Рішення № 140062812, 24.09.2026, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 р. м. Ужгород Справа № 907/706/26

Господарський суд Закарпатської області в складі судді Сисина С.В., за участі секретаря судового засідання Далекорій Б.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР», код ЄДРПОУ - 41875763, місцезнаходження 50023, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Залізничників, будинок 33/1,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд», код ЄДРПОУ - 32098010, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Острівна, будинок 2,

про стягнення пені,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» (далі позивач) від імені та в інтересах якого дії адвокат Добросько Л.В. (згідно з довіреністю від 18.05.2026) через систему «Електронний суд ЄСІТС» звернулось до Господарського суду Закарпатської області з позовною заявою №23/06/2026-3 від 26.06.2026 (яка зареєстрована за вхідним №02.3.1-05/751/26 від 26.06.2026) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» (далі відповідач) про стягнення пені у розмірі 289633,14 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №15/23 від 24.11.2023, враховуючи несвоєчасну оплату відповідачем як замовником наданих ТОВ «Автоспецтранс-КР» послуг, що є підставою стягнення з ТОВ «Промспецбуд» пені за період з 01.03.2024 по 24.04.2025 в сумі 289633,14 грн

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Сисина С.В., що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.06.2026.

Процесуальні дії у справі

Згідно з ухвалою від 01.07.2026 суд відкрив провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановив учасникам справи строки на подачу заяв по суті справи.

У постанові від 27.06.2024 у справі №759/16487/21, провадження № 61-772св24 Верховний Суд з посиланням на практику Європейського Суду з прав людини (справи «Заводнік проти Словенії», заява №53723/13, рішення від 21 травня 2015 року, пункт 70; справа «Созонов та інші проти України», заява № 29446/12, рішення від 08 листопада 2018 року, пункт 8) зазначив, що на національні суди покладено обов`язок з`ясувати, чи були повістки або інші судові документи завчасно отримані сторонами та, за необхідності, суди зобов`язані фіксувати таку інформацію у тексті рішення.

Відповідно до ч. 7 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Частиною 1 ст. 232 ГПК України передбачено, що судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 242 ГПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі шляхом надсилання до електронного кабінету у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У постанові від 07.06.2024 у справі №904/1273/23 Об`єднана палата Касаційного господарського суду зазначила, що процесуальним законодавством передбачено два способи надсилання судового рішення - шляхом направлення рекомендованим листом з повідомленням про вручення та в електронній формі - через «Електронний кабінет», у тому числі шляхом направлення листа на офіційну електронну пошту засобами підсистем ЄСІТС у випадках, передбачених пунктом 37 глави 2 розділу ІІІ Положення про ЄСІТС. Вимога про надіслання судового рішення через підсистеми ЄСІТС є обов`язковою для осіб, визначених пунктом 10 Положення про ЄСІТС, та тих осіб, які добровільно зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.

Згідно з відповідей №37061936 та №37061974 від 29.06.2026 про наявність зареєстрованого електронного кабінету ЄСІТС: юридичні особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» мають зареєстрований Електронний кабінет у підсистемі Електронний суд ЄСІТС.

З довідок про доставку електронного листа, які отримані з автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», вбачається, що ухвала суду від 01.07.2026 у справі №907/706/26 (суддя Сисин С.В.) була надіслана позивачу та відповідачу в їх Електронний кабінет. Означений документ доставлено до електронного кабінету учасника справи 06.07.2026 о 13:30.

В пунктах 41-42 постанови Верховного Суду від 30.08.2022р. у справі №459/3660/21 викладена правова позиція, що довідка про доставку документа в електронному вигляді до «Електронного кабінету» є достовірним доказом отримання адресатом судового рішення.

Отже, учасники справи належним чином повідомлені про відкрите провадження у справі, а також про право подати заяви по суті справи.

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів сплати спірної суми пені за договором чи її частини суду не представив.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ГПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

За змістом п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно приписів ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 8 ст. 252 ГПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Статтею 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з тим, згідно наказу Господарського суду Закарпатської області №19 к від 15.07.2026 судді Сисину С.В. надано відпустку з 27.07.2026 по 14.08.2026. А тому рішення у справі ухвалено судом, з урахуванням періоду перебування судді у відпустці.

