Рішення № 140019765, 06.08.2026, Господарський суд Полтавської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.08.2026 Справа № 917/120/25

За позовом Лубенської окружної прокуратури Полтавської області, вул.Старотроїцька,13, м. Лубни, Полтавська область, 37500 в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області вул. Ярослава Мудрого, 33, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500

до Фізичної особи - підприємця Дяченка Вадима В`ячеславовича, АДРЕСА_1

про зобов`язання привести земельну ділянку у придатний до використання стан

Суддя Солодюк О.В.

Секретар судового засідання Олефір О.І.

Учасники справи згідно протоколу судового засідання

Розглядається позовна заява Лубенської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Лубенської міської ради Лубенського району Полтавської області до Фізичної особи - підприємця Дяченка Вадима В`ячеславовича про зобов`язання привести земельну ділянку у придатний до використання стан.

Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 20.01.2025 суд ухвалив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі; справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі на 19.02.2025 на 11:15 год.

Судове засідання, призначене на 19.02.2025 на 11:15 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою від 03.03.2025 суд призначив розгляд справи на 06.05.2025 на 13:20 год.

06.05.2025 (вхід. № 6023) від представника відповідача до матеріалів справи надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечує та зазначає, що відповідно до Звіту про проведення технічного обстеження основних конструктивних елементів тимчасової і відокремленої споруди від 18.04.2025 р. літній майданчик не є тимчасовою спорудою, а частиною нежитлового приміщення, належного відповідачу.

Ухвалою від 06.05.2025 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав розгляд справи на 26.06.2025 на 13:00 год.

14.05.2025 (вхід. № 6421) від Заступника керівника Лубенської окружної прокуратури Полтавської області до матеріалів справи надійшла відповідь на відзив (вх.№ 6421), в якій прокурор позовні вимоги підтримує в повному обсязі з мотивів, викладених у позовній заяві та вказує на те, що обставини свідчать про те, що встановлення тимчасової споруди за відсутності дозвільної документації на таке розміщення, порушують встановлений законом порядок благоустрою міста.

04.06.2025 (вхід. № 7437) від представника відповідача до матеріалів справи надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 05.06.2025 суд відмовив в задоволенні клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів 26.06.2025 о 13:00 год.

Ухвалою від 26.06.2025 суд відклав розгляд справи на 02.10.2025 на 11:00 год.

Судове засідання, призначене на 02.10.2025 на 11:00 год., не відбулося оскільки суддя брала участь в підготовці для підтримання кваліфікації суддів місцевих господарських судів, організованою Національною школою суддів України та була увільнена від виконання основної роботи в цей час. Ухвалою від 06.10.2025 суд призначив розгляд справи на 04.12.2025 на 11:00 год.

Ухвалою від 04.12.2025 суд відклав розгляд справи на 24.02.2026 на 14:00 год. та запропонував відповідачу надати суду заперечення на відповідь на відзив.

Судове засідання, призначене на 24.02.2026 на 14:00 год., не відбулося у зв`язку з перебуванням судді у відпустці. Ухвалою від 09.03.2026 суд призначив розгляд справи на 23.04.2026 на 14:00 год.

Ухвалою від 23.04.2026 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 23.06.2026 на 13:00 год.

Засідання суду, призначене на 23.06.2026 о 13:00 год., не відбулося у зв`язку з повідомленням про мінування приміщення Господарського суду Полтавської області. Ухвалою від 23.06.2026 суд призначив розгляд справи на 09.07.2026 на 14:30 год.

09.07.2026 (вхід. № 9495) від представника відповідача до матеріалів справи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою від 09.07.2026 суд відклав розгляд справи на 06.08.2026 на 14:30 год.

В судовому засіданні 06.08.2026 представник прокуратури позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив.

Рішенням Лубенської міської ради Полтавської області від 22.12.2016 надано дозвіл Відповідачу на укладення договору особистого строкового сервітуту та видачу паспорта прив`язки на розміщення літнього майданчика 4,6 х 8,6м на прилеглій території до кафе по проспекту пр. Володимирський, 27/49.

