Рішення № 140024729, 24.09.2026, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

24 вересня 2026 року м. Рівне№460/15029/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАЛЕР-А" до Рівненської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЛЕР-А" (далі - позивач) звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Рівненської митниці (далі - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати рішення Рівненської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів: № UA204000/2026/000029/2 від 05.06.2026; № UA204000/2026/000030/2 від 15.06.2026. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що при митному оформленні товарів ним подано митному органу всі документи, які підтверджували заявлену митну вартість товару за основним методом - за ціною договору і містили необхідні відомості щодо ціни товару та числових значень складових його митної вартості та у своїй сукупності дозволяли перевірити правильність її визначення. На переконання позивача, наведені митним органом у спірному рішенні зауваження не свідчать про неповноту чи недостовірність відомостей щодо митної вартості товару, а застосування резервного методу здійснено без належного обґрунтування. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечив. Вказав, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, містили неточності та не підтверджували у повному обсязі числові значення складових митної вартості, а витребувані митницею додаткові документи декларантом у повному обсязі не надано. На думку відповідача, це унеможливило визначення митної вартості товару за основним методом та зумовило необхідність її визначення за резервним методом.

Ухвалою суду від 12.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем 25.08.2026 подано до суду клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 26.08.2026 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні.

Розглянувши заяви по суті, з`ясувавши обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕР-А» та компанією «DomTrans Michal Domagala» 01.01.2024 укладено договір № UA-PL-0101-24 купівлі-продажу автомобілів, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передавати у власність покупця вживані автомобілі, перелік, характеристики та ціна яких визначаються у рахунках-фактурах, що є невід`ємною частиною договору.

На підставі рахунку-фактури № DK10334048-V від 28.04.2026 позивач придбав автомобіль марки PEUGEOT, модель 5008, VIN НОМЕР_1 , за ціною 9635,00 євро.

Вартість автомобіля оплачена позивачем продавцю банківським переказом.

Для перевезення автомобіля позивач уклав договір-заявку №020626 від 02.06.2026. Загальна вартість перевезення двох транспортних засобів становила 22155,00 грн, при цьому відповідно до довідки про транспортні витрати на перевезення автомобіля PEUGEOT 5008 припадало 11077,50 грн.

05.06.2026 позивач подав митну декларацію №26UA204130011356U5, визначивши митну вартість товару за першим методом - за ціною договору.

За результатами митного контролю відповідач прийняв рішення про коригування митної вартості товарів № UA204000/2026/000029/2 від 05.06.2026, яким митну вартість автомобіля визначено із застосуванням резервного методу у сумі 11000,00 євро.

Підставами невизнання заявленої митної вартості в рішенні зазначено те, що свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу містить відомості про особу, яка не відповідає продавцю чи покупцю, копія декларації країни відправлення не містить відміток митниці відправлення та не була виявлена митним органом у відповідній електронній базі.

Як джерело цінової інформації відповідач використав митну декларацію від 03.04.2026 №26UA205170006661U1, за якою митну вартість іншого автомобіля визначено на рівні 11000,00 євро.

Крім того, на підставі рахунку-фактури №FV26025838-V від 17.04.2026 позивач придбав автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER, VIN НОМЕР_2 , за ціною 4545,00 євро.

Зазначена сума перерахована продавцю відповідно до платіжної інструкції №14 від 24.04.2026.

15.06.2026 позивач подав митну декларацію №26UA204130012092U9, заявивши митну вартість транспортного засобу за першим методом.

Під час митного оформлення позивачем додатково надано коригуючий рахунок-фактуру FV26025838-V від 17.04.2026, у якому зазначені реквізити договору №UA-PL-0101-24 від 01.01.2024.

Рішенням Рівненської митниці № UA204000/2026/000030/2 від 15.06.2026 митну вартість транспортного засобу скориговано із застосуванням резервного методу до 6500,00 євро.

Підставами такого коригування відповідач зазначив відсутність реквізитів зовнішньоекономічного договору в первинному інвойсі, сумніви щодо коригуючого інвойсу через відсутність на ньому відміток митниці, невідповідність особи, зазначеної у реєстраційному документі, продавцю та покупцю, а також зауваження до експортної декларації.

При цьому з документів, поданих до митного оформлення, вбачалося, що автомобіль VOLKSWAGEN TRANSPORTER був пошкоджений внаслідок ДТП, мав пошкодження переднього та заднього бамперів, передніх правих дверей, двигун автомобіля не працював, транспортний засіб не заводився.