Згідно з приписами ч. 4 та 5 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суть спору за позицією позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 24.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» (замовник) було укладено договір №15/23 про надання послуг машин і механізмів з екіпажем згідно зі специфікацією (додаток №1). Умовами п. 1.2 та 2.1 договору сторони узгодили, що вартість послуг визначається виходячи з фактично відпрацьованого часу механізмів та вартості машино-години, а замовник здійснює оплату протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт. Відповідно до п. 2.2. договору за фактом надання послуг оформляється акт виконаних робіт. Договір набув чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2024. 30.11.2023 і 19.01.2024 сторони уклали додаткові угоди №1 до договору, якими внесли зміни до специфікації та збільшили суму послуг за специфікацією.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору позивач у період з січня по серпень 2024 року надав відповідачу послуги на загальну суму 2435701,00 грн, що підтверджується підписаними сторонами без зауважень та заперечень актами надання послуг: №19 від 31.01.2024 на суму 421728,00 грн, №39 від 29.02.2024 на суму 525504,00 грн, №52 від 31.03.2024 на суму 470908,00 грн, №75 від 30.04.2024 на суму 542128,00 грн, №106 від 31.05.2024 на суму 203328,00 грн, №131 від 30.06.2024 на суму 132480,00 грн, №148 від 31.07.2024 на суму 33120,00 грн, №169 від 31.08.2024 на суму 106505,00 грн, а також зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних відповідними податковими накладними.

Відповідач за надані послуги розрахувався частково на загальну суму 1568140,00 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: №1101 від 13.03.2024 на суму 88000,00 грн, №1222 від 22.03.2024 на суму 200000,00 грн, №1610 від 30.04.2024 на суму 396000,00 грн, №1708 від 17.05.2024 на суму 100000,00 грн, №1951 від 07.06.2024 на суму 60000,00 грн, №2035 від 17.06.2024 на суму 574140,00 грн, №2400 від 08.07.2024 на суму 150000,00 грн.

11.09.2024 відповідач отримав претензію про сплату заборгованості в розмірі 867561,00 грн, яку залишив без відповіді та виконання. Після звернення позивача з позовом до відповідача про стягнення боргу за договором до Господарського суду Дніпропетровської області, відповідач платіжною інструкцією від 24.10.2024 додатково сплатив 7561,00 грн, у зв`язку з чим загальна сума здійснених оплат склала 1575701,00 грн, а залишок непогашеної заборгованості 860000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/4580/24, яке набрало законної сили 20.02.2025, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» задоволено повністю та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» заборгованість за надані послуги у розмірі 860000,00 грн і судовий збір у розмірі 10320,00 грн. На виконання вказаного рішення 24.03.2025 видано наказ, за яким постановою приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Осельського Є.С. від 23.04.2025 відкрито виконавче провадження ВП №77889087.

Позивач вказує, що відповідач основну заборгованість за договором, яка стягнена на підставі рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/4580/24 не сплатив станом на день подачі позову, а наявність судового рішення про стягнення боргу не припиняє грошового зобов`язання боржника. Відповідно до п. 4.2 договору, у разі прострочення оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування.

Згідно доводів позивача, перебіг прострочення розпочався з 01.03.2024, після спливу 30-денного строку оплати з моменту підписання першого акту надання послуг №19 від 31.01.2024. Відтак, нарахування пені проведено позивачем на фактичний залишок непогашеного зобов`язання із його послідовним зменшенням на суми часткових платежів.

Отже, за період з 01.03.2024 по 24.04.2025 (420 днів прострочення) розмір пені, нарахований за ставкою 0,1% за кожен день, склав 361200,00 грн (860000,00 грн х 0,1% х 420 днів). Водночас, враховуючи договірне обмеження пені розміром подвійної облікової ставки НБУ, позивач заявив до стягнення пеню в межах граничного розміру в сумі 289633,14 грн. Зазначивши про такий спосіб нарахування пені, позивач стверджує, що пеня розрахована з урахуванням часткового погашення заборгованості та відповідає фактичному обсягу невиконаного відповідачем грошового зобов`язання у кожний окремий період прострочення.

Позивач також зазначив, що 04.06.2026 звертався до Господарського суду Закарпатської області із заявою про видачу судового наказу про стягнення вказаної пені, однак ухвалою суду від 15.06.2026 у справі №907/616/26 у видачі судового наказу було відмовлено через те, що вимога про стягнення пені є штрафною санкцією та не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, що зумовило звернення з даним позовом у порядку позовного провадження.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, доказів виконання своїх зобов`язань за договором не представив.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відтак, з врахуванням положень ч. 9 ст.165, ч. 2 ст. 178 ГПК України, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом та зміст спірних правових відносин

24.11.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» (далі - замовник) укладено договір №15/23 (далі договір).

Згідно з 1.1. договору, у порядку та на умовах, визначених цим договором, виконавець зобов`язується надати замовнику послуги машин та механізмів з екіпажем згідно специфікації (додаток №1), а замовник зобов`язується прийняти роботи та сплати їх.

Відповідно до п. 1.2. договору, вартість послуг за цим договором визначається виходячи з фактично відпрацьованого часу механізмів та вартості машино-години згідно специфікації (додаток №1). Орієнтовна вартість робіт за договором складає 420000 грн з ПДВ.

Згідно з 2.1. договору, замовник здійснює оплату протягом 30 календарних днів з моменту підписання акту приймання виконаних робіт.

Відповідно до п. 2.2. договору, за фактом надання послуг оформляється акт виконаних робіт, що є невід`ємною частиною договору. Усі документи оформлюються у двосторонньому порядку та надаються замовнику до 5 числа місяця. До пакету документів прикладаються рапорти, які оформлюються виконавцем щодня із зазначенням кількості часу експлуатації механізму та часу простою.

Згідно з 3.2. договору серед обов`язків замовника є своєчасне проведення розрахунків за надані послуги виконавцем.

Відповідно до п. 4.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Згідно з 4.2. договору, замовник, у разі прострочення оплати послуг виконавця, оплачує останньому пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня та не звільняється від виконання зобов`язання натурі.

Згідно з 7.1. договору, договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2024, можливе продовження строку дії договору з оформленням додаткової угоди.

У п.8.1. договору сторони узгодили, що додатками до нього є додаток №1 специфікація №1 і додаток №2 класифікація видів порушень та розмір штрафних санкцій за дані порушення.

Додатковою угодою №1 від 30.11.2023 до договору сторони внесли зміни до специфікації №1 (додаток №1 до договору); збільшили суму послуг за договором на 100000,00 грн з ПДВ; внесли зміни до п. 1.2 договору та виклали його в редакції: «орієнтовна вартість робіт за договором складає 2000000,00 грн. з ПДВ».

Додатковою угодою №1 від 19.01.2024 до договору сторони внесли зміни до специфікації №1 (додаток №1 до договору); збільшили суму послуг за договором на 1500000,00 грн. з ПДВ; внесли зміни до п. 1.2 договору та виклали його в редакції: «вартість послуг за договором визначається виходячи з фактично відпрацьованого часу механізмів та вартості машино-години згідно зі специфікацією (додаток №1). Орієнтовна вартість робіт за договором складає 1920000,00 грн. з ПДВ».

На виконання умов договору ТОВ «Автоспецтранс-КР» надав ТОВ «Промспецбуд» послуги за період з січня по серпень 2024 року на загальну суму 2435701,00 грн, що підтверджується актами надання послуг:

- №19 від 31.01.2024 на суму 421728,00 грн;

- №39 від 29.02.2024 на суму 525504,00 грн;

- №52 від 31.03.2024 на суму 470908,00 грн;

- №75 від 30.04.2024 на суму 542128,00 грн;

- №106 від 31.05.2024 на суму 203328,00 грн;

- №131 від 30.06.2024 на суму 132480,00 грн;

- №148 від 31.07.2024 на суму 33120,00 грн;

- №169 від 31.08.2024 на суму 106505,00 грн,

які підписані сторонами без будь-яких зауважень і заперечень.

З долучених до позовної заяви документів вбачається, що за кожним фактом надання вказаних послуг позивачем були складені та зареєстровані відповідні податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних.

ТОВ «Промспецбуд» здійснив часткову оплату за надані послуги на загальну суму 1568140,00 грн., що підтверджується такими платіжними інструкціями:

- №1101 від 13.03.2024 на суму 88000,00 грн;

- №1222 від 22.03.2024 на суму 200000,00 грн;

- №1610 від 30.04.2024 на суму 396000,00 грн;

- №1708 від 17.05.2024 на суму 100000,00грн;

- №1951 від 07.06.2024 на суму 60000,00 грн;

- №2035 від 17.06.2024 на суму 574140,00 грн;

- №2400 від 08.07.2024 на суму 150000,00грн.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» і просило суд стягнути заборгованість за надані ним послуги за договором у розмірі 867561,00 грн та судові витрати.

30.01.2025 Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення у справі №904/4580/24, згідно з яким задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» та стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» на користь позивача заборгованість за договором за надані послуги у розмірі 860000,00 грн та судовий збір у розмірі 10320,00 грн.

При ухваленні означеного рішення від 30.01.2025 у справі №904/4580/24 Господарський суд Дніпропетровської області, враховуючи умови п. 2.1 договору, визначив кінцевий строк оплати наданих послуг за актами надання послуг: № 19 від 31.01.2024 - 01.03.2024, № 39 від 29.02.2024 - 01.04.2024; № 52 від 31.03.2024 - 30.04.2024, № 75 від 30.04.2024 - 30.05.2024, № 106 від 31.05.2024 - 01.07.2024, № 131 від 30.06.2024 - 30.07.2024, № 148 від 31.07.2024 - 30.08.2024, № 169 від 31.08.2024 - 30.09.2024.

