Ухвала суду № 140048778, 22.09.2026, Приморський районний суд м. Одеси

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ОДЕСИ1

УХВАЛА

22 вересня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62024150020001604 від 09.09.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189, ч.2 ст.28, ч.2 ст.182 КК України, -

встановив:

В провадженні Приморського районного суду м. Одеси на стадії підготовчого провадження перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні №62024150020001604 від 09.09.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189, ч.2 ст.28, ч.2 ст.182 КК України.

Під час підготовчого судового засідання прокурор вважав за необхідне призначити кримінальне провадження до судового розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_9 заявив клопотання про повернення обвинувального акту прокурору. В обґрунтування клопотання зазначив, що прокурор належним чином не затвердив зазначений обвинувальний акт, оскільки свій підпис не скріпив печаткою органу, тобто Одеською обласною прокуратурою. Це свідчить про те, що прокурором не надано обвинувальному акту статусу офіційного документу. Так, слідчий ДБР зазначив у обвинувальному акті зайві та невідомі відомості у анкетних даних обвинувачених, а саме РНОКПП. Така абревіатура чи скорочення не затверджена жодним офіційним документом у тому числі Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України № 822 від 29.09.2017, а тому таке зазначення не існуючої абревіатури чи скорочення не допустимо. Крім того, слідчий зазначив у анкетних відомостях обвинувачених адреси їх реєстрації, що є також порушенням п. 2 ч. 1 ст. 291 КПК України, оскільки цією процесуальною нормою не передбачено зазначення адреси реєстрації обвинуваченого, а передбачено лише зазначення місця проживання. В анкетних даних ОСОБА_9 зазначено неіснуючу адресу, адже вулиця, на який він мешкає була перейменована. Формулювання обвинувачення в обвинувальному акті відносно ОСОБА_9 та ОСОБА_8 повністю дублює виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважав встановленими Отже, формулювання обвинувачення у вказаному обвинувальному акті не конкретизоване. Стороною обвинувачення при формулюванні обвинувачення не зазначено винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форму вини, мотив і мету вчинення кримінального правопорушення, обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчинення кримінального правопорушення. Також вважає, що він не набув статусу підозрюваного у кримінальному провадженні, з огляду на таке, 09.09.2024 внесено відомості до ЄРДР за № 62024150020001604 на підставі заяви ОСОБА_11 . Цієї ж дати, а саме 09.09.2024 винесено керівником Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління ДБР, розташованого м. Миколаєві ОСОБА_12 постанову про призначення групи слідчих у кримінальному провадженні. Зазначеною постановою доручено проведення досудового розслідування ОСОБА_13 та керувати діями інших слідчих. Водночас, ані ОСОБА_13 , ані будь-який інший слідчий не мали право проводити досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні у тому числі приймати процесуальні рішення та складати повідомлення про підозру у тому числі стосовно нього, оскільки станом на 09.09.2024 керівник Другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Одесі) Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві ОСОБА_12 не мав право підписувати вищевказану постанову від 09.09.2024, оскільки у нього на це не було повноважень, так як, він станом на цю дату був тимчасово відсутнім та тимчасово виконував обов`язки керівника зазначеного слідчого відділу ОСОБА_14 .

Заслухавши думку учасників судового провадження, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Приймаючи до уваги засаду кримінального провадження законності, що передбачена ст. 9 КПК України, недотримання будь-яких імперативних вимог КПК щодо змісту обвинувального акту є недопустимим.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.

Згідно п.3 ч.3 ст.314 КПК України, у підготовчому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, тобто за наявності таких порушень вимог процесуального закону, які перешкоджають призначенню справи до судового розгляду. Отже, повернення обвинувального акту прокурору передбачає не формальну невідповідність такого акту вимогам закону, а наявність в ньому таких недоліків, які перешкоджають суду призначити судовий розгляд.

Вимоги до змісту обвинувального акту та додатків до нього викладені в ст.291 КПК України. Відповідно до п.5 ч.2 ст.291 КПК України, обвинувальний акт має містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, а також формулювання обвинувачення. При цьому, формулювання обвинувачення в обвинувальному акті викладається після викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та правової кваліфікації кримінального правопорушення.

Разом з тим, суд не погоджується з доводами обвинуваченого ОСОБА_9 щодо невідповідності обвинувального акту вимогам кримінального процесуального закону з огляду на наступне.

Щодо доводів обвинуваченого про те, що обвинувальний акт не набув статусу офіційного документа у зв`язку з відсутністю на підписі прокурора відбитка печатки Одеської обласної прокуратури, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 291 КПК України обвинувальний акт складається слідчим, дізнавачем, після чого затверджується прокурором. При цьому положення ст. 291 КПК України не містять вимоги щодо обов`язкового скріплення підпису прокурора на обвинувальному акті відбитком гербової чи іншої печатки органу прокуратури. Крім того, в обвинувальному акті, який надійшов до суду наявна відповідна гербова печатка, на підписі прокурора про затвердження обвинувального акта, а тому таке зауваження обвинуваченого є недоречним.

Не є підставою для повернення обвинувального акту і посилання ОСОБА_9 на зазначення в ньому РНОКПП обвинувачених.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити анкетні відомості кожного обвинуваченого, зокрема прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, місце проживання, громадянство. Наведений у законі перелік відомостей визначає ті дані, які обов`язково повинні бути зазначені в обвинувальному акті, однак не містить заборони на зазначення інших відомостей, які дають можливість належним чином ідентифікувати особу обвинуваченого. Зазначення поряд з іншими анкетними даними реєстраційного номера облікової картки платника податків, навіть за умови використання скорочення «РНОКПП», не змінює змісту обвинувачення, не перешкоджає ідентифікації особи та не позбавляє обвинуваченого можливості реалізовувати свої процесуальні права.

При цьому твердження обвинуваченого про те, що скорочення «РНОКПП» є «неіснуючою абревіатурою», не має правового значення для вирішення питання про відповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України, оскільки кримінальний процесуальний закон не встановлює вимоги щодо використання виключно повної назви відповідного ідентифікаційного реквізиту та не передбачає повернення обвинувального акту прокурору з таких підстав.

Щодо зазначення в обвинувальному акті адреси реєстрації обвинувачених суд зазначає, що положення п. 2 ч. 2 ст. 291 КПК України дійсно передбачають зазначення місця проживання обвинуваченого. Разом із тим наведення в обвинувальному акті додатково відомостей про зареєстроване місце проживання саме по собі не є порушенням вимог кримінального процесуального закону та не свідчить про невідповідність обвинувального акту його вимогам. Посилання ОСОБА_9 на те, що зазначена в обвинувальному акті назва вулиці була змінена, також не свідчить про істотний недолік обвинувального акту. Перейменування вулиці не означає зміни самого місця проживання особи, а тому за умови можливості ідентифікувати відповідну адресу така обставина не створює перешкод для здійснення судового провадження та реалізації обвинуваченим права на захист. Крім того, питання правильності зазначення окремих анкетних відомостей не може бути підставою для повернення обвинувального акту, якщо такі неточності не перешкоджають встановленню особи обвинуваченого та здійсненню щодо нього судового розгляду.

Не погоджується суд і з доводами обвинуваченого щодо відсутності належного формулювання обвинувачення. Як зазначалося вище, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити, зокрема, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, його правову кваліфікацію та формулювання обвинувачення. Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення є твердженням про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунутим у порядку, встановленому КПК України. Таким чином, формулювання обвинувачення не може розглядатися ізольовано від викладу фактичних обставин кримінального правопорушення та його правової кваліфікації. Вирішальним є те, чи дає сукупність зазначених в обвинувальному акті відомостей можливість особі зрозуміти, у вчиненні якого саме діяння вона обвинувачується, за яких фактичних обставин воно, за твердженням сторони обвинувачення, було вчинене та за якою нормою кримінального закону його кваліфіковано.

