Рішення № 140020254, 23.09.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

23 вересня 2026 року Справа № 926/2651/26

Суддя Господарського суду Чернівецької області Світлана Гушилик, за участю помічника судді Петровської В., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/2651/26

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ПП Ойл (60441, Чернівецька обл., с.Валя Кузьмина, вул.Волоківська, б.12)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Фокс Оіл Енерджі (58009, м.Чернівці, вул.Руська, б.200, оф.3)

Про стягнення заборгованості в розмірі 1006524,21 грн

За участі представників:

Від позивача: Оберемок Д.О. адвокат (ордер АІ №2238913 від 24.06.2026р.)

Від відповідача: не з`явися

Технічна фіксація судових засідань здійснюється за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua

СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю ПП Ойл звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Фокс Оіл Енерджі про стягнення заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №11/02/2025 від 11.02.2025 року в розмірі 1991524,21 грн, з яких: основний борг в сумі 1718000,00 грн, пеня в сумі 266230,23 грн та 3% річних в сумі 7293,98 грн.

В обгрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що між ним та Фокс Оіл Енерджі укладено договір поставки нафтопродуктів №11/02/2025 від 11.02.2025 року, згідно якого позивач поставив відповідачу нафтопродукти за які останній не розрахувався, у зв`язку з чим, у останнього утворилася заборгованість за договором в розмірі 1718000,00 грн. Позивач скористався своїм правом та нарахував пеню в сумі 266230,23 грн та 3% річних в сумі 7293,98 грн, які просить стягнути в судовому порядку.

25.06.2026 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№2651, позовну заяву передано судді Гушилик С.

Ухвалою суду від 25.06.2026 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 08.07.2026 року.

Ухвалою суду від 06.07.2026 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду (заява від 03.07.2026р., вх.№2781 від 06.07.2026р.)

У зв`язку із нез`явленням представника відповідача суд ухвалою від 08.07.2026 року відклав підготовче засідання на 06.08.2026 року.

За усним клопотанням позивача, суд ухвалою від 06.08.2026 року відклав підготовче засідання на 18.08.2026 року.

17.08.2026 року від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог (вх.№3348).

Ухвалою суду від 18.08.2026 року продовжено строк підготовчого засідання задоволено заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, згідно якої предметом спору стала вимога про стягнення коштів в загальному розмірі 1226524,21 грн, з яких: основний борг в сумі 953000,00 грн, пеня в сумі 266230,23 грн та 3% річних в сумі 7293,98 грн, та цією ж ухвалою відкладено підготовче засідання на 01.09.2026 року.

01.09.2026 року від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вх.№3525), в якій просить зменшити суму основного боргу з 953000,00 грн до 733000,00 грн, так як відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості в сумі 220000,00 грн, а відтак, просить стягнути заборгованість в сумі 1006524,21 грн, з яких: основна заборгованість в сумі 733000,00 грн, пеня в сумі 266230,23 грн та 3 % річних в сумі 7293,98 грн, та повернути йому надмірно сплачений судовий збір у зв`язку із зменшенням суми позовних вимог.

Ухвалою суду від 01.09.2026 року задоволено заяву позивача та зменшено розмір позовних вимог, згідно якої предметом спору стала вимога про стягнення заборгованості в розмірі 1006524,21 грн, з яких: 733000,00 грн сума основного боргу, 266230,23 грн сума пені та 7293,98 грн сума 3% річних, залишено без розгляду клопотання про повернення частини судового збору, закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 23.09.2026 року.

22.09.2026 року від представника позивача надійшли заяви про часткову відмову від позову та у зв`язку із цим в цій частині закриття провадження у справі (вх.№3762), та заява про повернення надмірно сплаченого судового збору з зазначенням необхідних реквізитів та банківської установи (вх.№3764).

Представник позивача у судовому засіданні 23.09.2026 року підтримав позовні вимоги в частині стягнення суми нарахованої пені та 3% річних, просив закрити провадження в частині стягнення суми основного боргу, а також просив покласти судовий збір на відповідача, з вини якого спір було доведено до судового розгляду.

В судове засідання 23.09.2026 року відповідач в черговий раз явку свого представника не забезпечив, причину неявки суду не повідомив, хоча був повідомлений про місце, дату та час судового засідання належним чином.

Суд зазначає про належне виконання ним обов`язку щодо повідомлення учасників справи про час, дату та місце розгляду справи, зокрема відповідача повідомлено шляхом надіслання ухвал суду на його юридичну адресу, яка підтверджується витягом з ЄДР: 58009, м.Чернівці, вул.Руська, б.200, оф.3, та на адресу засновника ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 .

Водночас, суд зауважує на тому, що вся судова кореспонденція по даній справі, що була надіслана на вищезазначену адресу, повернулася до суду не врученою.

Частиною 2 статті 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців визначено, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо юридичної особи, зокрема, про місцезнаходження останньої.

Окрім того, у зв`язку з нез`явленням представника відповідача до суду, останнього двічі додатково повідомлено оголошенням через офіційний сайт Судової влади України.

Частинами 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до п.4 ч.6 ст.242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за місцезнаходженням.

За загальними вимогами п.91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 року №270, інформація про надходження реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу надсилається адресату у вигляді смс-повідомлення за номером мобільного телефону, зазначеним на поштовому відправленні, поштовому переказі, а у разі відсутності номера мобільного телефону - шляхом вкладення до абонентської поштової скриньки бланку повідомлення встановленого зразка.

Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставці до дому (п.92 правил). Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п.102 правил).

У разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження, відправлення "EMS" - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. За письмовою заявою відправника/адресата строк зберігання поштових відправлень, внутрішніх поштових переказів може бути продовжений за додаткову плату до двох місяців з дня надходження до об`єкта поштового зв`язку місця призначення. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" або "Адміністративна послуга" рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою у порядку, визначеному у пунктах 99, 99-1, 99-2, 99-3, 106 та 114 цих Правил, із зазначенням причини невручення (п.116 правил).

Здійснення зберігання рекомендованих листів із позначкою "Судова повістка", які не вручені під час доставки до дому із причин відсутності адресата, правилами не передбачено, а отже, повернення такого повідомлення із зазначенням причини невручення закінчення встановленого строку зберігання, суперечить вимогам правил, та фактично відповідає причині повернення у зв`язку з відсутністю адресата.

Аналізуючи зазначені вище положення правил надання послуг поштового зв`язку, слід дійти висновку, що повернення судових рішень із проставленням у поштовому повідомленні відмітки про закінчення строку зберігання поштового відправлення, є підтвердженням відсутності особи адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України.

Сам лише факт неотримання стороною справи кореспонденції, якою суд, з дотриманням вимог процесуального закону, надсилав копії судових рішень за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною пропуску строку на подання зокрема відзиву на позов, оскільки зумовлена не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021 року у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Також, суд зазначає, що у відповідності до п.1 ч.6 ст.6 ГПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Однак, відповідачем, який є юридичною особою, не зареєстровано електронний кабінет в системі Електронний суд, що суперечить приписам процесуального кодексу, та приводить до неможливості повідомлення останнього про розгляд справи через електронний документообіг.

В той же час, відповідач не був позбавлений можливості скористатися вільним доступом до електронного реєстру судових рішень в Україні, в силу ст.4 Закону України "Про доступ до судових рішень" та ознайомитися з ухвалами Господарського суду Чернівецької області та визначеними у них датами та часом розгляду даної справи та забезпечити представництво його інтересів в судових засіданнях.

До того ж, суд розміщував оголошення про виклик відповідача до суду на сайті Судової влади України, де останній теж мав можливість ознайомитись з інформацією про відкрите провадження у даній справі.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки. Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1, п.1 ч.3 ст.202 ГПК України).

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Судом враховується, що за приписами ст.129 Конституції України, ст.2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст.202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020 року у справі №914/6968/16.

З наведеного суд констатує про повідомлення відповідача належним чином про час, дату та місце розгляду справи, однак, своїми процесуальними правами останній не скористався.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення учасників справи про дату, час та місце розгляду спору по суті, суд приходить висновків про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача за наявними у справі документами.

Заслухавши представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Між Товариством з обмеженою відповідальністю ПП Ойл (далі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фокс Оіл Енерджі укладено договір поставки нафтопродуктів №11/02/2025 від 11.02.2025 року (далі договір), згідно якого, постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти, скраплений газ, масла (мастила) та автохімію (далі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та повністю оплатити його ціну (вартість) (п.1.1 договору).

