Рішення № 140063590, 23.09.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/489/24

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., за участю секретаря судового засідання Толкунової М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (код ЄДРПОУ 42399676, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1)

до відповідача: Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Нова Каховка" Новокаховської міської ради (код ЄДРПОУ 38869718, 74900, Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Героїв України, буд. 33А)

про стягнення

за участю представників сторін:

від позивача: Олександр Семенко

відповідач: не з`явився

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до відповідача Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Нова Каховка" Новокаховської міської ради про стягнення 99262,50 грн.

В обґрунтування позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" посилається на неналежне виконання Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Нова Каховка" Новокаховської міської ради умов укладеного між сторонами договору постачання природного газу №20-1154/21-БО-Т від 15.12.2021.

Ухвалою від 16.02.2024 позовну заяву прийнято до розгляду (суддя Степанова Л.В.), відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання на 14.03.2024, встановлено сторонам строк на подання заяв по суті справи.

У зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 14.03.2024, судове засідання 14.03.2024 не відбулося.

Ухвалою від 22.03.2024 призначено судове засідання на 16.04.2024.

В судовому засіданні 16.04.2024 оголошено перерву до 30.04.2024.

У зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 24.04.2024, судове засідання 30.04.2024 не відбулося.

Ухвалою від 07.05.2024 призначено судове засідання на 23.05.2024.

У зв`язку із перебуванням судді Степанової Л.В. на лікарняному з 21.05.2024, судове засідання 23.05.2024 не відбулося.

Ухвалою від 06.06.2024 призначено судове засідання на 18.06.2024.

Ухвалою від 18.06.2024 зупинено провадження у справі №916/489/24 до закінчення перегляду справи №908/1162/23 об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №230 від 23.10.2025 було здійснено повторний автоматизований розподіл справи №916/489/24 у зв`язку з прийняттям Вищою радою правосуддя рішення від 21.10.2025 №2163/0/15-25 "Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Господарського суду Одеської області у зв`язку з поданням заяви про відставку".

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2025 справу №916/489/24 передано на розгляд судді Господарського суду Одеської області Сулімовській М.Б.

Ухвалою від 29.10.2025 поновлено провадження у справі №916/489/24, прийнято справу №916/489/24 до провадження та призначено судове засідання на 19.11.2025.

11.11.2025 позивачем подано додаткові пояснення у справі.

17.11.2025 позивач звернувся до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі.

В судовому засіданні 19.11.2025 оголошено перерву до 11.12.2025.

Ухвалою суду від 11.12.2025, окрім іншого, зупинено провадження у справі №916/489/24 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.

Ухвалою від 25.05.2025 поновлено провадження у справі та призначено судове засідання на 25.06.2026.

28.05.2026 до суду надійшло клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Ухвалою від 25.06.2026 суд, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, постановив провести розгляд справи у розумні строки та відклав судове засідання на 26.08.2026.

В судовому засіданні 26.08.2026 заслухано представника позивача, який підтримав позовні вимоги та надав пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 26.08.2026 оголошено перерву до 23.09.2026.

В судове засідання 23.09.2026 з`явився представник позивача.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив.

Щодо повідомлення відповідача про розгляд даної справи.

Так, адресою місцезнаходження відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань є: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Героїв України, буд. 33А.

Згідно ч.1 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають офіційної електронної адреси, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії. З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

На виконання положень названого Закону Господарським судом Одеської області вжито заходів щодо належного повідомлення відповідача про розгляд судом даної справи шляхом розміщення оголошень на офіційному веб-сайті судової влади України.

З урахуванням вищевикладеного, відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи у спосіб, визначений ч.1 ст.12-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".

Відзив на позовну заяву від відповідача не надходив, отже останній не скористався своїм правом на подання відзиву на позов у встановлений судом строк.

Водночас, стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує учасників судового процесу та їх представників добросовісно користуватись процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України, яка кореспондується із ч.2 ст.178 цього Кодексу, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами ст.13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

З урахуванням наведеного, розгляд справи проводився за наявними матеріалами.