В подальшому, 15.03.2017 між Лубенською міською радою та ФОП Дяченком Вадимом Вячеславовичем укладено договір про встановлення особистого строкового сервітуту, відповідно до якого в інтересах останнього встановлено особистий строковий сервітут відносно земельної ділянки площею 39 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Лубни Полтавської області, пр.Володимирський, 27/49, для розміщення на ній тимчасової споруди (літнього майданчика).

Відповідно до п.5 договору Відповідач зобов`язався дотримуватися земельного, цивільного і іншого законодавства України, а також умов договору; здійснювати користування земельною ділянкою у відповідності з п. 1.2. договору; дотримуватися Правил благоустрою та утримання територій міста Лубни, вимог щодо забезпечення технологічної безпеки та упорядкування прилеглої території; у належному стані повернути земельну ділянку після закінчення терміну дії договору; утримувати тимчасову споруду в належному стані, відповідно до паспорту прив`язки; по закінченню договору особистого строкового сервітуту демонтувати ТС та відновити благоустрій на місці розміщення ТС в двотижневий термін.

Відповідно до п.1.4 договору, на земельній ділянці заборонено проведення капітального будівництва.

Пунктом 2.1. договору встановлено строк особистого строкового сервітуту - на 3 роки з часу підписання договору сторонами.

В подальшому Лубенська міська рада жодних рішень про надання відповідачу в користування або оренду земельних ділянок чи дозволів для розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності по пр.Володимирський, 27/49 у м. Лубни не приймала.

Відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Лубенської міської ради 18.05.2020 та 10.12.2024 проведено обстеження споруди за адресою: м. Лубни Полтавської області, пр. Володимирський, 27/49, якою встановлено, що вона влаштована з порушенням вимог паспорту прив`язки в частині розміру та зовнішнього вигляду (має розмір 37,24 кв.м.), не відповідає вимогам літнього майданчика, а класифікується як стаціонарна тимчасова споруда, прибудована до закладу ресторанного господарства. Тимчасову споруду встановлено самовільно, її розмір перевищує гранично допустиму площу.

Розміщення тимчасових споруд в центральній частині міста проводиться відповідно до Комплексної схеми розміщення стаціонарних тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності в центральній частині міста Лубни Полтавської області, затвердженої рішеннями сесії Лубенської міської ради 21.09.2017. Місце для розміщення стаціонарної тимчасової споруди за адресою пр. Володимирський, 27/49 відповідно до Схеми відсутнє.

Відділом містобудування та архітектури виконавчого комітету Лубенської міської ради 14.11.2018 листом за №09-16/171 направлено Відповідачу припис про приведення розмірів та зовнішнього вигляду тимчасової споруди у відповідності до вимог, зазначених у паспорті прив`язки та положення Про порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Лубни, який залишено без виконання.

16 березня 2020 року Відповідачу направлено ще один лист за № 1-11/703 з проханням демонтувати тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності. Вищевказаний лист проігноровано.

Відповідно до Положення про порядок розміщення та демонтажу тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності у м. Лубни, затвердженого рішеннями сесії Лубенської міської ради від 10.10.2019, по закінченню строку, на який укладено договір земельного строкового сервітуту для розміщення ТС для здійснення підприємницької діяльності, замовник на земельній ділянці комунальної власності, який належно виконував обов`язки за умовами договору земельного строкового сервітуту, має переважне право на укладення договору на новий строк (поновлення договору). До спливу строку попереднього договору, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору земельного строкового сервітуту, Відповідач повинен був звернутися із заявою про поновлення договору земельного строкового сервітуту.

Згідно інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно дані щодо наявності права власності чи користування на земельну ділянку у Відповідача площею 39 кв.м. за адресою м. Лубни Полтавської області, пр. Володимирський, 27/49 відсутні.

