Ухвала суду № 139977308, 23.09.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про забезпечення позову

23.09.2026м. ДніпроСправа № 904/5735/26

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Дупляка С.А.,

розглянувши заяву Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову у справі №904/5735/26

за позовом Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Криворізької міської ради

до Фізичної особи-підприємця Бугая Олександра Миколайовича

про стягнення грошових коштів,

Суддя Дупляк С.А.

в с т а н о в и в:

Криворізька північна окружна прокуратура Дніпропетровської області (далі - прокуратура) в інтересах держави в особі Криворізької міської ради (далі - позивач) звернулася до господарського суду з позовною заявою від 18.09.2026 за вих. №б/н до Фізичної особи-підприємця Бугая Олександра Миколайовича (далі - відповідач) про стягнення 452.809,53 грн безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою комунальної форми власності 1211000000:04:271:0074 площею 0,4771 га, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, мкрн. 7й Зарічний, 1а, з яких: 408.846,93 грн основної заборгованості, 10.248,67 грн трьох процентів річних, 33.713,93 грн інфляційних втрат.

Судові витрати у справі (судовий збір за подачу позову та заяви про забезпечення позову) прокуратура просить суд стягнути з відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5735/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.09.2026.

Разом з позовом від прокуратури надійшла заява про забезпечення позову, у якій прокуратура просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження, державну реєстрацію переходу права власності чи інше розпорядження об`єктом нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі загальною площею 183,9 кв. м, розташовану за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. 7-Зарічний, буд. 1а, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052008212110) до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/5735/26 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується витягом з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.09.2026.

Стислий виклад позиції прокуратури

Прокурор зазначає, що відповідач, будучи з 12.10.2020 власником нежитлової будівлі загальною площею183,9 кв.м, розташованої за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, Покровський р-н., мкрн. 7 Зарічний, буд. 1а, використовує земельну ділянку комунальної власності площею 0,4771 га з кадастровим номером1211000000:04:271:0074 без оформлення в установленому законом порядку права користування нею та без внесення плати за землю.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на зазначену нежитлову будівлю зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 12.10.2020 №1348, укладеного між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та відповідачем.

Із змісту зазначеного договору купівлі-продажу вбачається, що об`єкт нерухомого майна розташований саме на земельній ділянці площею 0,4771 га з кадастровим номером 1211000000:04:271:0074.

Відомостями Національної кадастрової системи підтверджується, що зазначена земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.

Разом із тим, відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди на зазначену земельну ділянку не зареєстровано, договір оренди земельної ділянки не укладався, будь-які речові права відповідача щодо користування земельною ділянкою відсутні.

На думку прокуратури, відповідач, використовуючи земельну ділянку комунальної власності для обслуговування належної йому нежитлової будівлі, протягом тривалого часу без достатньої правової підстави користується земельною ділянкою та не сплачує до місцевого бюджету плату за землю, чим порушує вимоги ст. 125, 126, 206 ЗК України, ст. 288 ПК України, а також принцип платності використання землі.

Прокурор вважає, що виникнення спірних правовідносин безпосередньо пов`язане з правом власності відповідача щодо нежитлової будівлі загальною площею 183,9 кв. м, розташованої за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. 7 Зарічний, буд. 1а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052008212110, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності площею 0,4771 га з кадастровим номером 1211000000:04:271:0074.

Саме набуття відповідачем права власності на зазначену нежитлову будівлю зумовило виникнення у нього фактичної можливості користуватися земельною ділянкою, на якій ця будівля розташована, а відсутність належного оформлення права користування земельною ділянкою призвела до збереження відповідачем коштів, які за звичайних умов мали бути сплачені власнику землі.

Прокуратура вважає, що між предметом спору та зазначеним об`єктом нерухомого майна існує безпосередній фактичний та правовий зв`язок.

На думку прокуратури, невжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження зазначеного об`єкта нерухомого майна, створює ризик зміни його власника до моменту ухвалення та набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

У разі відчуження відповідачем належної йому нежитлової будівлі та переходу права власності на неї до іншої особи може змінитися фактичний склад правовідносин, які є підставою виникнення спірної заборгованості, що може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду про стягнення коштів.

При цьому сама можливість відповідача вільно розпорядитися належним йому нерухомим майном обумовлює необхідність запобігання вчиненню дій, які до завершення розгляду справи можуть призвести до зміни власника майна та ускладнення подальшого виконання судового рішення.

Заявлений захід забезпечення позову не передбачає позбавлення відповідача права власності на нерухоме майно, не перешкоджає його володінню та користуванню будівлею, не припиняє його господарську діяльність та не встановлює будь-яких обмежень щодо використання об`єкта за його функціональним призначенням.

Прокуратура вважає, що застосування заходу забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження належної йому нежитлової будівлі, є необхідним для збереження існуючого стану майна, забезпечення можливості ефективного захисту інтересів територіальної громади та реального виконання можливого рішення суду.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Так, відповідно до ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 452.808,93 грн (складається з фактичної заборгованості у розмірі 408.846,93 грн, інфляційних втрат у розмірі 33.713,93 грн та трьох процентів річних у розмірі 10.248,67 грн) за користування земельною ділянкою комунальної форми власності 1211000000:04:271:0074 площею 0,4771 га, що знаходиться за адресою: м. Кривий Ріг, мкрн. 7й Зарічний, 1а.

В обґрунтування необхідності вжиття заходів забезпечення позову прокуратура зазначає таке.

Прокуратура встановила, що відповідач, будучи з 12.10.2020 власником нежитлової будівлі загальною площею 183,9 кв.м, розташованої за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, Покровський р-н., мкрн. 7 Зарічний, буд. 1а, використовує земельну ділянку комунальної власності площею 0,4771 га з кадастровим номером 1211000000:04:271:0074 без оформлення в установленому законом порядку права користування нею та без внесення плати за землю.

Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на зазначену нежитлову будівлю зареєстровано за відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 12.10.2020 №1348, укладеного між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та відповідачем.

Із змісту зазначеного договору купівлі-продажу вбачається, що об`єкт нерухомого майна розташований саме на земельній ділянці площею 0,4771 га з кадастровим номером 1211000000:04:271:0074.

Відомостями Національної кадастрової системи підтверджується, що зазначена земельна ділянка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.

Разом із тим, відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право оренди на зазначену земельну ділянку не зареєстровано, договір оренди земельної ділянки не укладався, будь-які речові права відповідача щодо користування земельною ділянкою відсутні.

На думку прокуратури, відповідач, використовуючи земельну ділянку комунальної власності для обслуговування належної йому нежитлової будівлі, протягом тривалого часу без достатньої правової підстави користується земельною ділянкою та не сплачує до місцевого бюджету плату за землю, чим порушує вимоги ст. 125, 126, 206 ЗК України, ст. 288 ПК України, а також принцип платності використання землі.

Прокуратура вважає, що виникнення спірних правовідносин безпосередньо пов`язане з правом власності відповідача щодо нежитлової будівлі загальною площею 183,9 кв. м, розташованої за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. 7 Зарічний, буд. 1а, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052008212110, яка розташована на земельній ділянці комунальної власності площею 0,4771 га з кадастровим номером 1211000000:04:271:0074.

Саме набуття відповідачем права власності на зазначену нежитлову будівлю зумовило виникнення у нього фактичної можливості користуватися земельною ділянкою, на якій ця будівля розташована, а відсутність належного оформлення права користування земельною ділянкою призвела до збереження відповідачем коштів, які за звичайних умов мали бути сплачені власнику землі.

Прокуратура вважає, що між предметом спору та зазначеним об`єктом нерухомого майна існує безпосередній фактичний та правовий зв`язок.

На думку прокуратури, невжиття заходу забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження зазначеного об`єкта нерухомого майна, створює ризик зміни його власника до моменту ухвалення та набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

У разі відчуження відповідачем належної йому нежитлової будівлі та переходу права власності на неї до іншої особи може змінитися фактичний склад правовідносин, які є підставою виникнення спірної заборгованості, що може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду про стягнення коштів.

При цьому сама можливість відповідача вільно розпорядитися належним йому нерухомим майном обумовлює необхідність запобігання вчиненню дій, які до завершення розгляду справи можуть призвести до зміни власника майна та ускладнення подальшого виконання судового рішення.

Заявлений захід забезпечення позову не передбачає позбавлення відповідача права власності на нерухоме майно, не перешкоджає його володінню та користуванню будівлею, не припиняє його господарську діяльність та не встановлює будь-яких обмежень щодо використання об`єкта за його функціональним призначенням.

Прокуратура вважає, що застосування заходу забезпечення позову у вигляді заборони відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження належної йому нежитлової будівлі, є необхідним для збереження існуючого стану майна, забезпечення можливості ефективного захисту інтересів територіальної громади та реального виконання можливого рішення суду.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до ст. 136 ГПК України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

За умовами ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії (ч. 1 п. 2); забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання (ч. 1 п. 4); іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини (ч. 1 п. 10).

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову (ч. 3 ст. 137 ГПК України).

Положеннями ч. 1 ст. 190 ЦК України визначено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 139 ГПК України, майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову (аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.05.2020 у справі №910/11739/19).

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з винесенням відповідного рішення, у свою чергу забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача. Такі заходи здійснюються до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.

Суд зазначає, що обрання належного й такого, що відповідає предмету спору, заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співмірності виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона (в даному випадку прокурор), яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд зобов`язаний здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника (в даному випадку прокурора) щодо необхідності вжиття відповідних заходів і дослідити подані в обґрунтування заяви докази та встановити наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.07.2021 у справі №914/2072/20.

Слід зазначити, що законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (п. 23 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2023 у справі №905/448/22).

За обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Верховний Суд відхилив довід скаржника щодо обов`язку заявника (в даному випадку прокурора) додатково доводити існування об`єктивних ризиків, що можуть утруднити або унеможливити виконання рішення у цій справі (про стягнення з відповідача заборгованості) за умови задоволення судом позову.

У той же час після вжиття заходів забезпечення позову відповідач не позбавлений права звернутися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову повністю чи частково і доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення.

Суд бере до уваги, що заходи забезпечення позову є тимчасовими на період вирішення спору по суті, з метою зупинення можливого вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання судового рішення у випадку задоволення позову.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача (прокурора) додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, ст. 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду.

Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Предметом позову є стягнення заборгованості з орендної плати за період з 30.07.2023 по 30.07.2026 за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 1211000000:04:271:0074 площею 0,4771 га, що знаходиться за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. 7й Зарічний, 1а у розмірі 408.846,93 грн, інфляційні витрати у розмірі 33.713,93 грн та три проценти річних у розмірі 10.248,67 грн.

Враховуючи характер спору, суд вважає, що наведений спосіб забезпечення позову (заборона відповідачу вчиняти дії, спрямовані на відчуження, державну реєстрацію переходу права власності чи інше розпорядження об`єктом нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі загальною площею 183,9 кв. м, розташовану за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. 7-Зарічний, буд. 1а, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна2052008212110) до набрання законної сили рішенням суду у цій справі) в межах ціни позову, що знаходиться на земельній ділянці, якою відповідач, за твердженням прокуратури, користується і не сплачує орендну плату відповідає критеріям розумності, обґрунтованості та адекватності.

Суд вбачає наявність зв`язку між зазначеним заходом забезпечення позову і вказаним заявником предметом спору, співмірність заходу із заявленими позовними вимогами.

Вжиття наведеного заходу забезпечення позову сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді, в разі задоволення позову - забезпечить можливість виконання рішення суду. Навпаки, невжиття зазначеного заходу забезпечення позову може унеможливити виконання рішення господарського суду в разі прийняття його на користь позивача.

Верховний Суд у постанові №918/124/23 від 29.06.2023 звернув увагу, що забезпечення позову є підтримання "statusquo", поки суд не визначиться щодо виправданості цього заходу. Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався взмозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою. Тимчасові забезпечувальні заходи мають на меті забезпечити протягом розгляду продовження існування стану, який є предметом спору (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кюблер проти Німеччини" (заява №32715/06).

У зв`язку з цим вжиття відповідних заходів забезпечення позову матиме наслідком збереження існуючого станом на момент подання заяви стану збереження майна, яке належить відповідачу на праві власності у власності відповідача до вирішення спору про підставність стягнення з відповідача грошових коштів за користування земельною ділянкою, на якій таке майно знаходиться.

Отже відсутні підстави вважати, що права відповідача та баланс інтересів будуть порушені.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі Пантелеєнко проти України зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Н. проти Нідерландів, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи Каіч та інші проти Хорватії (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Таким чином Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. При чому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Таким чином саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого судового рішення, що повністю відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Частиною 6 ст. 140 ГПК України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

В частині 1 ст. 141 ГПК України зазначено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

В даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідача чи інших осіб, більше того, такі заходи носять тимчасовий характер, що є адекватною мірою та балансом інтересів сторін у такій ситуації.

Аналогічні позиції щодо такого питання викладені у постановах Верховного Суду у справі №916/870/18 від 15.01.2019 та №916/73/19 від 27.06.2019.

Виходячи з вищевикладеного, заява прокуратури про вжиття заходів до забезпечення позову підлягає задоволенню у межах суми позову 452.809,53 грн.

Керуючись ст. 136 - 140, 234, 235 ГПК України, господарський суд

У Х В А Л И В:

Заяву Криворізької північної окружної прокуратури Дніпропетровської області про забезпечення позову задовольнити.

Заборонити фізичній особі-підприємцю БУГАЮ ОЛЕКСАНДРУ МИКОЛАЙОВИЧУ ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти дії, спрямовані на відчуження, державну реєстрацію переходу права власності чи інше розпорядження об`єктом нерухомого майна, а саме нежитловою будівлею загальною площею 183,9 кв. м, розташованою за адресою: Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, мкрн. 7-Зарічний, буд. 1а, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2052008212110), в межах ціни позову, а саме в межах 452.809,53 грн (чотирьохсот п`ятидесяти двох тисяч восьмиста дев`яти грн 53 к.) до набрання законної сили рішенням суду у цій справі.

Стягувач: КРИВОРІЗЬКА МІСЬКА РАДА (Україна, 50101, Дніпропетровська область, місто Кривий Ріг, ПЛОЩА МОЛОДІЖНА, будинок 1; ідентифікаційний код 33874388).

Боржник: Фізична особа-підприємець БУГАЙ ОЛЕКСАНДР МИКОЛАЙОВИЧ ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Заходи зустрічного забезпечення не застосовувати.

Ухвала як виконавчий документ підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження (ч. 1 ст. 144 ГПК України).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання (23.09.2026) та підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені ст. 256, 257 ГПК України.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років з дня її прийняття, тобто до 23.09.2029.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом (ч. 4 ст. 144 ГПК України).

Суддя С.А. Дупляк