При цьому сам по собі збіг або часткове дублювання формулювання обвинувачення з викладом фактичних обставин кримінального правопорушення не свідчить про відсутність формулювання обвинувачення, якщо з обвинувального акту в цілому чітко встановлюється, яке саме діяння інкримінується кожному з обвинувачених, його правова кваліфікація та обставини, на яких ґрунтується висунуте обвинувачення. Зі змісту обвинувального акту можливо встановити обсяг обвинувачення, фактичні дії, які сторона обвинувачення ставить у вину кожному з обвинувачених, а також кримінально-правові норми, за якими такі дії кваліфіковано.

Водночас якщо з обвинувального акту вбачається фактичний зміст діяння, спосіб його вчинення, роль кожного з обвинувачених та наведена відповідна правова кваліфікація, відсутність окремого словесного дублювання всіх ознак суб`єктивної сторони кримінального правопорушення не означає автоматичної невідповідності обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України.

Щодо доводів ОСОБА_9 про те, що він не набув статусу підозрюваного через відсутність у керівника Другого слідчого відділу ТУ ДБР повноважень на момент винесення постанови про визначення групи слідчих, суд зазначає наступне. Зазначені доводи фактично зводяться до оспорювання законності організації та здійснення досудового розслідування, зокрема повноважень посадової особи, якою визначено групу слідчих. Разом із тим на стадії підготовчого судового засідання суд не надає оцінки повноті та правильності проведення досудового розслідування, а перевіряє наявність передбачених законом підстав для призначення кримінального провадження до судового розгляду. При цьому сам по собі спір щодо повноважень посадової особи, яка прийняла процесуальне рішення під час досудового розслідування, не свідчить автоматично про невідповідність обвинувального акту вимогам ст. 291 КПК України. Для повернення обвинувального акту відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України необхідно встановити саме такі його недоліки, які перешкоджають призначенню кримінального провадження до судового розгляду.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Таким чином, питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, належність та допустимість доказів, а також оцінка законності окремих процесуальних дій та рішень досудового розслідування, якщо вони не утворюють перешкод для самого судового розгляду, підлягають вирішенню у відповідній процесуальній формі під час подальшого розгляду кримінального провадження.

За таких обставин наведені ОСОБА_9 доводи у своїй сукупності не свідчать про відсутність у обвинувальному акті обов`язкових відомостей, передбачених ст. 291 КПК України, та не встановлюють таких недоліків обвинувального акту, які б перешкоджали суду визначити межі судового розгляду, обсяг висунутого обвинувачення та осіб, щодо яких воно висунуте.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62024150020001604 від 09.09.2024 року відповідає вимогам ст. 291 КПК України, а передбачених п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підстав для його повернення прокурору не встановлено.

У зв`язку з цим у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 про повернення обвинувального акту прокурору слід відмовити.

Відтак, суд констатує, що під час проведення підготовчого судового засідання судом не встановлено підстав для прийняття рішень, передбачених пунктами 1-4 частини третьої статті 314 КПК України.

Згідно з наданим до суду обвинувальним актом, складеним слідчим відповідно до вимог КПК України, підстав для закриття провадження або повернення обвинувального акту прокурору не встановлено.

Зазначене судове засідання з урахуванням принципу гласності та відкритості судового провадження слід проводити відкрито, обмеження щодо цього, передбачені ч.2 ст.27 КПК України відсутні.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає за можливе закінчити підготовче судове провадження та призначити судовий розгляд.

Крім того, під час підготовчого судового засідання потерпілими було предявлено цивільні позови.

Вирішуючи питання про прийняття до провадження цивільних позовів потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_11 , вислухавши думку учасників процесу, суд вважає, що подана позовна заява відповідає вимогам, встановленим до позовів, які пред`являються в порядку цивільного судочинства, у зв`язку із чим може прийняти до провадження для його розгляду в межах даного кримінального провадження, а потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_11 слід визнати позивачами за цивільними позовами, а обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 відповідачами за цивільними позовами потерпілих.

