Рішення № 140020335, 14.09.2026, Господарський суд Чернігівської області

РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2026 року м. Чернігівсправа № 927/552/26 Господарський суд Чернігівської області у складі судді Фесюри М.В., за участю секретаря судового засідання Ткачової А.Ю., розглянувши справу

за позовом: Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України,

вул. Вавілова, будинок 16, м. Прилуки, Чернігівська область, 17500, код ЄДРПОУ 00495214,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Цвіт+",

вул. Мазепи Івана, 48, офіс 14, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ 42629500,

предмет спору: про визнання недійсним договору

за участю представників сторін:

від позивача: Пода В.В.

від відповідача: Мошко М.М.

В С Т А Н О В И В:

22.06.2026 до Господарського суду Чернігівської області через систему "Електронний суд" надійшла позовна заява Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України, у якій просить суд визнати недійсним договір відповідального зберігання №04/05/2023, укладеного 04.05.2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цвіт+" (надалі ТОВ "Цвіт+") та Прилуцькою дослідною станцією Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 справу №927/552/26 передано на розгляд судді Фесюрі М.В.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 26.06.2025 відкрите загальне позовне провадження у справі №927/552/26, підготовче засідання призначене на 16.07.2026, 09:00 учасникам справи встановлено строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог (ухвала суду доставлена позивачу та відповідачу до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 26.06.2026, 13:20, що підтверджується довідками про доставку ухвали суду).

Ухвалою від 10.07.2026 судом заяву задоволено, ухвалено провести підготовче засідання, призначене на 16.07.2026 о 09:00, та всі наступні судові засідання у справі за участю представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Цвіт+" адвоката Мошко Майї Михайлівни ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у режимі відеоконференції, з використанням власних технічних засобів.

10.07.2026 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти позову заперечує та зазначає про те, що 04.05.2023 між ТОВ "Цвіт+" та Прилуцькою дослідною станцією Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України укладено Договір відповідального зберігання №04/05/2023, відповідно до якого поклажодавець передає, а зберігач приймає та зобов`язується за плату зберігати протягом строку дії цього договору засоби захисту рослин, насіння соняшника, насіння ріпаку у асортименті кількості та заставною вартістю згідно з Актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, які є невід`ємною частиною договору. На виконання умов Договору відповідач передав позивачу на відповідальне зберігання за Актами №1-3 майно на загальну суму 1151716,14 грн. У визначений у договорі строк позивач свої зобов`язання щодо повернення товару виконав частково. Станом на 14.10.2023 позивач не повернув з відповідального зберігання майно на суму 760704,54 грн, оскільки використав для вирощування врожаю на своїх земельних ділянках. Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 30.09.2025 року у справі № 927/689/25, яке набрало законної сили, позов Товариства задоволено, стягнуто з Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цвіт +" 760704,54 грн боргу, 39077,00 грн 3% річних, 162030,00 грн інфляційних нарахувань, 760704,54 грн штрафу та 20671,00 грн судового збору. Судовий наказ у справі № 927/689/25 видано 28.10.2025 року Господарським судом Чернігівської області, який з 10.11.2025 року перебуває на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Виконавче провадження №79541904). Відповідач наголошує на тому, що під час розгляду справи №927/689/25 Прилуцька дослідна станція Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України жодним чином не заперечувала щодо дійсності договору або правомірності його умов. А визнання правочину недійсним не може використовуватися як інструмент для невиконання зобов`язань. Крім того, визнання договору недійсним за застосування його наслідків зобов`язує Позивача повернути відповідачу прийнятий за договором зберігання товар, частину з якого вже повернуто, а решту витрачено позивачем на власні потреби, то обраний позивачем спосіб також свідчить про те, що даний позов не спрямований на захист прав Позивача.

У підготовчому засіданні 16.07.2026 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 05.08.2026 на 10:00. Також, суд постановив ухвалу про проведення наступного судового засідання за участю представника відповідача Мошко М.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судовому засіданні 05.08.2026 судом оголошено перерву до 07.09.2026, 10:50. Також, суд постановив ухвалу про проведення наступного судового засідання за участю представника відповідача Мошко М.М. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

07.09.2026 від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через неможливість участь представника, у зв`язку з участю в іншому судовому засіданні.

