Рішення № 140056377, 25.09.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/420/26

Провадження № 2/591/130/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 вересня 2026 року

Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Ніколаєнко О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Суми справу №591/420/26 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заборгованості по заробітній платі, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом та свої позовні вимоги мотивує тим, що перебувала у трудових відносинах з ПАТ «Сумихімпром». 05 лютого 2024 року її було звільнено з посади за власним бажанням. При звільненні відповідачем не було виплачено заробітну плату в розмірі 18014,93 грн. Просить поновити строк звернення до суду, як такий, що пропущений з поважних причин, та стягнути вказану суму боргу з виплати заробітної плати.

Ухвалою суду від 22.01.2026 року позовну заяву залишено без руху з підстав не повідомлення причин пропуску строку на звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору.

30 січня 2026 року на виконання ухвали суду позивачем подано заяву про поновлення процесуального строку.

Ухвалою суду від 12.02.2026 року відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, витребувано у відповідача докази. Надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву. У встановлений законом строк клопотання про розгляд справи у судовому засіданні жодна зі сторін не подала.

Відповідач у встановлений судом строк відзиву не подав, копію ухвали та позов з додатками отримав 15.02.2026 року.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про необхідність задоволення позову, виходячи з наступного. Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала на посаді контролера ЦВТК 4 розряду. Звільнена 05.02.2024 року за наказом № 35 за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки та копією наказу (а.с.5-6).

З наданого позивачем розрахункового листа за лютий 2024 року вбачається, що відповідач АТ «Сумихімпром» не виплатив при звільненні 05.02.2024 року заробітну плату ОСОБА_1 у розмірі 18014,93 грн (а.с. 6 зв.).

Відповідно до статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно вимог статей 94, 97, 115 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати встановлюється за погодженням сторін, у відповідності до форм і систем оплати праці, норм праці, а також з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як передбачено ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025 зазначив, що критерієм відповідності строку звернення працівника до суду вимогам Конституції України є його розумність; розумним визнають строк, який є достатнім для подання позову за звичайних життєвих обставин, не створює надмірних труднощів для працівника й застосовується передбачувано та однаково. Водночас оцінка розумності такого строку не може ґрунтуватися на гіпотетичних випадках незнання закону; вирішальним є те, чи забезпечує строк реальну можливість реалізувати право у звичайних умовах.

Конституційний Суд України звернув увагу, що введення воєнного стану в Україні об`єктивно створює умови, які не можна вважати звичайними. Законодавець, установлюючи строки звернення працівника до суду, має враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов`язані з ним об`єктивні перешкоди в доступі до правосуддя.

З наведеної норми вбачається, що визначений строк звернення до суду із позовом повинен обраховуватися з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані йому при звільненні. Позивачкою зазначено, що довідку про розмір суми заборгованості нею отримано 19.01.2026 року. Враховуючи, що відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву та спростування доводів позивача щодо дати отримання повідомлення, перебіг строку звернення до суду розпочався 19.01.2026 року.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку звернення до суду, позивач зазначила, що з дати звільнення сподівалася на добровільне виконання підприємством обов`язку по сплаті заборгованості. Крім того, вона має доньку ОСОБА_2 , 2011 року народження, яка є інвалідом з дитинства. У зв`язку з введенням в України воєнного стану, була вимушена виїхати з донькою з м.Суми, працює та проживає в Полтавській області, що стало об`єктивною перепоною в отриманні довідки та зверненні до суду. Вказані факти підтверджуються копією свідоцтва про народження дитини, копією посвідчення, випискою із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 18.10.2021 року (а.с.14-15).

Вирішуючи питання про поновлення пропущеного строку, суд виходить з приписів ст.ст. 43, 55 Конституції України про те, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта, сьома статті 43 Основного Закону України). Права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

Згідно з частиною сьомою статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищене законом. Роботодавець зобов`язаний регулярно й своєчасно виплачувати заробітну плату та інші належні працівникові виплати протягом усього періоду дії трудових відносин. Конституційна гарантія своєчасного одержання винагороди за працю охоплює весь період дії трудових відносин. До моменту припинення трудових відносин зобов`язання роботодавця щодо виплати заробітної плати є таким, що триває.

Конституційний Суд України також враховував свою юридичну позицію, викладену в Рішенні від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012, згідно з якою «невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку» (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Отже, порушення зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим: кожен день невиплати або затримки виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат означає не завершене правопорушення, а таке, що триває.

Кодекс України про адміністративні правопорушення (стаття 41) та Кримінальний кодекс України (стаття 175) передбачають адміністративну й кримінальну відповідальність за порушення строків виплати заробітної плати чи невиплату її без поважних причин. Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зі змінами встановлює обов`язок виплачувати компенсацію втрати частини доходів у разі затримки виплати доходів, зокрема заробітної плати (статті 1, 2).

Таким чином саме по собі пропущення позивачем строку звернення до суду з вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, яка є «майном» у розумінні Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і на яку позивач має «законні сподівання», не може нівелювати встановлене Конституцією України право на отримання заробітної плати і обов`язок роботодавця щодо її виплати.

ОСОБА_1 є мешканцем Сумського району Сумської області. Обставини важкої безпекової обстановки та постійних обстрілів Сумського району та м. Суми, є загальновідомими.

На переконання суду, враховуючи предмет спору, доводи позивача щодо поважності причин пропуску такого строку, а також те, що з дня отримання позивачем 19.01.2026 року письмового повідомлення про суму, яка належить їй до виплати при звільненні, до дня подачі позивачем позовної заяви до суду, а саме: 20 січня 2026 року, минуло не більше одного року, суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення такого строку.

Таким чином, враховуючи обставини того, що станом на день звільнення ОСОБА_1 з роботи заробітна плата у розмірі 18 014 грн 93 коп. їй виплачена не була, а також вказана сума заборгованості не виплачена позивачу і станом на день розгляду даної справи в суді, протилежного відповідач не довів, а матеріали справи вказаних доказів не містять, тому вказана сума заборгованості із заробітної плати підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Отже, позов підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст. 141 ЦПК України.

Оскільки позов задоволено, враховуючи, що позивач був звільнений від сплати судового збору при подачі позову на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1064 грн 96 коп. (1331,20 грн * 0,8).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 263-265 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь ОСОБА_1 нараховану, але не виплачену заробітну плату в сумі 18 014 грн. 93 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Сумихімпром» на користь держави судовий збір в сумі 1064 грн. 96 коп.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Сумихімпром», місцезнаходження: м.Суми вул. Харківська, п/в 12, код ЄДРПОУ 05766356.

Повний текст рішення складений 25 вересня 2026 року.

Суддя О.О. Ніколаєнко