Номенклатура, кількість та ціна за товар визначаються сторонами у видатковій накладній. Загальна вартість та кількість товару, що поставляється за даною угодою, визначається згідно видаткових накладних (п.п.1.2, 1.4 договору).

У відповідності до п.2.1 договору, покупець оплачує вартість нафтопродуктів та інші витрати, пов`язані з перевезенням нафтопродуктів, які підлягають відшкодуванню згідно з рахунками-фактурами виставлених постачальником та іншими документами.

Пунктом 3.1 договору визначено, що датою поставки нафтопродуктів вважається: при доставці автотранспортом постачальника дата приймання нафтопродуктів на складі покупця: при самовивозі дата автотранспортної накладної вантажовідправника.

Покупець оплачує нафтопродукти за узгодженими цінами, що діють на дату відвантаження (п.5.1 договору).

За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством (п.6.1 договору).

Згідно пункту 6.6 договору, у разі порушення термінів оплати за цим договором, постачальник вправі нарахувати покупцеві пені з розрахунку 0,3% від вартості несплачених у строк нафтопродуктів за кожний день прострочення.

Договір, у відповідності п.8.1 договору, набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2026 року, а в частині взаєморозрахунків до їх повного завершення між сторонами.

Договір підписано представниками сторін та скріплено їх печатками. Доказів розірвання чи визнання договору недійсним матеріали справи не містять.

На виконання умов договору, постачальник поставив покупцю товар на загальну суму 2399235,00 грн, що підтверджується видатковими накладними від 04.05.2026 року: №5145 від на суму 406650,00 грн, №5146 на суму 406650,00 грн, №5147 на суму 406650,00 грн, №5148 на суму 691305,00 грн та №5149 на суму 487980,00 грн, та товарно транспортними накладними від 04.05.2026 року: №ПП00-00145, №ПП00-005149, №ПП00-005148, №ПП00-005147 та №ПП00-005146.

Поставка товару підтверджується податковими накладними від 04.05.2026 року №440 на суму 406650,00 грн, №441 на суму 406650,00 грн, №442 на суму 406650,00 грн, №443 на суму 691305,00 та №444 на суму 487980,00 грн, та акцизними накладними форми П від 04.05.2026 року №65, №66, №67, №68 та №69.

На оплату поставленого товару, постачальник виставив покупцю рахунок №1333 від 04.05.2026 року на суму 2399235,00 грн, який покупець оплатив частково, у зв`язку із чим у останнього утворилась заборгованість в розмірі 1718000,00 грн.

16.06.2026 року постачальник, у зв`язку із несплатою поставленого товару в повному обсязі, звернувся до покупця з претензією про сплату заборгованості за договором поставки нафтопродуктів, яка надіслана електронним шляхом покупцю та залишена останнім без відповіді.

У зв`язку із несплатою ТОВ Фокс Оіл Енерджі заборгованості в розмірі 1718000,00 грн, позивач нарахував пеню в сумі 266230,23 грн та 3% річних в сумі 7293,98 грн, які просить стягнути в судовому порядку разом із сумою основної заборгованісті.

Вже після відкриття провадження у справі, суд двічі задовольняв заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог з підстав того, що відповідач частково здійснив оплату боргу.

На день проведення розгляду справи по суті від представника позивача надійшла заява про часткову відмову від позову в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 733000,00 грн, посилаючись на те, що відповідач сплатив суму основного боргу в повному обсязі, в підтвердження чого надав копії повідомлень банку про зарахування коштів №76 від 31.08.2026 року на суму 100000,00 грн, №81 від 01.09.2026 року на суму 133000,00 грн, №84 від 02.09.2026 року на суму 100000,00 грн, №95 від 08.09.2026 року на суму 125000,00 грн, №75 від 14.09.2026 року на суму 275000,00 грн, в призначенні платежу зазначено про оплату рахунку №133 від 04.05.2026 року.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши заяву позивача про відмову від позову, встановивши фактичні обставини у справі, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, дослідивши та оцінивши в сукупності надані докази, суд встановив наступне.

