Ухвала суду № 140018918, 24.09.2026, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

24.09.2026 Справа № 908/2333/26

м. Запоріжжя

Cуддя господарського суду Запорізької області Корсун В.Л. розглянувши без виклику представників сторін (учасників) заяву Запорізької міської ради (сформовану в системі «Електронний суд» 22.09.26) про забезпечення позову у справі № 908/2333/26

за позовною заявою: Запорізької міської ради, 69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206

до відповідача: приватного підприємства КЛАВІС, 69050, м. Запоріжжя, вул. Складська, буд. 8

про стягнення 614 050,09 грн

ВСТАНОВИВ:

22.09.26 до Господарського суду Запорізької області в системі Електронний суд надійшла позовна заява за вих. від 22.09.26 № 02/03.3-20/02885 Запорізької міської ради (Запорізька МР) з вимогами до приватного підприємства КЛАВІС (надалі ПП КЛАВІС) про стягнення заборгованості згідно із договором оренди землі від 23.03.17 № 201706000100192 за користування земельною ділянкою в період з 01.01.24 по 31.12.25 у розмірі 614 050,09 грн.

Разом з позовною заявою 22.09.26 до суду в системі Електронний суд надійшла заява за вих. від 22.09.26 № 02/03.3-20/02884 про вжиття заходів забезпечення позову, в якій Запорізька МР просить суд забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, а саме: адміністративну будівлю літ. Ц-2, загальною площею 78,4 кв.м., яка розташована за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 3, зареєстрована на підставі свідоцтва про право власності САЕ №909385 від 28.12.22 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 28055623101) та відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на праві власності належить на праві власності приватному підприємству «КЛАВІС» (код ЄДРПОУ 20473812).

22.09.26 автоматизованою системою документообігу господарського суду здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/2333/26 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.09.26 заяву Запорізької МР про вжиття заходів забезпечення позову у цій справі передано для розгляду судді Корсуну В.Л.

В обґрунтування своєї заяви про забезпечення позову Запорізькою МР (представником) зазначено наступне (дослівно):

«… Між Запорізькою міською радою (далі - Позивач, Орендодавець) та Приватним підприємством «КЛАВІС» (далі - Відповідач, Орендар) був укладений договір оренди землі №201706000100192 від 23.03.2017 (далі - Договір оренди землі).

За умовами п. 1. Договору оренди землі, Орендодавець відповідно до рішення чотирнадцятої сесії сьомого скликання Запорізької міської ради №105/67 від 28 лютого 2017 надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для розташування автоцентру та СТО, яка знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 3.

Згідно п. 2 Договору оренди землі, в оренду передається земельна ділянка загальною площею 1,3994 га, кадастровий номер земельної ділянки 2310100000:06:005:0055 (далі - Земельна ділянка).

Відповідно до п. 11 Договору оренди землі, договір укладено до 28.02.2036р.

Згідно п. 6 Договору оренди землі, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить: 5 446 464 грн. 80 коп. …

Пунктом 12 Договору оренди землі передбачено, що орендна плата вноситься Орендарем у грошовій формі та в розмірі: 217 858 грн. 59 коп. (двісті сімнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят вісім грн. 59 коп.), що складає 4% нормативної грошової оцінки земельної ділянки на календарний рік в цінах 2017р.

За таких умов, у Орендаря за результатом підписання Договору оренди землі виник обов`язок щомісячно, рівними частинами протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця на розрахунковий рахунок місцевого бюджету сплачувати орендну плату (п. 14 Договору оренди землі).

30.06.2015р. Запорізькою міською радою було прийнято рішення № 7 «Про затвердження нормативної грошової оцінки земель міста Запоріжжя», згідно з яким вирішено, зокрема, впровадити оподаткування земель міста на підставі нової нормативної грошової оцінки з 01.01.2016р. Рішення за № 7 було оприлюднене 14.07.2015р. року в газеті «Запорізька Січ» та набрало чинності з 01 січня 2016 року.

28.11.2018р. Запорізька міська рада прийняла рішення № 26 «Про встановлення розміру орендної плати за землю» (повний текст рішення знаходиться у відкритому доступі на офіційному сайту Запорізької міської ради за посиланням: https://zp.gov.ua/uk/documents/item/33564 ), яким було встановлено розмір орендної плати за використання земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки). Відповідно до додатку цього рішення, встановлено розмір орендної плати за використання земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності (у відсотках від їх нормативної грошової оцінки). Земельна ділянка з кадастровим номером 2310100000:06:005:0055 відноситься до земель, які надані для розташування об`єктів по торгівлі авто-мототехнікою (магазини, автосалони), розмір орендної плати якої складає 4% від нормативної грошової оцінки.

Підпунктом 34.4. та 34.6. п. 34 Договору оренди землі встановлено, що Орендар зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі вносити орендну плату та самостійно щорічно індексувати розмір орендної плати відповідно до індексації нормативної грошової оцінки земель згідно з чинним законодавством.

Проте, Відповідач, як Орендар Земельної ділянки комунальної власності, не сплачував орендну плату за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:06:005:0055 загальною площею 1,3994 га, за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 3, в результаті чого, утворилась заборгованість за Договором оренди землі за період з 01.01.2024р. по 31.12.2025р. у розмірі 614 050,09 грн. (шістсот чотирнадцять тисяч п`ятдесят грн. 09 коп.).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 06.07.2026 №484598777 за Відповідачем зареєстрований об`єкт нерухомого майна: адміністративна будівля літ. Ц-2, загальною площею 78,4 кв.м. (реєстраційний номер ОНМ 28055623101), який розташований за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 3.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17, постанова Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023р. у справі №905/448/22, постановах Верховного Суду від 21.03.2024р. у справі №910/15328/23 та від 17.04.2025р. у справі №910/6863/24).

Не накладення арешту на майно Відповідача у подальшому унеможливить виконання судового рішення, що, у свою чергу, призведе до порушення принципу обов`язковості судових рішень, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України.

До Відповідача заявлені позовні вимоги, про стягнення заборгованості за Договором оренди землі за період з 01.01.2024р. по 31.12.2025р. у розмірі 614 050,09 грн.

Відповідно до Договору іпотеки від 21.05.2024р. №500, укладеного між ТОВ «РЕНТ-ГРУП» та Відповідачем, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пилипенко О.В., сторони за їх згодою встановили загальну вартість предмету іпотеки, яка становить 1 097 600,00 грн. Зазначений договір доданий до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек. Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта і є доказом вартості нерухомого майна Відповідача.

Таким чином, співмірним заходом забезпечення про стягнення коштів буде накладення арешту на належне Відповідачу майно.

Наявність рішення суду першої інстанції про стягнення з Відповідача коштів без попереднього його забезпечення, дозволить Відповідачу вчинити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, що в подальшому унеможливить або суттєво ускладнить виконання судових рішень.

З огляду на всі зазначені обставини, накладення арешту на нерухоме майно, що належить Відповідачу є вкрай необхідним, оскільки його заборгованість перед місцевим бюджетом територіальної громади міста Запоріжжя є значною, Відповідачем не визнається та в добровільному порядку, після направлення претензії про сплату заборгованості за Договором оренди землі, не сплачується, податкові зобов`язання не декларуються. Тому, забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, буде справедливим та співмірним заявленим вимогам, сприятиме відновленню порушених прав позивача та недопущення їх порушень в подальшому, а також відповідатиме принципам процесуальної доцільності.

В свою чергу, накладення арешту на грошові кошти Відповідача у розмірі позовних вимог суттєво може погіршити його майновий стан, у той час як накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, мінімально впливатиме на повсякденну роботу Відповідача, не ускладнюючи його господарську діяльність.

Отже, обраний вид забезпечення позову накладення арешту на майно, що належить Відповідачу на праві власності, є співмірним із заявленими позовними вимогами. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків Відповідачу, не позбавить їх конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право Відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Подібні за своїм змістом висновки щодо застосування, зокрема, ст. 137 ГПК України викладені у постановах Верховного Суду від 15.10.2020р. у справі №915/373/20 та від 03.12.2021р. у справі №910/4777/21, а також від 08.10.2020р. у справі №465/4985/18 і від 15.06.2021р. у справі №757/48375/20 (щодо аналогічних за змістом положень Цивільного процесуального кодексу України).

