Рішення № 140036510, 23.09.2026, Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

Справа № 695/2535/26

номер провадження 2/695/2498/26

23 вересня 2026 року м. Золотоноша

Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі

судді Апанасенко К.І.,

за участю секретаря судового засідання Козлова Б.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» звернулося до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання споживчого кредиту.

Позов мотивує тим, що 11.03.2025 між ТОВ ФК «Сіроко фінанс» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 129655, за яким позикодавець надав відповідачу кредит у сумі 4000 грн. Відповідач свої обов`язки за вказаним договором не виконав, не повернув кредитні кошти та проценти за користування кредитом. Позивач стверджує, що на підставі укладеного з первісним кредитором договору факторингу він набув права вимоги до відповідача за вказаним правочином. Тому позивач просив суд стягнути з відповідача суму заборгованості за кредитним договором та судові витрати.

Ухвалою Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 18.06.2026 відкрито провадження в справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, але в позові просив здійснювати розгляд справи без його участі, на задоволенні позову наполягав, проти заочного розгляду справи не заперечував.

У судове засідання відповідач не з`явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, будь-яких заяв від нього на адресу суду не надходило.

Ухвалу про відкриття провадження та судові повістки суд двічі направляв відповідачу за його зареєстрованим місцем проживання, які відповідачем не були отримані та повернуті до суду з відміткою «адресат відсутній».

Отже, відповідач належним чином був повідомлений про день, час та місце розгляду справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 131 Цивільного процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до положень статті 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що належним чином повідомлений відповідач у судове засідання повторно не з`явився, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справу, про що вказано в позовній заяві, суд вважає за можливе, відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України, провести заочний розгляд справи.

Згідно з ч. 1 ст. 281 ЦПК України суд ухвалює провести заочний розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

11.03.2025 р. між ТОВ «Сіроко фінанс» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання споживчого кредиту № 129655, за яким ТОВ «Сіроко фінанс» зобов`язалося надати відповідачу кредит на споживчі потреби в сумі 4000 грн шляхом перерахування грошових коштів на банківську картку відповідача НОМЕР_1 , що зазначена позичальником в договорі. Додатком № 1 до цього договору сторони погодили таблицю обчислення загальної вартості кредиту.

Зазначений договір і додаток № 1 до нього підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 45QCk2.

Відповідно до умов Договору (п.2) строк кредиту 30 днів. Стандартна процентна ставка 0,01 % в день, комісія 25,21% від суми позики (є платою за надання такої позики) та становить 1008,4 грн. Пеня 5 % в день.

Як встановлено із копії платіжної інструкції ТОВ "ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ "ФІНЕКСПРЕС", 11.03.2025 здійснено успішний переказ на суму 4000 грн за номером платіжної картки № НОМЕР_1 , який збігається із реквізитами, зазначеними відповідачем ОСОБА_2 при укладенні Договору про надання споживчого кредиту № 129655 від 11.03.2025.

Згідно розрахунку заборгованості ТОВ «Сіроко Фінанс» заборгованість ОСОБА_2 за Договором позики № 129655 від 11.03.2025 становить 13020 грн, з яких : заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 4000 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 11,6 грн, заборгованість за пенею у розмірі 8000 грн, заборгованість за комісією у розмірі 1008,40 грн.

У подальшому, згідно Договору факторингу № 23072025 від 23.07.2025, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сіроко фінанс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс», ТОВ «Сіроко фінанс» відступило позивачу право вимоги до боржників, в тому числі і за договором № 129655 від 11.03.2025.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимог до Договору факторингу № 23072025 від 23.07.2025 ТОВ «ФК «Солвентіс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 13020 грн, з яких : заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 4000 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 11,6 грн, заборгованість за пенею у розмірі 8000 грн, заборгованість за комісією у розмірі 1008,40 грн.

Згідно платіжної інструкції № 857 від 29.07.2025 ТОВ ФК «Солвентіс» провело оплату ТОВ «Сіроко фінанс» за договором факторингу № 23072025 від 23.07.2025.

Позикодавець виконав свої зобов`язання з перерахування коштів позичальнику відповідачу, як установив суд.

Вирішуючи правовий спір між сторонами, що виник, суд керується такими нормами права.

Положеннями статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Статтею 12 Закону «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронна ідентифікація це процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи (п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1 та 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно із ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За твердженням позивача, відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Твердження позивача щодо невиконання повною мірою позичальником ОСОБА_1 зобов`язань та виникнення заборгованості за договором споживчого кредиту № 129655 від 11.03.2025 не спростовані належними та допустимими доказами.

При вирішенні спору суд керується принципом змагальності, згідно з яким учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Також кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12, ч.1 ст.81 ЦПК України).

Зважаючи на надані позивачем докази перерахування коштів відповідачу за кредитним договором і відсутність доказів повного погашення відповідної заборгованості, суд дійшов висновку про порушення відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором не повернення виданих йому кредитних коштів.

Відповідно до ст. 512, 514, 1077 ЦК України право вимоги до ОСОБА_1 за договором позики перейшло до позивача на підставі договору факторингу № 23072025 від 23.07.2025.

Щодо розміру права вимоги позивача суд установив наступне.

Відповідач не повернув позикодавцю кредитні кошти в сумі 4000 грн, як установлено вище. Щодо розміру процентів за користування кредитом, які підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.

Розрахунок процентів, проведений позикодавцем, передбачає їхній розмір 11,6 грн за період нарахування, який визначений у пункті 2.2 договору.

Суд перерахував відповідну суму заборгованості та враховуючи вище зазначені умови договору доходить висновку, що до стягнення з відповідача підлягають відсотки у розмірі 11,6 грн.

Відтак позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по кредиту в сумі 4000 грн та процентів за користуванням кредитом у сумі 11,6 грн, є обґрунтованими, доведеними належними, допустимими доказами та підлягають задоволенню.

Позивачем заявлена до стягнення комісія за видачу кредиту за договором про надання кредиту № 129655 від 11.03.2025 у сумі 1008,40 грн. Вирішуючи спір щодо підстав та розміру нарахованої позивачем комісії, суд керується таким.

Відповідно до п. 2.4 договору передбачено сплату комісії 25,21% від суми Кредиту, що дорівнює 1008,4 грн. Комісія включена до загальної вартості кредиту.

Спеціальним законодавством України прямо визначено можливість включати до тексту кредитних договорів із споживачами умови щодо нарахування комісії і в подальшому нараховувати її.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, умовами кредитного договору закріплена комісія за надання послуг (одноразова) у розмірі 1008,4 грн, що узгоджується з нормами законодавства.

Тому стягнення з відповідача на користь позивача комісії в сумі 1008,4 грн базується на нормах чинного законодавства та положеннях договору про споживчий кредит.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за пенею (штрафними санкціями), то суд не вбачає підстав до її стягнення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 18 "Прикінцевих та перехідних положень" ЦК України, який доповнений Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану" від 15.03.2022 №2120-IX та набрав чинності 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" від 22.11.2023 № 3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023, внесено зміни до Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" та пункт 6 викладено в новій редакції, яким передбачено умови звільнення споживача від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит, у тому числі від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності даним Законом України, у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності.

Указом Президента України №№64/2022 від 24.02.2022, який затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє на час розгляду справи.

Відповідно до ст.4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Згідно частин 2, 3 ст.66 Закон України "Про правотворчу діяльність", у разі виявлення колізії між кодексом і первинним законом пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі, якщо інше не передбачено таким кодексом. У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що прийняття законів, які регулюють однопредметні цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, можливе тільки з одночасним внесенням змін до цього Кодексу (аналогічного підходу дотримав Конституційний Суд України у рішенні від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012 (абзац сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини)). Якщо ЦК України та інший нормативно-правовий акт, який має юридичну силу закону України, містять однопредметні приписи різного змісту, то пріоритетними є приписи ЦК України (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 (пункт 17), від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (пункт 78), від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (пункт 69), від 03 жовтня 2023 року у справі № 686/7081/21(пункт 42), від 09 листопада 2023 року у справі № 420/2411/19 (пункт 75).

Відповідно до ч.1 ст.14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Враховуючи викладене та те, що заборгованість за пенею нарахована з 10.04.2025, тобто під час дії на всій території України воєнного стану, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення пункту 18 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, а не п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", оскільки норми ЦК України є пріоритетними над нормами Закону.

Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 6000 грн, викладені в позовній заяві, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. При цьому розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, у додатковій постанові ВС від 12.12.2019 у справі № 2040/6747/18.

Предметом позову в даній цивільній справі є задоволення стягнення заборгованості за кредитним договором на суму 13020грн.

Із досліджених судом матеріалів справи встановлено, що позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії таких документів: договору про надання правничої допомоги № 43657029_01 від 06.01.2026; акту приймання-передачі послуг з правничої допомоги; вартість послуг (прейскурант), в якому міститься перелік наданих правових послуг, а всього на суму 6000 грн.

Така вартість роботи адвоката, враховуючи витрачений ним час, незначну складність справи, критерій обґрунтованості та доцільності понесених витрат, визначається судом як завищена і не співмірна із затраченими зусиллями на підготовку матеріалів для подання позовної заяви до суду.

Тому, керуючись визначеними в ЦПК України критеріями, суд вважає справедливим, розумним, пропорційним та обґрунтованим відшкодування витрат на правничу допомогу в сумі 2 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при подачі позову до суду сплатив судовий збір у розмірі 2662,40 грн та заявив позовні вимоги про стягнення 13020 грн.

Суд задовольняє позовні вимоги на суму 5020 грн (4000+11,60+1008,40), що становить 38,56 % від ціни позову. Отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1026,62 грн.

Керуючись ст. 12, 13, 247, 258, 259, 263-265, 280-282, 354-355 ЦПК України, ст. 526, 1048, 1054 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» заборгованість у розмірі 5020 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» витрати, понесені у зв`язку зі сплатою судового збору, у розмірі 1026,62 гривень та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подана заява про перегляд заочного рішення або після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги заочне рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Солвентіс» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ 43657029).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Суддя К.І. Апанасенко