Ухвала суду № 139983988, 21.09.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

21 вересня 2026 рокум. ПолтаваСправа №440/11797/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Кукоби О.О., розглянув заяву представника позивача, адвоката Карпенко Юлії Олегівни про поновлення строку звернення до суду з позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Полтавського окружного адміністративного суду 01.09.2026 звернулась адвокат Карпенко Юлія Олегівна з позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, у якому позивач просив:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячної надбавки за вислугу років, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії) з 29.01.2020 по 04.07.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, компенсації за невідбуті відпустки за 2020-2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з додатками 1,14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячної надбавки за вислугу років, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії) з 29.01.2020 по 04.07.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, компенсації за невідбуті відпустки за 2020-2025 роки, одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2022, та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 на день звільнення з військової служби компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпустки за 2020-2025 роки;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, з 2020 по 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно протягом служби, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07.09.2026 позовну заяву в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно залишено без руху з огляду на її невідповідність вимогам частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України. Для усунення недоліків позовної заяви позивачу надано строк упродовж десяти днів з дня вручення копії ухвали.

Мотивуючи таку ухвалу суд зазначив, що за висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, грошова компенсація за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця.

Враховуючи визначену правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно, спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п`ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою. Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 23.06.2022 у справі №540/2001/21 та від 27.02.2023 у справі №560/8394/21.

З огляду на повідомлені представником позивача у позовній заяві обставини ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 НГУ 04.07.2025, на дату звільнення грошова компенсація за неотримане речове майно позивачу не сплачена.

Лише у червні 2026 року представник позивача звернулась до відповідача із заявою про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідь на яку отримала 22.06.2026, про що безпосередньо зазначено у поданій до суду позовній заяві.

Позовну заяву подано до суду 01.09.2026, що є підставою для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом у відповідній частині позовних вимог.

15.09.2026 до суду надійшла заява представника позивача про поновлення строку звернення до суду з цим позовом в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Мотивуючи подану заяву представник позивача зазначила, що позивач звільнений з військової служби з огляду на засудження Автозаводським районним судом м. Кременчука за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

З цих підстав представник позивача зауважила, що процедура припинення військової служби позивача не була пов`язана з поданням ним рапорту про звільнення, в якому він міг би завчасно порушити перед відповідачем питання щодо проведення повного остаточного розрахунку, у тому числі щодо виплати грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно, а тому до моменту отримання відповіді на адвокатський запит позивач не мав повної інформації, необхідної для встановлення фактичного стану розрахунків та визначення порушення свого права на грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Оцінюючи повідомлені представником позивача обставини, суд виходить з таких міркувань.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2021 (справа №240/12017/19, постановлена у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду) касаційний суд сформував правовий висновок, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду. У той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отож право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

З урахуванням наведеного суд зауважує, що покликання представника позивача на особливий порядок звільнення ОСОБА_1 з військової служби само по собі не свідчать про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом.

При цьому суд виходить з того, що матеріали справи не містять доказів неможливості своєчасного звернення ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з рапортом про виплату грошової компенсації, тоді як тривале не звернення з таким рапортом свідчить про бездіяльність позивача щодо захисту свого права.

Суд відхиляє посилання представника позивача на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, оскільки предмет спору у згаданій справі стосувався перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, а предметом аналізу суду касаційної інстанції були питання застосування приписів статті 233 КЗпП України, що не поширюються на правовідносини з нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно.

Звернення представника позивача у червні 2026 року з адвокатським запитом до Військової частини НОМЕР_1 та отримання відповіді від 17.06.2026 на такий запит не змінює момент, з якого позивач мав би довідатись про порушення своїх прав, а лише свідчить про час, коли позивач почав вчиняти активні дії задля захисту порушеного права.

Будь-яких інших доводів щодо наявності поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом заява представника позивача не містить.

Представник позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом не навів посилань на дійсно непереборні обставини, що перешкоджали б позивачу своєчасно звернутись до суду з позовом про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Зокрема, матеріали позову не містять доказів відбування позивачем кримінального покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України, що своєю чергою унеможливило б своєчасне звернення за правничою допомогою та/або до суду.

Згідно з частиною першою статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд наголошує, що поважними визнаються лише обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Натомість у цій справі позивач не вказав, які саме об`єктивні, поважні (непереборні) причини унеможливили звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк.

Позивач не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати його процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від його волевиявлення. Натомість пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації процесуальних прав і небажання їх реалізувати в повній мірі в цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, не є абсолютним; воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг.

Зокрема, ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18.11.2010 у справі "Мушта проти України" нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не повинні перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

За відсутності у матеріалах позову належних доказів, що свідчили б про наявність об`єктивних, непереборних обставин неможливості своєчасного звернення до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що строк звернення з цим позовом позивачем пропущений без наявності на те поважних причин.

А тому у задоволенні заяви представника позивача про поновлення цього строку належить відмовити.

У силу частини другої статті 123 КАС України, якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Відповідно до пункту 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

За таких обставин, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно належить повернути ініціатору звернення.

Керуючись статтями 118, 122, 123, 169, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

Визнати причини пропуску позивачем строку звернення до суду, повідомлені у заяві від 15.09.2026, - неповажними.

У задоволенні заяви представника позивача, адвоката Карпенко Юлії Олегівни про поновлення ОСОБА_1 строку звернення до суду в частині позовних вимог про нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно - відмовити.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії в частині позовних вимог щодо нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно - повернути позивачу.

Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому ухвалу суду не вручено у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Олександр КУКОБА