Рішення № 140037041, 24.09.2026, Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1020/26

Провадження № 2/302/632/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.09.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Пухальського С. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 11 вересня 2025 року (помилково зазначено як 09 листопада 2025 року) між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено в електронній формі Договір кредитної лінії № FSC134708483, відповідно до умов якого відповідачці надано кредитні кошти у загальному розмірі 3 300,00 грн. За твердженням позивача, кредитний договір укладено відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Законів України «Про електронну комерцію», «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про споживче кредитування» шляхом використання відповідачкою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Представник позивача зазначив, що первісний кредитор виконав свої зобов`язання за договором у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на банківську картку, реквізити якої були зазначені відповідачкою під час оформлення кредиту. Водночас відповідачка належним чином не виконала своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Крім того, представник позивача зазначив, що 11 листопада 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № МВ-ТП/66, відповідно до якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором відповідачки. У подальшому, 08 травня 2026 року, між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 08/0526-01, на підставі якого до позивача перейшли права вимоги за Договором кредитної лінії № FSC134708483 від 11 вересня 2025 року. У зв`язку з укладенням зазначених договорів позивач набув статусу нового кредитора у спірному зобов`язанні.

За твердженням позивача, станом на день звернення до суду заборгованість відповідачки за кредитним договором становить 10 197,00 грн, з яких:

?3 300,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту;

?6 897,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом.

Позивач зазначив, що штрафні санкції, передбачені кредитним договором, до складу заявлених позовних вимог не включено.

Посилаючись на положення статей 512516, 525, 526, 530, 610, 1048, 1054, 1077 Цивільного кодексу України, Законів України «Про споживче кредитування», «Про електронну комерцію» та «Про електронні документи та електронний документообіг», представник позивача просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» заборгованість за Договором кредитної лінії № FSC134708483 від 11 вересня 2025 року у загальному розмірі 10 197,00 грн, а також понесені судові витрати.

Ухвалою суду від 31 липня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Одночасно визначено, що розгляд, формування та зберігання матеріалів цивільної справи здійснюються у змішаній формі паперовій та електронній.

Ухвалою суду від 31 липня 2026 року клопотання представника позивача Паргачова Антона Олеговича про витребування доказів задоволено. Витребувано від Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» інформацію та документи, що містять банківську таємницю, а саме: виписку про рух коштів за банківським рахунком, відкритим до платіжної картки № НОМЕР_1 , емітованої на ім`я ОСОБА_1 , за період з 09 листопада 2025 року із зазначенням операції щодо зарахування кредитних коштів у сумі 3 300,00 грн.

06 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні.

На обґрунтування своєї позиції відповідачка зазначила, що позивачем не доведено належними, допустимими та достовірними доказами факту укладення між сторонами кредитного договору, проходження нею процедури електронної ідентифікації, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором та фактичного отримання кредитних коштів. На її думку, подані до позову копії документів не підтверджують виникнення між сторонами кредитних правовідносин, а сам розрахунок заборгованості не може вважатися належним доказом існування боргу.

Крім того, відповідачка поставила під сумнів належність та допустимість доказів переходу права вимоги від первісного кредитора до позивача, посилаючись на ненадання оригіналів окремих документів, що підтверджують укладення договорів факторингу, та висловила сумніви щодо реальності здійснення таких правочинів.

Також відповідачка зазначила, що матеріали справи не містять належних доказів перерахування кредитних коштів саме на належний їй банківський рахунок, вказувала на відсутність первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували проведення відповідної банківської операції, та вважала, що позивач не довів розмір заявленої до стягнення заборгованості.

Окремо відповідачка посилалася на рішення Національного банку України про застосування у різний час заходів впливу до окремих фінансових установ, а також на окремі судові рішення у спорах, пов`язаних зі стягненням кредитної заборгованості, вважаючи, що наведені обставини свідчать про необґрунтованість заявлених позовних вимог та необхідність відмови у їх задоволенні.

Крім того, відповідачка заперечувала проти стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на їх необґрунтованість, неспівмірність зі складністю справи, відсутність належних доказів фактичного понесення таких витрат саме у цій справі та просила суд відмовити у їх відшкодуванні.