Водночас, у рішенні суду від 30.01.2025 у справі №904/4580/24 Господарський суд Дніпропетровської області зазначив про сплату 24.10.2024 відповідачем 7561,00 грн у рахунок сплати основного боргу. Незважаючи на те, що позивач не долучив до справи копію платіжної інструкції про сплату відповідачем 24.10.2024 вказаної суми коштів (7561,00 грн), дана обставина встановлена рішенням суду від 30.01.2025 у справі №904/4580/24, яке набрало законної сили, і не оспорюється позивачем, так як останній зазначає про наявність у відповідача основного боргу за договором у сумі 860000,00 грн, тобто наявність такого боргу визначена з врахуванням перерахунку відповідачем 7561,00 грн у рахунок сплати основного боргу.

З постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.04.2025 та з постанови про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження від 28.04.2025 у виконавчому провадженні №77889087, вбачається відкриття приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області означеного виконавчого провадження з виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 24.03.2025 у справі №904/4580/24 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» заборгованості за надані послуги у розмірі 860000,00 грн та судового збору в розмірі 10320,00 грн, а також вбачається приєднання цього виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження стосовно цього ж боржника.

Позивачем до позовної заяви додано розрахунок заборгованості по пені, відповідно до якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» визначено 13 періодів прострочення сплати коштів з урахуванням підписаних сторонами восьми актів наданих послуг, з урахуванням часткової сплати коштів відповідачем згідно платіжних доручень, долучених до позовної заяви та з урахуванням загальної суми боргу в розмірі 860000,00 грн, присудженої до стягнення з відповідача згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/4580/24. Відтак загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача за неналежне виконання умов договору №15/23 від 24.11.2023, згідно доводів позивача, становить 289633,14 грн.

Правове обґрунтування і оцінка суду

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України (ч.2 ст.509 ЦК України).

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626, ч. 1 ст. 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Суд враховує, що за своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами правочин є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі ГК України, тут і далі в редакції на час виникнення спірних правових відносин) суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим до виконання.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Водночас, судом враховано, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» у жовтні 2024 року зверталося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» про стягнення 867561,00 грн заборгованість за надані послуги у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору № 15/23 від 24.11.2023 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.

Як зазначено вище, рішенням від 30.01.2025 у справі №904/4580/24, яке набрало законної сили 20.02.2025, Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» заборгованість за надані згідно договору № 15/23 від 24.11.2023 послуги у розмірі 860000,00 грн (далі рішення суду).

Частиною 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 ГПК України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №920/291/21, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 та від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.

Підсумовуючи викладене, суд виснує, що, так як предметом спору в справі №907/706/26 є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені за неналежне виконання умов договору № 15/23 від 24.11.2023 щодо своєчасної оплати наданих позивачем послуг; так як предметом спору в справі №904/4580/24, у якій Господарський суд Дніпропетровської області ухвалив рішення від 30.01.2025 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» 860000,00 грн заборгованості за надані послуги згідно цього ж договору № 15/23 від 24.11.2023 та з посиланням на яке позивач обгрунтовує позовні вимоги у даній справі, є неналежне виконання відповідачем умов цього ж договору № 15/23 від 24.11.2023, а відтак обставини, встановлені судом у справі №904/4580/24 щодо обсягу та суми наданих послуг згідно актів наданих послуг, щодо сплати відповідачем коштів за надані послуги за договором, наявності основного боргу за договором, підстав його виникнення, кінцевого строку оплати відповідачем згідно договору наданих послуг позивачем за кожним актом наданих послуг є преюдиційними та відповідно до ч.4 ст.75 ГПК України не підлягають доказуванню, так як у даній справі беруть участь ті самі особи, стосовно яких встановлено ці обставини в межах справи №904/4580/24 і такі справи стосуються невиконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» одного і цього ж договору, а саме: № 15/23 від 24.11.2023.

Отже, вказаним рішенням суду в справі №904/4580/24, яке набрало законної сили 20.02.2025, встановлено обставини невиконання відповідачем грошових зобов`язань за договором №15/23 від 24.11.2023. Подальше відкриття виконавчого провадження за наказом суду в справі №904/4580/24 не припинило існуюче грошове зобов`язання боржника, а фактичне прострочення виконання основного зобов`язання тривало і в спірному періоді, що свідчить про наявність у позивача законних підстав для стягнення з відповідача передбаченої договором пені з урахуванням таких положень законодавства.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Частина 1 ст. 548 ЦК України, передбачає, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У сфері господарювання згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України (на час виникнення спірних правовідносин) застосовувалися господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойки, штрафу, пені), які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

За змістом ч. 1 ст. 624 ЦК України, якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч. 4 ст. 231 ГК України).

Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ч. 1 ст. 252 ЦК України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (ч. 3 ст. 6 ЦК України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 зі справи №910/2031/16 та Верховного Суду від 10.04.2018 зі справи №916/804/17.

Відповідно до п. 4.1. договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань сторони несуть відповідальність, передбачену законодавством України та цим договором.

Згідно з 4.2. договору, замовник, у разі прострочення оплати послуг виконавця, оплачує останньому пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня та не звільняється від виконання зобов`язання натурі.

У п.8.12 постанови від 19.06.2026 у справі №910/22/24 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив, що за сталою практикою господарських судів у ч.6 ст.232 ГК України йдеться про строк нарахування штрафних санкцій та можливість сторонам в укладеному договорі передбачити більш тривалий, ніж визначений цією нормою строк нарахування штрафних санкцій (зазначили про їх нарахування до дня фактичного виконання, протягом усього періоду існування заборгованості тощо). У разі відсутності подібних умов у договорі (використання/зазначення в договорі лише формулювання про нарахування пені «за кожен день прострочення») нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені) припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Отже, так як у п.4.2. договору сторони узгодили зобов`язання замовника, у разі прострочення оплати послуг виконавця, сплатити пеню у розмірі 0,1% від несплаченої суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, а тому суд зазначає, що сторони у договорі не збільшили період нарахування пені, який визначений у ч. 6 ст. 232 ГК України. А відтак, при обрахунку періоду нарахування пені за невиконання відповідачем своїх зобов`язань за актами надання послуг, підлягає застосування чинна на час спірних правовідносин норма ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до якої період стягнення пені становить шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як було вказано вище, у зв`язку з простроченням виконання відповідачем зобов`язання у зв`язку з неналежним виконанням договору №15/23 від 24.11.2023, позивачем відповідно до долученого до позову розрахунку заборгованості по пені визначено 13 періодів прострочення відповідачем сплати коштів з урахуванням підписаних сторонами восьми актів наданих послуг, з урахуванням часткової сплати коштів відповідачем згідно платіжних доручень, долучених до позовної заяви та з урахуванням загальної суми боргу в розмірі 860000,00 грн, присудженої до стягнення з відповідача згідно рішення суду від 30.01.2025 у справі №904/4580/24.

Отримавши матеріали позовної заяви у даній справі, а також ухвалу від 01.07.2026 про відкриття провадження у справі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» не подало відзиву на позовну заяву, не заперечило проти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» про стягнення пені і не надало свого контррозрахунку заявленої до стягнення пені.

За змістом ч.1 ст. 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Згідно з пунктами 3 і 5 ч. 3 ст. 165 ГПК України відзив повинен містити: у разі повного або часткового визнання позовних вимог - вимоги, які визнаються відповідачем; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Водночас, Конституцією України передбачається низка гарантій прав людини і громадянина, однією із яких є право судового захисту, що встановлено ст. 55 Конституції України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Це означає, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 1 ч.2 ст. 129 Конституції України однією із засад судочинства також проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Господарський процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України).

За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями ст. ст. 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У ч.5 ст.13 ГПК України зазначено, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Отже, незважаючи на відсутність відзиву відповідача на позовну заяву, суд зазначає, що при ухваленні рішення про стягнення коштів за порушення умов договору, суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується та у разі, якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань (постанова Верховного Суду від 15.11.2023 у справі № 204/5103/21 (61-7279св23)).

Відтак, вивчивши долучений позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені, з якого вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» визначило до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» пеню за період з 01.03.2024 по 24.04.2025 (420 днів прострочення) у розмірі 289633,14 грн, суд не погоджується з наведеним розрахунком та вказує про неправильно визначені періоди прострочення та суми прострочення у розрахунку за кожним актом прострочення, із врахуванням також строків нарахування пені відповідно до п.4.2. договору та ч. 6 ст. 232 ГК України у межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Перш за все, суд зазначає про необхідність врахування відповідно до ч.5 ст.75 ГПК України обставин, встановлених у рішенні суду від 30.01.2025 у справі №904/4580/24, у якому Господарський суд Дніпропетровської області, враховуючи умови п. 2.1 договору, визначив кінцевий строк оплати наданих послуг за кожним актом надання послуг (далі акт): № 19 від 31.01.2024 - 01.03.2024, № 39 від 29.02.2024 - 01.04.2024; № 52 від 31.03.2024 - 30.04.2024, № 75 від 30.04.2024 - 30.05.2024, № 106 від 31.05.2024 - 01.07.2024, № 131 від 30.06.2024 - 30.07.2024, № 148 від 31.07.2024 - 30.08.2024, № 169 від 31.08.2024 - 30.09.2024.

