністрація Харківської області не є належним позивачем за даним позовом, а відповідно прокурор не може діяти замість компетентного органу, якщо той працює належним чином.

Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 12603/26 від 25.05.26) в якій спростовує доводи відповідача, викладені у відповіді на відзив, та наполягає на задоволенні заявленого позову. Зокрема прокурор вказує, що земельна ділянка кадастровий № 6320287400:03:000:0386 та земельна ділянка кадастровий № 6320280400:06:000:0084 знаходяться на території Ізюмського району, на який поширюється юрисдикція Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, і відповідно до положень статті 122 Земельного кодексу України саме Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області має повноваження щодо розпорядження вищевказаними земельними ділянками.

Прокурор надав суду відповідь на відзив (вх. № 12663/26 від 26.05.26) в якій наполягає на задоволенні заявленого позову. Зокрема прокурор вказує, що спірні земельні ділянки є землями державної власності, а спір у даній справі безпосередньо стосується інтересів держави щодо належного використання земель водного фонду та водного об`єкта. Прокурором у позовній заяві належним чином обґрунтовано як факт порушення інтересів держави у сфері використання земель водного фонду та водних ресурсів, так і підстави для звернення до суду саме в інтересах держави в особі Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області як уповноваженого суб`єкта владних повноважень у спірних правовідносинах. Також відповідач зазначає, що відповідачем у відзиві не спростовано правову позицію прокурора щодо відсутності у режиму рибогосподарської експлуатації та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів статусу правовстановлюючих документів на водний об`єкт та земельні ділянки водного фонду.

Відповідач надав суду заперечення (вх. № 13283/26 від 02.06.26) в яких наполягає на відмові в задоволенні позову з підстав, раніше викладених у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 22.06.2026.

Судове засідання з розгляду справи по суті неодноразово відкладалось.

В процесі розгляду справи по суті прокурор надав суду клопотання (вх. № 17870/26 від 22.07.26) про залучення доказів, в якому просить суд залучити до матеріалів справи додаткові докази, а саме документи з кримінального провадження № 42026222090000016 від 22.04.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її володільцю або власнику), що перебуває на розгляді Відділу поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 22.07.2026 повернуто справу № 922/1220/26 на стадію підготовчого провадження; клопотання прокурора (вх. № 17870 від 22.07.2026) про долучення доказів задоволено; постановлено долучити до матеріалів справи № 922/1220/26 документи, додані прокурором до клопотання вх. № 17870 від 22.07.2026); надано сторонам можливість надати суду письмові пояснення щодо правової позиції у спорі по даній справі до призначеного у справі підготовчого засідання.

Протокольною ухвалою від 22.07.2026 підготовче засідання призначено на 10.08.2026.

Підготовче засідання неодноразово відкладалося.

Третя особа надала суду письмові пояснення (вх. № 20514/26 від 20.08.26) в яких зазначає про обставини складання Акту огляду від 26.03.2026.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.08.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 07.09.2026.

В судовому засіданні 07.09.2026 оголошено перерву до 21.09.2026.

На судове засідання 21.09.2026 прибули прокурор, представник третьої особи та відповідач.

Прокурор та представник третьої особи наполягають на задоволенні заявленого позову.

Відповідач проти позову заперечує, просить в його задоволенні відмовити.

Позивач на судове засідання 21.09.2026 свого представника не направив, хоча належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання.

В судовому засіданні 21.09.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та на підставі ч. 2 ст. 219 ГПК України оголосив про відкладення та проголошення судового рішення до 23.09.2026.

На судове засідання 23.09.2026 прибув прокурор.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з позовом у даній справі.

У преамбулі Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначено, що охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини - невід`ємна умова сталого економічного та соціального розвитку України.

З цією метою Україна здійснює на своїй території екологічну політику, спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захисту життя і здоров`я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної взаємодії суспільства і природи, охорону, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

Користування водним об`єктом із зайнятою ним земельною ділянкою водного фонду всупереч встановленому законодавством порядку суперечить інтересам держави у сфері ефективного і раціонального використання природних ресурсів.

Український народ є визначеним Конституцією України суб`єктом права власності на землю, водні та інші природні ресурси в межах території України, рівним в своїх правах перед законом із іншими суб`єктами права власності.

Суспільство, Український народ як сукупність окремих суб`єктів, індивідів, людей, також має, з огляду на ст. 1, 3, 6-8, 41 Конституції України, конституційне право правомірно очікувати захисту суспільних інтересів у вигляді адекватної реакції держави на випадки порушення законності під час користування землями, водними та іншими природними ресурсами, правомірно очікувати і розраховувати на те, що держава вживатиме всіх можливих законних способів та засобів для відновлення становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу надане майно.

Отже, правовідносини, пов`язані з користуванням природними ресурсами беззаперечно становлять суспільний, публічний інтерес, а незаконне користування ними такому суспільному інтересу не відповідає.

В даному випадку, як зазначає прокурор, його звернення до суду спрямоване на задоволення державної, а також суспільної потреби у відновленні законності та вирішення питання щодо повернення державі водного об`єкта та зайнятих ним земельних ділянок водного фонду, які відповідач використовує з порушенням закону.

Так, відповідно до ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено функцію представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Одночасно, організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються законом.

Відповідно до ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. З ст. 4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до ст. 53 ГПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду в інтересах інших осіб, державних чи суспільних інтересах та брати участь у цих справах.

