Ухвала суду № 140044059, 18.09.2026, Софіївський районний суд Дніпропетровської області

ЄУН193/1777/25

Провадження №1-кп/193/52/26

У Х В А Л А

іменем України

18 вересня 2026 року сел.Софіївка

Софіївський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконференції),

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

представника потерпілого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

розглядаючи у відкритому судовому засіданні у залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у межах кримінального провадження №12025041580000249 від 08.09.2025 клопотання начальника Софіївського відділу Криворізької східної окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно:

ОСОБА_4 , народженого ІНФОРМАЦІЯ_1 у м.Дніпро, українця, громадянина України, з базовою загальною середньою освітою, розлученого, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , тимчасово проживаючого в АДРЕСА_2 , офіційно не працюючого, раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст.15, ч.1 ст.115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

На розгляді Софіївського районного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за №12025041580000249 від 08.09.2025 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України.

Згідно ухвали Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 11.11.2025 року обвинуваченому ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 15.12.2025 року включно, без права внесення застави, який в подальшому було продовжено згідно ухвали суду від 23.07.2026, до 20.09.2026 включно.

Прокурором подано клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів.

В обґрунтування клопотання прокурор вказує, що ризики, які було враховано при обранні запобіжного заходу не змінились та продовжують існувати, на даний час розгляд кримінального провадження триває. Обвинувачений, усвідомлюючи тяжкість можливого покарання, може переховуватись від органів слідства та суду, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей та документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на свідків та потерпілого у цьому кримінальному провадженні, разом з тим зазначає, що більш м`який обраний запобіжний захід до ОСОБА_4 не зможе запобігти встановленим ризикам та не забезпечить належної поведінки обвинуваченого.

В судовому засіданні прокурор підтримав своє клопотання та просив його задовольнити.

Захисник обвинуваченого, адвокат ОСОБА_5 , проти продовження раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 заперечував, вважав ризики необґрунтованими і просив обрати більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю та покладенням на нього таких обов`язків: не відлучатися із міста без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання.

Обвинувачений ОСОБА_4 підтримав захисника та заперечив проти клопотання прокурора про продовження йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просив обрати більш м`який запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, а саме цілодобовий домашній арешт із застосуванням засобів електронного контролю.

Представник потерпілого ОСОБА_6 підтримав клопотання прокурора.

Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи суд вважає, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Відповідно до ст. 199 КПК України суд продовжує строк тримання обвинуваченого під вартою, якщо на момент розгляду клопотання про продовження цього строку ризики, враховані при застосуванні запобіжного заходу, не зменшилися.

Відповідно до п. 79 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Харченко проти України" від 10 лютого 2011 року продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді 11.11.2025 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави. В подальшому такий запобіжний захід було продовжено судом, востаннє ухвалою суду від 23.07.2026 року продовжено строк тримання під вартою до 20.09.2026 року без права внесення застави.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.

При вирішення питання про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд враховує, що обставини у справі з часу обрання запобіжного заходу не змінилися, ризики, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений ОСОБА_4 може переховуватися від суду та знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення підтвердилися.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 183 КПК України, передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.

Санкція ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України по якій обвинувачується ОСОБА_4 передбачає покарання у виді позбавлення волі від семи до п`ятнадцяти років.

Суд враховує, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України, раніше не судимий, не одружений, що вказує на відсутність стійких соціальних зв`язків.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Зокрема, у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.

Будь - яких даних про зменшення чи відсутність ризиків, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 177 КПК України не має, підстав для застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу не встановлено і застосування більш м`ягких запобіжних заходів на думку суду не забезпечать його належної процесуальної поведінки.

Щодо ризику передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконно впливати на свідків в даному кримінальному проваджені, суд зазначає, що даний ризик не підтверджений, оскільки в судовому засіданні вже допитані потерпілі та свідки, та суд безпосередньо отримав від них покази. Свідки, які ще не допитані в судовому засіданні перебувають на військовій службі, що об`єктивно перешкоджає впливу на них з боку обвинуваченого з метою змінити покази.

Запобіжний захід до ОСОБА_4 застосовано ухвалою слідчого судді від 11.11.2025 року без визначення розміру застави та у подальшому такий запобіжний захід було неодноразово продовжено.

Відповідно до ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст.ст. 177, 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Таким чином, визначення застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК України є правом суду і залежить від обставин справи.

Так, у рішенні у справі «Рідкодубський та інші проти України» від 22.01.2026 ЄСПЛ вказав на «абстрактність та гіпотетичність ризиків», які національні суди роками покладають в основу своїх ухвал, обираючи найсуворіший та одночасно винятковий запобіжний захід та продовжуючи тримання під вартою. ЄСПЛ вказав на невмотивовану відмову у застосуванні альтернативних запобіжних заходів. Суд послідовно наголошує, що тримання під вартою є винятковим, екстраординарним заходом. Національний суд зобов`язаний не просто формально згадати в ухвалі про можливість застави чи домашнього арешту, а й глибоко проаналізувати та переконливо пояснити, чому саме ці, м`якші заходи не здатні нівелювати наявні ризики. У зазначеному рішенні Суд вказує на «нездатність розглянути можливість застосування інших запобіжних заходів» як на самостійну підставу для констатації порушення Конвенції.

Ураховуючи обставини справи, суд вважає, що застава буде достатньо ефективним запобіжним заходом, в основу якого покладено економічну заінтересованість у збереженні грошової суми та моральні та/або матеріальні зобов`язання обвинуваченого перед іншими фізичними або юридичними особами, які виступили заставодавцями. Державний примус у процесі застосування застави породжується реальною загрозою втрати заставодавцем грошей у разі невиконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Свобода обвинуваченого при застосуванні цього запобіжного заходу обмежується шляхом загрози майнових втрат.

А тому, застава є цілком дієвим запобіжним заходом, що з одного боку не тягне за собою накладення такого широкого кола обмежень прав і свобод людини як запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, а з іншого - є запобіжником, що стримує особу від проявів неналежної процесуальної поведінки.

Так, згідно вимог ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків та не може бути завідомо непомірним для нього.

Відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України розмір застави визначається у таких межах: щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3328 гривень.

У рішенні «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що гарантії, передбачені п. 3 статті 5 Конвенції, покликані забезпечити не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини в професійному середовищі, яке сформувало обставини для такої діяльності, з метою забезпечення ефективності даного заходу, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості), при якому перспектива втрати застави, у випадку відсутності на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб унеможливити перешкоджання особою встановленню істини у кримінальному провадженні. При цьому, має бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого. Оскільки законом не визначені чіткі критерії обрання розміру застави у виключних випадках, визначення її грошового еквіваленту є дискреційним повноваженням суду.

Враховуючи особу обвинуваченого, його матеріальне становище, також тривалість судового провадження та його стадію, тривалість дії запобіжного заходу, суд приходить до переконання про необзідність визначити заставу відповідно до ч. 5 ст. 182 КПК України у розмірі 250 (двісті п`ятдесят) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 832 000,00 гривень, оскільки внесення застави саме в такому розмірі може гарантувати виконання обвинуваченого покладених на нього обов`язків, оскільки саме це є основною метою застосування запобіжного заходу, а не покарання особи, вина якої не встановлена вироком суду.

Відповідно до ч. 7 ст. 182 КПК України у випадках, передбачених частинами третьою або четвертою статті 183 цього Кодексу, обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Окрім цього, суд вважає за необхідне відповідно до норм ч. 3 ст. 183 та ч. 5 ст. 194 КПК України у разі внесення застави покласти на обвинуваченого відповідні обов`язки.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 КПК України обвинувачений звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної у даній ухвалі, якщо в уповноваженої службової особи місця ув`язнення, під вартою в якому перебуває обвинувачений, відсутнє інше судове рішення, що набрало законної сили і прямо передбачає тримання останнього під вартою.

Керуючись ст.ст. 110, 131, 176-178, 182-183, 194, 196-197, 315, 369-372 КПК України, суд ,

УХВАЛИВ:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу обвинуваченому вигляді тримання під вартою, - задовольнити частково.

Продовжити ОСОБА_4 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 діб, тобто до 16 листопада 2026 року включно.

Визначити відносно ОСОБА_4 можливість внесення застави у розмірі 250 (двісті п`ятдесяти) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 832 000 (вісімсот тридцять дві тисячі) гривень (Код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26239738; банк отримувача: ДКСУ,м. Київ; код банку отримувача (МФО): 820172;рахунок отримувача: UA158201720355229002000017442).

Сума застави у визначеному судом розмірі у національній грошовій одиниці може бути внесена, як самим обвинуваченим так і іншою фізичною або юридичною особою заставодавцем у будь-який момент протягом дії ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

При внесенні суми застави у визначеному судом розмірі, обвинувачений підлягає звільненню з-під варти.

У разі внесення застави, на обвинуваченого ОСОБА_4 покласти такі обов`язки:

1) не відлучатися з місця проживання без дозволу прокурора або суду;

2) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання та/або місяця роботи;

3) прибувати за кожною вимогою до суду;

4) утриматись від спілкування із свідками та потерпілим у даному кримінальному провадженні;

5) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти), інші документи для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну;

6) носити електронний засіб контролю.

Строк дії обов`язків, покладених судом у разі внесення застави, визначити до 16 листопада 2026 року включно.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі внесення застави у визначеному у даній ухвалі розмірі, оригінал документу з відміткою банку, який підтверджує внесення застави має бути наданий уповноваженій службовій особі установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області.

Після отримання та перевірки документа, що підтверджує внесення застави, яка не може тривати більше одного робочого дня, уповноважена службова особа установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Дніпропетровській області негайно має здійснити розпорядження про звільнення з-під варти та повідомити письмово суд.

З моменту звільнення з-під варти у разі внесення застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Роз`яснити обвинуваченому, що у разі якщо він будучи належним чином повідомлений, не з`явиться за викликом до суду без поважних причин чи не повідомить про причини своєї неявки, або якщо порушить інші покладені на нього даною ухвалою обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України, а до обвинуваченого може бути застосований більш суворий запобіжний захід.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом семи днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду (м. Кривий Ріг).

Оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання та не зупиняє судовий розгляд кримінального провадження.

Суддя ОСОБА_1