Рішення № 139994345, 22.09.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/12617/25

Провадження № 2/204/1242/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого - судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання - Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи ОСОБА_4 , Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради, Обласне державне комунальне підприємство «Фармація», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Служба у справах дітей виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна та припинення права володіння, -

У С Т А Н О В И В:

26 листопада 2025 року Дніпровська міська рада звернулася до суду із позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , визначивши третіми особами: ОСОБА_4 , Відділ опіки та піклування Центральної адміністрації ДМР, ОДКП «Фармація», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур ДМР, із вимогами про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна та припинення права володіння (том 1, а. с. 1-18; 121-138).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з положеннями ст. ст. 80, 83 ЗК України та ст. ст. 26, 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», земельна ділянка, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить Дніпровській міській територіальній громаді в особі Дніпровської міської ради. Однак, 07 грудня 2016 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А., внесено запис про реєстрацію за ОСОБА_4 права власності № 17961771 на об`єкт нерухомого майна, зокрема житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 97,0 кв.м, житловою площею 67,0 кв.м (житловий будинок літ. А-1, вбиральня літ. Б; замощення І (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1113886712101), яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, вказано на те, що підставою виникнення такого права власності зазначено рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року № 381/17 та довідку КП «ДМБТІ» ДОР від 25 жовтня 2016 року № 16481. Натомість, відповідно до листа департаменту по роботі Дніпровської міської ради від 30 листопада 2021 року № 4/7-996, при здійсненні пошуку за адресою земельної ділянки: АДРЕСА_1 , рішення міської ради стосовно оформлення правовстановлюючих документів на землю не виявлено. Водночас, зазначено про те, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні у Дніпропетровського обласного державного підприємства «Фармація», згідно з Державним актом від 18 липня 1995 року№ 000223. Але, оскільки ідентифікатором земельної ділянки є її кадастровий номер, а не адреса місця знаходження, то встановити те, що безпосередньо саме земельна ділянка під місцем розташування спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами перебуває на праві спільного користування у Дніпропетровського обласного ДП «Фармація» встановити міській раді не вбачається можливим. Вказано, що у Державному реєстрі земель м. Дніпропетровська станом на 01 січня 2013 року інформація про право власності або користування земельною ділянкою, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , відсутня. Разом з цим, зазначено, що за інформацією з архівного управління департаменті забезпечення діяльності виконавчих органів ДМР згідно з описом справ постійного зберігання виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська за 1987 рік, рішення виконавчого комітету від 19 серпня 1987 року № 381/17 не існує. В свою чергу, з відповіді КП «ДМБТІ» вбачається, що КП «ДМБТІ» реєстрація права приватної власності на об`єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилася, натомість надано копію технічної документації на дату останньої інвентаризації проведеної 30 листопада 1971 року, відповідно до якої під літ. А-1 значиться будівля аптеки, а літерою Б сарай. Таким чином, державним реєстратором було проведено державну реєстрацію права власності на підставі неіснуючих документів з порушенням встановленого Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а відтак вважає рішення № 32858342 від 12 грудня 2016 року прийняте приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С.