В судовому засіданні в порядку абз.1 ч.1 ст.219 ГПК України суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України проголосив скорочене рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

в с т а н о в и в:

Як слідує з матеріалів справи та встановлено судом, 15.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) та Комунальним некомерційним підприємством "Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Нова Каховка" Новокаховської міської ради (споживач) укладено договір постачання природного газу №20-1154/21-50-Г, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов`язався поставити споживачеві природний газ, а споживач - прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Згідно розділу 3 договору, постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ. Постачання газу за цим договором здійсносться постачальником виключно за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС. Постачання (включення споживача до Реєстру споживачів постачальника) та використання (відбір) природного газу за цим договором здійснюється за умови виконання споживачем вимог пункту 5.1 цього договору щодо остаточного розрахунку за фактично переданий природний газ та відсутності ресстрації споживача в реєстрі будь-якого іншого постачальника природного газу. Постачальник із застосуванням ресурсів Інформаційної платформи Оператора ГТС та споживач здійснюють щоденний моніторинг фактично відібраного споживачем обсягу природного газу. На запит постачальника споживач надає інформацію щодо планового використання газу за розрахунковий період (місяць) в розрізі добових обсягів та до 13:00 поточної доби оперативну інформацію щодо фактичних обсягів використання газу за минулу добу, планових обсягів використання газу на наступну добу та до 24:00 поточної доби - оперативну інформацію щодо використання газу за поточну добу. Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві y відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач зобов`язується надати постачальнику не пізніше 5-го (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, завірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором (ами) ГРМ та/або Оператором ГТС та споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ. На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готус та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період (далі також - акт), підписані уповноваженим представником постачальника. Споживач протягом 2-х (двох) робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання. У випадку неповернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15-го (п`ятнадцятого) числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору. Звірка фактично використаного обсягу газу за цим договором на певну дату чи протягом відповідного розрахункового періоду ведеться сторонами на підставі даних комерційних вузлів обліку газу та інформації про фактично поставлений споживачу обсяг газу згідно з даними Інформаційної платформи Оператора ГТС.

В розділі 4 договору сторони дійшли згоди щодо ціни та вартості природного газу.

Так, ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за цим договором, встановлюється наступним чином: ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ, крім того податок на додану вартість за ставкою 20% - 13658,42 грн., крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн. без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1.10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом 136,576 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ 163,89 грн. за 1000 куб. м.

Всього ціна газу за 1000 куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16554,00 грн.

У разі зміни тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи та/або коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді, вони є обов`язковими для сторін за цим договором з дати набрання чинності відповідних змін.

Загальна вартість цього договору на дату укладання становить 349151,45 грн., крім того ПДВ 69830,29 грн., разом з ПДВ - 418981,74 грн.

За умовами розділу 5 договору, оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору. Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.

Сторони погоджуються, що під час перерахування коштів у призначенні платежу посилання на номер договору є обов`язковим. Зміна споживачем призначення платежу здійснюється виключно листом, який надається постачальнику, але в будь-якому випадку не пізніше 10 календарних діб з дня надходження відповідних коштів на рахунок постачальника.

Оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього договору. Споживач зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього договору. Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови оплати споживачем 100% вартості природного газу, замовленого на попередній розрахунковий період, та 100% оплати вартості фактично переданого природного газу у попередні розрахункові період. У разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи; 3) у третю чергу погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов`язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.

Звірка розрахунків та/або фактичного обсягу використання природного газу здійснюється сторонами протягом десяти днів з моменту письмової вимоги однієї із сторін, підписаної уповноваженою особою на підставі відомостей про фактичну оплату вартості використаного природного газу споживачем та актів його приймання-передачі.

Згідно п.п.7.1, 7.2, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховусться пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п.13.1, договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору. Цей договір може бути підписаний також електронними цифровими підписами (ЕЦП) уповноважених представників сторін з урахуванням вимог чинного законодавства.

Договір підписано представниками сторін без жодних зауважень, підписи скріплено печатками.

В матеріалах справи також міститься заява-приєднання від 26.02.2021, відповідно до якої відповідач приєднався до умов договору розподілу природного газу №8-9322Б (для споживачів, що не є побутовими).

Як стверджує позивач, протягом грудня 2021 - березня 2022 відповідачу було поставлено природний газ, що підтверджено відповідними актами приймання-передачі природного газу.

Однак, свої зобов`язання зі сплати спожитого природного газу останній виконав не в повному обсязі.

Так, за відповідачем обліковується заборгованість за спожитий в лютому 2022 природний газ в обсязі 2,59771 тис. куб. м.

Згідно розрахунку заборгованості (т.1 ас.с.22), за рахунок наявної переплати, за відповідачем за вказаний період обліковується борг в сумі 24358,35 грн.

Також, відповідачем не погашено заборгованість за спожитий в березні 2022 року природний газ в обсязі 2,56980 тис. куб. м. на загальну суму 42502,18 грн.

Вказані обставини позивач підтверджує актами приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 та 31.03.2022, скрін-алокаціями платформи (т.1 а.с.18-19, 24-26).

Наявність несплаченої заборгованості зумовила нарахування пені, 3% річних та збитків від інфляції і звернення до суду із даним позовом.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Правові засади функціонування ринку природного газу України регламентовані Законом України "Про ринок природного газу".

За умовами частин першої, третьої статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються, зокрема, договором постачання природного газу.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у ст.11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї ж статті, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно зі ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтями 525, 526 і 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором постачання природного газу, який, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання його сторонами та, відповідно, виступає підставою для виникнення у сторін господарського зобов`язання відповідно до статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України.

В силу частин першої, другої статті 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини першої статті 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України унормовано, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

Так, предметом даного спору є вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожитий останнім природний газ в період лютий-березень 2022 року.

Що стосується заборгованості, яка виникла у період з 24 лютого 2022 року - березень 2022 року, суд зауважує наступне.

Як встановлено судом, місцем державної реєстрації відповідача є: Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Героїв України, буд. 33А.

Згідно заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу №8-9322-Б (т.1 а.с.23), об`єкти споживача (відповідача), до яких здійснюється розподіл природного газу, розташовані в м.Нова Каховка, с.Козацьке та с.Веселе.

На підставі постанови Верховної Ради України "Про утворення та ліквідацію районів" від 17.07.2020 №807-ІХ, було утворено Каховський район (з адміністративним центром у місті Нова Каховка), до складу якого, в тому числі, ввійшла Новокаховська міська територіальна громада.

С.Козацьке та с.Веселе також входять до складу Новокаховської громади Каховського району Херсонської області.

Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, який в подальшому був неодноразово продовжений та діє на теперішній час.

У спірний період з 24 лютого - березень 2022 року, вся територія Каховського району Херсонської області була включена до Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, затверджений наказом Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 №75, який був чинний з 26.04.2022 по 26.12.2022.

Відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією", який був чинний з 27.12.2022 по 19.03.2025, вся теритоія Каховського району Херсонської області з 24.05.2022 є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

Згідно Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376, який набрав чинності 20.03.2025, територія Каховського району Херсонської області, в тому числі м.Нова Каховка, з 24.02.2022 по теперішній час є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

При цьому, с.Козацьке та с.Веселе, що розташовані на правобережній частині Новокаховської громади, були звільнені від окупації 12.11.2022.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, 1) сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях; 2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, внутрішні морські води, прилеглі до сухопутної території інших тимчасово окупованих російською федерацією територій України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України (пп. 1, 2 ч. 1 ст. 3 ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

За приписами ч. 2 ст. 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

Положення цієї статті застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями. В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями (ч. 1 ст. 13-1 ЗУ "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України").

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в межах розгляду справи №908/1162/23 досліджувала питання застосування частини другої статті 13 та частини другої статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" до правовідносин, які виникли у період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови №1364 від 06.12.2022 "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією" та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу №309 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією".

Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" (№1207-VII), для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих російською федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (пункт 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (пункт 3).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, зокрема, виснувала, що Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" щодо деяких питань визначення правового статусу тимчасово окупованих територій України в умовах воєнного стану" №2764-ІХ від 16.11.2022 частину третю статті 1 вказаного Закону №1207-VII було викладено у редакції, за якою дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, передбачених пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Чинна редакція цієї норми (відповідно до змін, внесених Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо звільнення від сплати екологічного податку, плати за землю та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за знищене чи пошкоджене нерухоме майно" №3050-IX від 11.04.2023) вказує, що дата початку і дата завершення тимчасової окупації територій, які передбачені у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, визначаються у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку.

З 07.05.2022 ні пункт 7 частини першої статті 11, ні пункт 1 частини третьої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не містили (і зараз також не містять) жодних посилань на те, що статус тимчасово окупованих вказані у них території набувають залежно від наявності чи відсутності (а так само і дати ухвалення) будь-якого рішення того чи іншого повноважного органу державної влади України, РНБО, Кабінету Міністрів України чи іншого органу в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

06.12.2022 Кабінет Міністрів України затвердив постанову "Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією", відповідно до якої перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій за формою згідно з додатком за погодженням з Міністерством оборони України з урахуванням пропозицій відповідних обласних, Київської міської військових адміністрацій.

Відповідно до регулювання, запровадженого Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України" №2217-ІХ від 21.04.2022, правовий статус тимчасово окупованої території рф у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема, і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася.

За наведеного, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, про поширення положень статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.

Таким чином, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції у справі №908/1162/23 про відмову у задоволенні позову, зазначила про те, що підставою для такої відмови, враховуючи положення статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі енергоносіїв відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у відповідному судовому провадженні.

З огляду на положення частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України, суд враховує зазначені вище висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

Як зазначено вище, м.Нова Каховка Каховського району Херсонської області з 24.02.2022 по теперішній час є тимчасово окупованою територією. С.Козацьке та с.Веселе Новокаховської громади Каховського району Херсонської області перебували в тимчасовій окупації в період з 24.02.2022 по 12.11.2022.

Отже, у даній справі, крім іншого, заявлено до стягнення заборгованість, що виникла у зв`язку із поставкою газу відповідачу в період з 24.02.2022 - березень 2022.

Згідно зі статтею 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", її положення застосовуються до тимчасово окупованої території, передбаченої пунктами 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, надр під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряного простору над цими територіями.

В умовах воєнного стану рішенням Кабінету Міністрів України положення цієї статті можуть бути поширені на тимчасово окуповані території, передбачені пунктом 3 частини першої статті 3 цього Закону, надра під територіями, зазначеними у пункті 3 частини першої статті 3 цього Закону, і повітряний простір над цими територіями.

На період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті.

З огляду на викладене суд констатує, що в період з 24 лютого 2022 - березень 2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу на тимчасово окуповану територію.

Суд враховує, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.

Правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської діяльності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень.

Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах міжнародно визнаного державного кордону є цілісною і недоторканною. Україна не визнає тимчасову окупацію російською федерацією частини території України та підтверджує невіддільне суверенне право України на відновлення і збереження її територіальної цілісності в межах міжнародно визнаного державного кордону.

Окупація є об`єктивним фактом, що триває у часі і правовий режим окупації не залежить від дати ухвалення конкретних рішень урядом, а статус територій як "тимчасово окупованих" є триваючим станом. Особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях України стосуються усього періоду окупації, що слід враховувати при застосуванні правила незворотності дії в часі нормативно-правового акта.

Україна вживає всіх заходів для захисту суверенітету протягом усього періоду окупації, а державна політика базується на тому, що суверенітет України над тимчасово окупованими територіями не переривався, тому закони можуть мати ретроспективну спрямованість, щоб урегулювати правовідносини, які виникли під час окупації (постанова Верховного Суду від 19.03.2026 у справі №905/238/23).

