Ухвала суду № 139988166, 15.09.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/14608/26

провадження № 4-с/753/90/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" вересня 2026 р. Дарницький районний суд міста Києва у складі судді Осіпенко Л.М.,

за участю:

секретарів судового засідання Петрової Т.О., Костенка О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань у приміщенні Дарницького районного суду міста Києва

скаргу ОСОБА_1 , на бездіяльність державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білан Юлії Станіславівни, заінтересована особа (боржник): ОСОБА_2 ,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, -

ВСТАНОВИВ:

Скаржник ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України Білан Ю.С., заінтересована особа (боржник): ОСОБА_2 .

В обґрунтування скарги зазначив, що 03.02.2022 року Дарницький районний суд м. Києва по справі № 753/18091/19 ухвалив рішення за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, в якому вирішив, крім іншого, виселити ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

12 грудня 2023 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання вищевказаного рішення суду, яке набрало законної сили.

10 січня 2024 року головним державним виконавцем Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України Білан Ю.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 73766905.

Разом з тим, вже більше двох років рішення суду не було виконано в примусовому порядку. При цьому головний державний виконавець Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України Білан Ю.С. не здійснює дій, спрямованих на виконання рішення суду.

Лише 29.04.2026 року, через два роки від дати відкриття виконавчого провадження № 73766905, державний виконавець винесла постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ з метою проведення виконавчих дій за місцезнаходженням квартири.

28.05.2026 року державним виконавцем Білан Ю.С., за участю представника стягувача, державних виконавців Осовської В.В., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у присутності працівника Дарницького УП ГУНП в м. Києві, здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , з метою проведення виконавчих дій з виселення боржника ОСОБА_2 .

Того ж дня 28.05.2026 року складено акт державного виконавця, в якому вказано, що з виходом за адресою АДРЕСА_2 , виселення не відбулося оскільки двері державному виконавцю ніхто не відкрив.

ОСОБА_1 вважає, що відсутність боржниці, належним чином повідомленої про день і час примусового виселення, під час виконання рішення про виселення боржника не було перешкодою для державного виконавця для її примусового виселення з квартири.

Зазначає, що в подальшому державний виконавець Білан Ю.С. не наклала на боржницю штраф за умисне невиконання рішення суду та не направила до Дарницького УП ГУНП у м. Києві повідомлення про можливе вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 382 КК України; не встановила боржниці ОСОБА_2 тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, тощо.

Таким чином, боржниця ОСОБА_2 продовжує проживати у квартирі, а рішення суду досі залишається не виконаним.

З огляду на викладене, просить суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Білан Ю.С., зобов`язати її невідкладно, належним чином та в повному обсязі виконати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року у цивільній справі № 753/18091/19, а також стягнути з Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України на його користь судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3 400,00 грн. (а.с. 1-43).

22.07.2026 року головний державний виконавець Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України Білан Ю.С. звернулась до суду з відзивом на скаргу, в якій просила суд відмовити у її задоволенні.

В обґрунтування заперечень зазначила, що вона здійснювала виконавчі дії у виконавчому провадженні № 73766905 у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому жодної бездіяльності не вчинила.

Так, 17.03.2026 на адресу ОСОБА_2 вона направила вимогу повідомити протягом 10 робочих днів щодо виконання рішення суду за виконавчим документом виконавчим листом № 753/18091/19 виданого 12.12.2023 Дарницьким районним судом м. Києва про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

29.04.2026 на адресу ОСОБА_2 вона направила вимогу, про те що державним виконавцем заплановано проведення виконавчих дій - 28.05.2026 на 10:00год., а саме виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

29.04.2026 винесено постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ, для проведення виконавчих дій.

25.05.2026 до відділу надійшла заяву від стягувача ОСОБА_1 , відповідно до якої стягувач повідомив, про те що забезпечувати понятими не в ходить в його обов`язок, та не заперечує проти авансування витрат виконавчого провадження, у порядку передбаченому законом за умови: чіткого визначення переліку витрат; їх обґрунтування; надання відповідного розрахунку.

З виходом за адресою АДРЕСА_2 , виселення не відбулося оскільки двері державному виконавцю ніхто не відкрив, в присутності працівників Дарницького ВДВС у м. Києві, поліції Дарницького УП у м.Києві, та представника стягувача ОСОБА_8 складено акт державного виконавця від 28.05.2026 року.

22.07.2026 на адресу ОСОБА_2 вона повторно направила вимогу повідомити протягом 10 робочих днів щодо виконання рішення суду за виконавчим документом виконавчим листом № 753/18091/19 виданого 12.12.2023 Дарницьким районним судом м. Києва про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .

22.07.2026 державним виконавцем на адресу стягувача ОСОБА_1 направлено вимогу, про надання пропозицій, щодо залучення відповідних організацій для проведення виконавчих дій, а саме примусового входження при проведення виконавчих дій - виселення ОСОБА_2 з квартири та повідомити відділ в строк до 10.08.2026.

З огляду на викладене, головний державний виконавець Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України Білан Ю.С. стверджує, що подальше виконання рішення суду буде організовано у відповідності до вимог Закону України « Про виконавче провадження» (а.с. 103-117).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва скаргу прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено судове засідання (а.с. 61).

У судове засідання особа, яка подала скаргу (стягувач) ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлений належним чином, звернувся до суду з клопотанням, в якому просив здійснювати розгляд скарги без його участі.

У судове засідання боржник ОСОБА_2 не з`явилась, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлена належним чином, правом на подання пояснень щодо скарги не скористалась, про причини неявки в судове засідання не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду скарги до суду не зверталась.

Крім того, у відповідності до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України, боржниця повідомлялась про дату, час і місце судового розгляду, шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті «Судова влада України».

У судове засідання головний державний виконавець Дарницького РВДВС міста Києва ГУТЮ у місті Києві Білан Ю.С. не з`явилась, про дату, час та місце розгляду скарги повідомлена належним чином, про причини неявки в судове засідання не повідомила, з клопотанням про відкладення розгляду скарги до суду не зверталась.

У відповідності до ч. 2 ст. 450 ЦПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали скарги, матеріали виконавчого провадження, надані учасниками судового провадження документи, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Законом України «Про виконавче провадження» регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Верховний Суд у постанові від 15.01.2020 у справі № 910/7221/17 зазначив, що в силу приписів вищевказаної статті Закону виконавець повинен вчиняти виконавчі дії з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», а також відповідно до інших законів, які є обов`язковими при вчиненні ним тих чи інших виконавчих дій, що є гарантією належного виконання виконавцем своїх обов`язків і недопущення порушення прав сторін виконавчого провадження. Отже, виконавець повинен діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України. В цьому реалізується «правомірна поведінка» виконавця.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у пункті 4.1. рішення № 19-рп/2011 від 14.12.2011 (справа за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 55 Конституції України, частини другої статті 2, пункту 2 частини третьої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України, частини третьої статті 110, частини другої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України та конституційним поданням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального кодексу України, статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України в аспекті статті 55 Конституції України (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді (пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 листопада 1997 року N 6-зп , пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року N 9-зп).

Пунктом 9 статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що однією із засад виконавчого провадження є забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до частини 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно зі статтею 447-1 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження», юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 03.02.2022 року у справі № 753/18091/19 (провадження № 2/753/2869/22) позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення було задоволено частково; зобов`язано ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не чинити перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_1 . Окрім того, ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) виселено з квартири АДРЕСА_1 (а.с. 16-21).

Рішення суду набрало законної сили 18.10.2023 року.

12 грудня 2023 року Дарницьким районним судом м. Києва видано виконавчий лист на примусове виконання вищевказаного рішення суду, в частині виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з квартири АДРЕСА_1 (а.с. 22-23, 73-74).

05 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України із заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про виселення з квартири (а.с. 24, 73).

10 січня 2024 року головним державним виконавцем Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України Білан Ю.С. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 73766905 (а.с. 25-26, 75).

У виконавчому провадженні № 73766905 головним державним виконавцем Дарницького ВДВС у місті Києві КМУ МЮ України Білан Ю.С. здійснено ряд виконавчих дій:

-10.01.2024 року винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження (а.с. 87);

-17.03.2026 року пред`явлено вимогу до боржниці ОСОБА_2 про термінове виконання рішення суду та надання підтверджень такого виконання (а.с. 93-94);

-29.04.2026 року винесено постанову про стягнення виконавчого збору (а.с. 90);

-29.04.2026 року винесено постанову про залучення працівників органів внутрішніх справ з метою проведення виконавчих дій за місцезнаходженням квартири АДРЕСА_1 (а.с. 30, 76-77);

-29.04.2026 року пред`явлено вимогу до боржниці ОСОБА_2 та стягувача ОСОБА_1 про необхідність бути присутніми 28.05.2026 року о 10 год. 00 хв. за адресою: АДРЕСА_2 для проведення виконавчих дій; зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити для проведення виконавчих дій двома понятими та робочою силою (а.с. 90-91);