Розділом ІІ Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244, визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди є паспорт прив`язки тимчасової споруди. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення тимчасової споруди.

До заяви додаються:

- графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування тимчасової споруди, виконані замовником у довільній формі на топографо - геодезичній основі М 1 : 500 кресленнями контурів тимчасової споруди з прив`язкою до місцевості;

- реквізити замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження тимчасової споруди /контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності.

Для визначення відповідності намірів щодо місця розташування тимчасової споруди містобудівній документації, будівельним нормам відповідний комплект документів направляється до органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

Для оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки тимчасової споруди, до якої додає:

- схему розміщення тимчасової споруди;

- ескізи фасадів тимчасової споруди у кольорі М 1:50 (для стаціонарних тимчасової споруди), які виготовляє суб`єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат;

- технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

Зазначені документи замовником отримуються самостійно.

Паспорт прив`язки тимчасової споруди надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Паспорт прив`язки тимчасової споруди підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

Встановлення тимчасової споруди здійснюється відповідно до паспорта прив`язки тимчасової споруди.

Паспорт прив`язки тимчасової споруди виготовляється у двох примірниках. Один примірник зберігається у замовника тимчасової споруди, другий - у відповідному органі з питань містобудування та архітектури.

Розміщення тимчасової споруди самовільно забороняється.

Водночас, як зазначає прокурор, споруда за адресою: м. Лубни Полтавської області, пр. Володимирський, 27/49 влаштована з порушенням вимог паспорту прив`язки в частині розміру та зовнішнього вигляду (має розмір 37,24 кв.м.) та не відповідає вимогам літнього майданчика, а класифікується як стаціонарна тимчасова споруда, прибудована до закладу ресторанного господарства, а тому є такою, що розміщена самовільно.

Щодо органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

У п.п. 73-90 постанови Верховного суду від 10.01.2024 у справі 440/7211/21 зазначено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності повинне відповідати усім вимогам закону, містобудівної документації, будівельним, санітарним, протипожежним, екологічним та іншим нормам, державним стандартам і правилам, локальним нормативно - правовим актам органів місцевого самоврядування та іншим актам, дотримання яких вимагається під час перевірки намірів замовника щодо розташування таких споруд.

Відповідність намірів змовника щодо розташування тимчасових споруд вищезгаданим нормативам безперервно повинна бути забезпечена і зберігатись починаючи з моменту звернення зацікавленої особи за отриманням дозвільного документа у вигляді паспорта прив`язки і в подальшому, під час вирішення питання про його оформлення (видачу), переоформлення та продовження строку дії, упродовж усього часу розміщення тимчасових споруд. Недотримання встановлених законодавством вимог до розміщення тимчасових споруд погіршує умови для життєдіяльності територіальної громади в цілому та кожного її члена окремо, може загрожувати протипожежній, санітарній та екологічній безпеці тощо, а у спірних правовідносинах - безпеці учасників дорожнього руху та відвідувачів таких споруд, негативно впливає на безпечні для життя і здоров`я умови перебування на території відповідного населеного пункту, створює ризики настання аварій, інших надзвичайних ситуацій.

Відтак, дотримання встановленого законом порядку провадження підприємницької діяльності у тимчасових спорудах на території відповідної адміністративно - територіальної одиниці становить публічний (суспільний) інтерес її громади, обов`язок захисту якого покладено насамперед на представницький орган місцевого самоврядування - ту чи іншу раду, а також на створювані нею органи.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

У зв`язку з цим добросовісність при правовому регулюванні цивільних відносин повинна розглядатися як відповідність реальної поведінки учасників таких відносин вимогам загально соціальних уявлень про честь і совість. Іншими словами, щоб бути добросовісним, дії та вчинки учасників цивільних відносин мають здійснюватися таким чином, щоб вони викликали схвальну оцінку з боку суспільної моралі, зокрема в аспекті відповідності застосованих засобів правового регулювання тим цілям, які перед ним ставляться. Цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Принцип добросовісності - це загально правовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб`єктів при виконанні своїх юридичних обов`язків і здійсненні своїх суб`єктивних прав.

У суб`єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб`єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов`язків.

Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.

Недобросовісна поведінка особи, яка полягає в учиненні дій, що можуть у майбутньому порушити права інших осіб, є формою зловживання правом.

У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право, що мало місце у цій справі.

Обставини, викладені у цьому позові свідчать про те, що встановлення тимчасової споруди за відсутності дозвільної документації на таке розміщення порушують встановлений законом порядок благоустрою міста.

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру.

Відповідно до п. 1 Перехідних положень Закону України Про прокуратуру, прокуратура виконує функцію нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами виключно у формі представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави, у тому числі у разі відсутності органу, уповноваженого на здійснення відповідних повноважень у спірних правовідносинах. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі №1- /99, "інтереси держави" є оціночним поняттям, тому прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. Зі змісту вказаного рішення, в основі інтересів держави завжди є охорона землі як національного багатства.

Таким чином, інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі за №806/1000/17).

Згідно практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі Менчинська проти Російської Федерації (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Окрім зазначеного, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес.

Зазначене підтверджує порушення відповідачем інтересів держави у сфері ефективного і раціонального використання земельних ресурсів, належного забезпечення благоустрою населених пунктів відповідно до вимог законодавства, державних норм та стандартів, забезпечення безпеки дорожнього руху та пішоходів.

Враховуючи вищезазначену практику Європейського суду, прокурор, звертаючись із даним позовом, діє на захист не своїх власних порушених прав, а на захист інтересів держави в цілому, які нерозривно пов`язані із правильним застосуванням та дотриманням усіма суб`єктами законодавства в сферах життєдіяльності суспільства, що контролюються та охороняються державою.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України Про місцеве самоврядування в Україні відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частинами першою, третьою ст. 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону. Органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Згідно із частинами першою та другою статті 11 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

За приписами частини першої статті 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, організація благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.

Повноваження сільських, селищних і міських рад та їх виконавчих органів у сфері благоустрою населених пунктів визначені також статтею 10 Закону України Про благоустрій населених пунктів, згідно із частиною другої якої до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить: 1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях; 3) організація місць відпочинку для населення; 4) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів; 5) здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об`єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об`єктів тощо; 6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об`єктах благоустрою; 7) визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території; 8) визначення на об`єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень; 9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об`єктів благоустрою; 11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища; 12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів; 13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку; 14) видача дозволу на порушення об`єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.

Варто зазначити, що у постанові від 22.08.2018 у справі № 807/62/16 Верховний Суд, посилаючись на частину другу статті 19 Конституції України, констатував, що реалізуючи повноваження належно, добросовісно та з метою, для якої вони надані, уповноважений орган фактично має обов`язок, а не право захищати інтереси держави. Зазначене є способом здійснення владних повноважень, а не способом захисту суб`єктивних прав органу, що уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Землі комунальної власності зайнято самовільно, що суперечить вимогам чинного законодавства до порядку володіння та користування землею та створює перешкоди законному власнику у реалізації повноважень щодо цієї землі.

Вказана позовна заява стосується питання права, яке становить значний суспільний інтерес, оскільки зайняття земель комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) та конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє розпоряджатись своїм майном.

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Проте, Лубенською міською радою та її уповноваженими виконавчими органами не вжито належних та ефективних заходів, спрямованих на захист інтересів держави у встановленому законом порядку, у тому числі шляхом звернення до суду.

Лубенською окружною прокуратурою скеровано на адресу Лубенської міської ради лист від 28.11.2024, в якому повідомлялось про встановлені факти порушення законодавства при розміщенні тимчасової споруди усупереч чинного законодавства в м. Лубни Полтавської області, пр. Володимирський, 27/49.

Однак, органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, достатніх заходів щодо захисту та поновлення прав територіальної громади на спірні земельні ділянки не вжито, що підтверджується відповіддю на повідомлення прокурора.

