Рішення № 139977850, 23.09.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.09.2026Справа № 910/13525/25

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В. , розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи №910/13525/25

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика »

до Фізичної особи-підприємця Ратошнюка Віталія Анатолійовича

про стягнення 157410,54 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика » (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Ратошнюка Віталія Анатолійовича (далі - відповідач) про стягнення 157410,54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором про надання кредиту №491076-КС-003 від 21.04.2024 не в повному обсязі повернув отримані кошти, у зв`язку з чим позивачем заявлено до стягнення основну заборгованість у розмірі 71919,75 грн та прострочені платежі за процентами у розмірі 85490,79 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №910/13525/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, встановлено сторонам строки на подачу заяв по суті спору, а також зобов`язано Акціонерне товариство комерційного банку " Приватбанк " надати інформацію щодо держателя банківської картки НОМЕР_1 та руху коштів (виписку) по банківській картці НОМЕР_1 за період з 21.04.2024 року по 11.08.2024 року.

10.12.2025 року на виконання ухвали суду від Акціонерного товариства комерційний банк " Приватбанк " надійшла витребувана судом інформація.

15.04.2025 року до відділу діловодства суду через підсистему ЄСІКС «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика » надійшли додаткові пояснення у справі, у яких позивач на підтвердження власної позиції, навів судову практику у спорах про стягнення заборгованості за кредитними договорами, укладеними шляхом обміну електронними повідомленнями. Окрім того, позивач просив поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів додаткові пояснення разом з усіма додатками, а саме: копії доказів направлення на електронну адресу відповідача кредитного договору, правил та додаткової угоди; відеозапис відео верифікації позичальника; копії договору про надання послуг №ПГ-5 від 04.11.2020 та протоколу підписів до нього; копію договору №41084239_14/12/17 про надання послуг з переказу грошових коштів (Переказ на картку) від 14.12.2017; копії доказів здійснення відповідачем платежів за кредитним договором.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 3, 4, 5 та 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Зі змісту статті 80 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що учасники справи повинні подавати докази до суду разом із поданням заяв по суті (позову, відзиву на позов, письмових пояснень) або у строк, встановлений судом для їх подання.

Водночас процесуальний закон також надає можливість особі подати докази поза межами встановленого законом або судом строку, але тільки за умови, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у зазначений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при розгляді справи суд керується принципом верховенства права.

Відповідно до Копенгагенського документа (Документ Копенгагенської наради Конференції щодо людського виміру НБСЄ, 1990) "верховенство права не зводиться лише до формальної законності, яка забезпечує правильність та узгодженість процесу творення і впровадження в життя демократичного ладу, а означає також і справедливість, засновану на визнанні та повному сприйнятті людської особи як найвищої цінності та яку гарантовано інститутами, що забезпечують рамки для її якнайповнішого вираження".

Таким чином, дотримання принципу верховенства права перебуває у тісному взаємозв`язку з забезпеченням права на доступ до правосуддя, в тому числі з реалізацією принципу змагальності сторін, який означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (рішення у справі "Ruiz-Mateos проти Іспанії", п. 63).

Принцип змагальності сторін нерозривно пов`язаний і з принципом рівності сторін. Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що принцип рівності сторін у розумінні "справедливого балансу" між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони (рішення у справах "Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands" від 27 жовтня 1993 р., п. 33, та "Ankerl v. Switzerland" від 23 жовтня 1996 р., п. 38).

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.08.2022 у справі №903/522/21 та від 26.05.2021 у справі №912/2007/18.

Виходячи з принципу верховенства права, з метою забезпечення принципу змагальності (ст. 13 ГПК України) та всебічного, повного і об`єктивного визначення обставин справи, які підлягають встановленню, суд дійшов висновку про наявність підстав про задоволення клопотання позивача про поновлення строку на подачу доказів та їх прийняття.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.11.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 .

Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що днем вручення судового рішення є: день вручення судового рішення під розписку; день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.12.2021 у справі №911/3113/20.

Сам лише факт не отримання заявником кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Суд також звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним. При цьому, отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

При цьому, судом також враховано, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, ухвал господарського суду про надання дозволу органам Антимонопольного комітету України на проведення перевірки суб`єктів господарювання, об`єднань, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю та/або вчинення передбачених законодавством про захист економічної конкуренції процесуальних дій у вигляді проведення огляду, накладення арешту, опломбовування (опечатування), вилучення, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.

За змістом частин 1, 2 статті 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 07.11.2025 у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

У частині 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (скорочене або повне) без його проголошення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва , -

ВСТАНОВИВ:

21.04.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика » (далі - кредитодавець) та Фізичною особою-підприємцем Ратошнюком Віталієм Анатолійовичем (далі - позичальник) укладеного договір про надання кредиту №491076-КС-003 (далі - договір), за умовами пункту 1 якого кредитодавець надає позичальнику грошові кошти в розмірі 50000,00 грн (п`ятдесят тисяч грн) на засадах строковості, поворотності, платності (надалі - кредит), а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором про надання кредиту, та правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям (надалі - договір).

При цьому, сторони погодили: строк кредиту - 16 тижнів; стандартна процента ставка - в день 2,00000000, фіксована; знижена процента ставка - в день 1,16045000, фіксована; комісія за надання кредиту - 7500,00 грн; загальний розмір наданого кредиту - 50000,00 грн; термін дії договору - до 11.08.2024 року; орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 105040,00 грн.

Підпунктом 4.2.2.2 п. 4.2.2 Правил про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям на позичальника покладено обов`язок повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі, передбачені договором про надання кредиту та додатковою угодою, до закінчення терміну дії договору, що кореспондує праву кредитодавця, яке визначене у пункті 4.3.1.3, вимагати від позичальника повернення суми кредиту, сплати комісії та комісії за зміну умов договору, процентів за користування кредитом, неустойки (штрафу) у разі її нарахування та виконання усіх інших зобов`язань, передбачених договором та додатковою угодою.

За умовами пункту 2 договору, протягом строку (терміну) кредитування процентна ставка за кредитом, нараховується за ставкою вказаною у пункті 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний в пункті 3 договору, згідно з яким повернення кредиту здійснюється рівними частинами у розмірі 13130,00 грн - до 05.05.2024, до 19.05.2024, до 02.06.2024, до 16.06.2024, до 30.06.2024, до 14.07.2024, до 28.07.2024 та до 11.08.2024.

Пунктом 4 укладеного договору передбачено, що у разі прострочення позичальником дати сплати чергового платежу визначеного графіком платежів, кредитодавець має право нараховувати штраф за кожен випадок такого порушення позичальником у розмірі 10 процентів від загальної суми простроченої заборгованості в порядку, визначеному розділом 5 правил.

За умовами пунктів 6 та 9 укладеного договору, позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об`єм зобов`язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та, відповідно, укладає договір з вільним волевиявленням. Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачені законодавством України, зокрема передбачену частиною другою та п`ятою статті 7 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії».

22.04.2024 року між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду №1 до договору №491076-КС-003 про надання кредиту від 21.04.2024 (далі - додаткова угода), згідно з п. 1 якої кредитодавець та позичальник підтверджують, що станом на 22.04.2024 р. сума неповернутого позичальником кредиту (отриманого відповідно до договору про надання кредиту №491076-КС-003 від 21.04.2024) становить: 50000,00 грн.; сума нарахованих та несплачених процентів за користування кредитом становить: 1160,46 грн.; сума нарахованої та несплаченої комісії становить: 7500,00 грн.

Згідно п. 2 додаткової угоди кредитодавець та позичальник домовились, що після укладення додаткової угоди: кредит збільшується на 25000,00 грн. та кредитодавець, на умовах викладених у договорі, збільшує суму кредиту, а позичальник отримує збільшення суми кредиту та зобов`язується повернути кредит збільшений на 25000,00 грн. у строки та на умовах викладених у договорі (п. 2.1); після збільшення суми кредиту, загальна сума отриманого (відповідно до договору та додаткової угоди) та неповернутого позичальником кредиту складатиме 75000,00 грн (п. 2.2).

На дату укладення Додаткової угоди несплачені проценти, а також несплачена комісія вносяться до графіку платежів (п. 6 додаткової угоди) та підлягають сплаті відповідно до графіку платежів (п. 3 додаткової угоди).

Відповідно до п. 4 додаткової угоди після її укладення та збільшення суми кредиту будуть змінені умови кредитування за договором. У зв`язку із зазначеним після укладення цієї додаткової угоди та отримання позичальником додаткових грошових коштів у кредит умови кредитування за договором зміняться на наступні: загальна сума (розмір) наданого позичальнику та неповернутого ним кредиту становить: 75000,00 грн. (п. 1 та п. 2.1 додаткової угоди); орієнтовна загальна вартість наданого кредиту за час з моменту укладення цієї додаткової угоди до моменту закінчення строку кредитування становить: 157172,25 грн.