Також адвокатом ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17 , та адвокатом ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_18 були заявлені клопотання про скасування арешту майна.

Вислухавши думку учасників процесу, ознайомившись із матеріалами клоптань, суд приходить до наступного.

Адвокат ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17 , звертаючись до суду із клопотанням про скасування арешту майна зазначив, що 23.10.2024 року ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси (справа №947/32453/24, провадження №1-кс/947/14222/24) задоволено клопотання прокурора про арешт тимчасово вилученого майна в ході проведеного обшуку за адресою: АДРЕСА_1 за місцем мешкання ОСОБА_16 та ОСОБА_19 під час якого виявлено та вилучено:- - Блокнот коричневого кольору з чорновими записами 1 шт.; Блокнот синього кольору з чорновими записами 1 шт.; Блокнот сірого кольору з чорновими записами 1 шт.;- - Ноутбук «MacBookPro» модель А1708; Мобільний телефон «IPhone 13 Pro Max» S/N НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 , з сім карткою НОМЕР_3 ;- Грошові кошти в розмірі 22700 доларів США. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 21.11.2024 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_20 , яка діяла в інтересах власника майна ОСОБА_16 , - задоволено частково. Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23 жовтня 2024 року про арешт майна в рамках кримінального провадження № 62024150020001604, внесеного до ЄРДР 09 вересня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 189 КК України,- скасовано в частині накладення арешту на грошові кошти номіналом 100 (сто) доларів США загальною сумою 22 700 (двадцять дві тисячі сімсот) доларів США. Постановлено у цій частині нову ухвалу, якою відмовлено в задоволенні клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_21 в частині накладення арешту на грошові кошти номіналом 100 (сто) доларів США загальною сумою 22 700 (двадцять дві тисячі сімсот) доларів США, які вилучене під час проведення 11 жовтня 2024 року обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування необхідності накладання арешту на майно слідчий суддя зазначив, що оскільки майно є речовими доказами в рамках кримінального провадження, може зберегти на собі сліди вчинення зазначеного у клопотанні злочину. Накладення арешту на телефони потрібно для проведення його огляду з метою встановлення наявності електронних доказів. На теперішній час, з дня вилучення майна пройшов рік, вважаємо, що цього строку було достатньо для огляду телефону, комп`ютера та блокнотів, обвинувальний акт був переданий до суду, ОСОБА_16 та ОСОБА_19 у кримінальному провадженні мають статус свідків, а тому існування арешту, в даному випадку, порушує права їх власників.

Доводи сторони захисту про те, що з моменту вилучення майна минув значний проміжок часу, а тому слідчі дії щодо нього вже мали бути проведені, самі по собі не свідчать про відпадання потреби в арешті. Сам по собі сплив певного часу після накладення арешту не є передбаченою КПК України безумовною підставою для його скасування. Відповідно до положень ст. 174 КПК України визначальним є встановлення того, чи існує на час розгляду клопотання подальша потреба в застосуванні такого заходу.

При цьому суд на даній стадії не надає остаточної оцінки доказовому значенню вилучених предметів, оскільки питання належності, допустимості та достатності доказів вирішуються під час судового розгляду з ухваленням відповідного судового рішення. Посилання захисту на те, що ОСОБА_16 та ОСОБА_19 мають у кримінальному провадженні статус свідків, також не є достатньою підставою для скасування арешту майна. Стаття 170 КПК України прямо передбачає можливість накладення арешту на майно третьої особи, якщо воно відповідає визначеним законом критеріям, зокрема є речовим доказом або може підлягати спеціальній конфіскації. Таким чином, сам факт відсутності у власника майна статусу підозрюваного чи обвинуваченого не виключає можливості подальшого існування арешту майна, якщо зберігається передбачена законом мета його застосування. За таких обставин суд не вбачає підстав для висновку про те, що на час розгляду клопотання потреба у збереженні арешту майна відпала.

Адвокат ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_18 звертаючись до суду із клопотанням про скасування арешту майна зазначив, що ухвалою Київського районного суду м.Одеси від 05.12.2024 по справі №947/32453/24 було задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури та накладено арешт на майно - грошові кошти загальною сумою 14 400 (чотирнадцять чотириста) доларів США, що належить ОСОБА_22 , вилучене ТУ ДБР у м.Миколаєві (з дислокацією у м. Одесі) під час проведення 11.10.2024 обшуку житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 . В ході проведення досудового слідства ОСОБА_22 неодноразово надавала пояснення щодо походження вилучених 05.12.2024 співробітниками ТУ ДБР у м. Миколаєві (з дислокацією у м. Одесі) грошових коштів у розмірі 14 400 доларів США, що належать їй як власнику майна. В ході проведення досудового слідства ОСОБА_22 , допитана в якості свідка, про підозру у вчиненні вказаного кримінального правопорушення їй не повідомляли, а відтак не доведено необхідності такого ступеню втручання, що може бути підставою для арешту і при таких обставинах порушує справедливий баланс між інтересами власника майна і завданнями кримінального провадження. Ці гроші можуть належати обвинуваченому і є предметом можливої спец конфіскації).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, грошові кошти були вилучені в ході проведення обшуку та в подальшому арештовані судом з урахуванням можливості їх доказового значення та необхідності забезпечення передбачених кримінальним процесуальним законом цілей арешту майна. При цьому та обставина, що ОСОБА_18 не має статусу підозрюваної чи обвинуваченої, сама по собі не виключає можливості застосування арешту щодо належного їй майна.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається, зокрема, з метою забезпечення збереження речових доказів, а також у випадках, передбачених законом, для забезпечення можливої спеціальної конфіскації. При цьому положення кримінального процесуального закону допускають накладення арешту на майно третьої особи, якщо воно відповідає встановленим законом критеріям.

З огляду на те, що у цьому кримінальному провадженні особам пред`явлено обвинувачення, а вилучені грошові кошти можуть мати значення для встановлення обставин кримінального правопорушення та, залежно від встановлених під час судового розгляду обставин, можуть бути предметом вирішення питання про застосування спеціальної конфіскації, передчасним є висновок про відсутність будь-якої необхідності у подальшому збереженні арешту.

При цьому суд не приймає на даній стадії остаточного рішення щодо належності зазначених коштів, їх походження, зв`язку з інкримінованими кримінальними правопорушеннями або наявності підстав для їх спеціальної конфіскації. Такі питання підлягають встановленню та оцінці за результатами судового розгляду кримінального провадження.

Посилання захисту на те, що ОСОБА_18 надавала пояснення щодо походження грошових коштів, також не свідчить про відпадання підстав для арешту, оскільки саме по собі надання особою пояснень щодо належності та походження майна не усуває необхідності перевірки таких обставин у сукупності з іншими доказами.

При цьому суд враховує необхідність дотримання розумного балансу між завданнями кримінального провадження та правом особи на мирне володіння своїм майном. Однак у даному випадку сторона захисту не навела таких обставин, які б свідчили про те, що потреба у подальшому застосуванні арешту відпала або що арешт на теперішній час є необґрунтованим.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що на даному етапі судового розгляду передбачені законом підстави для скасування арешту майна не встановлені, а тому клопотання адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17 та адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_18 задоволенню не підлягають.

Також у провадженні судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_23 перебувало кримінальне провадження № 6202515002002540 від 13.06.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361-2 КК України, та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 182 КК України.

Ухвалою судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_23 від 17.04.2026 року за клопотанням ОСОБА_9 обвинувальний акт у зазначеному кримінальному провадженні було передано судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 для вирішення питання про об`єднання з обвинувальним актом у даному кримінальному провадженні в одне провадження.

Прокурор ОСОБА_3 заперечував проти об`єднання кримінальних проваджень, посилаючись на значну кількість учасників кримінального провадження та необхідність забезпечення розумних строків його розгляду, оскільки об`єднання може призвести до збільшення тривалості судового розгляду та його неодноразового відкладення.

Прокурор ОСОБА_4 також заперечував проти об`єднання проваджень, зазначивши, що з огляду на кількість учасників об`єднаного провадження існує ризик постійного відкладення судових засідань. При цьому прокурор звернув увагу, що кримінальне провадження, яке перебувало на розгляді судді ОСОБА_23 , стосується кримінальних правопорушень меншої тяжкості та може бути розглянуто у більш короткий строк, тоді як у даному кримінальному провадженні розглядається обвинувачення у вчиненні більш тяжкого кримінального правопорушення.

Захисник ОСОБА_5 проти об`єднання кримінальних проваджень не заперечував.

Захисник ОСОБА_6 підтримав позицію обвинуваченого ОСОБА_9 та не заперечував проти об`єднання кримінальних проваджень.

Захисник ОСОБА_7 вважав, що обвинувальні акти підлягають об`єднанню в одне провадження, при цьому висловив також позицію щодо непідсудності кримінального провадження даному суду.

Обвинувачений ОСОБА_9 просив об`єднати кримінальні провадження, посилаючись на необхідність їх найшвидшого розгляду.

Обвинувачений ОСОБА_8 питання щодо об`єднання кримінальних проваджень залишив на розсуд суду.

Обвинувачений ОСОБА_10 вважав необхідним об`єднати кримінальні провадження.

Щодо доводів захисника ОСОБА_7 про непідсудність кримінального провадження Приморському районному суду м. Одеси суд зазначає, що питання територіальної підсудності було предметом розгляду Одеського апеляційного суду, за результатами чого підсудність кримінального провадження визначено за Приморським районним судом м. Одеси. Відтак підстав для повторного вирішення цього питання суд не вбачає.

Вирішуючи питання щодо доцільності об`єднання кримінальних проваджень, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 334 КПК України, матеріали кримінального провадження можуть об`єднуватися в одне провадження або виділятися в окреме провадження ухвалою суду, на розгляді якого вони перебувають, згідно з правилами, передбаченими ст. 217 цього Кодексу.

Варто звернути увагу на те, що згідно з ч. 1 ст. 334 КПК України, з урахуванням приписів ч. 1 ст. 217 КПК України, матеріали кримінального провадження можуть об`єднуватися в одне провадження у разі необхідності. В унормуванні об`єднання матеріалів кримінального провадження використано оцінне поняття «у разі необхідності», трактування якого віднесено до дискреційних повноважень суду.

Згідно з ч. 1 ст. 217 КПК України у разі необхідності в одному провадженні можуть бути об`єднані матеріали досудових розслідувань щодо декількох осіб, підозрюваних у вчиненні одного кримінального правопорушення, або щодо однієї особи, підозрюваної у вчиненні декількох кримінальних правопорушень, а також матеріали досудових розслідувань, в яких не встановлено підозрюваних, якщо є підстави вважати, що кримінальні правопорушення, щодо яких здійснюються ці розслідування, пов`язані між собою.

Таким чином, об`єднання кримінальних проваджень є процесуально можливим за наявності визначених законом підстав, однак саме по собі не є безумовним та обов`язковим наслідком встановлення певного зв`язку між кримінальними провадженнями. При вирішенні цього питання суд має враховувати також конкретні обставини кримінальних проваджень, кількість їх учасників, обсяг обвинувачення, предмет доказування та необхідність забезпечення розгляду справи упродовж розумного строку.

В даному випадку судом встановлено, що кримінальні провадження хоча й пов`язані з особою ОСОБА_9 , однак мають різний склад обвинувачених, різний обсяг пред`явленого обвинувачення та різний предмет доказування.

