Ухвала суду № 140037106, 18.09.2026, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/1857/26 Провадження № 1-кс/304/636/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 вересня 2026 року м. Перечин

Слідча суддя Перечинського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Закарпатської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони ОСОБА_3 в режимі відеоконференції, підозрюваного ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , розглянувши клопотання слідчого СВ відділення поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 , погоджене прокурором Закарпатської спеціалізованої прокуратури в сфері оборони ОСОБА_3 , подане на підставі матеріалів кримінального провадження, внесених до ЄРДР за № 12026071130000168 від 15 вересня 2026 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, щодо

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, із середньою спеціальною освітою, недруженого, дітей на утриманні не має, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , раніше судимого,

про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,

У С Т А Н О В И Л А:

Слідчий СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області ОСОБА_6 звернувся до слідчої судді з погодженим прокурором клопотанням про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.

Клопотання подано у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12026071130000168 від 15 вересня 2026 року, у якому ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

За версією сторони обвинувачення, ОСОБА_4 , якого 17 липня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_2 призвано на військову службу за мобілізацією та направлено для її проходження до військової частини НОМЕР_2 . У подальшому, з 29 жовтня 2025 року ОСОБА_4 переведено до військової частини НОМЕР_1 .

20 квітня 2026 року солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби під час мобілізації, військової частини НОМЕР_1 , з метою ухилитися від військової служби, без дозволу командування та без поважних причин не повернувся після проходження лікування у розташування військової частини НОМЕР_1 у населеному пункті АДРЕСА_2 . До 14 вересня 2026 року він до місця служби не повернувся, обов`язків військової служби не виконував та проводив час на власний розсуд, доки його не було виявлено працівниками НОМЕР_3 прикордонного загону.

16 вересня 2026 року ОСОБА_4 затримано у порядку, передбаченому КПК України, та цього ж дня повідомлено про підозру у самовільному залишенні військової частини без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану, тобто у кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 5 ст. 407 КК України.

Обґрунтованість підозри сторона обвинувачення підтверджує матеріалами службового розслідування, протоколом затримання особи, повідомленням про підозру та протоколом допиту підозрюваного.

Необхідність тримання під вартою слідчий обґрунтовує наявністю ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4 та 5 частини першої статті 177 КПК України.

На обґрунтування ризику переховування сторона обвинувачення посилається на тяжкість інкримінованого злочину, покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, а також на відсутність ОСОБА_4 з 20 квітня 2026 року по 14 вересня 2026 року за місцем служби до його виявлення працівниками Державної прикордонної служби України.

Ризик незаконного впливу на свідків слідчий пов`язує з тим, що свідками є військовослужбовці тієї самої військової частини, а підозрюваний нібито може шляхом умовлянь, підкупу, залякування або насильства вплинути на їхні показання.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином обґрунтовано припущеннями про можливість використання підозрюваним зв`язків серед військовослужбовців для знищення документів, а також про можливість самокалічення, симуляції хвороби чи підроблення відповідних документів.

Ризик учинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення слідчий мотивує тривалістю відсутності підозрюваного на службі та припущенням про можливе вчинення ним надалі дезертирства, передбаченого статтею 408 КК України.

Сторона обвинувачення також зазначає, що ОСОБА_4 працездатний, не має тяжких захворювань, які унеможливлювали б його тримання під вартою, та вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить його належної процесуальної поведінки.

У судовому засіданні в режимі відеоконференції прокурор ОСОБА_3 клопотання підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити з наведених у ньому підстав.

Захисник ОСОБА_5 просив застосувати до підозрюваного альтернативу триманню під вартою та визначити заставу.

Підозрюваний ОСОБА_4 підтримав позицію захисника.

Дослідивши клопотання та додані до нього матеріали, заслухавши учасників судового провадження, слідча суддя дійшла такого висновку.

Відповідно до статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і лише на підставах та в порядку, встановлених законом.

Згідно з частинами першою та другою статті 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов`язків і запобігання конкретним ризикам, передбаченим цією статтею. Підставою застосування запобіжного заходу є одночасна наявність обґрунтованої підозри та ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, зазначені у частині першій цієї статті.

На час розгляду клопотання частина восьма статті 176 КПК України передбачає, що під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються, зокрема, у вчиненні злочину, передбаченого статтею 407 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Водночас Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 24 червня 2026 року № 4-р(ІІ)/2026 частину восьму статті 176 КПК України визнано такою, що не відповідає Конституції України, із відтермінуванням втрати нею чинності на три місяці з дня ухвалення цього Рішення. Сформульовані Конституційним Судом України юридичні позиції вимагають індивідуальної судової оцінки обґрунтованої підозри, конкретних ризиків, обставин, що характеризують особу, і домірності втручання у право на свободу; сама правова кваліфікація діяння не може замінити такої оцінки.

За частиною першою статті 194 КПК України слідча суддя зобов`язана встановити, чи доводять надані сторонами докази: наявність обґрунтованої підозри; наявність хоча б одного із зазначених у клопотанні ризиків; недостатність більш м`яких запобіжних заходів для запобігання доведеному ризику.

Відповідно до пункту «с» частини першої та частини третьої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позбавлення свободи до суду допускається лише за наявності обґрунтованої підозри та переконливих підстав, які виправдовують таке втручання, із забезпеченням судового контролю і права на звільнення під належні гарантії явки.

У практиці Європейського суду з прав людини послідовно наголошено, що обґрунтована підозра є необхідною умовою законності тримання під вартою, однак сама по собі не є достатньою: судове рішення має містити конкретні, релевантні й достатні підстави, а також оцінку можливості застосування альтернативних заходів.

Ризик переховування не може оцінюватися лише з огляду на суворість можливого покарання. Він має визначатися з урахуванням сукупності обставин, зокрема поведінки особи, її соціальних зв`язків, місця проживання, сімейного й майнового стану та інших даних, здатних підтвердити або спростувати реальність такого ризику.

Стосовно обґрунтованості підозри

У провадженні слідчого СВ відділення поліції № 1 Ужгородського районного управління поліції ГУНП в Закарпатській області перебуває кримінальне провадження № 12026071130000168, внесене до ЄРДР 15 вересня 2026 року, у якому ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

16 вересня 2026 року ОСОБА_4 затримано в порядку, передбаченому КПК України, та цього ж дня йому повідомлено про підозру у самовільному залишенні військової частини без поважних причин військовослужбовцем тривалістю понад три доби, вчиненому в умовах воєнного стану.

За змістом повідомлення про підозру ОСОБА_4 17 липня 2023 року був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений для її проходження до військової частини НОМЕР_2 , а з 29 жовтня 2025 року переведений до військової частини НОМЕР_1 .

За версією органу досудового розслідування, 20 квітня 2026 року ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації військової частини НОМЕР_1 , після проходження лікування без дозволу командування та без поважних причин не повернувся до розташування військової частини, унаслідок чого був відсутній за місцем служби до 14 вересня 2026 року, коли його було виявлено працівниками Державної прикордонної служби України.

На підтвердження обґрунтованості підозри стороною обвинувачення надано матеріали службового розслідування, протокол затримання особи, повідомлення про підозру та протокол допиту підозрюваного.

Зазначені матеріали у своїй сукупності містять відомості щодо проходження ОСОБА_4 військової служби, обставин його відсутності за місцем служби, тривалості такої відсутності та обставин його виявлення.

На цій стадії кримінального провадження слідча суддя не вирішує питання про доведеність вини особи, допустимість та достатність доказів для ухвалення обвинувального вироку, а лише встановлює наявність такого рівня підозри, який виправдовує застосування запобіжного заходу.

Оцінивши надані матеріали в їх сукупності, слідча суддя вважає, що вони містять достатні на цьому етапі кримінального провадження фактичні дані, які можуть свідчити про можливу причетність ОСОБА_4 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.

Таким чином, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення стороною обвинувачення доведено.

Стосовно наявності ризиків

Ризики, передбачені статтею 177 КПК України, повинні бути реальними, а не абстрактними, та випливати з конкретних обставин кримінального провадження й даних про особу підозрюваного.

Слідча суддя вважає доведеним ризик того, що ОСОБА_4 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України.

Цей ризик підтверджується не лише тяжкістю можливого покарання, а насамперед фактичною поведінкою, яка становить предмет підозри: ОСОБА_4 з 20 квітня 2026 року був відсутній за місцем проходження військової служби та не повернувся до неї добровільно, а був виявлений працівниками Державної прикордонної служби України.

Кримінальне провадження внесено до ЄРДР лише 15 вересня 2026 року, тому сама попередня відсутність на службі не може характеризуватися як доведене переховування саме від органу досудового розслідування. Водночас тривала свідома непокора обов`язку перебувати у визначеному місці та відсутність добровільного повернення об`єктивно свідчать про здатність підозрюваного змінити місце перебування і ухилятися від виконання обов`язків у майбутньому.

Санкція ч. 5 ст. 407 КК України передбачає позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років. Суворість можливого покарання не є самостійною підставою для тримання під вартою, однак у сукупності з наведеною поведінкою підсилює ризик переховування.

Наявність у ОСОБА_4 зареєстрованого місця проживання, попередні судимості та його участь у судовому засіданні слідча суддя враховує під час оцінки особи підозрюваного та наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Водночас за конкретних обставин кримінального провадження зазначені обставини самі по собі не усувають установленого ризику.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків, передбаченого пунктом 3 частини першої статті 177 КПК України, слідча суддя не вбачає достатніх підстав для його встановлення.

Стороною обвинувачення не названо конкретних свідків, на яких ОСОБА_4 має намір або реальну можливість незаконно впливати, не наведено відомостей про спроби контакту, погрози, умовляння чи іншу поведінку, спрямовану на зміну їхніх показань. Сам факт проходження служби в одній військовій частині не є достатнім підтвердженням цього ризику.

Не доведено також ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, передбачений пунктом 4 частини першої статті 177 КПК України.

Документи щодо проходження військової служби та службового розслідування перебувають у розпорядженні військової частини й органу досудового розслідування. Конкретних даних про доступ підозрюваного до цих документів, намір їх знищити або використання для цього інших осіб не надано.

Посилання на можливість самокалічення, симуляції хвороби чи підроблення медичних документів має виключно припустимий характер і не підтверджене жодними відомостями про відповідні наміри або дії ОСОБА_4 .

Ризик учинення іншого кримінального правопорушення або продовження кримінального правопорушення, передбачений пунктом 5 частини першої статті 177 КПК України, також належним чином не обґрунтовано.

Фактичні обставини інкримінованого діяння враховані під час оцінки ризику переховування, однак без додаткових конкретних даних вони не доводять наміру ОСОБА_4 після застосування запобіжного заходу вчинити дезертирство, продовжити інкриміноване діяння чи вчинити інше кримінальне правопорушення.

Отже, стороною обвинувачення доведено ризик, передбачений пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України. Ризики, передбачені пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї статті, ґрунтуються переважно на припущеннях і достатніми доказами не підтверджені.

Оцінюючи пропорційність запобіжного заходу, слідча суддя відповідно до статті 178 КПК України враховує вагомість наданих доказів, тяжкість можливого покарання, вік і стан здоров`я підозрюваного, наявність постійного місця проживання, те, що він неодружений, раніше не судимий, а також відсутність даних про тяжкі захворювання, які перешкоджають триманню під вартою.

Особисте зобов`язання або домашній арешт без додаткової майнової гарантії за встановленого ризику не забезпечать належної процесуальної поведінки ОСОБА_4 , оскільки не створюють достатніх запобіжників від залишення ним місця проживання з огляду на попередній тривалий період відсутності у визначеному місці служби та відсутність добровільного повернення.

На початковій стадії досудового розслідування застосування тримання під вартою строком на 60 днів є домірним установленому ризику та необхідним для забезпечення участі підозрюваного у кримінальному провадженні. Водночас індивідуальні обставини справи не дають підстав позбавляти його реальної можливості звільнення під заставу з покладенням процесуальних обов`язків.

Відповідно до статті 209 КПК України моментом затримання є момент, коли особа силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд з уповноваженою службовою особою чи у визначеному нею приміщенні. Надані матеріали фіксують затримання ОСОБА_4 16 вересня 2026 року; саме з моменту фактичного затримання цієї дати підлягає обчисленню строк тримання під вартою.

Саме по собі виявлення ОСОБА_4 працівниками НОМЕР_3 прикордонного загону 14 вересня 2026 року, за відсутності у наданих матеріалах відомостей про фактичне обмеження його свободи з цього моменту, не є достатнім для висновку про затримання у розумінні статті 209 КПК України 14 вересня 2026 року.

З урахуванням частини першої статті 197 КПК України шістдесятиденний строк тримання під вартою, обчислений з 16 вересня 2026 року, спливає 14 листопада 2026 року включно.

Абзац восьмий частини четвертої статті 183 КПК України надає слідчому судді під час дії воєнного стану право не визначати розмір застави у провадженні щодо злочину, передбаченого, зокрема, статтею 407 КК України. Формулювання «має право» свідчить про судовий розсуд, який повинен реалізовуватися з урахуванням підстав і обставин, передбачених статтями 177 та 178 КПК України.

У цій справі слідча суддя не вбачає підстав для застосування тримання під вартою без визначення розміру застави. При вирішенні цього питання слідча суддя враховує, що стороною обвинувачення доведено існування лише одного процесуального ризику, передбаченого пунктом 1 частини першої статті 177 КПК України, тоді як інші заявлені стороною обвинувачення ризики належними та достатніми доказами не підтверджені. Конкретних обставин, які б свідчили про необхідність застосування до підозрюваного тримання під вартою без визначення застави, під час розгляду клопотання не встановлено.

Відповідно до частини четвертої статті 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового й сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та встановлених ризиків; він повинен достатньою мірою гарантувати виконання обов`язків і не може бути завідомо непомірним.

У Рішенні від 21 липня 2026 року № 9-р(ІІ)/2026 Конституційний Суд України наголосив, що застава має бути відчутною для особи, але реальною, а не ілюзорною альтернативою триманню під вартою; її розмір потребує індивідуального обґрунтування з урахуванням фінансової спроможності та соціальних зв`язків підозрюваного.

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 182 КПК України щодо особи, підозрюваної у вчиненні тяжкого злочину, застава визначається від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Сторона обвинувачення не надала документально підтверджених відомостей про доходи, майно або інші активи ОСОБА_4 , які б обґрунтовували визначення застави понад мінімальну законодавчу межу. З урахуванням одного доведеного ризику та відсутності відомостей про його значний майновий стан достатнім і домірним є розмір застави у двадцять прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що у 2026 році становить 66 560 гривень.

Такий розмір у поєднанні з обов`язками, передбаченими частиною п`ятою статті 194 КПК України, є достатнім для стримування від неналежної процесуальної поведінки та водночас не перетворює заставу на завуальоване безальтернативне тримання під вартою.

На підставі викладеного та керуючись статтею 29 Конституції України, статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 176-178, 182, 183, 193, 194, 196, 197, 202, 206, 309, 372, 376 КПК України, слідча суддя

П О С Т А Н О В И Л А:

Клопотання слідчого, погоджене прокурором, про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_4 задовольнити частково.

Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 14 листопада 2026 року (включно), але в межах строку досудового розслідування.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 обчислювати з моменту його фактичного затримання.

Визначити ОСОБА_4 заставу в розмірі 20 (двадцяти) прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що складає 66 560 (шістдесят шість тисяч п`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Застава може бути внесена підозрюваним або заставодавцем у будь-який момент у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (банк отримувача - Держказначейська служба України м. Київ, МФО - 820172, рахунок UA198201720355209001000018501, призначення платежу: застава № ухвали суду, П.І.Б. платника застави. Код ЄДРПОУ 26213408).

У разі внесення застави, уповноваженій службовій особі місця ув`язнення необхідно негайно звільнити ОСОБА_4 з-під варти та повідомити про це слідчого, прокурора, слідчого суддю або суд у залежності від стадії кримінального провадження.

З моменту звільнення ОСОБА_4 з-під варти у зв`язку з внесенням застави він буде вважатися таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

У разі внесення застави покласти на ОСОБА_4 відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України такі обов`язки:

-прибувати до слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду за кожною вимогою;

-утримуватися від спілкування із свідками у кримінальному провадженні № 12026071130000168;

-не відлучатися з с. Зарічово Ужгородського району Закарпатської області, без дозволу слідчого, прокурора, суду, крім випадків вибуття до місця проходження військової служби;

-повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;

-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, у разі їх наявності.

Вказані обов`язки в разі внесення застави покладаються на ОСОБА_4 строком на 2 місяці, який починається з моменту внесення застави.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що в разі невиконання перелічених обов`язків, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень ч. 7 ст. 194 КПК України.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а підозрюваним, який перебуває під вартою, з моменту вручення йому копії ухвали.

На підставі ч. 2 ст. 376 КПК України повний текст ухвали складено 23 вересня 2026 року.

Слідча суддя:ОСОБА_1