Ухвала суду № 140018923, 24.09.2026, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

24.09.2026 Справа №3/5009/858/11-32/5009/7984/11

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І., розглянувши звіт (вх.№19676/08-08/26 від 14.09.2026) Акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про виконання судового рішення у справі №3/5009/11-32/5009/7984/11

за позовом: Державного підприємства «Енергоринок» (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 27)

до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69096, м. Запоріжжя, вул. Каховська, буд. 26)

про стягнення 191 840 248,72 грн,

орган виконання: відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код юридичної особи 00015622),

УСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 (суддя Колодій Н.А.) позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Державного підприємства «Енергоринок» (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 27, поточний рахунок зі спеціальним режимом використання в національній валюті № НОМЕР_1 в ГОА ВАТ «Ощадбанк», МФО 300465, код ЄДРПОУ 21515381) 177 094 142,73 грн основного боргу, 10 017 972,33 грн втрат від інфляції грошових коштів, 2 173 117,88 грн 3 % річних від простроченої суми, 5000,00 грн пені, 1000,00 грн 0,1% штрафу, 1000,00 грн 0,03% штрафу, 25 500,00 грн витрат на держмито і 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 19.03.2012 видано відповідні накази.

Ухвалою суду від 04.04.2012 заяву Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про розстрочку виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 на 10 років 1 місяць починаючи з березня 2012 р. задоволено, розстрочено виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 відповідно до графіку погашення заборгованості згідно ДОДАТКВ (-858-11-32-5009-7984-11).

19.02.2026 через систему «Електронний суд» від позивача Державного підприємства «Енергоринок» надійшла заява про зобов`язання боржника АТ «Запоріжжяобленерго» подати до суду звіт про виконання судового рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11.

Ураховуючи звільнення судді Колодій Н.А., відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.2026 заяву про зобов`язання боржника подати до суду звіт про виконання рішення від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 передано на розгляд судді Педоричу С.І.

Ухвалою суду від 24.02.2026 прийнято до розгляду заяву Державного П «Енергоринок» вх.№3893/08-08/26 від 19.02.2026 про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення у справі №3/5009/11-32/5009/7984/11. Постановлено здійснювати розгляд заяви в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

Ухвалою суду від 02.03.2026 заяву ДП «Енергоринок» вх.№3893/08-08/26 від 19.02.2026 про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 задоволено; зобов`язано АТ «Запоріжжяобленерго» у строк протягом трьох місяців з дня отримання даної ухвали надати суду звіт про виконання судових наказів Господарського суду Запорізької області від 19.03.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11.

02.06.2026 в системі «Електронний суд» боржником АТ «Запоріжжяобленерго» сформовано звіт про виконання судового рішення (зареєстровано 03.06.2026 за вх.№12155/08-08/26).

Ухвалою суду від 05.06.2026 прийнято до розгляду звіт (вх.№12155/08-08/26 від 03.06.2026) АТ «Запоріжжяобленерго» про виконання судового рішення у справі №3/5009/11-32/5009/7984/11.

Ухвалою суду від 11.06.2026 відмовлено АТ «Запоріжжяобленерго» у прийнятті звіту про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11; зобов`язано АТ «Запоріжжяобленерго» (у строк протягом трьох місяців з дня отримання даної ухвали надати суду звіт про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11.

11.09.2026 в системі «Електронний суд» боржником АТ «Запоріжжяобленерго», сформовано звіт про виконання судового рішення (звіт зареєстровано на наступний робочий день 14.09.2026 за вх.№19676/08-08/26).

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 14.09.2026 звіт передано на розгляд судді Педоричу С.І.

15.09.2026 від ДП «ЕНЕРГОРИНОК» в системі «Електронний суд» надійшли заперечення на звіт боржника про виконання рішення суду.

Ухвалою суду від 16.09.2026 прийнято до розгляду звіт АТ «Запоріжжяобленерго» про виконання судового рішення (вх.№19676/08-08/26 від 14.09.2026) у справі №3/5009/11-32/5009/7984/11.

Відповідно ч. 1 ст. 3453 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами статті 342 цього Кодексу.