В судовому засіданні 07.09.2026 суд постановив із занесенням до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання (вих.№07-09/26 від 07.09.26) Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України про відкладення розгляду справи та про відкладення судового засідання на 14.09.2026, 12:30.

В судове засідання 14.09.2026 прибули представник позивача та представник відповідача.

В судовому засіданні 14.09.2026 судом на підставі ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

04.05.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Цвіт+" (поклажодавець) та Прилуцькою дослідною станцією Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України (зберігач) укладено Договір відповідального зберігання №04/05/2023 (далі - Договір), відповідно до п. 1.1., 1.6. якого в порядку та на умовах, визначений цим договором поклажодавець передає, а зберігач приймає та зобов`язується за плату зберігати протягом строку дії цього договору засоби захисту рослин, насіння соняшника, насіння ріпаку у асортименті кількості та заставною вартістю згідно з Актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей, які є невід`ємною частиною договору. Товар зберігається на складі за адресою: Чернігівська область, мю Прилуки, вул. Вавілова, 16.

У відповідності до п. 2.1.2 Договору зберігач зобов`язаний зберігати майно окремо від інших речей, з дотриманням усіх необхідних умов, які забезпечують збереження майна Поклажодавця. Склад Зберігача для зберігання Майна повинен відповідати вимогам чинного законодавства та мати всі необхідні дозвільні документи.

Згідно з п. 2.1.4. Договору зберігач зобов?язаний повернути майно поклажодавцеві за першою вимогою останнього.

Пунктами 5.2., 5.3., 5.5. Договору визначено, що зберігач несе відповідальність за збереження і цілісність майна з моменту передання майна на зберігання і до моменту його повернення поклажодавцеві. У випадку втрати (нестачі) або пошкодження майна, яке передано на зберігання, або його частини, зберігач повинен відшкодувати поклажодавцеві заставну вартість майна та всі збитки, пов?язані з передачею майна на зберігання.

У випадку неповернення майна поклажодавцем за першою вимогою зберігач повинен виплатити поклажодавцеві штраф у розмірі 0,5 % від вартості майна за кожний день затримки.

У разі втрати або знищення майна зберігач зобов`язаний відшкодувати поклажодавцеві заставну вартість майна, протягом 5 днів з дати отримання вимоги про повернення майна.

Договір вважається укладеним з дати підписання та діє до 31.12.2023 або до повного виконання сторонами своїх зобов?язань за договором. Договір набирає чинності з моменту передавання товару на відповідальне зберігання. Якщо після закінчення дії Договору сторони продовжують його виконувати, Договір вважається пролонгованим ще на 1 календарний рік на тих же умовах. Закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії Договору (п. 7.1.-7.3. Договору).

На виконання умов Договору позивач передав відповідачу на відповідальне зберігання майно:

- за Актом №1 прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 04.05.2023: атрікс (каністра 5л) 20 л вартістю 5900,40 грн; зеніт флакон 500 мл 19 л вартістю 13908 грн; карамба турбо РК 55 шт вартістю 90552 грн; кораген 20 к.с. (1л) 11 л вартістю 97977 грн; нопасаран КС 120 л вартістю 132602,4 грн; тарга макс КЕ 40 шт вартістю 38592 грн; кормін Імпульс 15 л вартістю 26249 грн; всього на суму 405781,74 грн з ПДВ.

- за Актом №2 прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 04.05.2023: насіння озимого ріпака РТ279СЛ(ПТ279КЛ) 15 міш вартістю 101925,00 грн; насіння соняшнику Р64LL138(П64ЛЛ1138 Круїзер) 40 міш вартістю 194832 грн; всього на суму 296757 грн з ПДВ.

- за Актом №3 прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від 12.06.2023: донадим Мікс 180 л вартістю 97243,20 грн, отаман Екстра 700 л вартістю 227102,40 грн; кормін бобовий 350 л вартістю 58165,80 грн; мілідар Дуо 80 л. Вартість 1 л вартістю 65280 грн; тандем 15 л вартістю 1386 грн; всього на суму 449177,40 грн з ПДВ.

Загальна сума переданого товару за Актами №1-3 складає 1151716,14 грн.

За Актом №1 від 13.10.2023 повернення з відповідального зберігання товарно-матеріальних цінностей відповідач повернув позивачу частину товару: донадим Мікс 180 л вартістю 97243,20 грн; отаман Екстра 700 л вартістю 227102,40 грн; мілідар Дуо 80 л вартістю 65280 грн; тандем 15 л вартістю 1386 грн; всього на суму 391011,60 грн.

Рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі №927/689/25 за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Цвіт +" до Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії до аграрних наук України про стягнення 1 722 516,08 грн., від 30.09.2025 року, позов Товариства задоволено, стягнуто з Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Цвіт +"760704,54 грн боргу, 39077,00 грн 3% річних, 162030,00 грн інфляційних нарахувань, 760704,54 грн штрафу та 20671,00 грн судового збору.

Під час розгляду справи №927/689/25 судом встановлено, що іншу частину товару Прилуцька дослідна станція Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України використала для вирощування врожаю на своїх земельних ділянках.

Рішення Господарського суду Чернігівської області у справі №927/689/25 від 30.09.2025 року про стягнення 1 722 516,08 грн набрало законної сили 24.10.2025 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доводяться знову при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи.

Позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги у цій справі відсутністю у позивача на час укладання спірного Договору зберігання та на даний час спеціалізованих складів для зберігання пестицидів, агрохімікатів, та осіб, які мають дозвіл на роботу з пестицидами.

Надаючи правову оцінку відносинам, що склались між сторонами, всебічно та повно дослідивши обставини справи, надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та необхідність відмови у задоволенні позову з наведених нижче підстав.

За частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини 1 статті 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 938 Цивільного кодексу України встановлено, що зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Згідно з ч.1 ст. 941 Цивільного кодексу України за згодою поклажодавця зберігач має право змішати речі одного роду та однієї якості, які передані на зберігання.

За договором відповідального зберігання №04/05/2023 від 04.05.2023 за яким позивач передав відповідачу на відповідальне зберігання майно за Актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей від №1,2 від 04.05.2023 та №3 від 12.06.2023 на загальну суму 1151716,14 грн. Факт повернення з відповідального зберігання відповідачем майна на загальну суму 391011,60 грн. підтверджується Актом №1 від 13.10.2023 р.

Решту майна на суму 760704,54 грн (1151716,14 - 391011,60) відповідач не повернув з відповідального зберігання, проте, його вартість присуджено до стягнення в судовому порядку з Прилуцької дослідної станції Інституту садівництва Національної академії аграрних наук України на користь ТОВ «ЦВІТ+» рішенням Господарського суду Чернігівської області у справі №927/689/25 від 30.09.2025 року.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом положень частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 2 статті 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до частин 1, 2 статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно зі статтею 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами 1 та 2 цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки:

"За змістом абзацу першого частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов`язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов`язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов`язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов`язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України).

Отже, ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 ЦК України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".

Аналогічне зазначене у постанові ВС від 09 квітня 2026 року справа № 922/511/24.

Правила та підстави недійсності правочинів регламентовані положеннями ЦК України.

Зокрема, статтею 215 ЦК України встановлені загальні вимоги щодо недійсності правочину, відповідно до якої підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги у цій справі відсутністю у нього на час укладання спірного Договору зберігання та на даний час спеціалізованих складів для зберігання пестицидів, агрохімікатів, та осіб, які мають дозвіл на роботу з пестицидами.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що однією з основних засад законодавства є добросовісність, а дії учасників правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин.

Зокрема доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується на давньоримській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). По суті згаданий принцип римського права є вираженням equitable estoppel однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. В основі цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 43 ГПК України, аналогічно частина перша статті 44 ЦПК України).

Наведені висновки сформульовані зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 925/457/23 (провадження № 12-33гс24).

Тож, Позивач, звернувшись із позовом у цій справі та заявивши вимоги про недійсність Договору з підстав відсутності у нього на час укладання спірного Договору зберігання та на даний час спеціалізованих складів для зберігання пестицидів, агрохімікатів, та осіб, які мають дозвіл на роботу з пестицидами, що, на його думку, не відповідає положенням ст.11 Закону України «Про пестициди та агрохімікати» діяв всупереч власній поведінці та аргументам в іншій справі №927/689/25.

