Ухвала суду № 139983219, 22.09.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 380/13361/26

УХВАЛА

З ПИТАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПОЗОВУ

22 вересня 2026 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника позивача від 02 вересня 2026 року про забезпечення позову у справі № 380/13361/26 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Управління державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому із урахуванням позовної заяви, поданої на виконання вимог ухвали судді про залишення позовної заяви без руху, просить:

- визнати протиправною і скасувати постанову Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 червня 2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 112088.

Ухвалою судді від 27 липня 2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін; залучено Управління державного нагляду (контролю) у Волинській області Державної служби України з безпеки на транспорті до участі в справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

03 вересня 2026 року від представника позивача через канцелярію суду (вх. № 78156 від 03 вересня 2026 року) надійшла заява від 02 вересня 2026 року про забезпечення позову.

Указана заява мотивована тим, що оскаржувану постанову позивач вважає протиправною, оскільки вона винесена щодо особи, в діях якої не має складу відповідного правопорушення, визначеного законом України «Про автомобільний транспорт», зокрема щодо особи, яка не була перевізником у відносинах транспортування товару 21 квітня 2026 року, та є лише як фізична особа власником транспортного засобу без причепа, який також використовувався в цьому перевезенні і є у власності третьої особи.

Представник позивача вказує, що відповідач не обмежується правом подання виконавчого документу до виконання, що зумовить здійснення виконавчих дій зі стягнення суми штрафу та додаткових витрат на такі виконавчі дії. У разі підтвердження протиправності спірної постанови повернення стягнених коштів у сумі 17000,00 грн за штрафом буде утрудненим та зумовить наявність додаткового збитку фізичної особи-підприємця, зокрема через тривалість вилучення коштів з обороту підприємства, що передбачає додаткові витрати на сплату відсотків за користування коштами, а також штрафні санкції, пов`язані з несвоєчасним виконанням грошових договірних та інших зобов`язань, додатковими витратами з повернення коштів за примусове виконання постанови. Зважаючи на це, негативні наслідки від невжиття заходу забезпечення позову, а саме можлива сума понесених збитків від сплаченого штрафу і додаткових витрат виконавця та збитків від вилучення впродовж певного періоду коштів з обороту є значними і непропорційними сумі штрафу за спірною постановою.

З огляду на вказане просить суд забезпечити позов шляхом зупинення дії постанови Управління державного нагляду контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 червня 2026 року про застосування адміністративно-господарського штрафу № ОПШ 112088 до набрання чинності рішенням суду.

Вирішуючи заяву представника позивача про забезпечення позову, суд ураховує таке.

Насамперед суд відзначає, що відповідно до вимог частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого є справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Забезпечення позову це надання заявнику тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Підстави та порядок вжиття заходів забезпечення позову врегульовано главою 10 розділу І КАС України.

Згідно з частинами першою-третьою статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.

Суд відзначає, що підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку з урахуванням конкретних доказів встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з частинами першою, другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частинами четвертою-шостою статті 154 КАС України передбачено, що залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм дає підстави дійти таких висновків.

Забезпечення позову полягає у вжитті заходів, за допомогою яких надалі гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову спрямований на захист прав та інтересів позивача від негативних наслідків рішення суб`єкта владних повноважень, яке оспорюється позивачем.

Слід зазначити, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб`єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте відповідно до статті 150 КАС зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

Сам собою факт прийняття відповідачем рішень, які стосуються прав та інтересів позивача та обмежують його діяльність, не може автоматично свідчити про те, що такі рішення є очевидно протиправними і невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання рішення суду, а факт порушення прав та інтересів позивача має доводитися у встановленому законом порядку.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 826/16509/18.

З огляду на викладене суд не встановив підстав для забезпечення позову з мотивів очевидної протиправності оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів позивача.

Водночас суд під час розгляду заяви про забезпечення позову у справах про оскарження постанов про накладення штрафу має оцінювати всі обставини у сукупності, зокрема враховувати суму штрафу, майновий стан позивача, чи було пред`явлено постанову про накладення штрафу до виконання, чи відкрито виконавче провадження тощо.

Також мають досліджуватися достатньо обґрунтовані припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду; чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Також суд має вказати, у чому будуть полягати дії, спрямовані на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

Отже, підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку з урахуванням конкретних доказів установити і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якої можливо запобігти.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, заявник повинен обґрунтувати причини такого звернення, у зв`язку із чим, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Тобто заявник повинен надати суду належні та допустимі докази наявності очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та неможливості захисту прав, свобод та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову.

Правова позиція щодо необхідності подання відповідних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову у якийсь спосіб може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, викладена також і в постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 640/19275/18.

Однак представник позивача не надав суду жодних доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів забезпечення позову, які він просить застосувати у поданій заяві, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Так, у матеріалах справи відсутні докази відкриття виконавчого провадження з виконання постанови Управління державного нагляду (контролю) у Львівській області Державної служби України з безпеки на транспорті від 17 червня 2026 року № ОПШ 112088 про застосування адміністративно-господарського штрафу до позивача у сумі 17000,00 грн та, як наслідок, звернення стягнення на майно чи кошти позивача або ж вчинення виконавцем інших заходів примусового характеру, передбачених Законом України «Про виконавче провадження», у рамках такого виконавчого провадження.

Водночас суд звертає увагу представника позивача на те, що відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника, однак лише у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів (частина третя статті 56 Закону України «Про виконавче провадження»).

За цих обставин решта коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату працівникам, сплачувати податки та збори тощо.

Представник позивача просить зупинити дію спірної постанови також і через те, що, на його думку, у разі підтвердження протиправності спірної постанови повернення стягнених коштів у сумі 17000,00 грн за штрафом буде утрудненим та зумовить наявність додаткового збитку фізичної особи-підприємця, зокрема через тривалість вилучення коштів з обороту.

У аспекті таких доводів суд зазначає, що представником позивача не надано суду жодних відомостей щодо поточних фінансових показників позивача, як фізичної особи-підприємця, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі, на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.

У контексті викладеного у суду відсутня можливість перевірити, чи володіє позивач фінансовими можливостями, з урахуванням суми штрафу, визначеного у спірній постанові, достатніми для нормального функціонування, провадження ним господарської діяльності, здійснення розрахунків з контрагентами та бюджетом. Отже, представником до заяви про забезпечення позову не надано доказів на підтвердження майнового стану позивача.

Крім того, суд вказує, що заявлений захід забезпечення позову у виді зупинення дії оскаржуваної постанови за своїм змістом збігається з позовною вимогою про визнання протиправною та скасування цієї ж постанови. Вжиття такого заходу до вирішення спору по суті фактично призвело б до передчасного вирішення позову, оскільки на час розгляду справи оскаржувана постанова була б позбавлена юридичної сили, чого позивач і прагне досягти за результатом розгляду справи. Мета забезпечення позову полягає у збереженні наявного становища сторін до ухвалення остаточного рішення, а не у наданні позивачу того результату, за яким він звернувся до суду.

Беручи до уваги викладене, суд зазначає, що представником позивача жодними належними та допустимими доказами не доведено необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням положень частини другої статті 150 КАС України, а тому суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви представника позивача від 02 вересня 2026 року про забезпечення позову належить відмовити.

Керуючись ст.ст. 150-154, 248, 256, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника позивача від 02 вересня 2026 року про забезпечення позову відмовити.

Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст. ст. 293-297 КАС України.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.

Повний текст ухвали складено 22 вересня 2026 року.

Суддя Клименко О.М.