Так як ч.1 ст.253 ЦК України передбачає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, а тому період прострочення за кожним актом наданих послуг починається з наступного дня після кінцевого строку оплати, який вказаний у рішенні суду від 30.01.2025 у справі №904/4580/24.

При цьому, суд враховує, що у постанові від 30.09.2025 у справі № 927/1431/23 Верховний Суд зазначив, що ч. 5 ст. 254 ЦК України щодо перенесення строку виконання зобов`язання на перший робочий день не застосовується до випадків, коли умовами договору визначено термін (конкретну календарну дату) виконання зобов`язання. У такому разі зобов`язання має бути виконане саме у встановлений договором термін, а його невиконання в цей термін є простроченням.

У той же час, наприклад, у розрахунку позивача перший період прострочення визначений з 01.03.2024 по 12.03.2024 (12 днів) від суми прострочення 947232,00 грн. Водночас, так як строк оплати коштів за актом № 19 від 31.01.2024 на суму 421728,00 грн був до 01.03.2024 (як вказано у рішенні суду від 30.01.2025 у справі №904/4580/24), а строк оплати за актом № 39 від 29.02.2024 на суму 525504,00 грн був до 01.04.2024, а відтак період прострочення за цим актом № 19 від 31.01.2024 є з 02.03.2024 та сума прострочення 421728,00 грн, а не з 01.03.2024 та пеня не нараховується від суми прострочення - 947232,00 грн (як вказано у розрахунку позивача).

З урахуванням викладеного судом самостійно здійснено розрахунок пені до стягнення з відповідача на підставі умов договору, в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано по кожному акту надання послуг окремо, з урахуванням початку строку прострочення сплати відповідачем коштів, який визначений на наступний день після кінцевого строку оплати по кожному акту, про який вказано у рішенні суду від 30.01.2025 у справі №904/4580/24 та з врахуванням перерахунку відповідачем коштів згідно долучених до позовної заяви платіжних інструкцій № 1101 від 13.03.2024, № 1222 від 22.03.2024, № 1610 від 30.04.2024, № 1708 від 17.05.2024, № 1951 від 07.06.2024, № 2035 від 17.06.2024, № 2400 від 08.07.2024, з урахуванням сплати відповідачем 24.10.2024 7561,00 грн у рахунок сплати основного боргу, які враховані судом у справі №904/4580/24 в рахунок сплати основного боргу за договором №15/23 від 24.11.2024.

При цьому, така пеня судом визначена від сум прострочення за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення (згідно п.4.2. договору), так як пеня у розмірі 0,1% від несплаченої суми є більшою від подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, і так як саме з урахуванням такого порядку визначення пені (у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення) позивачем здійснено власний розрахунок пені.

Водночас, суд враховує, що за змістом ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону (тобто

розмір пені, встановлений за згодою сторін), обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, при визначенні за допомогою калькулятора сертифікованої комп`ютерної програми інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН» розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача за невиконання ним умов договору, судом визначені такі періоди прострочення та суми прострочення за кожним актом надання послуг, у межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано по кожному акту надання послуг:

1. По акту надання послуг №19 від 31.01.2024 на суму 421728,00 грн, розмір пені становить 10303,75 грн, а саме:

період прострочення з 02.03.2024 по 12.03.2024 (враховуючи сплату 88000,00 грн згідно платіжної інструкції №1101 від 13.03.2024), сума прострочення - 421728,00 грн, розмір пені - 3802,47 грн;

період прострочення з 13.03.2024 по 21.03.2024 (враховуючи сплату 200000,00 грн згідно платіжної інструкції №1222 від 22.03.2024), сума прострочення 333728,00 грн, розмір пені 2398,10 грн;

період прострочення з 22.03.2024 по 29.04.2024 (враховуючи сплату 396000,00 грн згідно платіжної інструкції №1610 від 30.04.2024), сума прострочення 133728,00 грн, розмір пені 4103,18 грн.

