Рішення № 140046011, 23.09.2026, Люботинський міський суд Харківської області

Справа № 630/687/26

Провадження № 2/630/535/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року м. Люботин

Люботинський міський суд Харківської області у складі:

головуючого - судді Сухорукова І.М.,

за участю секретаря Дубрової А.І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся системою «Електронний суд» до суду із даним позовом, в якому вказав, що 22.12.2019 між ТОВ «Мілоан» та відповідачем укладено договір про споживчий кредит № 1607495, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у розмірі 10000 грн. В подальшому, 27.03.2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», уклали договір відступлення прав вимоги 46-МЛ від 27.03.2020. Відповідач неналежним чином виконував свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 34 200 грн. Позивач просив стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати.

Ухвалою суду від 23.06.2026р. було відкрито провадження у справ та її розгляд призначено у порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою від 23.06.2026р. було задоволено клопотання позивача та витребувано докази з АТ КБ «ПриватБанк» про належність відповідачу платіжної карти та зарахування на неї кредитних коштів.

Відповідачка у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відзиву на позовну заяву або клопотань від відповідача судом не отримано. Копія ухвали про відкриття провадження у справі та судова повістка надсилалася відповідачу.

Представник позивача подав заяву у якій просив розглядати справу у його відсутності та вказав, що проти заочного рішення не заперечує.

Таким чином, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

22 грудня 2019 року між ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 було укладено у електронному вигляді кредитний договір №1607495. За кредитним договором сума кредиту в розділі 1 договору визначена у 10000,00 грн, строком на 30 днів з 22.12.2019 по 21.01.2019. У пункті 1.5.2 визначено проценти 2% на день від фактичного залишку кредиту, що становить 6000 грн. У пункті 1.5.1 комісія за надання кредиту 1200 грн. пунктом 4.1 встановлено можливість нарахування позикодавцем пені 2% від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення.

За платіжним дорученням від 22.09.2019, ТОВ «Мілоан», перерахувало на карту НОМЕР_1 грошові кошти 10000 грн за договором 1607495 ОСОБА_1 .

Як вбачається з відповіді АТ КБ «ПриватБанк», отриманої судом у порядку витребування доказів, ОСОБА_1 належить карта № НОМЕР_2 , на яку 22.12.2019 було зараховано 10000,00 грн.

За договором відступлення права вимоги №49-МЛ від 27.01.2020 ТОВ «Мілоан» відступило до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, відповідно до реєстрів прав вимог.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги, за порядковим номером 2579 значиться боржник ОСОБА_1 за договором №1607495 із загальною сумою заборгованості у розмірі 34200 грн.

Згідно із розрахунком заборгованості, складеним позивачем, заборгованість ОСОБА_1 за кредитом станом на 01.04.2026 становить 34200 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту: 10000 грн, заборгованості по відсоткам: 18000 грн, заборгованості з комісії 1200 грн, заборгованості по штрафам 5000 грн.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Згідно частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (ч.1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

У ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення електронного договору. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно зі ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У частинах першій та другій ст. 639 ЦК України зазначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч.1 ст. 642 ЦК України).

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення 22.12.2019 року між ТОВ «Мілоан» та позичальником ОСОБА_1 у електронному вигляді кредитний договір №1607495. ТОВ «Мілоан» у повному обсязі виконало свої зобов`язання за вищевказаним договором, надавши на банківський рахунок ОСОБА_1 кредит в сумі 10000,00 грн.

Дані обставини підтверджуються відповіддю АТ КБ «ПриатБанк», з якої вбачається, що банківська картка, на яку за дорученням ТОВ «Мілоан» було перераховано кредитні кошти 10000 грн, належить ОСОБА_1 , та на цю картку є зарахування 22.12.2019 грошей 10000 грн.

За умовами договору, сторонами погоджено суму кредиту, проценти за користування кредитними коштами, строк повернення коштів, тобто досягнуто згоди щодо істотних умов кредитних договорів, такий правочин, згідно з вимогами статті 204 ЦК України, створює презумпцію правомірності правочину, у зв`язку з чим договір, згідно зі статтею 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання за ним, відповідно до приписів статті 526 ЦК України, мають виконуватися належним чином відповідно до закону та умов договору.

Відповідно до п. 1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Позивач надав документацію, яка наявна у нього як правонаступника кредитора, що стосується заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника станом на дату відступлення права вимоги.

Таким чином, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшли всі права ТОВ «Мілоан» щодо права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №1607495. Отже, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» являється новим кредитором у зобов`язанні.

ОСОБА_1 не сплатила кредит, тобто не виконала у повному обсязі свого обов`язку по своєчасному поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитом, що підтверджується розрахунками заборгованості. Таким чином позивач ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» правомірно вимагає стягнення простроченої заборгованості з відповідача відповідно до умов договору.

Розмір відсотків, які позивач нарахував у розмірі 18000 грн, суд вважає обґрунтованим не у повному обсязі у зв`язку із наступним.

У договорі відсотки були встановлені у розмірі 2% на день та за пунктом 1.5.2 договору проценти за 30 денний період кредитування визначений у 6000 грн.

За змістом ст. 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.

При зверненні до суду з позовом, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість за відсотками за користування кредитом в розмірі 18000 гривень, яка існує станом на дату пред`явлення позову. Таким чином, вбачається, що відсотки за користування наданим кредитом продовжували нараховуватись поза межами строку кредитування у 30 днів.

Нарахування та стягнення процентів за користування позикою та кредитом поза визначеними строками суперечить вимогам ЦК України.

За змістом пункту 4.1 кредитного договору, сторони погодили пеню за кожен день прострочення в розмірі подвійної облікової ставки НБУ.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначила, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18).

В даному випадку з поданих до суду матеріалів вбачається, що позивачем було заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування кредитними коштами поза межами строку кредитного договору. При цьому позовних вимог про стягнення грошових коштів за прострочення виконання зобов`язання відповідно до правил ст. 625 ЦК України позивач не заявляв.

Позивачем ставляться вимоги про стягнення саме тіла кредиту та процентів.

Розрахунку заборгованості в порядку ч. 2ст. 625 ЦК України позивач не надавав та вимог про стягнення таких коштів не заявляв.

У зв`язку із цим, до спірних правовідносин слід застосувати вищевказані правові висновки касаційного суду щодо обмеження нарахування процентів за користування кредитом строком дії договору.

За неповернення кредитних коштів після закінчення строку, на який вони були видані, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16.

Як було зазначено вище, для захисту прав позичальника у розділі 4 договору біло обумовлено фінансову відповідальність боржника у вигляді пені за порушення його умов.

Отже, позивач ототожнює відсотки за користування кредитними коштами та відсотки, які підлягають сплаті боржником за прострочення виконання зобов`язання, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Окрім того, суд бере до уваги, що на час дії воєнного стану, який з 24.02.2022 запроваджений в Україні, на підставі змін до пунктів 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

За таких умов, правомірним є нарахування відсотків за передбачений договором 30 денний строк кредитування в порядку підпункту 1.5.2 договору які становлять 6000,00 грн.

Борг за тілом кредиту та відсотками складає 16000,00 грн (10000 грн +6000 грн).

Що стосується стягнення з відповідачки комісії за пунктом 1.5.1 договору у розмірі 1200 грн за ставкою 12% від суми кредиту, суд зазначає наступне.

За правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі №666/4957/15-ц), кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії , платежі тощо за дії, які не є послугою.

У даному випадку, у якості винагороди за надання кредиту, сторони погодили проценти у пункті 1.5.2 договору, що відповідає положенням ч. 1 ст. 536 та ч. 1 ст. 1048 ЦК України.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Законом встановлено можливість погодження комісії кредитодавця, за послуги, пов`язані з наданням кредиту, а не за саме надання кредиту. Винагородою за надання кредиту законодавством України являються проценти.

У кредитному договорі №1607495 не зазначено, за які, пов`язані із наданням кредиту послуги, встановлено комісія у п.1.5.1.

Тому, заявлена позивачем до стягнення комісія 1200 грн не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки, як послуга, належним чином не обґрунтована та не доведена, тому позовні вимоги в частині стягнення комісії задоволенню не підлягають.

Суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідачки штрафів/пені 5000 грн у зв`язку з наступним.

У пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України зазначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався, та діє до цього часу.

Позивач не наводить розрахунку за який період була нрахована пеня/штраф у розмірі 5000 грн.

Оскільки, законодавець на рівні ЦК України (пункти 15, 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України) передбачив спеціальний випадок звільнення від обов`язку позичальника сплатити неустойку (штраф, пеню), суд відмовляє в задоволенні вимог про стягнення з Відповідачки неустойки в розмірі 5000,00 грн.

Таким чином, вірним розміром заборгованості відповідача є 16000,00 грн, що складається з тіла кредиту та відсотків.

У зв`язку із викладеним позов підлягає задоволенню у сумі 16000,00 грн.

Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 2 ст. 137 ЦПК).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч.4 ст.137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.2 ст.141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям, суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого ч.2 ст.141 ЦПК України, визначені також положеннями частин 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України.

При визначенні суми відшкодування вказаних витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі N362/3912/18 (провадження N61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі N201/14495/16-ц (провадження N61-22962св19).

На підтвердження надання правничої допомоги, представником позивача надано ордер адвоката Усенка М.І., Договір про надання правничої допомоги № 0107 від 01.07.2025 із Адвокатським об`єднанням «Апологет», підписаним керуючим партнером Усенком М.І. актом № Д/23475 наданих послуг стосовно боржника ОСОБА_1 у розмірі 8000 грн, детальний опис послуг, за яким робота зайняла 6 год. 30 хв.

Надання доказів про факт та розмір витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

У постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Суд враховує критерії, які застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Велика Палата Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі №910/12876/19.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Аналогічні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.10.2021 № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі №420/4820/19, від 17.01.2024 у cправі №910/2158/23.

Враховуючи особливості предмета спору, розмір позики 10000 гривень, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, складність справи, яка є незначної складності та є подібною до інших аналогічних позовів фінансових компаній зі стягнення прострочених позик, те, що адвокатом не проводилися додаткові розрахунки у справі, а також, що в даній категорії справ наявна узгоджена та усталена судова практика; час, який був необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених в описі дій вчинених у якості надання правової допомоги; виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру та співмірності з позовом та складністю справи, є вочевидь завищеним, а тому суд приходить до висновку про те, що відшкодуванню підлягають витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн, що відповідатиме критеріям виправданості, розумності та справедливості.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Тому суд стягує частково з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у зв`язку зі зверненням з позовом до суду у наступних розмірах.

Сума задоволених вимог 16000,00 грн складає 46,78% від 34200,00 грн заявлених вимог. Судовий збір позивачем було сплачено у розмірі 2662,40 грн.

Тому, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 46,78% сплаченого судового збору, тобто 1 245,47 грн.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 1-13, 76- 83, 141, 144 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 521, 526, 625, 626, 628, 638-640, 1054, 1077, 1088 ЦК України, ст.ст. 3, 11 Закону України «Про електронну комерцію», суд -

ухвалив :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28, заборгованість за кредитним договором № 1607495 від 22.12.2019 року у розмірі 16000 (шістнадцять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 , на користь ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28, судовий збір у розмірі 1245 (одна тисяча двісті сорок п`ять) гривень 47 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 (три тисячі) грн 00 коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит -Капітал», ЄДРПОУ 35234236, IBAN: НОМЕР_4 в АТ «Креді Агріколь Банк», МФО 300614, адреса: 79018, м. Львів, вул. Смаль - Стоцького, б. 1, корпус 28;

відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Суддя І.М. Сухоруков