Рішення № 140024731, 24.09.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Рівне№460/10868/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій.

Ухвалою судді Дорошенко Н.О. від 27.06.2025 відкрито провадження в адміністративній справі №460/10868/25. Розгляд справи провести за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

01.09.2026 року на підставі розпорядження керівника апарату Рівненського окружного адміністративного суду від 01.09.2026 року №237 проведений повторний автоматизований розподіл даної справи у зв`язку із відрахуванням зі штату Рівненського окружного адміністративного суду судді Дорошенко Н.О.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду справи № 460/10868/25 визначено суддю Друзенко Н.В.

Ухвалою суду від 03.09.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Згідно з позовною заявою, вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що 06.03.2025 він звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», однак рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.03.2025 №192650013219 йому відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач зазначає, що при визначенні його страхового стажу відповідачем не враховано підтверджені трудовою книжкою та іншими документами періоди роботи на території Російської Федерації з 07.05.1992 по 10.03.1994, з 26.09.1997 по 15.11.1998 та з 19.05.2014 по 05.10.2017, а також не здійснено пільгового обчислення відповідних періодів роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Вважає, що припинення участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення не може бути підставою для неврахування трудового стажу, набутого ним у період дії цієї Угоди. З огляду на наведене, позивач вважає протиправним неврахування спірних періодів трудової діяльності до його страхового стажу та прийняте у зв`язку з цим рішення про відмову у призначенні пенсії за віком і просить суд відновити його порушене право на пенсійне забезпечення.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому виклав свої заперечення проти позову, зазначивши, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими. Вказує, що за результатами розгляду заяви позивача від 06.03.2025 його страховий стаж за наданими документами та даними персоніфікованого обліку становив 13 років 6 місяців 21 день, а стаж для визначення права на пенсію з урахуванням формуляру щодо роботи у Литовській Республіці 19 років 9 місяців 9 днів, що було недостатнім для призначення пенсії за віком. Зазначає, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи на території Російської Федерації з 07.05.1992 по 10.03.1994, з 26.09.1997 по 15.11.1998 та з 19.05.2014 по 05.10.2017 у зв`язку з припиненням з 19.06.2023 участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення, а підстави для пільгового обчислення зазначених періодів роботи як роботи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відсутні, оскільки такий стаж набутий після 01.01.1992, відсутній строковий трудовий договір та відомості про сплату страхових внесків. Водночас відповідач зазначає, що після повторного звернення позивача 11.06.2025 та надходження формуляру зв`язку з Литовської Республіки його страховий стаж визначено тривалістю 20 років 9 місяців 9 днів та рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 19.06.2025 №172550003398 йому призначено пенсію за віком з 11.06.2025. Вважаючи рішення від 14.03.2025 №192650013219 прийнятим відповідно до вимог чинного законодавства та за відсутності на момент його прийняття необхідного страхового стажу, відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 06.03.2025 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, зазначену заяву відповідно до принципу екстериторіальності передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області, яким здійснено перевірку поданих позивачем документів та наявних відомостей щодо набутого ним страхового стажу.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 , трудова діяльність ОСОБА_1 розпочалася 31.03.1981, коли відповідно до наказу від 31.03.1981 №71-к його було прийнято на посаду бригадира-механіка Жовтневого ЛМУ Ширяївської лісомеліоративної станції. 13.04.1981 позивача звільнено у зв`язку з призовом до лав Радянської Армії відповідно до наказу від 07.04.1981 №78-к. Згідно із записами трудової книжки та відомостями військового квитка НОМЕР_2 у період з 24.04.1981 по 30.05.1983 ОСОБА_1 проходив військову службу в лавах Радянської Армії. Після завершення військової служби, 15.08.1983, відповідно до наказу №006-к від 15.08.1983 позивача прийнято на посаду механіка з РММ Костопільського мехлісопункту, звідки 22.02.1985 його звільнено за власним бажанням на підставі наказу №27-к від 22.02.1985.

Відповідно до подальших записів трудової книжки, 12.03.1985 ОСОБА_1 прийнято на посаду інженера-будівельника Вербського виробничого відділення сільгосптехніки згідно з наказом №51-к від 12.03.1985. У зв`язку з ліквідацією Вербського виробничого відділення сільгосптехніки та скасуванням Держкомсільгосптехніки СРСР 01.04.1986 позивача переведено до Вербського РТП працівником з капітального ремонту, про що видано наказ №89-к від 31.03.1986. Надалі, 24.12.1987, позивача звільнено у зв`язку з переведенням до Дубенської райсільгоспхімії, а 25.12.1987 прийнято помічником бригадира Дубно Р-о «Сільгоспхімія» в порядку переведення з Вербського РТП. 01.04.1988 позивача тимчасово переведено бригадиром транспортної бригади, а 16.06.1988 звільнено у зв`язку зі скороченням штату працівників.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 , 18.08.1988 ОСОБА_1 прийнято на роботу до колгоспу ім. Шевченка слюсарем, де він працював до 20.01.1992 та був звільнений за власним бажанням. У подальшому, з 07.05.1992, позивач здійснював трудову діяльність вахтово-експедиційним методом, а 10.03.1994 був звільнений у зв`язку зі зміною істотних умов праці. 23.06.1994 його прийнято до цеху кріплення свердловин водієм 2 класу, а 01.11.1994 переведено машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду. 31.12.1994 позивача звільнено у зв`язку з переведенням на роботу до АТЗТ «Руско-нафта», де з 01.01.1995 його прийнято в порядку переведення машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду вахтово-експедиційним методом. 10.12.1995 позивача звільнено в порядку переведення до ЗАТ «Бікон», а з 11.12.1995 прийнято за переведенням машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду цеху кріплення свердловин, звідки 14.10.1996 звільнено за власним бажанням.

Згідно з подальшими записами трудової книжки, 26.09.1997 ОСОБА_1 прийнято на посаду машиніста парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду для виконання роботи вахтово-експедиційним методом. 09.02.1998 дочірнє відкрите акціонерне товариство «Славнафта-Мегіоннафтогазгеологія» було перетворено у закрите акціонерне товариство «Геонафта», при цьому позивач продовжив працювати на попередній посаді, а 15.11.1998 його було звільнено. У подальшому, 24.03.2008, позивача прийнято до транспортної служби машиністом ППДУ 6 розряду вахтово-експедиційним методом, а 10.10.2008 трудовий договір із ним припинено за ініціативою працівника.

Таким чином, відомості щодо трудової діяльності позивача, у тому числі щодо роботи вахтово-експедиційним методом на території Російської Федерації, відображені безпосередньо у його трудовій книжці із зазначенням дат прийняття на роботу, переведення та звільнення, найменувань підприємств, посад, а також відповідних наказів, на підставі яких внесено такі записи. При зверненні із заявою про призначення пенсії зазначена трудова книжка була надана позивачем територіальному органу Пенсійного фонду України та враховувалася останнім при вирішенні питання про наявність необхідного страхового стажу.

Крім того, як вбачається з довідки від 10.10.2023 №9225 про нараховану заробітну плату та інші виплати, ОСОБА_1 здійснював трудову діяльність у ТзОВ «УСВА» у Литовській Республіці. Відомості про трудову діяльність позивача за межами України також були предметом дослідження територіального органу Пенсійного фонду України під час визначення тривалості його страхового стажу та вирішення питання про наявність права на призначення пенсії за віком.

Як вбачається з матеріалів пенсійної справи та відзиву відповідача, за результатами опрацювання поданих ОСОБА_1 документів і відомостей системи персоніфікованого обліку Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області страховий стаж позивача визначено тривалістю 13 років 6 місяців 21 день. Водночас стаж для визначення права на пенсію з урахуванням формуляру щодо страхового стажу, набутого позивачем у Литовській Республіці, визначено тривалістю 19 років 9 місяців 9 днів.

