Ухвала суду № 140027716, 23.09.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/18609/26

Провадження № 4-с/161/89/26

У Х В А Л А

23 вересня 2026 року місто Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :

головуючого судді Гриня О. М.,

за участю секретаря судового засідання Шолом С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, -

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2026 року до Луцького міськрайонного суду Волинської області надійшла скарга ОСОБА_1 на на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління МЮУ щодо скасування арешту майна.

Скаргу обґрунтовано тим, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 05 січня 2011 року було порушено провадження у справі № 5004/20/11 про визнання банкрутом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), введено мораторій на задоволення всіх вимог кредиторів та накладено арешт на майно ОСОБА_1 .

27 вересня 2012 року, у даній справі Господарський суд Волинської області ухвалив - суб`єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) ліквідувати.

Як вбачається з інформації в «Спецпідрозділ» Автоматизованої системи

виконавче провадження № 24617775, в межах якого було накладено арешти за Реєстраційним номером обтяження Реєстраційний номер обтяження 10893154 зареєстрований 01 березня 2011 року, закінчене 14 березня 2011 року на підставі п.7 ч. 1 ст. 49 (визнання боржника банкрутом) на підставі постанови Господарського суду Волинської області № 5004/20/11 від 27 січня 2011 р.

виконавче провадження № 24617610, в межах якого було накладено арешти за Реєстраційним номером обтяження Реєстраційний номер обтяження 10893553 зареєстрований 02 березня 2011 року, закінчене 14 березня 2011 року на підставі п.7 ч 1 ст. 49 (визнання боржника банкрутом) на підставі постанови Господарського суду Волинської області № 5004/20/11 від 27 січня 2011 р.

виконавче провадження № 31825896, в межах якого було накладено арешти за Реєстраційним номером обтяження Реєстраційний номер обтяження 12311181 зареєстрований 23 березня 2012 року, закінчене 26 квітня 2012 на підставі п. 7 ч. 1 ст. 49 (визнання боржника банкрутом) на підставі постанови Господарського суду Волинської області № 5004/20/11 від 27 січня 2011 р.

виконавче провадження № 21011517, в межах якого було накладено арешти за Реєстраційним номером обтяження Реєстраційний номер обтяження 10181834 зареєстрований 27 серпня 2010 року, закінчене 10 лютого 2011 року на підставі п.7 ч. 1 ст. 49 (визнання боржника банкрутом) на підставі постанови Господарського суду Волинської області № 5004/20/11 від 27 січня 2011 року.

З наведеного вбачається, що всі вказані виконавчі провадження були закінчені у 2011-2012 році на підставі п. 7 ч. 1 ст. 49 (визнання боржником банкрутом) Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на той період, але арешт з належного, ОСОБА_1 , знято (скасовано) не було.

З інформації в «Спецпідрозділ» Автоматизованої системи зазначається що виконавче провадження № 26040410, в межах якого було накладено арешти за Реєстраційним номером обтяження Реєстраційний номер обтяження 11099247 зареєстрований 20 квітня 2011 р., закінчене 10 червня 2011 року на підставі п. 8 ч.1 ст. 49 (фактичне повне виконання рішення)

Але, закривши виконавче провадження № 26040410 на підставі п. 8 ч.1 ст. 49 (фактичне повне виконання рішення) Закону України «Про виконавче провадження» в редакції чинній на той період, арешт накладений на моє, ОСОБА_1 , майно не знято (не скасовано).

Окрім того, як вбачається з повідомлення виконуючого обов`язки начальника ВДВС у Луцькому районі ЛМУ МЮ, підставою для відмови у знятті (скасуванні) арешту за Реєстраційним номером обтяження 9851153 зареєстрований 21 травня 2010 на підставі постанова б/н від 21 травня 2010 року, є те що достовірно встановити в межах якого виконавчого провадження було накладено арешт нерухомого майна неможливо.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених ч. 1, 2 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження», не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону України «Про виконавче провадження».

Виконавчі провадження № 24617775, № 24617610, № 31825896, № 21011517 № 26040410, про стягнення з ОСОБА_1 , закінчені у 20111 - 2012 роках у встановлений Законом України «Про виконавче провадження» строк виконавчі документи повторно до виконання не пред`являлися, і станом на 24 серпня 2026 року на виконанні у ВДВС у Луцькому районі ЛМУ МЮ не має жодного виконавчого.

Враховуючи викладене скаржник вважає, що наявність протягом тривалого часу арештів, накладених державними виконавцями з метою виконання судового рішення, за умови відсутності відкритих виконавчих проваджень та можливості продовження примусового виконання судового рішення, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Та просить суд зобов`язати Відділ державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти (скасувати) арешт з майна, яке належить ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), за:

Реєстраційним номером обтяження 10893154 зареєстроване 01 березня 2011 року;

Реєстраційним номером обтяження 10893553 зареєстроване 02 березня 2011 року;

Реєстраційним номером обтяження 12311181 зареєстроване 23 березня 2012 року;

Реєстраційним номером обтяження 10181834 зареєстроване 27 серпня 2010 року;

Реєстраційним номером обтяження 11099247 зареєстроване 20 квітня 2011 року;

Реєстраційним номером обтяження 9851153 зареєстроване 21 травня 2010 року.

Виключити ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників.

Ухвалою судді від 03 вересня 2026 року прийнято до розгляду скаргу та відкрито провадження у цій справі.

Скаржник ОСОБА_1 в скарзі просив її розгляд провести без його участі за наявними в матеріалах справи документами.

Представник Відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління МЮУ в судове засідання не прибув, що не перешкоджає розгляду даної скарги.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що провадження у справі підлягає закриттю з таких підстав.

Суд установив, що виконавчі провадження в межах, яких було накладено арешт на майно (реєстраційні номери обтяжень: № 10893154 ВП № 24617775; № 10893553 ВП 24617610; № 12311181 ВП 31825896; № 10181834 ВП 21011517) завершені на підставі п. 7 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (визнання боржника банкрутом.), виконавче провадження 26040410 реєстраційний номер обтяження № 11099247 завершено на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (фактичне повне виконання рішення), щодо обтяження реєстраційний № 9851153, згідно відповіді Відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління МЮУ, достовірно встановити в межах якого виконавчого провадження було накладено арешт нерухомого майна неможливо.

Судом також встановлено, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 05 січня 2011 року було порушено провадження у справі про визнання банкрутом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 27 вересня 2011 року затверджено представлений суду звіт ліквідатора суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 . Суб`єкта підприємницької діяльності-фізичну особу ОСОБА_1 ліквідовано. Зобов`язати державного реєстратора вчинити дії, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та спрямовані на припинення державної реєстрації суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 . Провадження у справі про банкрутство суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_1 припинено.

Відповідно до ч. 1 ст. 38 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який був чинним станом на 27 вересня 2011 року, з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури скасовується арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, чи інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 вказаного закону суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Аналогічні за змістом норми з 21 жовтня 2019 року було закріплено у ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), у межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника, у тому числі спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України.

Отже процесуальний закон встановив імперативне правило виключної підсудності справ про банкрутство та справ у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство. Тобто законодавець указав, що у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» містяться процесуальні норми, які передбачають особливості розгляду справ указаної категорії.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» втратив чинність з 21 жовтня 2019 року, з набранням чинності КУзПБ. Відтак можна зробити висновок, що вказаний КУзПБ передбачає також особливості розгляду справ про банкрутство, що і підтверджено у статті 7 цього Кодексу.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у її постановах від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (провадження № 12-143гс19), відступати від яких правових підстав немає ( https://reyestr.court.gov.ua/Review/137649353 ).

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

У разі відсутності спеціальної норми, щодо вирішення певних процесуальних питань, які виникають при розгляді заяв, пов`язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах, до таких заяв можуть застосовуватись положення ЦПК України, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема статті 255 ЦПК України, яка стосується розгляду заяв у позовному провадженні.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 255 Цивільного процесуального кодексу України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без винесення судового рішення у зв`язку із виявленням після відкриття провадження обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи. Отже, підставами закриття провадження в справі є обставини, які підтверджують: 1) неправомірність виникнення процесу, 2) неможливість його подальшого продовження, 3) недоцільність його продовження. Тому закриття провадження в справі виключає можливість повторного порушення в суді тотожної справи.

На підставі наведеного та керуючись ст. 255, 256 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Закрити провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Відділу державної виконавчої служби у Луцькому районі Волинської області Львівського міжрегіонального управління МЮУ щодо скасування арешту майна.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складений та підписаний 23 вересня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області О. М. Гринь