Рішення № 140037201, 23.09.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/6777/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді - Шепетко І.О.,

за участю секретаря судового засідання - Фітаса А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

ТОВ «Діджи Фінанс» звернулось через систему «Електронний суд» до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовом, у якому просить стягнути ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №25426-03/2024 від 15.03.2024 у розмірі 73 600,00 грн., а також судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 2 662,40 грн., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.03.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_2 укладено Кредитний договір № 25426-03/2024, за яким перераховано кредитні кошти в сумі 20 000,00 грн. на картковий рахунок № НОМЕР_1 .

14.08.2024 р. між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладений Договір факторингу №14082024.

Відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України в частині виконання договірних відносин ст.526 та ст.527 Цивільного кодексу України, внаслідок чого, керуючись нормами ст.ст. 530, 1082, 1084 ЦК України, 14.08.2024р. між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір факторингу №14082024.

Згідно даного Договору факторингу 14.08.2024 відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 25426-03/2024 від 15.03.2024 року.

Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС»), яка становить 73 600,00 грн. із яких: заборгованість за основною сумою боргу становить 20 000,00 грн.; заборгованість за відсотками 53 600,00 грн.

20.05.2026 ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області відкрито провадження у цивільній справі, постановлено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження. Також вказаною ухвалою відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву та витребувано у АТ «Універсал Банк» інформацію чи було емітовано на ім`я ОСОБА_3 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) платіжну картку № НОМЕР_1 ; виписку про рух грошових коштів з карткового рахунку, відкритого до платіжної картки № НОМЕР_1 з відображенням часу зарахування кредитних коштів за кредитним договором № 25426-03/2024 від 15.03.2024 року; ідентифікаційні дані власника карткового рахунку № НОМЕР_1 , у тому числі, прізвище, ім`я, по батькові, РНОКПП, серію та номер паспорта, адресу місця проживання, контактні дані (номер телефону, адреса електронної пошти тощо) та усі інші наявні відомості щодо даної особи.

03.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів позову належним чином засвідчений Деталізований розрахунок заборгованості.

22.06.2026 на адресу суду надійшли витребувана інформація від АТ «Універсал Банк».

01.07.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання заперечила проти задоволення позовних вимог у частині стягнення процентів за користування кредитом. Зазначила, що її чоловік є військовослужбовцем Державної прикордонної служби України, який проходить військову службу та бере безпосередню участь у забезпеченні оборони держави в умовах воєнного стану, а тому, відповідно до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», нарахування процентів за користування кредитом є неправомірним.

Крім того, відповідач зазначила, що позивачем порушено вимоги Закону України № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», оскільки проценти за весь період користування кредитом нараховані за ставкою 2,5 % на день, незважаючи на встановлене законом поетапне зниження максимально допустимої денної процентної ставки.

Також відповідач вказала, що заявлена до стягнення сума процентів у розмірі 53 600,00 грн є явно неспівмірною сумі основного боргу, суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності, у зв`язку з чим просила суд врахувати правові висновки Конституційного Суду України та Верховного Суду щодо можливості зменшення неспівмірних нарахувань.

Окрім цього, відповідач просила зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, розподілити судові витрати пропорційно задоволеним позовним вимогам, а у разі ухвалення рішення про стягнення заборгованості надати розстрочку виконання рішення суду строком на 12 місяців, посилаючись на своє скрутне матеріальне становище, перебування у відпустці по догляду за дитиною та проходження її чоловіком військової служби.

06.07.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що відповідач не заперечує факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, у зв`язку з чим, зазначені обставини не підлягають доказуванню.

У відповіді на відзив представник позивача також зазначив, що під час нарахування процентів кредитодавець повинен був дотримуватися вимог Закону України «Про споживче кредитування» щодо граничного розміру денної процентної ставки, а також положень пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Позивач вказав, що відповідач уклала шлюб із військовослужбовцем 13.04.2024, тоді як зміни до пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якими право на звільнення від сплати процентів було поширено на членів сімей військовослужбовців, набрали чинності 18.05.2024. З огляду на це позивач вважав, що проценти могли бути нараховані лише за період з 15.03.2024 по 17.05.2024 із застосуванням максимальних денних процентних ставок, установлених Законом України «Про споживче кредитування».

Представник позивача навів власний розрахунок, відповідно до якого максимальний розмір процентів, що підлягав нарахуванню за кредитним договором, становить 27 000,00 грн, та зазначив про необхідність коригування первісного розрахунку заборгованості шляхом застосування встановлених законом обмежень щодо розміру денної процентної ставки і припинення нарахування процентів з 18.05.2024.

09.07.2026 від відповідача надійшло заперечення на відповідь позивача на відзив, в якому зазначає. Що новий розрахунок заборгованості, доданий позивачем до відповіді на відзив, не може бути покладений в основу судового рішення, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідач вказала, що позивачем не враховано здійснений нею платіж у розмірі 5 900,00 грн. від 14.04.2024, квитанцію про сплату якого було подано разом із відзивом, що, на її думку, призвело до неправильного визначення розміру заборгованості. Зазначила, що позивач повинен довести обґрунтованість заявлених позовних вимог та надати належний і достовірний розрахунок заборгованості.

Також відповідач посилалася на неможливість самостійно отримати інформацію щодо руху коштів за кредитним договором та порядку зарахування здійснених платежів, оскільки відповідні документи перебувають у володінні позивача, у зв`язку з чим просила витребувати у ТОВ «Діджи Фінанс» повну виписку руху коштів за кредитним договором № 25426-03/24 від 15.03.2024 за період з моменту його укладення до дня подання позову, а також інформацію щодо врахування платежу у розмірі 5 900,00 грн. від 14.04.2024 або письмові пояснення причин його неврахування при здійсненні розрахунку заборгованості.

Крім того, відповідач просила врахувати доводи, викладені у відзиві та запереченнях, а також надати оцінку всім доказам у їх сукупності та визначити фактичний розмір заборгованості після врахування всіх здійснених нею платежів.

15.07.2026 від відповідача надійшло клопотання про доручення доказів до матеріалів справи.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. На адресу суду направив клопотання, в якому просив розглядати справу без його участі.

У судове засідання відповідач не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. В матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані суду докази, виходячи з їх належності, допустимості, достовірності та достатності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст.77, 79, 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що 15.03.2024 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_4 укладено Кредитний договір № 25426-03/2024, в електронній формі.

Укладення кредитного договору підтверджується наданими позивачем копією заявки-анкети клієнта на отримання фінансового кредиту та кредитного договору, відповідно до умов якого договір було підписано відповідачем електронним підписом шляхом використання одноразового ідентифікатора W6827, надісланого на номер мобільного телефону, зазначений нею під час оформлення кредиту.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до положень частин першої, третьої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Згідно з статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відповідно до положень частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною першою статті 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту. Якщо покупець (споживач, замовник) укладає електронний договір шляхом розміщення замовлення за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, продавець (виконавець, постачальник) зобов`язаний оперативно підтвердити отримання такого замовлення. Замовлення або підтвердження розміщення замовлення вважається отриманим у момент, коли сторона електронного договору отримала доступ до нього.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та «;Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ "Про електронні документи та електронний документообіг" та ЗУ "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Вказаний договір було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису), відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора.

Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Відповідно до умов кредитного договору кредитодавцем було надано відповідачу кредитні кошти у розмірі 20 000,00 грн шляхом їх перерахування на картковий рахунок № НОМЕР_1 . Строк користування кредитом становив 120 днів, а процентна ставка за користування кредитом 2,50 % на день.

Факт перерахування грошових коштів на рахунок відповідача також підтверджується відповіддю АТ «Універсал Банк», яка була отримана на виконання ухвали суду та з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_5 банком було емітовано картку № НОМЕР_3 . Також суду надано виписку про рух грошових коштів, з якої вбачається, що 15.03.2024 року о 18:10:10 відповідачу було зараховано на картку суму у розмірі 20 000,00 грн.

14.08.2024 між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ«ДІДЖИ ФІНАНС» укладений Договір факторингу №14082024. Згідно даного Договору факторингу 14.08.2024 року відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором № 25426-03/2024 від 15.03.2024 року. Згідно Договору факторингу сума боргу перед Новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») становить 73 600,00 грн. із яких: заборгованість за основною сумою боргу становить 20 000,00 грн.; заборгованість за відсотками 53 600,00 грн., які заявлені до стягнення.

Відповідно до копії акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 14.08.2024 до договору факторингу №14082024 від 14.08.2024, витягу з реєстру боржників до Договору факторингу №14082024 від 14.08.2024, платіжної інструкції № 9493 від 27.08.2024 та № 9414 від 21.08.2024 ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло право грошової вимоги, зокрема, і до відповідача ОСОБА_5 за кредитним договором № 25426-03/2024 від 15.03.2024 на загальну суму 73 600,00 грн.

Згідно частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, відповідач порушує зобов`язання за даним Договором.

Відповідно до частиною другою статті 615 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Суд критично оцінює доводи відповідача щодо здійснення ним платежу в розмірі 5 900,00 грн, оскільки в цій частині вони знайшли своє підтвердження у наданому позивачем розрахунку заборгованості. Із зазначеного розрахунку вбачається, що здійснений відповідачем платіж у розмірі 5 900,00 грн позивачем враховано, а розмір заборгованості відповідно зменшено на суму здійсненої оплати.

Згідно з пунктом 3.7 кредитного договору, у разі недостатності платежу для повного погашення заборгованості кошти спрямовуються в першу чергу на погашення простроченої суми кредиту та прострочених процентів, у другу чергу на погашення суми кредиту та процентів, а в третю чергу на неустойку та інші платежі.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача щодо необгрунтованості нарахування розміру відсотків в зв`язку із застосуванням дії Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Дія цього Закону поширюється на: 1) військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; 2) військовослужбовців, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; 3) військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей; 4) членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони України (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»).

Суд зазначає, що відповідно до п.15 ст.14 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об`єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об`єкта нерухомості, об`єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.

Частиною п`ятнадцятою статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. Дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення (постанови Верховного Суду від 26.12.2018 у справі № 522/12270/15-ц, від 18.01.2023 у справі № 642/548/21, від 14.05.2021 у справі № 502/1438/18).

У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 199/3051/14 (провадження № 61-10861св18) викладено правовий висновок про перелік необхідних документів доведеності статусу особи, яка має право на пільги, визначені п. 15 ч. 3 ст. 14 ЗУ «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», який полягає у тому, що для звільнення від нарахування штрафів, пені та відсотків за користування кредитом мобілізовані позичальники повинні надати банку перелік документів, встановлений листом Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142.

Такими документами є: військовий квиток, в якому у відповідних розділах здійснюються службові відмітки, або довідка про призов військовозобов`язаного на військову службу, видана військовим комісаріатом або військовою частиною, а для резервістів - витяг із наказу або довідка про зарахування до списків військової частини, які видаються військовою частиною. На вказані пільги мають право лише мобілізовані позичальники.

На підтвердження обставин щодо проходження її чоловіком військової служби відповідачем надано суду копії військового квитка серії НОМЕР_4 від 20.04.2021 року, контракту про проходження військової служби від 09.11.2023 року у ІНФОРМАЦІЯ_1 , службового посвідчення серії НОМЕР_5 від 09.11.2023 року та копією свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_6 від 13.04.2024, з якої вбачається, що відповідач та ОСОБА_6 уклали шлюб 13.04.2024, актовий запис №209.

А також відповідачкою було долучено копію довідки щодо проходження військової служби №08/1006 від 06.07.2026. В якій зазначено, що ОСОБА_6 дійсно є військовослужбовцем за контрактом осіб сержантського та старшинського складу військової частини НОМЕР_7 Державної прикордонної служби України з 15.07.2021 по теперішній час.

Враховуючи, що позивачем проценти за кредитним договором нараховано за період з 15.03.2024 по 12.07.2024, суд доходить висновку, що нарахування процентів після 18.05.2024 року суперечить вимогам пункту 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з чим такі проценти не підлягають стягненню.

При цьому суд враховує позицію самого позивача, який у відповіді на відзив визнав необхідність коригування розрахунку заборгованості та припинення нарахування процентів з 18.05.2024 у зв`язку з набуттям відповідачем права на передбачену законом пільгу.

Отже, нараховані проценти за період в сумі 26 600,00 грн не підлягають стягненню з відповідача, а тому в задоволенні позовних вимог в цій частині необхідно відмовити.

За змістом статті 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення суду, суд зазначає таке.

Відповідачем заявлено клопотання про розстрочення виконання рішення суду, у зв`язку з тим, що вона є безробітною та з вересня 2024 року по теперішній час перебуває у декретній відпустці, на підтвердження надано довідку про доходи.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Згідно ч. 3 ст. 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 435 ЦПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи тяжке захворювання її самої чи членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка, виходячи з положень вказаної статті - це надання боржникові права проводити виконання рішення у частинах і в строки, встановлені судом.

Законом встановлено, що критерієм визначення підстав для розстрочки виконання рішення є обставини, які утруднюють виконання судового рішення, надаючи суду можливість у кожному конкретному випадку вирішити питання про їх наявність з урахуванням всіх обставин справи, а також прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.

Підстави, які зумовлюють необхідність розстрочки виконання рішення, мають оціночний характер, так як законодавцем не надано його вичерпного переліку.

Обставинами, які утруднюють виконання рішення, можуть бути тільки ті обставини, які існують насправді і які безпосередньо не дозволяють виконати судове рішення в обсязі, строки та в порядку, визначеному в ньому.

Відповідно до ч. 5 ст. 435 ЦПК України, розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Таким чином, розстрочка виконання рішення суду може бути надана у виняткових випадках, що обумовлюють об`єктивні ускладнення при виконанні судового рішення або наявність яких робить його виконання неможливим.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 26.12.2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження», задоволення заяви про розстрочку виконання рішення суду можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи із особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення суду (хвороба боржника або членів його сім`ї, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).

Пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами процесуальних питань, пов`язаних із виконанням судових рішень у цивільних справах» від 25.09.2015 року № 8 встановлено, що судам при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення суду слід враховувати те, що розстрочкою виконання рішення є встановлення періоду, протягом якого рішення суду виконається частинами з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частини мають визначатись судом. Це стосується виконанням рішення суду щодо предметів, які діляться (грошей, майна тощо). Суди, задовольняючи заяви про розстрочку та відстрочку виконання рішень, не враховують що матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для невиконання судових рішень, які набрали законної сили, та не є обставиною, що утруднює виконання рішень суду.

У постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 796/43/2018 зазначено, що підставою для застосування ст. 435 ЦПК України і ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження» є виняткові обставини, які перешкоджають належному виконанню рішення суду, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Вирішуючи питання щодо можливості відстрочення чи розстрочення виконання рішення, суд повинен враховувати майнові інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини кожної сторони у виникненні спору та інші обставини. Матеріальний стан боржника не є безумовною підставою для розстрочення чи відстрочення виконання рішення суду і підлягає оцінці у сукупності з іншими фактичними обставинами.

Такі обставини повинні виникнути після ухвалення судового рішення та мають бути об`єктивними та такими, що не залежать від волі сторін.

Підстави, які зумовлюють необхідність розстрочки виконання рішення, мають оціночний характер, так як законодавцем не надано його вичерпного переліку.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд вважає, що заявником не надано доказів випадку винятковості, який відповідно до вимог ст. 435 ЦПК України є обов`язковою умовою для розстрочення виконання рішення суду, а скрутне матеріальне становище не має характеру особливої або виняткової обставини.

Таким чином, заявником не обґрунтовано винятковості випадку, у зв`язку з яким слід би було розстрочити виконання вищезазначеного рішення суду, не зазначено достатніх обставин та не надано доказів, які б свідчили про істотне ускладнення виконання рішення, а відтак, і про необхідність розстрочення такого. Складне матеріальне становище не свідчить ні про винятковість, ні про поважність причин невиконання рішення суду, а тому не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду, у зв`язку з чим підстави для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду відсутні.

Одночасно суд вважає за необхідне роз`яснити відповідачці, що відповідно до ст. 435 ЦПК України вона має право після ухвалення рішення звернутися до суду із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду.

Відповідно до частини першої, частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 2 662,40 грн. Ціна позову становила 73 600,00 грн. Суд задовольнив позовні вимоги частково на загальну суму 47 000,00 грн, що становить 63,86 % від заявленої ціни позову. Тому з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 1 700,05 грн (2 662,40 грн ? 63,86 %).

Суд перевірив і встановив, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6 000,00 грн визначено згідно з умовами договору про надання правової (правничої) допомоги № 42649746/01 від 02.01.2026, укладеного між Позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 .

На підтвердження понесених витрат та повноважень представника Позивач надав Суду такі докази: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ВЛ № 841; Акт про підтвердження надання правничої (правової) допомоги від 10.04.2026, згідно з яким загальна вартість послуг становить 6 000,00 грн. Також Позивач надав Детальний опис виконаних робіт, відповідно до якого адвокат витратила 6 годин 30 хвилин. Згідно з цим описом до обсягу наданих послуг увійшли: усна консультація клієнта щодо спірних правовідносин (1 год 30 хв), правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (1 год), складання позовної заяви (3 год) та формування додатків до позовної заяви (1 год).

Отже, розмір витрат на правничу допомогу адвоката підтверджений доказами та визначений на підставі відповідних доказів (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Відповідач заперечував проти розміру правничої допомоги та заявив клопотання про зменшення розміру витрат, обґрунтовуючи це тим, що вони є завишеними.

Водночас Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (постанови від 19.02.2022 № 755/9215/15-ц та від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи (пункт 148 постанови від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення (пункт 145 зазначеної вище постанови).

Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (пункт 144 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23).

У цій справі Суд, оцінивши доводи сторін, зміст та обсяг наданих адвокатом послуг, витрачений час та ціну позову, доходить висновку, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн є обґрунтованим, розумним та цілком співмірним зі складністю справи. Надані Позивачем докази підтверджують реальність адвокатських витрат, а Відповідач не довів їх очевидної неспівмірності.

Зважаючи на те, що позов задоволено частково на 63,86 %, стягненню з Відповідача підлягають витрати на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог у сумі 3 831,60 грн (6 000,00 грн х 63,86%).

Керуючись ст.ст. 13, 16, 19, 81, 141, 137, 353,435, 263-265, ЦПК України, ст.ст. 16, 526-530, 610-612, 625, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд-

у х в а л и в :

Позов за товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту №25426-03/2024 від 15.03.2024 у розмірі 47 000,00 (сорок сім тисяч гривень 00 копійок) грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту у розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч гривень 00 копійок) грн.; заборгованості за відсотками у розмірі 27 000,00 (двадцять сім тисяч гривень 00 копійок) грн..

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 700,05 (одна тисяча гривень 05 копійок) грн., також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 831,60 (три тисячі вісімсот тридцять однієї гривні 60 копійок) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», місце знаходження: м. Київ вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 .

Суддя І.О. Шепетко