07 серпня 2026 року судом на адресу відповідачки ОСОБА_1 направлено лист щодо реалізації її процесуальних прав у справі, яким повідомлено про долучення поданого нею відзиву до матеріалів справи, роз`яснено порядок його розгляду судом, а також звернуто увагу на окремі внутрішні неузгодженості прохальної частини відзиву із наведеними у ньому мотивами та запропоновано, у разі необхідності, подати письмові пояснення (уточнення) щодо змісту своєї процесуальної позиції.

14 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи від відповідачки надійшов документ під назвою «Додаткові пояснення», до якого долучено копії електронних листів (скріншоти), що, за твердженням відповідачки, підтверджують направлення нею іншим учасникам справи копій. Нових самостійних заперечень щодо предмета спору або додаткових доводів по суті заявлених позовних вимог зазначені пояснення не містили.

21 серпня 2026 року до суду надійшла відповідь Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на виконання ухвали суду про витребування доказів, у якій повідомлено, що на ім`я ОСОБА_1 платіжну картку № НОМЕР_1 не емітовано, у зв`язку з чим банк не має можливості надати витребувану виписку про рух коштів за зазначеним рахунком. Крім того, банк зазначив, що надання інформації щодо особи, на ім`я якої емітовано вказану платіжну картку, є неможливим у зв`язку з недостатністю відомостей для її пошуку та запропонував надати повний номер рахунку.

Після надходження до суду відповіді Акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК», яка була долучена до матеріалів справи та доступна учасникам справи для ознайомлення через підсистему «Електронний суд», будь-яких заяв, клопотань чи заперечень від учасників справи до суду не надходило.

Відповідно до частини п`ятої статті 279 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, якщо від сторін не надійшло клопотань про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з ініціативи суду розгляд справи може бути проведений у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність клопотань сторін про розгляд справи у судовому засіданні з їх повідомленням (викликом), суд розглянув справу за наявними у ній матеріалами, дослідив подані письмові докази, оцінив їх у сукупності відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України та дійшов висновку про наявність правових підстав для вирішення спору по суті.

Судом встановлено, що 11 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № FSC134708483 у формі електронного документа, за умовами якого позичальниці встановлено кредитний ліміт у розмірі 3900,00 грн, з яких сума першого траншу становила 3300,00 грн, строк дисконтного періоду кредитування 30 днів, а загальний строк кредитування 1826 днів. У заявці на отримання кредиту відповідачкою зазначено банківську картку № НОМЕР_2 для зарахування кредитних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що укладенню кредитного договору передувало проходження відповідачкою процедури оформлення кредиту в інформаційно-телекомунікаційній системі кредитодавця. Зокрема, відповідачкою було сформовано заявку на отримання кредиту, у якій зазначено її персональні дані, реквізити платіжної картки № 5175-47ХХ-ХХХХ-8222 для зарахування кредитних коштів, а також підтверджено намір укласти кредитний договір на запропонованих умовах.

Матеріали справи також містять інформацію щодо проходження відповідачкою процедури ідентифікації та укладення електронного договору відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», після чого було сформовано кредитний договір № FSC134708483 та здійснено ініціювання переказу кредитних коштів на зазначену відповідачкою банківську картку.

На підтвердження виконання первісним кредитодавцем своїх зобов`язань щодо надання кредиту позивачем надано довідку про ініціювання платіжної операції, відповідно до якої 11 вересня 2025 року Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» було ініційовано платіжну операцію на суму 3300,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_1 .

11 листопада 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № МВ-ТП/66, відповідно до якого первісний кредитор відступив новому кредитору права грошової вимоги за кредитними договорами, визначеними у реєстрах прав вимоги.

Із Реєстру прав вимоги до зазначеного договору факторингу вбачається, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» перейшло право вимоги за кредитним договором № FSC134708483, укладеним із ОСОБА_1 , із зазначенням суми основного боргу, процентів та інших складових заборгованості.

08 травня 2026 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 08/0526-01, за яким право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено позивачу у цій справі Товариству з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС». Це підтверджується витягом з Реєстру прав вимоги № 1 від 08 травня 2026 року, відповідно до якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № FSC134708483 у розмірі 11847,00 грн.

Факт здійснення розрахунків за договором факторингу підтверджується платіжними інструкціями від 14 травня 2026 року про перерахування Товариством з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» грошових коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАЛІОН ПЛЮС» на виконання умов договору факторингу № 08/0526-01.

Оцінюючи встановлені обставини справи, досліджені докази та доводи відповідачки, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або у письмовій, у тому числі електронній, формі.

За змістом статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Відповідно до частини другої статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Особливості укладення договорів в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно зі статтями 11, 12 цього Закону електронний договір укладається шляхом направлення однією стороною пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції іншою стороною. Якщо укладення договору здійснюється в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, особа повинна пройти ідентифікацію у такій системі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину. Електронний договір, підписаний у порядку, визначеному законом, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Матеріалами справи підтверджується, що укладенню спірного кредитного договору передувало проходження відповідачкою процедури оформлення кредиту в інформаційно-комунікаційній системі первісного кредитодавця. У заявці на отримання кредиту були зазначені персональні дані відповідачки, номер мобільного телефону, реквізити банківської картки, на яку підлягали перерахуванню кредитні кошти, а також інші відомості, необхідні для її ідентифікації.

Сукупність наданих позивачем доказів відображає повний алгоритм укладення електронного кредитного договору: внесення позичальницею персональних даних, формування заявки на отримання кредиту, проходження процедури електронної ідентифікації, погодження істотних умов кредитування, підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором та подальше перерахування кредитних коштів на зазначену нею банківську картку. Без виконання зазначених дій укладення договору в інформаційній системі кредитодавця було б технічно неможливим. Сам по собі факт відсутності на паперовій копії договору власноручного підпису відповідачки не свідчить про недодержання письмової форми правочину.

Заперечуючи проти позову, відповідачка насамперед стверджувала, що кредитний договір не укладала, процедуру електронної ідентифікації не проходила та кредитних коштів не отримувала.

Однак зазначені доводи не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Так, на підтвердження виконання первісним кредитодавцем своїх зобов`язань позивачем надано довідку про ініціювання платіжної операції, відповідно до якої 11 вересня 2025 року було здійснено переказ 3 300,00 грн на банківську картку, реквізити якої були зазначені відповідачкою під час оформлення кредиту.

Суд критично оцінює доводи відповідачки про те, що зазначена довідка не є належним доказом фактичного надання кредитних коштів лише з підстав того, що вона складена кредитодавцем. Зміст цієї довідки свідчить, що вона містить індивідуалізовані відомості щодо конкретної кредитної операції, зокрема номер кредитного договору, прізвище, ім`я та по батькові позичальниці, її реєстраційний номер облікової картки платника податків, номер платіжної картки, на яку підлягали перерахуванню кошти, дату та суму платіжної операції, а також ідентифікатор відповідної транзакції.

Наведені у довідці відомості є взаємоузгодженими з іншими письмовими доказами у справі, а саме із заявкою на отримання кредиту, паспортом споживчого кредиту, кредитним договором та іншими документами, що підтверджують проходження відповідачкою процедури оформлення кредиту та укладення електронного правочину. Сукупність зазначених доказів утворює послідовний і взаємоузгоджений ланцюг, який підтверджує як факт укладення кредитного договору, так і виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання відповідачці кредитних коштів.

Сам по собі той факт, що довідка сформована первісним кредитодавцем, не є підставою для відхилення цього доказу, оскільки її зміст узгоджується з іншими належними та допустимими доказами, дослідженими судом, а відповідачкою не надано жодного доказу, який би спростовував наведені у ній відомості або свідчив про їх недостовірність.

Суд також враховує, що відповідачка, заперечуючи факт укладення кредитного договору, не заперечує належності їй персональних даних, використаних під час оформлення кредиту. Зокрема, вона не стверджує, що зазначені у матеріалах справи прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, номер мобільного телефону, адреса електронної пошти, адреса місця проживання чи реквізити банківської картки належать іншій особі або були використані без її відома чи згоди.

Наведені ідентифікаційні дані є взаємоузгодженими у заявці на отримання кредиту, кредитному договорі, паспорті споживчого кредиту та інших документах, сформованих під час оформлення кредитних правовідносин. Саме сукупність цих відомостей використовувалася кредитодавцем для ідентифікації позичальниці в інформаційно-комунікаційній системі при укладенні електронного договору.

Фактично доводи відповідачки зводяться до простого заперечення факту укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів без наведення переконливих доказів на підтвердження своєї позиції. При цьому жоден із поданих нею доказів не спростовує встановленого судом алгоритму укладення електронного договору, факту використання її персональних даних, переходу права вимоги до позивача чи здійснення ініціювання платіжної операції.

Суд враховує, що відповідь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» не містить висновку про те, що кредитні кошти відповідачці не перераховувалися. Неможливість надання запитуваної інформації банк пов`язав виключно з тим, що у запиті був зазначений маскований номер платіжної картки, який не дозволяє ідентифікувати рахунок та його власника.

За своїм змістом така відповідь свідчить лише про неможливість виконання ухвали суду у запропонованому вигляді, але не містить відомостей, які б спростовували факт існування спірної платіжної операції або підтверджували її відсутність.

Крім того, відповідачка не надала жодного належного і допустимого доказу того, що її персональні дані або банківські реквізити були використані іншими особами без її волі, що кредитні кошти фактично не надходили на її рахунок, матеріали справи не містять доказів звернення до банку чи правоохоронних органів із заявами про шахрайське оформлення спірного кредиту. Саме лише заперечення факту укладення договору без наведення доказів, які б спростовували сукупність досліджених судом письмових та електронних доказів, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами кредитних правовідносин.

Не знайшли свого підтвердження й доводи відповідачки щодо відсутності у позивача права вимоги. Досліджені судом договори факторингу, витяги з реєстрів прав вимоги та інші письмові докази підтверджують послідовний перехід права грошової вимоги від первісного кредитора до Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» у порядку, передбаченому цивільним законодавством.

Посилання відповідачки на рішення Національного банку України щодо діяльності фінансових установ, матеріали перевірок, інформацію з офіційних джерел, а також на судові рішення, ухвалені в інших справах, суд відхиляє. Зазначені документи стосуються здійснення державного нагляду у сфері фінансових послуг або вирішення інших спорів, фактичні обставини яких не є тотожними обставинам цієї справи. Вони не спростовують встановлених судом фактів укладення сторонами кредитного договору, надання кредитних коштів, переходу права вимоги до позивача та існування непогашеної заборгованості.

Також суд перевірив правильність поданого позивачем розрахунку заборгованості. Відповідачка не надала власного альтернативного розрахунку, не навела конкретних арифметичних помилок або порушень умов договору при здійсненні нарахувань, а також не подала доказів виконання грошового зобов`язання, які могли б вплинути на визначений позивачем розмір заборгованості.

Оцінивши кожний доказ окремо та всі докази у їх сукупності відповідно до статей 7681, 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд доходить висновку, що надані позивачем докази є належними, допустимими, достовірними та достатніми для підтвердження факту укладення між сторонами Договору кредитної лінії № FSC134708483 від 11 вересня 2025 року, належного виконання первісним кредитодавцем своїх зобов`язань щодо надання відповідачці кредитних коштів, переходу права вимоги до позивача та наявності у відповідачки непогашеної заборгованості за основною сумою кредиту і процентами за користування ним.

Натомість наведені відповідачкою у відзиві доводи у переважній більшості не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, спростовуються дослідженими судом доказами або не стосуються предмета доказування у цій справі. Водночас окремі доводи відповідачки щодо необхідності ретельної перевірки належності та достатності наданих позивачем доказів були враховані судом під час дослідження матеріалів справи, витребування додаткових доказів та оцінки їх відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом.

Оскільки судом встановлено факт укладення між сторонами кредитного договору, належного виконання первісним кредитодавцем своїх зобов`язань щодо надання кредитних коштів, переходу права вимоги до позивача та невиконання відповідачкою обов`язку щодо повернення кредиту і сплати процентів, суд доходить висновку про наявність правових підстав для захисту порушеного права позивача шляхом стягнення заборгованості.

Поданий позивачем розрахунок заборгованості перевірений судом, відповідає умовам кредитного договору, арифметичних помилок не містить, а належних доказів його неправильності відповідачкою не надано.

За таких обставин позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором кредитної лінії № FSC134708483 від 11 вересня 2025 року у розмірі 10 197,00 грн, з яких 3 300,00 грн заборгованість за основною сумою кредиту та 6 897,00 грн заборгованість за процентами за користування кредитом, є обґрунтованими, підтверджуються належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Суд також враховує практику Європейського суду з прав людини щодо обов`язку національних судів мотивувати судові рішення. Так, у рішенні у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди наводити мотиви своїх рішень, однак цей обов`язок не може розумітися як вимога надавати детальну відповідь на кожен довід сторони. Межі такого обов`язку залежать від характеру рішення, різноманітності аргументів сторін та конкретних обставин справи. Водночас суд зобов`язаний надати оцінку тим доводам, які є істотними для вирішення спору.

У цій справі суд перевірив усі основні доводи відповідачки, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема щодо факту укладення кредитного договору, проходження процедури електронної ідентифікації, отримання кредитних коштів, переходу права вимоги до позивача та правильності визначення розміру заборгованості. Інші доводи відповідачки є похідними від наведених заперечень або виходять за межі предмета доказування у цій справі. Посилання відповідачки на діяльність інших фінансових установ, нормативно-правові акти Національного банку України, результати перевірок та судові рішення, ухвалені в інших справах, були судом перевірені, однак не приймаються до уваги, оскільки не стосуються встановлення юридично значущих обставин саме у цьому спорі, не спростовують належними та допустимими доказами встановлених судом фактів і не впливають на висновки суду щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі статтями 137, 141 Цивільного процесуального кодексу України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами за умови їх документального підтвердження та з урахуванням критеріїв співмірності, зокрема складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, витраченого на їх виконання, значення справи для сторони та ціни позову.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано договір про надання правничої допомоги, додаткову угоду до нього, ордер адвоката, акт приймання-передачі наданих послуг та платіжну інструкцію про оплату гонорару. Із зазначених документів убачається, що правнича допомога надавалася саме у справі щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за кредитним договором № FSC134708483 від 11 вересня 2025 року, а її вартість становила 5 000,00 грн, які позивачем сплачені адвокатському об`єднанню.

Заперечуючи проти стягнення зазначених витрат, відповідачка посилалася на їх неспівмірність зі складністю справи та шаблонний характер підготовлених процесуальних документів.

Оцінюючи наведені доводи, суд зазначає, що самі по собі вони не спростовують факту надання позивачу професійної правничої допомоги та не свідчать про відсутність підстав для компенсації відповідних витрат. Водночас питання про розмір витрат, які підлягають компенсації іншою стороною, вирішується судом з урахуванням критеріїв їх реальності, необхідності та співмірності.

Суд бере до уваги, що дана справа є типовим спором про стягнення заборгованості за кредитним договором, правове регулювання якого є усталеним. Позовна заява та інші процесуальні документи мають переважно стандартизований характер, а розгляд справи здійснювався у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін та без участі представника позивача у судових засіданнях. Суд враховує, що адвокатом було здійснено аналіз матеріалів справи, підготовлено позовну заяву та клопотання про витребування доказів, що були необхідними для належного захисту прав та інтересів позивача.

Разом із тим заявлений до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу 5 000,00 грн не повною мірою відповідає критеріям співмірності, визначеним статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України.

Враховуючи характер спірних правовідносин, незначну складність справи, обсяг фактично виконаної представником позивача роботи, порядок її розгляду, а також принципи розумності, справедливості та співмірності судових витрат, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають стягненню з відповідачки, до 3 000,00 грн.

На переконання суду, зазначений розмір є достатнім для компенсації позивачу необхідних витрат на професійну правничу допомогу, відповідає характеру та складності цієї справи і водночас не покладає на відповідачку надмірного фінансового тягаря.

З огляду на повне задоволення позовних вимог, відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» підлягають стягненню 2 662,40 грн судового збору та 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 2, 3, 1013, 19, 7681, 89, 133, 137, 141, 247, 258259, 263265, 268, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 40224607, місцезнаходження: 04073, місто Київ, проспект Степана Бандери, будинок 21, корпус В, офіс 1) заборгованість за Договором кредитної лінії № FSC134708483 від 11 вересня 2025 року у загальному розмірі 10 197,00 грн (десять тисяч сто дев`яносто сім гривень 00 копійок), яка складається з: 3 300,00 грн заборгованості за основною сумою кредиту; 6 897,00 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗІ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн (три тисячі гривень 00 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.