Ухвала суду № 140020967, 14.09.2026, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 521/19797/25

1-кп/467/84/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурорів ОСОБА_3

обвинувачених ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7

захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11

перекладача - ОСОБА_12

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Арбузинського районного суду Миколаївської області клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 в рамках кримінального провадження № 12025160000001035, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 вересня 2025 року, по обвинуваченню:

ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України;

ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України;

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України;

ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 127, ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Питання, що вирішується ухвалою, і хто ініціює його розгляд

Прокурор клопотав про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_4 під ватрою у межах 60-ти днів із посиланням на те, що останній обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 127, ч. 3 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ст. 386 КК України, і одночасно існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, стосовно того, що обвинувачений може: 1) переховуватись від суду, 2) незаконно вплинути на свідків і потерпілого; 3) вчинити ніше кримінальне правопорушення.

У той час, як більш м`які запобіжні заходи, із числа передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не здатні убезпечити кримінальне провадження від протидії з боку обвинуваченого.

Паралельно прокурор просив не визначати альтернативний запобіжний захід у виді застави, позаяк, інкриміновані обвинуваченому правопорушення пов`язані із застосуванням насильства.

Позиція сторін

Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_10 проти задоволення цього клопотання заперечила із посиланням на відсутність у прокурора будь-яких доказів щодо існування зазначених ним ризиків.

Разом із цим, захисник заявила клопотання про зміну запобіжного заходу щодо обвинуваченого на запобіжний захід у виді застави.

Зазначила, що в ніч на 10 вересня 2026 року Миколаївський слідчий ізолятор було атаковано БПЛА «Шахед», внаслідок чого будівля слідчого ізолятора зазнала пошкоджень.

При цьому пояснила, що при повітряній тривозі ув`язненні позбавлені можливості спуститися в укриття, що становить загрозу для життя та здоров`я обвинуваченого.

Обвинувачений підтримав думку захисника та просив суд змінити обраний відносно нього запобіжний захід у виді тримання під вартою на запобіжний захід у виді застави.

Процедура за КПК України

У свою чергу, суд, з`ясувавши позицію сторін, з урахуванням положень КПК України, що регламентують вирішення питань щодо запобіжних заходів, проаналізувавши у системному зв`язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення для вирішення порушеного перед ним питання, обговоривши доцільність/недоцільність дії на даний час найсуворішого із запобіжних заходів, дієвість/недієвість менш суворих із них, керуючись законом і за своїм внутрішнім переконанням, оцінивши у сукупності усі обставини, виходив із наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 ст. 331 КПК), зокрема, процедура продовження строку тримання під вартою регламентована ст. 199 КПК України, на виконання якої суду слід встановити: 1) чи не зменшились заявлені ризики і чи не з`явились нові із числа передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України; 2) недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК); 3) чи виправдане на даний час утримання обвинуваченого під вартою.

Обставини, враховані судом при вирішенні питання щодо продовження утримання під вартою

На час розгляду клопотання відомості про особу обвинуваченого не змінились і є такими:

- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кагул, Республіка Молдова, місце проживання зареєстроване на території Республіки Молдова, місце проживання на території України не зареєстроване у встановленому законом порядку; раніше не судимий, перебував під екстрадицій ним арештом за запитом Республіки Молдова; на утриманні неповнолітні та непрацездатні особи відсутні;

- за пред`явленим обвинуваченням ОСОБА_4 загрожує покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років;

- відомості про незадовільний стан здоров`я, тяжкі/хронічні захворювання відсутні; - міцні соціальні зв`язки (наявність утриманців, офіційного місця роботи, сім`ї) на території України відсутні;

- притягувався до кримінальної відповідальності, але був виправданий судом першої інстанції; вирок на цей час не набрав законної сили і перебуває на стадії перегляду судом апеляційної інстанції;

- інформація про майновий стан /місце роботи/доходи - відсутня;

- обвинувачений раніше не судимий за законами України;

- до обвинуваченого застосовувався запобіжний захід у виді домашнього арешту, його умови ним не порушувались;

- інформація про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення відсутня, ОСОБА_4 було пред`явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 4 ст. 189, ч. 2 ст. 255, ст. 257, ч. 3 ст. 27 ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263 КК України, за якими його було виправдано; вирок не набрав законної сили.

