Рішення № 140019920, 18.08.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18 серпня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/383/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.

Розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Технологія", проспект Петра Григоренка, 13-Б, м. Київ

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський", вул. Промислова, 1, с. Острів, Тернопільський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості у розмірі 51 821,51 грн.

У судове засідання учасники судового процесу не з"явилися.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Смарт Технологія" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський" про стягнення заборгованості у розмірі 51 821,51 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.06.2026, для розгляду справи №921/383/26 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 22.06.2026 відкрито провадження у справі №921/383/26 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 16.07.2026.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 16.07.2026 відкладено судове засідання у справі №921/383/26 на 18.08.2026.

Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

18.08.2026 судом прийнято судове рішення, в порядку статті 240 ГПК України.

Інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 07.07.2026 заяву представника позивача адвоката Берьозкіної Ю.В. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Договору постачання №17/11/2025 від 17.11.2025, в частині несвоєчасного здійснення розрахунків за поставлений товар, внаслідок чого у відповідача виникборг перед позивачем на суму43 064,15 грн.

Також, у зв"язку з невиконанням відповідачем умов спірного правочину позивачем нараховано 5 732,84 грн пені, 2 454,66 грн інфляційних втрат та 569,86 грн 3% річних.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити в частині стягнення пені у розмірі 5 732,84 грн, інфляційних втрат у розмірі 2 454,66 грн та 3% річних у розмірі 569,86 грн.

У частині позовних вимог щодо стягнення боргу у розмірі 43 064,15 грн просить суд закрити провадження у справі в цій частині, у зв"язку з відсутністю предмету спору з підстав, викладених у клопотанні (вх.№5603 від 16.07.2026). Зокрема зазначає, що відповідачем у добровільному порядку оплачено борг, долучивши при цьому платіжний документ від 18.06.2026.

Заперечення відповідача.

Відповідач явку свого представника в судове засідання не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвали суду не виконав, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася, на підставі статей 120, 121 ГПК України - ухвалами суду, які надсилалися до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України, про що свідчать довідки про доставку електронного листа, сформовані Господарським судом Тернопільської області (містяться в матеріалах справи).

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно частин 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, положення статті 13 Господарського процесуального кодексу України, якою в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, беручи до уваги, що явка представника відповідача не визнавалась судом обов`язковою, брати участь у судовому засіданні є правом сторони, передбаченим ГПК України, та те, що відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами на подання відзиву, суд дійшов висновку, що у матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка вказаного учасника справи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Крім того, судом враховано, що у відповідності до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (частина 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, сторони не позбавлені права та можливості ознайомитись з ухвалами суду щодо даної справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Фактичні обставини, встановлені судом.

17.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Технологія" (Постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М"ясокомбінат Тернопільський" (Покупець/позивач) укладено Договір постачання за №17/11/2025, відповідно до умов якого за Договором постачання Постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати (відвантажити) у встановлений строк ковбасні оболонки, декоративні сітки, інгредієнти для ковбасного виробництва (товар) у власність Покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а Покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму в строк та на умовах цього Договору (п.1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що кінцева (загальна) сума Договору формується за підсумками за період дії Договору та становить суму по накладних на товар наростаючим підсумком за період отримання товару згідно зі строком дії Договору.

Як визначено п.2.1, п.2.2 Договору, Постачальник зобов"язується передати товар в місце поставки не пізніше строку, обумовленому Сторонами, у свою чергу Покупець зобов"язується своєчасно приймати та своєчасно оплачувати поставлені йому товари згідно з рахунками фактурами.

Одиниця виміру кількості товару встановлюється виходячи з його асортименту та найменування та вказується у видаткових накладних, які є невід"ємною частиною Договору (п. 3.1 Договору).

Загальна кількість товару за Договором встановлюється шляхом складання кількості товару відвантаженого Покупцю згідно з видатковими накладними (п.3.2 Договору).

Пунктом 5.14 Договору передбачено, що датою поставки вважається дата оформлення видаткової накладної на передачу товару.

Право власності на товар переходить Покупцю в момент підписання його представником видаткової накладної на одержуваний товар (п.5.15 Договору).

Згідно п.6.1 Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються тільки в безготівковій формі в національній валюті України на розрахунковий рахунок Постачальника вказаний у товарно-транспортній документації.

Товар вважається сплаченим Покупцем з моменту зарахування повної оплати за нього на розрахунковий рахунок Постачальника (п.6.2 Договору).

Покупець повинен здійснити оплату Товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару ( п.6.3 Договору).

Ціна на товар обумовлюється сторонами та вказується у накладних. Ціна є договірною і застосовується виключно для даного Договору. Ціна узгоджується сторонами в накладних або рахунках на оплату ( п.6.4 Договору).

Пунктом 9.2 Договору вказано, що у випадку порушення строку оплати товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день затримки.

Договір вступає в силу з моменту його підписання повноважними представниками сторін та діє до 31 грудня 2025 року. У випадку, якщо не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору ні одна із Сторін не заявить про його припинення, то цей Договір вважається пролонгованим на той же строк і на тих же умовах ( п.13.1 Договору).

Також, між сторонами підписано Додаток №1, яким затверджено форму заявки на поставку ТМЦ.

Позивач зазначає, що на виконання своїх договірних зобов`язань, передав/поставив товар у власність відповідача, а останній отримав товар, про що свідчить видаткова накладна №СТ-0000500 від 17.12.2025 на суму 43 064,15 грн.

Як стверджує позивач, що відповідач порушив умови договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 43064,15 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), про що свідчить розрахунок боргу.

Відповідно до п.9.2 Договору, позивачем у зв"язку з невиконанням відповідачем договірних зобов"язань, нараховано відповідачу, пеню у розмірі 7 505,39 грн.

Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 569,86 грн та інфляційні втрати у розмірі 2 454,66 грн.

20.05.2026 позивач звернувся до відповідача з вимогою щодо сплати заборгованості у сумі 43 064,15 грн, яка вручена отримувачу 29.05.2026.

Вказана вимога залишена відповідачем без задоволення та без реагування.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Проте, 18.06.2026 (після подання позовної заяви до суду) відповідачем здійснено оплату за отриманий товар у розмірі 43 064,15 грн, згідно видаткової накладної СТ-0000500 від 17.12.2025 у добровільному порядку, що підтверджується платіжною інструкцією.

У зв"язку з чим, 16.07.2026 позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з клопотанням (вх. №5603) про закриття провадження у справі №921/383/26 в частині стягнення основного боргу у розмірі 43 064,15 грн.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору постачання №17/11/2025 від 17.11.2025, який за правовою природою є договором поставки.

Зазначений правочин підписаний повноважними представниками сторін.

Відомості про визнання його недійсним у суду відсутні.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови продажу, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Встановлені обставини у даній справі свідчать, що 17.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Смарт Технологія" (Постачальник/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "М"ясокомбінат Тернопільський" (Покупець/позивач) укладено Договір постачання за №17/11/2025, відповідно до умов якого за Договором постачання Постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати (відвантажити) у встановлений строк ковбасні оболонки, декоративні сітки, інгредієнти для ковбасного виробництва (товар) у власність Покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов"язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а Покупець зобов"язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму в строк та на умовах цього Договору (п.1.1. Договору).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Одиниця виміру кількості товару встановлюється виходячи з його асортименту та найменування та вказується у видаткових накладних, які є невід"ємною частиною Договору (п. 3.1 Договору).

Загальна кількість товару за Договором встановлюється шляхом складання кількості товару відвантаженого Покупцю згідно з видатковими накладними (п.3.2 Договору).

Пунктом 5.14 Договору передбачено, що датою поставки вважається дата оформлення видаткової накладної на передачу товару.

Право власності на товар переходить Покупцю в момент підписання його представником видаткової накладної на одержуваний товар (п.5.15 Договору).

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов спірного правочину позивачем передано/поставлено у власність, а відповідачем отримано товар, що підтверджується видатковою накладною №СТ-0000500 від 17.12.2025 на суму 43 064,15 грн, (міститься в матеріалах справи), яка підписана повноважними представниками сторін без зауважень та претензій, що відповідно підтверджує факт виконання позивачем поставки товару та виникнення у відповідача обов`язку з оплати отриманого товару.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме продаж товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Слід вказати, що за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Саме таким вимогам і відповідає видаткова накладна, яка засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.

Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно п.6.1 Договору розрахунки за поставлений товар здійснюються тільки в безготівковій формі в національній валюті України на розрахунковий рахунок Постачальника вказаний у товарно-транспортній документації.

Товар вважається сплаченим Покупцем з моменту зарахування повної оплати за нього на розрахунковий рахунок Постачальника (п.6.2 Договору).

Покупець повинен здійснити оплату Товару протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів з дати поставки товару ( п.6.3 Договору).

Ціна на товар обумовлюється сторонами та вказується у накладних. Ціна є договірною і застосовується виключно для даного Договору. Ціна узгоджується сторонами в накладних або рахунках на оплату ( п.6.4 Договору).

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен був відповідно до умов Договору, а саме п.6.3 Договору.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Як визначено п.2.1, п.2.2 Договору, Постачальник зобов"язується передати товар в місце поставки не пізніше строку, обумовленому Сторонами, в свою чергу Покупець зобов"язується своєчасно приймати та своєчасно оплачувати поставлені йому товари згідно з рахунками фактурами.

Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки вартість отриманого товару не сплачена, що є порушенням умов договору та ст.527 ЦК України.

Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Покупцем, своїх договірних зобов`язань в частині несвоєчасної оплати за отриманий товар.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату подання позову становила 43 064,15 грн

Як слідує з матеріалів справи, відповідачем оплачено основний борг у добровільному порядку у розмірі 43 064,15 грн, що підтверджуються платіжною інструкцією від 18.06.2026 (міститься в матеріалах справи).

Пунктом 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, беручи до уваги клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу, враховуючи погашення боргу, провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 43 064,15 грн, слід закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв"язку з відсутністю предмету спору.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як визначено статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема і обсяг відповідальності.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 5 732,84 грн, суд зазначає таке.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

У силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Суд враховує, що абзац другий частини третьої досліджуваної статті додано відповідно до Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" від 09.01.2025 № 4196-IX, який набрав чинності 28.02.2025, але введений в дію через шість місяців з дня набрання чинності (ч. 1 ст. 17 Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX), тобто 28.08.2025, тому така норма застосовується починаючи з 28.08.2025.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Умовами договору, зокрема пунктом 9.2 Договору передбачено, що у випадку порушення строку оплати товару, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України (що діяла у період, за який сплачується пеня) від несплаченої суми за кожний день затримки.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за товар, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору та відповідно до вимог чинного законодавства нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 5 732,84 грн.

Судом, перевірено розрахунок пені та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 5 732,84 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 569,86 грн, суд зазначає таке.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за виконані підрядні роботи, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору та відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 569,86 грн.

Судом, перевірено розрахунок 3% річних та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 569,86 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 454,66 грн, суд встановив таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий товар, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 2 454,66 грн.

Судом, здійснено розрахунок інфляційних втрат, за допомогою калькулятора програми "Ліга", який становить 2 509,81 грн (міститься в матеріалах справи).

Однак, у зв`язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром інфляційних втрат 2 454,66 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 454,66 грн, підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Отже, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача про стягнення з відповідача 5 732,84 грн пені, 2 454,66 грн інфляційних втрат, 569,86 грн 3% річних

У частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 43 064,15 грн, слід закрити провадження у справі №921/383/26, у зв"язку з відсутністю предмету спору.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 2662,40 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 231 ч.1 п.2, 232, 233, 236-241Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ :

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2 662,40 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "М`ясокомбінат Тернопільський", вул. Промислова, 1, с. Острів, Тернопільський район, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 44674486 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Смарт Технологія", проспект Петра Григоренка, 13-Б, м. Київ, код ЄДРПОУ 39455452 5 732,84 грн пені, 2 454,66 грн інфляційних втрат, 569,86 грн 3% річних та 2 662,40 грн судового збору.

4. Закрити провадження у справі №921/383/26 у частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 43 064,15 грн, у зв"язку з відсутністю предмету спору.

5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "24" вересня 2026 року.

Суддя Я.Я. Боровець