Рішення № 140005692, 23.09.2026, Чорнобаївський районний суд Черкаської області

Справа № 709/1441/26

2/709/1115/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(з а о ч н е)

23 вересня 2026 року селище Чорнобай

Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді - Шарої Л.О.,

за участі секретаря судового засідання Кіян С.О.,

розглянувши в залі судових засідань Чорнобаївського районного суду Черкаської області у відкритому судовому засіданні, у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором,

У С Т А Н О В И В:

Короткий виклад позиції позивача та відповідача.

ТОВ «Факторинг Партнерс» (надалі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення заборгованості за договорами.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.07.2025 між ТОВ «Мілоан» та відповідачкою укладено Договір № 102158237. Умовами цього договору передбачено надання відповідачці кредиту в сумі 7 000,00 грн, процентна ставка протягом першого розрахункового періоду 90 % річних, протягом решти строку 120 %. Свої зобовязання первісний кредитор виконав.

29.12.2025 було укладено договір № 29-12/2025/Т, відповідно до якого ТОВ "Мілоан" відступило на користь позивача права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за договором № 102158237.

Загальний розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за Договором № 102158237 від 15.07.2025, що підлягає стягненню з позичальника станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 31 478,95 грн, з яких: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 7 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 4 710,02 грн; заборгованість за нарахованими процентами згідно кредитного договору з моменту відступлення права вимоги по дату виготовлення розрахунку 6 588,93 грн, заборгованість за пенею та/або штрафами 8 000,00 грн, заборгованість за комісіями 5 180,00 грн.

Покликаючись на норми цивільного законодавства позивач просить суд стягнути із відповідачки прострочену заборгованість за Договором № 102158237 від 15.07.2025 у сумі 31 478,95 грн, а також судові витрати у виді судового збору у розмірі 2 662,40 грн, витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 13 000,00 грн.

Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

Рух справи в суді першої інстанції та процесуальні рішення.

31.07.2026 позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» скерувало до Чорнобаївського районного суду Черкаської області через систему "Електронний суд" позовну заявудо ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами.

Згідно зі ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) автоматизованою системою документообігу суду, з урахуванням положень ст. 36, 37 ЦПК України, того ж дня було визначено головуючу суддю Шарую Л.О. та передано їй дану справу.

Ухвалою судді Чорнобаївського районного суду Черкаської області Шарої Л.О. від 06.08.2026 відкрито провадження у справі та вирішено провести її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Копія зазначеної ухвали суду була надіслана відповідачу рекомендованим листом, однак поштове відправлення повернулося до суду без вручення.

Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 01.09.2026 вирішено подальший розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено у справі судове засідання.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, згідно заявленого у позовній заяві клопотання, просив здійснити розгляд справи без його участі.

У судове засідання відповідачка не з`явилася; про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася шляхом направлення судової повістки про виклик до суду на адресу місця реєстрації, але конверт повернувся без вручення із відміткою «адресат відсутній». Також зміст судової повістки був направлений відповідачці у додаток «Viber», повідомлення отримано 02.09.2026.

Відзив на позовну заяву до суду не надходив, жодних заяв чи клопотань на адресу суду відповідачкою не направлені..

За приписами ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ураховуючи, що судом вжиті вимоги закону щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи, вона вважається такою, що належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явилася, не подала відзив, а позивач не заперечував проти заочного вирішення справи, суд постановив ухвалу з внесенням до протоколу судового засідання про заочний розгляд справи.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Застосовані норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами, якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавіто-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Таким чином, сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується вчасно повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному цим договором.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Статтею 1050 ЦК України встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Нормами ч. 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно з ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Також, суд звертає увагу на те, що відсутність виписки за картковим рахунком відповідача або іншого первинного облікового документу не може бути підставою для відмови в позові через його недоведеність, оскільки сукупність інших доказів, що містяться в матеріалах справи, з урахуванням стандарту доказування «balance of probabilities» («баланс ймовірностей»), свідчать про укладення кредитного договору між первісним кредитором та відповідачем та наявність заборгованості у останнього.

Фактичні обставини встановлені судом та висновки суду.

Суд, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, встановив наступні обставини та дійшов до таких висновків.

Відповідно до п.п. 1.1 - 1.4 договору № 102158237, ТОВ «Мілоан» як кредитодавець зобов`язалося на умовах, визначених цим Договором, надати відповідачу як позичальнику грошові кошти у сумі 7 000,00 грн на строк 360 днів, з 15.07.2026 по 10.07.2026, а позичальник зобов`язалася повернути кредитодавцю кредит, сплатити комісію та проценти за користування кредитом, відповідно до Графіку платежів та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені Договором. Кредит надається з метою задоволення потреб Позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно з п. 1.5.1 сторони договору передбачили комісію за надання кредиту: 1575.00 грн., яка нараховується за ставкою 22.50 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту. Якщо згідно Графіку платежів комісія за надання кредиту підлягає сплаті частинами, сума комісії може складати менш ніж 22.50 відсотків від суми кредиту, якщо внаслідок поділу цієї суми на кількість розрахункових періодів/кількість платежів згідно графіку платежів, утворюється не ціле число (дріб). В такому разі дріб округлюється до цілого числа в меншу сторону. Сума цілого числа помножена на кількість платежів згідно графіку платежів становить розмір комісії за надання кредиту визначений цим пунктом.

Відповідно до п. 1.5.2 договору, сторони встановили, що комісія за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування): 11396.00 грн., нараховується за ставкою 7.40 відсотків від суми кредиту в перший день кожного наступного розрахункового періоду за попередній розрахунковий період (крім останнього періоду), що встановлені Графіком платежів, який є додатком №1 до цього Договору.

Пунктом 1.5.3 договору сторони передбачили, що проценти за користування кредитом протягом першого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів, нараховуються за ставкою 90.00 відсотків річних на фактичну заборгованість за кредитом.

Згідно з п. 1.5.4 договору - проценти за користування кредитом протягом решти строку кредитування нараховуються за стандартною процентною ставкою 180.00 відсотків річних від фактичного залишку кредиту починаючи з другого розрахункового періоду, визначеного Графіком платежів. Нараховані згідно п.1.5.3 та 1.5.4 Договору проценти за користування кредитом за весь строк кредитування, складатимуть: 11790.00 грн.

У п. 2.1 договору сторони визначили, що кредитні кошти надаються Позичальнику безготівково на рахунок з використанням карти НОМЕР_1 .

Сторони договору у п. 4.1, 4.2 договору передбачили, що у разі прострочення Позичальником зобов`язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів) та/або сплати процентів за його користування та/або комісій та/або інших платежів згідно з умовами цього Договору та Графіку платежів, Позичальник зобов`язаний сплатити на користь Кредитодавця штраф у розмірі 1000 гривень за кожний випадок порушення (невиконання або неналежного виконання) зобов`язання зі сплати платежів у визначені Графіком платежів дати платежів, якщо порушення відповідної дати платежу триває більш ніж 2 днів. У разі прострочення Позичальником зобов`язань з повернення кредиту (частини кредиту згідно Графіку платежів), Кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку сплати чергового платежу, згідно Графіку платежів, має право (не обов`язок) нарахувати проценти за ставкою відсотків річних в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова Договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Нарахування процентів відбувається (якщо Кредитодавець скористався правом) щоденно на суму простроченої заборгованості за кредитом. Обов`язок Позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги Кредитодавця.

Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та перерахував грошових коштів у розмірі 7 000,00 грн на картковий рахунок НОМЕР_2 , що підтверджується квитанцію «LIQPAY» від 15.07.2025.

29.12.2025 між ТОВ «Мілоан» та позивачем ТОВ «Факторинг партнерс» було укладено договір № 29-12/2025/Т, відповідно до якого ТОВ "Мілоан" відступило свої права вимоги, а ТОВ «Мілоан» набуло право вимоги за первинними договорами, в розмірі заборгованостей боржників перед ТОВ «Мілоан», визначеними в Реєстрі Боржників.

Із Реєстру боржників до договору факторингу суд встановив, що ТОВ «Мілоан» відступило, а позивач ТОВ «Факторинг Партнерс» набуло право вимоги до ОСОБА_2 за Договором про споживчий кредит № 102158237 від 15.07.2026 на загальну суму 24 890,00 грн, із якої: заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 7 000,00 грн; заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги 4 710,02 грн; заборгованість за комісією за обслуговування кредиту 5 180,00 грн, заборгованість за пенею та/або штрафами 8 000,00 грн. Таким чином, у даних зобов`язаннях відбулася заміна первісного кредитора.

Суд вважає, що позивачем надано належні і допустимі докази укладення між ТОВ «Мілоан» та відповідачем Договору про споживчий кредит № 102158237 від 15.07.2025. Сторони цього договору узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для його укладення на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Докази про визнання цього договору недійсними або неукладеним суду не надані.

Слід зазначити, що вказані відповідачкою у кредитному договорі реквізити електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_1 (маска картки) співпадає із реквізитами номера картки - НОМЕР_2 , вказаними у квитанції про успішне перерахування переказу коштів.

Суд вважає доведеним виконання первісним кредитором ТОВ «Мілоан» зобов`язань за кредитним договором № 102158237 від 15.07.2025 та отримання відповідачкою кредитних коштів в розмірі 7 000,00 грн.

Судом досліджено складений ТОВ «Мілоан» розрахунок заборгованості відповідачки по Договору про споживчий кредит № 102158237 від 15.07.2025, відповідно до якого станом на 29.12.2025 заборгованість ОСОБА_1 становила 24 890,02 грн, із якої:

- заборгованість за сумою кредиту 7 000,00 грн;

- заборгованість по відсотках 4 710,00 грн;

- заборгованість по комісії 5 180,00 грн

- пеня, штраф 8 000,00 грн.

Згідно зі складений ТОВ Факторинг Партнерс» розрахунком заборгованості відповідачки по Договору про споживчий кредит № 102158237 від 15.07.2025, станом на 24.07.2026 заборгованість ОСОБА_1 становила 31 478,95 грн, із якої:

-заборгованість за основним зобов`язанням (за тілом кредиту) 7 000,00 грн;

-заборгованість за нарахованими процентами 11 298,95 грн;

-заборгованість за пенею та/або штрафами 8 000,00 грн;

-заборгованість за комісіями 5 180,00 грн.

Матеріали справи не містять доказів про належне виконання відповідачкою умов договору, внаслідок чого у відповідачки наявна заборгованість по тілу кредиту в розмірі 7 000,00 грн, тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вимоги позивача про стягнення із відповідача на користь позивача процентів за користування кредитними коштами в сумі 11 298,95 грн суд вважає обґрунтованими, оскільки позивачем здійснено нарахування процентів у розмірі та протягом строку, встановлених договором. Тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (кредитної заборгованості) (за весь строк кредитування) в сумі 5 180,00 грн, то суд дійшов висновку про необхідність відмовити в цих вимогах за наступних підстав.

За загальним правилом, передбаченим ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У приватному праві недійсність (нікчемність чи оспорюваність) може стосуватися або «вражати» договір, правочин, акт органу юридичної особи, державну реєстрацію чи документ.

Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспорювані.

В ЦК України закріплений підхід, при якому оспорюваність правочину конструюється як загальне правило. Навпаки, нікчемність правочину має місце тільки у разі, коли існує пряма вказівка закону про кваліфікацію того або іншого правочину як нікчемного.

Оспорюваний правочин визнається недійсним судом, якщо одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. 3

ст. 215 ЦК України). Правочин, недійсність якого не встановлена законом (оспорюваний правочин), породжує правові наслідки (набуття, зміну або припинення прав та обов`язків), на які він був направлений до моменту визнання його недійсним на підставі рішення суду. Оспорювання правочину відбувається тільки за ініціативою його сторони або іншої заінтересованої особи шляхом пред`явлення вимог про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов).

Натомість нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги кредитодавця, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний перелік складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною в договорі про споживчий кредит, - за кількістю днів, щомісяця, щокварталу) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та/або супутніх послуг банку, кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб за кожним платіжним періодом за формою, наведеною в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит додатка 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та/або супутні послуги банку, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту (уключаючи комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення та інші платежі), кредитного посередника (за наявності) та третіх осіб (страхові та податкові платежі, збори на обов`язкове державне пенсійне страхування, біржові збори, платежі за послуги державних реєстраторів, нотаріусів та інших осіб, а також інші обов`язкові платежі), які сплачуються споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або умовами договору про споживчий кредит (крім платежів, що згідно із законодавством України не включаються до загальних витрат за споживчим кредитом).

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11, ча. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

Наведене дає підстави для висновку, що положення пункту 1.2 кредитного договору, яким передбачено сплату щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості з 15.09.2021 по 14.04.2022 - 7% від суми кредиту, з 15.04.2022 по 14.10.2022 - 5,5% від суми кредиту, з 15. 10.2022 по 14.04.2023 - 4% від суми кредиту, з 15.04.2023 по15.09.2023 - 2,25% від суми кредиту суперечать положенням ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування», а тому таке положення є нікчемним.

Позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору.

Вказане узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 17 серпня 2022 року у справі № 180/1434/20, від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19.

Суть зобов`язання за кредитним договором полягає в обов`язку банку надати гроші (кредит) позичальникові та в обов`язку позичальника їх повернути і сплатити за користування ними проценти. Підписання договору не означає безспірності його умов, якщо вони суперечать законодавчим обмеженням.

Таким чином, встановлення у кредитному договорі щомісячної комісії за обслуговування кредиту суперечить законодавству на момент укладення сторонами кредитного договору, а відтак вимога про стягнення заборгованості по комісії задоволенню не підлягає.

Таким чином суд приходить до висновку про відмову у стягненні щомісячної комісії.

Щодо вимоги про стягнення пені/штрафу в розмірі 8 000,00 грн, суд вказує про наступне.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Приймаючи до уваги те, що заборгованість по пені, штрафу за кредитним договором нарахована відповідачу у період дії в Україні воєнного стану, у зв`язку з чим позичальник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення з відповідачки на користь позивача за кредитним договором заборгованості по пені/ штрафу до задоволення не підлягає.

Отже, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, до стягнення із відповідачки підлягає заборгованість за кредитним договором № 102158237 від 15.07.2025 в сумі 18 298,95 грн, із якої?7 000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 11 298,95 грн заборгованість за процентами. В іншій частині позовних вимог (13 180,00 грн) необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат між сторонами

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з платіжною інструкцією № 0677850414 від 28.07.2026 позивачем при поданні цієї позовної заяви до суду сплачений судовий збір у розмірі 2 662,40 грн. У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог (58%) із відповідачки на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір у розмірі 1 544,19 грн.

Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 13 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1-6 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Указаний правовий висновок викладено у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою ст. 137 ЦПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд звертає увагу на те, що розгляд малозначних справ проводиться в порядку спрощеного позовного провадження на виконання вимог, визначених ч. 4 ст. 19 ЦПК України, так як ця категорія справ потребує швидкого вирішення в силу закону.

На підтвердження понесених витрат на отримання професійної правничої допомоги до суду представником позивача надано: копію договору про надання правової допомоги № 02-07/2024 від 02.07.2024; копію заявки про надання юридичної допомоги № 2267 від 01.06.2026; копію витягу з акту № 38 про надання юридичної допомоги від 30.06.2026.

Керуючись принципами справедливості та верховенства права, судом встановлено, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи та витрачений адвокатом час, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, та конкретних обставин справи, ціни позову 31 478,95 грн, часткове задоволення позовних вимог в сумі 18 298,95 грн, суд дійшов висновку, що витрати на професійну правничу допомогу позивача підлягають частковому стягненню з відповідача у розмірі 2 000,00 грн.

Керуючись ст. 259, 263-265, 279 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс» заборгованість за договором про споживчий кредит № 102158237 від 15.07.2025, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_3 , у сумі 18 298,95 грн, судовий збір в розмірі 1 544,19 грн, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн, а всього 21 843 (двадцять одна тисяча вісімсот сорок три) гривні 14 копійок.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. В такому випадку рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за вебадресою сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України https://cb.ck.court.gov.ua/sud2322/.

Ознайомитись з повним текстом ухвали суду, в електронній формі, сторони можуть за вебадресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністюз обмеженою відповідальністю «Факторинг Партнерс », код ЄДРПОУ 42640371, місцезнаходження: вул. Ґедройця Єжи, 6, офіс 521, м. Київ, 03150.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Л.О. Шарая