Постанова № 140061456, 23.09.2026, Костопільський районний суд Рівненської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/2952/26

23 вересня 2026 року

м.Костопіль

Костопільський районний суд Рівненської області в особі судді Левчук В.В.

розглянувши матеріали, що надійшли від Управління патрульної поліції в Рівненській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, паспорт НОМЕР_1 , проживаючого за адресою АДРЕСА_1 ,

за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Костопільського районного суду Рівненської області надійшли матеріали (протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №703449 від 26.06.2026 року) про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ОСОБА_1 подав пояснення по справі, у якому вказав, що він являється учасником бойових дій, має ряд важких поранень, внаслідок яких постійно лікується, отримав інвалідність третьої групи і йому дуже складно пересуватись внаслідок вибухових поранень та перенесених операцій, втратив нормальне відчуття ніг, має оніміння кінцівок і для того, щоб якось пересуватись на відносно довші відстані йому волонтери видали електричний триколісний пристрій, завдяки якому він може вільно пересуватись містом. Документів на цей пристрій він не має, але вважає, що такий пристрій не є транспортним засобом.

Також вказав, що 26.06.2026, біля 13:30 год. їхав вказаним пристроєм по вул.Степанська у м.Костопіль зі своїм знайомим, коли його зупинили працівники поліції, після чого почали вимагати показати документи, а в подальшому вказали, що він має ознаки алкогольного сп`яніння і запропонували пройти огляд на визначення стану сп`яніння.

Вказує, що не вживав алкоголь, а тому відмовився від проходження огляду, а також пояснив, що наявний у нього пристрій не є транспортним засобом, а запах з рота міг бути від ліків, які він постійно приймає у зв`язку з постійним лікуванням після поранення та перенесених операцій.

Не погоджується з протоколом і просить врахувати, що він не є порушником, а лише намагається пристосуватись до життя з наявними пораненнями, через які не може нормально рухатись та пересуватись містом і наявний у останнього триколісний пристрій йому в цьому допомагає і він не є транспортним засобом.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив викладені у поясненні обставини та пояснив, що відмовився від проходження огляду, оскільки злякався, адже постійно лікується після поранень та перенесених операцій, приймає ліки і боявся, що при проведенні огляду це може бути зафіксовано як сп`яніння, оскільки перед тим приймав корвалол. Його доходом є лише пенсія, яку фактично всю витрачає на лікування.

Також пояснив, що не зовсім розумів наслідки відмови від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння і на даний час розкаюється, що так вчинив та просив врахувати всі вказані обставини під час розгляду справи.

В судове засідання 23.09.2026 ОСОБА_1 не з`явився, причини неявки суду не повідомив, про дату і час розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином.

Відповідно до ч.2 ст.268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, при розгляді справ про адміністративні правопорушення за ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, присутність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, не є обов`язковою.

Суд, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , повно, всебічно та об`єктивно дослідивши протокол та матеріали, додані до протоколу, дійшов висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Так судом встановлено, що 26.06.2026 о 13:30 год, у м.Костопіль по вул.Степанська 22, громадянин ОСОБА_1 керував електричним колісним транспортним засобом CROSSER з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, поведінка, що не відповідає обстановці). Від проходження медичного огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора Алкотест Драгер 6810 №0549 та проведення такого огляду у медичному закладі відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР.

Зазначене підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №703449 від 26.06.2026 року; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 26.06.2026 року; направленням водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуванням під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 26.06.2026 року; зобов`язанням ОСОБА_1 від 26.06.2026; долученим до матеріалів справи відеозаписами, які містяться на оптичному диску.

Підстави ставити під сумнів вказані докази відсутні, оскільки вони є об`єктивними, відповідають вимогам ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, узгоджуються між собою і нічим не спростовані.

Відповідно до п.2.5 ПДР, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції..

За ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відтак, суд дійшов переконливого висновку про те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена дослідженими в судовому засіданні доказами.

Разом з тим суд враховує, що ОСОБА_1 є учасником бойових дій, інвалідом війни третьої групи, що підтверджується посвідченнями від 15.12.2023 та від 13.05.2026, має ряд поранень, які отримав під час виконання обов`язку по захисту Батьківщини від збройного вторгнення рф та переніс кілька операцій, у зв`язку з чим лікується, має труднощі з пересуванням, що підтверджується наданими останнім: довідкою про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України; довідкою про обставини поранення; довідкою ВЛК; Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; епікризом; виписками з медичної картки.

Єдиним доходом ОСОБА_1 є пенсія, яку, останній, за його поясненнями, витрачає на лікування.

Вказані обставини свідчать про те, що вочевидь в силу свого матеріального становища ОСОБА_1 не матиме змоги сплати штраф, визначений санкцією ч.1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суд також враховує, що вчинене ОСОБА_1 діяння не несе суспільної небезпечності, не спричинило негативних наслідків і сам ОСОБА_1 не особою, яка несе суспільну небезпеку, а наявний у останнього триколісний електричний пристрій хоча і відноситься до транспортних засобів, проте, за своїми характеристика, більше призначений для полегшення пересуванні тієї чи іншої особи і саме у такий спосіб ОСОБА_1 використовує такий пристрій, як особа, якій складно пересуватись за станом здоров`я.

Відповідно до ст.23 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Статтею 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що штраф є грошовим стягненням, що накладається на громадян, посадових та юридичних осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст.33 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Відповідно до приписів п.1 ч.1 ст.34 Кодексу України про адміністративні правопорушення, однією з обставин, що пом`якшують відповідальність за адміністративне правопорушення, визнається щире розкаяння винного.

Аналіз вказаних статей Кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить про те, що при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність. Однак, при розгляді справ про адміністративні правопорушення відсутній визначений Законом механізм, який би дозволяв накладати стягнення за вчинені адміністративні правопорушення нижче визначеної санкцією відповідної статті Кодексу або замінювати стягнення на інше.

Проте, за фактично аналогічних умов, а саме за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, суд з підстав, передбачених цією частиною, може призначити основне покарання у виді штрафу, розмір якого не більше ніж на чверть нижчий від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу (ч.1 ст.69 КК України).

Тобто, законодавець надав суду можливість призначати менше покарання навіть за вчинений злочин за наявності окремих обставин, а за вчинення адміністративного правопорушення такого механізму не перебачив.

Разом з тим суд звертає увагу, що розмір штрафу, який визначено ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення як безальтернативне покарання фактично є навіть більшим, ніж за злочин, передбачений ч.1 ст.286 КК України, і за відсутності норми, яка дозволяла б призначати стягнення менше ніж передбачено санкцією відповідної статті або замінити його на інше, неможливо у повній мірі реалізувати положення ст.ст.23, 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Тому накладення стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. на особу, єдиним доходом сім`ї якої є лише пенсія, вочевидь не сприятиме її вихованню та виправленню, а призведе до того, що несплачений вчасно штраф буде звернутий до примусового виконання у подвійному розмірі. Таке покарання виглядає не просто надмірним, а явно несправедливо тяжким у відношенні ОСОБА_1 з огляду на його майновий стан.

Згідно приписів статей 1, 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Так, згідно з положеннями ст.129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Чинна редакція ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлює безальтернативний штраф у розмірі 17000 грн., що значно перевищує мінімальний розмір штрафу, який сьогодні може бути призначений за вчинення злочину 510 грн. (ст.53 КК України). У зв`язку з цим не дивно, що Європейський суд з прав людини, надаючи автономного значення поняттям, які застосовуються в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), часто розцінює справи про адміністративні правопорушення саме як «кримінальні» в розумінні норм Конвенції.

У рішенні від №15-рп/2004 від 2 листопада 2004 року у справі про призначення судом більш м`якого покарання Конституційний Суд України визнав неконституційним положення ч.1 ст.69 КК України в частині, яка унеможливлює призначення особам, які вчинили злочини невеликої тяжкості, більш м`якого покарання, ніж передбачено законом. При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що встановлення законодавцем недиференційованого покарання та неможливість його зниження не дозволяє застосовувати покарання до осіб, які вчинили злочини невеликої тяжкості, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, розміру заподіяних збитків, форми вини і мотивів злочину, майнового стану підсудного та інших істотних обставин, що є порушенням принципу справедливості покарання, його індивідуалізації та домірності».

Отже, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що для досягнення визначеної в ст.23 Кодексу України про адміністративні правопорушення мети адміністративного стягнення (виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами) з урахуванням характеру вчиненого правопорушення, майнового стану ОСОБА_1 , наявних обставин, що пом`якшують покарання, необхідно і достатньо накласти більш м`яке адміністративне стягнення, ніж передбачено ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме у вигляді штрафу у розмірі 7000,00 грн., що буде посильним для порушника, а також застосувати до порушника додаткове покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік.

Згідно статті 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до ч.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір», у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення, ставка судового збору становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави 665,60 грн. судового збору.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.23, 30-1, 40-1, 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ч.5 ст.4 Закону України «Про судовий збір», суд -

ПОСТАНОВИВ:

Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 7000 /сім тисяч/ гривень.

Реквізити для сплати штрафу: Отримувач коштів: ГУК у Рівнен.обл. /Рівнен.обл./ 21081300, Код отримувача (ЄДРПОУ): 38012494, Банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), Рахунок отримувача: UA218999980313020149000017001, Код класифікації доходів бюджету: 21081300.

Позбавити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права керування транспортними засобами строком на 1 /один/ рік.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави 665 грн. 60 коп. судового збору.

Реквізити для сплати судового збору: отримувач коштів: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), МФО 899998, Рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106.

Згідно із ч.1 ст.307 Кодексу України про адміністративні правопорушення штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2, 300-3 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до вимог ст.308 Кодексу України про адміністративні правопорушення у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується:

-подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті цього Кодексу та зазначеного у постанові про стягнення штрафу;

-витрати на облік зазначених правопорушень. Розмір витрат на облік правопорушень визначається Кабінетом Міністрів України.

Постанова судді у справах про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення шляхом подачі апеляційної скарги через Костопільський районний суд Рівненської області.

Постанова підлягає зверненню до виконання протягом трьох місяців з дня її винесення.

СуддяВ. В. Левчук