Звертаючись до відповідного суду господарської юрисдикції із заявою про захист державних та суспільних інтересів, прокуратура реалізує конституційну функцію представництва, яка розглядається як один з дієвих засобів утвердження верховенства права, зміцнення законності та господарського правопорядку. Прокурор - особливий суб`єкт господарського процесу і його участь у господарському судочинстві зумовлена необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у виключних випадках і порядку, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції, п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про прокуратуру»). Тобто функція представництва інтересів у господарському суді є для органів прокуратури конституційною.

При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. З ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначає про порушення або загрозу порушення «інтересів держави», якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади (1), орган місцевого самоврядування (2) чи інший суб`єкт владних повноважень (3), до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (4).

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти до висновку, що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

В даному випадку, як зазначає прокурор, порушуються інтереси держави наявне в частині можливості ефективного використання та розпорядження зазначеним майном. У зв`язку з цим, у прокурора виникає не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України.

Нормами ст. 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави та об`єктом права власності Українського народу. Від імені народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України право на звернення із позовом про захист права власності належить власнику цієї земельної ділянки.

Відповідно до ч. 4 ст. 51 Водного кодексу України, водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування встановлені ст. 122 Земельного кодексу України.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з ч. 5 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб,

Проте, як зазначає прокурор, Ізюмською районною військовою адміністрацією Харківської області до цього часу не вжито заходів реагування щодо незаконного (на думку прокурора) використання водного об`єкта - Шевелівського водосховища разом із розташованими під ним земельними ділянками.

Отже, наразі питання незаконного (на думку прокурора) використання водного об`єкта - Шевелівського водосховища разом із розташованими під ним земельними ділянками у світлі положень ст. ст. 13,66 Конституції України становить легітимний суспільний інтерес для вжиття заходів реагування органами прокуратури.

Як свідчать матеріали справи, обласною прокуратурою на адресу Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області направлено лист від 02.03.2026 за № 12-152вих-26, в якому повідомлено вказаний орган про виявлені порушення.

У відповідь на лист прокурора, Ізюмська районна військова адміністрація Харківської області надала відповідь листом від 12.03.2026 № 01-35/1140, з якої вбачається, що претензійно-правова робота за вказаним фактом не проводиться, вжиття заходів щодо звернення до суду з позовом не планується.

За результатами розгляду вказаного листа, враховуючи виявлені порушення та факт відсутності наміру у позивача на звернення до суду з позовом самостійно, обласною прокуратурою на виконання положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено на адресу Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області лист від 26.03.2026 № 12-202вих-26 про пред`явлення прокурором відповідного позову.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у спірних правовідносинах прокурором виконано процесуальний обов`язок, передбачений ст. 53 ГПК України та положеннями ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Слід також зазначити, що вказаний механізм дій, що передує зверненню прокурора з позовом до суду повністю узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020у справі № 912/2385/18.

Зокрема, у вказаній постанові судом зазначено про те, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (п. 79).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо (п. 80).

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтування підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим (п. 81).

З огляду на викладені обставини, суд приходить до висновку, що прокурором належним чином доведено наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області щодо подання позову в межах даної справи про зобов`язання відповідача вчинити певні дії щодо звільнення водного об`єкту.

Розглянувши спір по суті, суд встановив наступне:

Як свідчать матеріали справи, відповідно до водогосподарського паспорта площа водного дзеркала Шевелівського водосховища становить 43,2 га, об`єм - 1,120 млн м3, водосховище слугує для цілі риборозведення.

Водосховище розташоване на земельних ділянках державної власності з кадастровими номерами 6320287400:03:000:0386 площею 91,3196 га та 6320280400:06:000:0084 площею 17,0702 га, що підтверджується у тому числі даними Публічної кадастрової карти.

Відповідно до державного акту серії ІІ-ХР № 000353 від 27.05.2003 земельна ділянка Шевелівського водосховища загальною площею 108,3898 га перебуває у постійному користуванні Балаклійського управління зрошувальних систем, Харківського обласного виробничого управління меліорації та водного господарства (наразі Регіональний офіс водних ресурсів у Харківській області).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, право власності на земельні ділянки кадастровий номер 6320280400:06:000:0084 площею 17,0702 га та 6320287400:03:000:0386 площею 91,3196 га зареєстровано за Балаклійською районною державною адміністрацією Харківської області (наразі Ізюмська районна військова адміністрація Харківської області).

Вказані обставини підтверджують перебування Шевелівського водосховища та вищезазначених земельних ділянок (під ним) в державній власності з правом постійного користування Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.

З рішення Господарського суду Харківської області від 12.10.2016 у справі № 922/2273/16 вбачається, що 26.12.2003 на виконання розпорядження голови Балаклійської районної державної адміністрації № 367 від 17.11.2003 у між Балаклійською районною державною адміністрацією та відповідачем у даній справі укладено договір оренди вищевказаних земельних ділянок водного фонду для риборозведення, який нотаріально посвідчений 26.02.2003 за №2474, а також зареєстрований в Балаклійському РВ ХРФ ДП "ДЗК", про що в Книгах реєстрації договорів оренди земель Асіївської та Шевелівської сільських рад Балаклійського району 23.03.2004 внесено записи за №231 та №94.

Однак, в подальшому, рішенням Господарського суду Харківської області від 12.10.2016 у справі № 922/2273/16 вказаний вище договір оренди спірного водного об`єкта було визнано недійсним, а відповідача зобов`язано повернути земельну ділянку водного фонду.