Розглянувши в письмовому провадженні звіт керівника АТ «Запоріжжяобленерго» про виконання судового рішення у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11, оцінивши надані у справу письмові докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про відмову у прийнятті звіту з таких підстав.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 3454 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами ч. 5 ст. 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення. Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 3453 цього Кодексу.

У звіті боржник зазначає, що у період з 01.06.2026 по 09.09.2026 за рахунок добровільної оплати здійснено погашення основного боргу на суму 1200000,00 грн.

При цьому вказує, що основним джерелом коштів для виконання АТ «Запоріжжяобленерго» зобов`язань перед ДП «Енергоринок» є, зокрема, погашення дебіторської заборгованості найкрупнішими споживачами - боржниками - ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» та ЗДП «Кремнійполімер». Станом на 01.07.2026 дебіторська заборгованість споживачів перед АТ «Запоріжжяобленерго» за електроенергію спожиту до 2019 року та послуги з розподілу складає 5071 млн грн, з якої найбільшими боржниками є: ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» - 2505,9 млн грн (орган управління ФДМУ); ДП «Кремнійполімер» - 309,3 млн грн (орган управління ФДМУ); АТ «Запорізький алюмінієвий комбінат» - 73 млн грн (орган управління ФДМУ). Примусове виконання судових рішень щодо стягнення дебіторської заборгованості з цих боржників унеможливлюється внаслідок знаходження їх в Переліку приватизації (виконавчі провадження призупинені на час включення підприємств до Переліку об`єктів малої або великої приватизації, що підлягають приватизації).

Щодо погашення вказаної дебіторської заборгованості боржник зазначає, що звернувся до суду з заявами щодо встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в порядку статті 345-1 ГПК України.

Стосовно погашення боргу у цій справі вказує, що наразі АТ «Запоріжжяобленерго» вживає заходів для виконання рішення в міру надходження коштів, не задіяних у невідкладних аварійних роботах, проте визначити точну дату завершення виконання не вбачається за можливе до стабілізації безпекової ситуації в регіоні. Встановлення чітких календарних строків повного виконання рішення суду не є можливим з об`єктивних, незалежних від Боржника причин, що зумовлені фінансовим станом та умовами здійснення господарської діяльності АТ «Запоріжжяобленерго».

Згідно з даними фінансової звітності фінансовий результат господарської діяльності АТ «Запоріжжяобленерго» склав: 2022 - 204854 тис. грн.; 2023 - 1187 тис. грн.; 2024 - 580009 тис. грн.; 2025 - 13866 тис. грн. Водночас орієнтовні збитки пошкодженого обладнання оцінені і становлять понад 1220017,00 тис. грн.

Також Боржник зазначає, що виконання рішення суду не може здійснюватися ціною повної зупинки діяльності оператора системи розподілу. Відповідно до принципу пропорційності, захист майнових прав ДП «Енергоринок» не може мати пріоритету над правом мешканців прифронтової області на отримання життєво необхідної електроенергії в умовах війни. На підставі вищевикладеного, АТ «Запоріжжяобленерго» інформує, що станом на дату звіту рішення виконується в міру появи вільного залишку коштів, що не задіяні у заходах з ліквідації наслідків збройної агресії рф. Пріоритетність витрат Боржника визначена потребою збереження життя та здоров`я громадян через підтримання енергопостачання, що має вищу суспільну цінність, ніж майновий інтерес Стягувача, який наразі не веде активної діяльності.

Щодо зупинення виконавчого провадження Боржник вказує, що зупинення провадження на підставі пункту 15 Розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження» це законодавча гарантія, встановлена державою саме для того, щоб не допустити колапсу енергетики. Зупинення виконавчого провадження до січня 2027 року є правовим запобіжником, встановленим законодавцем з метою забезпечення енергетичної безпеки України. Примушування Боржника до добровільного виконання рішення в обхід встановленого законом мораторію фактично нівелює мету цього закону та створює загрозу для стабільного функціонування енергосистеми регіону в умовах війни.

АТ «Запоріжжяобленерго» наголошує, що ст. 6 Конвенції захищає не лише Стягувача, а й право на справедливий розгляд для Боржника. Вимога суду платити за рішенням у той час, коли держава офіційно зупинила виконавче провадження до 2027 року, є проявом надмірного формалізму, який не враховує реальну воєнну та економічну обстановку в Запорізькій області.

Боржник просить суд прийняти даний звіт як такий, що відображає реальний та єдино можливий стан виконання рішення в умовах поточної воєнної обстановки.

Державне підприємство «Енергоринок» з підстав, викладених у запереченнях щодо прийняття звіту боржника від 14.09.2026, просить відмовити у прийнятті звіту АТ «Запоріжжяобленерго» про виконання судового рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 та застосувати до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу.

Стягувач вважає звіт Боржника таким, що не відповідає фактичним обставинам, нормам матеріального права, а також нормам процесуального права, які передбачать форму та зміст його подання, та не усуває недоліків та порушень попереднього звіту Боржника, на які звернув увагу останнього Господарський суд Запорізької області в ухвалі від 11.06.2026, які фактично лишилися не виправленими, а Рішення суду за яким Боржник мав оплати заборгованість на користь Стягувача до тепер не виконано.

З огляду на повторне невиконання АТ «Запоріжжяобленерго» Рішення суду в даній справі та з метою спростування необґрунтованих доводів Боржника у поданому ним Звіті, просимо суд звернути увагу на таке:

- частково оплачена Боржником вищезазначена сума основного боргу виникла ще в липні 2010 року за куповану електроенергію, тобто більше 16 років тому, залишок якої, станом на кінець дня 09.09.2026, становить 86155329,89 грн;

- заборгованість Боржника перед Стягувачем у даній справі підтверджена Рішенням суду від 29.02.2012 і, не зважаючи на надану судом за заявою Боржника розстрочку виконання строком на 10 років та 1 місяць, тривалий час є простроченою, та до тепер лишається остаточно не погашеною;

- крім суми основного боргу, згідно з Рішенням суду, Боржник зобов`язаний оплатити також суму 3% річних та інфляційних втрат, прострочений залишок яких на теперішній час становить 10076296,78 грн та не погашається АТ «Запоріжжяобленерго» з січня 2017 року взагалі;

- АТ «Запоріжжяобленерго» є єдиною державною компанією, яка з 01 липня 2019 року (дата запровадження «нового» ринку) до листопада 2023 року не здійснило жодного платежу для погашення заборгованості перед ДП «Енергоринок». У межах даної справи з листопада 2023 року до встановлення 02.03.2026 судового контролю Боржником також не здійснювалася самостійна оплата, а від органів примусового виконання рішень надійшло 59679,77 грн в оплату погашення заборгованості за куповану електроенергію та 3209,76 грн в рахунок погашення 3% річних та інфляційних нарахувань, що не може бути виправдано жодними об`єктивно існуючими обставини, які б могли перешкоджати повному виконанню рішення суду;

- сума та динаміка перерахованих Боржником коштів після встановлення судового контролю за виконанням рішення суду не відповідає навіть взятим добровільно на себе АТ «Запоріжжяобленерго» зобов`язанням щодо сум щомісячних платежів (від 3 млн грн до 3,29 млн грн), які залишаються порушеними (простроченими) Боржником з грудня 2019 року відповідно до ухвали Господарського суду Запорізької області від 04.04.2012 №3/5009/858/11-32/5009/7984/11.

За переконанням Стягувача, зазначені вище фактичні обстави проведених Боржником платежів, наднизька динаміка погашення простроченої заборгованості та її залишок у понад 96 млн грн дають підстави вважати стан виконання АТ «Запоріжжяобленерго» Рішення суду в даній справі неприйнятним та недопустимим.

Стягувач вважає, що жодного об`єктивного обґрунтування вказаних обставин у безпосередньому взаємозв`язку з виконанням рішення суду, яке набрало законної сили у 2012 році, в конкретно даній справі Боржником не наведено.

