Ухвала суду № 140039100, 14.09.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/9158/26

Провадження № 6/756/467/26

У Х В А Л А

Іменем України

14 вересня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Примак-Березовської О.С.,

за участю секретаря судового засідання Донеска А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кошарський Олександр Володимирович, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із заявою, в якій просили визнати таким, що не підлягає виконанню з дати (3 квітня 2018 року) завершення позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчий лист № 2-4502/11, виданий Оболонським районним судом міста Києва на підставі рішення Оболонського районного суду міста Києва про стягнення з них на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» заборгованості за кредитним договором.

Заяву обґрунтовано тим, що на підставі виконавчого документа № 2-4502/11 з 1 лютого 2018 року із заявників утримується 20 % заробітної плати в межах виконавчих проваджень: щодо ОСОБА_2 № 36320249 від 1 лютого 2013 року (Оболонський відділ державної виконавчої служби) та № 60858467 від 11 грудня 2019 року (приватний виконавець Кошарський О.В.); щодо ОСОБА_1 № 30641176 від 16 січня 2012 року (Оболонський відділ державної виконавчої служби) та № 60712567 від 25 листопада 2019 року (приватний виконавець Кошарський О.В.).

Разом з тим, 3 квітня 2018 року державним реєстратором Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Демченком С.О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 40473843 від 4 квітня 2018 року), згідно з яким власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ТОВ «Вердикт Фінанс».

На думку заявників, внаслідок завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» їхні зобов`язання за кредитним договором припинилися, а тому виконавчий лист не підлягає виконанню. На підтвердження своєї позиції заявники послалися на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 та Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц.

ТОВ «Вердикт Капітал» 3 серпня 2026 року подало клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення її розгляду, в якому зазначило, що ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року у справі № 756/305/26 стягувача ТОВ «Вердикт Фінанс» замінено на ТОВ «Вердикт Капітал» у виконавчих провадженнях щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

У запереченнях на заяву ТОВ «Вердикт Капітал» просило відмовити в її задоволенні. Заперечення обґрунтовані тим, що заявники не надали суду договору іпотеки, стороною якого вони є, що позбавляє суд можливості пересвідчитися, які саме зобов`язання та в якому обсязі було забезпечено квартирою, а також не довели належними доказами механізм відчуження зазначеного майна. Посилаючись на пункти 8.18, 8.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18, стягувач зазначив, що сторони іпотечного договору могли відступити від положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» і погодити право подальшого стягнення заборгованості. Крім того, рішення у справі № 2-4502/11 набрало законної сили, не змінене та перебуває на виконанні, безпідставне визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, порушить принципи верховенства права та юридичної визначеності, а заявники, посилаючись на події 2018 року, звернулися до суду лише у 2026 році (а.с. 38-41).

У поясненнях на заперечення заявники зазначили, що державна реєстрація 3 квітня 2018 року права власності на іпотечне майно за іпотекодержателем ТОВ «Вердикт Фінанс» є позасудовим врегулюванням на підставі договору, факт якого засвідчений Державним реєстром речових прав на нерухоме майно. Тому договір іпотеки, на їхню думку, не стосується питання визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, оскільки вже виконав свою функцію, а відступу від положень статті 36 Закону України «Про іпотеку» за договором не здійснено. Також заявники зазначили, що ухвала від 18 травня 2026 року оскаржується в апеляційному порядку.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце розгляду заяви повідомлялися належним чином. Відповідно до частини третьої статті 432 ЦПК України неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви. Згідно з частиною другою статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 18 травня 2026 року у справі № 756/305/26, рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 18 серпня 2011 року у справі № 2-4502/11 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ «Вердикт Фінанс» солідарно стягнуто заборгованість за непогашений кредит у розмірі 866 084,66 грн, суму сплаченого державного мита у розмірі 189,40 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 30 грн.

Виконавчі листи № 2-4502/11 перебувають на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Кошарського О.В. (виконавчі провадження № 60712567 від 25 листопада 2019 року та № 60858467 від 11 грудня 2019 року).

23 листопада 2020 року між ТОВ «Вердикт Фінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 23/11 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги, у тому числі щодо прав вимоги до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за кредитним договором, у зв`язку з чим зазначеною ухвалою замінено стягувача у виконавчому провадженні (а.с. 42-43).

Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Згідно з частиною першою статті 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню.

Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (частина друга статті 432 ЦПК України).

Верховний Суд у постанові від 15 червня 2023 року у справі № 824/77/22 зазначив, що перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, не є вичерпним. У зазначеній категорії справ саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Сутність цієї процедури полягає, насамперед, у встановленні обставин та фактів, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення.

Відповідно до статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній станом на 3 квітня 2018 року) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню. Такий договір або відповідне застереження може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 (провадження № 14-121цс21) виснувала, що позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора (пункт 8.15). Водночас сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині, а частина третя статті 6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства; якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки (пункти 8.188.20). При цьому частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів (пункт 8.27).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20) також зазначила, що у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог.

У постанові Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц (провадження № 61-1710св22), на яку посилаються заявники, визнаючи виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, суди виходили з того, що внаслідок завершення позасудового врегулювання спору шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки зобов`язання боржника за кредитним договором припинилися в цілому, і при цьому договір іпотеки не містив умови про погодження сторонами у встановленій формі застереження щодо відступу від положень статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Отже, з урахуванням наведених норм і правових висновків Верховного Суду, для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, з підстав, передбачених частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку», суду необхідно встановити таку сукупність обставин: майно, право власності на яке набув стягувач, було предметом іпотеки, що забезпечувала виконання саме того кредитного зобов`язання, на підставі рішення про стягнення заборгованості за яким видано виконавчий лист; право власності на це майно набуто іпотекодержателем саме в порядку позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі (статті 36, 37 Закону України «Про іпотеку»), а не з інших підстав; майно було передане в іпотеку саме боржником, а виконання зобов`язання не забезпечувалося іншими способами; договором не передбачено відступу від положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина сьома статті 81 ЦПК України).

Суд зауважує, що заявники, посилаючись на завершення позасудового врегулювання, жодної із зазначених обставин належними та допустимими доказами не підтвердили. До заяви не додано кредитного, іпотечного договорів, договору про задоволення вимог іпотекодержателя та документів, що стали підставою для прийняття державним реєстратором рішення від 4 квітня 2018 року (індексний номер 40473843).

Надана заявниками інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно свідчить лише про факт державної реєстрації 3 квітня 2018 року права власності на квартиру за ТОВ «Вердикт Фінанс» і сама по собі не підтверджує ані того, що ця квартира була предметом іпотеки, яка забезпечувала виконання зобов`язання, за яким видано виконавчий лист № 2-4502/11, ані того, що право власності перейшло до ТОВ «Вердикт Фінанс» як до іпотекодержателя в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку».

Крім того, заборгованість рішенням суду стягнуто з двох осіб солідарно, однак матеріали справи не містять відомостей про те, хто з боржників був позичальником, хто іпотекодавцем, та чи не забезпечувалося виконання кредитного зобов`язання іншими способами, зокрема порукою. Від встановлення цих обставин, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в пункті 8.27 постанови від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 та в постанові від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17, залежить, чи припинилося зобов`язання кожного із заявників.

Доводи заявників про те, що договір іпотеки не стосується питання визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд відхиляє як безпідставні, оскільки саме зміст іпотечного договору (договору про задоволення вимог іпотекодержателя) дає змогу встановити, які зобов`язання забезпечувалися іпотекою, хто є іпотекодавцем, чи передбачали сторони передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання та чи не погодили вони відступу від положень частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку». Твердження заявників про відсутність такого відступу жодними доказами не підтверджене і ґрунтується на припущеннях.

Посилання заявників на постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 761/36873/18 та постанову Верховного Суду від 3 серпня 2022 року у справі № 756/10266/15-ц не свідчать про обґрунтованість заяви, оскільки у зазначених справах суди виходили із встановлених на підставі доказів обставин звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та змісту іпотечних договорів, тоді як у цій справі такі обставини не доведені.

Водночас суд не приймає доводів ТОВ «Вердикт Капітал» про те, що заявники звернулися до суду лише у 2026 році та що визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, порушить принцип юридичної визначеності, оскільки стаття 432 ЦПК України не обмежує строк звернення боржника з такою заявою, тоді як сама ця процедура не є переглядом судового рішення по суті, а спрямована на встановлення обставин, що свідчать про відсутність матеріального обов`язку боржника та виникли після ухвалення рішення.

Враховуючи викладене та керуючись завданнями і основними засадами цивільного судочинства, у тому числі щодо змагальності сторін, суд вважає, що заявники не довели тих обставин, на які посилаються як на підставу своїх вимог, а тому у її задоволенні необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 81, 258261, 353, 354, 432 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Кошарський Олександр Володимирович, про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 15 днів з дня її підписання.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала складена 21 вересня 2026 року.

Суддя Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА