Рішення № 140008426, 18.09.2026, Оболонський районний суд міста Києва

Справа № 756/12733/24

Провадження № 2-о/756/25/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 вересня 2026 року місто Київ

Оболонський районний суд міста Києва у складі:

головуючої судді - Примак-Березовської О.С.,

за участю секретаря судового засідання - Донеска А.Є.,

розглянуву відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення,

У С Т А Н О В И В :

І. Стислий виклад позиції заявниці

ОСОБА_1 звернулася до Оболонського районного суду міста Києва із заявою, у якій просить встановити факт того, що вона була членом сім`ї її рідного брата - військовослужбовця ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви зазначає, що після смерті їхньої матері ОСОБА_3 30 березня 2005 року вони з братом залишились сиротами, ОСОБА_2 було направлено до Плужненської санаторної школи-інтернату, а заявниця продовжила проживати під наглядом родичів у будинку матері в с. Борисів Шепетівського (Ізяславського) району Хмельницької області, куди брат приїжджав на вихідні та канікули. З 2013 року заявниця проживає у м. Києві, а з 2015 року брат проживав разом з нею та її чоловіком у гуртожитку. Вказує, що як до так і після повноліття брата вона його виховувала, вони завжди один одного підтримували та матеріально допомагали за необхідності. Також зазначає, що вони вели спільне господарство до його призву на військову службу, мали спільний бюджет і несли спільні витрати.

За доводами заявниці, 22 червня 2022 року ОСОБА_2 було мобілізовано до військової частини НОМЕР_1 , а 23 липня 2023 року він загинув під час виконання обов`язків військової служби. Зауважила, що майже всі грошові виплати під час служби брат перераховував їй, саме її було зазначено як члена сім`ї брата під час прийняття на військову службу, і тому саме на її ім`я надійшли сповіщення про загибель та довідка про причини смерті. Крім того додала, що організувала поховання брата, несла пов`язані з цим витрати, а також оформила свідоцтво про право на спадщину за законом після його смерті.

Після чого, заявниця звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо виплати їй одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю брата відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова КМУ № 168), однак їй було відмовлено з тих підстав, що вона має довести, що є членом сім`ї загиблого військовослужбовця, а також що вона перебувала на утриманні брата.

Отже, метою встановлення факту, що має юридичне значення, заявниця визначила - отримання права на виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю брата, на підставі Постанови КМУ № 168, як члена сім`ї згідно зі статтею 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) та Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 щодо поняття «член сім`ї».

ІІ. Позиція заінтересованої особи

Представник Міністерства оборони України Овод А.П. просить залишити заяву ОСОБА_1 без задоволення. В обґрунтування заперечень зазначає, що право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі військовослужбовця, а стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) в редакції, чинній станом на 23 липня 2023 року, наділяла таким правом лише батьків, одного з подружжя, який не одружився вдруге, дітей, які не досягли повноліття, та утриманців загиблого (померлого). Стверджує, що оскільки заявниця до зазначеного кола осіб не належить, її заява не спрямована на досягнення визначеної нею мети та не здатна забезпечити ефективний захист її прав чи інтересів.

Крім того, заінтересована особа вказує на недоведеність факту проживання заявниці з братом однією сім`єю та перебування на його утриманні, та стверджує, що на день смерті ОСОБА_2 заявниця перебувала у зареєстрованому шлюбі, має власну сім`ю, а також на те, що загиблий ОСОБА_2 з 27 серпня 2022 року перебував у шлюбі із ОСОБА_4 , який розірвано рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 10 липня 2023 року у справі № 675/942/23, на підтвердження чого долучено витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

ІІІ. Процесуальні дії у справі

Постановою Київського апеляційного суду від 2 квітня 2025 року ухвалу Оболонського районного суду міста Києва від 18 жовтня 2024 року про відмову у відкритті провадження скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 19 травня 2025 року заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку окремого провадження.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 23 липня 2025 року за клопотанням заявниці провадження у справі зупинено до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 308/17634/23.

Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 7 травня 2026 року провадження у справі поновлено у зв`язку з переглядом зазначеної справи Великою Палатою Верховного Суду.

В судовому засіданні заявниця вимоги заяви підтримала та просила їх задовольнити.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про час, місце та дату був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомляв.

У судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8

14 вересня 2026 року суд відповідно до частини першої статті 244 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) перейшов до стадії ухвалення судового рішення, ухвалення та проголошення якого відкладено до 18 вересня 2026 року.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд дійшов такого висновку.

IV. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст правовідносин

Судом встановлено, що заявниця ОСОБА_1 (до шлюбу - ОСОБА_1 ) є рідною сестрою ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвами про народження (а.с. 12,15).

Згідно з даними матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є сиротами (а.с. 22, 23).

Також встановлено, що ОСОБА_1 на період смерті ОСОБА_2 фактично проживала без реєстрації у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1 , разом із своїм чоловіком, дитиною та братом, що підтвердили допитані в судовому засіданні свідки.

ОСОБА_2 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув під час виконання обов`язків військової служби. Зазначені обставини викладені заявницею та підтверджується матеріалами справи (а.с. 13, 16-20, 25-36).

Згідно з листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 29 січня 2024 року № 3/619 заяву ОСОБА_1 щодо виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю брата повернуто на доопрацювання з огляду на відсутність документів, які підтверджують перебування заявниці на утриманні загиблого (а.с. 44-45).

З повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 9 червня 2025 року № 00051676617 вбачається, що 27 серпня 2022 року Ізяславським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , актовий запис № 180. Рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області від 10 липня 2023 року у справі № 675/942/23 шлюб розірвано, відповідні відомості внесено до актового запису (а.с. 193-194).

Суд враховує, що з 27 серпня 2022 року померлий ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , однак, оскільки рішення про розірвання цього шлюбу ухвалено до дати смерті ОСОБА_2 , а заявлений факт стосується виключно правового статусу самої заявниці і відмова у його встановленні не зачіпає прав та обов`язків колишньої дружини померлого, судом не залучалася ОСОБА_4 в якості заінтересованої особи.

Зміст правовідносин полягає у встановленні юридичного факту належності заявниці до членів сім`ї загиблого військовослужбовця з метою отримання одноразової грошової допомоги. Відтак суду належить насамперед з`ясувати, чи породжує заявлений факт для заявниці юридичні наслідки з урахуванням визначеної нею мети.

V. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України). Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною першою статті 315 ЦПК України визначено перелік фактів, справи про встановлення яких розглядає суд. Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У заяві повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить встановити та з якою метою (пункт 1 частини першої статті 318 ЦПК України). У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт (частина перша статті 319 ЦПК України).

Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25), справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: «факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету його встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів». З таких же критеріїв Велика Палата Верховного Суду виходила у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що «метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України. У справах окремого провадження суд підтверджує наявність чи відсутність певних юридичних фактів, що є умовою здійснення прав і реалізації інтересів заявника. Тому суд наділений лише повноваженнями з`ясувати можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення».

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 25 березня 2024 року у справі № 161/9609/22 (провадження № 61-12995сво22) дійшов висновку, що «суд на підставі поданих доказів лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення. Питання про те, чи має юридичне значення той чи інший факт, із заявою про встановлення якого особа звернулася до суду, вирішується залежно від мети його встановлення».

Отже, юридичне значення заявленого факту суд оцінює не абстрактно, а з огляду на ту мету, яку визначила сама заявниця, зокрема - отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю брата.

Щодо наявності спору про право суд зазначає, що заперечення Міністерства оборони України проти задоволення заяви не свідчать про існування спору про право, який унеможливлював би розгляд справи в порядку окремого провадження. Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, «між заявником та суб`єктом призначення грошової допомоги у зв`язку із загибеллю (смертю) військовослужбовця не може бути спору, оскільки такий суб`єкт не є отримувачем допомоги», а «саме по собі посилання заінтересованої особи на наявність спору про право не робить розгляд заяви автоматично спірним». Тому заява підлягає розгляду по суті.

Також суд не вбачає спору про право на підставі того, що померлий ОСОБА_2 перебував у зареєстрованому шлюбі з 27 серпня 2022 року по 10 липня 2023 року, оскільки на дату смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 такий шлюб розірвано рішенням Ізяславського районного суду Хмельницької області у справі № 675/942/23 і відповідні відомості внесено до актового запису (а.с. 193-194).

Отже, оскільки заявлений факт стосується виключно правового статусу самої заявниці і відмова у його встановленні не зачіпає прав та обов`язків інших сторін, які не заявляли вимоги про виплату грошової допомоги за загиблим, судом не залучалася колишня дружина ОСОБА_2 в якості заінтересованої особи.

Згідно з пунктом 1 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до підпункту 1 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Постанови КМУ № 168 (в редакції, чинній станом на 23 липня 2023 року) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Отже, коло осіб, які мають право на одноразову грошову допомогу, визначається статтею 16-1 Закону № 2011-XII в редакції, чинній на дату загибелі військовослужбовця, тобто у даному випадку - станом на 23 липня 2023 року.

Відповідно до пункту 1 статті 16-1 Закону № 2011-XII (в редакції, чинній станом на 23 липня 2023 року) у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні. Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років; при цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII). Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-XII).

Таким чином, станом на 23 липня 2023 року закон пов`язував право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги не з належністю особи до членів сім`ї загиблого у розумінні статті 3 СК України, а з належністю до визначеного кола осіб: батьків, одного з подружжя, який не одружився вдруге, дітей, які не досягли повноліття, та утриманців. Рідні брати і сестри загиблого до цього кола прямо не віднесені і можуть набути право на таку допомогу лише як утриманці, тобто за умови, що вони є непрацездатними членами сім`ї у розумінні частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII та перебували на утриманні загиблого.

Суд зауважує, що попередня редакція статті 16-1 Закону № 2011-XII (чинна, зокрема, станом на 1 серпня 2022 року) передбачала право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги для членів сім`ї, батьків та утриманців загиблого (померлого) військовослужбовця, визначаючи членів сім`ї відповідно до Сімейного кодексу України.

Однак, Суд констатує, що на дату загибелі ОСОБА_2 стаття 16-1 Закону № 2011-XII діяла в іншій редакції, яка серед отримувачів такої допомоги категорії «члени сім`ї» не містила і не відносила рідних братів і сестер до кола отримувачів такої допомоги, крім випадку, коли вони є утриманцями загиблого.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є повнолітньою та працездатною особою, на момент загибелі брата їй виповнилося 33 роки, недієздатною та/або обмежено дієздатною не визнавалася. На період загибелі брата ОСОБА_1 перебувала на утриманні свого чоловіка, оскільки здійснювала догляд за малолітньою дитиною та отримувала соціальну допомогу по догляду за дитиною від держави. При цьому, у розумінні частини четвертої статті 30 Закону № 2262-XII щодо перебування на утриманні брата заявниця не посилається.

Водночас, Суд відхиляє доводи заявниці щодо ведення спільного побуту із братом, а також того, що останній періодично надавав їй матеріальну підтримку, оскільки у розумінні заявленої вимоги, такі твердження не мають доказового значення в аспекті встановлення юридичного факту для отримання вказаної допомоги працездатною і дієздатною сестрою, яка не перебувала на утриманні ОСОБА_2 .

З метою додаткового встановлення усіх істотних обставин цієї справи, судом взято до уваги, що джерелом доходу ОСОБА_1 на момент загибелі її брата, слугували кошти її чоловіка ОСОБА_8 , допитаного як свідка, який на момент загибелі ОСОБА_2 працював дільничним в органах поліції, отримував заробітну плату та матеріально забезпечував дружину, що унеможливлює її одночасне перебування на утриманні загиблого брата. Крім того, заявниця мала власний дохід у вигляді матеріальної допомоги на утримання дитини від держави, що нею не оспорюється.

Отже, наявність факту того, що ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_2 за однією адресою як сім`я, матеріальної підтримки один одного, як брата і сестри та інші доводи щодо ведення ними спільного господарства із посиланням на статтю 3 СК України та Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99, не впливають на результат розгляду цієї справи. Окільки доведеність спільного проживання заявниці з братом не породжує для неї права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги і не може вплинути на досягнення визначеної у заяві правової мети, з якою ОСОБА_1 звернулася до суду.

Таким чином, в силу вимог статті 16-1 Закону № 2011-XII заявниця ОСОБА_1 не є особою, на яку поширюється дія цієї норми, тобто у даному випадку відсутній юридичний інтерес у встановленні заявленого факту в межах заявлених вимог.

Суд наголошує, що із великою повагою ставиться до пам`яті загиблого захисника Ткачука Є.С. та розуміє мотиви звернення заявниці, яка згідно з її поясненнями, фактично була його єдиною рідною людиною, замінила брату батьків і поховала його. Водночас, Суд позбавлений можливості розширювати визначене законом коло отримувачів одноразової грошової допомоги шляхом встановлення в окремому провадженні факту, з яким закон не пов`язує виникнення права на таку допомогу.

Такий висновок узгоджується з актуальною практикою Верховного Суду у подібних правовідносинах, зокрема у постанові від 31 березня 2026 року у справі № 754/15529/24 (провадження № 61-13097св25), згідно з яким Суд, врахувавши висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 308/17634/23, зазначив, що «станом на дату смерті (…) законодавець передбачив, що повнолітня сестра загиблого військовослужбовця має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, якщо вона була утриманцем загиблого, тобто мала право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Водночас право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повнолітня сестра мала у випадку, якщо, в розумінні цього закону, була непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебувала на його утриманні».

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26 травня 2026 року у справі № 748/3246/25 (провадження № 61-4470св26), у якій зазначено, що за негативної відповіді на першочергове питання про наявність у заявниці як сестри загиблого військовослужбовця права на отримання одноразової грошової допомоги немає потреби у розгляді питання доведеності фактичних обставин, оскільки таке право є тим, «для чого заявниця власне й зверталася до суду із заявою».

Враховуючи викладене та керуючись завданнями і основними засадами цивільного судочинства, суд дійшов висновку, що заявлений ОСОБА_1 факт не має юридичного значення для досягнення визначеної нею мети, від його встановлення не залежить виникнення у заявниці права на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а тому у задоволенні заяви необхідно відмовити.

Відповідно до частини сьомої статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом, у зв`язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 76, 81, 89, 244, 263-265, 268, 293, 294, 315, 318, 319 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Відомості про учасників справи:

Заявниця: ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Заінтересована особа: Міністерство оборони України, код ЄДРПОУ 00034022, місцезнаходження: 03049, м. Київ, проспект Повітряних Сил, 6.

Повний текст рішення складено 23 вересня 2026 року.

Суддя Ольга ПРИМАК-БЕРЕЗОВСЬКА