Також звертає увагу суду, що наведені у звіті пояснення та доводи Боржника зводяться не до врахування зауважень та виправлення недоліків попередньо поданого звіту, про які зазначив суд в ухвалі від 11.06.2026, а до наведення Боржником своїх суб`єктивних міркувань, які не відповідають нормам чинного законодавства України та спрямовані на спростування висновків суду у вказаній ухвалі, яка набрала законної сили, без дотримання встановленої процедури її оскарження, що в свою чергу свідчить про незацікавленість Боржника у повному виконанні Рішення суду в даній справі.

Проаналізувавши поданий Боржником звіт, дослідивши доводи Стягувача, викладені у запереченнях, суд зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 (суддя Колодій Н.А.) позов задоволено частково, стягнуто з Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, код ЄДРПОУ 00130926) на користь Державного підприємства «Енергоринок» (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 27, поточний рахунок зі спеціальним режимом використання в національній валюті № НОМЕР_1 в ГОА ВАТ «Ощадбанк», МФО 300465, код ЄДРПОУ 21515381) 177 094 142,73 грн основного боргу, 10 017 972,33 грн втрат від інфляції грошових коштів, 2 173 117,88 грн 3% річних від простроченої суми, 5000,00 грн пені, 1000,00 грн 0,1% штрафу, 1000,00 грн 0,03% штрафу, 25 500,00 грн витрат на держмито і 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

19.03.2012 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 видано відповідні накази.

Ухвалою суду від 04.04.2012 заяву Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про розстрочку виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 на 10 років 1 місяць починаючи з березня 2012 р. задоволено, розстрочено виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 відповідно до графіку погашення заборгованості згідно ДОДАТКІВ (-858-11-32-5009-7984-11).

Виконавче провадження ВП №32172900 з виконання судового наказу у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 (щодо суми основного боргу) та ВП №32172902 з виконання судового наказу у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 (щодо стягнення втрат від інфляції, трьох процентів річних, пені, штрафів, державного мита та витрат на ІТЗ) відкрито 13.04.2012.

За даними боржника виконавчі провадження №32172900 та №32172902 було зупинено у періоди 27.06.2012 - 24.05.2013, 30.08.2013 - 15.01.2014, 26.12.2014 - 24.05.2016, 23.06.2018 - 02.01.2019, 18.03.2019 - 04.07.2023, 20.03.2024 - 06.01.2026 та на сьогоднішній день зупинено з 12.03.2026.

Статтею 1291 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ч. 1 ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Розділом V ГПК України врегулювано процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у господарських справах.

Як передбачено ч. 1 ст. 327 ГПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Наказ, судовий наказ, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - ухвала суду є виконавчими документами (ч. 3 ст. 327 ГПК України).

У силу статті 339 ГПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у господарських справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому розділом VI «Судовий контроль за виконанням судових рішень» Господарського процесуального кодексу України.

Судовий контроль це спеціальний вид провадження в господарському судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - заявника.

За приписами ч. 1 ст. 3451 ГПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у господарських справах: про захист ділової репутації; що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; в інших спорах немайнового характеру.

Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору (ч. 4 ст. 3451 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 3454 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 3454 ГПК України суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 3453 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 3454 ГПК України, у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але боржником судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу (ч. 7 ст. 3452 ГПК України).

Прийняття звіту про виконання судового рішення це процесуальна стадія (етап) судового контролю, на якій суд перевіряє, чи виконано судове рішення належним чином на підставі поданого боржником звіту. Звіт підлягає прийняттю, якщо рішення виконано в повному обсязі; виконання відповідає змісту судового рішення; права стягувача фактично відновлені; відсутні ознаки зловживання або формального виконання.

Відмова у прийнятті звіту є формою реагування суду на неналежне, неповне або формальне виконання судового рішення. Вона спрямована на забезпечення реального поновлення порушених прав стягувача та недопущення формального підходу до виконання судових актів. Таке процесуальне рішення суду в межах здійснення судового контролю не є завершенням контролю, а навпаки підставою для його продовження. Відмова у прийнятті звіту виконує превентивну та стимулюючу функції, оскільки спонукає боржника до реального виконання рішення; унеможливлює формальне закриття питання належного виконання; гарантує ефективність судового захисту.

Європейськими інституціями неодноразово зазначалося, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Звіт про виконання судового рішення є інструментом судового контролю за добровільним виконанням остаточних судових рішень органами державної влади, суб`єктами господарювання державного чи комунального сектору економіки, і подається незалежно від стадії виконавчого провадження чи наявності підстав для його зупинення.

Основною конституційною засадою судочинства, серед іншого, є обов`язковість судового рішення (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України), що є однією із важливих складових принципу правової визначеності, а також права на справедливий суд, закріпленого, зокрема, у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На важливість належного виконання судового рішення неодноразово наголошував у своїх рішеннях Конституційний Суд України.

Зокрема, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Також, Конституційний Суд України, взявши до уваги ст. ст. 3, 8, ч. ч. 1, 2 ст. 55, ч., ч. 1, 2 ст. 1291 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене обов`язкове судове рішення, у разі, якщо це рішення не виконується, у тому числі державним органом.

Конституційний Суд України наголосив, що визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

У Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2018 №13-р/2018 зазначено, що Конституцією України встановлено, що рішення та висновки, ухвалені Конституційним Судом України, є обов`язковими, остаточними і не можуть бути оскаржені (стаття 1512); рішення Конституційного Суду України незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов`язковими до виконання на всій території України; органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об`єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними; рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади; додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов`язковості їх виконання (абзаци 2, 3, 6 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 14.12.2000 №15-рп/2000).

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України).

Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виконання судового рішення у цій справі здійснюється з 2012 року, тобто протягом чотирнадцяти років.

Суд вдруге зобов`язав боржника подати звіт.

11.09.2026 боржником подано черговий звіт.

У звіті боржник зазначає, що в період з 01.06..2026 до 09.09.2026 добровільно погашено основний борг на суму 1200000,00 грн

Слід зазначити, що протягом чотирнадцяти років з моменту набрання рішення законної сили рішення відбулось незначне погашення боргу, залишок боргу на теперішні час становить 86155329,79 грн основного боргу та 10076296,78 грн санкцій.

Боржником до звіту не додав жодного належного доказу, що підтверджує об`єктивні обставини, які перешкоджають йому виконати судове рішення, яке набрало законної сили ще у 2012 році та за яким виконання було розстрочене на десять років, а також в підтвердження заходів, які вживаються ним для виконання судового рішення.

З матеріалів справи та звіту боржника не вбачається неможливість виконання ухвали суду у даній справі у досить значний проміжок часу з 2012 року по 2026 рік, тобто більше 14-ти років.

На підставі вищевикладених обставин, беручи до уваги баланс інтересів сторін та право на справедливий судовий розгляд, ефективний судовий захист та очікування належного виконання судового рішення, суд виснує, що боржник не навів обґрунтованих обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, а заходи, наведені у звіті, що вживаються для виконання судового рішення, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення, а поданий АТ «Запоріжжяобленерго» звіт не відповідає вимогам ч.2 ст.345-3 ГПК України, а тому не може бути прийнятий судом.

Наявність чинного виконавчого провадження, вжиття виконавцем примусових заходів щодо стягнення боргу, а також зупинення виконавчого провадження не позбавляє боржника права та реальної можливості добровільно виконати судове рішення.

У свою чергу, внаслідок введення в Україні воєнного стану через збройну агресію рф всі громадяни та підприємства, установи та організації України знаходяться в однаковому несприятливому економічному становищі, тобто такі обставини в рівній мірі впливають і на стягувача, який правомірно очікує на сплату йому присуджених грошових коштів.

Також не може вважатись добросовісною поведінка боржника у разі невиконання зобов`язань за договором та невиконання судового рішення з посиланням на виконання соціальних та соціально значущих функцій, його статус.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, п. 1 ст. 6 якої гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 у справі Шмалько проти України (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

У справі «Бурдов проти Росії» Європейський суд зазначив, що виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

У справі «Кайсин проти України» (Kaysin and Others v.Ukraine) Європейський Суд з прав людини наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов`язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.

У справі Фуклєв проти України (рішення від 07.06.2005) Європейський суд з прав людини вказав, що держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці.

У рішенні від 17.05.2005 у справі Чіжов проти України (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої п. 1 ст. 6 Конвенції.

