Рішення № 140014389, 22.09.2026, Нововодолазький районний суд Харківської області

Єдиний державний реєстр судових рішень

справа № 631/401/25

провадження № 2/631/208/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2026 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Мащенко С. В.

за участю:

прокурора Іванової І. В.

представника третьої особи Несміян В. В.

а також

секретаря судового засідання Тиндика А. О.

розглянувши заочно та усно у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення суду цивільну справу за позовом СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСКОЇ РАДИ як ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі прокурора та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ, - «Про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері»,

в с т а н о в и в:

СТАРОВІРІВСЬКА СІЛЬСКА РАДА як орган опіки та піклування, звернулась в суд із позовом до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ,- «Про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері» (а. с. 1 5).

Зі змісту позовної заяви вбачається, що СТАРОВІРІВСЬКА СІЛЬСКА РАДА як орган опіки та піклування просить прийняти рішення про відібрання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав (а. с. 5).

На обґрунтування позову зазначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована та фактично мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,- і має 4 дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Батько ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 записаний згідно з частиною 1 статті 135 Сімейного кодексу України, а батьком ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є ОСОБА_6 , який записаний згідно зі статтею 133 цього ж кодексу. З 19.07.2021 року по 19.09.2023 року ці малолітні діти перебували на обліку Служби у справах дітей Старовірівської сільської ради як діти, які опинилися у складних життєвих обставинах через ухилення матір`ю від виконання батьківських обов`язків, а саме: за місцем проживання дітей у кімнатах брудно, стеля та стіни в павутинні та кіптяві, вікна та занавіски брудні, в кімнатах вибиті шибки, на кухні посуд брудний, продуктів харчування в наявності дуже мало, постільна білизна та покривала брудні, підлога в кімнатах не помита, прибудинкова територія не прибрана, розкидані на подвір`ї дрова, сміття та старі речі. За заявою відповідача - матері дітей ОСОБА_1 від 20.07.2021 року з 23.07.2021 року по 30.08.2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 перебували у сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_7 у місті Первомайську Харківської області (рішення виконавчого комітету Первомайської міської ради від 22.07.2021 № 196). 19.09.2023 року малолітні діти ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , були зняті з обліку Служби у справах дітей на підставі інформації КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» від 14.09.2023 № 146 з підстави мінімізація складних життєвих обставин. Також родина перебувала під соціальним супроводом. 17.04.2023 року за результатами соціального супроводу сім`ї/особи, сім`ї ОСОБА_1 було припинено надання соціальної послуги у зв`язку досягненням позитивного результату, а саме: під час проведення оцінювання потреб сім`ї встановлено, що мати ОСОБА_1 спроможна виконувати обов`язки з виховання дітей. Потреби дітей задовольняються. Звіт за результатами соціального супроводу сім`ї/особи досягнуто повністю. 05.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» Старовірівської сільської ради для надання соціальної послуги соціальний супровід через матеріальні труднощі, через юридичні проблеми і психологічні аспекти, яка не може самостійно подолати або мінімізувати негативний вплив таких обставин: безробіття, малозабезпеченість, поведінкові розлади з недостатнім доглядом матір`ю за дітьми, ухиленням від виконання своїх батьківських обов`язків із вихованням дітей. Після отримання рішення про надання соціальної послуги був укладений договір про надання соціальних послуг та складено план соціального супроводу сім`ї з метою планування бюджету та ведення домашнього господарства, формування навичок відповідального батьківства, в ході якого з матір`ю проводились профілактичні бесіди, відвідування родини. Під час здійснення соціального супроводу сім`ї 23.09.2024 року здійснено відвідування родини ОСОБА_1 , яка перебувала за адресою: АДРЕСА_2 . 23.10.2024 року працівниками КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» повторно проводилося відвідування родини ОСОБА_1 , проте за адресою: АДРЕСА_3 ,- й умови проживання родини виявились задовільними. Через деякий час ОСОБА_1 разом з дітьми знову повертається на АДРЕСА_1 . За період з 05 по 23 грудня 2024 року матір`ю не були створені належні умови проживання, діти почали систематично пропускати дистанційне навчання. Зі слів відповідача, в неї немає достатнього часу для догляду та виховання дітей, так як вона працює неофіційно. Мати з дітьми проживала за вказаний період у малознайомого за адресою: АДРЕСА_2 ,- але там також не створені умови проживання, діти не відвідують навчання без поважних причин. 23.12.2024 року до Служби у справах дітей Старовірівської сільської ради надійшло усне повідомлення, що ОСОБА_1 разом з дітьми перебуває в будинку з антисанітарними умовами, залишає дітей на малознайомого чоловіка, тому працівниками Служби у справах дітей Старовірівської сільської ради, КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» Старовірівської сільської ради, ПОГ Берестинського РВП був комісійно здійснений виїзд за місцем перебування малолітніх дітей за адресою: АДРЕСА_2 ,- в ході якого виявлено, що мати разом з дітьми перебувала у малознайомого чоловіка декілька днів за вказаною адресою, тому що їх будинок слід привести в належний санітарний стан, відремонтувати вікна, а також немає дров для пічного опалення будинку. Зі слів ОСОБА_1 в неї немає часу для наведення порядку, а також догляду за дітьми та вихованням через те, що вона працює. За місцем перебування дітей за адресою: АДРЕСА_2 ,- членами комісії виявлені незадовільні умови для перебування дітей: у будинку антисанітарія, брудна підлога, занедбані старі меблі, ліжка, на яких сплять діти, брудні, постільна білизна потребує заміни. Зовнішній вигляд дітей занедбаний, поруч з дітьми відчутно неприємний запах. Подвір`я захаращене мотлохом, є небезпечним для перебування дітей. Одяг дітей брудний та не відповідає віку та сезону, постільна білизна на якій сплять діти брудна. Для дітей шкільного віку немає місць для дистанційного навчання, тому діти не виходять на онлайн уроки. У зв`язку з тим, що ОСОБА_8 не створено належних умов для проживання, вона власноручно написала заяву про тимчасове влаштування дітей до патронатної родини. 3 23 по 27 грудня 2024 року діти перебували у педіатричному відділенні КНП «НОВОВОДОЛАЗЬКА ЦЕНТРАЛЬНА ЛІКАРНЯ» НОВОВОДОЛАЗЬКОЇ СЕЛИЩНОЇ РАДИ, а з 27.12.2024 року малолітні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , влаштовані до родини патронатного вихователя у місті Чугуєві терміном на 3 місяці. КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» складено план соціального супроводу сім`ї ОСОБА_1 , де прописані основні цілі, спрямовані на подолання складних життєвих обставин, але протягом трьох місяців мати не подолала складнощі, дітей в патронатній родині відвідувала лише 2 рази, не привозила ані продуктів харчування, ані іграшок або інших необхідних речей. Отже план соціального супроводу ОСОБА_1 не виконано. 06.03.2025 року на засіданні комісії з питань захисту прав дитини розглядалося питання доцільності/недоцільності повернення дітей до матері ОСОБА_1 у зв`язку з тим, що закінчувався термін перебування дітей у патронатній родині. Відповідач на засіданні комісії з питань захисту прав дитини була присутня, яка повідомила, що на її думку, всі рекомендації вона виконала. З її слів доглядати належним чином за своїми неповнолітніми дітьми не може, оскільки влаштувалася на неофіційну роботу, частково навела порядок у будинку, не може придбати все необхідне для дітей, так як у неї недостатньо коштів. Донька - ОСОБА_9 через засоби відеозв?язку членам комісії повідомила, що повертатися в біологічну родину не бажає, тому що мати знову буде залишати найменшого брата ОСОБА_5 на неї, вся робота в будинку буде покладена на неї. Мати буде їздити на роботу, часу навчатися в школі не буде та виконувати домашні завдання. Також висловила думку, що якщо вони повернуться до матері, то буде приїжджати співмешканець матері ОСОБА_10 в нетверезому стані, між ними буде з`ясування відносини та непорозуміння, будуть відбуватися постійні сварки. Син - ОСОБА_11 через засоби відеозв?язку членам комісії повідомив, що він підтримує думку сестри щодо не бажання повертатися в біологічну родину через те, що неодноразово співмешканець матері ображав його словесно, тому він тікав з дому. Заслухавши думку присутніх, зокрема: ОСОБА_12 - депутата Берестинської районної ради та вчитель Власівської гімназії Старовірівської сільської ради, де навчаються діти ОСОБА_1 ; ОСОБА_13 - директора КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ», Онацької А. М. - начальника відділу з питань соціального захисту населення; Дружиніна О. В. - ПОГ Берестинського РВП,- комісією прийнято рішення про недоцільність повернення дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до матері ОСОБА_1 . Згідно з інформацією Власівської гімназії Старовірівської сільської ради № 01-18/34 від 20.03.2025 року ОСОБА_9 та ОСОБА_11 під час перебування в патронатній родині показали різні результати у навчанні та відвідуванні уроків у порівнянні з тим, коли діти проживали у біологічній родині з матір`ю. Тому просили прийняти рішення про відібрання цих малолітніх дітей від матері без позбавлення її батьківських прав.

Зазначена позовна заява зареєстрована за вхідним № 2191/25-вх від 23.04.2025 року, із наданням автоматизованою системою документообігу суду єдиного унікального № 631/401/25 (провадження № 2/631/564/25) та відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, обліково-статистичної картки справи та Контрольного журналу судових справ і матеріалів, переданих для розгляду судді, передана на розгляд головуючого судді Мащенко С. В., лише 28.04.2025 року у зв`язку із її перебуванням в період часу з 11 по 25 квітня 2025 року включно в якості члена колегії в нарадчій кімнаті по справі з єдиним унікальним № 626/2849/21 (провадження № 1-кп/631/18/25) за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 липня 2021 року під № 12021221090000308, щодо вчинення ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115 Кримінального кодексу України (а. с. 1, 52).

На виконання вимог частини 6 статті 187 Цивільного процесуального кодексу України суд звернувся до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) відповідача, відповідь на які отримав лише 29.08.2025 року за вхідним № ЕП-1092/25-вх (а. с. 53, 54, 55).

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 29.08.2025 року, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у справі й розпочато підготовчий розгляд справи (а. с. 56 - 60).

Під час підготовчого провадження судом визначено предмет спору, характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників судового процесу, обставини справи, які підлягають встановленню, зібрані відповідні докази, визначено порядок розгляду справи, а також вчинено інші дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Сторони не виявили бажання передати справу на розгляд третейського суду або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді. Також спір між сторонами в добровільному порядку не врегульований, консенсусу щодо вирішення спору шляхом примирення вони не знайшли.

Відповідач ОСОБА_1 не скористалась своїм правом надання відзиву на позовну заяву. Питання про залучення до участі у справі інших осіб, заміну неналежного відповідача належним, залучення співвідповідача, об`єднання справ і роз`єднання позовних вимог, а також призначення експертизи суд не вирішувались.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області, постановленою 10.03.2026 року, підготовче провадження по справі закрито та справу призначено до судового розгляду п суті (а. с. 101 107).

В підготовче судове засідання представник позивача СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСКОЇ РАДИ як органу опіки та піклування не з`явився, про дату, час і місце засідання повідомлявся належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістив, натомість голова ради в порядку самопредставництва юридичної особи надіслав заяву, зареєстровану за вхідним № 5943/26-вх від 02.09.2026 року, із клопотанням про розгляд справи за їх відсутності, наполягаючи на задоволенні позовних вимог повністю, зауваживши, що вони не заперечують проти заочного розгляду справи.

Прокурор Берестинської окружної прокуратури Іванова І. В. у судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСКОЇ РАДИ як ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі прокурора та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ, - «Про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері», надала пояснення, які за змістом відповідають її висновку у справі та вважала за можливе та доцільне у найкращих інтересах дітей відібрати їх у відповідача, яка не в змозі на цей час створити їм належні умови для виховання та розвитку, а тому просила позов задовольнити та відібрати дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явилась, про дату, час і місце цього засідання повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, про причини своєї неявки суд не сповістила, заяв про відкладення розгляду справи або про її розгляд за її відсутності не надсилала, жодних клопотань не надавала.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ начальник Несміян В. - у судовому засіданні повністю підтримала позов ради, надала розгорнуті пояснення по обставинам справи, які за своїм змістом відповідають змісту позовної заяви, просила їх задовольнити, відібравши дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від їх матері ОСОБА_1 - без позбавлення її батьківських прав.

Відповідно до змісту частини 1 статті 58 Цивільного процесуального кодексу України сторона може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, а згідно з частиною 1 статті 223 цього ж кодексу неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, на підставі частини 3 статті 211 наведеного кодифікованого процесуального закону України особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у всіх учасників справи свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів провадження.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, учиненої 04.11.1950 року Високими Договірними Сторонами в Римі та ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до приписів статті 9 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року (із змінами та доповненнями) є частиною національного законодавства України, передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-ІV від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями) обумовлює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, Європейський суд з прав людини у пунктах 39 - 41 свого Рішення від 08.11.2005 року у справі «Стрижак проти України» (заява № 72269/01) констатував наявність у заявника права надавати свої аргументи під час публічного слухання справи, недотримання якого було кваліфіковано як порушення частини 1 статті 6 Конвенції.

За таких обставин, беручи до уваги те, що суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації учасниками справи, що не з`явились, їх процесуальних прав на безпосередню участь у розгляді справи в суді, ураховуючи те, що підстав для визнання необхідним давання ними особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності.

Доходячи такого, суд зауважує, що на виконання змісту пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Імперативними приписами пункту 2 частини 2 статті 223 цивільного процесуального кодифікованого акта України обумовлено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим кодексом строку, зокрема, з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Натомість частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Правилом частин 8 11 статті 128 вказаного кодифікованого процесуального акту України унормований прядок, за яким особи вважаються повідомленими належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Зокрема, у відповідності до пунктів 1 та 2 частини 8 наведеної вище статті днем вручення судової повістки вважається день вручення судової повістки під розписку та день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи.

Зважаючи на це, суд не знаходить підстав задля визнання неявки належно повідомлених учасників поважною, а, отже, така неявка не є перешкодою у розгляді справи за суттю позовних вимог.

Проте відповідно до змісту частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України судом 13.07.2026 року без оформлення окремого документа, тобто із зазначенням про це у протоколі судового засідання, постановив ухвалупро заочний розгляд справи й вирішив за можливе розглянути її на підставі наявних в ній доказів, про що не заперечували учасники справи.

Вказане узгоджується з правозастосовною практикою касаційного суду, який неодноразово зауважував на те, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

Отже, за наслідками заочного розгляду справи суд перейшов до стадії ухвалення заочного рішення.

Відтак, здійснюючи правосуддя на засадах змагальності й рівності учасників судового процесу перед законом і судом, всебічно, повно, об`єктивно, справедливо, неупереджено та своєчасно з`ясувавши всі обставини справи і всі фактичні данні в межах заявлених вимог, що мають значення для вирішення справи за суттю й на які сторона позивача разом із прокурором і третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, посилались як на підставу своїх вимог, перевіривши їх доказами, отриманими відповідно до правил цивільного процесуального кодифікованого закону й безпосередньо дослідженими у судовому засіданні, що відповідають вимогам закону про їх належність, допустимість, достовірність та достатність, а саме: заслухавши думку прокурора, представника третьої особи і дослідивши письмові докази у справі,- суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, пунктом 160 частини 1 Указу Президента України «Про реорганізацію місцевих загальних судів» № 451/2017 від 29.12.2017 року шляхом реорганізації (злиття) Валківського районного суду, Коломацького районного суду та Нововодолазького районного суду Харківської області утворено Валківський окружний суд у Валківському, Коломацькому та Нововодолазькому районах Харківської області із місцезнаходженням у містах Валках, селищі міського типу Новій Водолазі та селі Різуненковому Коломацького району Харківської області.

За змістом пункту 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року районні суди продовжують здійснювати свої повноваження до утворення та початку діяльності місцевого окружного суду, юрисдикція якого розповсюджується на відповідну територію.

Окрім того, Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів», що набрала чинності 19.07.2020 року, змінений адміністративно-територіальний устрій нашої Держави.

Зокрема, відповідно до підпункту 20 пункту 3 та абзаців 3 і 6 підпункту 20 пункту 1 цієї Постанови ліквідований Нововодолазький район Харківської області та утворені Красноградській район Харківської області (з адміністративним центром у місті Красноград) у складі території Старовірівської сільської територіальної громади (на цей час Берестинський район та місто Берестин відповідно) та Харківський район Харківської області (з адміністративним центром у місті Харків) у складі території Нововодолазької селищної територіальної громади, що затверджені Кабінетом Міністрів України, тощо.

При цьому, як чітко визначив законотворець у пункті 6 своєї Постанови, у продовж тримісячного строку з дня набрання нею чинності Кабінет Міністрів України повинен привести свої нормативно-правові акти у відповідність із нею та забезпечити таке приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів.

Одночасно із цим, приписами статті 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями), а також статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», закріплено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності, спеціалізації, інстанційності і визначається законом.

Пунктом 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» вищезазначеного Закону на законодавчому рівні унормовано, що до набрання чинності законом України щодо зміни системи місцевих судів на території України у зв`язку з утворенням (ліквідацією) районів відповідні місцеві суди продовжують здійснювати свої повноваження у межах територіальної юрисдикції, визначеної до цього, але не довше ніж один рік з дня припинення чи скасування воєнного стану на території України.

Натомість, закон, який змінює існуючу систему судоустрою та приводить її у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою, не прийнятий, Валківський окружний суд на цей час свою діяльність не розпочав, воєнний стан на території України не припинений та не скасований, а тому справа перебувала на розгляді належного суду.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства, визначеним у частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Тому згідно з частиною 1 статті 4 цього ж нормативно-правового акту, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Отже, суд відповідно до приписів частини 1 статті 13 цивільного процесуального кодифікованого закону України розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Нормою, викладеною у частині 2 статті 129 Основного Закону нашої Держави, визначено основні засади судочинства, однією з яких згідно з її пунктом 3 є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

У відповідності до припису частини 3 статті 12 та частини 1 статті 81 цивільного процесуального кодифікованого закону України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Одночасно із цим, згідно з частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Відтак, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до свідоцтва про народження (серії НОМЕР_1 ), виданого повторно 18.03.2025 року Берестинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Берестинському району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 народилась ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що 16.09.2011 року Виконавчим комітетом Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис № 26, та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_15 та ОСОБА_1 (а. с. 8).

Зі свідоцтва про народження (серії НОМЕР_2 ), виданого повторно 18.03.2025 року Берестинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Берестинському району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , про що 01.11.2013 року Виконавчим комітетом Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис № 27 та його батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (а. с. 9).

Згідно зі свідоцтвом про народження (серії НОМЕР_3 ), виданого повторно 18.03.2025 року Берестинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Берестинському району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_9 , про що 10.03.2015 року Виконавчим комітетом Старовірівської сільської ради Нововодолазького району Харківської області складено відповідний актовий запис № 4 та її батьками зазначені громадяни України: ОСОБА_16 та ОСОБА_1 (а. с. 10).

Відповідно до свідоцтва про народження (серії НОМЕР_4 ), виданого повторно 18.03.2025 року Берестинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Берестинському району Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_10 , про що 07.03.2023 року Нововодолазьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Харківському районі Харківської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції складено відповідний актовий запис № 22 та його батьками зазначені: ОСОБА_6 та громадянка України ОСОБА_1 (а. с 11).

З повного Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00050048688, сформованого 14.03.2025 року об 11 годині 29 хвилин 57 секунд, відносно дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що відомості про її батька внесені за заявою матері від 16.09.2011 року (а. с. 19 20).

Згідно з повним Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00050048290, сформованого 14.03.2025 року об 11 годині 23 хвилини 57 секунд, відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відомості про його батька внесені за заявою матері від 01.11.2013 року (а. с. 21 22).

Відповідно до повного Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00050047669, сформованого 14.03.2025 року об 11 годині 14 хвилин 01 секунда, відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , відомості про її батька внесені за заявою матері від 10.03.2015 року (а. с. 23 24).

З повного Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження № 00050049168, сформованого 14.03.2025 року об 11 годині 37 хвилин 18 секунд, відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вбачається, що відомості про його батька внесені на підставі актового запису про шлюб № 668 від 22.12.2018 року (а. с. 25 26).

Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади № 2022/002028323, сформованим 13.12.2022 року об 11 годині 46 хвилин та виданим за відомостями, отриманими від Старовірівської територіальної громади на підставі заяви ОСОБА_1 від 13.12.2022 року, вона зареєстрована за адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 6 зворот).

Згідно з Витягами з реєстру територіальної громади № 2024/0152263516, сформованими 24.12.2024 року та виданими за відомостями, отриманими від Старовірівської територіальної громади на підставі заяви законного представника ОСОБА_1 від 24.12.2024 року, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за адресом: АДРЕСА_1 (а. с. 16, 17, 18).

З акту обстеження умов проживання від 19.07.2021 року, складеного: начальником ССД ОСОБА_17 , головним спеціалістом ССД Чепеленком Н. С., директором КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» Терещенко В. П., фахівцем з соціальної роботи КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» Омельник О. Б.,- вбачається, що обстеженням умов проживання дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 за адресом: АДРЕСА_1 ,- виявлено, що в кімнатах брудно, стеля та стіни, вікна та занавіски брудні, в деяких кімнатах вибиті шибки, на кухні посуд брудний (а. с. 27).

Рішенням Виконавчого комітету Первомайської міської ради Харківської області № 196 від 22.07.2021 року «Про влаштування малолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_7 » влаштовано малолітніх: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до сім`ї патронатного вихователя ОСОБА_7 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_4 ,- та укладено договір між органом опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Харківської області, патронатним вихователем ОСОБА_7 та матір`ю дітей ОСОБА_8 про влаштування дітей на виховання та спільне проживання в сім`ю патронатного вихователя з 23.07.2021 року по 31.08.2021 року включно (а. с. 28).

З відповіді директора КП «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ Терещенко В., зареєстрованої за вихідним № 146 від 14.09.2023 року, вбачається, що станом на дату надання інформації соціальну підтримку сім`ї ОСОБА_1 завершено 17 квітня 2023 року з підстав мінімізації складних життєвих обставин (а. с. 29).

Згідно з інформацією директора КП «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ Терещенко В., рішенням про надання соціальних послуг № 23 від 02.08.2021 року сім`я ОСОБА_1 перебувала під соціальним супроводом через складні життьові обставини, спричинені неналежним виконанням батьківських обов`язків: неналежним санітарно-гігієнічним станом помешкання (не прибрано, брудний посуд). В ході здійснення соціальної роботи основні цілі соціального супроводу сім`ї, спрямовані на подолання цього, було досягнуто. З матір`ю проводились профілактичні бесіди щодо необхідності здійснення ремонту житла; планування та ведення домашнього господарства; спонукання до формування навичок відповідального батьківства. Надавались інформаційні матеріали до щорічної акції «16 днів проти насильства», шляхи запобігання, попередження га подолання цих проблем. Діти відвідували дистанційне навчання, одяг та взуття були в наявності, продуктами харчування родина була забезпечена. В період здійснення соціального супроводу матір завагітніла та народила ІНФОРМАЦІЯ_11 останню дитину - ОСОБА_5 . 17 квітня 2023 року за результатами соціального супроводу сім`ї/особи припинено надавання соціальної послуги. Натомість матір знов звернулась за наданням соціальних послуг. Рішенням № 14 від 01.03.2024 року їх було знов надано через неможливість самостійно подолати негативний вплив обставин, зумовлених малозабезпеченістю. Укладений договір про надання соціальних послуг та складено план соціального супроводу сім`ї з метою планування бюджету та ведення домашнього господарства; формування навичок відповідального батьківства. З матір`ю проводились профілактичні бесіди, відвідування родини. Так 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 з дітьми знаходились за адресою реєстрації. Було проведено профілактичну бесіду щодо належного виконання батьківських обов`язків. Також відвідування сім`ї ОСОБА_1 та її дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_18 , ОСОБА_5 05.12.2024 року здійснювалось за адресою: АДРЕСА_1 , проте за період з 05 по 23 грудня 2024 року матір`ю не були створені належні умови проживання, діти почали симптоматично пропускати дистанційно навчання, так як у неї не має достатнього часу задля догляду та їх виховання дітей через роботу неофіційно на м`ясокомбінаті «Реал». З 23.12.2024 року відповідно до Акту обстеження умов проживання Служби у справах дітей СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬКОЇ РАДИ матері було запропоновано написати заяву про тимчасове влаштування дітей до патронатної родини. На момент відвідування родини 09.04.2025 року матері не було вдома. Наступного дня інформація, що була надана раніше змінились частково (а. с. 30 31).

Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 23.12.2021 року, складеного начальником ССД ОСОБА_17 , головним спеціалістом ССД Головіновою М. К., директором КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ Соціальних Послуг» Терещенко В. П., ПОГ Берестинського РВП Дружиніним О. В. та ОСОБА_19 , сім`я перебуває у складних життєвих обставинах. За усним повідомленням громадян за адресом: АДРЕСА_2 ,- виявлений будинок цегляний, вікна дерев`яні, опалення пічне, електропостачання підключене, є невеликий запас дров. Продуктів харчування мала кількість. Наведене свідчить про неналежні умови проживання: антисанітарія, брудна підлога, занедбали старі меблі. Зовнішній вигляд дітей занедбаний, поруч із дітьми відчутно неприємний запах (а. с. 32).

У своїй заяві від 23.12.2024 року ОСОБА_1 просить влаштувати її дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , до родини патронатного вихователя у зв`язку зі складними сімейними обставинами. Зобов`язується закупити дрова, навести порядок у домоволодінні та на подвір`ї, закупити продукти харчування, та забезпечити дітей усім необхідним (а. с. 33).

З виписок із медичних карти стаціонарного хворого педіатричного відділення № 9682, № 9683, № 9684 і № 9685, складених лікуючим лікарем - завідувачем відділення ОСОБА_20 , щодо ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , вбачається, що діти здорові, доставлені у відділенні співробітниками соціальної служби за соціальними показниками. Загальний стан задовільний (а. с. 34, 35, 36, 37).

Наказами № 1856, № 1857 і № 1858, виданих 27.12.2024 року начальником Чугуївської військової адміністрації ОСОБА_21 , малолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , влаштовано до патронатного вихователя ОСОБА_22 терміном на 3 місяці з 27.12.2024 року (а. с. 38, 39, 40, 41 42).

З інформації, наданої за вихідним № 79 від 05.03.2025 року директором КУ «ЦЕНТР НАДАННЯ СОЦІАЛЬНИХ ПОСЛУГ» СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ , вбачається, що цього дня до них звернулась ОСОБА_1 , жителька селища Палатки, якою подані документи для отримання рішення про надання соціальної послуги соціального супроводу сімей, які перебувають у складних життєвих обставинах. 11 березня 2024 року прийнято рішення № 11 від 11.03.2024 року про надання таких послуг. Був складений план соціального супроводу, графік відвідування отримувача соціальної послуги за місцем його проживання, період відвідування сім`ї і дата відвідування (а. с. 43 44).

Згідно з Витягом № 3 з протоколу № 5 засідання комісії з питань захисту прав дитини від 06.03.2025 року, затвердженого головою комісії з питань захисту прав дитини Біндусом М., вирішено недоцільним повертати дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 і ОСОБА_5 ,- їх матері ОСОБА_1 та звернутись в суд із позовом про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері, так як нею не подолані складні життєві обставини (а. с. 45 46).

Відповідно до інформації, наданої директором Власівської гімназії Старовірівської сільської ради Мироненко З. за вихідним № 01-18/34 від 20.03.2025 року, ОСОБА_9 та ОСОБА_11 під час перебування в патронатній родині показали кращі результати у навчанні та відвідуванні уроків у порівнянні з тим, коли діти проживали у біологічній родині з матір`ю (а. с. 47).

Як убачається з висновку органу опіки та піклування Старовірівської сільської ради «Про доцільність відібрання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 », зареєстрованого за вихідним № 1151/02-33 від 08.04.2025 року та підписаного головою Старовірівської сільської ради Біндусом М., Старовірівська сільська рада як орган опіки та піклування вважає за доцільне відібрання малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 (а. с. 48 - 51).

Згідно з висновком прокурора Берестинської окружної прокуратури Іванової І. В., зареєстрованим за вхідним № 5949/26-вх від 02.09.2026 року, ретельно вивчивши обставини позову і докази, додані до справи, прокурор доходить переконання, що матеріали цієї справи загалом свідчать, виходячи з якнайкращого забезпечення інтересів дитини, що відповідач не може створити дітям належні умови для виховання та розвитку, а тому є підстави задля відібрання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,- від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських правз подальшим влаштуванням їх до сімейних форм влаштування.

Пунктом 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України обумовлено, що добросовісність це певний стандарт поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Аналогічна правова позиція викладена Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду в постановах від 17.07.2019 року у справі № 626/2621/18 (провадження № 61 10128св19) та від 18.09.2019 року у справі № 626/2490/18 (провадження № 61 12625св19), який зазначив на необхідність застосування докритрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.

Отже, наведені письмові докази не містять явних суперечностей та очевидних ознак підробки, відповідають критеріям належності, достовірності, допустимості, достатності та взаємозв`язку у їх сукупності, враховуються судом у їх повному обсязі.

Крім того, за відомостями з Єдиного державного реєстру підприємств, організацій та установ найменування позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, не містять зазначення району та області, тому суд вважає за необхідне у судовому рішенні вказати вірне, тобто за даними держаної реєстрації, найменування учасників справи.

Доходячи такого, суд не вважає критичним та таким, що впливає на суб`єктний склад учасників справи, зазначення у позовній заяві разом із найменуванням юридичних осіб - позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, - району та області.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що їх правове регулювання здійснюється нормами Конвенції про права дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20.11.1989 року й ратифікованої Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27.02.1991 року, Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року Законом № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями) та Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями).

Відповідно до змісту частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до частини 1 і 5 статті 5 Сімейного кодексу України держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї; ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Положеннями частини 7 статті 7 цього ж кодексу обумовлено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

З приписів статей 51 та 52 Основного Закону нашої Держави, пункту 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 6, 8 та 11 - 12 Закону України «Про охорону дитинства» кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров`я, а також право на сімейне виховання та збереження сімейних зв`язків.

Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Згідно із частинами 1 і 2 статті 155 Сімейного кодексу України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частинами 1 і 2 статті 3 Конвенції про права дитини, прийнятою 20.11.1989 року та ратифікованою постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27.02.1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Стаття 9 цієї Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до змісту статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім - права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах від 22.11.2023 року в справі № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), від 19.02.2024 року в справі № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23) та від 21.02.2024 року в справі № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23).

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 1 статті 8 наведеного Закону також передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Як чітко обумовлено у частині 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Крім того, у своєму рішенні у справі «Ілля Ляпін проти Росії», ухваленому 30.06.2020 року (заява № 70879/11) Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши, що наявність сімейних зав`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно із положеннями частини 1 статті 121 Сімейного кодексу України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Серед батьківських обов`язків чинне законодавство України відокремлює обов`язки з виховання дитини, піклування про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти, а також поважати дитину (частини 1 4 статті 150 Сімейного кодексу України).

Частиною 5 цієї ж статті визначено, що передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї.

Між тим відповідно до частини 1 статті 155 сімейного кодифікованого закону України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

З огляду на положення частини 3 статті 155 Сімейного кодексу України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

У свою чергу, положення частини 4 зазначеної статті передбачають, що ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

На підставі частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;

2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини;

3) жорстоко поводяться з дитиною;

4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;

5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;

6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тотожне за своїм юридичним змістом роз`яснення міститься також у пункті 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав.

Тлумачення пункту 2 частини 1 вище наведеної статті 164 сімейного кодифікованого акту України дозволяє зробити висновок про те, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Отже, позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

На цьому неодноразово наголошував й Верховний Суд, звертаючи увагу на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Такий захід застосовується за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Зокрема, такі висновки викладено в його постановах, прийнятих 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц, 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, 26.04.2023 року у справі № 931/709/21 та 26.12.2024 року у справі № 561/474/24.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення Європейського суду з прав людини, прийняте 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Разом з тим, частиною 1 статті 170 Сімейного кодексу України унормовано, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2 - 5 частини 1 статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування. Під час ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них без позбавлення їх батьківських прав суд бере до уваги інформацію про здійснення соціального супроводу сім`ї (особи) у разі здійснення такого супроводу.

Отже, основні підстави для відібрання дитини зазначені у частині 1 статті 164 Сімейного кодексу України, а інші випадки, коли дитина може бути відібрана від батьків, про які йдеться у вищенаведеній частині 1 статті 170 цього ж кодексу, охоплюють ситуації, коли залишення дитини у батьків є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання. Така небезпека може випливати не лише з поведінки батьків, а й з їх особистих негативних звичок (демонстрація та заохочення у дитини розпусної поведінки). Для відібрання дитини від батьків достатня наявність ризику лише для життя, здоров`я або лише для морального виховання. Варто враховувати й ступінь небезпеки для кожної окремо взятої дитини, враховуючи її фізичний та психічний розвиток.

Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові, прийнятій 17 жовтня 2018 року в межах справи з єдиним унікальним № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

Про свідоме ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до своїх трьох малолітніх та одної неповнолітньої дитини та нехтування ними, свідчать наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності.

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Отже, звернутись в суд із позовом про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, та про передачу дитини органові опіки та піклування повноважні ті ж самі особи.

Відтак, вирішуючи спірні правовідносини, суд з огляду на вищенаведену норму права вважає ОРГАН ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ, від імені та в інтересах якої в порядку самопредставництва діє сільський голова Біндус М., повноважною особою на звернення з цим позовом до суду щодо відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері, яка є відповідачем у справі.

Крім того, під час розгляду справи судом встановлено, що позивач повністю опікується дітьми, їх вихованням, навчанням та здоров`ям, влаштував дітей до до патронатного вихователя ОСОБА_22 , що, у свою чергу, свідчить про наявність турботи з боку державних органів та відсутність такої з боку матері дітей, яку не зовсім турбує фізичне й моральне здоров`я трьох малолітніх та одної неповнолітньої дитини, а також у повній мірі інтересує їх розвиток.

Суд зауважує, що базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, Європейський суд з прав людини у пунктах 54 і 58 свого рішення, ухваленого 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04), висловився, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага, дотримуючись якої, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, що за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини.

Окрім цього, у рішенні, ухваленому 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови:

1)по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною;

2)по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Разом із тим, у своєму рішенні, ухваленому 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України», Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує. При ухваленні рішення про відібрання дитини від батьків може виникнути необхідність врахування низки чинників. Можливо, потрібно буде з`ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров`я. З іншого боку, той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків. Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання сім`ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням.

При цьому рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене повністю узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини під час розгляду справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у своїй постанові, прийнятій 17.10.2018 року у справі з єдиним унікальним № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), та Верховним Судом у постановах, прийнятих 22.11.2023 року у справі з єдиним унікальним № 320/4384/18 (провадження № 61-1682св22), 19.02.2024 року в справі з єдиним унікальним № 159/2012/23 (провадження № 61-15840св23) та 21.02.2024 року в справі з єдиним унікальним № 404/9387/21 (провадження № 61-13425св23).

За загальним правилом, обумовленим приписом статті 19 Сімейного кодексу України та статті 56 Цивільного процесуального кодексу України, у спорах про позбавлення батьківських прав участь органу опіки і піклування є обов`язковою. Спеціалісти відповідного органу мають надати суду письмовий фаховий висновок щодо розв`язання спору.

Отже, частинами 4 та 5 вищевказаної статті матеріального кодифікованого закону України унормовано, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно з Висновком ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ відібрання неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , без позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_1 ,- є доцільним та можливим.

Вказаний висновок суд вважає достатньо обґрунтованими, оскільки фаховими спеціалістами вивченні умови проживання матері, яка не забезпечила усе необхідне для дітей, враховані інтереси трьох малолітніх та одної неповнолітньої дитини, проаналізована поведінка відповідача та її загальне ставлення до ситуації, в якій вона, три малолітніх та одна неповнолітня дитини опинились.

Крім того, частиною 6 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, прокурор можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за власною ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь органів державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурора у судовому процесі для подання висновків у справі є обов`язковою у випадках, встановлених цим Кодексом, іншими законами, або якщо суд визнає це за необхідне. Участь прокурора є обов`язковою під час розгляду справ про позбавлення батьківських прав, відібрання дитини, а також про усиновлення дитини.

Отже, згідно з висновком прокурора Берестинської окружної прокуратури Іванової І. В., прокурор переконаний, що матеріали цієї справи загалом свідчать, виходячи з якнайкращого забезпечення інтересів дитини, що відповідач не може створити дітям належні умови для виховання та розвитку, а тому є підстави задля відібрання дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ,- від матері ОСОБА_1 без позбавлення батьківських правз подальшим влаштуванням їх до сімейних форм влаштування.

Вказаний висновок повністю ґрунтується на доведених та досліджених у їх сукупності обставинах справи та наявних доказах, зібраних фаховими спеціалістами, а тому суд кладе його в основу судового рішення, що ухвалює.

Отже, доводи позовної заяви про відсутність у відповідача бажання в повній мірі брати участь у вихованні своїх трьох малолітніх та одної неповнолітньої дитини, дбати про їх розвиток, забезпечувати усім необхідним знайшли своє підтвердження під час судового розгляду справи.

Суд враховує, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як виключний і надзвичайний засіб впливу на недобросовісних батьків, а тому виходячи з характеру такого засобу, його не можна застосовувати тоді, коли це не викликано необхідністю, інакше - слід керуватись таким засобом як відібрання дитини без позбавлення батьківських прав.

Таким чином, аналізуючи зібрані у справі докази у їх сукупності, судом під час розгляду справи по суті позовних вимог достовірно встановлений і підтверджений наданими письмовими доказами той факт, що відповідач дійсно на теперішній час фактично неналежно та не у повній мірі виконує свої батьківські обов`язки по відношення до своїх трьох малолітніх та одної неповнолітньої дитини, не опікується в повній мірі їх вихованням, розвитком, утриманням та навчанням, не інтересується їх успіхами та здоров`ям, не турбується про фізичний та духовний розвиток, не дбає про їх харчування, лікування та освіту, не надає належної матеріальної допомоги та моральної підтримки, не бажає приділяти їм батьківську турботу і увагу як того вимагають обставини сьогодення, а, відтак, свідомо неналежним чином виховує малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , й неповнолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , нехтуючи своїми батьківськими обов`язками, що, з огляду на наведені вище норми права, є наслідком винної поведінки відповідача, що є мінливою та періодичною і свідчить про можливість зміни ОСОБА_1 свого часу за певних обставин кращу сторону.

Вказане, на глибоке переконання суду, є підставою для відібрання дітей без позбавлення її батьківських прав матері відносно них.

Доказів зворотного суду не надано та в судовому засіданні не встановлено.

Доходячи таких висновків та при оцінці обставин справи, суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, що включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для ухвалення рішення.

За правилом абзацу 2 частини 1 статті 170 Сімейного кодексу України у разі ухвалення рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Отже, тлумачення вказаної норми права надає змогу дійти висновку про те, що у разі неможливості на час пред`явлення позову і вирішення справи по суті спору передати дитину родичам, то дитина передається органу опіки та піклування для вжиття заходів щодо захисту особистих та майнових прав дитини й забезпечення тимчасового влаштування дитини.

Зазначене повністю узгоджується із положеннями частини 4 і 5 статті 167 Сімейного кодексу України, згідно з якими, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим; а якщо дитина не може бути передана бабі, дідові, повнолітнім братам та сестрам, іншим родичам, мачусі, вітчиму - вона передається на опікування органу опіки та піклування.

Відповідні роз`яснення надані Державним департаментом з усиновлення та захисту прав дитини у пункті 2 їхнього Листа № 4.1/6-49/630 від 24.02.2010 року.

Аналогічних правових висновків у своїй правозастосовній практиці дійшов й Касаційний цивільний суду у складі Верховного Суду, а саме: у постанові, прийнятій в межах справи з єдиним унікальним № 473/1555/19 (провадження № 61-22786св19) від 01.04.2020 року.

Оскільки матеріали справи не містять відомостей про наявність у дітей, щодо яких розв`язується цій судовий спір, близьких родичів, які б виявили бажання опікуватись ними, малолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , й неповнолітню ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід передати органу опіки та піклування.

Крім того, суд вважає, що відібрання дітей від матері без позбавлення її батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є суттєвим заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування вирішує лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення матері до дітей, й переконаний, що змінити його поведінку на найкраще в майбутньому все ж таки можливе.

Отже, з огляду на наведені норми закону, проаналізувавши всі наявні і досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню, врахувавши доведеність вини та свідомої поведінки відповідача щодо ухилення від участі у вихованні своїх дітей, умисне і безпідставне нехтування нею своїми обов`язками матері, суд доходить висновку про обґрунтованість вимог позивача та можливість задоволення цього позову шляхом відібрання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав, передавши їх під опіку СТАРОВІРІВСЬКІЙ СІЛЬСКІЙ РАДІ як ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ.

Одночасно із цим, суд звертає увагу на зміст частин 3 статті 170 Сімейного кодексу України, якими передбачено, що якщо відпадуть причини, які перешкоджали належному вихованню дитини її батьками, суд за заявою батьків може постановити рішення про повернення їм дитини. У такому випадку суд перевіряє, наскільки змінилася поведінка особи, у якої відібрано дитину, та обставини, що були підставою для такого відібрання без позбавлення батьківських прав, й ухвалює рішення відповідно до найкращих інтересів дитини. А отже, відповідач не позбавлена права на звернення до суду із таким позовом у разі зміни її поведінки по відношенню до її трьох малолітніх та одної неповнолітньої дитини.

Доходячи такого, суд повністю враховує правозастосовну практику, викладену Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України, який, з огляду на імперативну норму пункту 6 частини 2 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями), забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій (тобто сталість та єдність судової практики) у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом, а саме: постанову Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийняту 03.05.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 308/12188/18 (провадження № 61-19974св21).

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСКОЇ РАДИ як ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі прокурора та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ, - «Про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері», суд вважає за необхідне вирішити згідно з підпунктом 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України питання про розподіл між сторонами у справі судових витрат.

Так, відповідно до вимог частини 1 статті 141 зазначеного цивільного процесуального кодифікованого закону України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, частиною 6 цієї ж норми процесуального права визначено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приписи частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України передбачають, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями), який встановлює правові засади справляння, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та його повернення.

Положеннями статті 1 зазначеного Закону визначено, що судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно із абзацом 1 частини 1 статті 3 вказаного вище нормативно-правового акту, судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством України.

Відповідно до змісту частини 1 й підпункту 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана юридичною особою справляється судовий збір у сумі одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.

Із зазначеним позовом СТАРОВІРІВСЬКА СІЛЬСКА РАДА як ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ звернулась до суду у 2025 році, та її позов містить 4 вимоги немайнового характеру (відібрання трьох малолітніх та одної неповнолітньої дитини у матері без позбавлення її батьківських прав).

Однак на підставі приписів підпункту 12 пункту 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарг про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб, а також згідно з пункту 3 частини 1 статті 5 цього ж закону позивач у справі про стягнення аліментів звільняється від сплати судового збору.

Разом з цим, у своїй застосовній практиці, яка згідно з правилом часини 4 статті 263 Цивільного процесуального кодексу України є обов`язковою для врахування судами нижчих інстанцій, Верховний Суд у складі Великої палати у своїй постанові, прийнятій 13.07.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) дійшов висновків про те, що якщо позивача звільнено від сплати судових витрат, вони на відповідача не покладаються.

Зважаючи на це, ухвалюючи рішення та задовольняючи позов СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСКОЇ РАДИ як ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі прокурора та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ, - «Про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері», суд не знаходить підстав задля стягнення судових витрати у виді судового збору у дохід держави.

Також, ухвалюючи це судове рішення, суд зауважує, що відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» рішення від 10.02.2010 року у заяві № 4909/04).

На підставі викладеного, керуючись статтями 51, 55, 124 і 125 Конституції України, прийнятої 28.06.1996 року № 254к/96-ВР (із змінами та доповненнями); статтею 17 і пунктами 3 та 3-1 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VІІІ від 02.06.2016 року (із змінами та доповненнями); Постановою Верховної Ради України № 807-ІХ від 17.07.2020 року «Про утворення та ліквідацію районів»; Конвенцією про права дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20.11.1989 року й ратифікованою Постановою Верховної Ради України № 789-XІІ від 27.02.1991 року; Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, учиненою 04.11.1950 року в Римі і ратифікованою Законом Україною № 475/97-ВР від 17.07.1997 року; Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477 від 23.02.2006 року (із змінами та доповненнями); рішеннями Європейського суду з прав людини, ухваленими 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», 30.06.2020 року у справі «Ілля Ляпін проти Росії», 07.12.2006 року у справі «Хант проти України» і 18.12.2008 року у справі «Савіни проти України»; статтями 1, 2, 5, 7, 19, 121, 122, 125, 150, 155, 164, 167 і 170 Сімейного кодексу України № 2947-ІІІ від 10.01.2002 року (із змінами та доповненнями); статтями 1 і 3 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VІ від 08.11.2011 року (із змінами та доповненнями); Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року; Постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»; постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду, прийнятою 03.05.2022 року в межах справи з єдиним унікальним № 308/12188/18 (провадження № 61-19974св21), а також статтями 1 - 5, 7, 9 - 14, 17 - 19, 23, 42, 48, 56, 76 - 81, 82, 89, 133, 141, 144, 206, 211, 214, частиною 1 статті 223, пунктом 2 частини 1 та частиною 2 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, частинами 4, 5, 7 статті 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354 і 355 Цивільного процесуального кодексу України № 1618-ІV від 18.03.2004 року (в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017 року із змінами та доповненнями),

в и р і ш и в:

Позовну заяву СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСКОЇ РАДИ як ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі прокурора та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБИ У СПРАВАХ ДІТЕЙ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ, - «Про відібрання дітей без позбавлення батьківських прав матері» задовольнити повністю.

Відібрати неповнолітню дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , від їх матері ОСОБА_1 без позбавлення її батьківських прав, передавши під опіку СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСКОЇ РАДИ як ОРГАНУ ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Іншими учасниками судового процесу заочне рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну його частини (скорочене рішення) - в той же строк з дня складання повного рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених для подання заяви про перегляд заочного рішення відповідачем або апеляційної скарги іншими учасниками справи, їх не було подано або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення, що набрало законної сили, обов`язкове для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: ОРГАН ОПІКИ ТА ПІКЛУВАННЯ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ, місцезнаходження (адреса: вулиця Центральна, будинок № 60, село Старовірівка, Берестинський район, Харківська область, 63251), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (04398092);

Відповідач: ОСОБА_1 місце проживання чи перебування ( АДРЕСА_1 ), реєстраційний номер облікової картки платника податків ( НОМЕР_5 ), паспорт громадянина України (ID картка з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_6 );

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: СЛУЖБА У СПРАВАХ ДІТЕЙ СТАРОВІРІВСЬКОЇ СІЛЬСЬКОЇ РАДИ, місцезнаходження (адреса: вулиця Центральна, будинок № 60, село Старовірівка, Берестинський район, Харківська область, 63251), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (43947221).

Рішення ухвалено, оформлено шляхом комп`ютерного набору та підписано суддею в одному примірнику.

Суддя С. В. Мащенко