Як джерело цінової інформації відповідач використав митну декларацію від 09.06.2026 №26UA408040002973U0, визначивши митну вартість у сумі 6500,00 євро.

Не погоджуючись із такими рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей та базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частиною другою статті 53 Митного кодексу України визначено документи, які підтверджують митну вартість товарів.

За змістом частини третьої статті 53 Митного кодексу України обов`язок декларанта надати додаткові документи виникає у разі, якщо документи, передбачені частиною другою цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, ознаки підробки або не містять усіх відомостей щодо числових значень складових митної вартості чи ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті.

Відповідно до частин першої та другої статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

За змістом частини шостої статті 54 Митного кодексу України відмова у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю допускається лише за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні або недостовірні відомості про митну вартість товарів.

Відповідно до статті 57 Митного кодексу України основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору. Кожний наступний метод застосовується лише в разі неможливості визначення митної вартості шляхом застосування попереднього методу.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності відомостей, поданих декларантом, є передумовою витребування додаткових документів та подальшого переходу від основного методу визначення митної вартості до другорядних.

Верховний Суд послідовно виходив з того, що митний орган повинен зазначити конкретні обставини, які викликали сумнів, причини неможливості перевірити відповідні відомості на підставі вже поданих документів та ті документи, надання яких здатне усунути такі сумніви.

Оцінюючи правомірність рішення № UA204000/2026/000029/2, суд установив, що позивачем подано рахунок-фактуру на суму 9635,00 євро, банківські документи про оплату товару, зовнішньоекономічний договір, транспортні документи та документи щодо вартості перевезення.

Зауваження митного органу щодо того, що рахунок на перевезення визначав загальну вартість послуг у сумі 22155,00 грн, було усунуто поданням довідки, відповідно до якої вартість перевезення кожного із двох автомобілів становила 11077,50 грн.

Отже, заявлена позивачем транспортна складова митної вартості була документально підтверджена.

Відомості про особу, на яку було зареєстровано транспортний засіб до його продажу позивачу, самі собою не спростовують факту придбання товару позивачем у продавця за ціною 9635,00 євро та не свідчать про недостовірність відповідних числових показників.

Так само відсутність штампової відмітки на копії експортної декларації та неможливість виявлення документа на зазначеному митницею інформаційному ресурсі не спростовують відомостей про фактичну ціну товару, яка підтверджена сукупністю інших документів.

Більше того, матеріали справи містять підтвердження експорту, яке містить відомості про продавця, покупця, транспортний засіб та його фактурну вартість.

Таким чином, наведені відповідачем обставини не утворюють достатніх підстав для висновку про недостовірність заявленої митної вартості.

Окрім того, визначаючи митну вартість за резервним методом у розмірі 11000,00 євро, відповідач обмежився посиланням на іншу митну декларацію, не навівши належного порівняння характеристик оцінюваного транспортного засобу з транспортним засобом, митна вартість якого була використана як джерело інформації.

Щодо рішення № UA204000/2026/000030/2 суд встановив, що ціна автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER у сумі 4545,00 євро підтверджувалася рахунком-фактурою та банківською платіжною інструкцією.

Недолік первинного інвойсу щодо відсутності номера зовнішньоекономічного договору був усунутий шляхом подання коригуючого рахунку-фактури, в якому наведено відповідні реквізити договору.

При цьому зміст коригуючого документа щодо продавця, покупця, транспортного засобу, його VIN та вартості відповідав відомостям первинного інвойсу і платіжного документа.

Саме по собі не проставлення на коригуючому інвойсі відмітки митного органу не свідчить про його недостовірність та не спростовує відомостей про фактично сплачену ціну товару. Крім того, ціна 4545,00 євро підтверджується документами експортного оформлення.

Водночас, визначаючи митну вартість цього автомобіля на рівні 6500,00 євро, відповідач не врахував його фактичний технічний стан.

На момент митного оформлення митному органу було відомо, що транспортний засіб мав пошкодження переднього та заднього бамперів, передніх правих дверей, двигун транспортного засобу не працював та автомобіль не заводився.

Натомість оскаржуване рішення не містить обґрунтування щодо співставності технічного стану оцінюваного автомобіля з автомобілем, митну вартість якого використано як джерело цінової інформації, та не містить жодного коригування вартості з урахуванням установлених пошкоджень.

Верховний Суд звертав увагу, що при використанні резервного методу щодо вживаного транспортного засобу повинні враховуватись обставини, які об`єктивно впливають на його вартість, зокрема технічний стан і пошкодження.

Таким чином, відповідач не довів як неможливості застосування основного методу визначення митної вартості, так і обґрунтованості визначених ним числових значень митної вартості за резервним методом.

Посилання відповідача на те, що після випуску товарів позивач не скористався правом протягом установленого Митним кодексом України строку подати додаткові документи, не впливає на висновок суду.

Надання таких документів є правом декларанта та не є передумовою реалізації права на судове оскарження рішення митного органу.

За таких обставин суд доходить висновку, що рішення Рівненської митниці № UA204000/2026/000029/2 від 05.06.2026 та № UA204000/2026/000030/2 від 15.06.2026 не відповідають критерію обґрунтованості, встановленому частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Згідно із вимогами ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Позивач, відповідно до вимог статті 77 КАС України, довів ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, тому позов належить до задоволення.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, які підлягають відшкодуванню відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем у справі.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню, сплачений позивачем судовий збір у сумі 5324,80 грн підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи. Пунктом 1 частини третьої цієї статті до витрат, пов`язаних із розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу.

За приписами частин першої та другої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи такі витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

За змістом частин шостої та сьомої статті 134 КАС України суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу у разі недотримання зазначених вимог співмірності. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє відповідне клопотання.

Аналогічні положення роз`яснені Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема в постанові від 19 грудня 2025 року у справі № 260/8573/23.

Відповідно до частин першої та сьомої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, який виступав відповідачем. Розмір таких витрат установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, їхній зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, поведінку учасників процесу, а також їхні дії щодо врегулювання спору.

За змістом статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги.

Статтею 30 цього Закону встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок його обчислення, підстави для зміни розміру, порядок сплати та умови повернення визначаються договором про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже під час вирішення питання про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу суд повинен розмежовувати погоджений адвокатом і клієнтом розмір гонорару та розмір витрат, який з урахуванням установлених процесуальним законом критеріїв підлягає відшкодуванню за рахунок іншої сторони.

Позивач просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000 грн.

На підтвердження понесення цих витрат позивачем подано договір про надання правової допомоги № 06/24 від 03.06.2024, укладений між ТОВ «ВАЛЕР-А» та адвокатом Демченком Віталієм Олександровичем.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору адвокат зобов`язався за завданням клієнта надавати правову допомогу, а клієнт прийняти й оплатити такі послуги.

Пунктом 1.2.1 договору передбачено право адвоката, зокрема, складати, підписувати та подавати позовні заяви, інші процесуальні документи, представляти інтереси клієнта в судах, ознайомлюватися з матеріалами справ та здійснювати інші процесуальні дії, пов`язані з виконанням доручення клієнта.

Відповідно до пунктів 3.1-3.4 договору гонорар є формою винагороди адвоката за надання правової допомоги. Його розмір і порядок оплати визначаються сторонами в додаткових угодах. Пунктами 4.1-4.2 передбачено оформлення факту надання послуг актом приймання-передачі.

На підтвердження погодження вартості правничої допомоги у цій справі позивач подав додаткову угоду № 5 до зазначеного договору.

Пунктом 1 додаткової угоди визначено, що її предметом є встановлення детального опису виконаних адвокатом робіт і порядку оплати послуг із підготовки позовної заяви про визнання протиправними та скасування двох рішень Рівненської митниці: № UA204000/2026/000029/2 від 05.06.2026 та № UA204000/2026/000030/2 від 15.06.2026.

Згідно з пунктом 2 додаткової угоди сторони погодили фіксовану вартість складання відповідної позовної заяви в розмірі 15000 грн. Інші самостійні види послуг у детальному описі робіт цією угодою не визначені.

Також до матеріалів справи долучено рахунок № 9 від 28.07.2026, виставлений адвокатом Демченком В.О. на ім`я ТОВ «ВАЛЕР-А». У рахунку зазначено одну послугу - складання позовної заяви згідно з додатковою угодою № 5 від 28.07.2026 до договору № 06/24 від 03.06.2024, вартістю 15000 грн.

Фактичну оплату цієї суми підтверджено платіжною інструкцією № 437 від 28.07.2026, згідно з якою ТОВ «ВАЛЕР-А» перерахувало адвокату Демченку В.О. 15 000 грн із призначенням платежу оплата за послуги зі складання позовної заяви згідно з рахунком № 9 від 28.07.2026. Зазначена платіжна інструкція містить відомості про виконання платежу 28.07.2026 і підтвердження електронного підпису.

Крім того, позивач подав акт приймання-передачі наданих послуг від 06.08.2026, складений між ТОВ «ВАЛЕР-А» та адвокатом Демченком В.О. Відповідно до акта адвокат надав послугу зі складання позовної заяви щодо оскарження двох зазначених рішень Рівненської митниці вартістю 15 000 грн. Клієнт підтвердив прийняття послуги в повному обсязі та відсутність претензій до її якості. В акті також зазначено, що відповідна сума гонорару сплачена.

Судом встановлено, що на першій сторінці поданої копії додаткової угоди № 5 зазначено дату 28.08.2026, тоді як рахунок № 9 та акт приймання-передачі послуг містять посилання на додаткову угоду № 5 від 28.07.2026. При цьому оплата здійснена 28.07.2026, а акт складено 06.08.2026.

Оцінюючи зазначену неузгодженість у сукупності з іншими доказами, суд бере до уваги наявність основного договору про надання правової допомоги, відповідність опису послуги в додатковій угоді, рахунку та акті, тотожність її вартості, а також документальне підтвердження перерахування коштів адвокату. Сама по собі невідповідність дати додаткової угоди не спростовує факту надання й оплати послуги зі складання позовної заяви, однак ураховується судом під час оцінки належності та достатності поданих доказів у їх сукупності.

Отже, подані документи підтверджують, що позивач фактично сплатив 15000 грн за правничу допомогу, пов`язану саме з підготовкою позову в цій справі.

Заперечуючи проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу, Рівненська митниця зазначила, що заявлений позивачем розмір таких витрат є завищеним, оскільки спір не характеризується виключною правовою проблемою, регулюється обмеженим колом нормативно-правових актів, а справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідач також послався на те, що складання позовної заяви не потребувало значного обсягу правничої роботи, а наведені в ній положення законодавства та судова практика застосовуються в аналогічних спорах.

Надаючи оцінку зазначеним доводам, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, відповідно до якої відсутність у детальному описі робіт відомостей про витрачений адвокатом час не може бути самостійною підставою для відмови у відшкодуванні витрат, якщо сторони погодили фіксований розмір гонорару. Водночас співмірність такого гонорару може оцінюватися з урахуванням складності справи, обсягу матеріалів, кількості підготовлених процесуальних документів та інших обставин.

Суд бере до уваги, що предметом цього спору є два рішення про коригування митної вартості різних транспортних засобів, прийняті за результатами двох окремих процедур митного оформлення. Підготовка позовної заяви вимагала дослідження документів щодо кожного автомобіля, зіставлення їх із мотивами митниці, а також аналізу законодавства та відповідної судової практики.

Разом з тим, поданими позивачем документами підтверджено надання однієї комплексної послуги - складання позовної заяви. Окремої вартості аналізу документів, консультацій, збору доказів або інших підготовчих дій сторонами не визначено. Доказів надання в межах заявленої суми інших самостійних послуг позивач не подав.

Суд також враховує, що спір стосується застосування положень Митного кодексу України, щодо яких сформована практика Верховного Суду, а правове обґрунтування двох оскаржуваних рішень значною мірою ґрунтується на спільних нормативних положеннях.

За таких обставин, беручи до уваги обсяг фактично підтвердженої роботи, характер спірних правовідносин, ціну позову, розгляд справи без виклику сторін та наведені відповідачем заперечення, суд вважає обґрунтованим покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000грн.

Такий розмір враховує необхідність підготовки позовної заяви щодо двох окремих рішень митного органу та опрацювання значного обсягу первинних документів, але водночас відповідає обсягу підтвердженої роботи й характеру спору.

З огляду на викладене, відповідно до статей 134, 139 КАС України суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь ТОВ «ВАЛЕР-А» за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці 10000грн витрат на професійну правничу допомогу. У відшкодуванні решти заявленої суми витрат слід відмовити.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Рівненської митниці про коригування митної вартості товарів № UA204000/2026/000029/2 від 05.06.2026 та № UA204000/2026/000030/2 від 15.06.2026.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕР-А» за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці 5324,80грн судового збору.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВАЛЕР-А» за рахунок бюджетних асигнувань Рівненської митниці 10000грн витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 24 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ВАЛЕР-А" (вул. Млинівська, 18, м. Рівне, Рівненська обл., 33024, ЄДРПОУ/РНОКПП 43084288)

Відповідач - Рівненська митниця (вул. Соборна, буд. 104, м. Рівне, Рівненська обл., 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 43958370)

Суддя Т.О. Комшелюк