В обгрунтування своєї заяви представник позивача зазначає, що після закриття підготовчого засідання відповідачем погашено суму основного боргу в розмірі 733000,00 грн, що підтверджується інформаційними повідомленнями зарахування коштів: №76 від 31.09.2026 року на суму 100000,00 грн, №81 від 01.09.2026 року на суму 133000,00 грн, №84 від 02.09.2026 року на суму 100000,00 грн, №95 на суму 120000,00 грн від 08.09.2026 року та №75 від 14.09.2026 року на суму 275000,00 грн, у зв`язку із чим частково відмовляється від позову в частині стягнення основного боргу та просить закрити провадження у справі в цій частині, при цьому, наголошує на тому, що суму судового збору слід залишити за відповідачем.

У відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Зазначена стаття кореспондується із ч.1 ст.191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі (ч.3 ст.191 ГПК України).

Суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до ч.3 ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (п.4 ч.1 ст.231 ГПК України).

Згідно з ч.4 ст.231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно ст.14 ГПК України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Складовою зазначеного принципу є можливість суб`єкта відмовитися від свого права чи інтересу. Тобто право особи на звернення до суду з позовом рівною мірою стосується й права такої особи на відмову від такого позову або частини позовних вимог ухвали Верховного Суду від 18.08.2021 року у справі №916/3844/19, від 01.09.2021 року у справі № 910/13034/20).

Відмова від позову є формою реалізації принципу диспозитивності господарського судочинства (ухвали Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №927/739/17, від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).

Водночас, принцип диспозитивності не є беззастережним, оскільки ця норма передбачає активну роль суду, який зобов`язаний перешкоджати діям сторін щодо порушення законодавства і прав інших осіб. Перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов`язком суду, тобто суд зобов`язаний відмовити в задоволенні відповідних заяв і клопотань сторін. Якщо суд установить, що реалізація права позивача на відмову від позову призводить до порушення закону та прав інших осіб, він зобов`язаний відмовити в реалізації цих прав і розглянути справу по суті.

З наведеного вбачається, що позивач наділений правом відмовитися від позову подавши до суду відповідну заяву, яка повинна відповідати вимогами ст.191 Господарського процесуального кодексу України, зокрема повинна бути підписана повноважним представником і не суперечити інтересам особи, яку представляє цей представник (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.09.2019 у справі №921/309/18, від 13.04.2021 у справі №918/99/19(918/925/20)).

У даній справі позивач ТОВ ПП Ойл звернулося відповідача ТОВ Фокс Оіл Енерджі про стягнення заборгованості та в подальшому звернулося до господарського суду із заявою про відмову від позову.

За наслідками дослідження заяви позивача про часткову відмову від позову у справі, судом встановлено, що вказана заява підписана представником ТОВ ПП Ойл адвокатом Оберемком Д.О., за допомогою підсистеми Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), суд зазначає, що вказаним представником позивача повідомлено про обізнаність наслідків закриття провадження у справі, що передбачені ч.3 ст.231 Господарського процесуального кодексу України, отже, заява про відмову від позову підписана уповноваженою стороною.

Суд не вбачає підстав для висновку, що відмова від позову, вчинена представником ТОВ ПП Ойл адвокатом Оберемком Д.О. суперечить інтересам позивача, а відтак підстави для неприйняття судом відмови від позову на підставі ч.5 ст.191 Господарського процесуального кодексу України відсутні.

Таким чином, оскільки наслідки відмови від позову позивачу відомі і зрозумілі, відмова позивача від позову не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, відмова від позову є формою реалізації прав позивача, заява про відмову від позову підписана уповноваженою стороною, а відтак підлягає прийняттю судом, отже провадження у справі в цій частині необхідно закрити, у зв`язку із чим, суд здійснює подальший розгляд справи про стягнення 3% річних в сумі 7293,98 грн та пені в сумі 273524,21 грн.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), однією з підстав виникнення зобов`язань, є зокрема договори та інші правочини.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України)

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу (ч.1 ст.662 ЦК України).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.655 ЦК України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (ч.1 ст.664 ЦК України).

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі продажу (ч.1 ст.691 ЦК України).

