Рішення № 140055758, 24.09.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3248/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова у складі:

головуючої-судді Постигач О. Б.

за участю секретаря судового засідання Попелівської А. О.

представника позивача Павлової З. П.

представника відповідача Фостяк О. Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Львівської міської ради до Приватного підприємства «Івзо Плюс», ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

встановив:

позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить скасувати державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства «КГК» на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення літ. «В-1» загальною площею 58,7 кв.м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 36368345), скасувати державну реєстрацію права приватної власності Приватного підприємства «Івзо Плюс» на об`єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення літ. «В-1» загальною площею 58,7 кв.м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 36368345), скасувати державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна: 1/10 нежитлового приміщення літ. «В-1» загальною площею 58,7 кв.м на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 2675960646060), усунути перешкоди в користуванні ЛМР земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу ПП «Івзо Плюс» та ОСОБА_1 об`єкта під літ. «В-1» площею 58,7 кв.м.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є власником земельної ділянки по АДРЕСА_1 . За інформацією Департаменту містобудування Львівської міської ради від 20.12.2022 року відсутні відомості про передачу у власність чи надання у користування фізичним або юридичним особам земельної ділянки для обслуговування об`єкта за адресою: АДРЕСА_1 , а договори оренди відповідної земельної ділянки Львівською міською радою не укладалися. Зазначає, що ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року у справі № 1313/665/2012 затверджено мирову угоду, якою визнано за ПП «КГК» право власності на нежитлове приміщення літ. «В-1» площею 58,7 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі цієї ухвали 04.04.2012 року зареєстровано право власності на вказаний об`єкт, який у подальшому відчужено ПП «Івзо Плюс» за договором купівлі-продажу №1029 від 04.07.2012. 26.12.2022 ПП «Івзо Плюс» також відчужило 1/10 частки цього об`єкта. Разом з тим постановою Львівського апеляційного суду від 24.11.2022 року у справі № 1313/665/2012 ухвалу суду першої інстанції від 24.02.2012 року скасовано, а справу направлено на продовження розгляду. При цьому апеляційним судом встановлено, що спірне приміщення є тимчасовою спорудою, право власності на яку не підлягає державній реєстрації. Посилається на те, що фактичний статус спірного об`єкта як тимчасової некапітальної споруди підтверджується паспортом прив`язки тимчасової споруди, договором на право тимчасового користування конструктивними елементами благоустрою комунальної власності, відповідними ухвалами Львівської міської ради, а також постановою Львівського апеляційного суду від 24.11.2022 року. Зокрема, ухвалою Львівської міської ради від 06.12.2022 року № 2679 спірну тимчасову споруду на АДРЕСА_1 включено до переліку споруд, щодо яких встановлено неправомірне набуття права власності. Вважає, що державна реєстрація права власності на спірну тимчасову споруду була проведена незаконно на підставі судового рішення, яке в подальшому скасовано, а тому правочини щодо її відчуження, зокрема договори купівлі-продажу № 1029 від 04.07.2012 року та № 1878 від 26.12.2022 року, є нікчемними. Зазначає, що внаслідок незаконної реєстрації права власності на спірний об`єкт порушено права та майнові інтереси територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради як власника земельної ділянки, оскільки остання позбавлена можливості вільно використовувати та розпоряджатися земельною ділянкою на АДРЕСА_1 . Відтак, на думку позивача, скасування державної реєстрації права власності та демонтаж спірної тимчасової споруди є необхідними для відновлення порушеного права територіальної громади на землю. Крім того, просить усунути перешкоди в користуванні Львівською міською радою вказаною земельною ділянкою шляхом демонтажу об`єкта під літ. «В-1», пл. 58,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки земельна ділянка надавалась для розміщення тимчасової споруди. Окрім цього, на думку позивача, визнання права власності на спірні приміщення призводить до виникнення у Львівської міської ради зобов`язання вирішити питання щодо користування земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені. На підставі вищевикладеного просила заяву задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.05.2023 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, призначено судове засідання для розгляду справи по суті та встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

01.06.2023 року від представника відповідача-1 ПП «Івзо Плюс» - адвоката Алексеєнка А. А. надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній проти позову заперечив та зазначив, що відповідач є добросовісним набувачем спірного нежитлового приміщення, яким відкрито користується понад десять років. Право власності на приміщення було набуте на підставі договорів купівлі-продажу 1/2 частки від 04.07.2012 року та 13.07.2012 року, а 1/10 частку в подальшому відчужено ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2022 року. Зазначив, що право власності на спірне приміщення було визнано за ПП «КГК» ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року у справі № 1313/665/2012, якою затверджено мирову угоду. На підставі цього судового рішення право власності було зареєстровано у встановленому на той час порядку. Вказав, що постанову Львівського апеляційного суду від 24.11.2022 року, якою зазначену ухвалу було скасовано, у подальшому скасовано Верховним Судом постановою від 22.03.2023 року, а справу направлено на новий розгляд. Тому, на думку відповідача, на цей час чинним є судове рішення, яким було визнано право власності на спірне приміщення, а тому скасування державної реєстрації права власності, проведеної на його підставі, є неможливим. Щодо доводів позивача про те, що спірне приміщення є тимчасовою спорудою, відповідач зазначив, що замовленим ним експертним дослідженням встановлено, що нежитлове приміщення літ. «В-1» площею 58,7 кв. м на АДРЕСА_1 є нерухомим майном. Також вказав, що документи, на які посилається позивач, є дозвільними документами на встановлення тимчасової споруди та самі по собі не підтверджують факту її встановлення. Щодо вимог про нікчемність договорів купівлі-продажу відповідач заперечив та зазначив, що укладені договори не порушують вимог ст. 228 ЦК України. Вказав, що предметом договорів було нежитлове приміщення, право власності на яке було визнано судом та зареєстровано відповідно до законодавства, а тому відсутні підстави для застосування наслідків нікчемності правочинів. Крім того, відповідач заявив про пропуск позивачем строку позовної давності. Зазначив, що на думку відповідача, на момент звернення Львівської міської ради до суду строк позовної давності вже сплив, при цьому позивач не ставив питання про поважність причин його пропуску та поновлення цього строку. Крім того, зазначає, що Львівська міська рада була обізнана про судове рішення, яким за ПП «КГК» визнано право власності на спірне майно, та про державну реєстрацію цього права, однак протягом тривалого часу не вживала заходів щодо захисту прав територіальної громади м. Львова. Вважає, що звернення Львівської міської ради на цей час із вимогою про скасування державної реєстрації права власності є непропорційним втручанням у право ПП «Івзо Плюс» як добросовісного набувача та покладає на нього надмірний тягар негативних наслідків такого скасування. Просить в позові відмовити за безпідставністю вимог /а.с. 63-88/.

14.06.2023 року від представниці позивача Львівської міської ради Лучишин С. Ю. надійшла відповідь на відзив, у якій остання зазначила про відсутність підстав для закриття провадження у справі. Вказала, що ПП «Івзо Плюс» відчужило ОСОБА_1 1/10 частку спірного нежитлового приміщення, при цьому ОСОБА_1 виступав покупцем як фізична особа, а не фізична особа-підприємець /а.с. 102-106/.

29.06.2023 року представником відповідача Фостяк О. Я. подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням Львівського апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Львівської міської ради на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24 лютого 2012 року у справі № 1313/665/2012 /а.с. 110/.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 28.09.2023 року провадження в даній справі зупинено до набрання законної сили рішенням у справі № 1313/665/2012 /а.с. 121/.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08.06.2026 року за клопотанням сторони позивача поновлено провадження у справі /а.с. 123/.

Крім цього, ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 17.09.2026 року провадження у справі за позовом Львівської міської ради до Приватного підприємства «КГК» про скасування державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою закрито.

В судовому засіданні представниця позивача Павлова З. П. вказану позовну заяву підтримала у повному обсязі, надала пояснення аналогічно наведеним в позовній заяві та просила таку задовольнити.

Представник ПП «Івзо Плюс» - адвокат Фостяк О. Я. заперечив проти задоволення позову та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі як безпідставного.

Відповідач-2 ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив.

Суд зазначає, що участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено у ст. 43 ЦПК України, а тому відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, суд розглядає справу на підставі наявних у суду матеріалів.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У ст. 12 ЦПК України, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ст. ст. 7, 142 Конституції України, ст. ст. 60, 62 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Львівська міська рада є розпорядником комунального майна територіальної громади м. Львова, у тому числі земельних ділянок на території м. Львова.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.04.2023 року за № 330587034 нежитлове приміщення літ. «В-1», пл. 58,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі ухвали Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року належало ПП «КГК» /а.с. 12/.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року у справі № 1313/665/2012 затверджено мирову угоду від 20.02.2012 року, укладену між ОСОБА_2 , ПП «КГК», ТзОВ «Європа-Контакт» та ТзОВ «Гал-Леобуд», за умовами якої, серед іншого, визнано право власності за ПП «КГК» на нежитлове приміщення літ. «В-1» загальною площею 58,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 32-35/.

На час судового розгляду даної справи вказана ухвала набрала законної сили.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу від 04.07.2012 року № 1029, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р. Т. та договору купівлі-продажу від 13.07.2012 року № 1204, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р. Т. вказане спірне приміщення перейшло у власність ПП «Івзо Плюс» /а.с. 76 зворот-77, 77 зворот-78/.

Дана обставина також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 06.09.2012 року № 35408358 відповідно до якого, Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» на підставі вищевказаних договорів зареєстровано за ПП «Івзо Плюс» право власності на нежитлове приміщення, літ. «В-1», загальною площею 58,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 36368344) /а.с. 76/.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 28.04.2023 року за № 330586084 /а.с. 13/ ОСОБА_1 відчужено 1/10 частку нежитлового приміщення літ. «В-1», пл. 58,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 26.12.2022 року № 1878, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Папайло Н. Є. /а.с. 80-81 зворот/.

Із наданого суду висновку судового експерта Грінько О. І. № 056/22 будівельно-технічного дослідження від 30.12.2022 року вбачається, що нежитлове приміщення літ. «В-1», площею 58,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 є нерухомим майном /а.с. 69-73/.

Підставою звернення до суду з даним позовом стало скасування ухвали Миколаївського районного суду Львівської області 24.02.2012 року у справі № 1313/665/2012, якою затверджено мирову угоду від 20.02.2012 року.

У ст. 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно із ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру. З наведеного вбачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, що містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є у відкритому доступі.

До аналогічного висновку прийшов Верховний Суд у постановах від 23.03.2021 року у справі № 910/3191/20, від 24.10.2024 року у справі № 752/8103/13.

Як убачається з матеріалів справи, Львівській міській раді стало відомо про постановлення Миколаївським районним судом Львівської області ухвали від 24.02.2012 року про затвердження мирової угоди лише через десять років, після чого зазначену ухвалу було оскаржено нею в апеляційному порядку.

Відповідно до офіційного веб-порталу «Судова влада» та інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, яка знаходиться в загальному доступі, судом встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду у вказаній справі від 24.11.2022 року апеляційну скаргу Львівської міської ради на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року задоволено, ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до Миколаївського районного суду Львівської області /а.с. 21-24/.

У подальшому, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.03.2023 року постанову Львівського апеляційного суду від 24.11.2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 20.12.2024 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Львівської міської ради на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року відмовлено.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09.04.2025 року касаційну скаргу Львівської міської ради залишено без задоволення. Ухвалу Львівського апеляційного суду від 20.12.2024 року залишено без змін.

З огляду на наведене, ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року, якою визнано мирову угоду від 20.02.2012 року, укладену між ОСОБА_2 , ПП «КГК», ТзОВ «Європа-Контакт» та ТзОВ «Гал-Леобуд» на вказаній у такій умовах, а також закрито провадження у справі, залишена в силі.

Відтак, первинну державну реєстрацію права власності ПП «КГК» на спірне нерухоме майно здійснено на підставі судового рішення, яке станом на сьогодні є чинним та не скасоване за результатами його оскарження позивачем.

Разом із тим у практиці Великої Палати Верховного Суду закріпився принцип реєстраційного підтвердження речових прав на нерухоме майно (див., зокрема, пункт 98 постанови від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20). Відомості державного реєстру прав на нерухомість презюмуються правильними, доки не доведено протилежне, тобто державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 липня 2019 року у справі № 48/340 (підпункт 6.30), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (підпункт 4.17), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (підпункт 6.13) та інші).

Отже, державна реєстрація права приватної власності відповідачів на нежитлове приміщення під літ «В-1» загальною площею 58,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , як на нерухоме майно - це офіційне визнання та підтвердження державою факту набуття права власності на таке майно.

При цьому, суд враховує висновки викладені в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2020 року у справі № 910/10987/18, де зазначено про те, що державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.

Подібний висновок викладений також викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, а також у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №925/1121/17, від 17.04.2019 у справі №916/675/15.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.09.2023 року у справі № 910/8413/21, при встановленні добросовісності набувача суд має виходити з об`єктивних критеріїв, зокрема з`ясувати, чи була особа на момент набуття майна обізнана або чи повинна була бути обізнана про наявність обставин, що свідчать про можливу незаконність вибуття майна з власності держави або територіальної громади. До таких критеріїв належить, зокрема, доступність відповідної інформації її публічність, загальнодоступність, розміщення в офіційних джерелах, наявність у державних реєстрах, судових рішеннях тощо.

Належних та допустимих доказів того, що на момент затвердження судом мирової угоди та проведення у 2012 році державної реєстрації права власності за ПП «КГК», а в подальшому за ПП «Івзо-Плюс» та ОСОБА_1 , останнім було відомо або вони повинні були знати про можливі порушення, відсутність необхідних правовстановлюючих чи дозвільних документів щодо земельної ділянки, суду не надано. Водночас, як встановлено судом в ході розгляду справи, відповідачі оформлювали право власності на спірне нерухоме майно на підставі чинного судового рішення та з дотриманням встановленої законом процедури, а доказів їх обізнаності про можливі порушення суду не подано.

Суд враховує, що ухвала Миколаївського районного суду Львівської області від 24.02.2012 року про затвердження мирової угоди на сьогоднішній день є чинною, у встановленому законом порядку не скасована та не змінена. При цьому, позивач оскаржив зазначену ухвалу лише через десять років після її постановлення, однак за результатами її апеляційного перегляду ухвалу скасовано не було. Відтак, з огляду на те, що зазначене судове рішення набрало законної сили у встановленому законом порядку та на сьогодні залишається чинним, правові наслідки, встановлені ним, підлягають врахуванню під час вирішення спору.

За наведених обставин, які підтверджені належними та допустимим доказами, суд вважає, що підстави, які слугували передумовою звернення Львівської міської ради з даним позовом станом на сьогодні відпали, судове рішення набрало законної сили, а відтак, з цих мотивів позовні вимоги щодо скасування державної реєстрації права власності не підлягає до задоволення.

Поруч з цим, позивач як на одну із підстав звернення до суду покликається на те, що спірне нежитлове приміщення є тимчасовою спорудою, а тому право власності на таке не підлягало державній реєстрації.

Судом досліджено наявний в матеріалах справи висновок експерта № 056/22 від 31.12.2022 року , з якого вбачається, що нежитлове приміщення літ. «В-1» площею 58,7 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є нерухомим майном. При цьому, позивачем не надано альтернативного висновку експерта, який би підтверджував протилежне, а клопотань про призначення судової експертизи для встановлення відповідних обставин представником позивача не заявлялося.

Суд вважає за необхідне зазначити, що з моменту набуття відповідачами права власності у 2012 році і до моменту звернення до суду із даним позовом пройшло більше 10 років, протягом яких відповідачі ПП «Івзо Плюс» та ОСОБА_1 відкрито, безперервно та добросовісно володіють і користуються нежитловим приміщенням літ. «В-1» площею 58,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Більше того, матеріали справи не місять також доказів того, що контролюючі органи виносили відповідачам приписи про демонтаж спірного об`єкту чи притягали їх до будь-якого виду відповідальності.

Отже, досліджені в ході розгляду справи докази у їх сукупності та встановлені обставини дають підстави виснувати, що в задоволенні позову про скасування державної реєстрації права приватної власності слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, на якій розташовані нежитлові приміщення відповідачів, шляхом їх демонтажу, слід зазначити таке.

Позивач вказує, що розташована спірна споруда є тимчасовою, тому незаконна державна реєстрація права власності на тимчасову споруду обмежує права власника землі, та зобов`язує позивача вирішити питання щодо користування земельними ділянками , на яких ці об`єкти розміщені.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно із частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 7.27 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц виклала висновок про те, що зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Такий негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Разом з тим, відповідно до частини першої, одинадцятої статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувача такого об`єкта до набувача такого об`єкта без зміни її цільового призначення. Якщо об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або користування набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання заяви, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт. Тобто законодавством передбачено порядок вирішення спору у позасудовий спосіб.

Відповідно до п. «б» ч.3 ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Оскільки у статті 152 Земельного кодексу України не конкретизовано переліку видів порушень прав власника земельної ділянки, в кожному конкретному випадку власник має право на власний розсуд конкретизувати, як саме буде усунене те чи інше порушення.

Порушення прав власника може бути усунене шляхом демонтажу споруд, які розташовані на земельній ділянці.

Суд зауважує, що демонтаж спірного об`єкту є крайнім заходом впливу і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи з метою усунення порушень щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності та коли неможлива перебудова об`єкта нерухомості чи особа відмовляється від здійснення такої перебудови. Тому, враховуючи передбачену ст. 120 ЗК України можливість використання процедури звернення до органу місцевого самоврядування для виділення такої земельної ділянки у власність чи користування, суд вважає, що наразі сторонами не вичерпано всіх можливих заходів з метою усунення порушень, а демонтаж об`єкта, який перебуває у приватній власності, становитиме втручання у право мирного володіння майном, за таких умов, суд вважає, що у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Приписами ч. 1 ст. 141 ЦПК України встановлено, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, суд, на підставі ст. 141 ЦПК України, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог щодо відшкодування судових витрат.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 15, 16, 316-319, 321, 325, 328, 330, 373, 374, 378, 386-388, 390, ч. 2 ст. 391 ЦК України, ст. ст. 13, 19, 42, 81, 89, 141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

ухвалив:

у задоволенні позову Львівської міської ради до Приватного підприємства «Івзо Плюс», ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ: 04055896, місцезнаходження: 79006, м. Львів, пл. Ринок, 1.

Відповідач-1: Приватне підприємство «Івзо Плюс», код ЄДРПОУ: 33951907, місцезнаходження: 79066, м. Львів, вул. Коломийська, 19/75.

Відповідач-2: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя: Постигач О. Б.