Рішення № 140024265, 24.09.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5348/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2024 № Ф-10871-51 на суму заборгованості 37 788,74 грн; зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за платежем «Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», код бюджетної класифікації 71040000 недоїмку у розмірі 37 788,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період здійснення підприємницької діяльності він одночасно перебував у трудових відносинах з роботодавцями, які сплачували за нього єдиний соціальний внесок (ЄСВ) як за застраховану особу. З огляду на правові висновки Верховного Суду, у разі сплати ЄСВ роботодавцем вимога щодо додаткової сплати мінімального страхового внеску фізичною особою-підприємцем призводить до подвійної сплати консолідованого внеску, що суперечить меті його запровадження, а тому нарахування податковим органом недоїмки та формування оскаржуваної вимоги є протиправними.

Ухвалою судді від 10.03.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відзив на адміністративний позов від відповідача до суду не надійшов, у зв`язку із чим справу розглянуто за наявними матеріалами відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України.

Водночас, 10.09.2026 до суду від ГУ ДПС в Одеській області надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, в якому також висловлені заперечення проти позову по суті спору. Однак строк на подання відзиву сплинув 26.03.2026 (15-денний строк з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі (09.03.2026)), у зв`язку із чим суд вважає, що відповідачем не надано відзиву по справі.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець (ФОП) у період з 20.05.2011 по 11.03.2021 та перебував на податковому обліку в Одеській державній податковій інспекції Головного управління ДПС в Одеській області на спрощеній системі оподаткування.

Позивач у позові зазначає, що протягом усього періоду провадження підприємницької діяльності (з 20.05.2011 по 11.03.2021 включно) він одночасно перебував у трудових відносинах з різними роботодавцями (зокрема, ТОВ «СІНЖИНІРИНГ», ТОВ «СУШИЯ», ТОВ «ДЕВЕЛОПЕРСЬКА КОМПАНІЯ «ОДЕКОМ ДЕВЕЛОПМЕНТ», ТОВ «ГРАНД ІМПАЄР КОНСТРУКШН»), які сплачували за нього єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як за застраховану особу, що підтверджується даними індивідуальних відомостей форми ОК-5.

Однак Головне управління ДПС в Одеській області зафіксувало в інтегрованій картці платника (ІКП) за технологічним кодом 71040000 недоїмку зі сплати єдиного внеску за 2017 рік у сумі 8 448,00 грн (по строку 09.02.2018), за 2018 рік у сумі 9 828,72 грн, за 2019 рік у сумі 11 016,72 грн та за 2020 рік у сумі 9 595,30 гривень.

У зв`язку з наявністю зафіксованої в інформаційно-комунікаційних системах ДПС заборгованості, Головне управління ДПС в Одеській області в автоматичному режимі сформувало та направило вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2024 за № Ф-10871-51 на загальну суму 37 788,74 грн.

З метою з`ясування підстав виникнення недоїмки ОСОБА_1 звернувся за правовою допомогою до адвоката Осьмініна Сергія Дмитровича, який направив на офіційну електронну адресу ГУ ДПС в Одеській області адвокатський запит з вимогою надати відповідні документи та інтегровану картку платника за єдиним соціальним внеском.

У відповідь на адвокатський запит податковий орган надав розрахунки обов`язкових квартальних платежів ЄСВ за 2018-2020 роки.

Зважаючи на те, що у разі сплати ЄСВ роботодавцем вимога щодо додаткової сплати мінімального страхового внеску фізичною особою-підприємцем призводить до подвійної сплати консолідованого внеску, що суперечить меті його запровадження, а тому нарахування податковим органом недоїмки та формування оскаржуваної вимоги є протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частиковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України), Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та нормами Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VI (в редакції Закону № 77-VIII від 28.12.2014) з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 1 та пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відтак, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нарахування та сплати роботодавцем за позивача, як за застрахованої особи, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. у справі № 440/2149/19 (адміністративне провадження № К/9901/28514/19).

Як встановлено судом, позивач у спірному періоді перебував у статусі фізичної особи-підприємця.