А. протиправним та таким, що порушує права та інтереси територіальної громади міста Дніпра, в особі Дніпровської міської ради, як власника земельної ділянки, що віднесена до земель комунальної власності та на якій розташований спірний об`єкт нерухомого майна. При цьому зазначено, що спірна земельна ділянка на якій розташований даний об`єкт нерухомого майна ОСОБА_4 у власність або у користування останньому не надавалася, а документи на право виконання будівельних робіт відсутні, що свідчить про те, що спірна будівля є об`єктом самочинного будівництва, на яке він в законний спосіб не міг набути право власності. Вказано, що розуміючи, що право власності на житловий будинок з господарськими спорудами за вказаною адресою у ОСОБА_4 не виникло, а державна реєстрацію права власності не є способом для набуття права власності на об`єкт самочинного будівництва, останній відчужив протиправно зареєстроване нерухоме майно на користь ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу 60/100 частин домоволодіння, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В.В. 30 січня 2017 року за реєстраційним № 155, та 40/100 частин домоволодіння, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л.А. 18 жовтня 2022 року за реєстраційним № 541. Вважає, що таким чином не набувши права власності на спірний об`єкт нерухомого майна новобудови ОСОБА_4 , почергово було відчужено зареєстроване право приватної власності на спірний об`єкт нерухомого майна, однак зазначені дії було здійснено без відповідних правових підстав, оскільки в силу закону він не може визнаватися власником, через те, що державна реєстрація відчуження є незаконною, а правочин недійсним. Вказує, що з цих підстав Дніпровська міська рада звернулася за захистом порушеного права до Чечелівського районного суду міста Дніпра (судова справа № 204/14098/23), заочне рішення якого від 19 березня 2024 року разом із постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року, скасовано постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року, а провадження у справі закрито, зокрема з тих підстав, що ОСОБА_5 , який був вказаний відповідачем у цій справі, помер до пред`явлення позову та відповідно відкриття провадження за ним. Вказує, що з цих підстав Дніпровською міською радою було повторно отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за спірною адресою та встановлено, що на підставі рішення про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень від 07 травня 2024 року за № 72998847, яке прийнято державним нотаріусом Другої Павлоградської державної нотаріальної контори Дутчак Ю.С. було зареєстровано право приватної власності на: 1/6 частини домоволодіння за ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 травня 2024 року, за реєстровим № 756; 2/3 частини за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя від 07 травня 2024 року за реєстровим № 750, та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 травня 2024 року, за реєстровим № 752; 1/6 частини домоволодіння за ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 травня 2024 року, за реєстровим № 754. Стверджує, що реєстрація права власності за відповідачами на спірне майно проведена державним нотаріусом Другої Павлоградської державної нотаріальної контори Дутчак Ю.С., не зважаючи на наявність у ДРРП відомостей щодо заборони вчинення реєстраційних дій щодо спірного майна, а також його самочинне будівництво. Натомість вказує, що спадкоємці не набувають право власності на самочинно побудований об`єкт нерухомого майна, оскільки спадкодавець за життя не став його власником. Зазначає, що Департаментом житлового контролю за використанням та охороною земель Дніпровської міської ради було здійснено обстеження земельної ділянки з кадастровим номером № 1210100000:07:086:0022, що розташована за спірною адресою та встановлено, що на земельній ділянці не лише здійснено самочинне будівництво та здійснено його протиправну державну реєстрацію, а й використано земельну ділянку всупереч її цільовому використанню, що є грубим порушенням законодавства України. Таким чином вважає, що оскільки земельна ділянка по АДРЕСА_1 вибула з користування Дніпровської міської ради поза її волею, зокрема в наслідок самочинного будівництва житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами й подальшої його протиправної державної реєстрації, що перешкоджає позивачу як законному власнику земельної ділянки нею володіти, розпоряджатися та користуватися нею, то вказане є підставою для усунення перешкод у такому користуванні земельною ділянкою шляхом знесення за рахунок відповідачів спірного об`єкта нерухомого та припинення права власності на нього. З цих підстав, прохав суд усунути Дніпровській міській раді перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення за рахунок відповідачів самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна: житлового будинку літ. А-1, загальною площею 97,0 кв.м, житлова площа 67,0 кв.м; вбиральні літ Б, замощення І (реєстраційний номер об`єкту 1113886712101) та припинити їх право власності на нього.

Ухвалою суду від 28 листопада 2025 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано термін для усунення недоліків (том - 1, а. с. 111 та на звороті).

09 грудня 2025 року недоліки, зазначені в ухвалі суду від 28 листопада 2025 року, позивачем усунуто (том 1, а. с. 118-141).

Ухвалою суду від 15 грудня 2025 року у справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання на 14 годину 22 січня 2026 року (том 1, а. с. 142-143), копія якої надіслана учасникам справи 15 грудня 2025 року за вихідним № 30910/25-вих/2/204/5724/25 (том 1, а. с. 144).

Протокольною ухвалою суду від 03 березня 2026 року третю особу управління-службу у справах дітей Центральної адміністрації Дніпровської міської ради замінено на належну Орган опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради (том 1, а. с. 185-188).

Ухвалою суду від 03 березня 2026 року до участі у справі у якості третьої особи залучено Службу у справах дітей виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (том 1, а. с. 190-191).

16 березня 2026 року на адресу суду надійшли письмові представника відповідачів адвоката Зінченка О.В. (том 1, а. с. 203-205), в яких він зазначає про те, що позовні вимоги не відповідають вимогам Закону та перебувають в протиріччі із фактичними обставинами справи.

Так, зазначає, що ОСОБА_5 отримав право власності на спірний об`єкт нерухомого майна на підставі договорів купівлі-продажу, тобто за відплатними договорами із дотриманням всіх вимог чинного законодавства. При цьому, зазначає, що останній не знав та не міг знати, що продавець ОСОБА_4 здійснив самочинне будівництво, навіть якщо така версія позивача знайшла б підтвердження, а відтак ОСОБА_5 є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна. В свою чергу, відповідачі отримали право власності на дане майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 . Вказує на те, що добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. При цьому зазначає, що посилання позивача на те, що рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська «Про відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 для будівництва житлового будинку» від 19 серпня 1987 року за № 381/17 не виносилося та не існує будь-якими доказами не підтверджується, зокрема рішення суду, яким би вказане рішення було визнано підробленим чи доказів звернення з цього приводу до правоохоронних органів, тощо. Також звертає увагу суду на те, що спосіб захисту порушеного права позивача у вигляді «припинення права володіння» вступає в протиріччя з обставинами справи, оскільки позивач вважає, що право власності у відповідачів не виникало взагалі відповідно до вимог ч. 2 ст. 376 ЦК України, тоді як за приписами цієї статті, право власності не набуває особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна. Натомість, ані ОСОБА_5 , ані відповідачі, як його спакоємці, не здійснювали будь-якого будівництва, а право власності ОСОБА_5 набув на підставі укладених договорів купівлі-продажу. З цих підстав прохає у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 18 червня 2026 року у справі закрито підготовче засідання, справу призначено до розгляду по суті (том 2, а. с. 1-3).

У судовому засіданні представниця позивача Риженко М.С., позовні вимоги підтримала в повному обсязі, прохала суд їх задовольнити, обґрунтування надала аналогічні тексту позовної заяви.

У судовому засіданні представник відповідачів адвокат Зінченко О.В., позовні вимоги заперечив, обґрунтування надав аналогічні тексту письмових пояснень, прохав відмовити у задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (том 2. а. с. 44), причини неявки суду невідомі.

Представник третьої особи Службу у справах дітей виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Полтавського району Полтавської області у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності (том 2, а. с. 46-47).

Представник третьої особи Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явилася, остання надала заяву про розгляд справи за її відсутності та прохала ухвалити рішення в інтересах дитини (том 2, а. с. 48).

Представник третьої особи Обласного державного комунального підприємства «Фармація» у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (том 2, а. с. 45), причина неявки суду невідома.

Представник третьої особи Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (том 2, а. с. 37), причина неявки суду невідома.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи учасників цивільного процесу, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Судом, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 452804757 від 19 листопада 2025 року (том 1, а. с. 19-21) встановлено, що 07 травня 2024 року державним нотаріусом Другої павлоградської державної нотаріальної контори Павлоградського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Дутчак Ю.С., прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 72998847, за яким право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1113886712101) зареєстровано: 1/6 частина за ОСОБА_3 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 травня 2024 року, за реєстровим № 756 (том 1, а. с. 57); 2/3 частини за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя від 07 травня 2024 року за реєстровим № 750 (том 1, а. с. 59), та свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 травня 2024 року, за реєстровим № 752 (том 1, а. с. 60); 1/6 частини домоволодіння за ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 07 травня 2024 року, за реєстровим № 754 (том 1, а, с. 58).

В матеріалах справи наявна копія рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року № 381/17 «Про відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 для будівництва приватного житлового будинку» було відведено гр. ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 для будівництва приватного житлового будинку (том 1, а. с. 41).

Згідно з Державним актом від 18 липня 1995 року № 000223 земельна ділянка площею 0,0649 га по АДРЕСА_1 , перебуває на праві постійного користування у обласного державного підприємства «Фармація», для фактичного розміщення аптеки № 143. Опис меж: Від А до Б вул. Зеленогірська; Б до В приватна забудова; В до Г ОДП0 «Фармація» (тимчасове користування); Г до А приватна забудова (том 1, а. с. 35-40).

04 листопада 2016 року на замовлення ОСОБА_4 виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . Рік побудови житлового будинку та господарських споруд - 1988 рік, замощення - 1990 рік (том 1, а. с. 42-47).

Так, зі схематичного плану земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку (том 1, а. 43) убачається, що на земельній ділянці площею 1084 кв. м. розташовані будівлі: літ. А-1 житловий будинок, літ. а-1 прибудова, літ. а1-1 тамбур, літ. а ганок, літ. Б вбиральня, літ. І замощення; інша частина ділянки під городом.

З плану будинку (том 1, а. с. 44-45) убачається, що загальна площа будинку - 97,0 кв. м., житлова 67,0 кв. м., складається з: 1 тамбур, 2 зала, 3 житлова, 4 комора, 5 кухня, 6 коридор.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 452804699 від 19 листопада 2025 року (том 1, а. с. 22-25) встановлено, що 07 грудня 2016 року приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Кононенко С. А., вніс запис про право власності № 17961771 за ОСОБА_4 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 97,0 кв. м, житловою площею 67 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Підставами реєстрації права власності зазначено: рішення Виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року № 381/17; довідка КП «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради від 25 жовтня 2016 року № 16481.

30 січня 2017 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Лозенко В. В., реєстровий №155, відчужив на користь ОСОБА_5 , 60/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 49-50).

18 жовтня 2022 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Рохман Л. А., реєстровий № 541, відчужив на користь ОСОБА_5 40/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 51-56).

У пункті 1.3 вказаного договору купівлі-продажу зазначено, що житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами розташований на земельній ділянці площею 0,1 гектара. Кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:07:086:0022.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 452806609 від 19 листопада 2025 року (том 1, а. с. 26) убачається, що відомості за параметрами пошуку - кадастровим земельної ділянки № 1210100000:07:086:0022, відсутні.

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 452804699 від 19 листопада 2025 року (том 1, а. с. 22-25) встановлено, що право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_5 .

За відомостями Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 11 січня 2022 року № 70/299-22 станом на 01 січня 2013 року інформація щодо права власності або права користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , відсутня (том 1, а. с. 32).

Відповідно до листа архівного управління Департаменту забезпечення діяльності виконавчих органів Дніпровської міської ради від 18 листопада 2021 року № 8/2-3255 рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року за № 381/17 «Про відвід земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку» не існує (том 1, а. с. 27).

Згідно з відомостями КП «ДМБТІ» ДМР станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 , не проводилась (том 1, а. с. 28, 48).

Разом з тим, КП «ДМТІ» ДМР до вказаної відповіді надано копію технічної документації на дату останньої інвентаризації, проведеної 30 листопада 1971 року (том 1, а. с. 29-31).

Так, зі схематичного плану земельної ділянки АДРЕСА_1 (раніше Дніпропетровська, в районі сел. Краснопілля) вбачається, що дана земельна ділянка загальною площею 1 540 кв.м, знаходиться в користуванні Аптекоуправління, а на її території розміщується будівлі: літ. А-1 аптека, літ. Б сарай, літ. В. вбиральня; інша частина ділянки під городом (том 1, а. с. 29).

З поверхового плану будівлі літ. А 1 (том -1, а. с. 30-31) убачається, що будівля загальною площею 95,0 кв.м., корисною 62,0 кв.м, складається з: 1 коридору, 2 коридору, 3 приймальня, 4 асистентська, 5 кухня, 6 кабінет, 7 маніпуляційна.

Відповідно до листа Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 30 листопада 2021 рок № 4/7-996, за адресою земельної ділянки: АДРЕСА_1 , рішень міської ради стосовно оформлення правовстановлюючих документів на землю станом на 24 листопада 2021 року, не виявлено (том 1, а. с. 33-34).

З Акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 Департаментом державного контролю за виконанням та охороною земель № 0586 від 29 жовтня 2025 року (а. с. 62-68 та на звороті) убачається, що: кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:07:086:0022; загальна площа 0,1 га; цільове призначення 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); форма власності комунальна; документи на підтвердження державної реєстрації права власності чи права постійного користування або права оренди земельної ділянки відсутня; інформація про нерухоме майно, яке знаходиться на земельній ділянці згідно державних реєстрів житловий будинок, з господарськими будівлями та спорудами, об`єкт житлової нерухомості загальною площею 97 кв. м, житловою 67 кв.м (житловий будинок літ. А-1 складається з: 1-тамбур, 2 зала, 3 житлова, 4 комора, 5 кухня, 6 коридор, а-1 прибудова, а1-1 тамбур, а ганок, Б вбиральня, І замощення. Результатом обстеження земельної ділянки встановлено, що доступ до неї вільний. На земельній ділянці розташований одноповерховий житловий будинок, який використовується як культова споруда для проведення релігійних обрядів. На земельній ділянці не має інших споруд. Перед будинком висаджені кущі та квіти. Через земельну ділянку проходить газопровід низького тиску. Земельна ділянка має доглянутий вигляд. Покриття земельної ділянки трав`яний покрив.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2023 року у справі № 204/14098/23 (том 1, а. с. 69-70) заборонено вчиняти будь-які дії щодо відчуження житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1113886712101).

Постановою Верховного Суду від 01 жовтня 2025 року у справі № 204/14098/23 касаційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено частково. Скасовано заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 19 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 червня 2024 року. Провадження у справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_4 , ОБ КП «Фармація», Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності закрито, зокрема з тих підстав, що ОСОБА_5 , який був вказаний відповідачем, помер до подання позову ДМР та прийняття Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська ухвали від 12 жовтня 2023 року (том 1, а. с. 79-84).

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 14 квітня 2009 року (том 1, а. с. 183) вбачається, що ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 31 липня 2021 року (том 1, а. с. 183) вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , що підтверджується копією повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть (том 1, а. с. 86-89).

Відповідно до вимог ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Стаття 20 ЦК України встановлює, що право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно з вимогами ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами ч. ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доводити таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Водночас сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у його постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18.

Крім того, неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування і Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, яка зазначала про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Так, звертаючись з вказаним позовом до суду позивач посилався на те, що відповідачами незаконно зайнято його земельну ділянку самочинним будівництвом, тому прохав суд усунути йому перешкоди у користуванні цією земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідачів знести самочинно побудоване нерухоме майно та припинити право власності останніх на це майно зі скасуванням державної реєстрації на нього.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

В свою чергу, елементом особливої правової охорони землі є норма ч. 2 ст. 14 Конституції про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України (ч. 2 ст. 373 ЦК України).

Відповідно до вимог пункт «б» ч. 1 ст. 80 ЗК України, суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 3 ст. 83 ЗК України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Приписами ч. 4 ст. 373 ЦК України визначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

В свою чергу, цільове призначення земель України покладено законодавцем в основу розмежування правових режимів окремих категорій земель (розділ ІІ «Землі України» Земельного кодексу України), при цьому такі режими характеризуються високим рівнем імперативності, відносно свободи розсуду власника щодо використання ним своєї земельної ділянки.

Так, відповідно до вимог ч. 2 та п. «б» ч. 3 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з вимогами ч. ч. 2, 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів.

Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

В свою чергу, способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, визначені ст. 376 ЦК України, яка безпосередньо регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Так, приписами ч. ч. 1-4 ст. 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Натомість, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, то майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Так, позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред`явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено з підстав, передбачених статтями 391, 396 ЦК України.

В свою чергу, приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (ч. 2 ст. 212 ЗК України).

При цьому, Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22 вказала на те, що: сам собою факт державної реєстрації права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду не слід розглядати як окреме щодо факту самочинного будівництва порушення прав власника земельної ділянки; права власника земельної ділянки порушуються у результаті факту самочинного будівництва, а не державної реєстрації права власності на самочинно побудоване майно, оскільки державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим ст. 376 ЦК України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки у реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження; за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного ст. 376 ЦК України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна; належними вимогами, які може заявити власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження нею, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно; оскільки положення ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва, оскільки за вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

Так, звертаючись з даним позовом до суду позивач, в обґрунтування позовних вимог щодо знесення самочинного об`єкту нерухомого майна, посилався на те, що земельна ділянка у власність/користування ОСОБА_4 , як попередньому власнику майна не надавалася, а рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року за № 381/17 «Про відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку», взагалі не існує, а відтак останній не міг набути у власність і в подальшому відчужити самочинне будівництво, тому він підлягає знесенню, а земельна ділянка поверненню власнику.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц вказала, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони: збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. При цьому, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. ч. 1, 2 ст. 376 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 зроблено висновок про те, що формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Тобто, реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Крім того, суд зазначає, що не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці. Виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності на об`єкт нерухомого майна набуває той, хто має речове право на земельну ділянку.

Такі правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20.

При цьому, суд зазначає, що за загальним правилом судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується та оспорюється.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17.

Позивач в обґрунтування позову посилається на те, що по-перше, він є власником земельної ділянки, яку він у власність/користування чи забудову ОСОБА_4 не надавав, оскільки рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року за № 381/17 «Про відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку», не існує, а відтак останній без жодних дозволів самочинно побудував на ній нерухоме майно, яке в подальшому відчужив за договорами купівлі-продажу ОСОБА_5 , яке в подальшому успадкували відповідачі після його смерті, чим створили позивачу перешкоди у користуванні власністю, які він прохає суд усунути. По-друге, відповідачами незаконно зареєстровано право власності на самочинне майно, у зв`язку з чим вказана земельна ділянка поза волею Дніпровської міської ради вибула з її користування.

Натомість, відповідачі заперечують обґрунтованість знесення спірного майна, посилаючись на те, що вони, по-перше, є добросовісними набувачами майна, а відповідне втручання не має легітимної мети та становить неправомірне посягання держави на їхні права мирного володіння майном. По-друге, вказують на безпідставність посилання позивача на приписи ч. 2 ст. 376 ЦК України, оскільки відповідачі не здійснювали самочинного будівництва, а набули право власності на спірний об`єкт в порядку спадкування. По-третє, позивачем не надано жодних доказів того, що рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної Ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року за № 381/17 «Про відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 для будівництва індивідуального житлового будинку» не виносилося.

Суд зазначає, що відповідно до вимог ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Водночас, Верховний Суд у своїх постановах від 27 жовтня 2021 року у справі № 202/7377/16-ц та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 наголосив на тому, що при дослідженні питання правомірності позовної вимоги про знесення самочинно побудованого майна, суду необхідно встановити підстави захисту прав власника земельної ділянки у спосіб знесення самочинної забудови, зокрема, чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки легітимну мету, чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, дослідження питання добросовісності набуття.

В свою чергу, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, та від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20.

Разом з цим, суд зазначає, що порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких саме приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

У постанові Верховного Суду від 27 листопада 2024 року у справі № 947/38994/20 вказано, що право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інспекції державного архітектурно-будівельного контролю. У разі порушення прав інших осіб право на звернення до суду мають такі особи за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України), а також власник (користувач) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (ч. 4 ст. 376 та ст. 391 ЦК України).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

СЄПЛ у своєму рішенні «Маркс проти Бельгії» охарактеризував мету цієї статті таким чином: «Визнаючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 Протоколу № 1, по суті, гарантує право власності. На це явно вказують слова «possessions» (майно) та «use of property» (користування майном) (у французькому тексті: «biens», «propriete», «usage des biens»); пряме підтвердження цього міститься і в матеріалах з підготовки Конвенції «Travaux preparatoires»: маючи на увазі предмет кожного наступного проекту цієї статті при розгляді цих проектів ще до того, як статтю було ухвалено, автори Конвенції постійно говорять про «право власності» або «право на власність», і що право розпорядження є традиційним і фундаментальним аспектом права власності».

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном.

Суд зазначає, що основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має «легітимне сподівання» («Федоренко проти України») на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Агрокомплекс проти України»); якщо є достатнє правове підґрунтя у національному законодавстві, що підтверджує вимогу («Рисовський проти України», «Москаль проти Польщі», «Сук проти України».

В свою чергу, «правомірне очікування» є видом майна, в розумінні статті 1 Протоколу, для повної характеристики конструкції якого необхідно встановити ознаки останнього, якими є: економічна цінність; наявність прав на майно або «законних (правомірних, виправданих) сподівань» ефективно скористатися майном».

Для того, аби вимогу можна було вважати «активом», що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, заявник повинен довести, що вона має достатню основу в національному праві, наприклад, що існує усталена судова практика національних судів на її підтвердження. Якщо це вдалося зробити, у гру вступає концепція «правомірне очікування». Отже, друга спеціальна ознака правомірного очікування достатність підстав у національному праві. Такою підставою може бути норма права, яка міститься не тільки в законі як законодавчому акті парламенту, але й підзаконному акті, що може надавати особі майнове право. Також достатньою підставою у національному праві є усталена практика національних судових органів, якою підтверджується існування майнового права.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16. від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18, від 20 липня 2022 у справі № 923/196/20, звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за нею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, хоча безпосередньо і не закріплений у такому вигляді в законі, знаходить вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Згідно з указаним принципом особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

При цьому, суд зазначає, що при вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. При вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи в силу закону права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 910/14139/20, від 12 липня 2022 року у справі № 904/4338/21 та від 16 серпня 2022 у справі №: 904/4339/21.

Так, судом з наданої КП «ДМТІ» ДМР до відповіді від 08 грудня 2021 року № 16757 копії технічної документації на дату останньої інвентаризації, проведеної 30 листопада 1971 року, зокрема схематичного плану земельної ділянки АДРЕСА_1 (том 1, а. с. 29-31), встановлено, що дана земельна ділянка загальною площею 1 540 кв.м, знаходиться в користуванні Аптекоуправління, а на її території розміщується будівлі: літ. А-1 аптека, літ. Б сарай, літ. В. вбиральня; інша частина ділянки під городом (том 1, а. с. 29).

З поверхового плану будівлі літ. А 1 (том -1, а. с. 30-31) убачається, що будівля загальною площею 95,0 кв.м., корисною 62,0 кв.м, складається з: 1 коридору, 2 коридору, 3 приймальня, 4 асистентська, 5 кухня, 6 кабінет, 7 маніпуляційна.

В свою чергу, з копії Державного акту від 18 липня 1995 року № 000223 (том 1, а. с. 35-40), судом встановлено, що земельна ділянка площею 0,0649 га по АДРЕСА_1 перебуває на праві постійного користування у обласного державного підприємства «Фармація», для фактичного розміщення аптеки № 143. Опис меж: Від А до Б вул. Зеленогірська; Б до В приватна забудова; В до Г ОДП0 «Фармація» (тимчасове користування); Г до А приватна забудова.

З копії рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року № 381/17 «Про відведення земельної ділянки по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 для будівництва приватного житлового будинку» (том 1, а. с. 41) вбачається, що відведено гр. ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 для будівництва приватного житлового будинку.

04 листопада 2016 року на замовлення ОСОБА_4 виготовлений технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 . Рік побудови житлового будинку та господарських споруд - 1988 рік, замощення - 1990 рік (том 1, а. с. 42-47).

Так, зі схематичного плану земельної ділянки садибного (індивідуального) житлового будинку (том 1, а. 43) убачається, що на земельній ділянці площею 1084 кв. м. розташовані будівлі: літ. А-1 житловий будинок, літ. а-1 прибудова, літ. а1-1 тамбур, літ. а ганок, літ. Б вбиральня, літ. І замощення; інша частина ділянки під городом.

З плану будинку (том 1, а. с. 44-45) вбачається, що загальна площа будинку - 97,0 кв. м., житлова 67,0 кв. м., складається з: 1 тамбур, 2 зала, 3 житлова, 4 комора, 5 кухня, 6 коридор.

В свою чергу житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, зазначений в договорі купівлі-продажу частки житлового будинку від 18 жовтня 2022 року, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Рохман Л.А., за реєстровим № 541, розташований на земельній ділянці площею 0,1 га, за кадастровим номером земельної ділянки 1210100000:07:086:0022 (том 1, а. с. 51).

З вказаного вбачається, що по-перше, домоволодіння (загальною площею 95,0 кв. м) на земельній ділянці площею 1 540 кв.м по АДРЕСА_1 , існувало ще станом на 30 листопада 1971 року (дату останньої інвентаризації), а не зведене відповідачами.

По-друге, вказана будівля позивачем визнавалася законною, як на дату останньої інвентаризації 1971 рік (користувач Аптекоуправління аптека), так і станом на дату надання земельної ділянки площею 0,0649 га в постійне користування ОДП «Фармація» (для фактичного розміщення аптеки № 143), й очевидно є однією й тією ж будівлею (аптекою), а відтак остання не може вважатися самочинно збудованою.

При цьому суд зазначає, що доказів того, що це інша будівля на відміну від тієї, що наразі знаходиться на спірній ділянці, позивачем суду не надано.

Так само позивачем не надано доказів того, що рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року № 381/17, яким відведено земельну ділянку площею 0,1 га по АДРЕСА_1 гр. ОСОБА_4 для будівництва приватного житлового будинку, на підставі якого останній зареєстрував за собою право власності на вказане домоволодіння, не ухвалювалося/є незаконним/підробним, а відтак діє презумпція правомірності набуття права власності ОСОБА_4 .

Суд зазначає, що той факт, що земля є комунальною власністю, жодним чином не спростовує того факту, що відповідачі є власниками спірного домоволодіння, право власності на яке було встановлено належним чином, а відтак знищення будівлі та припинення права володіння порушить їхні майнові права та може завдати невідворотньої шкоди.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідачі, набули право власності на спірне майно в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який в свою чергу, набув право власності на спірне майно за двома різними договорами купівлі-продажу в різний період часу (2017 та 2022 роки), які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, а відтак останні мають право на правомірні очікування щодо користування спірною земельною ділянкою та подальше її оформлення.

Більш того, суд зазначає, що відповідачі є добросовісними набувачами спірного майна, оскільки набули його у власність в порядку спадкування після ОСОБА_5 , який не знав і не міг знати, що це майно вибуло з власності позивача поза його волею, оскільки набув право власності на спірне майно за двома різними відплатними договорами купівлі-продажу, в різний період часу (2017 та 2022 роки), які були оформлені відповідно до вимог чинного законодавства різними нотаріусами, більш того відкрито ним користувався як парафією Святого Духа Дніпропетровської єпархії УПЦ КП, що є загально відомою інформацією (https://cerkva.dp.ua/povidomlyayemo-adresi-hramiv-yeparhiyi/), і жодних питань з приводу цього до нього від позивача не виникало, так само як і до ОСОБА_4 з 1988 року (дати рішення виконавчого комітету) чи 2016 року (з моменту реєстрації за ним права власності).

Водночас, суд зазначає, що втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення загального («суспільного», «публічного») інтересу, яким може бути, зокрема, інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів.

Більш того, ЄСПЛ у справі «Трегубенко проти України» визнав, що й саме по собі правильне застосування законодавства може становити суспільний (загальний) інтерес.

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо добросовісна особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки пропорційності ЄСПЛ, як і з питань наявності суспільного, публічного інтересу, визнає за державою досить широку сферу розсуду, за винятком випадків, коли такий розсуд не ґрунтується на розумних підставах.

Будь-яке вилучення чи позбавлення майна має здійснюватися в «інтересах суспільства». Поняття «суспільний інтерес» має розширене тлумачення. При цьому, Суд, вважаючи природним, що мають бути широкі межі розсуду, які надаються законодавцем для здійснення соціальної та економічної політики, поважає рішення законодавців стосовно того, що є «суспільним інтересом», коли ці рішення будуть засновані на розумних міркуваннях. При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні «Трегубенко проти України» категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Разом з тим, відповідно до практики Євросуду для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим і не означало порушення прав, передбачених статтею 1 Першого протоколу, воно має служити не лише законній меті в інтересах суспільства, але повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав і основоположних свобод людини.

Тобто, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними меті їх застосування. Для того, щоб відповідати Конвенції, позбавлення повинно бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (рішення ЄСПЛ «Стреч проти Сполученого Королівства», «Рисовський проти України», «Балан проти Молдови», «Федоренко проти України» та інші).

Суд зазначає, що здійснювати оцінку такої пропорційності доцільно лише тоді, коли відповідне втручання відповідає вимозі законності. Якщо втручання здійснено з порушенням вимог законності, тобто не відповідно до чинного закону, то це само по собі становитиме порушення.

Вимога пропорційності вказує на межі втручання в приватні відносини, які випливають із взаємозв`язку держави і громадянського суспільства: держава може обмежувати право власності в публічних інтересах, але при цьому публічні інтереси, по-перше, не повинні пригнічувати, нівелювати інтереси приватних осіб, по-друге, на приватну особу не повинен покладатися тягар у результаті обмеження права власності (бути мінімально обтяжливим для особи, чиї права обмежуються).

Суд наголошує, що втручання в право на мирне володіння майном повинне здійснюватися з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Європейський суд з прав людини у справі «Іванова і Черкезов проти Болгарії» підтвердив, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Вирішуючи питання про те, чи було втручання виправданим, суд зауважив на необхідності підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар».

Також Суд зауважив, що аргумент Уряду про те, що оскаржуване втручання здійснено в суспільних інтересах, схожий на доводи Уряду, подані в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції. Оскільки наявність у цій справі порушення пункту 1 статті 6 Конвенції уже встановлено, Суд доходить висновку, що, хоча виправлення помилок у застосуванні закону, безперечно, становить «суспільний інтерес», в обставинах цієї справи таке виправлення здійснювалося на порушення основоположного принципу юридичної визначеності.

Зважаючи на ці обставини, Суд визнав, що «справедлива рівновага» виявилася порушеною і що заявник ніс особистий і надмірний тягар. Це означає, що було порушено статтю 1 Першого протоколу.

З огляду на викладене, суд вважає, що не можна також беззаперечно вважати, що позивач діє з легітимною метою для усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження спірною земельною ділянкою, оскільки як вже встановлено судом, будівля на спірній ділянці існує що найменше з 1971 року, а доказів того, що це інша будівля, зведена самочинно, як про те стверджує позивач, ОСОБА_4 , останнім суду не надано, так само як і доказів того, що відповідне рішення виконавчого комітету Красногвардійської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська від 19 серпня 1987 року № 381/17 не приймалося чи воно не законне, при цьому право власності на яке набуто відповідачами в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , який в свою чергу набув право власності на нього за різними договорами купівлі-продажу, укладеними в різний час, при цьому відкрито ним володіючи та використовуючи.

Зважаючи на викладене, суд констатує, що можливе задоволення позовних вимог власника земельної ділянки щодо знесення спірного майна, тобто фактично його знищення, з подальшим скасуванням його державної реєстрації і припинення права власності на нього, без компенсації його вартості останньому, становитеме порушення І Протоколу, та призведе до порушення «справедливої рівноваги», оскільки на відповідачів буде покладено не лише надмірний тягар щодо втрати майна, а й особистий тягар щодо його знесення, тим більше, що співвласниками спірного домоволодіння є діти 2009 та 2021 року народження.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що зобов`язання відповідачів в примусовому порядку звільнити земельну ділянку шляхом знесення нерухомого майна є порушенням права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України, та є порушенням І Протоколу, суд доходить переконливого висновку, що зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлями, а відтак позовні вимоги позивача в цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню судом.

Зважаючи на те, що вимоги позивача про припинення права власності та скасування державної реєстрації права власності на нього є по суті похідними вимогами від первісної вимоги, у задоволенні якої судом відмовлено, а відтак похідні вимоги також не підлягають задоволенню, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Оцінюючи у сукупності усі інші доводи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відносяться до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 268, 354-355 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр.. Д. Яворницького, буд. 75; ЄДРПОУ 26510514) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ), треті особи ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 ), Органу опіки та піклування Центральної адміністрації Дніпровської міської ради (49006, м. Дніпро, пр. Л. Українки, буд. 65; ЄДРПОУ 44209446), Обласне державне комунальне підприємство «Фармація» (10014, м. Житомир, вул. Лермонтова, буд. 5; ЄДРПОУ 01991694), Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького 75; ЄДРПОУ 40392181), Служба у справах дітей виконавчого комітету Михайлівської сільської ради Полтавського району Полтавської області (39443, Полтавська область, Полтавський район, с. Михайлівка, Михайлівська ТГ, вул. Молодіжна, буд. 17; ЄДРПОУ 21047603), про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення самочинно побудованого об`єкту нерухомого майна та припинення права володіння залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його проголошення або протягом 30 днів зо дня отримання учасниками справи його копії, якщо не буде оскаржено у встановленому законом порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна