Ухвала суду № 139990709, 22.09.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

С О Л О М ' Я Н С Ь К И Й Р А Й О Н Н И Й С У Д М І С Т А К И Є В А

вул. Максима Кривоноса, 25, м. Київ, 03037; тел. (044) 298-59-37

вул. Грушецька, 1, м. Київ, 03113; тел.: (044) 298-59-52

e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua, web: https://sl.ki.court.gov.ua

код ЄДРПОУ: 02896762

___________________

Провадження 2-о/760/321/26

В справі 760/9958/26

У Х В А Л А

І. Вступна частина

22 вересня 2026 року в місті Києві

Солом`янський районний суд м. Києва

у складі головуючого судді Коробенка С.В.

за участю секретаря Левіцької Н.О.

представника Заявника - адвоката Маншиліної К.О.

розглянув у судовому засіданні в залі суду справу окремого провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересовані особи: державний нотаріус П`ятої київської державної нотаріальної контори Василевська Олена Анатоліївна, Київська міська рада,

ІІ. Описова частина

07 квітня 2026 року ОСОБА_1 в особі свого представника - адвоката Маншиліної К.О. звернулася до Солом`янського районного суду м. Києва в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту її постійного проживання зі спадкодавцем - матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , на час відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 .

Заява обґрунтована тим, що Заявниця є донькою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . На момент смерті матері вони разом проживали у квартирі АДРЕСА_2 , яка належала їм на праві спільної часткової власності. У зв`язку з незадовільним станом здоров`я матері, зокрема після перенесеної у 2020-2021 роках коронавірусної хвороби (COVID-19) та подальшого онкологічного захворювання, Заявниця здійснювала догляд за нею та піклувалася про неї.

Заявниця вказувала, що оскільки вона проживала разом зі спадкодавцем, а квартира належала їм на праві спільної часткової власності, вона не зверталася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, вважаючи, що прийняла спадщину в силу закону. Крім того, їй було відомо про наявність заповіту від 10 березня 2006 року, яким ОСОБА_2 заповіла їй належне їй майно.

24 лютого 2026 року Заявниця звернулася до державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері, проте постановою державного нотаріуса Василевської О.А. від 24 лютого 2026 року № 302/02-31 їй було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з тих підстав, що нею не подано заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини та не підтверджено постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Заявниця також зазначала, що інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , немає, її батько та чоловік спадкодавця - ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Факт спільного проживання, на її думку, підтверджується актом про фактичне місце проживання особи від 23 березня 2026 року, складеним за участю сусідів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , а також квитанціями про оплату комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_3 . Крім того, Заявниця просила викликати та допитати зазначених осіб як свідків.

08 квітня 2026 року автоматизованим розподілом судової справи між суддями головуючим у справі визначено суддю Коробенка С.В.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 10 квітня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку окремого провадження та призначено справу до розгляду в судовому засіданні.

03 липня 2026 року представник Київської міської ради - Статкевич В.В. направила до суду письмові пояснення, в яких просила залишити заяву ОСОБА_1 без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право на спадкування. В обґрунтування зазначала, що Заявниця пропустила шестимісячний строк для прийняття спадщини, місця проживання Заявниці та спадкодавця зареєстровані за різними адресами, а поданий акт про фактичне місце проживання, складений за підписами сусідів, на думку Київської міської ради, є неналежним та недопустимим доказом. Окрім того, представник Київської міської ради посилалася на те, що за правилами ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців спадщина визнається відумерлою та переходить у власність територіальної громади, а встановлення факту, про який просить Заявниця, необхідне їй для подальшого оформлення права на спадщину, у зв`язку з чим між Заявницею та Київською міською радою наявний спір про право на спадкування, який не може бути вирішений у порядку окремого провадження. Також представник Київської міської ради просила розглядати справу за її відсутності.

У судовому засіданні 22 вересня 2026 року судом поставлено на обговорення питання про залишення заяви без розгляду у зв`язку з наявністю спору про право.

ОСОБА_1 та представник Заявника - адвокат Маншиліна К.О. заперечувала проти залишення заяви без розгляду, вважаючи, що спір про право між Заявницею та Київською міською радою відсутній, та просила розглянути заяву по суті.

Державний нотаріус П`ятої київської державної нотаріальної контори Василевська О.А. в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Представник Київської міської ради в судове засідання не з`явилася, просила розглядати справу за її відсутності.

ІІІ. Мотивувальна частина

Заслухавши пояснення представника Заявника, дослідивши матеріали справи та письмові пояснення Київської міської ради, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України та роз`яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Аналогічне положення закріплено у ч. 6 ст. 294 ЦПК України, відповідно до якої якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження з`ясується, що має місце спір про право, суд залишає заяву без розгляду та роз`яснює заявникові, що він має право звернутися до суду з позовом на загальних підставах.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 02 травня 2024 року у справі № 367/2904/22 (провадження № 61-634св24) з посиланням на свої попередні висновки, спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом. Під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.

У постанові від 27 вересня 2024 року у справі № 570/6628/23 (провадження № 61-10826св24) Верховний Суд виснував, що визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне, а наявність спору про право повинна встановлюватися за ознакою можливого заперечення суб`єктивного права особи, щодо якого виникає спір, - у справах про спадкування права на майно померлого спадкодавця.

Судом встановлено, що спадщина після смерті ОСОБА_2 відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_2 . Із заявою про прийняття спадщини протягом строку, встановленого ч. 1 ст. 1270 ЦК України, Заявниця до нотаріуса не зверталася, а постановою державного нотаріуса П`ятої київської державної нотаріальної контори від 24 лютого 2026 року № 302/02-31 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв`язку з відсутністю доказів прийняття спадщини. При цьому місце проживання Заявниці зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 , тобто за іншою адресою, ніж квартира, в якій, за її твердженням, вона проживала разом зі спадкодавцем.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Отже, встановлення факту, про який просить Заявниця, є юридичною підставою для визнання її такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , і, як наслідок, для набуття нею права на спадкове майно. Як зазначено у самій заяві, метою звернення до суду є реалізація права на отримання свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Водночас, за твердженням самої Заявниці, інших спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_2 , немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Згідно з ч. 2 цієї статті заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 3 ст. 1277 ЦК України спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Таким чином, від встановлення факту постійного проживання Заявниці зі спадкодавцем на час відкриття спадщини безпосередньо залежить, чи перейде спадкове майно, до складу якого входить частка у праві власності на квартиру, розташовану в місті Києві, до Заявниці, чи може бути порушено питання про визнання спадщини відумерлою та її перехід у власність територіальної громади міста Києва, представницьким органом якої є Київська міська рада. При цьому на час розгляду справи строк, передбачений ч. 2 ст. 1277 ЦК України, сплив.

Київська міська рада у письмових поясненнях прямо заперечила проти розгляду заяви в порядку окремого провадження, послалася на наявність спору про право на спадкування, а також оспорила належність та допустимість доказів, поданих Заявницею на підтвердження факту спільного проживання зі спадкодавцем, тобто фактично не визнає права Заявниці на спадкове майно. Наведене свідчить про наявність між Заявницею та Київською міською радою не гіпотетичного, а реального конфлікту інтересів щодо спадкового майна, який не може бути вирішений у порядку окремого провадження.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 квітня 2024 року у справі № 641/683/23 (провадження № 61-15387св23), відповідно до якої з моменту відкриття спадщини відповідно до ст. 1277 ЦК України міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна, а тому за наявності її заперечень факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню у порядку окремого провадження, оскільки існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження. Наведений висновок застосовано Верховним Судом і в постанові від 02 травня 2024 року у справі № 367/2904/22 (провадження № 61-634св24), у якій, за участю Київської міської ради як заінтересованої особи, суд касаційної інстанції погодився з тим, що Київська міська рада має свій інтерес щодо спадкового майна, а тому існує спір про право на спадкування, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження за належною позовною вимогою.

Доводи представника Заявника про відсутність спору про право суд відхиляє, оскільки та обставина, що Київська міська рада не є спадкоємцем ні за заповітом, ні за законом, не виключає наявності у територіальної громади міста Києва передбаченого ст. 1277 ЦК України інтересу щодо спадкового майна, а заперечення Київської міської ради висловлені нею у встановленому процесуальному порядку та спрямовані саме на невизнання права Заявниці на спадщину.

Посилання Заявниці на висновки Верховного Суду щодо того, що відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця сама по собі не є доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем, не спростовують наведених висновків суду, оскільки стосуються оцінки доказів під час вирішення справи по суті, а не питання про можливість розгляду заяви в порядку окремого провадження за наявності спору про право.

Разом з тим, суд не надає оцінки доводам Київської міської ради щодо належності та допустимості акта про фактичне місце проживання особи від 23 березня 2026 року та інших доказів, поданих Заявницею, а також не вирішує питання про виклик свідків, оскільки такі питання стосуються суті спору і підлягають вирішенню в порядку позовного провадження.

Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку, що під час розгляду справи виявлено спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 підлягає залишенню без розгляду з роз`ясненням заінтересованим особам права подати позов на загальних підставах.

Залишення заяви без розгляду не позбавляє Заявницю права звернутися до суду за захистом своїх спадкових прав у порядку позовного провадження.

ІV. Резолютивна частина

Керуючись ч. 6 ст. 294, ч. 4 ст. 315 ЦПК України, суд ухвалив:

1. Клопотання Київської міської ради про залишення заяви без розгляду задовольнити.

Заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання спадкоємця зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, заінтересовані особи: державний нотаріус П`ятої київської державної нотаріальної контори Василевська Олена Анатоліївна, Київська міська рада, залишити без розгляду.

2. Роз`яснити заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

3. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15 днів з дня її складання.

Суддя: