Рішення № 140004698, 11.09.2026, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/12246/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

11 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючої судді Балацької О.Р.,

з участю секретаря судового засідання Кулікович Д.П.,

учасники справи в судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Рівне у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Колективного підприємства «ОЗОН» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд» про витребування майна із чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ :

І. Стислий зміст позовних вимог.

В Рівненський міський суд Рівненської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд» про витребування майна із чужого незаконного володіння звернувся представник Колективного підприємства «ОЗОН» Дем`янчук М.В., в якій просить суд витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Колективного підприємства «ОЗОН» нежитлове приміщення загальною площею (кв.м.): 59,5, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2679662656060.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що є законним інвестором та власником спірного нерухомого майна на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 07 липня 2010 року та акта приймання-передачі від 30 січня 2015 року. Позивач наголошує, що майно вибуло з його володіння поза його волею внаслідок протиправних дій та ланцюга незаконних переходів права власності. Зокрема, судовими рішеннями у справах № 918/687/18 та № 569/18197/18 вже було встановлено відсутність волевиявлення КП «ОЗОН» на відчуження майна, визнано недійсними попередні підроблені документи та скасовано незаконні записи про право власності. Позивач звертає увагу суду на те, що 10 січня 2023 року державним реєстратором Корнинської сільської ради Левандовською А.В. всупереч чинним судовим рішенням, наявним арештам та в умовах невирішеного спору було повторно проведено незаконну державну реєстрацію права власності на приміщення за ТОВ «ІБК «Градобуд» з присвоєнням нового реєстраційного номера. Надалі, 01 лютого 2023 року, розуміючи очевидну протиправність таких дій та очікуючи на розгляд скарг у Міністерстві юстиції України (яким згодом наказом від 15.05.2023 року ці реєстраційні рішення було скасовано), ТОВ «ІБК «Градобуд» відчужило спірне приміщення на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 162. Крім того, КП «ОЗОН» наголошує на неукладеності та фальсифікації документів, які стали підставою для повторної реєстрації майна за ТОВ «ІБК «Градобуд» (договору купівлі-продажу майнових прав від 22.09.2016 року та акта від 24.02.2017 року). Проведеними під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42023181110000011 судовими експертизами (зокрема висновками Рівненського НДЕКЦ) встановлено, що підписи від імені директора КП «ОЗОН» Дудин Г.М. та відбитки печатки підприємства на вказаних документах нанесено за допомогою друкуючого пристрою (тонера), що свідчить про їх технічну підробку. Позивач зазначає, що оспорюваний договір купівлі-продажу № 162 від 01.02.2023 року є нікчемним на підставі статті 228 ЦК України, оскільки він спрямований на незаконне заволодіння майном підприємства, а відповідачка ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем. На момент придбання майна у відкритих державних реєстрах та в Єдиному державному реєстрі судових рішень містилася вичерпна інформація про судові спори, арешти та незаконність володіння цим майном попереднім продавцем, що мало б спонукати покупця до розумної обачності. Крім того, матеріалами справи підтверджено довірчі та знайомі відносини між відповідачкою та керівником ТОВ «ІБК «Градобуд» Хомичем О.М. (який представляв її інтереси під час слідчих дій).

З огляду на викладене, керуючись статтями 228, 330, 388 ЦК України, позивач просить суд витребувати спірне нежитлове приміщення з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Колективного підприємства «ОЗОН».

ІІ. Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 травня 2026 року справу передано судді Балацькій О.Р.

22 травня 2026 року від представника Колективного підприємства «ОЗОН» надійшла заява із долученням квитанції про сплату судового збору, а також доказ направлення позовної заяви з додатками відповідачці (том ІІ, а.с. 32-36)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 травня 2026 року зазначена позовна заява прийнята до розгляду та відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. (том ІІ, а.с. 37-38)

Від представника Колективного підприємства «ОЗОН» надійшло клопотання про проведення підготовчого судового засідання за відсутності позивача та його представника. (том ІІ, а.с. 43-44)

Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 09 липня 2026 року закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті (том ІІ, а.с. 48-49)

Від представника позивача надійшла заява про розподіл/відшкодування/компенсацію судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи, в якій заявник просить стягнути з відповідачки на його користь 30 000 грн. на професійну правничу допомогу. (том ІІ, а.с. 54-67)

Відповідач в судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. (том ІІ, а.с. 42, 46, 68)

Відповідно до частин п`ятої, шостої, сьомої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення завчасно.

У частині восьмій статті 128 ЦПК України передбачено, що днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 1, 3 ст. 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.

Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про причини неявки у судове засідання. У разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Оскільки судові повістки, направлені судом відповідачу за адресою, за якою зареєстровано його місце проживання повернулися відправнику з відмітками вручено одержувачу, тому суд вважає відповідача такою, що була належним чином повідомлена про дату, час та місце судового розгляду.

Відзиву із запереченнями на позовну заяву відповідач не надала.

Інших заяв та клопотань до суду від учасників справи не надходило.

Відтак суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутності відповідача в заочному порядку, на підставі документів та доказів, що є в матеріалах справи.

За таких обставин у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, в порядку визначеному ч. 2 ст. 247 ЦПК України, суд здійснює розгляд справи без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З`ясувавши фактичні обставини справи, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, дослідивши та оцінивши докази з точки зору належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи норми матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

ІІІ. Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та докази.

Суд встановив, що Колективне підприємство «ОЗОН» на законних підставах є первинним інвестором та законним власником нежитлового приміщення загальною площею 59,5 кв.м (приміщення Іп-9), розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . Вказане майно було набуте позивачем на підставі договору купівлі-продажу майнових прав від 07 липня 2010 року (з урахуванням змін від 25 червня 2014 року), укладеного з товариством з обмеженою відповідальністю «Рівнепромекобуд», а також акта приймання-передачі від 30 січня 2015 року, після чого внаслідок завершення будівництва відповідного об`єкта нерухомості та прийняття його в експлуатацію майнові права позивача трансформувалися у повноцінне право власності на проінвестований об`єкт нерухомості. (том І, а.с. 27, 29-32)

Судом встановлено, що надалі право власності Колективного підприємства «ОЗОН» на спірне приміщення було протиправно порушене внаслідок незаконних дій третіх осіб. Зокрема, постановою Волинського апеляційного суду від 01 вересня 2022 року у справі № 569/18197/18 було офіційно встановлено повну відсутність будь-якого волевиявлення КП «ОЗОН» на відчуження майнових прав на вказаний об`єкт на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд», визнано недійсним підроблений договір про заміну сторони від 20 вересня 2016 року та скасовано первинну державну реєстрацію права власності за ТОВ «ІБК «Градобуд». (том І, а.с. 88-116)

Незважаючи на наявність вищевказаного судового рішення суду апеляційної інстанції та дію нескасованих заходів забезпечення позову у вигляді арешту майна і заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії, які були накладені ухвалою Рівненського міського суду від 22 жовтня 2018 року у справі № 569/18197/18, 10 січня 2023 року державним реєстратором Виконавчого комітету Корнинської сільської ради Левандовською Анастасією Віталіївною було повторно проведено незаконну державну реєстрацію права власності на спірне нежитлове приміщення за ТОВ «ІБК «Градобуд» із присвоєнням йому нового реєстраційного номера. Підставою для проведення такої повторної реєстрації державним реєстратором було протиправно визначено договір купівлі-продажу майнових прав на об`єкт незавершеного будівництва від 22 вересня 2016 року та акт приймання-передачі від 24 лютого 2017 року.

Судом враховано, що матеріалами справи, а саме висновками судових експертиз Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 04 грудня 2023 року № СЕ-19/118-23/11284-ПЧ та від 11 грудня 2023 року № СЕ-19/118-23/11283-ДД, складеними у межах досудового розслідування кримінального провадження № 42023181110000011, беззаперечно та достовірно підтверджено факт технічної фальсифікації документів. Зокрема, експертними дослідженнями встановлено, що підписи від імені директора Колективного підприємства «ОЗОН» Дудин Галини Михайлівни та відбитки круглої печатки підприємства на зазначеному договорі купівлі-продажу майнових прав від 22.09.2016 року і акті приймання-передачі від 24.02.2017 року виконані із застосуванням спеціальних технічних засобів (друкуючого пристрою із використанням тонера), що беззаперечно свідчить про їх повну підробку та повну неукладеність цих правочинів зі сторони позивача. (том І, а.с. 232-250, том ІІ, а.с. 1-24)

Окрім того, судом взято до уваги наказ Міністерства юстиції України від 15 травня 2023 року за № 1831/5, яким задоволено скарги Колективного підприємства «ОЗОН» та офіційно скасовано незаконні рішення державного реєстратора Левандовської А.В. від 10 січня 2023 року про державну реєстрацію права власності за ТОВ «ІБК «Градобуд» на спірне приміщення, оскільки перевіркою було встановлено, що реєстратор протиправно провела припинення арештів без відповідних судових рішень та грубо порушила імперативні вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. (том І, а.с. 168-171)

Судом установлено, що 01 лютого 2023 року - в період часу, коли на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України вже було публічно оголошено про призначення засідання Колегії з розгляду скарг КП «ОЗОН», а також за наявності чинних судових арештів та неурегульованого спору - ТОВ «ІБК «Градобуд» уклало з відповідачкою ОСОБА_1 договір купівлі-продажу № 162, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Матвійчуком О.С., за яким формально відчужило спірне нежитлове приміщення. При цьому матеріалами справи повністю підтверджено наявність тісних довірчих та знайомих відносин між відповідачкою ОСОБА_1 та єдиним директором і власником ТОВ «ІБК «Градобуд» ОСОБА_2 , який раніше видавав на її ім`я довіреності та особисто представляв інтереси ОСОБА_1 під час проведення слідчих дій і огляду цього майна правоохоронними органами. (том І, а.с. 153-167)

Враховуючи те, що на момент укладення зазначеного договору купівлі-продажу № 162 від 01 лютого 2023 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а також у загальнодоступному Єдиному державному реєстрі судових рішень містилася вичерпна, відкрита, детальна й офіційна інформація про наявність судових арештів, заборон та триваючих судових спорів щодо протиправного походження майна та відсутності прав у продавця, відповідачка ОСОБА_1 зобов`язана була та мала можливість проявити розумну обачність. Оскільки вона цього не зробила, ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна, а сам договір купівлі-продажу № 162 від 01.02.2023 року є нікчемним на підставі положень статті 228 Цивільного кодексу України, оскільки за своєю суттю був прямо спрямований на незаконне заволодіння нерухомим майном Колективного підприємства «ОЗОН» .

ІV. Застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті рішення.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно частини 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд і має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Частиною 1 статті 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положеннями статей 328, 329 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з пунктами 2, 3, 4 частини першої статті 24 Закону у державній реєстрації прав має бути відмовлено, якщо заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою, подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

Частиною другою статті 24 Закону визначено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Згідно п. 77 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі Порядок) державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машиномісце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт у результаті реконструкції проводиться також за наявності відомостей про державну реєстрацію права власності на такий об`єкт відповідно до законодавства до проведення його реконструкції.

Підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на закінчений будівництвом об`єкт є відсутність однієї і більше відомостей, передбачених цим пунктом, крім випадків, передбачених пунктами 78, 79 та 80 цього Порядку.

Відповідно до п. 81 Порядку у разі коли право власності на закінчений будівництвом об`єкт відповідно до договору або закону набувається іншими особами, відмінними від замовника будівництва, або відповідно до договору набувається у спільну власність замовником будівництва та іншими особами, державному реєстратору подається відповідний договір, що передбачає набуття права власності на закінчений будівництвом об`єкт іншою особою, відмінною від замовника будівництва, або набуття права спільної власності замовника будівництва та іншої особи, чи у випадках, передбачених законом, інший документ, що підтверджує факт набуття права власності іншою особою, відмінною від замовника будівництва.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави володіє ним.

Крім того, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, що передбачено ст. 391 ЦК України.

Згідно статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18) зроблено висновок, що підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

У постанові Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі № 466/4209/17 (провадження № 61-5277св22) сформульований висновок, що наслідком недотримання вимог статті 95 ЦПК України є виключення письмового доказу з числа доказів і розгляд справи на підставі інших доказів.

Відповідний висновок узгоджуються із висновками Верховного Суду у постановах від 21 грудня 2021 року у справі № 687/328/20, від 17 січня 2022 року у справі № 687/358/20, від 30 листопада 2022 року у справі № 687/405/20, від 13 лютого 2023 року у справі № 687/329/20.

У постанові від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Отже у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про не укладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (пункт 7.26.).

Вирішуючи питання про можливість витребування від відповідача майна, зокрема про наявність або відсутність підстав для застосування статті 388 ЦК України, слід враховувати висновки Великої Палати Верховного Суду щодо необхідності оцінювати добросовісність поведінки насамперед зареєстрованого володільця нерухомого майна (див., зокрема, постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (пункт 51), від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (пункти 38-39, 57), від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18 (пункти 46.1-46.2), а також висновок про те, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або знала чи могла знати про набуття нею майна всупереч закону (див., зокрема, постанови від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (пункт 61), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 211), від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 55), від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 (пункт 5.66)).

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна у власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів (постанова Верховного Суду від 15.02.2022 у справі № 911/3034/15 (911/3692/20). Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач навпаки на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку.

Як встановлено судом, Колективне підприємство «ОЗОН» є законним первинним інвестором та власником нежитлового приміщення загальною площею 59,5 кв.м (приміщення Іп-9) по АДРЕСА_2 , право власності на яке було набуте у передбаченому законом порядку на підставі первинних правочинів. Зважаючи на приписи статей 317, 319, 321 ЦК України та статті 41 Конституції України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні, а власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Судом беззаперечно встановлено, що спірне майно вибуло з володіння позивача поза його волею внаслідок протиправних дій третіх осіб та ланцюга незаконних перереєстрацій. Як слідує з матеріалів справи та висновків судових експертиз Рівненського НДЕКЦ, документи, які стали підставою для повторної реєстрації майна за ТОВ «ІБК «Градобуд» (договір купівлі-продажу майнових прав від 22.09.2016 року та акт приймання-передачі від 24.02.2017 року), містять ознаки технічної фальсифікації (підписи та печатки нанесені за допомогою друкуючого пристрою/тонера). Відповідно до правових висновків Верховного Суду (зокрема у справі № 674/461/16-ц), підпис є обов`язковим реквізитом правочину, який фіксує волевиявлення учасника та забезпечує його ідентифікацію, а згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова у справі № 145/2047/16-ц), у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт спростовується шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність договорів у мотивувальній частині судового рішення, оскільки сфальсифіковані документи не створюють жодних юридичних наслідків і є невчиненими.

Оцінюючи законність набуття спірного майна нинішньою володільцею ОСОБА_1 , суд враховує визначені статтею 3 ЦК України засади добросовісності, розумності та справедливості. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду, не може вважатися добросовісною особою такий набувач, який знав чи міг знати про порушення порядку реалізації майна або про набуття його всупереч закону, зокрема якщо на момент вчинення правочину у відкритих державних реєстрах містилися відомості про судові спори, арешти та заборони щодо цього майна. Суд установив, що договір купівлі-продажу №162 від 01.02.2023 року між ТОВ «ІБК «Градобуд» та ОСОБА_1 був укладений в умовах наявності публічно оголошеної інформації про розгляд скарг позивача у Міністерстві юстиції України, чинних судових арештів, а також за наявності довірчих і тісних знайомих відносин між покупцем та керівником товариства-продавця ОСОБА_2 . За таких обставин відповідачка ОСОБА_1 не проявила розумної обачності та осмотрирості, у зв`язку з чим не може визнаватися добросовісним набувачем.

З огляду на приписи статті 228 ЦК України, правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном юридичної особи поза її волею, порушує публічний порядок та є нікчемним. Оскільки спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння КП «ОЗОН» незаконно та поза волею власника, позивач на підставі статей 387 та 388 ЦК України має абсолютне право на витребування свого майна від особи, яка без відповідної правової підстави володіє ним. Застосування віндикаційного позову у даному випадку є ефективним способом захисту порушеного права, що повністю відновлює володіння первинного власника проінвестованим об`єктом.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

За практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладаються законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає (постанова Верховного Суду від 18 червня 2020 року у справі № 752/18470/16-ц, провадження № 61-48409св18).

Суд зазначає, що відповідачка ОСОБА_1 була належним чином та у встановленому законом порядку повідомлена про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується матеріалами справи, проте в судові засідання не з`явилася, про причини неявки суд не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не подала, а також у встановлений судом строк не скористалася своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву чи будь-яких заперечень проти позову, у зв`язку з чим відповідно до положень Цивільного процесуального кодексу України справу розглянуто на підставі наявних у ній доказів.

Зважаючи на встановлені обставини справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності за правилами статей 76-81, 95 ЦПК України та керуючись нормами матеріального і процесуального права, суд доходить обґрунтованого висновку про повну задоволеність позовних вимог Колективного підприємства «ОЗОН».

Згідно зі статтею 133 ЦПК судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Оскільки позов підлягає задоволенню, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені ним судові витрати на сплату судового збору в розмірі 4 755 грн. 90 коп.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 89, 258-259, 263-265, 268, 280-284 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ :

Позов Колективного підприємства «ОЗОН» до ОСОБА_1 , третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд» про витребування майна із чужого незаконного володіння задовольнити.

Витребувати із чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь Колективного підприємства «ОЗОН» нежитлове приміщення загальною площею (кв.м.): 59,5, за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2679662656060.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Колективного підприємства «ОЗОН» витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Рівненським міським судом Рівненської області за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Рівненського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного заочного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач Колективне підприємство «ОЗОН», місцезнаходження: пл. Єдності, 7, смт. Рожнятів, Калуського району, Івано-Франківської області, ЄДРПОУ 32936516;

Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

Третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-будівельна компанія «Градобуд», місцезнаходження: вул. Василя Червонія, буд. 55, кв. 29, м. Рівне, ЄДРПОУ 40808188.

Повний текст судового рішення складено та підписано 22 вересня 2026 року.

Суддя Ольга БАЛАЦЬКА