Рішення № 139979084, 21.09.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" вересня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/887/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Заступника керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (Рівненська область, м. Рівне, вул. Соборна, 227Д, код ЄДРПОУ 38326057) в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації (33028, м. Рівне, майдан просвіти, 1, код ЄДРПОУ 13986712)

до відповідача 1: Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (33028, м. Рівне, вул. Героїв поліції, буд.26, код ЄДРПОУ 44938794)

відповідача 2: Рівненської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (35374, Рівненська обл., Рівненський район, с. Козлин, код ЄДРПОУ 25675992)

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне (33001, м. Рівне, вул. Олега Дудея, 8, код ЄДРПОУ 08005801)

про усунення перешкод власнику у користуванні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору, зобов`язання звільнити земельну ділянку

В судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Ганов О.О.;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

від прокуратури: Кріпак С.А..

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону в інтересах держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, Рівненської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України в якому просить:

- усунути перешкоди власнику - Рівненській обласній державній (військовій) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом визнання недійсним договору від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладеного між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (на цей час - Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства);

- зобов`язати Рівненську гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України звільнити мисливські угіддя загальною площею 30080,7 га, які розташовані на території Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області (військове містечко № 50).

Даний позов обгрунтовує наступним. Рівненською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону під час виконання повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», встановлено порушення інтересів держави під час розпорядження та використання земель оборони при наданні Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України громадської організації «Товариство військових мисливців та рибалок Західного регіону України» у користування мисливських угідь за рахунок земель оборони.

Прокурор зазначає, що пунктом 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь`надано у користування Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (ТВМР ЗРУ) мисливські угіддя площею 30050 га, на території земель військової частини НОМЕР_1 , терміном на 25 років та ч. 5 вказаного рішення уповноважено Рівненську гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України в установленому законом порядку укласти договір про умови ведення мисливського господарства з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

У подальшому на підставі вказаного рішення між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (на цей час - Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, далі по тексту - Управління) 01.03.2012 укладено договір про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір).

Проте, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/23965/16 визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь» в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

Зокрема, суд вказав про наявність порушення встановленого законом порядку передачі земельних ділянок, оскільки спірні земельні ділянки відноситься до земель оборони та на них поширюється особливий режим використання земель у відповідності до статті 115 Земельного кодексу України та дійшов висновку, що рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 щодо надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, площею 30050 га, суперечить положенням чинного законодавства України, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь» в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України є обґрунтованими.

Законність вказаного рішення суду підтверджено постановами Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 та Верховного Суду від 25.02.2025.

З огляду на вказане прокурор стверджує, що на даний час відсутня правова підстава для подальшої дії договору від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладеного на підставі скасованого пункту 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь».

У той же час, відповідно до інформації Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.10.2025 № 06-1030 та від 30.03.2026 № 06-361 договір від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладений між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Управлінням є діючим.

Листами від 23.10.2025 № 06-1030 та від 30.03.2026 № 06-361 Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, повідомлено про те, що Договір від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладений між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Управлінням є діючим, а відтак дотепер останні виконують умови договору, зокрема в частині ведення мисливського господарства з дотриманням вимог ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

Прокурор вважає, з урахуванням того, що до складу мисливських угідь увійшла земельна ділянка НОМЕР_2 загальновійськового полігону (військове містечко № НОМЕР_3 ) площею 30080,7000 га, договір про умови ведення мисливського господарства підлягає визнанню недійсним, а мисливські польові угіддя, розташовані на території Малолюбашанської сільської ради в Рівненському районі - звільненню.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 16.07.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на "10" серпня 2026 року. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Квартирно-експлуатаційний відділ м. Рівне (33001, м. Рівне, вул. Олега Дудея, 8, код ЄДРПОУ 08005801).

23.07.2026 року через систему Електронний суд представником третьої особи подано пояснення щодо позову в якому вимоги прокуратури підтримує в повній мірі.

31.07.2026 року через систему Електронний суд Відповідачем 1 подано відзив на позов, в якому проти позовних вимог заперечує, просить відмовити у задоволенні позову. При цьому посилається на те, що Законом України «Про мисливське господарство та полювання» та чинним Положенням про Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.11.2022 № 1012, Управління не наділене повноваженнями на укладання договорів про умови ведення мисливського господарства та на їх припинення.

04.08.2026 року через систему Електронний суд Заступником керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону подано відповідь на відзив, в якій позовні вимоги підтримує повністю.

Рівненська гарнізонна організація товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України відзиву на позов не подала, причин неподання суд не повідомила.

Ухвалою суду від 31.08.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 21 вересня 2026 року.

У судове засідання 21.08.2026 року не з`явились представники відповідачів та третьої особи, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема, в їх Електронні кабінети. Представниками відповідача 1 та третьої особи подані клопотання про розгляд справи за відсутності повноважних представників. Відповідач 2 причин неявки в судове засідання не повідомив.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Відтак, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідачів та третьої особи.

Під час розгляду справи по суті представники прокуратури та позивача позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з`ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.

Пунктом 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь» надано у користування Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (ТВМР ЗРУ) мисливські угіддя площею 30050 га, на території земель військової частини НОМЕР_1 , терміном на 25 років та ч. 5 вказаного рішення уповноважено Рівненську гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України в установленому законом порядку укласти договір про умови ведення мисливського господарства з Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства.

У подальшому на підставі вказаного рішення між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (на цей час - Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства, далі по тексту - Управління) 01.03.2012 укладено Типовий договір про умови ведення мисливського господарства (далі - Договір).

Проте, рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 у справі № 910/23965/16 визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь» в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

Зокрема, суд вказав про наявність порушення встановленого законом порядку передачі земельних ділянок, оскільки спірні земельні ділянки відноситься до земель оборони та на них поширюється особливий режим використання земель у відповідності до статті 115 Земельного кодексу України.

Статтею 65 Земельного кодексу України визначено, що землями промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом.

Відповідно до статті 77 Земельного кодексу України, землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно зі статті 1 Закону України «Про використання земель оборони», землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Нормами статті 10 Закону України «Про оборону України», Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство України здійснює управління переданим Міністерству оборони України військовим майном і майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління.

За змістом статті 1 Закону України «Про використання земель оборони» та статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та в комунальній власності.

Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено статтею 4 Закону України «Про використання земель оборони». У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статтею 20 Земельного України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, в тому числі для житлової забудови, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Враховуючи зазначені вище положення норм чинного законодавства України, Господарський суд міста Києва у справі № 910/23965/16 дійшов висновку, що спірні земельні ділянки належать до земель оборони в розумінні положень Закону України «Про використання земель оборони», Закону України «Про оборону України», Закону України «Про Збройні Сили України», уповноваженим державою органом управління якого є Міністерство оборони України.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства і користувачами мисливських угідь.

Згідно з приписами частини 1 статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

З наведених вище приписів законодавства вбачається, що питання з приводу надання права на користування земельною ділянкою земель оборони для потреб мисливського господарства підлягає погодженню виключно з Міністерством оборони України.

Згідно статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі в межах повноважень, та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України.

Відповідно до пункту 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються регулювання земельних відносин.

Відповідно до пункту 21 частини 1 статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», до компетенції обласної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Частиною 5 статті 20 Земельного кодексу України встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України «Про використання земель оборони».

Враховуючи викладене вище, Господарський суд міста Києва у справі № 910/23965/16 дійшов висновку, що рішення Рівненської обласної Ради 5 сесії 6 скликання № 268 від 22.04.2011 в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, площею 30050 га, прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки не було погодження такого надання з Міністерством оборони України.

Тобто вказане рішення органу місцевого самоврядування прийнято щодо земельної ділянки, до складу якої входять землі державної власності - землі оборони, а, відтак, Рівненська обласна рада розпорядилася земельною ділянкою за відсутності відповідної компетенції.

З огляду на вищевикладене та приймаючи до уваги наведені вище приписи, Господарський суд міста Києва у справі № 910/23965/16 дійшов висновку, що рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 щодо надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, площею 30050 га, суперечить положенням чинного законодавства України, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь» в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України визнав обґрунтованими.

Законність вказаного рішення суду підтверджено постановами Північного апеляційного господарського суду від 07.02.2024 та Верховного Суду від 25.02.2025.

Відповідно до п. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на вказане, на даний час відсутня правова підстава для подальшої дії Типового договору від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладеного на підставі скасованого пункту 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь».

У той же час, відповідно до інформації Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 23.10.2025 № 06-1030 та від 30.03.2026 № 06-361 Типовий договір від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладений між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Управлінням є діючим.

Таким чином, незважаючи на визнання незаконним та скасування пункту 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь» в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, порушення щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 5624687000:01:010:0002, 5624687000:01:014:0148, 5620484000:10:001:0001, 5620484800:04:001:0008, 5620482200:08:001:0004, 5620482200:08:001:0005 продовжують існувати, чим існує перешкода у користуванні та розпорядженні ними власником майна - Рівненською обласною державною (військовою) адміністрацією.

Відповідно до Державного акту земельна ділянка військового містечка № 50 виділена Міністерству оборони СРСР в особі Прикарпатського військового округу Збройних Сил СРСР на підставі розпорядження Ради Міністрів СРСР від 07.08.1947 № 10585рс та постанови Ради Міністрів УРСР від 28.08.1947 № 1493/047-с. У постанові від 28.08.1947 № 1493/047-с зазначено, що відповідно до розпорядження Ради Міністрів СРСР від 07.08.1947 № 10585рс відводиться під навчальну базу ІНФОРМАЦІЯ_1 30740 га землі в Олександрійському, Березнівському, Костопільському, Тучинському та Соснівському районах Рівненської області.

Надалі, у зв`язку з використанням жителями Олександрійського, Березнівського, Костопільського, Тучинського та Соснівського районів Рівненської області окремих частин вищевказаної земельної ділянки під садибами та сінокоси, земельну ділянку площею 30740 га зменшено до 30206,70 га, що підтверджується Державним актом на право користування землею від 09.12.1981 № 13.

У 2018 - 2019 роках КЕВ м. Рівне з метою уточнення фактичної площі військового містечка № 50 та визнання речових прав за Державою, проведено роботу з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). За наслідками проведеної роботи на 10 земельних ділянок військового містечка № НОМЕР_3 із загальною площею 30002,1932 га (окрім земельної ділянки площею 78,5068 га на яку процес виготовлення технічної документації та її реєстрації у державних реєстрах на даний час триває) на виконання вимог Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності за Державою в особі Рівненської обласної державної адміністрації та право постійного користування за КЕВ м. Рівне МО України.

Таким чином встановлено, що площа військового містечка № НОМЕР_3 фактично становить 30080,7000 га, з яких в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно речові права зареєстровано на площу 30002,1932 га..

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельні ділянки з кадастровими номерами 5623483900:04:036:0062, 5624687000:01:010:0002, 5624687000:01:014:0148, 5620483200:08:001:0001,

5620484000:10:001:0001, 5620484800:04:001:0008, 5620487600:04:001:0001,

5620482200:08:001:0004, 5620482200:08:001:0005, та 5624689800:01:004:0082 військового містечка № НОМЕР_3 , загальною площею 30002,1932 га, належить до земель державної форми власності, передані в користування Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Рівне, військової частини НОМЕР_1 та з визначеним цільовим призначенням: «Для розміщення та постійної діяльності Збройних Сил України», тобто являються землями оборони.

Відтак, згідно зі ст.ст. 77, 78, 84 ЗК України, ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України», ст. ст. 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони», вищевказані землі належать за формою власності - до державної власності, за цільовим призначенням - до земель оборони та перебувають на відповідному обліку в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Згідно з п. 1.1 Договору зазначеного вище Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства до 22.04.2036, зокрема мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 30,1 тис. га.

Відповідно до п. 2.1. договору Рівненська гарнізонна організація товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Пунктом п.2.2. договору визначені обов`язки Рівненської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, серед яких є обов`язки: використання мисливських угідь відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням, ведення на них мисливського господарства, забезпечення мисливського впорядкування угідь тощо.

Згідно зі ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь, зокрема, зобов`язані виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони і відтворення мисливських тварин, визначати пропускну спроможність мисливських угідь та забезпечувати їх упорядкування; здійснювати охорону державного мисливського фонду, створювати єгерську службу.

Слід зазначити, що відповідно до ст. 39 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» єгери та посадові особи користувачів мисливських угідь мають, зокрема, право перевіряти документи на право полювання та добування мисливських тварин в інших цілях, зупиняти транспортні (плавучі) засоби та проводити їх огляд та огляд речей, знарядь полювання, добутої продукції та інших предметів; проводити фотографування, звукозапис, кіно- та відеозйомку як додаткові заходи для запобігання та розкриття порушень правил полювання та інших вимог, установлених цим Законом.

Відповідно до інформації КЕВ м. Рівне від 11.02.2026 № 539/419 встановлено, що комісією - фахівцями КЕВ м. Рівне було проведено огляд технічного стану будівель та споруд і використання земельних ділянок, які входять до складу земель оборони військового містечка № НОМЕР_3 із загальною площею 30080,7000 га за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н., на території Малолюбашанської сільської ради (у тому числі підділянок військових містечок № НОМЕР_4 ) за цільовим призначенням, що перебувають на балансі КЕВ м. Рівне та знаходиться в експлуатації, утриманні, охороні та матеріальному збережені «Користувача» - військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з результатами проведеного обстеження комісією встановлено: межі земельної підділянки № 50/3, яка входить до складу військового містечка № НОМЕР_3 (кадастровий номер земельної ділянки 5624687000:01:014:0148), за адресою: Рівненська обл., Рівненський р-н., на території Олександрійської (Новоукраїнської) сільської ради відповідають кадастровому плану земельної ділянки та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

На вищевказаній земельній підділянці № 50/3 загальною площею 264,0384 га розміщене військове містечко № НОМЕР_5 за адресою: АДРЕСА_1 . Нерухоме майно даного містечка перебуває на кількісному обліку КЕВ м. Рівне, належить до госпрозрахункового фонду Міністерства оборони України, закріплене та знаходиться в експлуатації «Користувача» - Рівненська гарнізонна організація товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

За результатами проведеного обстеження підділянки № 50/3 загальною площею 264,0384 га, на якому розміщене військове містечко № НОМЕР_5 , комісією зафіксовано, що навколо природного озера наявні споруджені об`єкти, які належать до складу об`єктів відпочинку та дозвілля. До даних об`єктів від військового містечка № НОМЕР_5 підведена лінія електропостачання, встановлений шлагбаум та облаштовано приміщення для охорони.

З отриманої інформації на даній території здійснюється та надаються послуги відпочинку та риболовлі, влітку реалізація продовольчих товарів.

Взявши до уваги той факт, що на даний час діє Типовий договір від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, який укладений між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (на цей час - Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) необхідно вважати, що Рівненська гарнізонна організація товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України і надалі веде свою господарську діяльність в супереч рішенню Господарського суду міста Києва від 16.03.2023 року у справі № 910/23965/16, яким визнано незаконним та скасовано п. 1 рішення Рівненської обласної ради VI скликання (5 сесія) від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь».

Листами від 23.10.2025 № 06-1030 та від 30.03.2026 № 06-361 Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства повідомило про те, що Договір від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладений між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Управлінням є діючим, а відтак дотепер останні виконують умови договору, зокрема в частині ведення мисливського господарства з дотриманням вимог ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання».

Таким чином, з урахуванням того, що до складу мисливських угідь увійшла земельна ділянка НОМЕР_2 загальновійськового полігону (військове містечко № НОМЕР_3 ) площею 30080,7000 га, Типовий договір про умови ведення мисливського господарства підлягає визнанню недійсним, а мисливські польові угіддя, розташовані на території Малолюбашанської сільської ради в Рівненському районі - звільненню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 № 4-рп/2008 зауважив на необхідності неухильного додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Так, відповідно до ст. 1 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» мисливські угіддя - ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Тобто, мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, а також з визначеними щодо неї правами та порядком надання і користування такими правами, а відтак - мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки, на якій провадиться мисливське господарство.

Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 25.02.2025 за наслідками розгляду справи № 910/23965/16 про скасування рішення Рівненської обласної ради щодо надання у користування мисливських угідь Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

Отже, порядок та підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини та виходячи із суб`єктів розпорядження земельним фондом України.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).

Таким чином, у сфері земельних відносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Основного Закону України).

Засади правового порядку у сфері земельних відносин в Україні визначаються Земельним кодексом України. Згідно з ч. 2 ст. 3 ЗК України земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

За приписами ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на низку категорій, серед яких окремо зазначені землі оборони.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування. Землями оборони визнаються земельні ділянки, призначені для забезпечення діяльності Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Міністерства оборони України, розвідувальних органів України, Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, а також для розміщення військових частин, військових навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, що перебувають у сфері управління зазначених органів та/або входять до структури Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань (ст. 77 Земельного кодексу України). Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про використання земель оборони» передбачено, що військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог ЗК України.

Можливість використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», відповідно до якої військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування. Землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Водночас, використання земель оборони в господарських цілях у сфері мисливського господарства та полювання не передбачено Законом України «Про використання земель оборони» та не кореспондується з переліком видів господарської діяльності, здійснення якої дозволяється військовим частинам Збройних Сил України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2000 № 1171.

Правовий висновок щодо наведеного містить постанова Верховного Суду від 25.02.2025 у справі № 910/23965/16 в якій, зокрема, зазначено: «.. .поряд із цим ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони», яка встановлює правила використання земель оборони в господарських цілях, не передбачено можливості здійснення діяльності із ведення мисливського господарства у межах таких земель, що, враховуючи неможливість користування мисливським угіддям без фактичного використання території земельної ділянки в його межах, свідчить про те, що передача мисливського угіддя в межах території земель оборони не відповідає положенням закону».

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство і полювання» ведення мисливського господарства здійснюється користувачами мисливських угідь. Не допускається користування мисливськими тваринами та ведення мисливського господарства без оформлення відповідних документів у встановленому цим Законом порядку. Умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

Для потреб мисливського господарства користувачі мисливських угідь мають право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок, будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі та біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Зокрема, ведення мисливського господарства на землях оборони, які за своїм цільовим призначенням та суттю не є мисливськими угіддями, не передбачено нормами законодавства України та порушує права держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації, як власника земельних ділянок з кадастровими номерами 5623483900:04:036:0062, 5624687000:01:010:0002, 5624687000:01:014:0148, 5620483200:08:001:0001, 5620484000:10:001:0001, 5620484800:04:001:0008, 5620487600:04:001:0001, 5620482200:08:001:0004, 5620482200:08:001:0005 та 5624689800:01:004:0082 військового містечка № НОМЕР_3 , загальною площею 30002,1932 га, що передані в користування Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Рівне, військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з ст. 30 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» користувачі мисливських угідь, зокрема, зобов`язані:

виконувати біотехнічні заходи, виділяти мисливські угіддя для охорони і відтворення мисливських тварин, визначати пропускну спроможність мисливських угідь та забезпечувати їх упорядкування;

обладнати згідно з ветеринарно-санітарними вимогами майданчики для оброблення відстріляної на полюванні дичини;

здійснювати охорону державного мисливського фонду, створювати єгерську службу;

проводити комплексні заходи, спрямовані на відтворення, у тому числі штучне, мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування;

безперешкодно допускати до перевірки стану мисливських угідь, усіх об`єктів, де утримуються, перероблюються та реалізуються мисливські тварини, посадових осіб, уповноважених здійснювати державний контроль у галузі мисливського господарства та полювання, своєчасно виконувати їх законні вимоги.

Відносини між власниками або користувачами земельних ділянок і користувачами мисливських угідь регулюються відповідними договорами (ч. 6 ст. 21 Закону України «Про мисливське господарство і полювання»).

Водночас, з урахуванням того, що використання земель оборони в господарських цілях у сфері ведення мисливського господарства та полювання не передбачено Законом України «Про використання земель оборони», то й відповідний договір про врегулювання відносин між власниками (користувачами) земельних ділянок (в даному випадку державою) і користувачем мисливських угідь (Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України) не міг бути укладений.

На даний час відсутня правова підстава для подальшої його дії, так як визнано незаконним та скасовано пункт 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь» в частині надання у користування мисливських угідь строком на 25 років Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

За загальним правилом визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном, що в свою чергу визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Указані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Цивільне законодавство розрізняє право володіння як складову повноважень власника (частина перша статті 317 ЦК України), як різновид речових прав на чуже майно (пункт 1 частини першої статті 395 ЦК України) та як право, що виникає на договірних засадах, тобто договірне володіння (постанови Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 369/10847/19 від 23.06.2021 у справі № 676/62/17).

У спірних правовідносинах є чинною підстава, яка підтверджує право сторони позивача щодо права власності на земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_3 , загальною площею 30002,1932 га.

В результаті розгляду справи судом установлено, що спірна земельна ділянка віднесена до земель оборони, яка в силу положень пункту «в» частини четвертої статті 84 ЗК України належить до земель державної власності.

У Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 487/10128/14-ц від 12.06.2019 зроблено висновок, що: «Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України)».

Власник має право вимагати захисту свого права від особи, яка перешкоджає йому користуватися і розпоряджатися своїм майном (ч. 1 ст. 391 ЦК України), тобто заявити негаторний позов.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від учинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямовано на усунення порушень прав власника, не пов`язаних із позбавленням його володіння майном (постанова ВП ВС від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц).

Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (Постанова КГС ВС від 25.05.2021

у справі № 910/91/20).

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування майном, а також факти, що підтверджують протиправні дії відповідача у творенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Встановлення саме зазначених обставин входить до предмета доказування у справах за такими позовами. Для задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні власником належним йому майном необхідно встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей, оскільки право власності має захищатися лише при доведенні самого факту порушення (Постанова КГС ВС від 22.09.2021 у справі № 916/798/17).

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь- які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 та від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 вказані можливі способи усунення таких порушень, яких може вимагати законний власник, а саме шляхом оскарження відповідних рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договорів або інші правочинів, а також вимагаючи повернути земельну ділянку.

Крім того, у пунктах 129-135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.07.2025 у справі № 910/2389/23 сформульовано такі висновки щодо застосування статей 387, 391 ЦК України (у контексті розмежування віндикаційного та негаторного позовів як різних способів захисту прав особи):

« 129. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовують, якщо сторони не пов`язані зобов`язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником (володільцем) майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Але якщо сторони не перебували в договірних відносинах одна з одною, власник (володілець) майна може використовувати речово-правові способи захисту [див. висновки, викладені у пунктах 108-110 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)].

130. Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК Україні ) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Такі способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

131. Негаторний позов розглядається у вітчизняній цивілістиці як класичний речовий спосіб захисту права власності (речовий позов, actio in rem). З цих причин його можна пред`явити лише для захисту абсолютного суб`єктивного цивільного права в абсолютному речовому правовідношенні, коли власник-позивач та правопорушник-відповідач не перебувають між собою в договірних чи в інших зобов`язальних правовідносинах, або ж такі правовідносини між ними не стосуються вчиненого порушення права власності.

132. Речове право захищають за допомогою негаторного позову, якщо вчинене особою порушення такого права в принципі було можливим для будь-якої особи з кола зобов`язаних за відповідним абсолютним цивільним правовідношенням (тобто фактично - з необмеженого кола осіб) і не створює саме собою зобов`язального правовідношення.

133. Однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між сторонами спору договірних відносин.

134. Якщо вчинене особою порушення було можливе лише як вчинене певною особою через її статус у договірному чи іншому зобов`язальному правовідношенні з власником, то негаторний позов не можна заявити, а право власника слід захищати за допомогою зобов`язально-правових способів (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18, від 02.11.2022 у справі № 922/3166/20).

135. З огляду на викладене договірний характер правовідносин між сторонами спору унеможливлює застосування до них положень.»

З аналізу указаної постанови у застосуванні до спірних правовідносин слідує, що власник майна, який не є стороною договору, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, оскільки укладений відповідачами договір порушує ці права.

Такий спосіб захисту у повному обсязі відповідає критерію ефективності, адже співвідноситься зі змістом права, за захистом якого звертається позивач, характером порушення цього права та спричиненими цим порушенням наслідками.

Використання згаданого способу захисту якнайкраще забезпечить відновлення відповідних прав та інтересів держави, оскільки ці позовні вимоги за своєю правовою природою є вимогами про усунення перешкод у користуванні майном і правовим наслідком їх задоволення є створення власнику земельної ділянки державної форми власності належних умов і можливостей для повноцінного використання та розпорядження землями оборони. Вказані вимоги у сукупності направлені на усунення перешкод у користуванні та розпорядженні комунальною власністю та охоплюються єдиним способом захисту, визначеним ст. 391 ЦК України та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України, та є засобами реагування на триваюче порушення права державної власності.

Типовий договір про умови ведення мисливського господарства від 01.03.2012, укладений між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (на даний час - Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) предметом якого є земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_3 , загальною площею 30002,1932 га, що належать до земель державної форми власності, укладено із порушеннями вищевказаних норм земельного законодавства, тому підлягає визнанню недійсним на підставі ст. 215 ЦК України.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, правом оспорювати правочин і вимагати проведення реституції ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи їх статус як «заінтересовані особи» (ст.ст. 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи, правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі, судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим ч. 3 ст. 152 ЗК України.

У зв`язку з укладанням вказаного Договору інтереси держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації, як власника та розпорядника земель оборони, є порушеними, оскільки останню позбавлено можливості в повній мірі реалізовувати правомочності щодо користування та розпорядження державними землями, що є підставою для визнання такого договору недійсним за ст. 215 ЦК України.

Як зазначено вище, оспорюваний договір укладений на виконання пункту 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь», який визнано незаконним та скасовано судом.

Відповідно, Договір, укладений на виконання незаконного рішення облради, зміст якого суперечить актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, в силу вимог ч. 1 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підлягає визнанню недійсним.

Порядок використання земель оборони в господарських цілях визначено ст. 4 Закону України «Про використання земель оборони».

У разі відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, в порядку, визначеному статті 20 ЗК України, така ділянка не може використовуватися у господарських цілях, у зв`язку з чим укладені договори, об`єктами яких є землі оборони, підлягають визнанню недійсними.

Умовами п. 2.1 Договору від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладеного між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Управлінням, передбачені права останніх у мисливських угіддях на землях НОМЕР_2 загальновійськового полігону (тобто на землях оборони), за згодою власників або користувачів земельних ділянок, зводити у мисливських угіддях необхідні біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

Водночас, ведення мисливського господарства на землях оборони, які за своїм цільовим призначенням та суттю не є мисливськими угіддями, не передбачено нормами законодавства України, та порушує права держави в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації, як власника земельних ділянок з кадастровими номерами 5623483900:04:036:0062, 5624687000:01:010:0002, 5624687000:01:014:0148, 5620483200:08:001:0001, 5620484000:10:001:0001, 5620484800:04:001:0008, 5620487600:04:001:0001, 5620482200:08:001:0004, 5620482200:08:001:0005, та 5624689800:01:004:0082 військового містечка № НОМЕР_3 , загальною площею 30002,1932 га, що передані в користування Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Рівне, військової частини НОМЕР_1 постійного землекористувача земель НОМЕР_2 загальновійськового полігону.

Відповідно, умови оспорюваного договору щодо ведення мисливського господарства на землях оборони суперечить вимогам закону, інтересам держави і суспільства.

Згідно з ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а за змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом. Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачу перешкод щодо здійснення цих правомочностей.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним поняттям і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, а також рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, договори, інші правочини, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів є в тому числі припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування тощо.

Використання обмежено оборотоздатних земель (до яких належать землі 233 загальновійськового полігону) особою, яка з огляду на вимоги законодавства не могла набувати права користування ними, створює власнику таких земель перешкоди у здійсненні ним охоронюваного законом права користування своїм майном.

Позовну вимогу про зобов`язання звільнити земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, тобто позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном.

Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути наявні перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки, яка має закріплений у законодавстві статус обмежено оборотоздатної.

При цьому, поняття перешкод у реалізації прав користування і розпорядження є загальним і може включати не лише фактичну відсутність доступу до земельної ділянки та можливості використати її за цільовим призначенням, а й будь-які інші неправомірні дії порушника прав, у зв`язку з якими розпорядження і користування майном ускладнене або повністю унеможливлене.

У постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд дійшов висновку про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Зайняття чи використання земель оборони з порушенням ЗК України та законодавства у сфері обороноздатності країни, треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14 ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Вказані правові позиції Великої Палати Верховного Суду щодо способу захисту права хоча й стосуються земель водного фонду, проте вони є актуальними й щодо земель оборони, оскільки вони також є об`єктом обмеженої оборотоздатності і можуть перебувати лише у державній власності, а використання їх наразі для інших цілей, зокрема для здійснення на них підприємницької діяльності сторонньою особою, якою є Рівненська гарнізонна організація товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України, законодавством не визначене і не передбачене.

Зважаючи на те, що пункт 1 рішення Рівненської обласної ради 5 сесії 6 скликання від 22.04.2011 № 268 «Про надання у користування мисливських угідь», визнано незаконним та скасовано судом, а укладений на його підставі, договір про умови ведення мисливського господарства визнається судом недійсним, відтак спірні земельні ділянки 233 загальновійськового полігону площею 30080,7000 га, розташовані на території Малолюбашанської сільської ради в Рівненському районі Рівненської області, підлягають звільненню з боку Рівненської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

Відсутність належних підстав для користування юридичною особою мисливськими угіддями, тобто відповідними ділянками суші та водного простору, є достатнім обґрунтуванням вимоги про повернення цих ділянок власнику (законному землекористувачу) чи усунення перешкод у користуванні майном шляхом його звільнення.

Такий висновок узгоджується з позицією, яка викладена Верховним Судом у постановах від 27.11.2018 у справі № 909/1190/17 та від 21.02.2020 у справі № 918/792/18.

З огляду на викладене, наведені обставини переконливо свідчать про наявність підстав для визнання судом недійсним Типового договору від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладеного між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (на даний час - Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) на землях оборони Малолюбашанської сільської ради в Рівненському районі Рівненської області (233 загальновійськовий полігон), а також для зобов`язання звільнити вказану територію Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України.

Заперечення Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства на позов, наведені у відзиві, спростовуються всім вищенаведеним, є ьнеобгрунтованими, а відтак і такими, що не спростовують доводів та вимог прокуратури.

Щодо органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позивачем у даній справі визначено Рівненську обласну державну (військову) адміністрації, оскільки саме цей орган уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з огляду на наступне.

Згідно з ч. 4 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі, поміж іншого, зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно ст. 13 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначені Конституцією і законами України, належить вирішення питань використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля тощо.

Статтею 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено, що місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Приписами статті 17 Земельного кодексу України також визначено повноваження державних адміністрацій у розпорядженні землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 84 Земельного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Зокрема, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельні ділянки з кадастровими номерами 5623483900:04:036:0062, 5624687000:01:010:0002, 5624687000:01:014:0148, 5620483200:08:001:0001, 5620484000:10:001:0001, 5620484800:04:001:0008, 5620487600:04:001:0001, 5620482200:08:001:0004, 5620482200:08:001:0005, та 5624689800:01:004:0082 військового містечка № 50, загальною площею 30002,1932 га, зареєстровані за державою в особі Рівненської обласної державної (військової) адміністрації.

За таких обставин, уповноваженим органом на захист інтересів держави у даному спорі є Рівненська обласна державна (військова) адміністрація.

Відповідно до статті 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Згідно з статтею 1 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" основними завданнями місцевих державних адміністрацій є:

1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно- культурного розвитку;

4) підготовка та схвалення прогнозів відповідних бюджетів, підготовку та виконання відповідних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

6) взаємодія з органами місцевого самоврядування;

7) реалізація інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Статтею 7 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» визначено, що місцеві державні адміністрації у своїй діяльності керуються Конституцією України, законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, органів виконавчої влади вищого рівня.

Повноваження місцевих державних адміністрацій визначені розділом ІІІ Закону України "Про місцеві державні адміністрації". Зокрема, до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань:

1) забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян;

2) соціально-економічного розвитку відповідних територій;

3) бюджету, фінансів та обліку;

4) управління майном, приватизації, сприяння розвитку підприємництва та здійснення державної регуляторної політики;

5) промисловості, сільського господарства, будівництва, транспорту і зв`язку;

6) науки, освіти, культури, охорони здоров`я, фізкультури і спорту, сім`ї, жінок, молоді та дітей;

7) використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля;

8) зовнішньоекономічної діяльності;

9) оборонної роботи та мобілізаційної підготовки;

10) соціального захисту, зайнятості населення, праці та заробітної плати.

Місцеві державні адміністрації вирішують й інші питання, віднесені законами до їх повноважень.

Згідно зі статтею 14 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження місцевого самоврядування, делеговані їм відповідними радами. Відповідно до Положення про порядок управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області, затвердженого рішенням Рівненської обласної ради від 04 березня 2014 року №1142 зі змінами, Рівненська обласна державна адміністрація здійснює галузеве управління об`єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Рівненської області.

Водночас, порушуючи вказані вимоги законодавства, Рівненська обласна державна (військова) адміністрація заходи представницького характеру з питань захисту інтересів держави на земельні ділянки військового містечка № НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 загальновійськовий полігон) із загальною площею 30002,1932 га, не вжила.

Згідно зі ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до ст. 53 ГПК України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», рішення Конституційного Суду України №3-рп/99 від 08.04.1999 з метою представництва інтересів держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою) у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Згідно з п. 2 Рекомендацій СМ/Rес (2012) щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятих Комітетом міністрів Ради Європи 19.09.2012, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права.

Відповідно до висновку № 3 (2008) Консультативної Ради Європейських прокурорів «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» прокурор має реалізовувати функції від імені суспільства та на захист державних інтересів.

У постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 910/11919/17 зазначено, що існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) Європейський суд з прав людини висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції, у спірних відносинах.

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).

Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов`язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).

Суспільний (публічний) інтерес є оціночним поняттям, що охоплює широке і водночас чітко не визначене коло законних та таких, що ґрунтуються на моральних засадах, інтересів, які складають певну сукупність приватних інтересів або важливі для значної кількості фізичних і юридичних осіб потреби та відповідно до законодавчо встановленої компетенції забезпечуються суб`єктами владних повноважень (суб`єктами публічної адміністрації); це поняття не піддається однозначній кваліфікації (визначенню), а тому наявність суспільних (публічних) інтересів повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 01.06.2022 у справі № 260/1815/21.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що оборона України, захист її суверенітету та територіальної цілісності є найважливішими функціями держави.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Землі оборони як стратегічний ресурс держави підлягають особливому правовому захисту, а їх неправомірне використання створює загрозу інтересам держави у сфері оборони.

За таких обставин, охорона та використання земель, зокрема державної форми власності, також становить державний інтерес, оскільки протиправне заволодіння державними землями суперечить основним принципам та засадам використання земель, закріплених у Конституції України.

Порушення інтересів держави у цьому випадку полягає у незаконному наданні у користування Рівненській гарнізонній організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України для ведення мисливського господарства мисливських угідь за рахунок земель оборони військового містечка № НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 загальновійськового полігону), що суперечить вимогам законодавства про використання земель оборони.

Пред`явлення прокурором цього позову зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в сфері управління державним майном, оскільки незаконна передача земель оборони у користування третім особам для ведення мисливського господарства завдає шкоди державі та перешкоджає ефективному використанню цих земель за їх цільовим призначенням.

Так, у листі командира військової частини НОМЕР_1 від 27.06.2026 за № 1/3940, у користуванні якої фактично перебувають земельні ділянки військового містечка № НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 загальновійськовий полігон) вказано, що враховуючи дійсність договору від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства за рахунок земель військового містечка № НОМЕР_3 , укладеного між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства, розпорядження і користування земельними ділянками військового містечка № НОМЕР_3 , загальною площею 30002,1932 га, ускладнене та в повній мірі унеможливлене, що негативно впливає на виконання військовою частиною НОМЕР_1 покладених функцій і завдань із забезпечення обороноздатності та боєготовності підрозділів Збройних Сил України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень ст. 53 ГПК України, у взаємозв`язку зі змістом ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 (п.п. 77-81) бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.

Рівненська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Західного регіону зверталась до Рівненської обласної державної (військової) адміністрації з відповідним інформуванням, чим надано можливість вжити вичерпних заходів щодо відновлення законності щодо земель оборони (лист від 16.01.2026 № 30.55/02-435ВИХ-26).

У свою чергу, Рівненська обласна державна (військова) адміністрація, як розпорядник земельної ділянки у своїй відповіді (лист від 23.01.2026 № вих-912/0/01-72/26) не повідомила про вжиття будь-якого захисту інтересів держави у спірних правовідносинах та здійснення відповідних заходів реагування.

Також, Рівненською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Західного регіону перед пред`явленням вказаного позову здійснено моніторинг загальнодоступних інформаційних джерел («Судова влада. Стан розгляду справ»), яким встановлено, що в судовому порядку відповідний спір не вирішується, провадження у такій справі судами не відкривалось.

Отже, незважаючи на очевидність порушення інтересів держави, Рівненською обласною державною (військовою) адміністрацією жодних заходів щодо звернення до суду з метою захисту інтересів держави у цьому випадку не вжито, що свідчить про нездійснення останнім захисту інтересів держави.

Ураховуючи те, що спірна ділянка належить до земель, яка перебуває під особливою охороною держави, невжиття Рівненською обласною державною (військовою) адміністрацією впродовж розумного строку після отримання повідомлення про наявність порушень інтересів держави, заходів щодо їх поновлення є підставою для звернення прокурора до суду.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п. 6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

З урахуванням наведеного, 01.07.2026 листом Рівненською спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону за вихідним № 30.55/02-5509ВИХ-26, до звернення до суду, повідомлено Рівненську обласну державну (військову) адміністрацію щодо вжиття заходів реагування прокуратурою, а саме звернення до суду з позовною заявою в інтересах останньої.

Таким чином, у цьому випадку прокурор звертається до суду для здійснення представництва законних інтересів держави, у зв`язку з їх порушенням, а також враховуючи те, що Рівненська обласна державна (військова) адміністрація як орган, уповноважений здійснювати функції у спірних відносинах, належним чином не здійснює захист інтересів держави шляхом звернення до суду.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевказане, та те, що Заступник керівника Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону довів належними та допустимими доказами наявність порушення інтересів держави, недійсність Типового договору від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладеного між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства а відповідачі вказаного не спростували, позовні вимоги підлягають задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покладається на відповідачів.

Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити.

2. Усунути перешкоди власнику - Рівненській обласній державній (військовій) адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

3. Визнати недійсним Типовий договір від 01.03.2012 про умови ведення мисливського господарства, укладений між Рівненською гарнізонною організацією товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України та Рівненським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (на цей час - Північно-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства).

4. Зобов`язати Рівненську гарнізонну організацію товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (35374, Рівненська обл., Рівненський район, с. Козлин, код ЄДРПОУ 25675992) звільнити мисливські угіддя загальною площею 30080,7 га, які розташовані на території Малолюбашанської сільської ради Рівненського району Рівненської області (військове містечко № НОМЕР_3 ).

5. Стягнути з Північно-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства (33028, м. Рівне, вул. Героїв поліції, буд.26, код ЄДРПОУ 44938794) на користь Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (Рівненська область, м. Рівне, вул. Соборна, 227Д, код ЄДРПОУ 38326057) 2662 грн. 40 коп. судового збору.

6. Стягнути з Рівненської гарнізонної організації товариства військових мисливців та рибалок Західного регіону України (35374, Рівненська обл., Рівненський район, с. Козлин, код ЄДРПОУ 25675992) на користь Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону (Рівненська область, м. Рівне, вул. Соборна, 227Д, код ЄДРПОУ 38326057) 2662 грн. 40 коп. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23 вересня 2026 року.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя Марач В.В.