Однак, як стверджує прокурор, незважаючи на це, та у порушення вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України Шевелівське водосховище та розташовані під ним відповідні земельні ділянки (кадастрові номери 6320287400:03:000:0386 та 6320280400:06:000:0084) використовуються відповідачем в комерційних цілях з метою ведення рибогосподарської діяльності без будь-яких сплат орендної плати та інших платежів за використання водного об`єкту та землі.

Прокурор звертає увагу, що згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відповідач у даній справі - ФОП Шабатура В.В. (РНОКПП НОМЕР_1 ), зареєстрований 01.08.2003, видами економічної діяльності вказаної юридичної особи є: 47.23 Роздрібна торгівля рибою, ракоподібними, молюсками в спеціалізованих магазинах (основний); 02.40 Надання допоміжних послуг у лісовому господарстві; 03.12 Прісноводне рибальство.

Разом з цим, матеріали також свідчать, що відповідачем отримано режим рибогосподарської експлуатації цього водосховища та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № 101 від 11.12.2018, з метою вилову водних живих ресурсів на водосховищі.

Зокрема, відповідачу 17.10.2016 Державним агентством рибного господарства погоджено режим рибогосподарської експлуатації (спеціальне товарне рибне господарство) Шевелівського водосховища Харківської області.

Також, Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області 11.12.2018 надано відповідачу дозвіл № 101 на спеціальне використання водних біоресурсів рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), а саме у Шевелівському водосховищі Харківської області, вид спеціального використання - промислове рибальство.

Як стверджує прокурор, фактичне використання відповідачем Шевелівського водосховища підтверджується підсумковими актами про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів, звітами відповідача про обсяги вилову водних біоресурсів та любительському рибальству за 2020-2021 роки.

Крім того, 26.03.2026 постійним землекористувачем - Регіональним офісом водних ресурсів у Харківській області здійснено огляд території Шевелівського водосховища та встановлено, що поблизу дамби з західної сторони, на території земель ПЗС Харківського РОВР знаходиться пересувний вагончик на колесах, який належить ФОП Шабатурі В.В. Вказаний вагончик ФОП Шабатура В.В. використовує для здійснення рибогосподарської діяльності на Шевелівському водосховищі на підставі Режиму рибогосоподарської експлуатації.

Вказане, за твердженням прокурора, підтверджує використання відповідачем водного об`єкта (водосховища) і земельної ділянки водного фонду для проведення рибогосподарської діяльності на цьому водному об`єкті без законних на те підстав.

Разом з цим прокурор зазначає, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в тому числі і земель водного фонду (зокрема під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами). А отже, режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта не є та не може бути правовстановлюючим документом, яким надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначає правових підстав користування водним об`єктом.

Обставини щодо зобов`язання відповідача звільнити водний об`єкт - Шевелівське водосховище, разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками з кадастровими номерами 6320287400:03:000:0386 площею 91,3196 га та 6320280400:06:000:0084 площею 17,0702 га та повернути їх державі в особі Ізюмської районної військової адміністрації Харківської області з правом постійного користування Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області стали підставами для звернення прокурора до суду з позовом у даній справі.

Однак, в судовому засіданні 06.07.2026 відповідач зазначив, що позову прокурора не визнає, оскільки не займає територію Шевелівського водосховища; що з 2021 року не здійснює його зариблення і вилову риби, і останні звіти про обсяги вилову водних біоресурсів та любительському рибальству подавалися ним ще протягом 2020-2021 років; що терміни дії Режиму рибогосподарської експлуатації цього водосховища та дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № 101 від 11.12.2018 станом на даний час вже сплинули, і в умовах дії воєнного стану їх на законодавчому рівні не продовжують; що на прилеглій до Шевелівського водосховища території він не має будь-якого нерухомого або нерухомого майна; що він не знає про який саме пересувний вагончик на колесах йдеться в акті Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області від 23.03.2026 та ін.

В подальшому, на підтвердження факту зайняття відповідачем території Шевелівського водосховища прокурором надано матеріали кримінального провадження № 42026222090000016 від 22.04.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її володільцю або власнику).

З цього приводу суд констатує, що у провадженні Слідчого відділення Відділу поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області перебувають матеріали кримінального провадження № 42026222090000016 від 22.04.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її володільцю або власнику).

Постановою прокурора Ізюмської окружної прокуратури Харківської області від 21.07.2026 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42026222090000016 від 22.04.2026 з метою їх використання під час розгляду справи № 922/1220/26 в господарському судочинстві, а саме: довідки про результати розгляду повідомлення ІКС ІПНП № 6835 від 18.05.2026; рапорту помічника чергового ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області Целуйко О.Ю. від 19.05.2026; пояснень Шабатури В.В. від 19.05.2026; пояснень ОСОБА_1 ; заяви ОСОБА_2 від 19.05.2026; протоколу огляду місця події від 19.05.2026; відповіді ОСОБА_2 від 02.06.2026.

У ході досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні серед іншого долучені матеріали за повідомленням ОСОБА_2 , зареєстрованим в інформаційній телекомунікаційній системі інформаційний портал Національної поліції України за№ 6835 від 18.05.2026.

Відповідно до рапорту помічника чергового Відділу поліції № 1 (м. Балаклія) Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Целуйко О.Ю. від 19.05.2026, зареєстрованого в Інформаційно комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції» за № 6835 від 18.05.2026, 18.05.2026 близько 22:54 до поліції надійшло повідомлення від ОСОБА_2 про те, що на ставку в с. Шевелівка невідома особа здійснює вилов риби за допомогою сіток. Із змісту повідомлення вбачається, що заявник особисто перебував на дамбі Шевелівського водосховища та самостійно виявив зазначених осіб, після чого звернувся до поліції. У власноручному поясненні від 19.05.2026 ОСОБА_2 зазначив, що близько 22:00 18.05.2026 прибув до ставка на власному автомобілі та здійснював його «обхід», під час якого виявив сторонніх осіб і рибальське знаряддя лову.

На думку прокурора, використання самим відповідачем терміна «обхід» свідчить про здійснення ним фактичного контролю за спірним водним об`єктом та є несумісним із його доводами про відсутність будь-якого користування водосховищем.

Крім того, прокурор також звертає увагу, що у вказаному поясненні ОСОБА_2 зазначив, що спірний ставок перебуває у його власності з 2003 року та використовується ним з метою розведення риби, при цьому незважаючи на те, що наведене твердження не відповідає правовому режиму спірного водного об`єкта та не підтверджується жодними правовстановлюючими документами, саме по собі воно є підтвердженням того, що відповідач фактично вважає себе особою, яка володіє та користується Шевелівським водосховищем і здійснює його використання для риборозведення.

Також, у протоколі огляду місця події від 19.05.2026, складеним слідчим Слідчого відділення Відділу поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області у графі протоколу «Власник (користувач) приміщення чи іншого володіння» зазначено саме ОСОБА_2 , який був присутній під час проведення огляду та підписав протокол без будь-яких зауважень. Зазначені обставини зафіксовані уповноваженою службовою особою органу досудового розслідування під час безпосереднього проведення огляду місця події.

Із пояснень ОСОБА_1 від 19.05.2026, вбачається, що 18.05.2026 під час перебування ОСОБА_1 на водоймі до нього підійшов невідомий йому чоловік, який особисто відрекомендувався власником ставка та повідомив ОСОБА_1 про порушення ним порядку використання водойми. Зазначені пояснення, на думку прокурора, також мають самостійне доказове значення, оскільки підтверджують, що в момент виникнення подій на спірному водному об`єкті перебувала особа, яка вважала себе уповноваженою контролювати використання водойми, пред`являти претензії третім особам щодо порядку її використання та представлялася власником ставка.

Разом з тим, 19.05.2026 від ОСОБА_2 надійшла заява з проханням не розглядати його попереднє звернення від 18.05.2026 щодо виявлення рибальських сіток на водному об`єкті, який відповідач ідентифікував як «свій ставок», посилаючись на те, що претензій ні до кого не має та матеріальної шкоди йому не завдано.

Наведене формулювання, на думку прокурора, є ще одним підтвердженням того, що відповідач сам визнає спірний водний об`єкт як такий, що перебуває у його фактичному користуванні, що спростовує його пояснення, надані суду.

Також, Постановою прокурора Балаклійського відділу Ізюмської окружної прокуратури Харківської області від 05.08.2026 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42026222090000016 від 22.04.2026 з метою їх використання під час розгляду справи № 922/1220/26 у господарському судочинстві, а саме: протоколу огляду місця події від 07.05.2026, протоколу огляду місця події від 05.06.2026, відповіді ТОВ «Підприємство «Астра» № 63 від 08.06.2026 з додатками (план земельної ділянки розораної та засіяної в межах прибережної захисної смуги 6320287400:03:000:0386 та відомість координат засіяної ділянки в прибережній захисній смузі).

Так, відповідно до рапорту оперуповноваженого СКП ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області встановлено, що Шабатура В.В. займається здачею в оренду земельної ділянки, розташованої в с. Попівка, що підтверджує отримана оперативним шляхом розписка ОСОБА_2 про отримання плати за здачу в оренду вказаної ділянки у сумі 65000 гривень.

Разом з цим, з протоколів огляду місця події від 01.05.2026 та 05.06.2026 вбачається, що вказана земельна ділянка (кадастровий номер 6320287400:03:000:0386) засіяна культурами сільськогосподарського призначення.

Також, відповідно до листа ТОВ «Підприємство «Астра» від 08.06.2026 № 63, за результатами геодезичних вимірювань, проведених залученим у межах кримінального провадження № 42026222090000016 сертифікованим інженером землевпорядником ОСОБА_3 земельна ділянка з кадастровим номером 6320287400:03:000:0386 в межах прибережної захисної смуги площею 7,4031 га перебуває в обробітку.

Зазначені обставини, на думку прокурора, мають самостійне доказове значення, оскільки підтверджують, що в момент виникнення подій на спірному водному об`єкті особа, яка вважала себе уповноваженою контролювати використання водойми, здала в оренду земельну ділянку з кадастровим номером 6320287400:03:000:0386.

З огляду на викладене, прокурор наполягає на задоволенні заявленого позову.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а у ст. 13 Конституції України серед іншого визначено, що земля та водні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого відповідні права здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у визначених межах.

Згідно зі ст. 6 Водного кодексу України, води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (частина перша ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України).

Частинами 1-2 ст. 79 Земельного кодексу України передбачено, що земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

Відповідно до ст. 1 Водного кодексу України, рибогосподарський водний об`єкт - це водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей.

В ст. 51 Водного кодексу України, якою урегульовано питання користування водними об`єктами на умовах оренди, передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми (частина перша); не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (ч. 2); водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт (ч. 3); водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства (ч. 4); надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища (ч. 5); водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом (ч, 6); умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом (ч. 12).

Статтею 51 Водного кодексу України також передбачено, що надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України «Про аквакультуру».

За визначенням термінів, наведеним у ст. 1 Закону України «Про аквакультуру», аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об`єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Статтею 12 зазначеного Закону визначено, що до повноважень сільських, селищних, міських, Київської і Севастопольської міських, районних, обласних рад у сфері аквакультури належать: надання в користування на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми для цілей аквакультури відповідно до повноважень щодо розпорядження землями, встановлених Земельним кодексом України; здійснення інших повноважень відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону України «Про аквакультуру» рибогосподарський водний об`єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 17 Закону України «Про тваринний світ», спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів».

У ст. 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Статте 25 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» передбачено, що використання водних біоресурсів, які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання.

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (ч. 1 ст. 27 зазначеного Закону).

За змістом ч. 1 ст. 34 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 5 ст. 36 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 53 зазначеного Закону, основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Таким чином, законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування.

Такі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 923/213/18, від 06.10.2021 у справі № 914/1326/16, від 05.01.2022 у справі № 908/2153/20.

Разом із тим порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (ст. 85 Водного кодексу України).

За змістом ч. ч. 4-5 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Згідно з ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. ст. 125,126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 122 Земельного кодексу України зокрема передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1). Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених ч. ч. З, 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5).

Відповідно до п. 24 Розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України (який прийнято згідно із Законом України від 28.04.2021 за № 1423-ІХ), з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зокрема що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук). З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Комплексний правовий аналіз всіх вищевказаних норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування.

Законом не передбачено можливості використання водних біоресурсів без отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в тому числі, і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів.

Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), в тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Вищенаведене свідчить, що ані режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта, ані дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах не є та не можуть бути правовстановчими документами, якими надаються право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав коригування водними об`єктами.

Викладений вище висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься у постановах Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 806/449/15, від 19.11.2019 у справі № 806/1350/15.

Разом з цим, подібних висновків дійшов Верховний Суд у Постановах від 22.05.2024 у справах № 922/27/8/23 та № 922/3463/23. Зокрема, Верховним Судом зазначено, що норми законодавства про тваринний світ встановлюють особливості використання об`єктів тваринного світу для здійснення рибальства, водночас, за змістом їх правових приписів вони не регулюють порядку надання водних об`єктів та/або земельних ділянок, на яких вони розташовані, у користування.

В даному випадку, як вже зазначалося, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем отримано режим рибогосподарської експлуатації цього водосховища та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) № 101 від 11.12.2018, з метою вилову водних живих ресурсів на водосховищі.

Зокрема, відповідачу 17.10.2016 Державним агентством рибного господарства погоджено режим рибогосподарської експлуатації (спеціальне товарне рибне господарство) Шевелівського водосховища Харківської області зі строком дії до 31.12.2025

Також, Управлінням Державного агентства рибного господарства у Харківській області 11.12.2018 надано відповідачу дозвіл № 101 на спеціальне використання водних біоресурсів рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), а саме у Шевелівському водосховищі Харківської області, вид спеціального використання - промислове рибальство, зі строком дії до 10.12.2023.

Крім того, фактичне використання відповідачем Шевелівського водосховища протягом 2020-2021 років не заперечується відповідачем та підтверджується підсумковими актами про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів, звітами відповідача про обсяги вилову водних біоресурсів та любительському рибальству за 2020-2021 роки.

Однак, станом на момент винесення даного судового рішення строк дії названих вище режиму рибогосподарської експлуатації водосховища та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів є таким, що сплинув.

Окрім того, зі змісту рішення Господарського суду Харківської області від 12.10.2026 по справі № 922/2273/16 (на яке посилається прокурор в позовній заяві та повний текст який перебуває у вільному доступі в мережі інтернет в Єдиному державному реєстрі судових рішень) вбачається, що Розпорядженням голови Балаклійської районної державної адміністрації № 367 від 17 листопада 2003 року затверджено вищевказаний технічний звіт та надано Шабатурі Віталію Васильовичу в тимчасове користування на умовах оренди, терміном на 50 років, земельні ділянки водного фонду, загальною площею 108,3898 га., розташовані за межами населених пунктів на території Шевелівської та Асіївської сільських рад Балаклійського району Харківської області, для рибогосподарських потреб.

26 грудня 2003 року на виконання розпорядження голови Балаклійської районної державної адміністрації № 367 від 17 листопада 2003 року між Балаклійською районною державною адміністрацією та Суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Шабатурою Віталієм Васильовичем укладено договір оренди вищевказаних земельних ділянок водного фонду для риборозведення, який нотаріально посвідчений 26 лютого 2003 року за №2474, а також зареєстрований в Балаклійському РВ ХРФ ДП "ДЗК", про що в Книгах реєстрації договорів оренди земель Асіївської та Шевелівської сільських рад Балаклійського району 23 березня 2004 року внесено записи за №231 та №94.

Однак, наведеним вище рішенням Господарського суду, яке набрало законної сили, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Балаклійської районної державної адміністрації "Про передачу гр. Шабатурі В.В. земельної ділянки в тимчасове користування на умовах оренди" від 17 листопада 2003 року № 368; визнано недійсним договір оренди земельних ділянок водного фонду, укладений 26 грудня 2003 року між Балаклійською районною державною адміністрацією та Суб`єктом підприємницької діяльності - фізичною особою Шабатурою Віталієм Васильовичем, зареєстрований в Балаклійському РВ ХРФ ДП "ДЗК" 23 березня 2004 року за № 231 та № 94; зобов`язано Суб`єкта підприємницької діяльності - фізичну особу Шабатуру Віталія Васильовича повернути земельну ділянку, загальною площею 108,3898 га., які використовуються на підставі договору оренди від 26 грудня 2003 року у віддання держави.

Таким чином суд погоджується з доводами прокурора про те, що станом на момент винесення даного судового рішення ФОП Шабатура В.В. не має будь-яких правовстановлюючих або дозвільних документів, які б надавали йому можливість як займати водний об`єкт - Шевелівське водосховище, разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками з кадастровими номерами 6320287400:03:000:0386 площею 91,3196 га та 6320280400:06:000:0084 площею 17,0702 га, а також здійснювати на ньому діяльність про яку йшлося в раніше виданих йому режимі рибогосподарської експлуатації водосховища та дозволі на спеціальне використання водних біоресурсів.

Разом з тим, надаючи правову кваліфікацію доводам прокурора про фактичне використання ФОП Шабатурою В.В. названого водосховища разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками в комерційних цілях, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями ст. 16 ЦК України закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, та визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

Обрання способу захисту у кожному конкретному випадку та з огляду та особливості повних правовідносин є законним правом позивача або прокурора.

Нормами ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Отже, наведена норма права передбачає такий спосіб захисту як пред`явлення позову про звільнення зайнятого водного об`єкту разом із землею під ним.

Згідно з ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до норм ст. 386 ЦК України, держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності (ч. 1); власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ч. 2).

За змістом ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти встановлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав.

Отже, відповідно до положень ст. 16, 386, 391 ЦК України, власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Відповідно до ч. 2 ст. 90 ЗК України, порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК України, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

З урахуванням змісту вищевказаних правових норм, вимога про відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом звільнення водного об`єкту разом із зайнятими цим об`єктом земельними ділянками та його повернення у віддання законного власника - є належним способом захисту інтересів держави.

Однак, відновлення становища, яке існувало до порушення, шляхом звільнення водного об`єкту разом із зайнятими цим об`єктом земельними ділянками та його повернення у віддання законного власника можливе виключно за умови доведення, що особа до якої подано відповідний позов дійсно без належних правових підстав займає цей об`єкт та/або незаконно використовує його у своїх цілях.

В даному випадку прокурор стверджує, що у порушення вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України Шевелівське водосховище та розташовані під ним відповідні земельні ділянки (кадастрові номери 6320287400:03:000:0386 та 6320280400:06:000:0084) використовуються відповідачем в комерційних цілях з метою ведення рибогосподарської діяльності без будь-яких сплат орендної плати та інших платежів за використання водного об`єкту та землі.

За своєю суттю комерційна діяльність ототожнюється з підприємництвом і характеризується як самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч. 2 ст. 76 ГПК України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

В цьому контексті, необхідним є доведення прокурором належними та допустимими доказами факту ведення відповідачем рибогосподарської діяльності яку можна охарактеризувати саме як підприємницьку, тобто, зокрема, зафіксовані в передбаченому законом порядку факти систематичного вилову риби з метою її подальшого продажу.

Однак, в даному випадку, матеріали справи не містять та прокурором всупереч вимог ст. ст. 76-77 ГПК України не надано жодного належного та допустимого доказу використання відповідачем в комерційних цілях Шевелівського водосховища з метою ведення рибогосподарської діяльності.

Зокрема, суд вважає безпідставними посилання прокурора з цього приводу на наявність у відповідача режиму рибогосподарської експлуатації (спеціальне товарне рибне господарство) Шевелівського водосховища Харківської області та дозволу № 101 на спеціальне використання водних біоресурсів рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), а саме у Шевелівському водосховищі Харківської області, вид спеціального використання - промислове рибальство, зі строком дії до 10.12.2023.

Суд зазначає, що фактичне використання відповідачем Шевелівським водосховищем протягом 2020-2021 років не заперечується відповідачем та підтверджується підсумковими актами про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів, звітами відповідача про обсяги вилову водних біоресурсів та любительському рибальству за 2020-2021 роки.

Однак, станом на момент винесення даного судового рішення строк дії названих вище режиму рибогосподарської експлуатації водосховища та дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів є таким, що сплинули.

До того ж, Наказом Міністерства Аграрної політики та продовольства від 09.07.2024 № 2012 визнано таким, що втратив чинність, наказ Державного комітету рибного господарства України від 15 січня 2008 року № 4 «Про затвердження Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах», зареєстрований у Міністерстві юстиції України 28 січня 2008 року за № 64/14755, тобто наказу на підставі якого відповідач раніше отримував дозвільні документи на ведення рибогосподарської діяльності.

Автоматичного продовження терміну дії затвердженого Режиму «на період воєнного стану» немає, оскільки Режим є комплексом вимог та заходів, розрахованих науковцями на конкретний часовий проміжок.

Окрім того, останній звіт про обсяги вилову водних біоресурсів та любительському рибальству відповідач подав ще в 2021 році, в подальшому відповідач таких звітів не подавав. В судових засіданнях в процесі розгляду даної справи відповідач неодноразово пояснював, що таких звітів він в подальшому не подавав в зв`язку з тим, що після 2021 року не здійснював діяльності з вилову риби, а дія дозвільних документів, які він мав на здійснення діяльності, згодом сплинула.

При цьому суд також зазначає, що сам факт наявності у відповідача певних дозвільних документів, зокрема режиму рибогосподарської експлуатації (спеціальне товарне рибне господарство) Шевелівського водосховища Харківської області та дозволу № 101 на спеціальне використання водних біоресурсів рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), жодним чином не доводить того, що відповідач дійсно здійснює фактичне використання в комерційних цілях Шевелівського водосховища з метою ведення рибогосподарської діяльності.

Також суд критично ставиться до посилань прокурора з цього приводу на Акт обстеження Шевелівського водосховища № 1 від 26.03.2026 складений працівниками Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області.

З цього акту зокрема вбачається, що працівниками Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області було встановлено наступне:

«Візуальним оглядом встановлено, що поблизу дамби з західної сторони, на території земель ПЗС РОВР у Харківській області стоїть пересувний вагончик на колесах, який належить ФОП Шабатурі В.В. Вказаний вагончик ФОГІ Шабатура В. В. використовує для здійснення рибогосподарської діяльності на Шевелівському водосховищі на підставі Режиму рибогосподарської експлуатації.»

Однак з цього приводу суд зазначає:

- по-перше, даний акт взагалі не містить будь-яких ідентифікуючих ознак які б у встановленому порядку могли підтвердити що пересувний вагончик дійсно належить ФОП Шабатурі В.В. В цьому контексті є цілком вірогідним що пересуваний вагончик про який йдеться в акті, належить не ФОП Шабатурі В.В., а іншій особі. До того ж ФОП Шабатура В.В. в судових засіданнях в процесі розгляду справи факт належності йому пересувного вагончика на колесах про який йдеться а Акті № 1 від 26.03.2026 взагалі заперечував.

- до-друге, сам по собі факт фіксації працівниками Регіонального офісу водних ресурсів у Харківській області пересувного вагончика на колесах поблизу водосховища жодним чином не доводить саме факт використання ФОП Шабатурою В.В. в комерційних цілях Шевелівського водосховища з метою ведення рибогосподарської діяльності. До того ж, норми чинного законодавства України не містять заборони ні ФОП Шабатурі В.В. ні будь-якій іншій на відвідування загальнодоступних місць в районі Шевелівського водосховища зокрема транспортним засобом з пересувним вагончиком на колесах.

Також не доводять факт використання ФОП Шабатурою В.В. в комерційних цілях Шевелівського водосховища з метою ведення рибогосподарської діяльності і матеріали кримінального провадження № 42026222090000016 від 22.04.2026 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України (самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її володільцю або власнику).

Зокрема, безпідставним суд вважає посилання прокурора на факт звернення Шабатури В.В. 18.05.2026 з приводу незаконного вилову риби.

Як вже зазначалося, відповідно до рапорту помічника чергового Відділу поліції № 1 (м. Балаклія) Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області Целуйко О.Ю. від 19.05.2026, зареєстрованого в Інформаційно комунікаційній системі «Інформаційний портал Національної поліції» за № 6835 від 18.05.2026, 18.05.2026 близько 22:54 до поліції надійшло повідомлення від Шабатури Віталія Васильовича про те, що на ставку в с. Шевелівка невідома особа здійснює вилов риби за допомогою сіток. Із змісту повідомлення вбачається, що заявник особисто перебував на дамбі Шевелівського водосховища та самостійно виявив зазначених осіб, після чого звернувся до поліції. У власноручному поясненні від 19.05.2026 Шабатура Віталій Васильович зазначив, що близько 22:00 18.05.2026 прибув до ставка на власному автомобілі та здійснював його «обхід», під час якого виявив сторонніх осіб і рибальське знаряддя лову.

На думку прокурора, використання самим відповідачем терміна «обхід» свідчить про здійснення ним фактичного контролю за спірним водним об`єктом та є несумісним із його доводами про відсутність будь-якого користування водосховищем.

Крім того, прокурор також звертає увагу, що у вказаному поясненні Шабатура В.В. зазначив, що спірний ставок перебуває у його власності з 2003 року та використовується ним з метою розведення риби, при цьому незважаючи на те, що наведене твердження не відповідає правовому режиму спірного водного об`єкта та не підтверджується жодними правовстановлюючими документами, саме по собі воно є підтвердженням того, що відповідач фактично вважає себе особою, яка володіє та користується Шевелівським водосховищем і здійснює його використання для риборозведення.

Також, у протоколі огляду місця події від 19.05.2026, складеним слідчим Слідчого відділення Відділу поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області у графі протоколу «Власник (користувач) приміщення чи іншого володіння» зазначено саме ОСОБА_2 , який був присутній під час проведення огляду та підписав протокол без будь-яких зауважень. Зазначені обставини зафіксовані уповноваженою службовою особою органу досудового розслідування під час безпосереднього проведення огляду місця події.

Із пояснень Попова В.О. від 19.05.2026, вбачається, що 18.05.2026 під час перебування Попова В.О. на водоймі до нього підійшов невідомий йому чоловік, який особисто відрекомендувався власником ставка та повідомив Попову В.О. про порушення ним порядку використання водойми. Зазначені пояснення, на думку прокурора, також мають самостійне доказове значення, оскільки підтверджують, що в момент виникнення подій на спірному водному об`єкті перебувала особа, яка вважала себе уповноваженою контролювати використання водойми, пред`являти претензії третім особам щодо порядку її використання та представлялася власником ставка.

Разом з тим, 19.05.2026 від Шабатури В.В. надійшла заява з проханням не розглядати його попереднє звернення від 18.05.2026 щодо виявлення рибальських сіток на водному об`єкті, який відповідач ідентифікував як «свій ставок», посилаючись на те, що претензій ні до кого не має та матеріальної шкоди йому не завдано.

Наведене формулювання, на думку прокурора, є ще одним підтвердженням того, що відповідач сам визнає спірний водний об`єкт як такий, що перебуває у його фактичному користуванні, що спростовує його пояснення, надані суду.

Однак, з цього приводу суд зазначає, що саме по собі здійснення обходу території Шевелівського водосховища нормами чинного законодавства не заборонено.

При цьому, право громадян на звернення до поліції з приводу виявленого порушення Закону та порядок їх розгляду передбачені Конституцією України (стаття 40), Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про Національну поліцію», а також спеціальними відомчими нормативними актами Міністерства внутрішніх справ. При цьому, такі звернення безпосередньо сприяють дотриманню законності, оскільки вони є ключовим інструментом громадського контролю та правопорядку, оскільки коли громадяни повідомляють про правопорушення, вони запускають офіційні правові механізми захисту прав і свобод.

Використання ФОП Шабатурою В.В. в спілкуванні з іншими особами або при надання пояснень працівникам поліції висловів «мій ставок» жодним чином не робить ОСОБА_2 його безпосереднім власником.

Так само такий вислів не може розцінюватися як визнання ФОП Шабатурою В.В. факту використання в комерційних цілях Шевелівського водосховища з метою ведення рибогосподарської діяльності.

До того ж, згідно зі статтею 13 Конституції України, надра, земля, води та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є власністю Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися об`єктами права власності народу відповідно до закону. Шабатура В.В. є громадянином України, а тому відповідно до Закону, має право користуватися об`єктами права власності народу до яких відноситься і Шевелівське водосховище.

Щодо посилань прокурора на здачу Шабатурою В.В. в оренду земельної ділянки прибережної захисної смуги.

Як вже зазначалося, Постановою прокурора Балаклійського відділу Ізюмської окружної прокуратури Харківської області від 05.08.2026 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42026222090000016 від 22.04.2026 з метою їх використання під час розгляду справи № 922/1220/26 у господарському судочинстві, а саме: протоколу огляду місця події від 07.05.2026, протоколу огляду місця події від 05.06.2026, відповіді ТОВ «Підприємство «Астра» № 63 від 08.06.2026 з додатками (план земельної ділянки розораної та засіяної в межах прибережної захисної смуги 6320287400:03:000:0386 та відомість координат засіяної ділянки в прибережній захисній смузі).

Так, відповідно до рапорту оперуповноваженого СКП ВП № 1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області встановлено, що Шабатура В.В. займається здачею в оренду земельної ділянки, розташованої в с. Попівка, що підтверджує отримана оперативним шляхом розписка Шабатури В.В. про отримання плати за здачу в оренду вказаної ділянки у сумі 65000 гривень.

Разом з цим, з протоколів огляду місця події від 01.05.2026 та від 05.06.2026 вбачається, що вказана земельна ділянка (кадастровий номер 6320287400:03:000:0386) засіяна культурами сільськогосподарського призначення.

Також, відповідно до листа ТОВ «Підприємство «Астра» від 08.06.2026 № 63, за результатами геодезичних вимірювань, проведених залученим у межах кримінального провадження № 42026222090000016 сертифікованим інженером землевпорядником Нікітчетком В.В. земельна ділянка з кадастровим номером 6320287400:03:000:0386 в межах прибережної захисної смуги площею 7,4031 га перебуває в обробітку.

Однак, з цього приводу суд зазначає та враховує, що Шевелівське водосховище розташоване на земельних ділянках державної власності з кадастровими номерами 6320287400:03:000:0386 площею 91,3196 га та 6320280400:06:000:0084 площею 17,0702 га, що підтверджується у тому числі даними Публічної кадастрової карти.

Таким чином, загальна площа 2003 земельної ділянки Шевелівського водосховища становить 108,3898 га, що також підтверджується державним актом серії ІІ-ХР № 000353 від 27.05.2003.

Однак, земельна ділянка, що засіяна культурами сільськогосподарського призначення, це є лише частиною земельної ділянки на якому розташоване Шевелівське водосховища, ця частина становить площу 7,4031 га, що відповідає 6,83% від загальної площі Шевелівського водосховища.

Таким чином, в даному випадку мова може йти виключно про самовільне зайняття частини земельної ділянки з кадастровим номером 6320287400:03:000:0386 площею 7,4031 га, а не земельних ділянок на яких розташоване все Шевелівське водосховище.

Окрім того, сам по собі факт самовільного зайняття частини земельної ділянки з кадастровим номером 6320287400:03:000:0386 площею 7,4031 га жодним чином не засвідчує саме факт використання ФОП Шабатурою В.В. в комерційних цілях Шевелівського водосховища з метою ведення рибогосподарської діяльності, на чому наполягає прокурор в позову.

При цьому, такі обставини, у випадку їх доведення, можуть бути підставою для притягнення винних осіб до встановленої Законом відповідальності, в т.ч. пов`язаної з примусовим звільненням частини земельної ділянки з кадастровим номером 6320287400:03:000:0386 площею 7,4031 га. Однак, з огляду на характер спірних правовідносин та предмет доказування, зазначені обставини не можуть бути підставою для зобов`язання ФОП Шабатури В.В. звільнити все водосховище разом із зайнятими цим водосховищем земельними ділянками, на чому наполягає прокурор в позові.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку що заявлений прокурором позов позбавлений фактичного та правового обґрунтування, на підтвердження обставин викладених в ньому прокурором не надано жодного належного та допустимого доказу.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні цього позову.

При прийнятті даного рішення суд також зазначає, що рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001).

У наведеній справі Європейський суд з прав людини наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Здійснюючи розподіл судових витрат суд керується положеннями ст. ст. 123, 129 ГПК України, та за результатами розгляду справи покладає такі витрати на прокурора.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "25" вересня 2026 р.

СуддяО.І. Байбак