Обвинувальний акт стосовно ОСОБА_4 перебуває на розгляді в суді на стадії судового розгляду, який звершити до закінчення дії попередньої ухвали неможливо.

Тобто, існують визначені КПК України підстави для застосування запобіжного заходу на цей час.

Інших відомостей стосовно обвинуваченого на цей час не здобуто.

Чи зменшились ризики

Прокурор вважає, що на цей час ще продовжують існувати ризики із числа передбачених ч. ст. 177 КПК України, а саме: 1) ризик переховування; 2) ризик впливу на свідків та потерпілого; 3) ризик вчинити інше кримінальне правопорушення (п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК).

Суд, у свою чергу, заслухавши сторони і вивчивши матеріали справи, встановив таке.

(а) стосовно ризику переховування від суду, то суд враховує характер висунутого звинувачення, у т.ч. й суворість покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку визнання його винним, це, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років.

Це узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений.

У рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), ЄСПЛ вказав, що при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги, поряд з іншими обставинами, і загроза відносно суворого покарання.

Водночас, суд оцінює не саму по собі тяжкість ймовірного покарання, а й дані про особу обвинуваченого у сукупності, зокрема, у ключі його зв`язку із країною, у якій він піддається кримінальному переслідуванню, (рішення ЄСПЛ у справі Becciev v. Moldova («Бекчиєв проти Молдови»).

У цьому контексті суд ураховує, що обвинувачений не має достатньо міцних соціальних і сімейних зв`язків на території України, бо у нього відсутні утриманці та близькі родичі в Україні; він є громадянином іншої держави; не має зареєстрованого місця проживання та офіційного місця роботи на території України; влада України прийняла рішення про його екстрадицію за запитом Республіки Молдова, яка відстрочена до закінчення судових проваджень в Україні і відбування покарання.

При цьому, у зв`язку із громадянством іноземної країни на обвинуваченого не розповсюджуються дія Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а тому він може безперешкодно перетнути кордон України, з урахуванням і того, що влада Молдови очікує його екстрадиції.

Цих обставин у поєднанні із висунутим обвинуваченням у вчиненні тяжкого злочину, достатньо для висновку про те, що обвинувачений може втекти.

(b) стосовно існування ризику впливу на потерпілого та/або свідків, то суд виходить із встановленого КПК України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, у тому числі й на стадії можливого апеляційного розгляду, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків і потерпілого безпосередньо судом під час розгляду справи по суті.

Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, яким відомі обставини вчинення інкримінованих йому злочинів, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

При цьому, суд враховує, що ці мають не обов`язково мають настати, однак, існує висока ймовірність їх настання, адже, не виключено, що потерпілий/свідки можуть припинити військову службу і повернутись до цивільного життя.

(c) суд вважає, що установлений дійсний ризик впливу на свідків та/або потерпілого, апріорі, вказує й на дійсність ризику вчинити інше кримінальне правопорушення.

Крім того установлено, що обвинувачений не має стабільних джерел доходу на території України, офіційно не працевлаштований, що може спонукати його до вчинення нових правопорушень, у т.ч. й проти власності.

Ці ризики не зменшились і продовжують існувати й на час розгляду цього клопотання, у т.ч. й тому, що нових відомостей на цей час не здобуто.

Зокрема, серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, а тому ризик переховування існує аж до моменту засудження до позбавлення волі або ж до настання обставин, за яких усі звинувачення відносно нього можуть бути зняті на підставі закону.

Очевидно, що ризик впливу на свідків та/або потерпілого залишається актуальним до завершення кримінального провадження, у межах якого не виключається додатковий допит цих осіб, у т.ч. й на стадії перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Так само не зменшився та продовжує існувати й ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, з огляду, зокрема, на дані про особу обвинуваченого, які з часу обрання йому запобіжного заходу не змінились, бо не змінився його статус, доходи, соціальне становище та сімейний стан.

Суд, при цьому, наголошує, що ризики слід вважати дійсними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення відповідних дій з боку обвинуваченого.

Адже КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов`язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.

Чи будуть дієвими більш м`які запобіжні заходи на цей час

Більш м`які запобіжні заходи, з огляду на характер висунутого звинувачення і особу обвинуваченого не зможуть убезпечити кримінальне провадження від настання установлених у цій справі ризиків.

Тобто, на цій стадії кримінального провадження вони не будуть дієвими.

Зокрема, захід у виді особистого зобов`язання не гарантуватиме прибуття обвинуваченого за викликом до суду, у т.ч. й через віддаленість місця його фактичного проживання/перебування від місця розгляду справи і не обмежить його у можливості достатньо ймовірного впливу на потерпілого і свідків, у т.ч. й можливості вільно перетнути кордон України.

Для застосування особистої поруки, то відсутні визначені ст. 180 КПК України передумови.

Домашній арешт з урахуванням обставин учиненого правопорушення та особи обвинуваченого, не матиме достатньої стримуючої дії у цій ситуації, у т.ч. й тому, що обвинуваченого немає стабільного місця проживання в Україні, за яким він зможе утримуватись під домашнім арештом.

Щодо питання застави, то на підставі ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, зокрема, щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Суд, з урахуванням обставин інкримінованих кримінальних правопорушень, майнового та сімейного стану обвинуваченого, його зв`язками з країною, у якій він піддається кримінальному переслідуванню, інших наведених даних про його особу та з огляду на дійсність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5, ч. 1 ст. 177 КПК України, вважає недоцільним визначення застави, яка на цій стадії кримінального провадження не убезпечить його від можливої протидії з боку обвинуваченого.

Бо її внесення з високою ймовірністю може створити умови для реалізації обвинуваченим дій, що передбачені п.п. 1, 3, 5, ч. 1ст. 177 КПК України.

У тому числі, й створити сприятливі умови для появи нових ризиків, із числа передбачених ч. 1 ст. 177 КПК.

Чи є виправданим утримання під вартою на даній стадії судового провадження

З мотивів, що наведені вище, суд приходить до висновку, що заявлені стороною обвинувачення ризики не втратили свою актуальність і продовжують існувати на цей час.

Тоді як завершити розгляд справи до закінчення строку дії вже застосованого запобіжного заходу не є можливим.

Відповідно, існує потреба у запобіганні існуючим ризикам і забезпеченні належної процесуальної поведінки обвинуваченого, бо на цей час ще існують визначені КПК України підстави і мета застосування найсуворішого із запобіжних заходів.

Що у сукупності із недієвістю менш суворих заходів робить виправданим подальше утримання обвинуваченого під вартою, що відповідає характеру та тяжкості вчиненого і не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя.

Отже, зваживши усі «за» і «проти» утримання обвинуваченого під вартою, суд приходить до висновку, що на цей час його не можна відпустити.

Мотиви відхилення аргументів захисту

Суд враховує аргументи сторони захисту, проте, на цей час вони не можуть нівелювати висновки про необхідність утримання обвинуваченого під вартою, бо є дійсним те, що йому висунуте звинувачення у вчиненні тяжкого злочину, а тому він з високою ймовірністю може ухилитись від можливого застосування до нього установлених законом кримінально-правових санкцій і тим самим перешкодити інтересам правосуддя.

Тому на цей час до обвинуваченого не може бути застосований більш м`який запобіжний захід.

Крім того, суд враховує й на те, що влада Молдови очкує екстрадиції ОСОБА_13 , що робить ризик втечі від правосуддя в Україні надто ймовірним.

Тим самим, на цей час існують достатні і релевантні підстави для обмеження свободи обвинуваченого.

З цих підстав, керуючись ст.ст. 199, 331, 369-372, 376 КПК, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання задовольнити.

Продовжити строк тримання ОСОБА_4 ( ОСОБА_14 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , під вартою на шістдесят діб, до 11 листопада 2026 року включно.

У задоволенні клопотання захисника ОСОБА_10 про зміну запобіжного заходу відмовити.

Копію ухвали негайно вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору та начальнику ДУ «Миколаївський слідчий ізолятор».

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою підлягає негайному виконанню після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 7 (семи) днів з дня її проголошення.

Суддя ОСОБА_15