Судом встановлено, що при обчисленні страхового стажу ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не зараховано періоди його роботи на території Російської Федерації, а саме: з 07.05.1992 по 10.03.1994, з 26.09.1997 по 15.11.1998 та з 19.05.2014 по 05.10.2017. Як вбачається з відзиву, періоди з 07.05.1992 по 10.03.1994 та з 26.09.1997 по 15.11.1998 підтверджувалися, зокрема, довідкою від 26.10.2020 №284, а період з 19.05.2014 по 05.10.2017 довідкою від 12.10.2020 №13. Підставою для неврахування зазначених періодів відповідач визначив припинення з 19.06.2023 участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Поряд із цим, з матеріалів справи вбачається, що періоди роботи позивача на території Російської Федерації з 07.05.1992 по 10.03.1994, з 26.09.1997 по 15.11.1998 та з 19.05.2014 по 05.10.2017 не були враховані відповідачем також у пільговому обчисленні із застосуванням кратності, передбаченої для працівників, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Як зазначено відповідачем у відзиві, підставами для такого неврахування визначено те, що відповідний стаж набутий після 01.01.1992, припинення Україною участі у зазначеній міжнародній Угоді, відсутність строкового трудового договору та відсутність інформації про сплату страхових внесків.

Щодо трудової діяльності позивача у Литовській Республіці, то під час первинного розгляду його заяви пенсійним органом зазначено, що період роботи з січня по листопад 2024 року може бути зарахований до страхового стажу після надходження відповідного формуляру зв`язку компетентного органу Литовської Республіки.

За наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 06.03.2025 та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 14.03.2025 №192650013219, яким позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV у зв`язку з відсутністю необхідної тривалості страхового стажу. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для відмови у призначенні пенсії стало саме встановлення пенсійним органом недостатності набутого позивачем страхового стажу для призначення пенсії за віком.

Як вбачається з матеріалів справи, про прийняте рішення від 14.03.2025 №192650013219 позивачу стало відомо 03.04.2025. Не погоджуючись із визначеною пенсійним органом тривалістю страхового стажу та прийнятим за результатами розгляду його заяви рішенням про відмову у призначенні пенсії за віком, позивач зазначив про неврахування відповідачем відомостей, що містяться у трудовій книжці та інших поданих документах, зокрема щодо періодів його трудової діяльності за межами України.

Водночас з матеріалів справи судом встановлено, що після прийняття оскаржуваного рішення ОСОБА_1 11.06.2025 повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, долучивши до неї лист щодо надходження формуляру зв`язку з Литовської Республіки. Вказану заяву за принципом екстериторіальності передано на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Закарпатській області. За результатами опрацювання наданих документів страховий стаж позивача визначено тривалістю 20 років 9 місяців 9 днів.

Згідно з матеріалами пенсійної справи, під час повторного розгляду питання про призначення пенсії до страхового стажу ОСОБА_1 зараховано період навчання з 01.09.1977 по 21.02.1981, період роботи з 31.03.1981 по 13.04.1981, період військової служби з 24.10.1981 по 30.05.1983, періоди трудової діяльності з 15.08.1983 по 22.02.1985, з 12.03.1985 по 24.12.1987, з 25.12.1987 по 16.06.1988, з 15.08.1988 по 31.12.1990, з 01.01.1991 по 31.12.1991, з 23.06.1994 по 31.12.1994, а також періоди трудової діяльності у Литовській Республіці з 14.12.2017 по 31.12.2017, з 01.01.2018 по 31.12.2018, з 01.01.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023 та з 01.01.2024 по 28.02.2025.

За результатами розгляду повторної заяви ОСОБА_1 від 11.06.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято рішення від 19.06.2025 №172550003398 про призначення позивачу пенсії за віком з 11.06.2025.

Отже, як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв`язку з визначенням територіальним органом Пенсійного фонду України тривалості страхового стажу ОСОБА_1 , неврахуванням окремих періодів його трудової діяльності на території Російської Федерації, у тому числі питанням їх обчислення із застосуванням пільгової кратності, передбаченої для роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, а також прийняттям Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області рішення від 14.03.2025 №192650013219 про відмову у призначенні пенсії за віком.

З урахуванням наведених обставин позивач не погодився з рішенням пенсійного органу та визначеним ним порядком обчислення страхового стажу, у зв`язку із чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З 01.01.2004 набрав чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Згідно з пунктом першим частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною четвертою статті 24 Закону № 1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

Відповідно до пункту 5 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV період роботи до 1 січня 1991 року в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 1 січня 1991 року.