У відповідності до ч.1 ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ст.530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач, як встановлено судом, належним чином виконав свої зобов`язання щодо поставки товару, що підтверджується що підтверджується видатковими накладними від 04.05.2026 року: №5145 від на суму 406650,00 грн, №5146 на суму 406650,00 грн, №5147 на суму 406650,00 грн, №5148 на суму 691305,00 грн та №5149 на суму 487980,00 грн та товарно транспортними накладними від 04.05.2026 року: №ПП00-00145, №ПП00-005149, №ПП00-005148, №ПП00-005147 та №ПП00-005146, однак відповідачем в повному обсязі свої зобов`язання по сплаті за продукцію виконано не було, що підтверджується банківською випискою та не заперечувалось останнім при підписані акту звірки розрахунків, що в свою чергу, призвело до утворення заборгованості та нарахуванням пені та 3% річних.

Як зазначалось судом раніше, частиною предмету розгляду справи було стягнення заборгованості за договором, яка після відкриття провадження у справі та впродовж кількох підготовчих засідань та навіть після закриття підготовчого засідання була погашена відповідачем.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу на момент звернення з позовом була обґрунтованою та такою, що підлягала задоволенню, однак не розглядається судом у зв`язку із відмовою позивача у цій частині і закриття провадження у справі.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 7293,98 грн за період з 05.05.2026 року по 22.06.2026 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст.610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18).

Визначені ч.2 ст.625 ЦК України, право стягнення 3% річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 року у справі №910/4590/19 (провадження №12-189гс19) зобов`язання зі сплати 3 % річних та інфляційних втрат є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом ст.ст.509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

За результатами здійсненої перевірки нарахування 3% річних в розмірі 7293,98 грн, суд зазначає, що розрахунок позивача є арифметично вірним та таким, що відповідає умовам договору та чинному законодавству, а відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

У зв`язку із порушенням строків поставки товару, позивач у відповідності до вимог п.6.6 договору, позивач нарахував відповідачу 0,3% пені від вартості товару з яких допущено прострочення поставки в розмірі 266230,26 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч.1 ст.549 ЦК України).

Згідно п.3 ст.549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

У пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 року у справі №216/3521/16-ц суд надав правові висновки стосовно застосування вказаних правових положень та вказав, що: пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання; до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

Таким чином, пеня у договорі мала безпосередню мету стимулювати відповідача до виконання зобов`язання; за її допомогою забезпечуються права позивача шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов`язання; вона стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання відповідачем, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи розрахунку, позивачем, у відповідності до п.6.6 договору, здійснено нарахування пені у розмірі 0,3% від вартості несплачених у строк нафтопродуктів за кожний день прострочення на суму 266230,23 грн за період з 05.05.2026 року по 22.06.2026 року.

За результатами здійсненої перевірки нарахування пені в сумі 266230,23 грн, суд зазначає, що розрахунок позивача є не вірним, так як пеня розрахована у більшому розмірі за розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що прямо суперечить вимогам ч.3 ст.549 ЦК України.

Суд здійснив власний перерахунок пені за період з 05.05.2026 року по 22.06.2026 року, згідно якого пеня, що підлягає стягненню становить 72939,79 грн (розрахунок додається), а відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст.79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилаються сторони, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо клопотання ТОВ ПП Ойл про повернення надмірно сплаченого судового збору (вх.№3764) враховуючи ухвали, якими зменшувався розмір позовних вимог, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було сплачено судовий збір на загальну суму 23899,00 грн згідно платіжної інструкції №8610 від 24.06.2026 року.

Як вже було зазначено вище, ухвалами суду від 18.08.2026 року та 01.09.2026 року задоволено заяви позивача про зменшення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу, та станом на день закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті позовні вимоги становили1006524,21 грн, з яких сума основного боргу - 733000,00 грн, сума пені - 26623,23 грн і 3% річних - 7293,98 грн.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Позивачем подане клопотання про повернення йому надмірно сплаченого судового збору у зв`язку із зменшенням позовних вимог, при цьому, останнім уточнено реквізити для зарахування суми повернення (вх.3764 від 22.09.2026 року).

Відповідно до абзацу 2 пункту 6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-06/704/2012 від 23.05.2012 року Про деякі питання застосування Закону України Про судовий збір, повернення сплачених сум судового збору з державного бюджету має здійснюватися згідно ухвали господарського суду, з цією метою відповідні ухвали мають виготовлятися у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до державного бюджету.

З урахуванням наведеного, згідно із положеннями зазначеної правової норми, суд вважає за необхідне задовольнити заяву позивача про повернення судового збору, та позивачу підлягає поверненню частково сплачена сума судового збору у розмірі 11820,00 грн, який сплачений відповідно до платіжної інструкції №8610 від 24.06.2026 року.

Що ж стосується клопотання позивача про покладення на відповідача решти суми сплаченого судового збору, суд вважає за необхідне його задовольнити, з урахуванням наступного.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.03.2026 у справі №917/1161/25 навела такі висновки: "у позивача виникає право на відшкодування йому за рахунок відповідача понесених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи не лише у випадку відмови позивача від позову у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, але й у випадку закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 231 ГПК України у разі, якщо відсутність предмета спору виникла у зв`язку із задоволенням позовних вимог відповідачем; при цьому немає значення, чи було провадження закрито за клопотанням позивача, відповідача чи з ініціативи суду; у разі задоволення позовних вимог третьою особою, а не відповідачем, право на відшкодування витрат залежить від підстав здійснення такого задоволення третьою особою, які підлягають дослідженню та оцінці судом. При цьому за загальним правилом добросовісний позивач вправі розраховувати на можливість відшкодування йому витрат на правничу допомогу, понесених ним до моменту закриття провадження у справі".

Також Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у зазначеній постанові вказала, що задоволення після пред`явлення позову позовних вимог відповідачем фактично є свідченням того, що відповідач: 1) погодився з тим, що позов пред`явлено до належного відповідача, 2) визнає позовні вимоги. Іншими словами, задоволення позовних вимог відповідачем суд може вважати свідченням того, що пред`явлення позову цим позивачем до цього відповідача відбулося внаслідок неправомірного діяння відповідача, що і виступає підґрунтям необхідності покладення на такого відповідача судових витрат із розгляду справи.

Отже, позивач має право на відшкодування судових витрат в тій частині позовних вимог, щодо яких провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою від позову, на підставі задоволення позовних вимог відповідачем після пред`явлення позову, а відтак, враховуючи вищевикладене, судовий збір, у зв`язку із частковою відмовою від позову в цій частині покладається на відповідача.

Аналогічна практика викладена у постановах Верховного суду у справах №345/5838/25 від 15.07.2026 року та №953/10140/25 від 05.08.2026 року.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору в частині задоволених позовних вимог покладаються на відповідача, тоді як в частині відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст.2, 4, 5, 12, 13, 42, 46 73, 74, 76, 77, 86, 129, 130, 191, п.4 ч.1 ст.231, ст.ст.232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, ст.7 Закону України Про судовий збір суд

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю ПП Ойл (60441, Чернівецька обл., с.Валя Кузьмина, вул.Волоківська, б.12) до Товариства з обмеженою відповідальністю Фокс Оіл Енерджі (58009, м.Чернівці, вул.Руська, б.200, оф.3) про стягнення заборгованості в розмірі 1006524,21 грн - задовольнити в частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фокс Оіл Енерджі (58009, м.Чернівці, вул.Руська, б.200, оф.3, код 45611280) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПП Ойл (60441, Чернівецька обл., с.Валя Кузьмина, вул.Волоківська, б.12, код 39080771, р/р. НОМЕР_1 в АТ КБ ПриватБанк) пеню в сумі 72939,79 грн, 3% річних в сумі 7293,98 грн та судовий збір в сумі 9759,26 грн.

3.Закрити провадження у справі №926/2651/26 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 733000,00 грн у зв`язку із відмовою.

4. В решті позовних вимог відмовити.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю ПП Ойл (60441, Чернівецька обл., с.Валя Кузьмина, вул.Волоківська, б.12, код 39080771, р/р. НОМЕР_1 в АТ КБ ПриватБанк) надмірно сплачений судовий збір в сумі 11820,00 грн, згідно платіжної інструкції №8610 від 24.06.2026 року, у зв`язку із зменшенням позовних вимог.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повний текст складено та підписано 24.09.2026 року.

Суддя Світлана ГУШИЛИК