2. По акту надання послуг №39 від 29.02.2024 на суму 525504,00 грн, розмір пені становить 18126,90 грн, а саме:

період прострочення з 02.04.2024 по 29.04.2024 (враховуючи сплату 396000,00 грн згідно платіжної інструкції №1610 від 30.04.2024, з яких 133728,00 грн зараховується у хронологічному порядку виникнення заборгованості за договором в рахунок сплати за актом №19 від 31.01.2024 та 262272,00 грн в рахунок сплати за актом №39 від 29.02.2024), сума прострочення 525504,00 грн, розмір пені 11543,86 грн;

період прострочення з 30.04.2024 по 16.05.2024 (враховуючи сплату 100000,00 грн згідно платіжної інструкції №1708 від 17.05.2024), сума прострочення 263232,00 грн, розмір пені 3301,19 грн.

період прострочення з 17.05.2024 по 06.06.2024 (враховуючи сплату 60000,00 грн згідно платіжної інструкції №1951 від 07.06.2024), сума прострочення 163232,00 грн, розмір пені 2528,76 грн

період прострочення з 07.06.2024 по 16.06.2024 (враховуючи сплату 574140,00 грн згідно платіжної інструкції №2035 від 17.06.2024, з яких 103232,00 грн зараховується у хронологічному порядку виникнення заборгованості за договором в рахунок сплати за актом №39 від 29.02.2024, 470908,00 грн в рахунок сплати за актом №52 від 31.03.2024), сума прострочення 103232,00 грн, розмір пені 753,09 грн.

3. По акту надання послуг №52 від 31.03.2024 на суму 470908,00 грн:

період прострочення з 01.05.2024 по 16.06.2024 (враховуючи сплату 574140,00 грн згідно платіжної інструкції №2035 від 17.06.2024, з яких 470908,00 грн зараховується у хронологічному порядку виникнення заборгованості за договором в рахунок сплати за актом №52 від 31.03.2024), сума прострочення - 470908,00 грн, розмір пені 16636,18 грн.

4. По акту надання послуг №75 від 30.04.2024 на суму 542128,00 грн, розмір пені становить 55707,58 грн, а саме:

період прострочення з 31.05.2024 по 07.07.2024 (враховуючи сплату 150000,00 грн згідно платіжної інструкції №2400 від 08.07.2024), сума прострочення 542128,00 грн, розмір пені 15241,80 грн;

період прострочення з 08.07.2024 по 23.10.2024 (враховуючи сплату 24.10.2024 7561,00 грн, про що вказано у рішенні суду від 30.01.2025 у справі №904/4580/24), сума прострочення 392128,00 грн, розмір пені 30084,57 грн;

період прострочення з 24.10.2024 по 30.11.2024, сума прострочення 384567,00 грн, розмір пені 10381,21 грн.

5. По акту надання послуг № 106 від 31.05.2024 на суму 203328,00 грн:

період прострочення з 02.07.2024 по 01.01.2025, сума прострочення 203328,00 грн, розмір пені 26688,60 грн.

6. По акту надання послуг № 131 від 30.06.2024 на суму 132480,00 грн:

період прострочення з 31.07.2024 по 30.01.2025, сума прострочення 132480,00 грн, розмір пені 17552,72 грн.

7. По акту надання послуг № 148 від 31.07.2024 на суму 33120,00 грн:

період прострочення з 31.08.2024 по 28.02.2025, сума прострочення 33120,00 грн, розмір пені 4421,94 грн.

8. По акту надання послуг № 169 від 31.08.2024 на суму 106505,00 грн:

період прострочення з 01.10.2024 по 31.03.2025, сума прострочення 106505,00 грн, розмір пені 14643,45 грн.

Відтак, загальний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за неналежне виконання ним договору надання послуг №15/23 від 24.11.2023 щодо оплати наданих послуг становить 164081,12 грн, що вказує про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо права суду з власної ініціативи зменшити розмір пені та наявності підстав для зменшення стягнення з відповідача пені.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

З врахуванням змісту ст. 549 ЦК України з приводу поняття неустойки та підстав її стягнення, суд зазначає, що неустойка (штраф, пеня) - це є спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Суд зауважує, що судова практика щодо застосування вказаних положень ЦК України наразі є усталеною (див. зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 923/587/20, від 01.10.2020 у справі № 904/5610/19, від 02.12.2020 у справі № 913/698/19, від 26.01.2021 у справі № 922/4294/19, від 24.02.2021 у справі № 924/633/20, від 03.03.2021 у справі № 925/74/19, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 30.03.2021 у справі № 902/538/18, від 19.01.2021 у справі № 920/705/19, від 27.01.2021 у справі № 910/16181/18, від 31.03.2020 у справі № 910/8698/19, від 11.03.2020 у справі № 910/16386/18, від 09.07.2020 у справі № 916/39/19, від 08.10.2020 у справі № 904/5645/19, від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20, від 13.04.2021 у справі № 914/833/19, від 22.06.2021 у справі № 920/456/17 від 03.04.2024 у справі №924/706/23 та багато інших) і відповідно до неї при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;

- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;

- закон не визначає ані максимального розміру, на який суди можуть зменшити нараховані відповідно до договору штрафні санкції, ані будь-який алгоритм такого зменшення;

- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно статті 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;

- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

З урахуванням наведеного, з метою забезпечення завдань господарського судочинства щодо справедливого та неупередженого вирішення судом спору в даній справі; дотримання при цьому таких принципів господарського судочинства як верховенство права, добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, при розгляді справи суд з власної ініціативи перевірив наявність підстав для зменшення пені за порушення відповідачем своїх зобов`язань за договором.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду від 22.05.2019 у справі №910/11733/18 у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.

Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

У постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зі змісту ч. 3 ст. 551 ЦК України вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), що підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів обох сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов`язання боржником; причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання; тривалість прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо (аналогічний висновок про застосування норми права викладений в постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №924/243/19).

Тобто при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.

При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення неустойки. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення неустойки, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (ст. ст. 86, 236 - 238 ГПК України).

Так, ст. 86 ГПК України передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Водночас, суд зазначає, що на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду 15.02.2023 у справі №920/437/22, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 28.06.2022 у справі №902/653/21, від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 29.05.2023 у справі №904/907/22, від 20.12.2023 у справі №916/2263/22.

Як встановлено судом, пеня в загальному розмірі 164081,12 грн нарахована за неналежне виконання відповідачем умов договору в частині оплати за надані послуги за актами надання послуг за період з січня по серпень 2024 року в загальному розмірі 2435701,00 грн.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 ГПК України учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Відповідач під час розгляду справи не надав відзиву на позовну заяву, а також не заявляв клопотань про зменшення пені, не навів поважних причин несвоєчасного виконання зобов`язань.

Суд враховує, що на час звернення позивача до Господарського суду Закарпатської області з позовом, відповідачем не сплачено основний борг за договором у сумі 860000,00 грн, присуджений до стягнення з відповідача на користь позивача згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/4580/24, а також у суду відсутні відомості про сплату відповідачем такого боргу станом на день ухвалення рішення у справі.

Водночас розмір пені 164081,12 грн від суми основного боргу 860000,00 грн, яка стягнена з відповідача згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2025 у справі №904/4580/24 становить 19 %, а, отже, відсутні підстави вважати такий розмір пені явно неспівмірним розміру простроченого зобов`язання станом на день звернення позивача до суду з позовом про стягнення пені, тим більше враховуючи, що такий основний борг по даний час не сплачено.

Врахувавши такі обставини, суд виснує про відсутність обставин справи, які би вказували про право суду зменшити заявлену до стягнення позивачем пеню.

Отже, оскільки відповідач не заявляв клопотання про зменшення розміру пені, не навів виняткових обставин, які б давали підстави для зменшення розміру заявленої до стягнення пені і такі обставини не встановлені судом; враховуючи, що за відсутності обставин справи, які би свідчили про наявність підстав для зменшення розміру пені, у випадку її безпідставного зменшення - це призведе до порушення принципу рівності сторін та порушення балансу інтересів сторін, суд, дослідивши наявні у справі докази, дійшов висновку про стягнення з відповідача пені в розмірі 164081,12 грн, нарахованої за неналежне виконання умов договору №15/23 від 24.11.2023.

Розподіл судових витрат

Згідно платіжних інструкцій №603 від 23.06.2026 та №526 від 04.06.2026 при подачі позову через систему «Електронний суд» про стягнення пені у розмірі 289633,14 грн, позивачем сплачено судовий збір у сумі 3475,60 грн.

Судові витрати на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).

Відтак, оскільки позовні вимоги задоволено повністю, на відповідача покладаються витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог, тобто у сумі 1968,97 грн.

Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 2, 13, 42, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 80, 129, 221, 236, 237, 238, 240, 252, 256 ГПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промспецбуд» (код ЄДРПОУ - 32098010, місцезнаходження 88000, Закарпатська область, Ужгородський район, місто Ужгород, вулиця Острівна, будинок 2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоспецтранс-КР» (код ЄДРПОУ - 41875763, місцезнаходження 50023, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, вулиця Залізничників, будинок 33/1) 164081,12 грн (сто шістдесят чотири тисячі вісімдесят одну гривню 67 копійок) пені, нарахованої за неналежне виконання умов договору №15/23 від 24.11.2023 та 1968,97 грн (одну тисячу дев`ятсот шістдесят вісім гривень 97 копійок) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

На підставі статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду, згідно з частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

Суддя С.В. Сисин