Рішення № 140021858, 23.09.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

23 вересня 2026 р. Справа № 120/12130/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані бездіяльністю відповідача щодо ненадання відповіді на звернення та невиплати коштів на загальну суму 100038,00 грн., витрачених на лікування.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

На адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки звернення позивача розглянуто належним чином, скеровано за належністю та вирішено компетентним органом, а доказів порушення Міністерством оборони України встановленого законом порядку розгляду звернень не надано.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

Відповідно до записів у військовому квитку, наказом від 17.03.2022 №9 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 на посаду командира гармати.

Наказом від 29.10.2022 №232 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .

Наказом від 30.10.2022 №306 позивача зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 на посаду старшого навідника.

Наказом від 01.01.2023 №1 позивача переведено на посаду старшого водія.

У зв`язку із проходженням лікування захворювань, які позивач пов`язує з виконанням обов`язків військової служби, та понесенням витрат на лікування в загальній сумі 100038 грн., позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою, у якій просив компенсувати кошти в сумі 100038 грн., які були витрачені в період проходження лікування хвороб, отриманих під час виконання військових обов`язків по захисту Батьківщини.

У змісті позовної заяви позивач вказав, що жодної відповіді від Міністерства оборони України він не отримав, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Разом з тим, із долучених до відзиву доказів судом встановлено, що звернення позивача було направлено Міністерством оборони України для розгляду до військової частини НОМЕР_1 .

Листом від 14.06.2025 №11219 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача, що в період його перебування у списках особового складу цієї військової частини з 17.03.2022 до 29.10.2022 він не звертався за амбулаторною медичною допомогою, не подавав командуванню рапортів щодо необхідності стаціонарного лікування чи обстеження та не направлявся військовою частиною НОМЕР_1 до закладів охорони здоров`я.

При цьому зазначено, що в період лікування й обстеження з 15.01.2023 до 22.12.2024 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , у зв`язку із чим військова частина НОМЕР_1 не має відношення до проходження ним лікування у вказаний період.

Крім того, відповідно до листа Управління по роботі зі зверненнями громадян та доступу до публічної інформації Міністерства оборони України від 01.10.2025 №220/63/891 звернення ОСОБА_1 від 25.04.2025 до Управління не надходило. Водночас, до Управління надійшло аналогічне за змістом звернення позивача від 27.04.2025, яке 23.05.2025 зареєстровано за №Ц-101590.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Право військовослужбовців на охорону здоров`я та медичну допомогу регулюється статтею 11 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", за приписами частини першої якої, військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров`я. Військовослужбовці, резервісти під час служби у військовому резерві щорічно проходять медичний огляд, стосовно них проводяться лікувально-профілактичні заходи. У разі відсутності за місцем проходження військової служби, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів або за місцем проживання військовослужбовців військово-медичних закладів охорони здоров`я, відповідних відділень або ліжко-місць чи спеціального медичного обладнання, а також у невідкладних випадках медична допомога військовослужбовцям надається державними або комунальними закладами охорони здоров`я за рахунок програми державних гарантій медичного обслуговування населення або інших бюджетних програм, розпорядниками яких є органи управління такими закладами.

Законом України "Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України" затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, який визначає загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах (далі - Статут).

Відповідно до пункту 254 Статуту військовослужбовці зобов`язані негайно повідомити про захворювання безпосередньому начальникові, який зобов`язаний направити хворого до медичного пункту частини.

Пунктом 260 Статуту визначено, що на стаціонарне лікування та/або реабілітацію у сфері охорони здоров`я поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються в порядку направлення пацієнтів до закладів охорони здоров`я за висновком лікаря військової частини, а для надання допомоги у разі виникнення невідкладного стану за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. За необхідності, з огляду на стан здоров`я військовослужбовця, хворі доставляються до лікувальних закладів у супроводі медичного працівника (фельдшера, санітарного інструктора тощо).

Відповідно до статті 23 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" фінансове забезпечення витрат, пов`язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.

Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба.

Наведені норми визначають загальні засади медичного забезпечення військовослужбовців і правовий статус Міністерства оборони України, однак самі по собі не встановлюють безумовного обов`язку Міністерства відшкодувати позивачу заявлені витрати на лікування.

Водночас, отримавши відповідну заяву, відповідач був зобов`язаний розглянути її в межах своїх повноважень, а в разі відсутності компетенції щодо вирішення порушеного питання направити за належністю уповноваженому суб`єкту та повідомити про це заявника.

Отже, оцінюючи оскаржувану бездіяльність, суду слід з`ясувати, чи забезпечило Міністерство оборони України належний розгляд заяви позивача відповідно до встановленої законом процедури.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами наданого їм Конституцією України права вносити до органів державної влади пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів врегульовано Законом України "Про звернення громадян".

Відповідно до статті 3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заявою (клопотанням) є звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

За приписами статті 7 Закону України "Про звернення громадян", якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Відповідно до статті 15 цього Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Отже, належний розгляд заяви передбачає не лише її реєстрацію або формальне направлення іншому органу, а й забезпечення розгляду порушеного заявником питання компетентним суб`єктом з урахуванням змісту звернення та обставин, на яких воно ґрунтується.

Матеріалами справи підтверджено, що заява позивача від 27.04.2025 про відшкодування коштів, витрачених на лікування, була отримана Міністерством оборони України та 23.05.2025 зареєстрована за №Ц-101590, після чого направлена для розгляду до військової частини НОМЕР_1 .

Водночас, відповідачем не обґрунтовано підстав направлення заяви саме до військової частини НОМЕР_1 , а матеріали справи не містять доказів того, що зазначена військова частина була уповноважена вирішувати порушене позивачем питання.

Як встановлено судом, 29.10.2022 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а 30.10.2022 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Зі змісту листа військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2025 № 11219 вбачається, що в період проходження лікування та обстеження позивач зарахований до списків військової частини НОМЕР_2 , у зв`язку з чим військовою частиною НОМЕР_1 запропоновано звернутись до військової частини НОМЕР_2 .

Отже, зміст листа військової частини НОМЕР_1 вказує, що Міністерством оборони України заяву позивача направлено суб`єкту, який не володів необхідними відомостями щодо розгляду порушених у заяві питань та не за належністю.

Відтак, направивши заяву до військової частини НОМЕР_1 , Міністерство оборони України не забезпечило вирішення по суті порушеного позивачем питання про відшкодування витрат на лікування.

Також відповідачем не надано доказів повідомлення позивача про пересилання його заяви до військової частини НОМЕР_1 , як того вимагає стаття 7 Закону України "Про звернення громадян".

Таким чином, необґрунтоване пересилання заяви до військової частини НОМЕР_1 , неповідомлення позивача про таке направлення чи ненадання Міністерством оборони України відповіді за результатами розгляду заяви, у сукупності свідчить про її неналежний розгляд.

Водночас, в даному випадку, суд досліджує питання дотримання Міністерством оборони України встановленого законом порядку розгляду заяви позивача, а не безпосереднє встановлення його права на відшкодування заявлених витрат.

Вирішення питання про наявність підстав для відшкодування коштів потребує перевірки медичних і розрахункових документів, обставин направлення та проходження лікування, необхідності отримання відповідної медичної допомоги, підтвердження фактично понесених витрат і зв`язку захворювань із проходженням військової служби.

Оскільки належним суб`єктом владних повноважень не перевірено обставин, викладених у заяві позивача, та не прийнято рішення за результатами її розгляду, суд не може підміняти цей орган у здійсненні його дискреційних повноважень і самостійно вирішувати питання про виплату позивачу 100038,00 грн.

Зобов`язання відповідача безпосередньо виплатити зазначену суму за відсутності рішення за заявою позивача означало б передчасне вирішення питання, яке не було предметом належного адміністративного розгляду.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що Міністерство оборони України не забезпечило належного розгляду заяви позивача від 27.04.2025, зокрема необґрунтовано направило її до військової частини НОМЕР_1 та не повідомило позивача про результати розгляду звернення, суд дійшов висновку про протиправність відповідних дій відповідача.

Що стосується вимог зобов`язального характеру, то суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в цій частині шляхом зобов`язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про відшкодування коштів витрачених на лікування від 27.04.2025 року (зареєстрована за №Ц-101590 від 23.05.2025) та повідомити його про результати розгляду такого звернення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд-

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 про відшкодування коштів витрачених на лікування від 27.04.2025 року (зареєстрована за №Ц-101590 від 23.05.2025) та неповідомлення його про результати розгляду такого звернення.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про відшкодування коштів витрачених на лікування від 27.04.2025 року (зареєстрована за №Ц-101590 від 23.05.2025) та повідомити його про результати розгляду такого звернення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

Відповідач: Міністерство оборони України (просп. Повітряних Сил, 6, м. Київ, 03168, ЄДРПОУ 00034022);

Суддя Свентух Віталій Михайлович