Враховуючи зазначене, доцільним та справедливим буде забезпечити позов, шляхом накладення арешту на нерухоме майно Відповідача. Зазначена ухвала, до ухвалення рішення за результатом розгляду основної позовної заяви, лише частково обмежить права власників щодо оскаржуваного майна, а саме: жодним чином не порушить права щодо володіння та користування нерухомим майном, а лише обмежить право розпоряджатись ним на користь третіх осіб або демонтувати промислове обладнання, будівлі та споруди, в тому числі шляхом їх знищення та переробки.

Зазначене забезпечення позову в даній ситуації буде справедливим та співмірним заявленим позовним вимогам. …».

Розглянувши заяву Запорізької МР за вих. від 22.09.26 № 02/03.3-20/02884 про забезпечення позову у цій справі суд дійшов висновку про наступне.

Згідно зі ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

Згідно із ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову (ч. 1). Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом (ч. 2).

Пунктом 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Судом враховано, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого перебуває справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, у т.ч. задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним ін. осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).

Вбачається, що при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

На підтвердження виникнення у заявника підстав для того, щоб просити суд забезпечити позов, до матеріалів заяви про забезпечення позову надано до суду копії: платіжної інструкції від 18.09.26 № 1327 про сплату судового збору; договору іпотеки від 21.05.24 зареєстрованого в реєстрі за № 500; Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06.07.26 № 484598777; виписки з YOU CONTROL; виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі навіть, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, рішення, яким суд забезпечує позов, як ефективний засіб юридичного захисту повинне бути реальним (тобто таким, яке забезпечує дієвий правовий захист від свавілля контрагента) та своєчасним.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що п. 1 ст. 6 Конвенції забезпечує всім «право на суд», яке охоплює право на виконання остаточного рішення, ухваленого будь-яким судом. ЄСПЛ в контексті права на виконання остаточного рішення зауважує, що метою заходу забезпечення є підтримання status quo, поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Крім того, тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. ЄСПЛ також звернув увагу на те, що тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (§§ 60, 61 рішення від 13.01.2011 у справі «Кюблер проти Німеччини», заява № 32715/06). Отже, заходи забезпечення позову, без застосування яких існує ризик такої зміни обставин, внаслідок якої подальше ухвалення остаточного рішення суду на користь позивача вже не призведе до захисту прав або інтересів позивача, по який він звертався до суду, слід розглядати як такі, що охоплені «правом на суд».

Згідно із ст. 137 ГПК України, позов забезпечується, зокрема: забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ГПК України, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 11 ст. 137 ГПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

У провадженні з розгляду заяви про забезпечення позову суд позбавлений можливості встановлювати законність і обґрунтованість дій відповідачів, позаяк такий предмет розгляду належить здійснювати в порядку позовного провадження. Сутність забезпечення позову шляхом заборони вчиняти певні дії покликана захистити заявника від свавільних дій осіб, якщо крім усього такі дії носять непередбачувані, швидкі та невідворотні елементи. Таким чином, у цьому провадженні суд встановлює обґрунтованість заходів забезпечення з урахуванням розумності та адекватності вимог заявника, його доводів, відповідності наведених в приписах підстав із положеннями закону.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів.

Разом із тим, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є доведення підстав та подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Статтею 13 ГПК України унормовано, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав і обов`язків передбачених цим кодексом (ч. 2). Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом (ч. 3). Кожна сторона несе ризик настання наслідків пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій (ч. 4).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Таким чином, у вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів сторонніх осіб.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення особою дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення особи від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

При цьому, адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

З наведеного вище вбачається, що питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом у кожному конкретному випадку, виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Саме лише посилання в заяві на утруднення або неможливість виконання рішення без наведення відповідного обґрунтування та надання належних доказів не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГПК України, заява про забезпечення позову повинна містити … предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову (п. 3); захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності (п. 4).

Заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше 2 днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 140 ГПК України).

Частинами 5 та 6 ст. 140 ГПК України визначено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Вбачається, що за своєю суттю арешт це тимчасовий захід, який має наслідком накладення заборони на право розпоряджатись майном з метою його збереження.

При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном та не позбавляється його (майна).

Отже, накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків, тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати своє майно третім особам. …

При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпорядження ним.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній Верховним Судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.22 у справі № 908/2382/21.

Здійснюючи аналіз норм права, які регулюють інститут забезпечення позову, Верховний Суд неодноразово висновував, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (див. постанови Верховного Суду від 04.09.24 у справі № 915/249/24, від 21.02.24 у справі № 201/9686/23).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.20 у справі № 753/22860/17 та у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.23 у справі № 905/448/22, у постанові Верховного Суду від 21.03.24 у справі № 910/15328/23).

У постанові від 19.12.24 у справі № 910/6192/24 Верховний Суд дійшов висновку про те, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття (або відмова у такому) знаходиться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Разом з тим, законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення із заявою про забезпечення позову, а тому суди в кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.24 у справі № 915/249/24).

При цьому, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті, та не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 21.03.24 у справі № 910/15328/23, від 17.12.18 у справі № 914/970/18, від 10.11.20 у справі № 910/1200/20).

З огляду на викладене вище в тексті цієї ухвали, а також приймаючи до уваги те, що:

- предметом позову у цій справі є вимога позивача стягнути з відповідача заборгованість згідно договору оренди землі від 23.03.17 № 201706000100192 за користування земельною ділянкою в період з 01.01.24 по 31.12.25 у розмірі 614 050,09 грн;

- згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 06.07.26 № 484598777, об`єкт нежитлової нерухомості, а саме: адміністративна будівля літ. Ц-2, загальна площа 78,4 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 3, належать на праві власності приватному підприємству «КЛАВІС»;

- обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову;

- підставою для задоволення заяви про забезпечення позову є її обґрунтованість, а забезпечення позову повинне бути співмірним із заявленими позивачем вимогами;

- приймаючи до уваги обґрунтованість вимог заявника щодо забезпечення позову, наявність зв`язку між конкретними заходами до забезпечення позову і предметом позовної вимоги (вимога майнового характеру про стягнення суми коштів) у цій справі;

- метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення, в майбутньому прав та охоронюваних інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при його виконанні у випадку задоволення позову;

- обраний захід по забезпеченню позову не має наслідком повного припинення господарської діяльності суб`єкта господарювання (ПП «КЛАВІС») у цій справі, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного майна чи зниження його вартості;

суд дійшов висновку про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить приватному підприємству «КЛАВІС» (ідентифікаційний номер 20473812) та знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 3, а саме: адміністративна будівля літ. Ц-2, загальною площею 78,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 28055623101.

Судом прийнято до уваги, що відповідно до договору іпотеки від 21.05.24, який зареєстровано в реєстрі за № 500, укладеного між ТОВ «РЕНТ-ГРУП» та ПП «КЛАВІС» (відповідачем), посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Пилипенко О.В., сторони за їх згодою встановили загальну вартість предмету іпотеки, яка становить 1 097 600,00 грн., а предметом іпотеки є адміністративна будівля літ. Ц-2, загальною площею 78,4 кв.м., що належить ПП «КЛАВІС» на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 909385, виданого виконавчим комітетом Запорізької міської ради 28.12.12.

Крім того, місцевим господарським судом враховано, що накладення арешту на заставлене майно не позбавляє кредитора права задовольнити свої вимоги в майбутньому і не скасовує для нього правил пріоритетності, передбачених Законом України «Про іпотеку», оскільки відповідно до статті 1 зазначеного Закону, іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Вказане відповідає правовій позиції викладеній у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.11.20 у справі № 761/31581/19.

Керуючись ст.ст. 42, 46, 53, 73-74, 76, 77, 79, 86, 136-141, 144, 234, 235 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ (УХВАЛИВ):

Заяву Запорізької міської ради за вих. від 22.09.26 № 02/03.3-20/02884 (документ сформований в системі «Електронний суд» 22.09.26) про забезпечення позову у справі № 908/2333/26 задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно, яке належить приватному підприємству «КЛАВІС» (код ЄДРПОУ 20473812) та знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Хортицьке шосе, 3, а саме: адміністративну будівлю літ. Ц-2, загальною площею 78,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 28055623101.

Роз`яснити, що ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Екземпляр цієї ухвали надіслати на адресу учасників справи (при цьому, оригінал Дніпровській окружній прокуратурі міста Запоріжжя Запорізької області).

Попередити, що особи, винні у не виконанні ухвали суду про забезпечення позову, несуть відповідальність встановлену законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею 24.09.26.

Згідно з вимогами ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 261 цього Кодексу.

Суддя В.Л. Корсун