У постанові від 10.08.2021 у справі №923/833/20 Касаційним господарським судом наголошено, що суд, встановлюючи підстави представництва прокурора, повинен здійснити оцінку не тільки щодо виконання ним обов`язку попереднього (до звернення до суду) повідомлення відповідного суб`єкта владних повноважень, яке є останнім перед безпосереднім поданням позову до суду, а й наявні у справі інші докази щодо обставин, які йому передували, зокрема, попереднього листування між прокурором та зазначеним органом, яке за своїм змістом може мати різний характер.

Варто зазначити, що дійсно інтереси держави повинні захищати насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, у тому числі шляхом подання відповідних позовних заяв, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, постановах Верховного Суду від 10.08.2021 по справі № 923/833/20, від 20.07.2021 у справі №908/2153/20.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного королівства суд проголосив, що засіб захисту повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Крім того, є категорія справ, де ЄСПЛ зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі Менчинська проти Російської Федерації ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі) Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.

Таким чином, зазначене свідчить про нездійснення уповноваженим органом захисту порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку.

Враховуючи, що вказані інтереси до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Лубенської міської ради.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Частиною 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні унормовано, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до пункту 1 прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», цей Закон набирає чинності з 1 січня 2013 року.

Згідно пункту 3 прикінцевих та перехідних положеннях даного Закону, з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки: - на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; - які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Відповідно до частини 1 статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю.

Відповідно до правового висновку, який викладений у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 р. у справі №910/6317/18, розташування земельної ділянки на території відповідного міста свідчить про те, що така земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста в силу закону через її територіальне розташування в межах населеного пункту, а тому право власності на таку земельну ділянку та право розпорядження нею шляхом прийняття відповідного рішення належить органу місцевого самоврядування, який діє у відповідних правовідносинах від імені територіальної громади міста, - міській раді.

Статтею 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності передбачено, що тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України Про благоустрій населених пунктів. Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

При цьому, у порушення вказаного споруда є більшою за встановлену максимальну площу у 30 кв. м. та становить 37,24 кв.м.

Згідно із пунктом 20 Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.1994 № 198 (далі - Єдині правила) у межах смуги відведення автомобільних доріг загального користування та червоних ліній вулиць і доріг міст та інших населених пунктів забороняється розміщувати будь-які споруди або об`єкти без дотримання вимог статті 37 Закону України Про автомобільні дороги.

Погодження проектів будівництва, реконструкції і ремонту автомобільних доріг, залізничних переїздів, комплексів дорожнього сервісу та інших споруд у межах смуги відведення автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг здійснюється відповідними підрозділами Національної поліції на підставі абзацу п`ятого частини першої статті 52-3 Закону України Про дорожній рух.

Згідно п. 25-2 Єдиних правил, тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності на автомобільних дорогах розміщуються відповідно до статті 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, а у разі їх розміщення у межах смуги відведення автомобільних доріг або червоних ліній міських вулиць і доріг - за погодженням з відповідним підрозділом Національної поліції відповідно до абзацу п`ятого частини першої статті 52-3 Закону України Про дорожній рух.

Пунктом 26 Єдиних правил встановлено, що розміщення малих архітектурних форм на вулицях і дорогах міст та інших населених пунктів здійснюється відповідно до частини другої статті 21 Закону України Про благоустрій населених пунктів та містобудівної документації з урахуванням вимог абзацу четвертого частини першої статті 52-3 Закону України Про дорожній рух. Малі архітектурні форми та тимчасові споруди для провадження підприємницької діяльності розміщуються із дотриманням вимог техніки безпеки та із забезпеченням видимості дорожніх знаків, світлофорів, перехресть, пішохідних переходів, зупинок транспорту загального користування.

Відповідно до пункту 27 Єдиних правил у населених пунктах малі архітектурні форми (крім кіосків для продажу проїзних квитків на зупинках громадського транспорту) розміщуються за межею тротуару, пішохідних доріжок, алей на відстані не менше ніж 1 метр, але не ближче ніж 5 метрів до проїзної частини доріг і вулиць.

Відповідно інформації, наданої Управлінням патрульної поліції в Полтавській області, управління розміщення вказаної тимчасової споруди не погоджувало.

Таким чином дана тимчасова споруда встановлена без наявних дозвільних документів

та підлягає демонтажу.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктах, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно частин 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 ст. 123 ЗК України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ч. 1 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно зі ст.1 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства, обов`язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки.

Як було вказано вище, дія договору особистого строкового сервітуту між Лубенською міською радою та Відповідачем закінчилася ще у 2020 році, інших рішень щодо надання ФОП Дяченку В.В. в користування або оренду земельних ділянок міською радою не приймалося.

Тобто, Відповідач незаконно займає земельну ділянку комунальної власності, що знаходиться за адресою: м. Лубни Полтавської області, пр. Володимирський, 27/49. Разом із тим, відповідно до ч. 4 ст. 28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

На виконання ч.4 ст.28 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності, наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 244 від 21.10.2011 року затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, який визначає механізм розміщення тимчасових споруд.

За змістом цього Порядку замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС (пункт 2.2). Підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки, який оформлюється органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви ( пункти 2.1, 2.7). Паспорт прив"язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі М 1:500, схему благоустрою прилеглої території (п 1.4), типова форма якого, поряд з іншими документами, затверджена додатком 1 до Порядку, який містить зокрема форму схеми розміщення ТС із вказівкою площі земельної ділянки згідно з документами на землекористування.

Згідно з положенням статті 212 ЗК України, самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Правова позиція, викладена у позовній заяві, аналогічна правовій позиції, зазначеної у постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року по справі №918/633/16.

Згідно частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Згідно статті 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Заперечення відповідача проти позову є безпідставним, оскільки Рішенням Лубенської міської ради Полтавської області від 22.12.2016 надано дозвіл відповідачу на укладення договору особистого строкового сервітуту та видачу паспорта прив`язки на розміщення літнього майданчика 4,6 х 8,6м на прилеглій території до кафе по проспекту пр. Володимирський, 27/49.

Споруда за адресою: м. Лубни Полтавської області, пр. Володимирський, 27/49, влаштована відповідачем з порушенням вимог паспорту прив`язки в частині розміру та зовнішнього вигляду (має розмір 37,24 кв.м.), не відповідає вимогам літнього майданчика, а класифікується як стаціонарна тимчасова споруда, прибудована до закладу ресторанного господарства. Отже, тимчасову споруду встановлено самовільно.

Термін дії паспорта прив`язки тимчасової споруди № 55 від 07.08.2013 р., а також строк дії договору особистого строкового сервітуту № 2470 від 15.03.2027 р. закінчилися. Рішень про передачу земельної ділянки під тимчасову споруду в користування відповідачу Лубенською міською радою не приймалось.

Відповідно до п.1.4 договору особистого строкового сервітуту № 2470 від 15.03.2027 р. на земельній ділянці заборонено проведення капітального будівництва.

Отже, є безпідставним посилання відповідача на те, що вказаний літній майданчик є тимчасовою і конструктивною частиною нежитлового приміщення, розташованого за адресою: м. Лубни Полтавської області, пр. Володимирський, 27/49.

Відповідно до статті 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Дяченка Вадима В`ячеславовича (РНОКПП - НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ) привести земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_3 , у придатний до використання стан, шляхом демонтажу самочинно встановленої тимчасової споруди.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Дяченка Вадима В`ячеславовича (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) на користь Полтавської обласної прокуратури (вул. 1100-річчя Полтави, 7, м. Полтава, р/р UA118201720343130001000006160, ДКСУ м. Київ 820172 код ЄДРПОУ 02910060) понесені витрати на сплату судового збору на загальну суму 3028,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно ч.1,ч.2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Солодюк О.В.