Рішення № 139977447, 03.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 7/32/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.08.2026 Справа № 908/697/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Лєскіної Ірини Євгенівни, за участі секретаря судового засідання Даниленко Віти Сергіївни, розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу № 908/697/26

за позовом: Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області (69089, м. Запоріжжя, вул. Героїв 37-го батальйону, 53, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 0290997325) в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, -

позивача: Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (70441, Запорізька область, Запорізький район, с. Біленьке, вул. Центральна, буд. 20, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 04353008)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання (69063, м.Запоріжжя, вул. Олександрівська, буд. 35, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42093239)

про визнання недійсною додаткової угоди до договору про закупівлю та стягнення 39679,70 грн,

за участю представників учасників справи:

від прокуратури: Запорізька обласна прокуратура Стешенко В.Є., службове посвідчення №075793 від 01.03.2023

від позивача: не з`явився

від відповідача: не з`явився

Процесуальні дії у справі. Процесуальні питання, вирішені судом.

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (документ сформований в системі Електронний суд 19.03.2026, зареєстрований в канцелярії Господарського суду Запорізької області 20.03.2026 за вх. № 861/08-07/26) Першого заступника керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області до Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 117 від 29.12.2023 та стягнення 39679,70 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 20.03.2026 здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/697/26 та визначено до розгляду судді Лєскіній І.Є.

Ухвалою суду від 24.03.2026 позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі №908/697/26, яке суд ухвалив здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 21.04.2026 о 09 год. 30 хв.

Відповідачем у системі "Електронний суд" 06.04.2026 сформовано відзив на позовну заяву (зареєстровано в канцелярії суду 06.04.2026 за вх. № 7604/08-08/26), в якому відповідач просить суд відмовити в повному обсязі у задоволенні позовних вимог.

Запорізькою окружною прокуратурою Запорізької області у системі "Електронний суд" 14.04.2026 сформовано відповідь на відзив (зареєстровано в канцелярії суду 05.04.2026 за вх. № 8335/08-08/26), в якій прокурор просить суд взяти до уваги викладені у відповіді на відзив обставини та задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідачем у системі "Електронний суд" 20.04.2026 сформовано клопотання про відкладення підготовчого засідання. Представник відповідача у заяві пояснив, що не зможе бути присутнім у судовому засіданні, оскільки буде приймати участь у розгляді іншої справи №317/621/26, розгляд якої призначений на 21.04.2026 о 09-50 год. у Запорізькому районному суді Запорізької області.

У підготовчому засіданні 21.04.2026 приймав участь прокурор Запорізької обласної прокуратури, який не заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача з метою дотримання прав сторін.

Ухвалою суду від 21.04.2026 відкладено підготовче засідання в межах строку підготовчого провадження на 11.05.2026 об 09 год. 30 хв.

У підготовчому засіданні 11.05.2026 приймав участь прокурор Запорізької обласної прокуратури та представник відповідача.

Представник позивача у підготовче засідання не з`явився. Про причини неявки суд не повідомив. Будь-яких заяв чи клопотань процесуального характеру до суду від позивача не надходило. Про дату, час та місце підготовчого засідання позивач повідомлений шляхом направлення ухвали суду до його електронного кабінету.

У судовому засіданні суд з`ясував думку прокурора та представника відповідача про можливість проведення підготовчого засідання за відсутності представника позивача.

Прокурор та представник відповідача не заперечили.

У підготовчому засіданні судом розглянуті питання, передбачені частиною 2 ст. 182 ГПК України.

Судом у підготовчому засіданні 11.05.2026 з`ясовано у прокурора та представника відповідача, чи про всі обставини повідомлено суд, чи всі докази подані, чи можливо закрити підготовче провадження та призначити розгляд справи по суті.

Прокурор та представник відповідача повідомили суд, що ним повідомлено про всі обставини, всі докази надані, не заперечив проти призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 11.05.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.06.2026 о/об 09 год. 30 хв.

Відповідачем у системі "Електронний суд" 18.06.2026 сформовано клопотання про зупинення провадження у справі до завершення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) та ухвалення відповідного рішення.

Запорізькою обласною прокуратурою у системі "Електронний суд" 19.06.2026 сформовано заперечення на клопотання відповідача.

Відповідачем у системі "Електронний суд" 22.06.2026 сформовано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з активними бойовими діями.

У судовому засіданні 22.06.2026 приймав участь прокурор Запорізької обласної прокуратури та представник позивача.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання відповідача про відкладення судового засідання, зазначивши, що воно є безпідставним. Підкреслив, що, незважаючи на активні бойові дії, учасники процесу та склад суду зібралися в залі судового засідання.

Представник позивача залишив вирішення клопотання на розсуд суду.

Заслухавши позиції представників учасників справи, суд вважає необхідним відкласти судове засідання у зв`язку з обставинами воєнного стану в країні та обстрілами міста Запоріжжя, які на час винесення ухвали набули систематичного та постійного характеру, що є загальновідомим фактом.

Ухвалою суду від 22.06.2026 відкладено судове засідання на 06.07.2026 о 12 год. 30 хв.

У судовому засіданні 06.07.2026 брали участь представники всіх учасників справи. Суд заслухав думку учасників справи щодо клопотання про зупинення провадження у справі. Відповідач підтримав подане клопотання, прокурор заперечив проти його задоволення, позивач підтримав думку відповідача, просив провадження у справі зупинити. Судом оголошено ухвалу про перерву в судовому засіданні до 08.07.2026 о 14 год. 15 хв., яка занесена до протоколу судового засідання. Вирішення клопотання залишено до наступного судового засідання.

Станом на 08.07.2026 виникла необхідність перенести судове засідання на іншу дату, а саме з 08.07.2026 о 12 год. 30 хв. на 14.07.2026 о/об 10 год. 00 хв.

Позивачем у системі "Електронний суд" 09.07.2026 сформовано клопотання про відкладення розгляду справи. У клопотанні представник зазначив, що не зможе взяти участь у судовому засіданні через перебування у відпустці.

У судовому засіданні 14.07.2026 приймав участь прокурор Запорізької обласної прокуратури та представник відповідача.

У судовому засіданні суд з`ясував думку представників сторін про можливість розгляду справи за відсутності позивача.

Прокурор заперечив. Представник відповідача підтримав клопотання позивача, вважає доцільним відкласти судове засідання.

Суд виніс на розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача підтримав клопотання в повному обсязі та просив його задовольнити.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначивши, що правові підстави для зупинення провадження у справі відсутні.

Заслухавши повторно думку учасників справи, ураховуючи докази, надані у справу, суд ухвалив у задоволенні клопотання відмовити з таких підстав.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

За змістом пункту 4 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу, до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунуті.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 виснував, що: по-перше, провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього; по-друге, під неможливістю розгляду справи до вирішення іншої справи необхідно розуміти те, що обставини, які розглядаються в такій справі, не можуть бути встановлені судом самостійно через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок непідвідомчості, обмеженості предметом позову, неможливості розгляду тотожної справи, черговості розгляду вимог тощо; по-третє, обов`язкова пов`язаність справи, що зупиняється, з іншою, в якій суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на докази у цій справі, зокрема факти, що мають преюдиційне значення.

Таким чином, для вирішення питання про зупинення провадження у справі з огляду на вимоги пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд повинен у кожному конкретному випадку з`ясувати: чи існує вмотивований зв`язок між предметом судового розгляду у справі, яка розглядається судом, з предметом доказування в конкретній іншій справі, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства; чим обумовлюється об`єктивна неможливість розгляду цієї справи з вказівкою на обставини, які встановлюються судом в іншій справі.

Указаний висновок Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду узгоджується із постановою Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14.02.2022 у справі №357/10397/19.

Водночас Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 01.03.2024 у справі №910/17615/20 вказав, що за приписами пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Об`єктивна неможливість розгляду справи до вирішення іншої справи полягає у тому, що господарський суд не має права самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин (пункт 8.56.2 постанови Верховного Суду від 28.04.2026 у справі №910/8362/24).

За змістом заявленого клопотання заявник не наводить мотивів необхідності зупинення провадження у справі № 908/697/26 як у частині об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України за вказаною конституційною скаргою, так і в частині того, що зібрані у цій справі докази дійсно не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

У заявленому клопотанні заявник наголошує, що йдеться не про необхідність додаткового збирання доказів і не про неможливість встановити фактичні обставини справи, а про наявність невирішеного питання конституційності норми права, яка підлягає застосуванню судом при вирішенні спору по суті.

Натомість вирішення Конституційним Судом України питання щодо конституційності пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону «Про публічні закупівлі», із застосуванням якої, як вказує заявник, безпосередньо пов`язані позовні вимоги у цій справі, не є підставою для зупинення провадження у розумінні пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України.

Суд також розглянув клопотання про відкладення розгляду справи. Заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність відкладення судового засідання у зв`язку з ненаданням позивачем правової позиції щодо позову. Також суд відмовив ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» у задоволенні клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та зупинення провадження у справі №908/697/26.

Ухвалою суду від 14.07.2026 суд у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання про повернення на стадію підготовчого провадження та зупинення провадження у справі № 908/697/26 до завершення розгляду Конституційним Судом України справи №3-78/2026(178/26) та ухвалення відповідного рішення відмовив. Відклав розгляд справи на 29.07.2026 о 11 год. 45 хв.

У судовому засіданні 29.07.2026 приймали участь прокурор, представники сторін.

Фіксація судового процесу здійснювалась за допомогою технічного засобу, відповідно до положення ст. 222 ГПК України.

Суд заслухав вступні слова представників, здійснив з`ясування обставин справи та дослідження доказів, провів судові дебати, на підставі ст. 219 ГПК України оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та повідомив про відкладення його проголошення до 03.08.2026 о 14 год. 20 хв.

У судовому засіданні 03.08.2026 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення за участю прокурора.

Стислий виклад позицій прокурора, позивача, відповідача.

Перший заступник керівника Запорізької окружної прокуратури Запорізької області звернувся до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Запоріжжяелектропостачання про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 117 від 29.12.2023 та стягнення 39679,70 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що виконання зобов`язань за додатковою угодою до договору, укладеною з порушенням імперативних норм, закріплених законодавством у сфері публічних закупівель, призвело до нераціонального та неефективного використання державних коштів, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленим в ст. 5 даного Закону, а отже створює загрозу порушення інтересів держави у бюджетній сфері.

Використання бюджетних коштів з порушенням вимог законодавства підриває матеріальну і фінансову основу держави, чим останнім завдається значна матеріальна шкода. Порушення принципів максимальної економії та ефективності під час здійснення закупівель призводить до протиправного витрачання публічних коштів, унеможливлює раціональне та ефективне їх використання, може призвести до грубого порушення конституційних прав громадян.

Зазначене перешкоджає забезпеченню виконання органом місцевого самоврядування основних функцій та завдань.

Отже, в даному випадку порушення інтересів держави полягає в тому, що під час виконання договору, укладеного за результатами проведення процедури закупівлі, порушено вимоги чинного законодавства, принцип максимальної ефективності та економії, що зумовило протиправне витрачання коштів бюджету, нераціональне та неефективне їх використання.

Окрім того, відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі», цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

При цьому згідно з п. 1 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, затверджених постановою КМУ від 12.10.2022 № 1178 (надалі Особливості), відповідно до яких здійснювалася зазначена закупівля електричної енергії, вони спрямовані на забезпечення захищеності замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Порушення вказаних вище принципів публічних закупівель призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів і значною мірою порушує економічні інтереси держави, так як призвело до надмірних витрат бюджетних коштів.

При цьому вказані кошти могли бути використані для подолання наслідків військової агресії рф, підтримки сімей військовослужбовців, матеріально технічного забезпечення бойової готовності та боєздатності підрозділів Збройних Сил України, та як наслідок, забезпечення національної безпеки України

Правовими підставами позову прокурор зазначає, серед іншого, статті 203, 215, 216, 1212 Цивільного кодексу України.

Указане стало підставою для звернення до суду з позовною заявою.

Відповідач заперечив проти позову. Вважає позовні вимоги незаконними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

У відзиві відповідач вказує, що заява не містять жодного належного та допустимого доказу, зокрема, доказів ані вини, а ні її ступеня відповідно до інших осіб, саме ТОВ Запоріжжяелектропостачання у нібито безпідставній витраті з бюджету суми коштів у розмірі 39 679,70 грн.

Вказує, що додаткова угода не укладалася відповідно до підп. 2 п.19 Постанови № 1178 (п.2 ч.5 ст. 41 Закону № 922), а прокурором необґрунтовано до спірних правовідносин, які склалися між сторонами Договору відповідно до підп. 7 п.19 Постанови № 1178 (п.7 ч.5 ст. 41 Закону № 922), застосовуються вимоги і обмеження щодо збільшення ціни у разі коливання ціни товару на ринку, визначені п.2 ч.5 ст. 41 Закону № 922. Таким чином, у даному випадку відсутнє порушення вимог діючого законодавства при зміни істотних умов Договору.

Відповідач зазначає, що Додаткова угода до Договору в частині внесення змін в пункт 2.2. Договору щодо зменшення обсягів закупівлі в порядку підп. 7 п. 19 Постанови № 1178 (п.7 ч.5 ст.41 Закону № 922) ніким не оскаржувалась.

Зазначає, що, як вбачається із додаткової угоди, Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області фактично був спожитий той обсяг електричної енергії, який зазначений в додатковій угоді.

Крім того, враховуючи специфіку ринку електричної енергії та його особливості, Закон № 922 не встановлює обмеження щодо строків зміни ціни не частіше ніж один раз на 90 днів.

Тобто підвищення цін на електроенергію може здійснюватися пропорційно збільшенню ціни на ринку, так часто, як це потрібно, але не більше ніж до 10% щоразу.

За таких обставин сторона позивача помилково прийшла до висновку щодо можливості застосування до подібних спірних правовідносин норми ст. 1212 ЦК України, вважаючи що відповідачем безпідставно набуті грошові коштів в розмірі 39 679,70 грн., оскільки додаткова угода до Договору укладена з дотриманням вимог частини четвертої статті 41 цього Закону.

Позивач письмову позицію щодо позову прокурора у справу не надав. Разом із цим, у судовому засіданні представник позивача наполягав на укладенні оскаржуваної додаткової угоди у відповідності до норм чинного законодавства та відсутності підстав для задоволення позову.

Обставини справи, встановлені судом, та докази, що їх підтверджують.

Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області 11.12.2023 на офіційному веб-сайті системи публічних закупівель «Prozorro» оприлюднено оголошення про проведення відкритих торгів за № UA-2023-12-11 003474-a (https://prozorro.gov.ua/uk/tender/UA-2023-12-11-003474-a) з очікуваною вартістю 330 264,34 грн.

Відповідно до протоколу розкриття тендерних пропозицій від 22.12.2023 переможцем визначено ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» з ціновою пропозицією 329 157,93 грн.

За результатами проведеної закупівлі між Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області та ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» укладено договір про постачання електричної енергії споживачу № 117 від 29.12.2023 (далі - Договір).

Предметом договору є електрична енергія (ДК 021:2015 09310000-5 Електрична енергія) з річним обсягом постачання 46 100,55 кВт/год, загальна сума договору визначена у розмірі 329 157,93 грн.

Відповідно до п. 5.1, 5.2. Договору ціна за 1 кВт/год електричної енергії становить 7,14 грн з ПДВ. Споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергій згідно з комерційною пропозицією. Ціна електричної енергії має зазначатися постачальником у рахунках про оплату електричної енергії (актах прийняття-передавання товарної продукції чи актах прийому-передачі проданих товарів та/або наданих послуг) за цим Договором.

Згідно з Додатком 2 «Комерційна пропозиція» до Договору також визначено обсяг постачання електричної енергії за Договором 46 100,55 кВт/год, ціна за одиницю товару з ПДВ 7,14 грн. Загальна вартість Договору з ПДВ 329 157,93 грн.

Згідно з п. 5.3. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць.

Пунктом 5.18. Договору визначено, що істотні умови договору про закупівлю, які впливають на формування ціни та обсягу не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:

- зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника;

- визначення грошового еквівалента зобов`язання в іноземній валюті;

- погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення;

- погодження зміни ціни в договорі про закупівлю в бік зменшення (без зміни кількості (обсягу) та якості товарів, робіт і послуг);

- зміни ціни в договорі про закупівлю у зв`язку з зміною ставок податків і зборів та/або зміною умов щодо надання пільг з оподаткування - пропорційно до зміни таких ставок та/або пільг з оподаткування, а також у зв`язку з зміною системи оподаткування пропорційно до зміни податкового навантаження внаслідок зміни системи оподаткування; зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку «на добу наперед», що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни;

- зміна ціни за одиницю електричної енергії в сторону збільшення відбувається у разі зміни у бік збільшення перемінних тарифів на підставі відповідних постанов НКРЕКП, які встановлюють тариф на послуги з передачі електричної енергії, тариф на послугу з розподілу електричної енергії та інші тарифи, з дня введення їх в дію.

За змістом п. 13.7. Договору усі правовідносини, що виникають у зв`язку з виконанням умов цього Договору і не врегульовані ним, регламентуються нормами чинного законодавства України.

Відповідно до п. 13.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2024, якщо інше не встановлено комерційною пропозицією, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за Договором.

У подальшому між замовником та постачальником укладено 2 додаткові угоди до Договору:

- Додатковою угодою № 1 від 09.07.2024 сторонами погоджено зменшення обсягу закупівлі електричної енергії у кількості до 40 543,17 кВт/год та внесено зміни до п. 5.1. Договору. Зокрема, збільшено ціну за одиницю товару до 9,0 грн (на 26,05 % більше від ціни, визначеної Договором). У зв`язку з цим, п. 1 Додатку 2 «Комерційна пропозиція» до Договору також викладено в новій редакції. Крім того, сторони дійшли згоди, що умови цієї додаткової угоди застосовуються до відносин між сторонами, які виникли до її укладання, а саме починаючи з 01.06.2024. Правовою підставою зміни ціни визначено пп. 2 п. 19 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 (далі Особливості № 1178);

- Додатковою угодою № 2 від 12.11.2024 сторонами погоджено доповнити Договір Додатком 1.1. до «Заяви приєднання до договору про постачання електричної енергії споживачу № 117» та внесено зміни в Додаток 3, доповнивши його енергетичним ідентифікаційним кодом точки розподілу, без зміни кількості кВт/год. Вказаною додатковою угодою ціна за одиницю товару не змінювалась.

Таким чином, внаслідок укладення додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшено з 7,14 грн до 9,0 грн, тобто на 1,86 грн. (на 26,05 % від первинної ціни, визначеної Договором), та зменшено кількість товару з 46 100,55 кВт/год до 40 543,17 кВт/год, що на 5 557,38 кВт/год менше від обсягу, визначеного сторонами у Договорі.

Постачальником з 01.01.2024 по 31.12.2024 за Договором поставлено електричну енергію в обсязі 40 543,17 кВт/год, а споживачем сплачено за неї кошти в розмірі 329 157,93 грн.

Заявник вважає, що додаткова угода № 1 від 09.07.2024 укладена з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», (в частині перевищення встановленого 10-відсоткового ліміту та відсутності документального обґрунтування коливання ціни товару на ринку), а також з порушенням вимог ч. 3 ст. 632 ЦК України в частині зміни ціни за товар в договорі після його виконання.

Укладення додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 призвело до збільшення ціни за одиницю товару від ціни, визначеної у Договорі на 26,05 %, що є прямим порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону, що і стало підставою для звернення прокурора з даним позовом.

Норми права та мотиви, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення. Висновки суду.

Щодо наявності підстав представництва інтересів держави прокурором.

Статтею 131-1 Конституції України закріплено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

У частинах 1, 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», зокрема, визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. В позовній заяві прокурор визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Системне тлумачення положень ст. 53 ГПК України та ст. 23 Закону «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво у суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення її інтересів, зокрема, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах (висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2019 у справі № 923/35/19, від 23.07.2020 у справі №925/383/18).

Верховний Суд у постанові від 09.10.2024 у справі № 394/438/22 зазначив, що винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави» .

Рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі №1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає та обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18 тощо).

При встановленні наявності або відсутності порушень або загрози порушень інтересів держави необхідно виходити з того, що ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначає про порушення або загрозу порушення «інтересів держави», якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Аналіз вказаної статті Закону дає підстави дійти висновку, що «інтереси держави» (як загальне поняття) являють собою комплекс прав та законних інтересів як в цілому держави України (або народу України), так і інтереси окремої територіальної громади певної місцевості (жителі певного населеного пункту або декількох населених пунктів).

Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави полягає в тому, що під час виконання договору, укладеного за результатами проведення процедури закупівлі порушено вимоги чинного законодавства, принцип максимальної ефективності та економії, що зумовило протиправне витрачання коштів бюджету, нераціональне та неефективне їх використання.

Окрім того, відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі», цей Закон встановлює правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади.

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

При цьому згідно з п. 1 Особливостей, відповідно до яких здійснювалася зазначена закупівля електричної енергії, вони спрямовані на забезпечення захищеності замовників від воєнних загроз на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування.

Порушення вказаних вище принципів публічних закупівель призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів і значною мірою порушує економічні інтереси держави, так як призвело до надмірних витрат бюджетних коштів.

При цьому вказані кошти могли бути використані для подолання наслідків військової агресії рф, підтримки сімей військовослужбовців, матеріально технічного забезпечення бойової готовності та боєздатності підрозділів Збройних Сил України, та як наслідок, забезпечення національної безпеки України.

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у ст. 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь i гідність інших людей), є обов`язковою передумовою досягнення загальнонаціональної мети українського народу - побудови демократичної, соціальної, правової держави.

Звернення прокурора до суду у даній справі спрямоване на дотримання встановлених Конституцією України принципів верховенства права та законності, а також задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання законності та цільового використання коштів місцевого бюджету.

Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

Суд вважає доведеними прокурором порушення інтересів держави у даному випадку з огляду на таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 № 6-р(ІІ)/2025 визнав неконституційними окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Водночас у пунктах 3 та 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України зазначено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», які визнано неконституційними, втрачають чинність із 01 січня 2027 року, та що це Рішення не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Попри відтермінування втрати чинності окремих положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», окружна прокуратура все ж таки вважає за необхідне надати окреме обґрунтування виключності підстав для представництва інтересів держави у вказаних правовідносинах.

У мотивувальній частині рішення Конституційний Суд України наголосив, що представництво інтересів держави в суді, передбачене пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, має винятковий та субсидіарний характер. Прокурор може здійснювати таке представництво лише у випадках, коли цього вимагає захист конституційно значущих інтересів держави та коли компетентний орган не забезпечує такого захисту належним чином. Законодавче регулювання цієї функції повинно відповідати принципам, закріпленим у Конституції України, зокрема принципам верховенства права, рівності сторін у судовому процесі та заборони надмірного втручання держави у сферу прав і свобод людини.

Конституційний Суд України також зазначив, що в умовах правового режиму воєнного стану особливої ваги набуває всебічне забезпечення захисту інтересів держави Україна, а неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в цей період (пункт 9 мотивувальної частини). Такий конституційний підхід підтверджує правомірність здійснення прокурором представництва інтересів держави у спірних правовідносинах до моменту втрати чинності відповідними нормами або до їх законодавчого врегулювання, за умови наявності визначених законом підстав для такого представництва.

На вказане також звернув увагу Верховний Суд у п. 68 постанови від 18.12.2025 у справі № 160/4161/24. Верховний Суд у постанові від 09.10.2024 у справі № 394/438/22 зазначив, що винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/9 державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Як зазначалось вище, із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 19.09.2019 у справі № 815/724/15, від 28.01.2021 у справі № 380/3398/20, від 05.10.2021 у справі № 380/2266/21, від 02.12.2021 у справі № 320/10736/20, від 23.12.2021 у справі № 0440/6596/18 тощо).

У даному випадку предметом позову є, серед іншого, стягнення надмірно переплачених бюджетних коштів за поставлений товар, придбаний із застосуванням процедури публічних закупівель.

Відповідно до преамбули Закону України «Про публічні закупівлі» цей Закон також має на меті адаптувати законодавство України acquis Європейського Союзу на виконання Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами членами, з іншої сторони.

Суд Європейського Союзу зауважує, що з метою забезпечення прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру, зміни до положень державного контракту під час його дії становлять нове укладення контракту в розумінні Директиви 92/50, якщо вони істотно відрізняються за характером від початкового контракту і, отже, свідчать про намір сторін переглянути основні умови цього контракту. Зміна державного контракту під час його дії може вважатися істотною, якщо вона вводить умови, які, якби вони були частиною початкової процедури укладення контракту, дозволили б допуск інших учасників тендеру, крім тих, які були допущені спочатку, або дозволили б прийняття іншої пропозиції, крім тієї, яка була прийнята спочатку. Зміна також може вважатися істотною, якщо вона змінює економічний баланс договору на користь підрядника в спосіб, який не був передбачений умовами початкового договору (див. справу C-454/06 pressetext Nachrichtenagentur GmbH v Republik Osterreich (Bund), APA-OTS Originaltext - Service GmbH, APA Austria Presse Agentur registrierte Genossenschaft mit beschrankter Haftung).

У пункті 61 рішення від 07 грудня 2023 року у справах C-441/22 та C-443/22, EU:C:2023:970 Obshtina Razgrad Суд ЄС звернув увагу, що пункт 72 директиви 2014/24ЄС по суті має на меті забезпечити дотримання принципів прозорості процедур та рівного ставлення до учасників тендеру. Ці принципи виключають, після укладення державного договору, внесення замовником та переможцем тендеру змін до положень цього договору таким чином, щоб ці положення суттєво відрізнялися за своїм характером від положень початкового договору. Дотримання цих принципів, у свою чергу, є частиною більш загальної мети правил ЄС у сфері державних закупівель, яка полягає у забезпеченні вільного руху послуг та відкриття для неспотвореної конкуренції в усіх державах-членах (див. mutatis mutandis постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2024 року у справі № 910/13988/20, в якій було здійснено посилання на рішення Суду ЄС для ілюстрації підходу застосування схожих положень (принципів) у практиці ЄС).

Метою Закону України «Про публічні закупівлі» є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобіганні проявам корупції в цій сфері та розвитку добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду від 10.12.2024 у справі № 924/413/24, від 15.10.2024 у справі № 918/18/24, від 08.10.2024 у справі № 918/728/23, від 06.02.2025 у справі № 910/5182/24).

Законодавство про публічні закупівлі встановлює спеціальний порядок зміни істотних умов договору, укладеного на відкритих торгах. Сторона договору при здійсненні державних закупівель розпоряджається не власними коштами, а коштами держави, коштами платників податків (постанови Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19, від 16.01.2025 у справі № 916/1137/24).

Спірні правовідносини відповідають саме об`єктивно винятковій моделі коли в умовах правового режиму воєнного стану ефективний судовий захист інтересів держави без участі прокурора є неможливим. У цих правовідносинах прокурор захищає не «приватний» інтерес замовника, а публічний (державний) інтерес у збереженні та поверненні бюджетних коштів, витрачених з порушенням імперативних приписів Закону України «Про публічні закупівлі». Без представництва прокурором інтересів держави в суді у спірних правовідносинах державний інтерес залишиться незахищеним, порушення закону безкарним, а безпідставно сплачені бюджетні кошти невідшкодованими, що суперечить конституційним принципам верховенства права та законності використання державних коштів.

Зокрема, у спірних правовідносинах укладення сільською радою та постачальником оспорюваної додаткової угоди до договору публічної закупівлі з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» призвело до нераціонального та неефективного використання бюджетних коштів, які були виділені з місцевого бюджету, а також порушило економічні (майнові) інтереси держави у бюджетній сфері, оскільки заподіяло прямої шкоди майновим інтересам держави у вигляді переплати бюджетних коштів.

Внаслідок неправомірного підвищення ціни на електричну енергію на підставі оспорюваної додаткової угоди замовник позбавлений був можливості отримати електричну енергію у необхідній кількості, сплачуючи при цьому значні кошти з місцевого бюджету за набагато менші обсяги придбаного товару, що в свою чергу зумовило надмірну сплату коштів у сумі майже 40 тис. грн.

Тобто, у даному випадку держава була вимушена безпідставно сплатити кошти у більшому розмірі, отримавши за цей менший обсяг товару. За умови неукладання додаткової угоди та придбання товару за первинною вартістю мала б місце економія державних коштів. У свою чергу вивільнені активи могли бути спрямовані на більш важливі потреби держави, яка перебуває в умовах воєнного стану.

Крім того, збільшення у спірних правовідносинах ціни за одиницю товару (понад 10 % ціни договору закупівлі) призвело до нівелювання мети законодавчого регулювання процедур закупівлі. Укладення такої додаткової угоди до договору про закупівлю щодо зміни ціни на товар спотворило результати торгів та фактично звело нанівець економію, яку було отримано під час підписання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 виснувала, що подібний підхід, який передбачає можливість збільшувати ціну за одиницю товару більше ніж на 10 % пропорційно збільшенню ціни товару на ринку, робитиме результат закупівлі невизначеним й зумовлюватиме неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та статтею 5 Закону України «Про публічні закупівлі».

Наведена справа Великої Палати Верховного Суду є подібною правовідносинам, наведеним у цьому позові, за предметом спору (визнання недійсною додаткової угоди до договору на постачання електричної енергії), за підставою позову та за нормативно-правовим регулюванням правовідносин (підстава для визнання недійсною додаткової угоди - пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України «Про публічні закупівлі»), у тому числі і обставинами та умовами застосування правових норм (внесення змін та доповнень до договору на постачання електричної енергії).

Представництво прокурором інтересів держави в суді в спірних правовідносинах має винятковий та субсидіарний характер. Наведені факти порушень законодавства у сфері публічних закупівель в умовах правового режиму воєнного стану безальтернативно вимагають від прокурора захисту конституційно значущих інтересів держави, оскільки компетентні органи взагалі не забезпечили такого захисту.

Інтереси держави повинні насамперед захищати відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, який не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень.

Водночас, щоб інтереси держави не залишалися незахищеними, прокурор, реалізуючи представницькі повноваження, виконує субсидіарну роль та замінює в судовому провадженні суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно, а також у випадку відсутності такого органу.

Такої позиції з приводу субсидіарної ролі прокурора в захисті інтересів держави у суді дотримується Верховний Суд, який висловив її низці постанов у справа за позовами прокурорів (постанова Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 07.12.2018 у справі № 924/1256/17, від 15.10.2019 у справі № 904/2820/18, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 та інші).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 05.03.2020 у справі № 9901/511/19, від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, від 21.11.2025 у справі № 920/19/24).

Також Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11, від 26.02.2019 у справі № 915/478/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Прокурор листом від 11.08.2025 поінформував Біленьківську сільську раду Запорізького району Запорізької області про виявлені порушення законодавства з метою самостійного захисту ним інтересів держави. Водночас уповноважений орган листом від 11.09.2025 повідомив, що сільська рада вважає помилковими висновки, викладені у листі окружної прокуратури щодо наявності порушень та завдання збитків сільській раді укладенням додаткової угоди до договору.

З огляду на викладене, окружною прокуратурою повторно листом від 01.01.2026 поінформовано Біленьківську сільську раду Запорізького району Запорізької області про виявлені порушення законодавства з метою самостійного захисту нею інтересів держави. Водночас зазначений уповноважений орган, листом від 13.02.2026 повторно повідомив про те, що вважає укладену додаткову угоду № 1 від 09.07.2024 правомірною, з огляду на що жодні збитки сільській раді не завдано.

Отже, вказаний суб`єкт владних повноважень, попри обізнаність про наявність порушень законодавства у сфері публічних закупівель, які детально були викладені у відповідних листах, не вжив жодних заходів реагування з метою захисту державних інтересів, як наслідок, інтереси держави фактично залишились без захисту, що створює ризик толерування порушень у сфері публічних закупівель.

Тобто підставою реалізації прокурором представницьких функцій у спірних правовідносинах стала усвідомлена пасивна поведінка позивача щодо захисту інтересів держави, порушених внаслідок неефективного та нераціонально використання бюджетних коштів.

У сукупності зазначені обставини свідчать про наявність виключного випадку, у тому числі з огляду на позицію вищевказаного уповноваженого суб`єкта, який вимагає втручання прокурора в межах його конституційних повноважень.

Таке представництво в умовах правового режиму воєнного стану є обґрунтованим, пропорційним та необхідним засобом відновлення порушення публічного інтересу, запобігання подальшому неправомірному використанню бюджетних коштів та забезпечення верховенства права у сфері публічних закупівель.

У свою чергу прокурор виконав вимоги ч. 4 ст. 54 ГПК України та ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» обґрунтувавши у позовній заяві, у чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також надав органу, уповноваженому державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, чого останній не здійснив.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18, від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19, як і в постанові Верховного суду від 18.02.2025 у справі № 925/889/25).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 20.07.2022 у справі №910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Тобто, під час розгляду справи в суді фактично стороною у спорі є держава, навіть якщо прокурор визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

Згідно з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 № 912/2385/18 відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень, незалежно від наявності статусу юридичної особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2021 у справі №911/2169/20).

У спірних правовідносинах органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, є Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області з огляду на наступне.

Так, статтею 143 Конституції України визначено, що місцеві органи самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання відповідно до закону тощо. Відтак, завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності.

Згідно з оголошенням про проведення відкритих торгів UA-2023-12-11 003474-a замовником виступає саме Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області, як самостійна юридична особа.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до ст. 142 Конституції України, ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 5 Бюджетного кодексу України, бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів.

Місцевими бюджетами є бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, районні бюджети та бюджети місцевого самоврядування. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів (ч. 6 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно зі ст. 63 Бюджетного кодексу України місцевий бюджет містить надходження і витрати на виконання повноважень органів влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

Частиною 5 статті 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що видатки місцевого бюджету здійснюються із загального та спеціального фондів місцевого бюджету відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та закону про Державний бюджет України.

За приписами ст. 22 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів, що уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов`язань та здійснення видатків бюджету, зобов`язані ефективно та раціонально використовувати бюджетні кошти, чим сприяти недопущенню порушень інтересів держави у бюджетній сфері.

Згідно з ст. 26 Бюджетного кодексу України, контроль за дотриманням бюджетного законодавства спрямований на забезпечення ефективного і результативного управління бюджетними коштами та здійснюється на всіх стадіях бюджетного процесу його учасниками відповідно до цього Кодексу та іншого законодавства, а також забезпечує, зокрема, досягнення економії бюджетних коштів, їх цільового використання, ефективності і результативності в діяльності розпорядників бюджетних коштів шляхом прийняття обґрунтованих управлінських рішень (пункт 3 частини 1 статті 26).

Відповідно до п. 2.4 Порядку бухгалтерського обліку окремих активів та зобов`язань бюджетних установ та внесення змін до деяких нормативно-правових актів з бухгалтерського обліку бюджетних установ, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.04.2014 № 372, суми коштів, які надходять у поточному бюджетному періоді на реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в органах казначейства, або поточні рахунки, відкриті в установах банків (крім власних надходжень), як повернення дебіторської заборгованості, яка виникла у попередніх бюджетних періодах, перераховуються до доходів загального фонду відповідного бюджету.

Згідно з довідником місцевих бюджетів (станом на 01.01.2026), розміщеним на офіційному сайті Міністерства фінансів України (режим доступу https://mof.gov.ua/uk/dovidnyky-misc-budg) розпорядником бюджету Біленьківської сільської територіальної громади є Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області.

Таким чином, ефективним засобом захисту інтересів держави у цьому випадку є стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів до місцевого бюджету, а саме на рахунок органу місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження щодо розпорядження бюджетними коштами. Саме Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області наділена владними повноваженнями щодо прийняття рішень щодо формування місцевого бюджету та забезпечує його виконання заради забезпечення потреб територіальної громади, у тому числі і щодо раціонального та максимально ефективного використання бюджетних коштів, а також саме сільська рада є стороною спірного правочину.

Такий підхід повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 18.02.2025 у справі № 925/889/23.

З урахуванням викладеного, а також того, що в платіжних документах платником вказано Біленьківську сільську раду Запорізького району Запорізької області, саме з її місцевого бюджету виділено кошти на оплату за відповідним договором, надмірно сплачені бюджетні кошти у розмірі 39 679,70 грн мають бути повернуті до бюджету Біленьківської сільської територіальної громади, головним розпорядником якого є Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області.

Відповідно до ст. 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, щодо застосування статті 23 Закону України «Про прокуратуру», рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням коштів місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у справі.

Дана позиція підтверджена Верховним Судом у постанові від 09.10.2024 у справі №918/728/23.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 дійшла висновків про те, що звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» , прокурор має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» порядку, , і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою на адресу Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області скеровано лист від 11.08.2025 № 54-7042ВИХ-25 з викладом виявлених порушень вимог законодавства у сфері публічних закупівель та запропоновано протягом розумного строку самостійно вжити відповідних заходів, у тому числі у судовому порядку.

Листом від 11.09.2025 № 2333/08-26 Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області повідомлено, що вважає помилковими висновки, викладені у листі окружної прокуратури щодо завдання збитків сільській раді укладенням додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 до Договору, оскільки діяла згідно вимог Особливостей № 1178, а ціна за одиницю товару збільшилась на 26,05 %, тобто не перевищує відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку.

Ураховуючи викладене, окружною прокуратурою повторно скеровано лист від 01.01.2026 № 54-12ВИХ-26, яким повторно повідомлено про встановлені порушення та запитано аналогічну інформацію щодо вжиття заходів, спрямованих на поновлення порушених інтересів держави.

Листом від 13.02.2026 № 0020/08-26 Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області повторно повідомлено, що переведена закупівля за оголошенням UA-2023-12-11-003474-а не завдала збитків сільській раді, бо проведена у відповідності до чинного законодавства. Також повідомлено, що Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області не вбачає підстав для звернення до суду для захисту порушених інтересів. Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області не зверталась до суду з позовом про стягнення надмірно сплачених коштів та не планує подавати відповідну позовну заяву.

Таким чином, протягом тривалого часу з моменту отримання інформації про порушення прав та інтересів громади Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області не вжито заходів щодо стягнення з ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» надмірно сплачених бюджетних коштів за договором про постачання електричної енергії споживачу № 117 від 29.12.2023.

Вказане свідчить про нездійснення Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області захисту інтересів держави, яке проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень який обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Порушення процедури державних закупівель унеможливлює раціональне та ефективне використання коштів територіальної громади і здатне спричинити істотної шкоди інтересам держави та територіальної громади.

Зволікання зі зверненням уповноваженого органу до суду з вимогами про визнання недійсною додаткової угоди до договору щодо збільшення вартості одиниці товару призводить до зайвих витрат замовника та необґрунтованих прибутків постачальника, що у свою чергу, завдає шкоди економічним інтересам держави у вигляді незаконних витрат бюджетних коштів, а також порушення державної політики та принципів у сфері публічних закупівель, щодомаксимальної економії, ефективності та пропорційності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель.

Вказане в сукупності свідчить, що Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області захист інтересів держави не здійснює, а прокурором дотримано порядок, встановлений ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Щодо позовних вимог про визнання додаткової угоди недійсною.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад встановлює Закон України «Про публічні закупівлі» (далі Закон).

Метою Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції, оскільки продавці з метою перемоги можуть під час проведення процедури закупівлі пропонувати ціну товару, яка нижча за ринкову, а в подальшому, після укладення договору про закупівлю, вимагати збільшити цю ціну, мотивуючи коливаннями ціни такого товару на ринку (постанови Верховного Суду від 10.02.2024 у справі № 924/413/24, від 05.10.2024 у справі № 918/18/24, від 08.10.2024 у справі № 918/728/23).

Отже, передбачені Законом України «Про публічні закупівлі» процедури закупівель визначені з метою забезпечення добросовісної конкуренції серед учасників, досягнення економії та ефективності, а тому базуються на таких принципах (ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі»). Максимальна економія публічних коштів та ефективність їх використання забезпечується шляхом конкурентного визначення постачальника товарів і послуг, виконання робіт. Змістом діяльності з проведення публічних закупівель законодавцем визначено проведення відбору переможця процедури закупівель за основним критерієм «ціна». Ціна послуги, товару має визначальне значення, а її необґрунтоване збільшення є прямим порушенням вимог законодавства та спробою уникнути наслідків публічного аукціону. Приведення ціни договору у відповідність до існуючих ринкових цін на електричну енергію повністю знецінює зміст інституту публічних закупівель та його мету, оскільки сама закупівля здійснюється для отримання пропозицій, що є кращими (нижчими) за ринкові.

Відповідно до вимог ст. ст. 632, 638 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) ціна є істотною умовою договору та установлюється за домовленістю сторін.

Тобто, із врахуванням положень зазначених статей, відповідач під час укладання Договору був згоден з пунктом 5.1. Договору, згідно з яким ціна 1 кВт/год електричної енергії, станом на дату укладання цього Договору, становить 7,14 грн за 1 кВт/год з ПДВ.

Тож, рішення переможця про підписання договору є його добровільним волевиявленням про те, що він погоджується на умови договору, в тому числі на ціну за одиницю товару на день підписання договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно з п. 3 Особливостей № 1178, замовники, що зобов`язані здійснювати публічні закупівлі товарів, робіт і послуг відповідно до Закону, проводять закупівлі з урахуванням цих особливостей та з дотриманням принципів здійснення публічних закупівель, визначених Законом.

За приписами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадків збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/ внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 02.02.2026 у справі № 922/2121/25, досліджуючи питання наявності конкуренції норм п.п. 2 п. 19 постанови Кабінету Міністрів України № 1178 з приписами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», тобто можливість при внесенні змін до договору про закупівлю (щодо ціни за одиницю товару) керуватись лише приписами постанови № 1178, незважаючи при цьому на вимоги п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», зробив наступні висновки.

Укладаючи додаткові угоди та змінюючи ціну на одиницю товару, сторони договору мають керуватись імперативними приписами положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», з урахуванням Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178.

З аналізу положень цього Закону вбачається, що вони є спеціальними нормами, які визначають правові підстави внесення змін та доповнень до договорів, укладених за наслідком публічних закупівель і повинні застосовуватися переважно щодо норм Цивільного та Господарського кодексів України, які визначають загальну процедуру внесення змін до договору.

Із системного аналізу статей 628, 629, 632, 651, 652, 653 ЦК України та Закону України «Про публічні закупівлі» вбачається, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю.

За загальним правилом істотні умови договору про закупівлю, однією з яких є ціна товару, не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі (ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Також зазначена норма передбачає випадки, коли допустима зміна істотних умов договору про закупівлю. Постановою № 1178 Кабінет Міністрів України встановив певні особливості здійснення закупівель товарів замовниками, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», під час дії воєнного стану, основна мета яких є вжиття заходів щодо забезпечення захищеності саме замовників від воєнних загроз.

Разом з тим постанова Кабінету Міністрів України № 1178 не скасовує та не передбачає внесення будь-яких змін до Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема до норми п. 2 ч. 5 ст. 41 вказаного Закону.

Відповідно, як на момент виникнення спірних правовідносин (укладення у 2024 році основного договору та додаткових угод до нього), так і на момент розгляду справи в суді норма п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» була чинною та незмінною за своїм буквальним змістом. Дія такої норми на час дії воєнного стану не скасовувалась та не призупинялась.

Ураховуючи вищенаведене у своїй сукупності, колегія суддів відзначила, що затвердження Кабінетом Міністрів України, у межах визначених законом повноваженнях Особливостей здійснення публічних закупівель (постанови № 1178), не свідчить про зміну законодавства у відповідній категорії спірних правовідносин, які унормовані Законом України «Про публічні закупівлі», зокрема пунктом 2 п`ятої статті 41, оскільки:

1) постанова Кабінету Міністрів України є підзаконним нормативно-правовим актом;

2) їх зміст лише деталізує випадки для можливості зміни сторонами правочину ціни договору в порядку п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», та не встановлює іншого алгоритму розрахунку процентного співвідношення ціноутворення, передбаченого даною нормою.

Верховний Суд зазначив, що, укладаючи спірні додаткові угоди та змінюючи ціну за одиницю спірного товару, сторони договору мали керуватися імперативними приписами положень п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» з урахуванням п.п. 2 п. 19 постанови Кабінету Міністрів України № 1178.

Аналогічних висновків щодо застосування п.п. 2 п. 19 постанови Кабінету Міністрів України № 1178 з приписами п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі» дійшов Верховний Суд також у постанові від 04.02.2026 у справі № 916/2720/24.

Отже, саме Закон встановлює імперативну норму, згідно з якою зміна істотних умов договору про закупівлю може здійснюватися виключно у випадках, визначених ст. 41 Закону, зокрема, за п. 2 ч. 5 наведеної норми у випадку коливання цін товару на ринку чи то у бік збільшення, чи у бік зменшення, що надає сторонам право змінювати умови договору щодо ціни товару, при цьому не більше ніж на 10% та не збільшуючи загальну суму договору.

В свою чергу, укладення додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 призвело до збільшення ціни за одиницю товару від ціни, визначеної у Договорі на 26,05 %, що є прямим порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону.

Також, як було зазначено вище, згідно із ч. ч. 2, 3 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладання договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається .

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22 (п. 75) ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається відповідно до ч. 3 ст. 632 ЦК України .

Слід зазначити, що у п. 126 постанови від 21.11.2025 у справі № 920/19/24 Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від вказаного висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 922/2321/22. Так, Велика Палата Верховного Суду ще раз констатувала, що ціна товару є істотною умовою договору про закупівлю. Зміна ціни товару в договорі про закупівлю після виконання продавцем зобов`язання з передачі такого товару у власність покупця не допускається.

Так, сторонами, 09.07.2024 підписано додаткову угоду № 1, якою змінено ціну електричної енергії з 01.06.2024, яка втім вже була продана позивачу та спожита ним з 01.06.2024 по 30.06.2024. Отже, товар, поставлений відповідачем за період з 01.06.2024 по 30.06.2024, був не тільки прийнятий позивачем у власність, а й спожитий.

Ураховуючи, що згідно з п. 5.3. Договору розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць, при укладання додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 сторонами змінено ціну на електричну енергію за попередній розрахунковий період, коли вказаний товар був вже поставлений та спожитий.

Таким чином, додаткова угода № 1 від 09.07.2024 до Договору укладена з порушенням вимог ч. 3 ст. 632 ЦК України (в частині зміни ціни за товар в договорі після його виконання), що є підставою для її скасування.

Крім того, обов`язковою підставою при застосуванні п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону щодо збільшенні ціни за одиницю товару є підтвердження (наявність) факту коливання ціни такого товару на ринку.

Відповідно до пп. 2 п. 19 Особливостей № 1178 зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

У п. 5.18. Договору також визначено, що істотні умови договору про закупівлю, які впливають на формування ціни та обсягу не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов`язань сторонами в повному обсязі, крім випадку, зокрема, погодження зміни ціни за одиницю товару в договорі про закупівлю у разі коливання ціни такого товару на ринку, що відбулося з моменту укладення договору про закупівлю або останнього внесення змін до договору про закупівлю в частині зміни ціни за одиницю товару. Зміна ціни за одиницю товару здійснюється пропорційно коливанню ціни такого товару на ринку (відсоток збільшення ціни за одиницю товару не може перевищувати відсоток коливання (збільшення) ціни такого товару на ринку) за умови документального підтвердження такого коливання та не повинна призвести до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю на момент його укладення.

Отже, сторони у випадку коливання цін на ринку наділені правом вносити зміни до договору щодо ціни товару, але кожна зміна до договору має містити належне документальне підтвердження. Аналогічну правову позицію щодо підстав зміни ціни за одиницю товару у договорі про закупівлю підтримав суд касаційної інстанції (постанови Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/4474/17, від 13.10.2020 у справі № 912/1580/18, постанова Вищого господарського суду України від 15.05.2014 у справі № 904/3255/13).

Разом з тим, Верховним Судом у постанові від 06.02.2025 у справі № 916/747/24 наведено висновки про те, що під коливанням ціни необхідно розуміти зміну за певний період часу ціни товару на ринку чи то в сторону зменшення, чи в сторону збільшення. І таке коливання має відбуватись саме в період укладання договору і до внесення відповідних змін до нього. Водночас, на підтвердження факту коливання ціни на товар, у документі, який видає компетентна організація, має бути зазначена діюча ринкова ціна на товар і її порівняння з ринковою ціною станом на дату, з якої почали змінюватися ціни на ринку, як у бік збільшення, так і у бік зменшення (тобто наявності коливання). Необхідність зазначення такої інформації зумовлюється також тим, що у випадку коливання цін зміни до договору про закупівлю вносяться з урахуванням показників коливання цін, що стали підставою для здійснення попередніх змін до договору. Кожна зміна до договору має містити окреме документальне підтвердження (п.п. 67-68). Аналогічні висновки зазначено в постановах Верховного Суду від 18.03.2021 № 924/1240/18, від 18.07.2023 № 916/944/22.

Сам факт збільшення ціни товару на ринку не обов`язково тягне за собою підвищення ціни на аналогічний товар, який є предметом договору. Умовою такого підвищення обов`язково є неможливість спрогнозувати таке підвищення та закласти відповідні ризики при формуванні тендерної пропозиції (постанова Верховного Суду від 02.07.2024 № 910/13579/23).

Постачальнику треба не лише довести підвищення ціни на певний товар на певному ринку за допомогою доказів, але й: 1) обґрунтувати для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у договорі; 2) довести, що підвищення ціни є непрогнозованим (його неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції); 3) обґрунтувати, чому таке підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по запропонованій замовнику на тендері ціні; 4) навести причини, через які виконання укладеного договору стало для нього вочевидь невигідним. До таких висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 18.06.2021 № 927/491/19; від 16.02.2023 № 903/366/22, від 11.05.2023 № 910/17520/21; від 05.03.2024 № 918/323/23; від 26.09.2024 № 904/4302/23.

Чинне законодавство не передбачає, які саме документи мають підтверджувати факт коливання цін. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що ч. 5 ст. 41 Закону дає можливість змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% та має на меті запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника. Разом з тим, ця норма застосовується, якщо відбувається значне коливання (зростання) ціни на ринку, яке робить для однієї сторони договору його виконання вочевидь невигідним, збитковим. Документи щодо коливання ціни повинні підтверджувати, чому відповідне підвищення цін на ринку зумовлює неможливість виконання договору по ціні запропонованій замовнику на тендері та/або чому виконання укладеного договору стало для постачальника вочевидь невигідним (подібна за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/383/22, від 16.04.2019 у справі № 915/346/18, від 12.02.2020 у справі № 913/166/19, від 21.03.2019 у справі № 912/898/18, від 25.06.2019 у справі № 913/308/18, від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18).

Крім того, виключно коливання ціни на ринку не може бути беззаперечною підставою для автоматичного перегляду (збільшення) погодженої сторонами ціни за одиницю товару (постанови Верховного Суду від 16.02.2023 № 903/366/22, від 23.11.2023 № 917/1009/22, від 07.03.2024 № 910/401/23). Натомість, сторони послідовно збільшували вартість електроенергії за відсутності доказів, що її вартісні показники упродовж дії договору зростали в такій прогресії, що виконання його умов стало вочевидь невигідним (збитковим) для постачальника.

Можливість зміни ціни договору внаслідок недобросовісних дій сторін (сторони) договору робить результат закупівлі невизначеним та тягне за собою неефективне використання бюджетних коштів, що є прямим порушенням принципів процедури закупівлі, визначених преамбулою та ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі» (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 915/1868/18).

Так, підставою укладення додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 була інформаційна довідка Хмельницької торгово-промислової палати від 01.07.2024 № 22 05/749, згідно з якою на запит ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» надано інформацію щодо середньозваженої ціни на електроенергію на ринку ОЕС України «на добу наперед» (РДН) на підставі даних ДП «Оператор ринку» на травень 2024 року (4 221,92 грн) та червень 2024 року (5 403,38 грн). У зв`язку з цим констатовано коливання цін між зазначеними періодами у розмірі +27,98%.

Разом з тим, надана довідка Хмельницької торгово-промислової палати від 01.07.2024 № 22-05/749 не може вважатися належним підтвердженням коливання ціни на ринку електричної енергії, оскільки вона не охоплює весь період з моменту укладення договору до моменту укладення додаткової угоди. Відповідно до ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 19 Особливостей та наведеної вище практики Верховного Суду, зміна істотних умов договору повинна підтверджуватись документально та бути обґрунтованою.

Водночас, постачальником обрано довільний проміжок часу (травень-червень 2024 року), який не відображає цінової динаміки у проміжку з 29.12.2023 (дата укладення договору) по 30.04.2024, що виключає можливість використання її як єдиного належного доказу для підтвердження законності наступного підвищення ціни.

Інформаційна довідка Хмельницької торгово-промислової палати від 01.07.2024 № 22-05/749 за своїм змістом не містить повного та об`єктивного аналізу динаміки цін на електричну енергію на відповідному сегменті ринку за період дії спірного договору. У зазначеному документі наведено лише окремі показники середньозваженої ціни на ринку «на добу наперед» за травень та червень 2024 року, без відображення цінових показників станом на дату укладення договору та без порівняння із цінами у попередні періоди його виконання. За таких обставин наведена інформація не дає можливості встановити реальну зміну ціни товару на ринку у період з моменту укладення договору до моменту внесення змін до нього, що є обов`язковою умовою застосування п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі».

Також у вказаній довідці відсутній аналіз тенденцій ціноутворення, причин та факторів, які могли б зумовити зміну вартості електричної енергії на ринку, а також відсутні розрахунки або висновки щодо відсотку коливання ціни саме у співвідношенні з ціною, визначеною сторонами у договорі. Фактично зазначений документ лише відображає статистичні дані щодо середньозваженої ціни на окремі місяці, не підтверджуючи наявності істотного коливання ціни у період виконання договору та не доводячи, що таке коливання мало безпосередній вплив на можливість виконання постачальником взятих на себе договірних зобов`язань.

Отже, подана постачальником довідка торгово-промислової палати має виключно інформаційний характер, не містить необхідних аналітичних даних та порівняльних показників, які б підтверджували саме коливання ціни товару на ринку у період дії договору.

Відтак, така довідка Хмельницької торгово-промислової палати від 01.07.2024 № 22-05/749 не є належним доказом коливання ціни на електричну енергію, оскільки вказаний документ лише констатує рівень середньозважених цін купівлі продажу електричної енергії на певні місяці року та не доводить її коливання.

Постачальником не доведено підвищення ціни на електричну енергію за допомогою належних доказів, не обґрунтовано для замовника самі пропозиції про підвищення ціни, визначеної у Договорі, не доведено, чому неможливо було передбачити і закласти в ціну товару на момент подання постачальником тендерної пропозиції.

Таким чином, додаткова угода № 1 від 09.07.2024 укладена з порушенням вимог п. 2 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», (в частині перевищення встановленого 10-відсоткового ліміту та відсутності документального обґрунтування коливання ціни товару на ринку), а також з порушенням вимог ч. 3 ст. 632 ЦК України в частині зміни ціни за товар в договорі після його виконання.

Відтак, позовні вимоги прокурора в цій частині є законними та обґрунтованими, жоведеними належними доказами та підлягають задоволенню.

Щодо підстав стягнення коштів.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За приписами ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, закупівлі здійснюються за принципами добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності.

Натомість, підвищення ціни за одиницю товару з ініціативи ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» не відповідає принципу добросовісної конкуренції серед учасників. Укладення Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 до Договору зі збільшенням ціни за товар жодним чином не відповідає принципу максимальної економії та ефективності.

У постанові Верховного Суду від 16.02.2023 у справі № 903/366/22 вказано, що відповідно до ст. 5 Закону, закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях. Поряд з цим, перемога в тендері (закупівля за кошти місцевого бюджету) та укладення договору за однією ціною та її подальше підвищення більш як на 10% у спосіб укладення оскаржуваних додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та свідчить про свідоме заниження цінової пропозиції у тендері з метою перемоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.

Ураховуючи наведене, перемога у закупівлі, джерелом фінансування якої є кошти місцевого бюджету, укладення договору про закупівлю електричної енергії за ціною 7,14 грн за 1 кВт/год та її подальше підвищення шляхом укладення оспорюваної додаткової угоди, що призвело до загального збільшення ціни на 26,05 %, є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку відповідача.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 ЦК України не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. постачання

Відповідно до ч. 1, 2, 9, 10 ст. 56 Закону України «Про ринок електричної енергії», електричної енергії споживачам здійснюється електропостачальниками, які отримали відповідну ліцензію, за договором постачання електричної енергії споживачу. Договір постачання електричної енергії споживачу укладається між електропостачальником та споживачем та передбачає постачання всього обсягу фактичного споживання електричної енергії споживачем у певний період часу одним електропостачальником. Постачання електричної енергії споживачам здійснюється за вільними цінами. Загальні положення та умови договору мають бути справедливими і прозорими, викладеними чітко і ясно, не містити процедурних перешкод, що ускладнюють здійснення прав споживача. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору постачання застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 669 ЦК України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.

Згідно зі ст. 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Невиконання встановлених законодавством норм при організації та проведенні процедур закупівель порушує інтереси держави в частині гарантування організації діяльності органів державної влади відповідно до вимог Конституції та законів України, забезпечення безумовного виконання нормативно-правових актів держави.

Частиною 1 ст. 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Також Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 зроблено висновок, згідно з яким додаткові угоди, укладені з порушенням законодавства, підлягають визнанню судом недійсними та не породжують правових наслідків, правовідносини між сторонами регулюються договором, а грошові кошти є такими, що були безпідставно одержані постачальником електричної енергії, підстава їх набуття відпала, у зв`язку з чим вони підлягають поверненню на підставі ст. ст. 216, 1212 ЦК України.

Оскільки додаткова угода № 1 від 09.07.2024, яка набула чинності з 01.06.2024, до вказаного Договору визнається судом недійсною, то зобов`язання сторін регулюються умовами Договору, а розрахунок за поставлену електроенергію за період з червня по грудень 2024 року повинен здійснюватися за ціною, визначеною умовами самого Договору № 117 від 29.12.2023, а саме по ціні 7,14 грн за 1 кВт/год.

Відповідно до актів прийняття-передавання товарної продукції за договором про постачання електричної енергії, складеними протягом 2024 року на виконання договору № 117 від 29.12.2023, за період з січня по грудень 2024 року загальна кількість отриманої Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області електричної енергії становить 40 543,17 кВт/год на суму 329 157,93 грн.

Оплата за договором на вказану суму підтверджено також листом Управління Державної казначейської служби України у Запорізькому районі Запорізької області від 24.11.2025 № 03-52. Крім того, вказаним листом орган Державної казначейської служби України повідомив, що Біленьківська сільська рада Запорізького району Запорізької області є головним розпорядником бюджетних коштів, а видатки за договором від 29.12.2023 № 117 проведені за рахунок коштів місцевого бюджету.

Відповідно до актів прийняття-передавання товарної продукції за договором про постачання електричної енергії, складеними протягом 2024 року на виконання договору №117 від 29.12.2023, за період з червня по грудень 2024 року кількість отриманої Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області електричної енергії становить 21 333,17 кВт/год.

З огляду на викладене, сума перерахованих коштів постачальнику за поставлену електричну енергію мала б становити 152 318,83 грн (21 333,17 кВт/год х 7,14 грн = 152 318,83 грн).

Фактично Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області сплачено 191 998,53 грн.

Із урахуванням додаткової угоди № 1 від 09.07.2024, укладеної до договору № 117 від 29.12.2023, якою збільшено ціну за одиницю товару, за поставлену електричну енергію зайво перераховано кошти в сумі 39 679,70 грн. (191 998,53 грн - 152 318,83 грн = 39 679,70 грн).

Отже, на підставі недійсної додаткової угоди № 1 від 09.07.2024 до договору № 117 від 29.12.2023 протягом строку його дії зайво сплачено бюджетних коштів на загальну суму 39 679,70 грн, які підлягають стягненню з ТОВ «Запоріжжяелектропостачання».

Таким чином, додаткова угода № 1 від 09.07.2024 до договору № 117 від 29.12.2023 суперечить вимогам Закону України «Про публічні закупівлі», а, отже, підлягає визнанню недійсною судом, а з ТОВ «Запоріжжяелектропостачання» підлягає стягненню сума надмірно сплачених за договором коштів у розмірі 39 679,70 грн.

Щодо аргументів відповідача.

Відповідач, заперечуючи проти позову, стверджує про виконання ним належним чином умов договору про постачання електричної енергії, з урахуванням оскаржуваної додаткової угоди, позицію споживача позивача у справі, який добровільно підписав додаткову угоду на підставі наданих на їх обґрунтування документів, прийняв (спожив електричну енергію) та оплатив її вартість.

Зазначені аргументи суд оцінює критично з огляду на зроблені вище висновки.

Окрім цього, відповідач як на підставу укладення додаткової угоди посилається на пп. 7 пункту 19 Особливостей, а саме: зміни встановленого згідно із законодавством органами державної статистики індексу споживчих цін, зміни курсу іноземної валюти, зміни біржових котирувань або показників Platts, ARGUS, регульованих цін (тарифів), нормативів, середньозважених цін на електроенергію на ринку на добу наперед, що застосовуються в договорі про закупівлю, у разі встановлення в договорі про закупівлю порядку зміни ціни.

Наведений довід суд відхиляє, оскільки він спростовується змістом оспорюваної додаткової угоди, відповідно до якої зміни до договору № 117 вносяться на підставі пп.2 пункту 19 Особливостей.

Із приводу тверджень відповідача про необхідність встановлення вини кожної зі сторін та притягнення учасників публічних закупівель до передбаченої законодавством відповідальності як передумови для звернення прокурора до суду, із посиланням на практику Верховного Суду щодо відшкодування шкоди, суд зазначає, що такі доводи є неспроможними, а практика незастосовною, оскільки позов заявлено на інших правових підставах та за інших фактичних обставин. Закон не ставить можливість визнання недійсними правочинів в залежність від наявності вини його сторін.

Доводи щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави в цій справі суд відхиляє, зважаючи на викладені вище висновки в цій частині.

Висновки суду.

Згідно зі ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, ураховуючи вище встановлені обставини, предмет та визначені прокурором підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги прокурора слід задовольнити повністю.

Щодо решти пояснень та доводів учасників справи суд зауважує таке.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд із цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову у даній справі не спростовує.

Судові витрати.

Судовий збір на підставі положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача, оскільки спір виник з його вини, шляхом стягнення з останнього на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Запорізької окружної прокуратури Запорізької області кошти, витрачені на сплату у 2026 році судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 5 324,80 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 11, 13, 14, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати недійсною додаткову угоду № 1 від 09.07.2024 до договору про постачання електричної енергії споживачу № 117 від 29.12.2023, укладеного між Біленьківською сільською радою Запорізького району Запорізької області (ідентифікаційний код юридичної особи 04353008, вул. Центральна, буд. 20, с. Біленьке, Запорізький р-н, Запорізька обл., 70441) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (ідентифікаційний код юридичної особи 42093239, вул. Олександрівська, буд. 35, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69063).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (ідентифікаційний код юридичної особи 42093239, вул.Олександрівська, буд. 35, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69063) кошти в сумі 39679 (тридцять дев`ять тисяч шістсот сімдесят дев`ять) гривень 70 копійок в дохід місцевого бюджету Біленьківської сільської територіальної громади в особі Біленьківської сільської ради Запорізького району Запорізької області (ідентифікаційний код юридичної особи 04353008, вул. Центральна, буд. 20, с. Біленьке, Запорізький р-н, Запорізька обл., 70441).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Запоріжжяелектропостачання» (ідентифікаційний код юридичної особи 42093239, вул. Олександрівська, буд. 35, м.Запоріжжя, Запорізька обл., 69063) на користь Запорізької обласної прокуратури в особі Запорізької окружної прокуратури Запорізької області (ідентифікаційний код юридичної особи 02909973, вул. Дмитра Апухтіна, 29А, м. Запоріжжя, 69005, розрахунковий рахунок: UA438201720343180001000000271, відкритий в державній казначейській службі України, м. Київ, МФО 820172, отримувач: Запорізька обласна прокуратура, код класифікації видатків бюджету - 2800) кошти, витрачені на сплату у 2026 році судового збору при здійсненні представництва інтересів держави, у розмірі 5 324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) гривні 80 копійок.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 23.09.2026 у зв`язку із перебуванням судді у відпустці та на лікарняному.

Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя І.Є. Лєскіна