В ІКП ОСОБА_1 за технологічним кодом 71040000 виникла недоїмка зі сплати єдиного внеску за: 2017 рік, нарахована по строку 09.02.2018 року у сумі 8 448,00 грн; 2018 рік у сумі 9 828,72 грн; 2019 рік у сумі 11 016,72 грн; 2020 рік у сумі 9595,30 гривень.

Згідно з ч. 3 ст. 46 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця.

Відповідач заперечує щодо нарахуванням недоїмки за весь період нарахування через те, що за його твердженням він був офіційно працевлаштований, тобто був найманим працівником, а саме застрахованою особою, за яку єдиний внесок сплачує її роботодавець, що підтверджується довідками з Державного реєстру застрахованих осіб (форми ОК-5).

Однак з індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-5 від 30.01.2026 вбачається, що страхові внески не сплачено за: січень, лютий, листопад грудень 2017 року; весь 2018 років (взагалі відсутній в довідці); січень, лютий 2019 р.; квітень, травень 2020 р.

Ухвалою суду від 18.09.2026 витребувано від ОСОБА_1 копію трудової книжки, в якій відображено відомості про працевлаштування позивача, як найманого працівника, у періоді з 20.05.2011 по 11.03.2021.

23.09.2026 до суду стороною позивача на виконання вищевказаної ухвали надано часткову (арк.1-11, 32-33, 34-35, 36-37) копію трудової книжки НОМЕР_1 .

Згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 , позивач у спірних періодах був працевлаштований:

- 23.02.2017 на ТОВ «Регенбоген» (запис № 11); запис про звільнення № 13 не містить дати, а також дати та номеру наказу;

- 20.03.2019 на ТОВ «ДК «Одеком Девелопмент».

При цьому копій інших аркушів трудової книжки за спірний період до суду не надано.

Отже, матеріалами справи не підтверджується сплата страхових внесків за: січень, лютий, листопад грудень 2017 року; весь 2018 років (взагалі відсутній в довідці); січень, лютий 2019 р.; квітень, травень 2020 р., а тому в цій частині позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

З огляду на матеріали справи, контролюючим органом визначено в інтегрованій картці платника (ІКП) за технологічним кодом 71040000 недоїмку зі сплати єдиного внеску за: 2017 рік у сумі 8 448,00 грн (по строку 09.02.2018); 2018 рік у сумі 9 828,72 грн; 2019 рік у сумі 11 016,72 грн; 2020 рік у сумі 9 595,30 гривень.

У зв`язку з наявністю зафіксованої в інформаційно-комунікаційних системах ДПС заборгованості, Головне управління ДПС в Одеській області в автоматичному режимі сформувало та направило вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2024 за № Ф-10871-51 на загальну суму 37 788,74 грн.

З досліджених судом індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка форми ОК-5 від 30.01.2026) та записів у трудовій книжці встановлено, що роботодавцями позивача було нараховано та фактично сплачено єдиний внесок лише за частину оскаржуваного періоду.

Зокрема, матеріали справи, а саме довідка форми ОК-5 від 30.01.2026, підтверджують сплату роботодавцями внеску з березня по жовтень 2017 року, з березня по грудень 2019 року, а також за січень-березень, червень-грудень 2020 року (відсутні квітень та травень).

За ці підтверджені періоди нарахування контролюючим органом недоїмки позивачу, як фізичній особі-підприємцю, є безпідставним та призводить до неправомірного подвійного оподаткування.

Водночас, матеріалами справи (довідкою форми ОК-5) підтверджується відсутність сплати страхових внесків роботодавцями за позивача протягом 20 місяців, а саме:

- за 4 місяці 2017 року (січень, лютий, листопад, грудень);

- за 12 місяців 2018 року;

- за 2 місяці 2019 року (січень, лютий);

- за 2 місяці 2020 року (квітень, травень).

Оскільки позивач у вказані місяці зберігав статус фізичної особи-підприємця, а сплата ЄСВ іншими особами за нього не здійснювалась, обов`язок зі сплати мінімального страхового внеску за ці місяці покладається безпосередньо на позивача.

Законом України від 21.12.2016 № 1801- VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року 3 200,00 грн (щомісячний розмір 704,00 грн (3200,00*22%).

Законом України від 07.12.2017 № 2246- VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2018 року 3 723,00 грн (щомісячний розмір 819,06 грн (3 723,00*22%).

Законом України від 23.11.2018 № 2629- VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2019 року 4 173,00 грн (щомісячний розмір 918,06 грн (4173,00*22%).

Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2020 року 4 723,00 грн (щомісячний розмір 1039,06 грн (4723,00*22%).

Отже, загальна сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, коли позивач мав статус фізичної особи-підприємця, але роботодавці не сплачували за нього внески, становить 16 558,96 грн:

за 4 місяці 2017 року (січень, лютий, листопад, грудень) при ставці 704,00 грн на суму 2 816,00 грн;

за 12 місяців 2018 року при ставці 819,06 грн на суму 9 828,72 грн;

за 2 місяці 2019 року (січень, лютий) при ставці 918,06 грн на суму 1 836,12 грн;

за 2 місяці 2020 року (квітень, травень) при ставці 1 039,06 грн на суму 2 078,12 грн.

Таким чином, оскаржувана вимога Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2024 за № Ф-10871-51 на загальну суму 37 788,74 грн є правомірною лише в частині нарахування боргу в розмірі 16 558,96 грн.

В іншій частині щодо нарахованої суми у розмірі 21 229,78 грн (за місяці, у які ЄСВ сплачувався роботодавцями) оскаржувану вимогу належить визнати протиправною та скасувати.

Оперативний облік податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування контролюючими органами здійснюється відповідно до Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Порядок), який затверджено наказом Міністерством фінансів України від 12.01.2021 р. № 5.

Приписами пункту 4 розділу V Порядку встановлено, що працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження податкового органу, до компетенції яких належать розгляд скарг під час проведення процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах, під час проведення процедури судового оскарження прийнятих податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних ІКС ДПС вносять дані до ІКС ДПС, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв`язків записів зазначених ІКС ДПС із записами підсистеми, що відображає результати контрольно-перевірочної роботи.

Відображенню в ІКС ДПС підлягають матеріали, які зареєстровані в ІКС ДПС, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв`язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій. Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.

Статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд»).

У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на «Скасовується в судовому порядку» / «Вручено, судовий розгляд».

У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус податкових повідомлень-рішень / рішень / вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення первинних показників оперативного обліку щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.

Інформація, внесена та збережена працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до ІКС ДПС податкових органів, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та ІКС ДПС податкових органів, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.

Працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з ІКС ДПС, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.

Відтак, в силу положень вищевказаного порядку, працівники контролюючого органу можуть виключати з ІКП суми донарахувань та змінювати стан рішень контролюючого органу, якими визначено вказані суми зобов`язань.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов`язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом. Відповідно контролюючий орган повинен вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов`язань перед бюджетом.

Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року у справі № 825/999/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 805/4374/15-а, від 25 березня 2020 року у справі № 826/9288/18, від 28 жовтня 2022 року у справі № 200/5487/21, від 02 березня 2023 року у справі № 826/23604/15.

З огляду на вищевикладене, суд вважає також підлягаючою до задоволення позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника позивача за платежем «Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», код бюджетної класифікації 71040000 недоїмку у розмірі 16 558,96 грн.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та підстав для його часткового задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

У позовній заяві зазначено, що позивачем планується понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000 грн, проте на момент вирішення справи до суду не надано рахунків, актів приймання виконаних робіт та ін., які б підтверджували понесення позивачем таких витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.09.2024 № Ф-10871-51 на суму заборгованості 21 229,78 грн (двадцять одна тисяча двісті двадцять дев`ять грн 78 коп.).

Зобов`язати Головне управління ДПС в Одеській області виключити з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 за платежем «Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», код бюджетної класифікації 71040000 недоїмку у розмірі 21 229,78 грн (двадцять одна тисяча двісті двадцять дев`ять грн 78 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1331,20 грн (одну тисячу триста тридцять одну грн. 20 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк