Ухвала суду № 140028630, 22.09.2026, Житомирський районний суд Житомирської області

Справа №278/3377/26

У Х В А Л А

22 вересня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючої судді Дубовік О. М., розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання представника Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Югтара» «Дніпрянська аграрна фірма ім. Солодухіна» - адвоката Кошляк Марії Ігорівни про закриття провадження у справі та представника ОСОБА_1 - адвоката Дзюбенка Сергія Петровича про закриття провадження у справі в частині позовних вимог у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Югтара» «Дніпрянська аграрна фірма ім. Солодухіна», ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головного сервісного центру МВС, про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу та відновлення становища, яке існувало до порушення, -

В С Т А Н О В И В :

У провадженні суду перебуває вказана цивільна справа. Ухвалою від 14 липня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

Позивач оспорює договір купівлі-продажу автомобіля RENAULT DUSTER, 2020 року випуску, VIN: НОМЕР_1 , від 29 жовтня 2024 року, укладений між підприємством та ОСОБА_2 , і просить відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення цього транспортного засобу від ОСОБА_1 у власність підприємства. Підставою позову Банк визначає відчуження боржником майна на шкоду кредитору за наявності невиконаних кредитних зобов`язань.

11 серпня 2026 року адвокат Кошляк М. І. подала клопотання про закриття провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України. Зазначила, що право Банку оспорювати відчуження автомобіля випливає з кредитних правовідносин між юридичними особами, а повернення майна підприємству свідчить про господарський характер спору. На підтвердження послалася на практику Верховного Суду та ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі № 191/3745/26.

12 серпня 2026 року адвокат Дзюбенко С. П. подав клопотання про закриття провадження в частині вимог, що стосуються ОСОБА_1 та повернення від неї автомобіля, на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України. Вважає, що Банк не є власником автомобіля, ОСОБА_1 є його добросовісним набувачем, а спірні правовідносини існують лише між Банком і підприємством. Також послався на пояснення Головного сервісного центру МВС щодо неможливості перереєстрації автомобіля в разі задоволення заявленої вимоги та на постанови Верховного Суду у справах № 523/9076/16-ц і № 638/3792/20.

Дослідивши клопотання та матеріали справи в межах порушених процесуальних питань, суд доходить наступних міркувань.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства або відсутній предмет спору. Застосування цих положень потребує встановлення відповідної процесуальної перешкоди для розгляду справи та не може підміняти вирішення заявлених позовних вимог по суті.

Щодо клопотання адвоката Кошляк М. І.

Частина перша статті 19 ЦПК України відносить до цивільної юрисдикції справи, що виникають із цивільних та інших приватноправових відносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. При визначенні юрисдикції необхідно оцінювати предмет позову, характер спірних матеріальних правовідносин і суб`єктний склад їх учасників у сукупності, а також ураховувати спеціальні приписи закону.

Пункт 1 частини першої статті 20 ГПК України передбачає господарську юрисдикцію спорів щодо правочинів у господарській діяльності, водночас установлюючи виняток для правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем. Окремо цією нормою врегульовано спори щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та/або фізичні особи підприємці.

У цій справі Банк не заявляє вимоги про стягнення кредитної заборгованості чи виконання договору поруки. Предметом судового розгляду є правомірність відчуження конкретного транспортного засобу за договором за участю фізичної особи та наявність підстав для його повернення від кінцевого набувача. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 беруть участь у цих відносинах як фізичні особи; обставин здійснення ними відповідних правочинів у межах підприємницької діяльності заявником не наведено.

Кредитні правовідносини пояснюють заявлений Банком інтерес в оспорюванні правочину, проте не змінюють правової природи договору купівлі-продажу. Намір кредитора повернути майно до майнової сфери боржника для можливого подальшого задоволення своїх вимог не тотожний укладенню договору для забезпечення виконання кредитного зобов`язання.

Клопотання не містить обґрунтування того, що предметом цього спору є саме заставлене майно в розумінні спеціального правила пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України. Так само не наведено відомостей про відкриття щодо підприємства провадження у справі про банкрутство, які давали б підстави застосувати спеціальний порядок розгляду майнових спорів за участю боржника.

Постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 та від 19 березня 2019 року у справі № 904/2526/18 стосуються вимог до фізичної особи поручителя за зобов`язанням між юридичними особами. Висновок щодо визначального значення складу сторін основного зобов`язання сформульовано саме для забезпечувальних правочинів. Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 травня 2026 року у справі № 910/8418/25 (910/3173/25) також стосується збереження господарської юрисдикції вимог до поручителя. Отже, ці висновки не свідчать про господарську юрисдикцію будь-якого спору щодо подальшого розпорядження майном боржника.

У постанові від 12 травня 2026 року у справі № 910/10905/21 Верховний Суд оцінював збереження корпоративного характеру спору після зміни предмета позову. Корпоративних правовідносин, подібних до тих, що досліджувалися в зазначеній справі, у розглядуваному клопотанні не наведено. Постанова від 21 лютого 2024 року у справі № 910/6925/22 стосується розмежування господарської та адміністративної юрисдикцій при оспорюванні рішення органу місцевого самоврядування. Вона не встановлює правила про господарську юрисдикцію виключно залежно від того, кому має бути повернуто майно.

Посилання на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду у справі № 191/3745/26 не звільняє суд від самостійного визначення юрисдикції відповідно до закону. Рішення іншого місцевого суду не є висновком Верховного Суду щодо застосування норми права, який підлягає врахуванню за частиною четвертою статті 263 ЦПК України, та саме по собі не становить підстави для закриття провадження.

Таким чином, наведені у клопотанні обставини не дають підстав віднести заявлений спір до господарської юрисдикції. Справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Щодо клопотання адвоката Дзюбенка С. П.

У постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду пов`язала закриття провадження через відсутність предмета спору з відсутністю неврегульованих питань між сторонами. Натомість незгода відповідача з правом позивача вимагати певного способу захисту не свідчить сама по собі про відсутність спору.

Банк заявив конкретну вимогу про повернення від ОСОБА_1 індивідуально визначеного автомобіля, яку її представник заперечує. Отже, між сторонами існують неврегульовані питання щодо правових підстав володіння цим майном та можливості його повернення за заявленим позовом. Обставин, які свідчили б про припинення цього спору або усунення розбіжностей між сторонами, у клопотанні не наведено.

Доводи про те, що Банк не є власником автомобіля, а ОСОБА_1 набула його добросовісно, стосуються обґрунтованості позову, наявності у позивача права чи охоронюваного законом інтересу та умов застосування обраного способу захисту. Ці питання входять до предмета судового дослідження та мають вирішуватися на підставі оцінки доказів під час розгляду справи по суті. Їх не можна ототожнювати з відсутністю предмета спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц розмежувала право позивача визначати відповідачів і обов`язок суду перевірити їх належність та обґрунтованість позову. Звернення з вимогою до неналежного відповідача тягне вирішення питання про відмову в позові до нього, а не автоматичне закриття провадження. Тому наведена представником практика не підтверджує заявленої ним процесуальної вимоги.

Посилання представника на пояснення Головного сервісного центру МВС щодо можливості перереєстрації автомобіля також не доводить відсутності предмета спору. Відповідні доводи можуть мати значення для оцінки належності й ефективності способу захисту, однак не усувають необхідності судового вирішення заявлених вимог. Саме лише заперечення можливості їх задоволення чи виконання майбутнього рішення не є підставою, передбаченою пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України.

Відмовляючи у закритті провадження, суд не встановлює фраудаторності правочину, недобросовісності набувача, належності чи неналежності відповідачів і не вирішує наперед питання про задоволення позову. Такі висновки можливі лише за результатами розгляду судом справи по суті з дотриманням засад змагальності та оцінкою доказів у їх сукупності на стадії ухвалення рішення.

Щодо територіальної підсудності, позов заявлено до кількох відповідачів, які проживають або знаходяться у різних місцях. За частиною п`ятнадцятою статті 28 ЦПК України такий позов може бути пред`явлено за місцем проживання або місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Зазначене у матеріалах місце проживання ОСОБА_1 - с. Дениші Житомирського району Житомирської області належить до територіальної юрисдикції цього суду. До неї заявлено самостійну майнову вимогу щодо автомобіля, який, за змістом позову та клопотання її представника, перебуває у її власності. Тому її участь не є суто формальною, а заперечення проти позову не свідчать про штучне визначення підсудності.

За таких обставин підстав для закриття провадження у справі повністю або в оспорюваній частині суд не встановив, у зв`язку з чим обидва клопотання задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 19, 28, 51, 89, 255, 258261, 263, 353 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні клопотання представника Дочірнього підприємства Товариства з обмеженою відповідальністю «Югтара» «Дніпрянська аграрна фірма ім. Солодухіна» - адвоката Кошляк Марії Ігорівни про закриття провадження у справі - відмовити.

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Дзюбенка Сергія Петровича про закриття провадження у справі - відмовити.

Окремому оскарженню ухвала не підлягає.

Суддя О.М. Дубовік