Рішення № 140000919, 23.09.2026, Бучацький районний суд Тернопільської області

Справа № 185/11092/26

Провадження № 2/595/674/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.09.2026 місто Бучач

Бучацький районний суд Тернопільської області в складі:

головуючого - судді Созанської Л.І.,

за участю секретаря судового засідання Швидкої Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 280136 від 03.04.2025 в розмірі 7592,00 грн, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги позивач мотивує тим, що 03.04.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Клай Інвест» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 280136. Згідно умов кредитного договору ТОВ «Клай Інвест» надає позичальнику грошові кошти у розмірі 4000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. 19.12.2025 між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу № 19122025/1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив до ТОВ «ФК «Венера Фінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 19.12.2025 до договору факторингу № 19122025/1, ТОВ «ФК «Венера Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 . Станом на 20.02.2026 загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становить 7592,00 грн, яка складається з: простроченої заборгованості за сумою кредиту в розмірі 4000 грн, простроченої заборгованості за відсотками в розмірі 2592,00 грн, заборгованості за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 договору - 1000 грн. Оскільки відповідач не виконав свої обов`язки за кредитним договором та має перед позивачем зазначену вище заборгованість, представник позивача просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «ФК «Венера Фінанс» вказані суми заборгованості та понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2662,40 грн, та витрати на правничу допомогу в сумі 15500 грн.

Ухвалою судді Бучацького районного суду Тернопільської області від 17.08.2026 відкрито провадження у справі за позовом ТОВ «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

31.08.2026 представником ТОВ «ФК «Венера Фінанс» Пархомчуком С.В. подано до суду заяву про розподіл (відшкодування) компенсацію судових витрат, понесених із розглядом справи, а саме витрат на професійну правову допомогу у розмірі 15500,00 грн.

У судове засідання представник позивача ТОВ «ФК «Венера Фінанс» не з`явився, однак у прохальній частині позовної заяви просив здійснювати розгляд справи у його відсутності.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, зокрема і шляхом оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився. Правом подання відзиву відповідач не скористався. Заяв чи клопотань на день розгляду справи від нього не надходило.

З підстав, визначених ст. 280 ЦПК України, суд прийшов до переконання про можливість здійснення заочного розгляду даної справи та ухвалення за наслідками її розгляду заочного рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до частини 1 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статей 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Судом встановлено, що 03.04.2025 між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 280136.

Як вбачається з п. 9 кредитного договору «Реквізити та підписи сторін», ОСОБА_1 підписав даний договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором KL6512.

Відповідно до п. 1.1. кредитного договору, ТОВ «Клай Інвест» зобов`язалося надати відповідачу фінансовий кредит в розмірі 4000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2. кредитного договору, кредит надається строком на 90 днів, тобто до 01.07.2025.

Відповідно до п. 1.3. кредитного договору, за користування кредитом клієнт сплачує товариству 262,8 % річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % на добу. Тип процентної ставки фіксована.

Відповідно до п. 1.5. кредитного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

У п. 9 кредитного договору ОСОБА_1 зазначено платіжну банківську картку № НОМЕР_1 .

Згідно з п. 3.1. кредитного договору, повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з Графіком розрахунків, який є невід`ємною частиною Договору.

Відповідач також підписав електронним підписом, шляхом використання одноразового ідентифікатора KL6512 Додаток № 1 до кредитного договору - Графік розрахунків та загальна вартість кредиту, у якому сторонами договору погоджено дати та суми погашення заборгованості за період з 03.04.2025 по 01.07.2025.

Як вбачається з довідки про ідентифікацію, ОСОБА_1 03.04.2025 на номер телефону НОМЕР_2 надсилався одноразовий ідентифікатор KL6512.

Згідно із листом ТОВ «ПрофітГід» в рамках договору про надання фінансових платіжних послуг з переказу коштів № ПГ-1 від 30.09.2020, та на підставі платіжної інструкції (замовлення) відправника, ТОВ «ПрофітГід» 03.04.2025 о 12:16 год. було здійснено успішний переказ грошових коштів в сумі 4000 грн від ТОВ «Клай Інвест» на картку отримувача НОМЕР_1 , призначення переказу: «видача кредиту № 280136».

19.12.2025 між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу № 19122025/1 відповідно до умов якого ТОВ «Клай Інвест» відступило ТОВ «ФК «Венера Фінанс» за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників.

