Рішення № 139984688, 23.09.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

23 вересня 2026 року №520/6056/26

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді - Лариси Мар`єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

1) визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незвільненні з військової служби ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до поданого ним рапорту;

2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно з абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з військової служби на підставі поданого ним рапорту;

3) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 моральну шкоду у розмірі 50000 гривень (п`ятдесят тисяч гривень);

4) стягнути з Військової частини НОМЕР_1 витрати на правничу допомогу 23125 гривень та у разі задоволення позовної заяви 8000 гривень витрат на виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . З огляду на те, що у позивача наявна необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, а саме над рідною матір`ю ОСОБА_3 , яка є інвалідом ІІ групи, у лютому 2026 року він звернувся із рапортом та переліком відповідних документів до Військової частини НОМЕР_1 щодо його звільнення на підставі абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу". Водночас, 18.02.2026 Військовою частиною НОМЕР_1 було відмовлено у задоволенні рапорту позивача про звільнення, посилаючись на те, що у недієздатної особи присутній член сім`ї першого ступеню спорідненості брат позивача ОСОБА_4 , тому підстави для звільнення відсутні. Не погоджуючись із вищезазначеною відмовою у звільненні, позивач був вимушений звернутися до суду задля захисту своїх прав та законних інтересів.

Представник відповідача надіслав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що у спірних правовідносинах діяв відповідно до норм чинного законодавства. Також надав до суду витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2026 №169, згідно до якого, солдата ОСОБА_2 з 18.06.2026 виключено зі списків особового складу та усіх видів забезпечення, звільнено у запас ЗСУ за станом здоров`я.

Представник позивача надіслав суд відповідь на відзив, в якій не погодився з доводами представника відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, зазначаючи про їх нерелевантність та безпідставність, просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач - ОСОБА_2 , з 07.03.2025 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_2 , виданого 05.03.2025 року ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про народження, виданого 11.12.1982 року Червонозаводським відділом реєстрації актів цивільного стану м.Харків, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином ОСОБА_3 .

Відповідно до Витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №28/25/1604/Р від 04.12.2025 року ОСОБА_3 з 07.11.2025 року встановлено ІІ групу інвалідності безстроково.

Позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_3 в АДРЕСА_1 із заявою про те, що він має право на звільнення з військової служби та бажає звільнитися з військової служби у запас відповідно до підпункту 12 (через сімейні обставини або інші поважні причини) пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а саме у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи II групи, мамою - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , яка є інвалідом ІІ групи.

11 лютого 2026 року ІНФОРМАЦІЯ_5 складено акт перевірки сімейного стану військовослужбовця №28, відповідно до висновків якого ОСОБА_3 є інвалідом II групи та згідно з висновком ЛКК КНП "Міська поліклініка №17 Харківської міської ради" потребує постійного стороннього догляду, нездатна до самообслуговування та підтверджено необхідність здійснення щодо неї постійного стороннього догляду.

13 лютого 2026 року позивач подав рапорт про звільнення з військової служби на ім`я начальника групи з`ясування причин та умов вчинення правопорушень військової частини НОМЕР_3 для клопотання перед вищим командуванням.

18 лютого 2026 року надійшла відповідь на рапорт солдата ОСОБА_2 від т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 , в якій повідомлено про неможливість звільнення останнього з військової служби під час дії воєнного стану, з огляду на те, що у матері ОСОБА_2 є ще один її рідний син - ОСОБА_4 , який може доглядати ще й за матір`ю. Проте, ОСОБА_4 , як зазначається в самій відповіді на рапорт, вже доглядає за батьком, який є інвалідом.

Вважаючи, що відповідач безпідставно відмовив йому у звільненні з військової служби відповідно до абзацу 3 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", позивач звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" 25.03.1992 №2232-XII (далі по тексту Закон України №2232-XII).

Згідно із частиною першою статті 2 Закону України №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

На підставі частини другої цієї статті проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

За змістом частини четвертої вказаної статті порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями частини першої статті 3 Закону України №2232-XII визначено, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який діє до тепер.

Указом Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд встановив те, що розглянувши рапорт позивача про звільнення та додані документи, відповідач виходив з того, що у матері позивача є ще один її рідний син - ОСОБА_4 , який може доглядати за матір`ю. Проте, вказаний брат - ОСОБА_4 , доглядає за батьком, який є інвалідом.

Надаючи відповідь на питання, чи були у позивача передбачені Законом України №2232-XII підстави для звільнення його з військової служби й відповідно у відповідача підстави для фактичної відмови щодо такого звільнення, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

На підставі пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі по тексту - Положення №1153/2008), військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

За змістом підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах (під час дії воєнного стану) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Таким чином, з моменту 24.02.2022 (Укази Президента України № 64/2022 та №69/2022) військовослужбовці звільненню не підлягають, крім випадків, визначених статтею 26 Закону України №2232-XII.

Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України №2232-XII, військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність таких умов:

- наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;

- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;

- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто, інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд особи з інвалідністю І чи ІІ групи, відсутні), або інші члени сім`ї особи з інвалідністю І чи ІІ групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Як вже було встановлено судом, матір позивача має ще одного члена сім`ї першого ступеню спорідненості, окрім позивача.

Так, рідний брат позивача - ОСОБА_4 (син матері), здійснює догляд та утримання за батьком позивача ОСОБА_5 , який є також особою з інвалідністю.

Позивач у позовній заяві наполягає на тому, що його брат не може фізично здійснювати належний догляд та утримання за обома батьками, оскільки останні перебувають у розлучені та живуть у різних домівках, відстань від яких становить більш ніж 55 км, а тому у позивача наявне право на звільнення з військової служби з метою догляду за матір`ю.

Суд з цього приводу зазначає наступне.

Так, відповідно до пункту 26 додатку 19 Інструкції, обов`язковою умовою для звільнення з військової служби є обов`язкове подання одного із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно наданого обстеження сімейного стану військовослужбовця від 11.02.2026 №28, який проведений та складений членами комісії від ІНФОРМАЦІЯ_6 встановлено наступне.

Родинні зв`язки особи, за якою здійснюється догляд (утримання) першого ступеню споріднення:

Батько - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 , який згідно довідки Індустріальної МСЕК серії 12 ААГ №954501 від 07.06.2024 являється особою з інвалідністю І групи, а згідно висновку ЛКК КНП "Міська поліклініка №18 Харківської міської ради" №3237 від 15.07.2024 потребує отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , звільнений з військової служби у запас за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" 20.01.2025 та здійснює догляд за батьком - ОСОБА_5 .

ОСОБА_4 з наявних у справі медичних документів, не являється особою з інвалідністю та відповідно не потребує здійснення щодо нього стороннього догляду.

Мати - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно із витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 04.12.2025 №28/25/1604/В - є інвалідом ІІ групи та згідно висновку ЛЛК КНП "Міська поліклініка №17 Харківської міської ради" від 09.01.2026 №51, за станом здоров`я потребує стороннього догляду так як не самообслуговування.

Частиною 1 статтею 202 Сімейного кодексу України, передбачено, що повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Непрацездатність включає: інвалідність І, ІІ або III групи; пенсійний вік; стан здоров`я, що не дозволяє працювати.

Частиною 1 статтею 204 Сімейного кодексу України, зазначає що дочка, син можуть бути звільнені судом від обов`язку утримувати матір, батька та обов`язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилялися від виконання своїх батьківських обов`язків.

Діти можуть звільнятися від догляду за батьками у разі: батьки свого часу ухилялися від виконання батьківських обов`язків; батьки були позбавлені батьківських прав; батьки зловживали алкоголем, наркотиками; батьки жорстоко поводилися з дитиною; існують інші докази тяжкого порушення ними обов`язків.

У такому разі суд може повністю або частково звільнити дітей від зобов`язань.

Так, суд зазначає, що доказів того, що брат позивача - ОСОБА_4 , який відповідно до Сімейного кодексу України є родичем І ступеню спорідненості та зобов`язаний здійснювати догляд за своїми батьками, потребує стороннього догляду, не надано.

Чинне законодавство не містить норму, яка б вказувала, що дієздатний син не може здійснювати догляд тільки за одним із своїх батьків, а тому, позивач, не надав до рапорту про звільнення з військової служби доказів відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду.

Крім того, позивачем до рапорту про звільнення не надано доказів, які б підтверджували окреме місцепроживання батьків, що зумовило б неможливість здійснення догляду одним членом сім`ї одночасно.

Судом під час судового розгляду встановлено, що згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2026 №169, солдата ОСОБА_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 11 червня 2026 року №35/РС з військової служби у запас Збройних Сил України, відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" за підпунктом "б" (за станом здоров`я - за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати службу), на підставі витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №31/26/1287/В від 09 червня 2026 року), з 18.06.2026 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та усіх видів забезпечення.

Тобто, на момент прийняття судового рішення по справі, правовідносини між позивачем та військовою частиною НОМЕР_1 припинені.

Суд зазначає, що відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З аналізу викладеного суд зазначає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 КАС України.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду.

Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб факт порушення був обґрунтованим. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Враховуючи вищезазначене, судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи і інтереси фізичних або права і інтереси юридичних осіб.

Таким чином, зважаючи, що права позивача щодо звільнення вже фактично реалізовані наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.06.2026 №169, мета припинення позивачем військової служби досягнута, а наказ про звільнення з військової служби не може містити дві підстави для звільнення, суд приходить до висновку, що на час розгляду даної адміністративної справи спір між сторонами вичерпаний, у зв`язку з чим відмовляє позивачу у задоволенні позову.

Стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 50000 грн, суд зазначає наступне.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Стаття 1167 Цивільного кодексу України зазначає, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зав`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

При обґрунтуванні факту спричинення та розміру моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Виходячи з зазначеного, суд дійшов висновку щодо необхідності обґрунтування позивачем наявності причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями відповідача, відповідно до яких заподіяно шкоду. Тобто, позивач повинен довести факт завдання йому моральної шкоди, надати належні докази того, що дії (бездіяльність) відповідача призвели до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагало від позивача додаткових зусиль для організації його життя.

Необхідно зазначити, що позивачем не надано доказів заподіяння йому душевних страждань протиправною бездіяльністю (діями) відповідачів у справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру саме внаслідок моральних чи фізичних страждань.

Позивачем не роз`яснено, які додаткові зусилля для організації його життя докладалися ним у зв`язку з діями (бездіяльністю) відповідача, не надано доказів на підтвердження цього. Не доведено позивачем факт його перебування у постійному стані стресу, не вказано, які нормальні життєві зв`язки ним було втрачено через дії (бездіяльність) відповідача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.01.2023 року по справі №454/287/22.

Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування відповідачами моральної шкоди позивачеві.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а за змістом ст. 90 цього Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, суд відмовляє у стягненні витрат на правничу допомогу у розмірі 23125 гривень та витрат на виконання судового рішення у розмірі 8000 гривень.

Витрати зі сплати судового збору підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 23 вересня 2026 року.

Суддя Лариса МАР`ЄНКО