Пільгове обчислення страхового стажу застосовується для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та на яких поширювалися пільги, передбачені для працюючих в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, відповідно до Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", постанови Ради Міністрів Союзу РСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Пільгове обчислення страхового стажу провадиться на підставі трудової книжки, або письмового трудового договору, або довідки, в яких зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, та користування пільгами, передбаченими вищезазначеними нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

При цьому пункт 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, доповнює, що у якості документів про стаж, які передбачені вищезазначеним Порядком підтвердження наявного трудового стажу, за період роботи до 01.01.1991 на Крайній Півночі чи в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, а також на острові Шпіцберген можуть надаватись договори або інші документи, що підтверджують право працівника на пільги, передбачені для осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі чи місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Перелік районів Крайньої Півночі і місцевостей, прирівняних до районів Крайньої Півночі, на яких розповсюджується дія Указів Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 і від 26.09.1967 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", визначений постановою Ради Міністрів СРСР від 10.11.1967 № 1029.

Відповідно до пункту 110 Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, затвердженого постановою ради Міністрів СРСР від 3 серпня 1972 року № 590, робота в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, з 1 березня 1960 року зараховується в стаж в полуторному розмірі за умови, якщо працівник мав право на пільги, встановлені статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, працюючих в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

Відповідно до пункту "д" статті 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про упорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", робітникам, які переводяться, направляються або запрошуються на роботу в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, з інших місцевостей держави, на умовах укладення ними трудових договорів на роботу в цих районах на строк 5 років, а на островах Північного Льодовитого океану два роки, надавати додаткові наступні пільги: зараховувати один рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців при обчисленні стажу, який дає право на отримання пенсії за віком і по інвалідності. Пільги, які передбачені цією статтею, надаються також особам, які прибули в райони Крайньої Півночі і в місцевості, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, за власним бажанням і які уклали строковий договір про роботу в цих районах.

Указом Президії Верховної Ради Союзу РСР від 26.09.1967 № 1908-VII "Про розширення пільг на осіб, що працюють у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" скорочено тривалість трудового договору, який надає право на отримання пільг, передбачених статтею 5 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, а саме зарахування одного року роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, за один рік і шість місяців роботи при обчисленні стажу, що дає право на отримання пенсії за віком та по інвалідності, виключно працівникам, які прибули на роботу в райони Крайньої Півночі та місцевості, прирівняні до районів Крайньої Півночі з інших місцевостей країни за умови укладення ними трудового договору про роботу в цих районах строком на три роки.

Пунктом третім постанови Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" передбачено, що працівникам, які користуються в даний час пільгами, кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, які прирівнюються до районів Крайньої Півночі, до 01.03.1960 зараховувати за два роки роботи при розрахунку стажу для отримання пенсії за віком, по інвалідності і за вислугу років, а після 01.03.1960 за один рік і шість місяців роботи при обрахуванні стажу для отримання пенсії за віком і по інвалідності.

Згідно з пунктом 1, 2 Розділу 1 Інструкції про порядок надання пільг особам, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, затвердженої постановою Державного комітету Ради Міністрів СРСР з питань праці і заробітної плати Президії Всесоюзної Центральної Ради професійних спілок від 16.12.1967 № 530/П-28, пільги, встановлені Указами Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960 "Про впорядкування пільг для осіб, що працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" і від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, що працюють з районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", надаються всім робочим і службовцям (в тому числі місцевим жителям і іншим особам, прийнятим на роботу на місці) державних, кооперативних і громадських підприємств, установ, організацій, що знаходяться в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

Пільги, передбачені статтями 1, 2, 3, 4 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 10 лютого 1960 року, з урахуванням змін та доповнень, внесених Указом від 26 вересня 1967 року, надаються незалежно від наявності письмового строкового трудового договору.

Системний аналіз наведених вище положень дає змогу дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність наступних обставин:

1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях;

2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії ВР СРСР від 10 лютого 1960 року та від 29 вересня 1967 року та Постановою Ради Міністрів Союзу РСР від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі".

При цьому основним документом, підтверджуючим факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, є її трудова книжка.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 266/258/16-а.

Крім того, у постановах від 15.01.2021 у справі № 348/2319/16-а, від 10.01.2019 у справі № 352/1612/15а та від 18.06.2020 у справі № 537/1415/17 Верховний Суд зазначив, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка, або письмовий трудовий договір, або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі.

При цьому відповідачем не заперечується той факт, що позивач працював в районах Крайньої Півночі.

Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).

Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Відтак, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , 06.03.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. Зазначена заява за принципом екстериторіальності була передана на розгляд Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами опрацювання поданих позивачем документів та відомостей системи персоніфікованого обліку відповідачем визначено страховий стаж ОСОБА_1 тривалістю 13 років 6 місяців 21 день, а стаж для визначення права на пенсію з урахуванням формуляру щодо стажу, набутого у Литовській Республіці, 19 років 9 місяців 9 днів.

При цьому до страхового стажу позивача відповідачем не зараховано періоди його роботи на території Російської Федерації з 07.05.1992 по 10.03.1994, з 26.09.1997 по 15.11.1998 та з 19.05.2014 по 05.10.2017. Періоди з 07.05.1992 по 10.03.1994 та з 26.09.1997 по 15.11.1998 підтверджувалися, зокрема, довідкою від 26.10.2020 №284, а період з 19.05.2014 по 05.10.2017 довідкою від 12.10.2020 №13.

Крім того, відомості про трудову діяльність позивача відображені у трудовій книжці серії НОМЕР_1 із зазначенням відповідних дат прийняття на роботу, переведення та звільнення, посад, підприємств і наказів, на підставі яких вносилися відповідні записи. Зокрема, з 07.05.1992 позивач здійснював трудову діяльність вахтово-експедиційним методом до 10.03.1994, а з 26.09.1997 був прийнятий машиністом парової пересувної депарафінізаційної установки 6 розряду для виконання роботи вахтово-експедиційним методом та працював до 15.11.1998.

Отже, сам факт здійснення позивачем трудової діяльності у відповідні періоди підтверджується не лише його поясненнями, а належними письмовими доказами, зокрема трудовою книжкою та довідками від 26.10.2020 №284 і від 12.10.2020 №13.

Поряд із цим, підставою для неврахування зазначених періодів до страхового стажу відповідач визначив припинення з 19.06.2023 участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Надаючи оцінку таким мотивам відповідача, суд враховує, що Угода про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення була укладена 13.03.1992.

Статтею 1 цієї Угоди було передбачено, що пенсійне забезпечення громадян держав учасниць Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Відповідно до статті 6 Угоди для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав учасниць Угоди враховувався трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності Угодою.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 прийнято рішення про вихід України із зазначеної Угоди. Водночас сам факт припинення для України дії міжнародного договору не змінює фактичної обставини здійснення позивачем трудової діяльності у період, коли відповідні правовідносини виникли та існували.

У цьому контексті суд зазначає, що спірні періоди роботи позивача мали місце у 19921994, 19971998 та 20142017 роках, тобто задовго до припинення участі України у зазначеній Угоді. Відтак вирішення питання про можливість їх зарахування до страхового стажу потребувало від пенсійного органу правової оцінки законодавства та міжнародних договорів, чинних саме у відповідні періоди трудової діяльності позивача, а не лише посилання на припинення дії міжнародного договору на час звернення особи за призначенням пенсії.

Суд зауважує, що правова визначеність у сфері пенсійного забезпечення передбачає необхідність належної оцінки правових наслідків трудової діяльності, фактично здійсненої особою та документально підтвердженої у період дії відповідного правового регулювання. Подальша зміна міжнародно-правового регулювання сама по собі не спростовує факту трудової діяльності та не усуває обов`язку пенсійного органу надати належну правову оцінку документам, якими така діяльність підтверджується.

У спірному рішенні такої комплексної оцінки наданим позивачем документам та правовому регулюванню відповідних періодів роботи не наведено.

З матеріалів справи судом також встановлено, що за результатами розгляду заяви від 06.03.2025 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення від 14.03.2025 №192650013219 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, яке оформлено повідомленням від 17.03.2025 №1700-0207-8/18570.

При цьому матеріалами справи підтверджено, що після прийняття оскаржуваного рішення позивач 11.06.2025 повторно звернувся із заявою про призначення пенсії за віком, додавши відомості щодо надходження формуляру зв`язку з Литовської Республіки.

За результатами розгляду цієї заяви Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області страховий стаж позивача визначено вже тривалістю 20 років 9 місяців 9 днів, а рішенням від 19.06.2025 №172550003398 ОСОБА_1 призначено пенсію за віком з 11.06.2025.

Наведене додатково свідчить, що обсяг страхового стажу позивача та його право на пенсію безпосередньо залежали від повноти дослідження пенсійним органом усіх документально підтверджених періодів трудової діяльності.

Щодо вимоги позивача про зарахування періодів роботи у місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у пільговому обчисленні один рік роботи за один рік і шість місяців суд виходить з наступного.

Пунктом 5 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV передбачено, що період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього Союзу РСР, зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Цією ж нормою передбачено, що пільгове обчислення страхового стажу застосовується до осіб, які працювали в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях та на яких поширювалися відповідні пільги згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10.02.1960, постановою Ради Міністрів СРСР від 10.02.1960 №148 та Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.09.1967.

Водночас усі періоди, щодо яких у цій справі виник спір про застосування коефіцієнта 1,5, припадають на час після 01.01.1991.

Верховний Суд у постанові від 14.03.2023 у справі №160/20914/21, розглядаючи аналогічне питання щодо можливості пільгового обчислення стажу роботи в районах Крайньої Півночі після 01.01.1991, дійшов висновку, що положення Закону №1788-XII та Закону №1058-IV такого пільгового обчислення за періоди після 01.01.1991 не передбачають. Верховний Суд також зазначив, що відповідної пільги не встановлюють ні Угода від 13.03.1992, ні Тимчасова угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації від 15.01.1993.

Водночас наведене не звільняло відповідача від обов`язку вирішити окреме питання щодо зарахування фактично відпрацьованих позивачем періодів до його страхового стажу в календарному обчисленні та надати оцінку наданим на їх підтвердження документам.

Таким чином, суд розмежовує питання зарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу як таких та питання застосування до них коефіцієнта 1,5. Відсутність законодавчих підстав для пільгового обчислення періодів роботи після 01.01.1991 сама по собі не є підставою для неврахування документально підтвердженого періоду роботи в календарному обчисленні.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою воно надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; пропорційно та своєчасно.

За змістом частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи оскаржуване рішення за наведеними критеріями, суд дійшов висновку, що відповідач не забезпечив повного та всебічного дослідження документів позивача, не надав належної оцінки трудовій книжці та довідкам від 26.10.2020 №284 і від 12.10.2020 №13, а питання щодо відповідних періодів роботи фактично пов`язав із припиненням участі України у міжнародній Угоді без належного дослідження правового режиму, який діяв у періоди фактичного здійснення позивачем трудової діяльності.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.03.2025 №192650013219, оформлене повідомленням від 17.03.2025 №1700-0207-8/18570, не відповідає критерію обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, установленому частиною другою статті 2 КАС України, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Водночас, оскільки вирішення питання про призначення пенсії потребує здійснення пенсійним органом відповідного розрахунку страхового стажу з урахуванням правової оцінки суду та всіх документів пенсійної справи, належним і ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати спірний стаж та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2025 про призначення пенсії за віком та прийняти за результатами такого розгляду відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів обставин, на яких ґрунтуються заперечення, а позивач довів ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Отже, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.03.2025 №192650013219, оформленого повідомленням від 17.03.2025 №1700-0207-8/18570, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.03.2025 з урахуванням правової оцінки суду.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до положень статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення від 14 березня 2025 року №192650013219, що оформлене повідомленням № 1700-0207-8/18570 від 17 березня 2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до стажу ОСОБА_1 періоди роботи в місцевості прирівняній до Крайньої Півночі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , прийнявши відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні нішої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 24 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - Головне управління пенсійного фонду України в Донецькій області (вул. Генерала Батюка, 8,м. Слов`янськ,Краматорський р-н, Донецька обл.,84116, ЄДРПОУ/РНОКПП 13486010)

Суддя Н.В. Друзенко