Рішення № 139979958, 15.09.2026, Ладижинський міський суд Вінницької області

Справа № 135/1663/25

Провадження № 2/135/29/26

РІШЕННЯ

Іменем України

15.09.2026 Ладижинський міський суд Вінницької області в складі:

судді Корнієнка О.М.,

з участю секретаря судових засідань Кузьміних О.В.,

позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 , її представника ОСОБА_4 ,

представника органу опіки та піклування Соручан А.В.,

прокурора Білодіда П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Ладижин Вінницької області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Орган опіки та піклування Великодолинської селищної ради Одеської району Одеської області, про позбавлення батьківський прав та стягнення аліментів на утримання дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей. У позові зазначив, що до 21.12.2017 він перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , у якому в них народилися двоє дітей: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 21.12.2017 у справі №521/14889/27 шлюб між ними розірвано. Одразу ж після розірвання шлюбу, тобто у 2017 році відповідач покинула дітей, які з того часу проживають разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , і знаходяться на його утриманні. Відповідач неодноразово заявляла, що відмовиться від дітей, спонукала позивача вжити дії щодо позбавлення її батьківських прав та своєю нотаріально посвідченою заявою від 07.10.2024 надала згоду на позбавлення її батьківських прав, допомоги на утримання дітей не надає. Рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області від 19.02.2025 у справі №509/4310/24 йому було відмовлено у задоволенні позову про позбавлення відповідача батьківських прав, при цьому суд констатував факт, що після припинення шлюбних відносин матеріальним забезпеченням дітей, їх вихованням і розвитком займається лише він як батько, суд також ухвалив попередити відповідача про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни свого ставлення до виховання дітей і поклав на орган опіки та піклування обов`язок контролю за виконанням відповідачем своїх батьківських обов`язків стосовно дітей.

Відповідач свідомо проігнорувала зазначене рішення суду, так як не вжила жодних заходів щодо належного виконання батьківських обов`язків, не змінила свого ставлення до виховання дітей та як результат продовжила свою протиправну поведінку, яка безперервно триває з 2017 року, що суперечить інтересам дітей та свідчить про вину поведінку відповідача, яка полягає в ухиленні від виконання нею своїх батьківських обов`язків, та на переконання відповідача є підставою для позбавлення батьківських прав. Окрім того, відповідач веде асоціальний спосіб життя, так як в месенджерах «хизується» тим, що надає сексуальні послуги за грошову винагороду, про що публікує відео порнографічного характеру у соціальних мережах і супроводжує це відповідними коментарями, які свідчать про умисний характер її протиправних дій, спрямованих на невизначене коло осіб, в тому числі й дітей різного віку, які раптово можуть потрапити на такі відео у Інтернет-мережі. Вважає, що вказана поведінка відповідача має ознаки жорстокого поводження з дітьми.

Позивач зазначив, що відповідач самоусунулась від виконання своїх батьківських обов`язків та умисно ігнорує рішення суду від 19.02.2025. Тому звернувся із даним позовом та просив: позбавити ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ; стягнути з відповідача аліменти на дітей у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу).

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити. Позивач пояснив, що відповідач залишила його проживати з дітьми. Спочатку жила в м.Одесі, гуляла, потім поїхала в м. Харків. Вела себе неадекватно, скидала йому записи, де непристойно поводиться.

Також позивач пояснив, що із дітьми відповідач спілкується рідко, по телефону. Діти самі спілкуються з матір`ю, він не влазить в їхні розмови. Останнім часом в основному діти просять гроші на свої потреби. Відповідач відкрила їм картку, на яку скидає гроші. Негідна поведінка відповідачки була до винесення судом рішення ,яким її попередили. Після рішення вона не змінила свого способу життя. Він не знає як і де вона живе.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечили проти задоволення позовних вимог, просили у їх задоволенні відмовити.

Відповідач пояснила, що любить дітей, допомагає їм матеріально. Вона регулярно спілкується із дітьми по телефону, оскільки проживає в іншому місті. Відповідач заборонив їй бачитись з дітьми, коли вона приїздила в м. Одесу, не допускав до помешкання, де живуть діти. Вона відкрила банківські картки дітям, куди надсилає кошти. Таким чином вона бере участь в утриманні дітей. Вказала, що позивач просив її написати заяву про те, що вона згодна на позбавлення батьківських прав через те, що боявся, що його можуть мобілізувати.

Представник органу опіки та піклування ОСОБА_7 в судовому засіданні не заперечувала проти задоволення позовних вимог. Підтримала наданий органом опіки та піклування висновок про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав. Вказала, що орган опіки та піклування вважає, що позбавлення відповідача батьківських прав відповідатиме інтересам дітей.

Прокурор в судовому засіданні висловив позицію згідно якої заперечив проти задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав. Вважає, що саме по собі проживання батьків окремо та перебування дітей разом з одним із них не свідчить про ухилення другого з батьків від виконання своїх обов`язків та не може бути автоматичною підставою для позбавлення батьківських прав. В ході розгляду справи видно, що ОСОБА_3 , не усунулась від своїх дітей, продовжує підтримувати з ними зв`язок. Надає їх матеріальну допомомгу.

Заслухавши учасників справи, з`ясувавши думку дітей, дослідивши письмові докази, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню зважаючи на таке.

Судом встановлено, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Малиновського районного суду міста Одеси від 21.12.2017 у справі №521/14889/17 було розірвано.

Сторони є батьками дітей: доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживають з батьком ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19.02.2025 року по справі №509/4310/24 вбачається, що ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав стосовно дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . При цьому ОСОБА_3 було попереджено про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання дітей.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

За змістом ст.3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, суди у всіх діях щодо дітей повинні приділяти першочергову увагу якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхнім бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про контакт з дітьми, дитина та її батьки мають право встановлювати та підтримувати регулярні контакти один з одним. Такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 12 Закону України "Про охорону дитинства" виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 14 Закону України "Про охорону дитинства" діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно частинами 8, 9 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно з частинами першою - четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

У частинах першій, другій та четвертій статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини

У п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» вказано, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Тобто, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків та свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків.

Дана правова позиція також викладена у постановах Верховного суду від 21.08.2019 в справі №661/4038/17, від 21.08.2019 в справі №592/14785/18, від 06.05.2020 в справі № 753/2025/19.

При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (п.57,58).

У п.100 справи «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16.07.2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Не може також бути виправданим захід, що роз`єднує сімейні зв`язки, самим лише посиланням на ненадійний стан батьків, що може бути вирішено за допомогою менш радикальних засобів, такими як цільова матеріальна допомога та соціальна підтримка, а не шляхом розлучення сім`ї (як приклад, рішення у справі «Савіни проти України» від 18 грудня 2008 року).

Згідно вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).

Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_3 свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , і таке ухилення спричинено винною поведінкою відповідача.

Подані позивачем докази не є переконливими, безсумнівними та не можуть слугувати беззаперечною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав відносно своїх дітей.

Під час розгляду справи позивачем не доведено та судом не встановлено, що ОСОБА_3 систематично, злісно та свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Такі обставини не підтверджені жодними доказами.

По справі встановлено, що після припинення між сторонами шлюбних відносин діти залишились проживати з батьком, який належно здійснює їх матеріальне забезпечення, займається їх вихованням і розвитком. Дана обставина є безспірною та визнається сторонами.

Разом з тим, окреме проживання матері від дітей за відсутності факту свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов`язками, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що мати не бажає брати участь в їх утриманні та вихованні.

Єдиним письмовим доказом, наданим позивачем, є його переписка в месенджері із відповідачем, де відповідач використовує ненормативну лексику.

Разом з тим, дана переписка, яка не заперечувалась стороною відповідача, не містить дати, і крім того, жодним чином не доводить, що ОСОБА_3 вчинила будь яку з дій, визначених ч. 1 ст. 164 СК України, що є підставою для позбавлення батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав можливе лише за наявності чітких підстав, визначених статтею 164 СК України, і сама лише аморальна чи негідна поведінка, на що посилається сторона позивача у своїх поясненнях, не є автоматичною чи самостійною підставою для цього. При цьому, жодних доказів на підтвердження такої поведінки відповідачки позивачем не надано.

Щодо рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 19.02.2025 року по справі №509/4310/24, на яке посилається позивач, то у рішенні по справі № 509/4310/24 судом було дано оцінку доводам позивача та обставинам на які він посилався щодо вимог про позбавлення відповідачки батьківських прав станом на 19.02.2025, коли було винесено рішення. Крім того, суд констатував, що позивач не надав жодного доказу на підтвердження викладених ним обставин про необхідність позбавлення відповідачки батьківських прав. В зв`язку з чим в задоволенні позову було відмовлено.

Твердження позивача про те, що після винесення судом рішення відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх батьківських обов`язків, не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.

Більше того, зі змісту листування з мобільного телефону відповідачки ОСОБА_3 з дітьми, чого не заперечує сторона позивача видно, що вона дійсно спілкується зі своїми дітьми та цікавиться їхніми потребами.

Судом було досліджено виписку про рух коштів по картці від 04.05.2026 року, відкритої на ім`я ОСОБА_3 , для користування яким Банком емітовано електронний платіжний засіб (дитяча картка), тримачем якого є ОСОБА_6 . Згідно даної виписки видно, що на дитячу картку з 05.10.2025 по 02.05.2026 неодноразово надходили грошові кошти від ОСОБА_3 . Загалом за вказаний період було перераховано 13594,99 грн.

Судом було також досліджено виписку про рух коштів по картці від 04.05.2026 року, відкритої на ім`я ОСОБА_3 , для користування яким Банком емітовано електронний платіжний засіб (дитяча картка), тримачем якого є ОСОБА_5 . Згідно даної виписки видно, що на дитячу картку з 06.06.2025 по 28.04.2026 неодноразово надходили грошові кошти від ОСОБА_3 . Загалом за вказаний період було перераховано 30791 грн.

Крім того, судом з`ясовано думку дітей з приводу спору про позбавлення батьківських прав.

Неповнолітня ОСОБА_5 в судовому засіданні вказала, що вона не проти, щоб матір позбавили батьківських прав, бо вона якось може їх забрати, а вона хоче проживати разом з братом і батьком. Вона любить маму, спілкується з нею по телефону. Вказала, що колись мама хотіла забрати брата, через що посварилась з нею.

Неповнолітній ОСОБА_6 в судовому засіданні зазначив, що не проти, щоб матір позбавили батьківських прав, бо весь останній час проживав з батьком і не хоче нікуди їхати щоб жити з матір`ю. З мамою спілкується по телефону. Вона 1-2 рази приїздила до них, коли вони разом проводили час.

Вказані докази, а також пояснення дітей спростовують твердження позивача про те, що відповідач не змінила свого ставлення до виховання дітей та не приділяє уваги дітям. Встановлено, що ОСОБА_3 надає кошти дітям для їхніх витрат, спілкується з ними по телефону, що підтвердили самі діти, та про що зазначив позивач.

При цьому, суд враховує, що озвучена в судовому засіданні думка дітей по суті спору не може бути єдиною підставою, яка враховується під час вирішення питання про позбавлення батьківських прав. Оскільки така думка може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким діти через свій вік неспроможні надавати об`єктивну оцінку. Тому така думка дітей на переконання суду не відповідає інтересах самих дітей.

Вказана позиція є усталеною в судовій практиці, зокрема, викладена в постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18.

Крім того, при з`ясуванні думки дітей, вони однозначно вказували, що хочуть проживати з батьком, і не хочуть змінювати місце проживання, переїздити до матері. Хоча по даній справі визначення місця проживання дітей не є предметом розгляду. Що додатково свідчить про можливість помилкового тлумачення дітьми предмету спору між їхніми батьками.

Покази свідка ОСОБА_8 , яка суду показала, що відповідачка є її донькою, з якою не спілкувалась з 2023 року, онуки проживають з батьком, який за ними піклується, вони приїздять до неї часто, знає, що діти люблять маму і тата, вважає, що дочка не має права виховувати дітей, бо вона залишила дітей з батьком і поїхала від них, жодним чином не підтверджують те, що мати дітей їх не утримує та не виховує. Суб`єктивне твердження свідка про те, що дітям краще проживати з батьком, жодним чином не суперечить інтересам дітей, які на даний час проживають з батьком.

Щодо висновку органу опіки та піклування Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав, суд виходить з такого.

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку.

Суд оцінивши висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідачки батьківських прав відносно дітей, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, вважає висновок недостатньо обґрунтованим, наданим без проведення ретельної перевірки, без самостійного з`ясування органом опіки та піклування особистості матері, ставлення останньої до дітей, таким, що не містить обґрунтування наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками.

На переконання суду поданий органом опіки та піклування висновок про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідає інтересам дітей, та врахування його судом призведе до безпідставного розлучення дітей з матір`ю. Відтак, суд не погоджується з висновком органу опіки та піклування, поданим у даній справі.

Саме по собі окреме проживання відповідачки від дітей, за відсутності доказів її винної поведінки, яка б свідчила про ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків, не є підставою для позбавлення батьківських прав.

Суд враховує також і позицію прокурора, який вважає, що за наявних у справі обставин застосування крайнього заходу позбавлення матері батьківських прав є невиправданим.

Враховуючи викладене, оскільки позивач не довів у чому саме полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення батьківських прав їх матері, не довів навмисного ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків, не надав суду достатніх та належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог та обставин на які він посилався як на підставу позбавлення батьківських прав, суд дійшов висновку про відсутність підстав, передбачених частиною першою статті 164 СК України, для позбавлення відповідачки батьківських прав.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідачки аліментів на утримання дітей, суд зазначає таке.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до вимог статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 Сімейного кодексу України визначено способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину. Способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

При цьому розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. (Частини 1, 2 ст. 183 СК України).

Статтею 191 Сімейного кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Як було встановлено судом, діти ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , проживають разом з батьком ОСОБА_1 та перебувають на його утриманні.

Вирішуючи питання про необхідність стягнення аліментів та визначаючих розмір суд, відповідно до ст. 182 СК України, враховує наявні дані про стан здоров`я та матеріальне становище дітей, стан здоров`я, матеріальне та сімейне становище платника аліментів, і приходить до висновку, що відповідачка ОСОБА_3 зобов`язана утримувати власних дітей і спроможна сплачувати аліменти на них в розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для кожної дитини відповідного віку. Відтак позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Заперечення відповідачки проти позову в частині стягнення аліментів із посиланням на те, що вона надсилає дітям кошти, суд вважає безпідставним. Добровільне надання коштів може свідчити про належне виконання відповідачкою батьківських обов`язків, однак не може підміняти встановлений законом обов`язок зі сплати аліментів у розмірі, визначеному судом. Такі платежі мають добровільний характер, не є системними гарантіями утримання дітей та не впливають на визначення належного способу стягнення аліментів.

Згідно з ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання позовної заяви в частині позовної вимоги про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дітей.

При зверненні до суду з даним позовом ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 1211,20 грн. за вимогу про позбавлення батьківських прав.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог у частині позбавлення відповідачки батьківських прав стосовно дітей, судовий збір, сплачений позивачем за пред`явлення вказаної позовної вимоги покладається на позивача.

Судовий збір у розмірі 1211,20 грн за подання позовної заяви в частині позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання дітей підлягає стягненню з відповідачки на користь держави.

Керуючись Конвенцією про права дитини від 20.11.1989, ст. 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 7, 150 151, 153, 157-159, 164, 166, 180-183, 191 Сімейного кодексу України, постановою Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст. 12, 13, 76-82, 258-259, 263-264, 268, 430 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) аліменти на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на дітей: ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у розмірі 1/3 частини всіх видів її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину, починаючи з 12.11.2025, щомісячно і до досягнення старшою дитиною повноліття.

У задоволенні позову в частині позбавлення батьківських прав - відмовити.

Рішення в частині стягнення аліментів відповідно до ст. 430 ЦПК України допустити до негайного виконання в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави 1 211 грн 20 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення до Вінницького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 23.09.2026.

Суддя