Ухвала суду № 140010583, 14.09.2026, Шевченківський районний суд м. Запоріжжя

ЄУН: 336/4018/26

Провадження №: 2/336/3389/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Боєва Є.С., за участю секретаря судового засідання Нєдєльчевої О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» вернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного Кредитного договору № 28250 від 09.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 7000,00 гривень, строком на 730 днів шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Ощадбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% від суми кредиту за кожен день користування (365,00% річних).

Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою Відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання коштів та банківських металів у кредит, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту. Зразок кредитного договору, Правила надання коштів та банківських металів у кредит, викладені для загального доступну в мережі Інтернет на сайті https://procent.com.ua/uk/about_us.

Кредитний договір був підписаний 09.02.2025 року о 13:48:14 год. Шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 859190 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua.

Кредитні кошти в розмірі 7000,00 грн. були відправлені Відповідачу року на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Ощадбанк».

Відповідно до п. 1.2. Кредитного договору, Позивач нараховує відсотки за користування кредитом в розмірі 1,00 % від суми кредиту за кожен день користування (365,00% річних).

Строк надання кредиту відповідно до п. 1.3. Кредитного договору становить 730 днів.

Відповідно до п.1.3. періодичність платежів зі сплати процентів ставлять кожні 20 днів, що відображено в Додатку №1 до Кредитного договору.

Відповідно до п.п. 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов`язується у встановлений строк (п. 1.3. Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору, нарахування процентів за Кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 8 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Таким чином, у межах строку кредитування Відповідач зобов`язаний сплачувати Позивачу проценти періодичними платежами кожні 20 днів.

Починаючи з 01.03.2025 року, Відповідач має обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги Позивачем повернути всю заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, однак в порушення зобов`язань не сплачує її.

Відповідач своєчасно не сплатив нараховані відсотки відповідно до Графіку платежів, в зв`язку з чим виникла заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом починаючи з 09.02.2025 року, що має відображення у Розрахунку заборгованості, порушує умови Кредитного договору, не виконує взятих на себе зобов`язань.

Позивач звертає стягнення на прострочені до оплати проценти за користування кредитом за період з 09.02.2025 року по 24.02.2026 року.

Позивач не вимагає та не пред`являє вимоги дострокового повернення суми кредиту відповідно до п. 2.1.2, 2.1.6, 4.7 Кредитного договору, ч.2 ст. 1050 ЦК України, ч.4 ст. 16 Закону України « Про споживче кредитування».

Таким чином, в порушення умов Кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань, заборгованість Відповідача за Кредитним договором станом на 12.03.2026 року становить: 26 600,00 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 09.02.2025 року по 24.02.2026 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом (365,00% річних) та Графіку платежів та 14000,00 грн. штраф за порушення умов Кредитного договору

Ухвалою суду від 22.05.2026 року, відкрито провадження у справі, судове засідання призначено на 14.09.2026 року.

У судове засідання 14.09.2026 представник позивача не з`явився. У матеріалах справи наявна заява про розгляд справи за відсутності сторони поповича проти винесення заочного рішення не заперечує.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи у передбаченому законом порядку, однак у судове засідання не з`явився.

Суд ухвалив постановити заочне рішення на підставі наявних в матеріалах справи доказів, що відповідає положенням ч. 1 ст.280 ЦПК України.

В силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного Кредитного договору № 28250 від 09.02.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПРОЦЕНТ» та ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 7000,00 гривень, строком на 730 днів шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Ощадбанк» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1,00% від суми кредиту за кожен день користування, денна процентна ставка становить 1 % (а.с. 25-35).

Кредитний договір був підписаний 09.02.2025 року о 13:48:14 год. Шляхом введення електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 859190 в особистому кабінеті на веб-сайті в мережі Інтернет https://procent.com.ua.

Кредитні кошти в розмірі 7000,00 грн. були відправлені Відповідачу року на платіжну картку № НОМЕР_1 емітовану АТ «Ощадбанк», що підтверджується відповдіною довідкою ТОВ «Пейтек», яке надає позивачу платіжні послуги з переказу коштів без відкриття рахунку (а.с. 36).

Слід зазначити, що позивач просив суд витребувати від АТ «Ощадбанк» інформацію чи було емітовано на імя відповідача платіжну картку (зазначена маска картки), чи було зарахування на зазначену картку 7000 грн 09.02.2025, відомості про номер телефону відповідача, а також виписку з карткового рахунку відповідача про рух грошових коштів..

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 753/25081/21, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21: «Стороною відповідача не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача. Враховуючи, що при вирішенні цивільних справ судами враховується стандарт доказування «більшої вірогідності, тому висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність вимог у частині розміру заборгованості є необґрунтованим».

Оскільки правом надання відзиву відповідач не скористався, суд, з урахуванням поданих позивачем доказів, доходить висновку, що такі докази є достатніми на підтвердження укладення Кредитного договору між сторонами та отримання відповідачем кредитних коштів.

Відповідно до п.п. 2.4.1. Кредитного договору, позичальник зобов`язується у встановлений строк (п. 1.3. Кредитного договору) повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

Згідно до п.2.1.2 Кредитного договору, Товариство має право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та сплату процентів за користування кредитом у разі порушення умов цього договору.

Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору, нарахування процентів за Кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються щоденно, з дня його надання позичальнику (дня перерахування грошових коштів на електронний платіжний засіб позичальника), до дня повернення суми кредиту, визначеної у пункту 1.1. Кредитного договору (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Товариства, зазначений у пункті 8 цього Договору) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом.

Таким чином, у межах строку кредитування Відповідач зобов`язаний сплачувати Позивачу проценти періодичними платежами кожні 20 днів.

Починаючи з 01.03.2025 року, Відповідач має обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги Позивачем повернути всю заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом, однак в порушення зобов`язань не сплачує її.

Відповідач своєчасно не сплатив нараховані відсотки відповідно до Графіку платежів, в зв`язку з чим виникла заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом починаючи з 09.02.2025 року, що має відображення у Розрахунку заборгованості, порушує умови Кредитного договору, не виконує взятих на себе зобов`язань.

Позивач звертає стягнення на прострочені до оплати проценти за користування кредитом за період з 09.02.2025 року по 24.02.2026 року.

Позивач не вимагає та не пред`являє вимоги дострокового повернення суми кредиту відповідно до п. 2.1.2, 2.1.6, 4.7 Кредитного договору, ч.2 ст. 1050 ЦК України, ч.4 ст. 16 Закону України « Про споживче кредитування».

Таким чином, в порушення умов Кредитного договору а також ст. ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконав.

У зв`язку з порушеннями зобов`язань, заборгованість Відповідача за Кредитним договором станом на 12.03.2026 року становить: 26600,00 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 09.02.2025 року по 24.02.2026 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом (365,00% річних) та Графіку платежів та 14000,00 грн. штраф за порушення умов Кредитного договору, що підтверджується детальним розрахунком заборгованості.

За змістом ст. 208 ЦК України за загальним правилом у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особою, а договір між сторонами не становить виключення з цього правила.

Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір, яким є і договір між сторонами, укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Законом України «Про електронну комерцію» передбачено порядок укладення договорів в мережі, процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Так, електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 березня 2020 року по справі № 404/502/18, дійшов висновку відповідно до якого: будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).

Отже, кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Згідно до ч.2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Згідно зі ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст.612 ЦК України, зобов`язання повинне виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України, передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

А тому наявні всі підставі стягненню з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом у розмірі 26 600,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору у розмірі 14 000,00 гривень суд зазначає наступне.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15.03.2022 №2120-ІХ, серед іншого, внесено зміни до розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України та доповнено його пунктом 18 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем)».

Тобто в період існування особливих правових наслідків - протягом дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування, до позичальника застосовуються особливі наслідки звільнення від сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) кредитних зобов`язань.

А тому із врахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про стягнення заборгованості за порушення грошового зобов`язання у розмірі 14 000,00 гривень, слід відмовити.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000 грн. суд зазначає таке.

Стаття 141 ЦПК України встановлює, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та(або)значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Разом з тим у частині п`ятій статті 141 ЦГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії/ бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною п`ятої статті 141 ЦПК України, також визначені положеннями частин, шостої та сьомої статті 141 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог статті 141 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини дев`ята статті 139 ЦПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертої, п`ятої статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись четвертої, п`ятої статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Схожі правові висновки з приводу розподілу витрат на правничу допомогу викладені у постанові Великої Палати Верховного від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Враховуючи принцип співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності правничих послуг, а також розумності їхнього розміру, суд вважає за необхідним зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до суми 5000 гривень, саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу, на переконання суду є справедливим та обґрунтованим, співмірним зі складністю цієї справи, а також не суперечитиме принципу розумності судових витрат.

За приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог у разі часткового задоволення позову.

У зв`язку із частковим задоволенням позову (65,52%), суд стягує судовий збір у розмірі 1744,33 грн., а також стягує витрати на правничу допомогу у розмірі 3275,86 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 263-265, 279-284 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Процент» 26 600,00 гривень заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 09.02.2025 року по 24.02.2026 року, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом (365,00% річних) та графіку платежів, витрати на правничу допомогу в розмірі 3275,86 грн. та судовий збір у розмірі 1744,33 грн.

В іншій частині позову відмовити.

Відповідно до ст. 265 ч. 5 п. 4 ЦПК України зазначаються такі відомості:

Позивач ТОВ «Фінансова компанія «Процент», яке знаходиться за адресою: м. Київ, бул. Вацлава Гавели, буд.4; ЄДРПОУ 41466388.

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Є.С. Боєв