Рішення № 140062552, 21.09.2026, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

21 вересня 2026 року Справа № 903/509/26

Суддя Господарського суду Волинської області Вороняк А.С., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши справу

за позовом: заступника керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації

до відповідача: Любешівської селищної ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Військова частина НОМЕР_1

про витребування земельної ділянки,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з;

від третьої особи: Фінкевич А.В., посвідчення №025108;

від прокуратури: Довган Н.Я, заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури, службове посвідчення №078024 від 13.06.2023.

Права та обов`язки учасникам судового процесу роз`яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС,

Суть спору: 27.05.2026 систему «Електронний суд» (документ сформований в системі «Електронний суд» 26.05.2026) через заступник керівника Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Волинської обласної військової (державної) адміністрації звернувся до суду з позовом до Любешівської селищної ради у якому просить витребувати з чужого незаконного володіння Любешівської селищної ради на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 9,0686 га з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016, що розташована у межах прикордонної смуги на території Камінь-Каширського району Волинської області.

При обґрунтуванні позову вказує, що за відповідачем на праві комунальної власності зареєстрована земельна ділянка з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016 площею 9,0686 га, цільове призначення (16.00) землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Однак, як зазначають, вказана земельна ділянка відноситься до земель оборони, оскільки знаходиться в межах прикордонної смуги та в силу законодавчих обмежень, може перебувати лише у державній власності.

У позовній заяві прокурор просив суд залучити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військову частину НОМЕР_1 .

Ухвалою суду від 29.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 17.06.2026. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати прокурору, позивачу, докази чого подати суду. Запропоновано прокурору, позивачу подати суду: відповідь на відзив та наявні докази в строк 5 днів з дня його отримання, з врахуванням вимог ст. ст. 166, 184 ГПК України, копію відповіді на відзив з додатками надіслати відповідачу, докази надіслання надати суду; відповідачу заперечення на відповідь прокурора, позивача, протягом 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив з доказами надіслання прокурору, позивачу. Залучено до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Військову частину НОМЕР_1 . Запропоновано третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача подати суду: письмові пояснення щодо заявленого позову та наявні докази, відповідно до ст.168 ГПК України (протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали), копії яких з додатками надіслати іншим учасникам справи, докази надіслання (опис вкладення) надати суду.

11.06.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому просить суд відмовити у позові. Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що на момент передачі спірна земельна ділянка належала до земель сільськогосподарського призначення - земель запасу, а її передача у комунальну власність була здійснена відповідно до чинного на той час законодавства. Зазначає, що розширення прикордонної смуги до 2 км відбулося лише з 23.03.2023, тобто після передачі земельної ділянки, а тому відповідні законодавчі зміни не можуть мати зворотної дії. Також відповідач вказує на відсутність доказів незаконного набуття ним права комунальної власності та вважає судову практику, на яку посилається прокурор, неподібною до обставин цієї справи. Даний відзив долучено до матеріалів справи.

12.06.2026 через відділ документального забезпечення та контролю суду від відповідача надійшла заява у якій просять суд розгляд справи проводити без їх участі. Позовні вимоги заперечують. Дана заява долучена до матеріалів справи.

15.06.2026 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшла заява у якій просять суд розгляд справи проводити без їх участі. Позовні вимоги заперечують. Дана заява долучена до матеріалів справи.

17.06.2026 через систему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Дана відповідь на відзив долучена до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 17.06.2026 повідомлено учасників справи про те, що підготовче засідання відбудеться 13.07.2026.

17.06.2026 через систему «Електронний суд» від третьої особи надійшли пояснення. Дані пояснення долучено до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 13.07.2026 суд на виконання вимог ст. 195 ГПК України та враховуючи строки розгляду справи, ухвалив на місці продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів до 27.08.2026, закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в межах цього строку на 19.08.2026.

Ухвалою суду від 19.08.2026 повідомлено учасників справи про те, що розгляд справи по суті відбудеться 21.09.2026.

21.09.2026 через систему «Електронний суд» від позивача надійшло клопотання у якому просить суд розглядати справу за його відсутності. Дане клопотання долучено до матеріалів справи.

21.09.2026 представники відповідача та позивача у судове засідання не прибули.

21.09.2026 у судовому засіданні прокурор та представник третьої особи підтримали позовні вимоги та просили суд задовольнити позов.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

установив:

прокурор зазначає, що відповідно до пункту 1 наказу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 15.03.2018 № 45 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності» прийнято рішення щодо проведення у 2018 році інвентаризації на території об`єднаних територіальних громад згідно з додатком 1, несформованих земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, крім земель, які знаходяться в постійному користуванні державних підприємств, установ та організацій.

Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, які перебувають у державній власності за межами населених пунктів на території Дольської сільської ради на території Любешівського (на даний час Камінь Каширського) району Волинської області розроблена відповідно до договору, укладеного між Головним управлінням Держземагенства у Волинській області та Державним підприємством «Волинський науково-дослідний та проектним інститутом землеустрою» від 19.11.2013 №550 та згідно договору субпідряду між Державним підприємством «Волинський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Горизонт» від 09.12.2013 №615 та затверджено розпорядженням Любешівської районної державної адміністрації Волинської області №392 від 23.12.2013.

Вказана документація із землеустрою погоджена представником управління Держземагенства у Луцькому Волинської області.

16.12.2013 на підставі погодженої документації із землеустрою у Державному земельному кадастрі зареєстровано земельну ділянку з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016, площею 9,0686 га, цільове призначення - 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам), що підтверджується витягом номер НВ-0708686212019 від 29.11.2019.

Головним управлінням Держгеокадастру у Волинській області видано наказ від 03.12.2020 № 15-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» (далі Наказ від 03.12.2020 № 15-ОТГ), яким Любешівській територіальній громаді Любешівського (на даний час Камінь-Каширського) району передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7225,8382 га, згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, що додається (далі Акт приймання-передачі від 03.12.2020), відповідно до якого, у перелік земельних ділянок незаконно включено земельну ділянку з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016 (пункт 471 додатку до Акту приймання-передачі від 03.12.2020).

Разом з цим, у пункті 2 Наказу від 03.12.2020 № 15-ОТГ зазначено, що право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також у пункті 2 Акту приймання-передачі від 03.12.2020 вказано, що такий є підставою для державної реєстрації речового права на вказані у додатку земельні ділянки комунальної власності Любешівської територіальної громади, до переліку яких незаконно включено земельну ділянку з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016 (пункт 471 додатку до Акту приймання-передачі від 03.12.2020).

У подальшому, 13.05.2021 на підставі зазначених вище документів, а саме Наказу від 03.12.2020 № 15-ОТГ, Акту приймання-передачі від 03.12.2020, рішення Любешівської селищної ради №5/24 від 24.02.2021, державним реєстратором Кухарик А.В. у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016 за Любешівською селищною радою.

23.03.2026 Волинською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016, площею 9,0686 га, яка розташована у межах прикордонної смуги на відстані до 2 кілометрів від лінії державного кордону України з республікою білорусь на території Любешівської селищної ради Камінь Каширського району Волинської області та відноситься до земель оборони, продовжує перебувати у комунальній власності Любешівської селищної ради, чим порушується право держави на володіння, розпорядження та використання даної земельної ділянки за призначенням.

Основні засади забезпечення національної безпеки і оборони держави визначені Конституцією України.

Приписи статті 17 Конституції України передбачають, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Верховний Суд у постанові від 01.04.2026 у справі № 916/4170/23, проаналізувавши зазначену правову норму, дійшов висновку, що: захист суверенітету і територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави та завданням усіх суб`єктів публічної влади; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються передовсім на Збройні Сили України, які є основним суб`єктом забезпечення оборони держави; захист державного кордону України як невід`ємна складова системи забезпечення оборони держави покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Прийняті на виконання Конституції України законодавчі акти конкретизують приписи Основного Закону України.

Закон України «Про оборону України» встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Оборона України це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту (стаття 1 Закону України «Про оборону України»).

Згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про оборону України» підготовка держави до оборони в мирний час включає забезпечення охорони державного кордону України.