-28.05.2026 року державним виконавцем Білан Ю.С., за участю представника стягувача, державних виконавців Осовської В.В., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у присутності працівника Дарницького УП ГУНП в м. Києві, здійснено вихід за адресою: АДРЕСА_2 , з метою проведення виконавчих дій з виселення боржника ОСОБА_2 ;

-28.05.2026 року складено акт державного виконавця, в якому вказано, що з виходом за адресою АДРЕСА_2 , виселення не відбулося оскільки двері державному виконавцю ніхто не відкрив (а.с. 91-92);

-22.07.2026 року пред`явлено вимогу до боржниці ОСОБА_2 про термінове виконання рішення суду та надання підтверджень такого виконання (а.с. 77-78);

-22.07.2026 року пред`явлено вимогу до стягувача ОСОБА_1 про надання пропозицій щодо залучення організацій для проведення виконавчих дій, при примусовому виконанні виконавчого листа № 753/18091/19, виданого 12.12.2023 Дарницьким районним судом м. Києва про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 ; ОСОБА_1 надати до відділу свої пропозиції, щодо залучення організацій для проведення виконавчий дій в строк до 10.08.2026 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 753/18091/19 виданого 12.12.2023 Дарницьким районним судом м. Києва про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , у разі ненадання до відділу своїх пропозицій, державним виконавцем в самостійному порядку буде залучено організацію для проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні (а.с. 94-95).

Станом на дату розгляду скарги, виконавче провадження № 73766905 відкрите, рішення Дарницького районного суду міста Києва від 03.02.2022 року у справі № 753/18091/19, в частині виселення ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з квартири АДРЕСА_1 , досі не виконане, що не заперечується учасниками справи (а.с. 27-29).

Дослідивши зміст наданих до суду матеріалів виконавчого провадження № 73766905 суд дійшов висновку, що державним виконавцем в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» всі необхідні виконавчі дії не були проведені протягом встановленого законом строку, рішення суду протягом тривалого часу залишилось невиконаним.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Належним доказом вжиття усіх передбачених Законом заходів з примусового виконання рішення суду, що свідчить про повноту виконавчих дії, є повне виконання рішення суду. Невиконання рішення суду, яке набрало законної сили, свідчить про неповноту виконавчих дії, що є недопустимим з огляду на положення ст. 129-1 Конституції України щодо обов`язковості судових рішень.

Протягом двох років перебування виконавчого провадження № 73766905 на виконанні, державним виконавцем не здійснено достатніх та необхідних дій задля належного виконання рішення суду.

Зокрема виконавцем не здійснено повторних виходів до квартири, з метою виселення боржниці, не прийнято рішення про проникнення до житла, з метою опису майна боржника, не залучено понятих, інших органів та установ, зокрема працівників ДСНС, що передбачено ч. 2 ст. 14 Закону.

Після того, як виконавець встановила, що 28.05.2026 року виселення провести не можливо, нею не вчинено жодних подальших дій, спрямованих на виконання рішення суду.

Суд зазначає, що основним законом України є Конституція, що закріплено в її преамбулі.

Статтею 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, Конституція України як правовий акт з найвищою юридичною силою, закріплюючи принцип верховенства права, послідовно проводить принцип верховенства закону у системі нормативно-правових актів.

Визначення терміну "верховенства права" викладено в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року N 15-рп/2004: "Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України".

Як вбачається із доповіді Венеціанської комісії "Про верховенство права" складовими верховенства права є обов`язковість зрозумілості, ясності та передбачуваності положень закону та обов`язковість реалізації владних повноважень відповідно до закону, справедливо та розумно.

Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.2004).

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.

Положеннями статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Обов`язковість рішень суду як засада судочинства конкретизується у процесуальному законодавстві і пов`язується з набранням рішеннями законної сили.

Положеннями частини 1 та 2 статті 18 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов`язковий характер судового рішення, яке ухвалюється іменем України, підкреслює авторитет судової влади, оскільки жодне рішення інших органів не може прийматись іменем України. Вимога про ухвалення судових рішень іменем України випливає з теорії поділу влади, згідно з якою судова влада є гілкою державної влади України, а тому рішення судів є уособленням волевиявлення держави і, відповідно, їх виконання має бути гарантовано державою. Саме тому обов`язковість судових рішень забезпечується державою.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2012 від 13.12.2012).

З огляду на вищевказані положення чинного законодавства, прийняте Дарницьким районним судом міста Києва судове рішення від 03.02.2022 року у справі № 753/18091/19, є обов`язковим до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Також, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні від 10 грудня 2009 року у справі «Янголенко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес.

У рішенні від 26 липня 2012 року у справі «Савіцький проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок. Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

Європейський суд з прав людини повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (рішення Європейського суду з прав людини від 05 липня 2012 року у справі «Глоба проти України»).

Стороні не може бути відмовлено у своєчасному виконанні фінального рішення щодо компенсації збитків за шкоду (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), § 35), незалежно від складності національних процедур правозастосування або бюджетної системи держави. Держава не може не виконувати рішення, спираючись на недостатність бюджетних коштів або інших ресурсів (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), § 35; Amat-G Ltd and . Mebaghishvili v. Georgia (Амат-Г Лімітед і Мебагішвілі проти Грузії), § 47; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (по. 1)[ВП], § 199).

Стаття 6 § 1 Конвенції гарантує виконання остаточних, обов`язкових судових рішень (на відміну від виконання рішень, що можуть оскаржуватись у судах вищої інстанції) (Ouzounis and Others V. Greece, (Узуніс проти Греції), § 21).

Право на виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права Ради Європи» (Hornsby V. Greece (Горнсбі проти Греції), § 40; Scordino v. Italy (Скордіно проти Італії) (по. 1) [ВП], § 196). У іншому випадку, положення статті 6 § 1 будуть позбавлені ефекту корисної дії (Burdov v. Russia (Бурдов проти Росії), §§ 34 і 37).

У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (Matheus v. France (Матецс проти Франції), § 58; Sabin Popescu v. Romania (Sabin Popescu проти Франції), §§ 68-76), і рішення не може не виконуватись, бути позбавлено юридичної сили, або незаконно відкладено (Immobiliare Saffi v. Italy (Іммобільяре Саффі проти Італії) [ВП], § 74).

Невиконання судового рішення протягом тривалого часу порушує основні засади виконавчого провадження - обов`язковості виконання рішень, розумності строків виконавчого провадження. Хоча закон і не містить поняття «розумності строків», проте зволікання у вчиненні виконавчих дій не свідчить про дотримання зазначеного вище принципу.

Суд не приймає до уваги посилання державного виконавця як на підставу тривалого невиконання рішення суду те, що скаржник не виконував її вимоги, зокрема щодо забезпечення понятими, не надавав їй власних пропозицій щодо порядку здійснення виконавчий дій, оскільки вказані обставини жодним чином не виправдовують тривале (2 роки) невиконання рішення суду.

Відтак, подана ОСОБА_1 скарга є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п. 7 Постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» № 14 від 26 грудня 2003 р., у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд зобов`язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Що стосується понесених скаржником витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 400,00 грн., суд зазначає таке.

За змістом ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Оскільки виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, судові витрати, пов`язані з розглядом скарги на дії (бездіяльність) органу державної виконавчої служби, підлягають розподілу відповідно до вимог процесуального закону.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надано: договір № 02-29/06-26 від 29.06.2026 року про надання професійної правничої допомоги (а.с. 33-36), калькуляційний рахунок на суму 3 400,00 грн. (а.с. 37), квитанцію АТ «А-БАНК» від 29.06.2026 року на суму 3 400,00 грн. (а.с. 38), акт приймання-передачі наданих послуг з правничої допомоги від 03.07.2026 року на суму 3 400,00 грн. (а.с. 39).

Таким чином ОСОБА_1 доведено, що він поніс витрати на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 3 400,00 грн.

Інші учасники справи не скористалися правом на подання заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, передбаченим ч. 4 ст. 137 ЦПК України, у зв`язку з чим підстав для їх зменшення суд не вбачає.

У відповідності до ст.ст. 141, 452 ЦПК України, судові витрати понесені скаржником підлягають стягненню з органу державної виконавчої служби.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258-260, 353, 450, 447, 452 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Скаргу ОСОБА_1 , на бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білан Юлії Станіславівни, заінтересована особа (боржник): ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білан Юлії Станіславівни щодо невиконання в примусовому порядку рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року у цивільній справі № 753/18091/19.

Зобов`язати головного державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Білан Юлію Станіславівну, в провадженні якої знаходиться виконавче провадження № 73766905, відкрите на підставі виконавчого листа № 753/18091/19, виданого 12 грудня 2023 року Дарницьким районним судом м. Києва, про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 , - невідкладно, належним чином та в повному обсязі виконати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 03 лютого 2022 року у цивільній справі № 753/18091/19.

Стягнути з Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 34968768, адреса місцезнаходження: вул.Геннадія Афанасьєва, 16, м. Київ, 02099) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 400 (три тисячі чотириста) гривень 00 копійок.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту ухвали.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили, якщо її не скасовано, у разі повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження, закриття апеляційного провадження або відмови у задоволенні апеляційної скарги.

Повний текст ухвали складено 21.09.2026 року.

Суддя: Л.М. Осіпенко