Відповідно до п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від ТОВ «Клай Інвест» до ТОВ «ФК «Венера Фінанс» з моменту підписання ними відповідного Реєстру прав вимоги.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 19122025/1, ТОВ «ФК «Венера Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 7592,00 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 4000,00 грн; заборгованість за відсотками 2592,00 грн, заборгованість за комісією 1000 грн.

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором № 280136, за період з 03.04.2025 по 20.02.2026, здійсненої ТОВ «ФК «Венера Фінанс», заборгованість ОСОБА_1 станом на 20.02.2026 не погашена та становить 7592,00 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту - 4000,00 грн; заборгованість за відсотками 2592,00 грн, заборгованість за комісією 1000,00 грн.

Як убачається із матеріалів справи, 17.03.2026 позивач відповідно до умов кредитного договору направив позичальнику вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором № 280136 від 03.04.2025 та сплати заборгованості, однак дана вимога була проігнорована позичальником, порушення не усунуто.

З врахування встановлених обставин, суд вважає, що до виниклих між сторонами правовідносин слід застосувати наступні норми матеріального права.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Стаття 627 ЦК України визначає, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Згідно зі статями 514, 516 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача тіла кредиту в розмірі 4000,00 грн та відсотків в розмірі 2592,00 грн обґрунтовані та їх слід задовольнити, так як правомірність їх нарахування в межах строку кредитування та на умовах кредитного договору підтверджена вищенаведеними доказами. Свого розрахунку відповідач не надав.

Що стосується стягнення комісії у сумі 1000,00 грн варто зазначити, що позичальнику були надані кошти на споживчі цілі, а тому, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до п. 17 ч. 1 ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

У розумінні положень чинного законодавства України надання грошових коштів є послугою.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Пункт 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, що затверджені Постановою Національного банку України №168 від 10.05.2007 визначає, що Банк не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Як вказано у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 666/4957/15-ц надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає сплаті позичальником. Оскільки надання фінансового інструменту у зв`язку із наданням кредиту відповідає економічним потребам лише самого банку, то такі дії не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику. В зв`язку з цим, Верховний Суд дійшов висновку про те, що кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За таких обставин, пункти кредитного договору про сплату комісії за надання кредитних коштів є нікчемними.

За ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а вразі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.ч. 1-3 ст. 216 ЦК України).

За змістом ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

За вказаних обставин, вимога про стягнення комісії задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищенаведені вимоги закону та встановленні обставини справи, те, що фактично отримані та використані відповідачем кредитні кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з ОСОБА_1 в користь ТОВ «ФК «Венера Фінанс» заборгованості за кредитним договором за №280136 від 03.04.2025 в розмірі 6592,00 грн, з яких: 4000,00 грн заборгованість за тілом кредиту, 2592,00 грн заборгованість за відсотками.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частина 1 ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 2662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 1931 від 22.04.2026.

Отож, на підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судовий збір в розмірі 2311,72 грн (6592,00 х 2662,40 : 7592,00), пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України). Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи,покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу у розмірі 15500,00 грн суду надано копії документів: договору про надання правової допомоги від 09.04.2026 № 09/04/2026, укладеного між адвокатським бюро «Пархомчук та партнери» в особі адвоката Пархомчука С.В. та ТОВ «ФК «Венера Фінанс», акту про отримання правової допомоги від 25.08.2026, копію платіжної інструкції № 5118 від 25.08.2026, копію рахунку від 25.08.2026.

Суд враховує, що відповідач не подав клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з тим суд приймає до уваги незначну складність та характер даної справи, сталу судову практику з розгляду справ даної категорії, наданий адвокатом обсяг послуг, невеликий обсяг наданих суду доказів, а також неявку представника позивача у судове засідання, затрачений час на надання таких послуг, критерій реальності таких витрат та з врахування часткового задоволення позовних вимог.

Одночасно при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вирішуючи питання розподілу судових витрат понесених позивачем на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, розмір якої не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тому справа є малозначною в силу вимог закону.

За таких обставин, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу позивача за розгляд справи в суді у розмірі 15500 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Дослідивши докази щодо розміру понесених витрат позивачем на правничу допомогу, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд приходить до висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «ФК «Венера Фінанс» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді у розмірі 3000 грн.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 12, 13, 19, 76, 77, 80, 81, 258, 263-265, 268, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 280136 від 03 квітня 2025року в розмірі 6592 (шість тисяч п`ятсот дев`яносто дві) грн 00 коп.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» судові витрати, пов`язані з оплатою судового збору в розмірі 2311 (дві тисячі триста одинадцять) грн 72 коп, а також судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23, офіс 703, код ЄДРПОУ: 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя: Л. І. Созанська