Наведені правила узгоджуються із приписами ч. 4 ст. 2 Закону України «Про державний кордон України», яка визначає, що охорона державного кордону України є невід`ємною складовою загальнодержавної системи захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на суші, морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному просторі відповідно до наданих їм повноважень заходів з метою забезпечення недоторканності державного кордону України.

Враховуючи наведене, законодавством чітко визначено, що для забезпечення оборони держави органи публічної влади повинні використовувати всі наявні у державі матеріальні ресурси та засоби, включно із землями оборони.

За змістом статей 13 та 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою винятково відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частинами першою та другою статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (ч.ч. 1 та 2 ст. 18 ЗК України).

Відповідно до п. «ж» ч. 1 ст. 19 ЗК України землі оборони є однією з категорій земель України за основним цільовим призначенням.

Частиною 2 статті 77 ЗК України встановлено, що землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Основи правового режиму земель оборони визначені статтею 77 ЗК України, за частинами 1 та 2 якої землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідне регулювання містять також статті 1 та 2 Закону України «Про використання земель оборони», якими передбачено, що землями оборони визнаються землі, надані для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі військові частини). Військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Також згідно з ч. 3 ст. 77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з і республікою білорусь - шириною до 2 кілометрів.

Отже, суд зазначає, що приписи ЗК України та законодавства, яке визначає правовий режим земель оборони, передбачають належність земельних ділянок до земель оборони як за їх суб`єктною ознакою надання їх для розташування і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, так і ознакою територіальної наближеності (прилеглості) до державного кордону України (безпосередньо вздовж державного кордону України та мети використання (облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків тощо).

Такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.04.2026 у справі № 916/4170/23 (п. 50).

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 115 Земельного кодексу України та ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» уздовж державного кордону України відповідно до закону встановлюється прикордонна смуга, в межах якої діє особливий режим використання земель. Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюється відповідно до закону.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про використання земель оборони» землі в межах прикордонної смуги та інші землі, необхідні для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів, надаються в постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України.

Розмір та правовий режим зон з особливим режимом використання земель встановлюються відповідно до закону.

Так, статтею 22 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що з метою забезпечення на державному кордоні України належного порядку Кабінетом Міністрів України встановлюється прикордонна смуга, а також можуть установлюватися контрольовані прикордонні райони.

Прикордонна смуга встановлюється безпосередньо вздовж державного кордону України на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм з урахуванням особливостей місцевості та умов, що визначаються Кабінетом Міністрів України. До прикордонної смуги не включаються населені пункти і місця масового відпочинку населення.

У межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони, дотримання режиму державного кордону військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій надаються в постійне користування земельні ділянки шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, а вздовж лінії державного кордону України з російською федерацією і республікою білорусь шириною до 2 кілометрів. У цих межах Кабінетом Міністрів України встановлюється спеціальний прикордонний режим щодо заборони вільного в`їзду, перебування, проживання, пересування осіб і провадження робіт, не пов`язаних з обороною чи охороною державного кордону України.

Водночас, згідно із ст. 23 Закону України «Про державний кордон України» у прикордонній смузі та контрольованому прикордонному районі в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, встановлюється прикордонний режим, який регламентує відповідно до цього Закону та інших актів законодавства України правила в`їзду, перебування, проживання, пересування громадян України та інших осіб, провадження робіт, обліку та тримання на пристанях, причалах і в пунктах базування самохідних та несамохідних суден, їх плавання та пересування у внутрішніх водах України.

Сукупний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, належать до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання.

Встановлення факту розташування спірної земельної ділянки в межах прикордонної смуги свідчить про належність вказаної ділянки до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Відповідно до Закону України «Про державний кордон України» Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 27.07.1998 № 1147 «Про прикордонний режим» (далі - Постанова № 1147), якою установив уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм прикордонну смугу у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад, де запроваджується прикордонний режим. З урахуванням особливостей місцевості та інших умов ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями за поданням Адміністрації Державної прикордонної служби, але вона не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що знаходиться в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень (п. 1), а також затвердив Положення про прикордонний режим (далі - Положення; п. 3 Постанови № 1147).

За термінологією, яка міститься в пункті 2 Положення, прикордонна смуга це ділянка місцевості, яка встановлюється безпосередньо уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або уздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах територій селищних і сільських рад, прилеглих до державного кордону, але не може бути меншою від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруджень.

Лінія прикордонних інженерних споруд спеціальна смуга місцевості в межах прикордонної смуги та інші земельні ділянки, які відповідно до законодавства надаються в постійне користування органам Державної прикордонної служби для облаштування та утримання інженерно-технічних споруд і огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій та інших об`єктів. Відстань облаштування лінії прикордонних інженерних споруд від лінії державного кордону визначається органами Державної прикордонної служби.

Між тим, розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 11.10.2018 № 665 «Про визначення ширини прикордонної смуги у Волинській області» визначено ширину прикордонної смуги в межах Волинської області уздовж державного кордону на його сухопутних ділянках і вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій, де запроваджується прикордонний режим, 10 кілометрів від лінії державного кордону в тил території України, але не менше від ширини смуги місцевості, що розташована в межах від лінії державного кордону до лінії прикордонних інженерних споруд.

При наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прикордонної смуги необхідно виходити із її нормативних розмірів, встановлених ст. 22 Закону України «Про державний кордон України» та п. 1 Постанови № 1147.

Суд зазначає, що не розроблення та не затвердження окремого проекту землеустрою щодо встановлення прикордонної смуги не свідчить про її відсутність, оскільки розміри (ширина) прикордонної смуги встановлені законом.

При цьому, судом установлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016 належить до земель оборони, оскільки розташована в межах прикордонної смуги та в силу законодавчих обмежень, може перебувати лише у державній власності.

Вказані обставини підтверджуються викопіюванням з програмного модуля Державного земельного кадастру, з якого вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016, розташована на місцевості на відстані до 2 кілометрів від лінії державного кордону України з республікою білорусь, відтак знаходиться у прикордонній смузі. Також, судом встановлено, що зазначена земельна ділянка розташована на орієнтовній відстані 1366 метрів від лінії державного кордону з республікою білорусь.

Факт розташування земельної ділянки з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016 на відстані в межах 2-кілометрової прикордонної смуги від лінії українсько-білоруського кордону вглиб країни підтверджується листом Головного управління Держгеокадастру у Волинській області від 09.04.2026 № 10-3 0.2210-1685/2-26, який надійшов у відповідь на запит Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону № 30.51/02-1399ВИХ-26 від 02.04.2026.

З листа ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) від 06.04.2026 № 06.2.3/4335-26-Вих вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016 розташована на орієнтовній відстані 1366 метрів від лінії державного кордону з республікою білорусь та повністю входить в 2-кілометрову прикордонну смугу; указана земельна ділянка розташована в межах ділянки відповідальності першої прикордонної застави (з м.д. н.п. Дольськ) на напрямку прикордонного знаку № 0478.

Отже, оскільки землі в межах прикордонної смуги належать до земель оборони та можуть перебувати лише у державній власності, то земельна ділянка з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016, площею 9,0686 га, неправомірно зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на праві комунальної власності за Любешівською селищною радою.

Про те, що землі оборони, зокрема землі у межах прикордонної смуги, не можуть передаватись у комунальну та приватну власність, свідчить усталена судова практика Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 297/1395/15-ц залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги прокурора про скасування наказів Головного управління Держземагенства у Закарпатській області та повернення в державну власність земельної ділянки з чужого незаконного володіння з огляду на те, що відповідно до вимог ст. 77, ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України землі оборони належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Постановою Верховного Суду від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16 ц підтверджено доводи позовних вимог прокурора про те, що землі у межах прикордонної смуги належать виключно до державної власності та не можуть передаватись у приватну власність.

Також суд враховує, що 27.08.2025 за результатами розгляду справи № 922/885/24 Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що з положень ч. 4 ст. 84, ч. 2, 3 ст. 115 ЗК України, ч. 1 ст. 2, ст. 3, 4 Закону України «Про використання земель оборони», ст. 22, 23 Закону України «Про державний кордон України» слідує, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, яка встановлена вздовж державного кордону України, відносяться до земель оборони, які можуть перебувати лише у державній власності та не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності, а також щодо яких встановлений спеціальний режим їх використання; встановлення факту розташування спірних земельних ділянок в межах прикордонної смуги свідчить про їх належність до земель оборони в силу законодавчого визначення цільового призначення земель, розташованих у межах прикордонної смуги.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.01.2025 у справах № 903/1311/23 та № 903/1324/23, від 11.02.2025 у справі № 903/1322/23, від 02.10.2024 у справі № 444/1011/20.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 902/122/24 виклала правовий висновок, згідно з яким конкретизувала висновки, сформульовані Верховним Судом у постанові від 06.11.2019 у справі № 163/2369/16-ц, зазначивши, що земельні ділянки у межах прикордонної смуги, встановленої шириною 30-50 метрів уздовж державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми (а вздовж лінії державного кордону України з російською федерацією і республікою білорусь шириною до 2 кілометрів), належать до земель оборони, щодо яких встановлений особливий режим їх використання та які можуть перебувати винятково у державній власності, а отже не підлягають передачі до комунальної чи приватної власності.

У разі, якщо правові висновки мають однаковий пріоритет (тобто не переважають один над одним залежно від того, сформульовані вони колегією суддів, судовою палатою, об`єднаною палатою чи Великою Палатою Верховного Суду), суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду (постанови Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, від 10.11.2021 у справі № 825/997/17, 08.08.2023 у справі № 910/8115/19 (910/13492/21), від 04.10.2023 у справі №906/1026/22).

Суд враховує, що кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Тож це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Відповідно до ч. 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення.

Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним і правомірним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 тощо).

Суд звертає увагу, що спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

У своїх висновках Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Такі вимоги є неефективними способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить позивачу права володіння його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, зокрема, з тих мотивів, що рішення органу влади, певний документ, рішення, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 05.12.2018 у справі № 522/2202/15-ц, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17).

Вибраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. За загальним правилом, речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас коли сторони не перебували у договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово правові способи захисту (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20).

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду, коли позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, а отже, належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 09.11.2021 у справі № 466/8649/16-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала висновки, відповідно до яких, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи (стягнення з неї) нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову щодо такого майна, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого володіння, є підставою для внесення до Реєстру запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за кінцевим набувачем, який є відповідачем (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц, від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18, від 30.06.2020 у справі № 19/028-10/13, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16, від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17, від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Крім того, наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постановах від 22.01.2025 у справі № 446/478/19, від 02.07.2025 у справі № 902/122/24.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги прокуратури є ефективним способом захисту, а тому позов є підставним та обґрунтованим.

За наведених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про витребування з чужого незаконного володіння Любешівської селищної ради на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 9,0686 га з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016, що розташована у межах прикордонної смуги на території Камінь-Каширського району Волинської області, підставні та підлягають до задоволення.

В силу положень ст. ст. 73 ГПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 1, 3 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному обсязі.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України, з відповідача на користь прокуратури належить стягнути 2662,40 грн судового збору.

Керуючись ст. ст. 74, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд України,-

вирішив:

1. Позов задовольнити.

2. Витребувати з чужого незаконного володіння Любешівської селищної ради (44201, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, селище Любешів, вул. Незалежності, будинок 53, код ЄДРПОУ 04333170) на користь держави в особі Волинської обласної державної адміністрації (Київський майдан, 9, м. Луцьк, Волинська область, 43027, код ЄДРПОУ 13366926) земельну ділянку площею 9,0686 га з кадастровим номером 0723184800:04:003:0016, що розташована у межах прикордонної смуги на території Камінь-Каширського району Волинської області.

3. Стягнути з Любешівської селищної ради (44201, Волинська обл., Камінь-Каширський р-н, селище Любешів, вул. Незалежності, будинок 53, код ЄДРПОУ 04333170) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (вул. Клепарівська, буд. 20, м. Львів, код ЄДРПОУ 38326057; отримувач: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку 820172, рахунок UA238201720343120001000082783) 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) витрат зі сплати судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 24.09.2026

Суддя А. С. Вороняк