Доведення/не доведення позивачем обставин фактичної поставки природного газу на тимчасово окуповану територію, як і здійснення оплати за неї, не має правового значення для вирішення спору. Разом з тим, визначальним за висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, є неможливість (заборона) передання товару на тимчасово окуповані території у силу приписів статті 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", що, зі свого боку, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, суд враховує, що позивачем також заявлено вимоги щодо стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ, що виникла до 24.02.2022, тобто за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 включно.

Вимоги в цій частині суд вважає правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Судом, з огляду на відомості, що містяться в скрін-алокації платформа (інформація щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕС-кодом №56X930000010610Х) за лютий 2022 (т.1 а.с.24), здійснено розрахунок спожитого відповідачем природного газу за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 включно та встановлено, що такий обсяг складає 2,30463 тис. куб.м.

З урахуванням даних щодо ціни 1000 куб.м. газу, тарифу на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (з коефіцієнтом, що застосовується при замовленні потужності на добу наперед), що наведені в акті приймання-передачі природного газу від 28.02.2022 (т.1 а.с.18), судом здійснено розрахунок вартості спожитого відповідачем за вказаний період газу та встановлено, що остання складає 38150,83 грн. з ПДВ.

найменуванняобсяг споживання, тис.куб.м.ціна за 1000 куб.м.грн., без ПДВкоефіцієнт, що застосовується при замовленні потужності на добу напередвартість, без ПДВ, грн.вартість, без ПДВ, грн., всьогосума ПДВ, грн.всього з ПДВ на суму, грн.природний газ тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи2,3046313658,42 124,16 1,131477,60 314,76 31792,36 6358,47 38150,83

При цьому, оскільки відповідно до наявного в матеріалах справи розрахунку суми основного боргу (т.1 а.с.22) за відповідачем в лютому 2022 обліковувалась переплата в розмірі 18644,12 грн., то сума боргу за означений період складає 19506,71 грн. (38150,83 - 18644,12).

Отже, вимоги позивача в частині стягнення основної заборгованості підлягають частковому задоволенню в сумі 19506,71 грн. за поставлений протягом 01.02.2022-23.02.2022 природний газ.

У задоволенні решти вимог щодо стягнення боргу за поставлений протягом 24.02.2022-березень 2022 природний газ в розмірі 47353,82 грн. слід відмовити.

Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 15264,30 грн. пені, 2485,54 грн. 3% річних та 14652,13 грн. збитків від інфляції, що нараховані на загальну суму основного боргу 66860,53 грн.

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (ст. 547 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 Цивільного кодексу України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

В частині вимог про стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, нарахованих на суму основної заборгованості за природний газ, поставлений в період з 24.02.2022 - березень 2022 на тимчасово окуповану територію, слід відмовити у зв`язку із відмовою у задоволенні вимог зі стягнення основної суми боргу за вказаний період.

Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та збитків від інфляції, нарахованих на суму основної заборгованості за природний газ, поставлений в період 01.02.2022-23.02.2022 (до окупації відповідної території), суд зауважує наступне.

Так, згідно п.п.7.1, 7.2 укладеного між сторонами договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором. У разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Суд враховує, що положеннями п.5.1 договору визначено, що оплата за природний газ за відповідний розрахунковий період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку: - 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

Таким чином, заборгованість за спожитий відповідачем природний газ в період з 01.02.2022 по 23.02.2022 мала бути оплачена ним в наступному порядку - 70% до 31.03.2022, решта боргу - до 15.04.2022.

Отже, строк виконання зобов`язань зі сплати основного боргу за період з 01.02.2022 по 23.02.2022 настав після окупації Новокаховської територіальної громади Каховського району Херсонської області, яка є тимчасово окупованою і станом на дату ухвалення рішення у цій справі.

При цьому, пеня та 3% річних за зобов`язаннями лютий 2022 позивачем нараховані за період з 16.04.2022 по 31.07.2023, збитки від інфляції - з 01.05.2022 по 31.07.2023.

Як зазначено вище, тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.

Правові висновки, викладені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 908/1162/23, свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Незважаючи на те, що стаття 625 Цивільного кодексу України передбачає нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних незалежно від вини боржника, її застосування не може відбуватися ізольовано від інших норм законодавства та принципу системності правового регулювання. У випадку, коли спеціальним законом встановлено обмеження на здійснення відповідної господарської діяльності у зв`язку з тимчасовою окупацією, суд зобов`язаний оцінити, чи не суперечитиме автоматичне застосування наслідків, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, публічно-правовим приписам і меті спеціального регулювання.

Невиконання грошового зобов`язання у спірний період було зумовлене об`єктивними обставинами, пов`язаними з окупацією території та фактичним припиненням належного функціонування банківської та казначейської системи. За таких умов прострочення виконання не може розцінюватися як наслідок недобросовісної поведінки або неправомірного користування чужими грошовими коштами.

Застосування компенсаційних механізмів статті 625 Цивільного кодексу України у ситуації, коли боржник був об`єктивно позбавлений можливості здійснити платіж, призвело б до перекладення на нього надмірного тягаря відповідальності, що суперечить принципам справедливості та розумності, закріпленим у статті 3 цього Кодексу.

Компенсаційна природа інфляційних втрат та трьох процентів річних спрямована на відновлення майнової сфери кредитора у разі неправомірного користування його коштами. Водночас у період дії правового режиму тимчасової окупації відсутні підстави вважати, що боржник здійснював таке користування з власної волі або у спосіб, який порушує баланс інтересів сторін.

Отже, на переконання суду, відсутні підстави для застосування до нього додаткових фінансових санкцій за період, коли виконання зобов`язання було об`єктивно унеможливлене.

Відповідальність не може ґрунтуватися виключно на формальному факті прострочення без урахування об`єктивної неможливості виконання зобов`язання.

Господарський суд виходить із необхідності застосування не формального, а змістовного підходу до оцінки правовідносин. Механічне нарахування пені за кожен день прострочення без урахування реального правового режиму відповідної території суперечило б завданню господарського судочинства - справедливому, неупередженому та ефективному вирішенню спорів. Саме тому суд при вирішенні спору враховує не лише текст договору, який, звісно, містить, у тому числі умови щодо застосування пені, а й об`єктивний контекст його виконання.

Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської відповідальності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень. Отже, покладення на боржника відповідальності за невиконання зобов`язання в період, коли виконання суперечило або фактично унеможливлювалося імперативними заборонами, означало б ігнорування пріоритету публічно-правового регулювання та принципу верховенства права.

Аналогічні висновки викладені у постанові Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.02.2026 у справі №916/2319/24.

За наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу, що виникла в період з 01.02.2022 по 23.02.2022.

Аналогічна позиція була застосована Верховним Судом у постанові від 11.05.2026 у справі №916/4397/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" до Централізованої бухгалтерії по обслуговуванню закладів освіти Генічеської міської ради (яка наразі знаходиться на тимчасово окупованій території), якою ухвалено про відмову у задоволенні вимог зі стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, що виник до окупації відповідної території, проте строк оплати якого настав вже після її окупації.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст.ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи решту аргументів учасників справи, суд зазначає, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Руїз Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. З огляду на встановлену імперативну заборону щодо надання послуг на окуповані території, інші аргументи позивача не спростовують висновків суду та не впливають на кінцевий результат вирішення спору.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

У зв`язку із частковим задоволенням позову судові витрати зі сплати судового збору, відповідно до вимог ст.129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Нова Каховка" Новокаховської міської ради (код ЄДРПОУ 38869718, 74900, Херсонська обл., м. Нова Каховка, вул. Героїв України, буд. 33А) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (код ЄДРПОУ 42399676, 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1) - 19506 (дев`ятнадцять тисяч п`ятсот шість) грн. 71 коп. основної заборгованості, 476 (чотириста сімдесят шість) грн. 00 коп. судового збору.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

4. Судові витрати зі сплати 1946,40 грн. судового збору покласти на позивача.

5. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.

Суддя М.Б. Сулімовська

Згідно з ч. ч.1, 2 ст.241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення у порядку, передбаченому ст.257 ГПК України.

Повний текст рішення складено і підписано 25 вересня 2026 р.