Рішення № 140051375, 24.09.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1107/26

Провадження № 2/302/677/26

Номер рядка звіту 40

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

24 вересня 2026 року селище Міжгір`я

Міжгірський районний суд Закарпатської області в складі судді Повідайчика О.І., розглянувши заочно в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі - ТОВ «ФК «Ейс», позивач), звернулося до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого представник зазначив, що 04.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», Кредитодавець) та ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позичальник, відповідач) був укладено кредитний договір № 928176386 на суму 7 000,00 грн, у формі електронного документу з використанням електронного підпису U84VEF73. Відповідно до Кредитного договору, невід`ємною частиною цього Договору є Правила надання коштів, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщений на сайті Товариства - www.moneyveo.ua. Відповідач ОСОБА_1 добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшов на офіційний сайт Товариства, обрав для себе бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначив свої персональні дані, банківську картку на яку в подальшому отримав грошові кошти.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, з подальшим укладанням додаткових угод до нього, в тому числі і щодо продовження терміну його дії, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимог № 106 від 04.11.2020, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимоги № 7 від 28.10.2021, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

28 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 2810/24/Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі реєстру боржників № б/н від 28.10.2025.

Позивач зазначав, що відповідач свої зобов`язання за даним кредитним договором не виконав унаслідок чого в нього станом на час подання позовної заяви наявна заборгованість у загальному розмірі 19 961,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 7 000,00 грн та за відсотками - 12 961,00 гривень.

Посилаючись на наведені обставини позивач просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 928176386 від 04.09.2020 у розмірі 19 961,00 грн, а також 2 662,40 грн сплаченого судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді Міжгірського районного суду Закарпатської області від 19.08.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник позивача клопотав у першій заяві по суті про розгляд справи за правилами спрощеного провадження за відсутності представника позивача, проти заочного розгляду не заперечує.

Відповідно до вимог частини 5 статті 279 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) сторони в судове засідання не викликалися, проте відповідачу було встановлено строк в п`ятнадцять днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження на подачу відзиву на позовну заяву.

У зв`язку з поверненням на адресу суду поштового відправлення, яким було надіслано ухвалу про відкриття провадження відповідачеві, з метою забезпечення обізнаності останнього про судовий розгляд справи, - ухвалою від 09 вересня 2026 року суд постановив продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

Відзиву від відповідача не надійшло. Про час і місце судового розгляду відповідач був повідомлений належним чином: засобами поштового зв`язку та з оприлюдненням оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, а відповідач в судове засідання не з`явився та не подав відзив на позов, суд постановив провести заочний розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалась відповідно до частини 2 статті 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Дослідивши письмові матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини справи, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи, давши їм оцінку у сукупності, суд установив такі фактичні обставини й дійшов таких висновків.

Суд встановив, що 04.09.2020 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 928176386, умовами якого передбачено надання відповідачу кредиту в розмірі 7 000,00 грн (п. 1.1. Договору). Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кредит надається (Договір укладається) строком на 29 (двадцять дев`ять) днів від дати отримання Кредиту Позичальником. Згідно з п. 1.3. кредитного договору на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,66 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом. Пунктом 1.4. кредитного договору передбачено, що у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення). Відповідно до п. 1.5. кредитного договору базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору. Пунктом 1.6. кредитного договору встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути Товариству Кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього Договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього Договору. Кредитний договір укладено у формі електронного документа з використанням електронного підпису та підписаний відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора U84VEF73. У кредитному договорі сторонами досягнуто згоди з усіх істотних умов Кредитного договору в тому числі щодо розміру кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови користування коштами, сплати відсотків за користування кредитним коштами, розміру і типу процентної ставки. Згідно умов Кредитного договору, ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» виконало свій обов`язок та перерахувало відповідачу, шляхом ініціювання через банк провайдер, грошові кошти в загальній сумі: 7 000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_3 відповідача, яку останній вказав у заявці при укладенні Кредитного договору. Відомості про належність відповідачу платіжної картки № НОМЕР_1 та фінансового номера телефону НОМЕР_2 , а також про здійснення зарахування на рахунок відповідача суми 7 000,00 грн 04.09.2020 підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» від 25.08.2026 № 20.1.0.0.0/7-260820/52419-БТ. Відтак суд констатує, що належними й допустимими доказами підтверджується, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за кредитним договором, видавши відповідачу кредит у передбаченій вказаним правочином сумі - 7 000,00 грн.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, з подальшим укладанням додаткових угод до нього, в тому числі і щодо продовження терміну його дії, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимог № 106 від 04.11.2020, серед яких і щодо відповідача за цим кредитним договором.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимоги № 7 від 28.10.2021, серед яких і щодо відповідача за цим кредитним договором.

28 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 2810/24/Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі реєстру боржників № б/н від 28.10.2025.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України внормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Абзац другий ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У пункті 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір уважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.

За правилами ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору (ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлюється законом.

Пунктом 1-1 ч. 1 ст. Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, установлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, установлених договором.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. (ст. 536 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як кореспондують частини перші ст. 16 ЦК України, ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ч. 1 ст. 13 ЦПК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи

Положеннями ч. 1 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (ст. 129 Конституції України).

Відповідно до частини 3 ст. 12, частин 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, окрім випадків установлених Законом, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Установивши зазначені фактичні обставини справи, з урахуванням наведених норм правового регулювання суд установив, що між первісним кредитодавцем та відповідачем було укладено кредитний договір, а тому між ними виникли договірні правовідносини, відповідно до узгоджених умов правочину. Кредитодавець виконав свої зобов`язання в частині надання кредиту в такий спосіб. Після укладення кредитного договору, на його виконання кредитодавець 04.09.2020 здійснив видачу кредиту в загальній сумі 7 000,00 грн на банківську карту № НОМЕР_3 . Вказаний факт підтверджується відомостями листа АТ КБ «ПриватБанк» від 25.08.2026 № 20.1.0.0.0/7-260820/52419-БТ, які надані останнім за ухвалою суду про витребування доказів.

З врахуванням наведеного належними й допустимими доказами доводиться факт видачі кредитодавцем позичальнику кредиту в сумі 7 000,00 грн, який останнім повернуто не було. За таких обставин обґрунтованими є позовні вимоги щодо стягнення з відповідача основного боргу за кредитними договором у сумі 7 000,00 грн, а тому в цій частині позов слід задовольнити.

З метою з`ясування дійсного обсягу невиконаних зобов`язань суд здійснив перевірку нарахованих відсотків за користування кредитними коштами й зауважує про таке.

Відповідно до заявки на отримання грошових коштів відповідач звернувся до первісного кредитодавця із вказаною заявою, в якій висловив намір отримати кредит в сумі 7 000,00 грн строком на 29 днів. Суд зауважує, що матеріали справи не містять паспорту споживчого кредиту.

Згідно з положеннями кредитного договору його сторонами було узгоджено надання й отримання Кредиту в сумі 7 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору кредит надається (Договір укладається) строком на 29 днів від дати отримання Кредиту Позичальником. Згідно з п. 1.3. кредитного договору на період строку, визначеного п. 1.2 Договору, нарахування процентів за користування Кредитом здійснюється за Дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,66 відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом. Пунктом 1.4. кредитного договору передбачено, що у випадку користування Кредитом понад строк, встановлений п. 1.2 Договору, умови щодо нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до взаємовідносин між Сторонами застосовується Базова процентна ставка в розмірі 1,70 (одна ціла сім десятих) відсотків від суми Кредиту за кожний день користування Кредитом, відповідно до чого Позичальник зобов`язується сплатити Товариству різницю між фактично сплаченими процентами за Дисконтною та нарахованою Базовою процентними ставками за весь строк користування Кредитом (від дати отримання Кредиту до фактичної дати його повернення). Відповідно до п. 1.5. кредитного договору базова процентна ставка за користування Кредитом не застосовується протягом строку користування Кредитом вказаного в п. 1.2. Договору, виключно за умови якщо розмір Базової процентної ставки більший ніж 1,70 відсотків від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом. В усіх інших випадках нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється відповідно до п. 1.4. цього Договору. Пунктом 1.6. кредитного договору встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути Товариству Кредит, нараховані проценти згідно п. 1.3. цього Договору не пізніше строку вказаного в п. 1.2. цього Договору.

Відповідно до п. 4.3. кредитного договору сторони погоджуються, що проценти, нараховані після закінчення строку надання Кредиту, визначеного в п. 1.2. цього Договору, є процентами в розумінні ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Відтак умовами кредитного договору чітко узгоджено строк кредитування 20 днів.

Суд зауважує, що в кредитному договорі складеному кредитодавцем міститься умови щодо визначення розміру відсотків, які недостатньо чітко викладені, а відтак потребують з`ясування й тлумачення у взаємозв`язку з положеннями чинного на час спірних правовідносин законодавства.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Згідно з приписами ч. 4 і 5 ст. 6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» 12 липня 2001 року № 2664-III (чинного на дату виникнення спірних правовідносин), умови договору про надання фінансових послуг, що обмежують права клієнта порівняно з правами, встановленими законом, є нікчемними. У разі виникнення неоднозначного тлумачення прав та обов`язків сторони за договором за участю споживача фінансових послуг такі права та обов`язки тлумачаться на користь такого споживача.

Аналізуючи положення договору в системному взаємозв`язку, з врахуванням наведених положень законодавства, суд висновує, що сторонами узгоджено 20-денний строк кредитування, а тому термін закінчення строку кредитування за кредитом - 31.03.2020. Договором не передбачено можливість продовження строку кредитування, матеріали справи не містять доказів вчинення сторонами дій з вказаною метою та щодо продовження строку кредитування.

Щодо визначення розміру процентів за користування кредитом, виходячи з наведених вище принципів, суд доходить висновку, що сторонами було узгоджено відсоткову ставку 1,66 % за день користування кредитними коштами, при цьому передбачено можливість застосування за період кредитування відсоткової ставки 1,70% в день.

Здійснення кредитодавцем ретроспективної зміни відсоткової ставки й перерахунку розміру процентів за період кредитування, а також нарахування відсотків за підвищеною відсотковою ставкою за межами періоду кредитування є неправомірним з огляду на таке.

Відповідно до правових висновків, висловлених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16 надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

Такий підхід вочевидь не відповідає балансу інтересів сторін кредитного договору та призводить до того, що кредитор не використовує ефективні способи захисту своїх прав (звернення стягнення на заставне майно боржника, стягнення боргу з поручителя тощо) одразу після порушення боржником умов договору.

Натомість Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19). Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як статтю 625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Такі висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.35).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (пункт 8.22)).

При цьому компенсаторний характер процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, не свідчить про те, що вони є платою боржника за «користування кредитом» (тобто можливістю правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу). Такі проценти слід розглядати саме як міру відповідальності. На відміну від процентів за «користування кредитом», до процентів річних, передбачених зазначеною статтею, застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.

Також слід мати на увазі, що, на відміну від розміру процентів за «користування кредитом», розмір процентів як відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання може бути зменшений судом (пункт 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Отже, в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54) та від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19)

З врахуванням наведеного суд висновує, що установлення в кредитному договорі збільшеної відсоткової ставки є мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, а збільшений розмір свідчить про її санкційний характер, а не розумну плату за користування кредитом. Позивач в цьому позові не заявляв вимог про стягнення неустойки чи відсотків річних на підставі ст. 625 ЦК України.

На підставі установлених фактичних обставин справи суд висновує, що матеріалами справи доводиться, що відповідач отримав кредит у сумі 7 000,00 грн, за який правомірно, в межах строку кредитування (29 днів), підлягають нарахуванню відсотки за ставкою 1,66% в день, розмір яких складає 3 369,80 грн (7 000,00 грн х 1,66% / 100% х 29 днів). Суд зауважує, що такий розмір відсотків також узгоджений сторонами й відображений в графіку платежів, який є додатком до кредитного договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст.1055 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), як визначено статтею 1077 ЦК України, одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до положень ст.1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт.

Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно ч.1 ст.1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомлені визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

За правилом статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тобто за наведеним загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, які належали первісному кредиторові у зобов`язанні, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір факторингу є підставою для сингулярного правонаступництва, в силу якого не відбувається припинення попереднього кредитного зобов`язання. У такому разі відбувається зміна суб`єктного складу - на стороні кредитора - у правовідношенні, тобто цивільні правовідносини існують безперервно, не припиняючись, відбувається лише заміна одного з їх учасників. Отже, у подібних випадках не відбувається припинення одних правовідносин і виникнення інших, при цьому правовідносини за змістом і природою продовжують існувати за основними своїми характеристиками.

Таким чином, у разі відступлення права вимоги новий кредитор замінює собою особу у всіх правах, що існували на момент здійснення відступлення і не припинилися внаслідок такої заміни кредитора у зобов`язанні.

28 листопада 2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, з подальшим укладанням додаткових угод до нього, в тому числі і щодо продовження терміну його дії, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимог № 106 від 04.11.2020, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

05 серпня 2020 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» укладено договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до якого перше відступило останньому належні йому права вимоги, а останнє прийняло ці вимоги до боржників, указаних у реєстрі прав вимоги № 7 від 28.10.2021, у тому числі і щодо відповідача за цим кредитним договором.

28 жовтня 2025 року між ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАСН» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 2810/24/Е, відповідно до якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором на підставі реєстру боржників № б/н від 28.10.2025.

Зважаючи на установлені фактичні обставини справи, враховуючи принцип nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet, який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам" суд констатує, що позивач набув право вимоги до відповідача стягнення заборгованості за кредитним договором № 154133310 від 04.09.2020 в загальній сумі 10 369,80 грн, з якої 7 000,00 грн - основний борг та 3 369,80 - нараховані відсотки.

На підставі наведеного суд уважає в зазначеній частині позов обґрунтованим і таким, що підлягає до задоволення в частині стягнення з відповідачки на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором № 154133310 від 04.09.2020 в розмірі 10 369,80 грн. В решті позову з вказаних мотивів і підстав слід відмовити.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід зазначити наступне.

Статтею 59 Конституції України закріплено право кожного на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

За змістом частини 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною першою статті 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Водночас, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, зокрема і з власної ініціативи, вправі не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення,всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки викладені і в постанові Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі у справі № 205/5969/15-ц (провадження № 61-12669св23).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір про надання правничої допомоги №20/01/26-01 від 20.01.2026; додаткову угоду від 19.06.2026 № 25770338321 до Договору про надання правничої допомоги № 20/01/26-01 від 20.01.2026, акт прийому-передачі наданих послуг.

З огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, оскільки матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, на збирання яких адвокат витратив би значний час, крім того у спорах такого характеру судова практика є сталою, значної кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають, а тому суд вважає, що заявлена до стягнення з відповідача на користь позивача сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн не відповідає критеріям розумності, справедливості та співмірності. Суд висновує, що спів мірною з врахуванням наведених критеріїв та обставин цієї справи є сума витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1, пункту 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судом стягнуто з відповідача на користь позивача суму 10 369,80 грн із заявлених до стягнення 19 961,00 грн, що становить 52%. Відтак з відповідача належить стягнути на користь позивача на часткове відшкодування понесених ним судових витрат судовий збір в розмірі 1384,45 грн (2 662,40 грн х 52%) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 040,00 грн (2 000,00 грн х 52%), а разом - 2 424,45 грн.

Керуючись статтями 2, 3, 10-13, 19, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «Ейс» (юридична адреса: вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13, місто Київ, 02094; ЄДРПОУ - 42986956), заборгованість за Кредитним договором № 928176386 від 04.09.2020, у розмірі 10 369,80 грн (десять тисяч триста шістдесят дев`ять гривень 80 коп.) та 2 424,45 грн (дві тисячі чотириста двадцять чотири гривні 45 коп.) на часткове відшкодування понесених судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Міжгірським районним судом Закарпатської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. І. Повідайчик