Так, у кримінальному провадженні № 6202515002002540 від 13.06.2025 року, крім ОСОБА_9 , обвинуваченим є ОСОБА_10 , якому інкримінується вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361-2 КК України. ОСОБА_9 у цьому кримінальному провадженні інкриміновано кримінальні правопорушення, передбачені ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 182 КК України.

Водночас у кримінальному провадженні, яке перебуває на розгляді суду в даному складі, ОСОБА_9 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 182 КК України.

Отже, об`єднання вказаних кримінальних проваджень призведе до збільшення кількості обвинувачених та інших учасників судового провадження, розширення предмета доказування та необхідності дослідження доказів щодо різних епізодів кримінально протиправної діяльності.

При цьому суд враховує заперечення сторони обвинувачення щодо об`єднання проваджень та погоджується з тим, що таке об`єднання за конкретних обставин цього кримінального провадження може призвести до ускладнення судового розгляду, необхідності забезпечення участі більшої кількості учасників та, як наслідок, до збільшення тривалості судового провадження.

Суд також враховує, що об`єднання кримінальних проваджень має здійснюватися не лише з урахуванням процесуальної економії, а й таким чином, щоб воно не створювало перешкод для своєчасного розгляду кримінальних проваджень та не призводило до необґрунтованого збільшення строків судового розгляду.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_9 на те, що об`єднання сприятиме найшвидшому розгляду кримінальних проваджень, суд оцінює критично, оскільки саме по собі об`єднання двох проваджень не гарантує їх швидшого розгляду. Навпаки, з урахуванням кількості учасників, різного складу обвинувачених та обсягу обвинувачення об`єднання може обумовити необхідність проведення судових засідань за участю всіх учасників та відкладення розгляду у разі неявки хоча б одного з них.

Відповідно до ст. 28 КПК України, під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критеріями для визначення розумності строків, зокрема, є складність кримінального провадження, поведінка учасників кримінального провадження, спосіб здійснення повноважень слідчим, прокурором і судом та інші обставини.

Таким чином, з огляду на конкретні обставини кримінальних проваджень, їх різний склад учасників, обсяг та характер обвинувачення, суд вважає, що їх об`єднання не сприятиме забезпеченню розумних строків судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 314, 369-372, 376 КПК України, суд, -

постановив:

Призначити судовий розгляд обвинувального акту у кримінальному провадженні №62024150020001604 від 09.09.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189, ч.2 ст.28, ч.2 ст.182 КК України, у відкритому судовому засіданні у залі судового засідання №108 Приморського районного суду м. Одеси за адресою: м. Одеса, вул. Балківська, 33 на 16:30 год. 30 вересня 2026 року.

Кримінальне провадження здійснювати суддею одноособово.

В судове засідання викликати сторони кримінального провадження.

Прийняти до провадження цивільний позов ОСОБА_15 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення та цивільний позов ОСОБА_11 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення

Визнати потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_11 позивачами за їх цивільними позовами, а обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_8 відповідачами за цивільними позовами потерпілих.

Вручити копії цивільних позовів потерпілих ОСОБА_15 та ОСОБА_11 відповідачам ОСОБА_9 та ОСОБА_8 та надати 10 днів для подання відзиву на позов.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_9 про повернення обвинувального акту відмовити.

В задоволенні клопотань адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_17 , адвоката ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_18 про скасування арешту майна відмовити.

Відмовити в об`єднанні в одне провадження кримінальних проваджень №62024150020001604 від 09.09.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.189, ч.2 ст.28, ч.2 ст.182 КК України та №6202515002002540 від 13.06.2025 року за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361-2 КК України та ОСОБА_9 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 182 КК України.

Матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361-2 КК України та ОСОБА_9 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 182, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 182 КК України (єдиний унікальний номер справи № 522/26068/25) повернути судді Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_23 .

Ухвала оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.

Суддя

Приморського районного суду м. Одеси ОСОБА_1

Єдиний унікальний номер справи: №522/10211/25

Номер провадження № 1-кп/ 522/2607/26

Головуючий суддя ОСОБА_1