Пунктом 5 додаткової угоди визначено, що комісія за надання додаткової суми кредиту становить 3750,00 грн.

З дати укладення додаткової угоди встановлюється наступний графік платежів згідно з яким повернення кредиту здійснюється рівними частинами у розмірі 19640,00 грн - до 05.05.2024, до 19.05.2024, до 02.06.2024, до 16.06.2024, до 30.06.2024, до 14.07.2024, до 28.07.2024 та у розмірі 19692,25 грн до 11.08.2024. Після укладення цієї додаткової угоди, позичальник зобов`язується повертати кредит та сплачувати проценти за користування кредитом, комісією відповідно до графіку платежів, що наводиться у цьому пункт додаткової угоди (п. 6 додаткової угоди).

За умовами пункту 7 додаткової угоди її підписанням позичальник підтверджує, що до укладення додаткової угоди отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема передбачену частиною другою та п`ятою ст. 7 ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також примірник Правил надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям в редакції, яка діє у кредитодавця на час укладання цієї додаткової угоди, що розміщені на сайті кредитодавця.

Інші умови договору залишаються незмінними та обов`язковими для кредитодавця та позичальника. Норми договору, щодо яких сторони цією додатковою угодою домовились змінити їх умови, діють з урахуванням змін, внесених цією додатковою угодою (п. 11 додаткової угоди).

Додаткова угода №1 від 22.04.2024 до договору №491076-КС-003 про надання кредиту від 21.04.2024 містить відмітку про підписання його відповідачем електронним підписом одноразового ідентифікатору НОМЕР_2 , а згідно приписів статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», яким врегульовані правові відносини у сфері електронної комерції під час вчинення електронних правочинів, електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За приписами частини 12 статті 11 вищевказаного Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Так, за приписами статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

З урахуванням вищенаведених приписів законодавства, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли кредитні зобов`язання, які є обов`язковими для виконання Товариством з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика » та Фізичною особою-підприємцем Ратошнюком Віталієм Анатолійович .

Сторонами не оспорювалася правомірність кредитного договору/додаткової угоди, а тому в силу встановленої ст. 204 ЦК України презумпції правомірності правочину, цей договір та додаткова угода до нього є дійсними, а їх положення беруться судом до уваги при розгляді спору.

При цьому, між Товариством з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика » та Товариством з обмеженою відповідальністю « Фінансова компанія «Елаєнс » було укладено договір про надання послуг з переказу грошових коштів (переказ на картку) №41084239_14/12/17 від 14.12.2017, відповідно до пункту 1.1 якого фінансова компанія бере на себе зобов`язання надавати організації послугу «переказ на картку», що включає в себе приймання від організації на поточний рахунок фінансової компанії грошових коштів, обробку розпоряджень організації відповідно до правил грошових переказів міжнародних платіжних систем «VISA» та «MasterCard», переказ грошових коштів, прийнятих фінансовою установою від організації, на користь банка-еквайра для подальшого зарахування на карткові рахунки клієнтів відповідно до правил МПС.

Також, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю « ПрофітГід » було укладено договір про надання послуг №ПГ-5 від 04.11.2020, підпунктом 1.1 якого визначено, що установа надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому платежів, що надходять на користь клієнта в якості повернення (сплати) платниками сум кредитів/ позик/ фінансових кредитів/ відсотків (інших платежів) за кредитами/ позиками/ фінансовими кредитами, а також забезпечує технологічне обслуговування з прийому платежів та/або перерахування грошових коштів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов кредитного договору/додаткової угоди, позивач надав Фізичній особі-підприємцю Ратошнюку Віталію Анатолійовичу грошові кошти у загальному розмірі 75000,00 грн, про що свідчать письмове підтвердження Товариства з обмеженою відповідальністю « ПрофітГід » щодо здійснення переказу грошових коштів, довідка Товариства з обмеженою відповідальністю « Фінансова Компанія «Елаєнс » про підтвердження платежу від 25.03.2025, а також виписка Акціонерного товариства комерційного банку " Приватбанк " по рахунку № НОМЕР_1 за період з 21.04.2024 по 11.08.2024 та лист Акціонерного товариства комерційного банку " Приватбанк " від 01.12.2025, наданий на запит суду, яким підтверджено, що картка № НОМЕР_1 , на яку перераховувались кошти належить відповідачу у справі.

Отже, позивачем належним чином виконано свої зобов`язання з надання кредиту, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази та відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення позивачем умов договору, а також здійснення відповідачем часткової оплати заборгованості за договором на загальну суму 39280,00 грн, що підтверджується квитанціями №41494-17066-79253 від 05.05.2024, №41614-80175-83804 від 19.05.2024.

Наведені платежі було враховано позивачем під час здійснення розрахунку заборгованості за кредитом, а саме зараховано 3080,25 грн на погашення тіла кредиту, 24949,75 грн на погашення процентів та 11250,00 грн на погашення комісії.

У той же час, позичальник свого обов`язку з повернення кредитних коштів та сплати процентів у повному обсязі належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість за договором у загальному розмірі 157410,54 грн, а саме: основна заборгованість у розмірі 71919,75 грн та заборгованість за нарахованими та несплаченими процентами 85490,79 грн.

Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

Зобов`язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Укладений між сторонами договір, з урахуванням додаткової угоди, за своєю правовою природою є кредитним договором, а відповідно до частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами частини 2 вищевказаної статті Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6 додаткової угоди сторони визначили графік платежів, за яким повернення кредиту здійснюється рівними частинами у розмірі 19640,00 грн - до 05.05.2024, до 19.05.2024, до 02.06.2024, до 16.06.2024, до 30.06.2024, до 14.07.2024, до 28.07.2024 та у розмірі 19692,25 грн до 11.08.2024.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та пункту 6 додаткової угоди, строк виконання відповідачем грошового зобов`язання з повернення кредитних коштів, отриманих за кредитним договором №491076-КС-003 від 21.05.2024 та додатковою угодою №1 від 22.04.2024 до кредитного договору на момент розгляду справи настав.

Втім, як встановлено судом, відповідач, у встановлені договором строки, повернення кредитних коштів згідно погодженого графіку належним чином не здійснив.

Частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За приписами частин 1 та 2 статті 1056-1 Цивільного кодексу України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Умовами пункту 1 укладеного договору передбачено, що стандартна процентна ставка становить в день 2,00000000, а знижена процента ставка - в день 1,16045000, та що вказані процентні ставки є фіксованими.

При цьому, пунктом 2 договору встановлено, що протягом строку кредитування процентна ставка за кредитом, нараховуються за ставкою вказаною у пункті 1 договору на залишок заборгованості по кредиту, наявної на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, в залежності від дотримання позичальником графіку платежів, що вказаний у пункті 3 договору.

Відповідно до підпункту 2.2 договору сторони домовились, що у разі якщо повернення кредиту не здійснюється згідно погодженого графіку платежів, що наведений в п. 3 договору, (за виключенням дострокового повернення кредиту), унаслідок якого виникає прострочка по кредиту, та строк цієї прострочки більше семи календарних днів то умови про нарахування процентів за користування кредитом за зниженою процентною ставкою втрачають чинність і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за стандартною процентною ставкою, що вказана в п. 1 договору. При цьому, нарахування процентів за стандартною процентною ставкою починається з восьмого календарного дня, від дня простроченого платежу, передбаченого графіком платежів, що вказаний в п. 3 до договору та до закінчення терміну дії договору.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення проценти з прострочених платежів на підставі вищевказаних пунктів договору та додаткової угоди у розмірі 85490,79 грн, розрахунок яких є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства та враховує частково здійснену оплату. У той же час, відповідач зобов`язання по сплаті процентів у повному обсязі не виконав, зворотного матеріали справи не містять.

Частина 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем кредитних коштів та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині повного їх повернення і сплати процентів у встановленому порядку і строки, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 71919,75 грн та заборгованості за нарахованими та несплаченими процентами у розмірі 85490,79 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 року у справі №924/266/18.

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

В п. 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 року зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог у заявленому позивачем розмірі.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в сумі 2422,40 грн.

Керуючись статтями 13, 73-80, 129, 233, 236-238, 240, 242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика » до Фізичної особи-підприємця Ратошнюка Віталія Анатолійовича про стягнення 157410,54 грн задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ратошнюка Віталія Анатолійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю « Бізнес Позика » ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_4 ) основну заборгованість у розмірі 71919 (сімдесят одна тисяча дев`ятсот дев`ятнадцять) грн 75 коп., заборгованість за процентами у розмірі 85490 (вісімдесят п`ять тисяч чотириста дев`яносто) грн 79 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.

3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 23.09.2026.

СуддяТ.В. Васильченко