Суд також враховує, що позивач між тим звернувся із вимогою про недійсність Договору у цій справі після розгляду судом справи №927/689/25 про стягнення боргу з Позивача за оспорюваним правочином.

У зв`язку з викладеним та враховуючи незазначення Позивачем інших підстав та встановлення судом обставин для визнання Договору недійсним, а також враховуючи встановлені судом обставини обізнаності Позивача із умовами Договору відповідального зберігання, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, суд доходить висновку про відсутність підстав для визнання Договору відповідального зберігання №04/05/2023 від 04.05.2023 недійсним.

Сторони, укладаючи Договір відповідального зберігання №04/05/2023 від 04.05.2023, на власний розсуд погодили його умови. Незазначення сторонами у Договорі умов щодо транспортування, зберігання, визначення осіб, які повинні мати посвідчення про право роботи з пестицидами, необхідність укладення договору страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю фізичних осіб, навколишньому природному середовищу під час зберігання та застосування пестицидів і агрохімікатів, відсутність документів, передбачених ст. 10 Закону України «Про пестициди та агрохімікати», а також те, що Відповідач під час перевезення пестицидів та агрохімікатів не надав Позивачу супровідних документів, а саме товарно-транспорту накладну, яка б свідчила про доставлення та передачу пестицидів Позивачу - є безпідставним та не можуть бути прийняті судом у підставу для визнання недійсним спірного договору.

Представник позивача в судових дебатах, підводячи підсумок в своїй промові, зазначив , що спірний договір є неукладеним.

При цьому суд звертає увагу сторін на наступні обставини.

Укладаючи спірний договір, сторони в якості предмету зберігання (п.1.1) визначили засоби захисту рослин, насіння соняшника та ріпаку. При цьому сторони зазначили, що асортимент, кількість та заставна вартість предмету договору визначається актами прийому-передачі товарно-матеріальних цінностей , які є невід`ємною частиною цього договору.

Матеріали справи містять три акти(№№1,2,3) від 04.05.2023 , які також були предметом дослідження у справі № 927/689/25, і за якими був встановлений факт передачі на відповідальне зберігання товарно-матеріальних цінностей із зазначенням їх асортименту, кількості та заставної вартості.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про захист рослин» засоби захисту рослин - це препарати, які вміщують одну або декілька діючих речовин і використовуються з метою захисту рослини або продукції рослинництва від шкідливих організмів та знищення небажаних рослин або окремих частин рослин.

В свою чергу, діючі речовини - речовини, включаючи мікроорганізми, що справляють загальну або спрямовану дію на шкідливі організми, рослини, їх частини або продукцію рослинного походження;

Цією ж статтею встановлено, що термін "пестициди" вживається в цьому Законі у значенні, наведеному в Законі України "Про пестициди і агрохімікати".

У статті 1 Закону України "Про пестициди і агрохімікати"терміни вживаються у такому значенні:

пестициди - токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкода матеріальним цінностям, а також гризунів, бур`янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб. Термін "пестициди" включає також засоби захисту рослин;

Аналізуючи наведені визначення, слід зазначити що поняття «пестициди» і «засоби захисту рослин» не є тотожними. Посилання позивача в своїх доводах на норми законодавства, які регламентують особливості зберігання пестицидів, з урахуванням ,що в договорі передбачені засоби захисту рослин вказує на те, що спірний договір містить ознаки неукладеності стосовно предмета договору, а саме чи відповідала внутрішня воля зберігача волевиявленню брати на себе обов`язок зберігати засоби захисту рослин з усіма обов`язками, які законодавчо передбачені для регламенту зберігання пестицидів.

Однак ,ці обставини не є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору відповідального зберігання №04/05/2023 від 04.05.2026 недійсним, а відтак, про відмову у задоволенні позову.

При ухваленні рішення у справі суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, судовий збір у справі покладається на позивача.

Керуючись статтями 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк та в порядку, встановлені ст.256, ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено та підписано 24.09.2026.

Суддя М.В. Фесюра

Єдиний державний реєстр судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua