Рішення № 140038454, 24.09.2026, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/6654/26

Провадження №2/442/2680/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі - головуючої судді - Курус Р.І., розглянувши в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС", від імені та в інтересах якого діє представник Сахарова Ольга Ігорівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в :

08.07.2019 ТОВ "Фінансова компанія "ЕЙС", через систему "Електронний суд", звернулося до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №206037280 у розмірі 17118,00 грн. та понесені судові витрати.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 08.07.2019 між ТОВ «Манівео швидка допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №206037280 на суму 17188,00 гривень. Кредитний договір укладено в електронній формі, порядок його укладення регулюється положеннями Закону України «Про електронну комерцію», який визначає особливості оформлення таких правочинів.

Позивач зазначає, що відповідач, діючи свідомо та добровільно, без будь-якого примусу чи тиску, виявила намір отримати кредитні кошти та здійснила реєстрацію на офіційному веб-сайті кредитодавця ТОВ «Манівео швидка допомога» - www.moneyveo.ua.

Після цього ознайомилась та підтвердила згоду з офертою, індивідуальною частиною Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику, які є невід`ємною частиною Кредитного договору. Правила надання грошових коштів у кредит Первісного кредитора, перебувають в загальному доступі, будучи опублікованими на сайті www.monevveo.ua. Ці правила є публічною пропозицією (офертою) у розумінні ст. ст. 641, 644 ЦК України на укладення договору кредиту та визначають порядок і умови кредитування, права і обов`язки сторін, іншу інформацію, необхідну для укладення договору.

Під час реєстрації, відповідно до встановленого порядку та інструкцій, розміщених на сайті кредитодавця, відповідач пройшов процедури встановлення особи та підтвердження її достовірності, надавши необхідні персональні дані для укладення кредитного договору. ТОВ «Манівео швидка допомога» здійснила ідентифікацію та верифікацію позичальника на підставі отриманих від нього відомостей та документів, а також за допомогою системи BankID НБУ, що було передбачено та погоджено умовами кредитного договору.

Вказує на те, що первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання та надав відповідачу грошові кошти у сумі 6000,00 гривень шляхом перерахування через банк-провайдер.

28.11.2018 між Первісним кредитором та ТОВ «Таліон плюс» укладено Договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до Договору факторингу № 28/1118-01 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу.

Первісний кредитор та ТОВ «Таліон плюс» на виконання Договору факторингу №28/1118-01 підписали Реєстр прав вимоги №56 від 10.12.2019, за яким від Первісного кредитора до ТОВ «Таліон плюс» відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01. ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» на виконання Договору факторингу № 05/0820-01 підписали Реєстр прав вимоги №2 від 04.11.2020 до Договору факторингу №05/0820-01, за яким від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі зазначеному у реєстрі прав вимоги.

05.06.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» укладено Договір факторингу №05/06/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Відповідно до Реєстру Боржників № Б/Н від 05.06.2025 за Договором факторингу №05/06/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 23125,00 гривень.

Загальна сума заборгованості відповідача перед позивачем на момент подання позовної заяви становить 23125,00 грн., яка складається з: 6000 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 11118,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом, 6007,00 грн. заборгованість за штрафами.

Разом з тим, позивач не заявляє позовної вимоги щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у розмірі 6007,00 грн.

Таким чином, у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, позивач, як новий кредитор, до якого перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №206037280 від 08.07.2019, змушений звернутись до суду з даним позовом.

26.08.2026 суддею отримано відповідь на запит з Єдиного державного демографічного реєстру щодо реєстрації місця проживання відповідача,/а.с.84/.

Ухвалою від 26.08.2026 в зазначеній справі відкрито провадження та постановлено розглядати дану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін на 24.09.2026. Встановлено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подачі відзиву на позовну заяву. Також позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня отримання відзиву для подання відповіді на відзив, а відповідачу п`ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання заперечення. У задоволенні клопотання про витребування доказів відмовлено,/а.с.85/.

Зазначену ухвалу позивачем отримав системі "Електронний суд",/а.с.88/. Відповідачу була надіслана за встановленою адресою місця реєстрації,/а.с.89/.

09.09.2026 представником відповідача, адвокатом Тунським А.Р., подано відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що у матеріалах справи відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачем кредиту в сумі 6000,00 грн. за договором №206037280 від 08.07.2019, а отже, не підтверджено виникнення правовідносин між позивачем та відповідачем. Посилається також на те, що з долученого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що нарахування процентів за кредитним строком здійснювалось поза межами строку кредитування, у зв`язку з чим вважає, що позивач безпідставно просить стягнути з відповідачки 11180 грн. процентів за користування кредитом, оскільки розмір процентів згідно з умовами договору не може перевищувати 3078 грн. Крім цього, представник відповідача вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки строк кредитування сплив 06.09.2019, а тому строк позовної давності закінчився 06.09.2022. До того ж, представник відповідача зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу адвоката є явно завищеним, неспівмірним зі складністю справи та ціною позову, та визначає можливий розмір таких витрат у сумі 10 % від ціни позову, тобто 1700 грн.

10.09.2026 представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву. У своїх доводах останній посилається на те, що позивачем доведено факт виконання зобов`язань первісного кредитора та перерахування на рахунок відповідача кредитних коштів, в свою чергу відповідачем жодних доказів, що спростовують вимоги позивача або докази неотримання кредитних коштів не надано. Щодо порушення строків позовної давності, представник позивача вказує, що перебіг строку позовної давності на момент виникнення прав вимоги був зупинений і розпочався 04.09.2025, а тому станом на дату подачі позову строк позовної давності не закінчився. Щодо нарахування відсотків визначає, що відповідач особисто обрав для себе суму кредиту, строк кредитування та мав змогу ознайомитись з умовами договору перед його підписанням, проте, відповідач не відмовлявся від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредиту не відкликав, не звертався за додатковим роз`ясненням положень договору. Вказує на те, що умовами п. 4.2-4.3 договору сторони погодили, що проценти за понадстрокове користування кредитом нараховуються після закінчення строку кредитування та є процентами у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Тому позивач вважає правомірним нарахування процентів як у межах строку кредитування відповідно до ст. 1048 ЦК України, так і після його закінчення, відповідно до ст. 625 ЦК України.

15.09.2026 представником відповідача, адвокатом Тунським А.Р., подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом обмежене умовами самого кредитного договору.

16.09.2026 позивачем подано додаткові пояснення щодо заперечення на відповідь на відзив.

Суд дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що порядок і умови надання договору кредиту, дії, що передують його укладенню, визначені у Правилах надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка допомога» від 06.05.2019, які долучені до електронних матеріалів справи.

08.07.2019 між ТОВ «Манівео швидка допомога» та ОСОБА_1 в електронному вигляді, шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, укладено договір №206037280, згідно якого товариство зобов`язалось надати позичальнику кредит без конкретної споживчої мети на суму 6000,0 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, нараховані згідно п.1.4. цього договору,/а.с.43-44/.

Відповідно до п.1.2. Договору, строк дії договору починається з моменту його укладення та становить 30 (тридцять) днів.

Пунктом 1.4. Договору, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 0,01 процентів від суми кредиту за кожний день користування кредитом починаючи з першого дня перерахування суми кредиту до закінчення строку кредиту, визначеного в п.1.3. цього договору.

Згідно п.1.5., п.1.6. Договору, з врахуванням положень п.1.4 договору позичальник сплачує товариству проценти за користування кредитом за фактичний час користування кредитом з розрахунку 3,65 відсотків річних. Розрахунок сукупної вартості кредиту та термін платежу зазначені в графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.1. Договору, невід`ємною частиною цього Договору є «Правила надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Уклавши цей договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватись правил, текст яких розміщений на сайті товариства: www.moneyveo.ua.

Підписуючи Договір, відповідач підтвердила, що отримала від Товариства до укладення Договору інформацію, вимоги надання якої передбачені у законодавстві України (у тому числі інформацію, надання якої передбачено ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

08.07.2019 між ТОВ «Манівео швидка допомога» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до договору №206037280 від 08.07.2019, згідно якої було продовжено строк кредитування на 30 днів. П. 3 угоди вказано, що починаючи з 7.08.2019 позичальник сплачує за користування кредитом 1,70% в день від суми кредиту згідно даної додаткової угоди,/а.с.45/.

На виконання своїх зобов`язань 08.07.2019 о 09:47 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало відповідачу грошові кошти у сумі 6000,00 грн. на банківську карту № НОМЕР_1 хх-хххх-5876, особа отримувача ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , що підтверджується довідкою первісного кредитора,/ а.с.47/.

Доводи представника відповідача про те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів перерахування відповідачу кредитних коштів, суд вважає необґрунтованими. При цьому відповідачем не надано жодних доказів на спростування факту отримання зазначених коштів, зокрема виписки з банківського рахунку чи іншого документу банківської установи, з якого вбачалося б, що 08.07.2019 відповідні кошти на картковий рахунок відповідача не надходили, або що зазначена банківська картка не належала відповідачу чи не перебувала в її користуванні. Також відповідачем не надано доказів повернення вказаних коштів первісному кредитору чи інших доказів, які б спростовували факт їх отримання.

Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 526, 615 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.

Згідно ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 610, 611 ЦК України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Підписавши кредитний договір, відповідач ОСОБА_1 відповідно до статей 3, 627 ЦК України добровільно погодилась на визначені кредитним договором умови та взяла на себе відповідні зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплати процентів за їх користування.

Згідно ч. 1 ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти клієнту шляхом сплати ціни права грошової вимоги за плату (винагороду) (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити фактору своє право грошової вимоги до боржника.

Як встановлено судом, 28.11.2018 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (Клієнт) та ТОВ «Таліон Плюс» (Фактор) уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчується 28 листопада 2019 року, однак в подальшому до Договору факторингу № 28/1118-01 укладалися Додаткові угоди у тому числі щодо продовження терміну дії Договору факторингу. На виконання Договору факторингу № 28/1118-01 сторони підписали Реєстр прав вимоги №52 від 12.11.2019 до Договору факторингу №28/1118-01, за яким ТОВ «Таліон плюс» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №206037280 від 08.07.2019,/а.с.56-59/

05.08.2020 між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» укладено Договір факторингу №05/0820-01, який знаходиться в електронних матеріалах справи. ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» на виконання Договору факторингу № 05/0820-01 підписали Реєстр прав вимоги №2 від 04.11.2020 до Договору факторингу №05/0820-01, за яким від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №206037280 від 08.07.2019,/а.с.13-19/.

05.06.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та Позивач уклали Договір факторингу №05/06/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №206037280 від 08.07.2019,/а.с.21-24/.

За цим договором Фактор зобов`язуються передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові Право грошової Вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. Перелік Боржників, підстави виникнення Права грошової Вимоги до Боржників, сума грошових вимог та інші дані Зазначені в Реєстрі Боржників.

Відповідно до п.1.2. перехід від Клієнта до Фактора Прав Вимоги Заборгованості до Боржників відбувається в момент підписання Сторонами Акта прийому-передачі Реєстру Боржників згідно з Додатком № 2, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до Боржників стосовно Заборгованостей та набуває відповідні Права Вимоги.

Відповідно до Реєстру Боржників від 05.06.2025 за Договором факторингу №05/06/25-Е від 05.06.2025 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №206037280 від 08.07.2019 на загальну суму 23125,00 грн. Вказаний факт підтверджується також Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу № 05/06/25-Е від 05.06.2025,/а.с.26/.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Таким чином, згідно із вказаними нормами щодо заміни кредитора, за своєю правовою природою договір відступлення права вимоги є договором про заміну кредитора у певному зобов`язанні, яка здійснюється без згоди боржника. В такому договорі сторони мають право самостійно визначити обсяг прав, які переходять до нового кредитора і цей обсяг не вичерпується лише існуючим боргом та при цьому чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог.

Представлені суду копії договору факторингу належним чином підписані уповноваженими представниками сторін договорів, скріплені їх печатками та умови договорів передбачають право відступлення права вимоги, яке виникне у майбутньому, відтак підтверджують перехід права вимоги до ОСОБА_1 ТОВ «ФК «ЕЙС».

Відтак, оскільки умови кредитного договору №206037280 від 08.07.2019, укладеного між ТОВ «Манівео швидка допомога» та ОСОБА_1 , останньою не виконано, право грошової вимоги за ним на підставі Договору факторингу №11/07/25-Е від 11.07.2025 перейшло до позивача, суд приходить до висновку, що позов ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» є обґрунтованим.

Щодо доводів відповідача про сплив строків позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексу України).

Аналіз змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку дозволяє зробити висновок, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Як указала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, з огляду на вищенаведені правові висновки право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором мало б обмежуватися останніми трьома роками, які передували поданню такого позову.

Установлення часових меж судового захисту порушеного права забезпечує правову стабільність та сприяє усуненню правової невизначеності. Позовна давність спонукає учасників правовідносин до вчинення дій, спрямованих на захист порушених прав, у чітко визначені строки, які мають бути розумними.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 липня 2025 року, справа № 903/602/24, провадження № 12-19гс25, зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Водночас, відповідно до ЗУ "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) виключено. Закон набрав чинності з 04.09.2025 року.

Тобто, період з 02.04.2020 по 03.09.2025 включно у строк позовної давності не враховується.

Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором не спливла, то перебіг цього строку був зупиненим до 03.09.2025 (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану, подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану до 03.09.2025).

За таких обставин, доводи відповідача про пропуск строку позовної давності за цими вимогами є необґрунтованими.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка допомога» проведеного за період з 08.07.2019 по 12.11.2019 вбачається, що заборгованість відповідача становила 18966,00 грн., з яких 6000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 13223,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами,/а.с.30-31/.

Окрім цього, як видно з вищевказаного розрахунку заборгованості, відповідач здійснила часткову оплату в загальному розмірі 155,00 грн. в рахунок погашення заборгованості, тим самим вчинила конклюдентні дії, що свідчать про прийняття укладеного кредитного договору, який створив для неї певні цивільні права та обов`язки, частину з яких було реалізовано.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Таліон плюс» проведеного з 12.11.2019 по 04.11.2020, заборгованість відповідача становила 20394,00 грн., з яких 6000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 11118,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами,/а.с.32/.

Водночас, позивачем не надано суду розрахунку заборгованості, здійсненого ТОВ «Онлайн Фінанс» за період перебування у нього права вимоги за вказаним кредитним договором з 05.11.2020 по 05.06.2025, що позбавляє суд можливості встановити порядок, обсяг та правомірність нарахування заборгованості у цей період.

При цьому, з виписки з особового рахунку ОСОБА_1 за кредитним договором №206037280 від 08.07.2019, вбачається, що заборгованість відповідача перед позивачем станом на 15.06.2026 становить 23125,00 грн., з яких 6000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту, 11118,00 грн. заборгованість за нарахованими процентами, заборгованість за штрафними санкціями 6007,00 грн.

Разом з тим, позивач не заявляє позовної вимоги щодо стягнення з ОСОБА_1 штрафних санкцій у сумі 6007,00 грн.

Пред`являючи вимоги про стягнення заборгованості, позивач, крім заборгованості за позиченими коштами, просив стягнути заборгованість по процентах за користування цими коштами.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12, провадження №14-10цс18), від 04 липня 2018 року (провадження №14-154цс18) та від 31 жовтня 2018 року (провадження №14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну сплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України

Оскільки кредитним договором №206037280 від 08.07.2019 визначено, що кредит надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, при цьому згідно з додаткової угоди від 08.08.2019 до договору №206037280 від 08.07.2019, строк кредитування було продовжено строком на 30 днів, таким чином, кредитодавець мав право нараховувати відсотки за користування кредитними коштами лише до 06.09.2019 включно. Позивачем не надано суду жодних доказів подальшого продовження строку дії кредитного договору.

Отже, за користування коштами за кредитним договором №206037280 від 08.07.2019 у позичальника виник обов`язок зі сплати заборгованості розмірі 9078,00 грн., з яких 6000,00 грн. тіло кредиту, 3078,00 грн. - заборгованість за нарахованими процентами, що зазначено в розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидко гроші».

Враховуючи те, що за умовами вищезазначеного кредитного договору відповідач отримала кредитні кошти та користувалась ним, належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів, всупереч ч. 1 ст. 81 ЦПК України, суду не надала, відтак, суд доходить до висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованості за кредитним договором №206037280 від 08.07.2019 у розмірі 9078,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача судових витрат, понесених позивачем на оплату правничої допомоги слід зазначити наступне.

Статтею 133 ЦПК України, встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2026 між ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» та АБ «Тимошенко та Партнери» укладено договір про надання правничої допомоги №20/01/26-01,/а.с.34-35/.

Згідно Додаткової угоди №225771070816 від 19.06.2026 до Договору про надання правничої допомоги №20/01/26-01 від 20.01.2026 між АБ «Тимошенко та Партнери» та ТОВ «ФК «Ейс», адвокатське об`єднання зобов`язалось надати правничу допомогу по цивільній справі за позовом ТОВ «Фінансова Компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Вартість правничої допомоги, згідно Акту прийому-передачі наданих послуг від 25.06.2026, становить 7000,00 грн. Крім цього, Актом прийому-передачі наданих послуг визначено детальний обсяг робіт адвоката та суму кожної наданої послуги,/а.с.36-37/.

Відповідач у відзиві посилається на завищений розмір судових витрат, який, на його переконання, є явно неспівмірним з ціною і предметом даного позову.

Верховний Суд у постанові від 30.09.2020 у справі №201/14495/16-ц зазначив, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04).

При вирішенні питання розподілу судових витрат суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що спір який виник між сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв`язку із стягненням заборгованості за порушення грошового зобов`язання; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження та збирання яких адвокат витратив значний час. Даний спір для кваліфікованого юриста є незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Дослідивши надані докази на підтвердження витрат на правничу допомогу, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, обсяг наданих адвокатом послуг та значення справи для сторони, прийшов до висновку, що з урахуванням вимог розумності та справедливості, з відповідача на користь позивача слід стягнути 3000 грн судових витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, повязані зі сплатою судового збору у розмірі 1411,92 грн., виходячи з розрахунку 9078,00 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 2662,40 грн. : 17118,00 грн. (розмір заявлених позовних вимог) = 1411,92 грн., що буде пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 81, 82, 89, 141, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС" заборгованість за договором №206037280 від 08.07.2019 у розмірі 9078,00 гривень (дев`ять тисяч сімдесят вісім гривень, 00 копійок), 1411,92 грн. (одна тисяча чотириста одинадцять гривень, 92 копійки) понесених судових витрат та 3000 грн. (три тисячі гривень) понесених витрат на правничу допомогу.

В решті позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 24 вересня 2026 року.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЙС", код ЄДРПОУ 42986956, місцезнаходження: вул. Юрія Поправки, 6 каб. 13 м. Київ, 02094.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 .

Суддя Курус Р.І.