Сукупний аналіз рішень Європейського суду з прав людини у справах Алпатов та інші проти України, Робота та інші проти України, Варава та інші проти України, ПМП Фея та інші проти України достеменно засвідчує його однозначну позицію про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, та констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з Конституцією України.

Відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін.

Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Стгеесе), від 19.03.1997; у справі «Бурдов проти Росії» (Buurdov v. Russia) від 07.05.2002; у справі «Ясюнієне проти Литви» (Jasiniene v. Lithuania) від 06.03.2003).

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Агрокомплекс проти України» від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено пунктом 1 статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №922/4519/14 та від 14.09.2020 у справі №296/443/16-ц зазначено, що «забезпечення остаточності судового рішення та його неухильного виконання спрямоване на дотримання таких вимог верховенства права, як забезпечення прав і свобод людини, правової визначеності, доступу до правосуддя, законності. Порушення принципу обов`язковості виконання судового рішення суперечить вимогам правової визначеності».

При цьому, судом встановлено, що звіт боржника не містить орієнтовних строків повного і остаточного виконання ухвали суду у даній справі та, відповідно, обґрунтувань цих строків.

Динаміка погашення боргу є недостатньою для повного виконання судового рішення в реальні та розумні строки.

Європейськими інституціями неодноразово зазначалося, що саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися.

Звіт про виконання судового рішення є інструментом судового контролю за добровільним виконанням остаточних судових рішень органами державної влади, суб`єктами господарювання державного чи комунального сектору економіки, і подається незалежно від стадії виконавчого провадження чи наявності підстав для його зупинення.

Отже, оскільки Звіт про виконання ухвали суду у даній справі поданий Боржником без додержання вимог статті 3453 ГПК України (звіт не містить доказів повного виконання ухвали суду, а також боржник не надав відомостей про орієнтовні строки виконання рішення суду у повному обсязі та їх обґрунтування, вчинені боржником дії є недостатніми та не свідчать не свідчить про реальне та повне виконання судового рішення), суд дійшов висновку про відмову у його прийнятті.

Відповідно до частини першої статті 3454 ГПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 3452 цього Кодексу. Оскарження ухвали суду не зупиняє її виконання.

Частиною 3 ст. 3454 ГПК України визначено, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу, а також може додатково встановити новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 3452 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 3454 ГПК України суд застосовує до боржника захід процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 135 ГПК України унормовано, що під час здійснення судового контролю за виконанням судового рішення суд може стягнути в дохід державного бюджету з відповідача, боржника чи їх керівників (якщо відповідачем, боржником є юридична особа) штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Враховуючи передбачене ч. 1 ст. 135 ГПК України право, а не обов`язок суду стягнути в дохід державного бюджету штраф з керівника боржника, суд у даному конкретному випадку вважає раціональним не застосовувати заходи процесуального примусу до боржника чи його керівника, проте вважає за доцільне попередити керівника боржника про можливість застосування заходів процесуального примусу у виді штрафу за правилами статті 135 ГПК України.

З огляду на викладене, а також часткове виконання рішення суду у даній справі та відмову у прийнятті звіту боржника, з урахуванням значної суми заборгованості, стягнутої за рішенням суду, суд вважає за доцільне встановити боржнику достатній та розумний строк для подання звіту про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11 протягом шість місяців з дня отримання даної ухвали суду.

Керуючись ст.ст. 234, 244, 3453, 3454 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити Акціонерному товариству «Запоріжжяобленерго» (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) у прийнятті звіту про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11.

2. Зобов`язати Акціонерне товариство «Запоріжжяобленерго» (вул. Сталеварів, 14, м. Запоріжжя, 69035; ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) у строк протягом шести місяців з дня отримання даної ухвали надати суду звіт про виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 29.02.2012 у справі №3/5009/858/11-32/5009/7984/11.

3. Направити ухвалу суду учасникам судового процесу на їх офіційні електронні адреси в електронній формі із застосуванням ЄСІТС.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 24.09.2026, та може бути оскаржена до Центрального апеляційного господарського суду протягом десяти днів.

Суддя С.І. Педорич