Рішення № 140050451, 23.09.2026, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 533/228/26

Провадження № 2/638/7258/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року Шевченківський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Печенізької селищної ради, про визначення місця проживання дитини, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з зазначеним позовом та просить визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 . Свої вимоги обгрунтовує тим, що позивач 26.06.2020 уклала шлюб з ОСОБА_4 , їй та сину ОСОБА_3 було видано посвідку на проживання Турецької республіки. ОСОБА_5 в Україні зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Однак фактично проживає з матір`ю та її чоловіком Четіном Доганом в ОСОБА_6 в Турецькій республіці. Четін Доган орендує квартиру ОСОБА_7 на АДРЕСА_2 , де вони проживають однією сім`єю разом з сином ОСОБА_3 . Позивач та її чоловік створили належні умови для розвитку дитини, його навчання, піклуються про сина, займаються його вихованням. У квартирі у дитина є окрема кімната, є все необхідне для навчання, він відвідує школу. Син бажає продовжувати проживати з матір`ю ОСОБА_1 . Станом на сьогодні селище Печеніги Печенізької селищної територіальної громади відноситься до території можливих бойових дій. Повернення дитини в Україну та проживання за місцем реєстрації буде загрожувати життю, здоров`ю та інтересам дитини. Таким чином, ОСОБА_5 проживає у безпечному сталому комфортному середовищі, який є сприятливим для його розвитку та не є небезпечним.

Ухвалою суду від 22.04.2025 позовну заяву прийнято до розгляду в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 04.08.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

У судове засідання учасники справи не з`явились, про час та місце слухання справи повідомлялись, позивач надала заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Відповідач 19.08.2026 засобами поштового зв`язку надав до суду заяву про визнання позову, не заперечував проти задоволення позовних вимог, просив розгляд справи проводити без його участі. До клопотання долучена заява, засвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Жовнір Л. П. від 15 серпня 2026 року, зареєстрована в реєстрі за №1009, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_2 , повністю розуміючи значення та правові наслідки його дій не заперечує проти проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Третя особа надала заяву, в якій просила розглянути справу без участі представника служби у справах дітей.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ч.1,4 ст.206 ЦПК України, відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Згідно з копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є позивач та відповідач.

Рішенням Печенізького районного суду Харківської області від 28.07.2015 шлюб між сторонами розірвано. Судове рішення набрало законної сили 18.08.2015.

ОСОБА_1 та син ОСОБА_3 проживають у Турецькій республіці, що підтверджується посвідками на проживання № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 від 14.08.2025.

На підтвердження наявності умов для проживання дитини та забезпечення її потреб позивачем надано:

- копію договору оренди квартири від 25.11.2024;

- копію довідки учня від 12.12.2025;

- копію характеристики учня 6А класу середньої школи імені ОСОБА_8 від 16.12.2025;

- копію медичного висновку лікаря про стан здоров`я ЕК-5 від 03.12.2025.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Печенізької селищної ради, затвердженого розпорядженням начальника Печенізької селищної військової адміністрації №371 від 01.09.2026, питання щодо доцільності/недоцільності визначення місця проживання дитини було розглянуто на комісії з питань захисту прав дитини. Члени Комісії вважали за доцільне визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом з матір`ю, ОСОБА_1 , 1992 року народження, за місцем перебування матері.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з ст.11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частинами 6, 8 ст.7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Приписами ч.1 ст.9 СК України передбачено, що подружжя, батьки дитини, батьки та діти, інші члени сім`ї та родичі, відносини між якими регулює цей Кодекс, можуть врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам цього Кодексу, інших законів та моральним засадам суспільства.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті, про що зазначено у ч.1 ст.157 СК України.

Відповідно до ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ч.1 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. В ч. 2 цієї ж статті вказано, що орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись перш за все з урахуванням прав та законних інтересів дитини - її права на належне батьківське виховання, яке повною мірою може бути забезпечене тільки обома батьками; права на безперешкодне спілкування з кожним з батьків, здійснення обома батьками якого є запорукою нормального психічного розвитку дитини.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, бажання дитини, стать, вік дитини, матеріальне забезпечення батьків, їх працевлаштування та інші обставини, що мають істотне значення.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права та висновків ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору.

Норми міжнародного права та національне законодавство не містять положень, які б наділяли одного з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди передусім повинні враховувати інтереси самої дитини, оцінюючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 06.05.2026 у справі № 501/876/24).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що дитина ОСОБА_3 , 2013 року народження, проживає разом з матір`ю в Турецькій республіці. Надані позивачем докази у їх сукупності, на переконання суду, підтверджують обставини забезпечення дитини належними умовами для проживання та розвитку.

Відповідач проти проживання сина з матір`ю не заперечує. Крім того, орган опіки та піклування склав висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , згідно з яким вважав доцільним визначити місце проживання дитини з матір`ю.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових, електронних доказів, висновків експертів, показань свідків.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

З метою правової визначеності становища дитини та дотримання її найкращих інтересів, що дозволить позивачу в умовах воєнного стану швидко вирішувати питання стосовно малолітньої дитини, визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю відповідає найкращим інтересам дитини та спрямоване на забезпечення гармонійного розвитку дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що сприятиме його повноцінному вихованню та розвитку.

Зважаючи на викладене, конкретні обставини справи, досліджені докази, висновок органу опіки та піклування, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

В позовній заяві не міститься вимога про стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним судових витрат по справі.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При таких обставинах, суд вважає необхідним при вирішенні питання про розподіл судових витрат по справі, не застосовувати приписи ст. 141 ЦПК України.

Керуючись ст. 160-161 СК України, ст. 10, 12, 13, 76, 81, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (зареєстрована: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_2 (зареєстрований: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ), третя особа: Служба у справах дітей Печенізької селищної ради (Харківська область, Чугуївський район, с-ще Печеніги, вул. Незалежності, 52, ЄДРПОУ 44094564), про визначення місця проживання дитини задовольнити.

Визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В.Невеніцин