Рішення № 139974442, 23.09.2026, Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 473/4553/26

РІШЕННЯ

іменем України

"23" вересня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючої судді Булкат М.С.,

за участю секретаря судового засідання Соколенко Д. К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вознесенську Миколаївської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ

В серпні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 26 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 29 березня 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уклало з відповідачем договір про відкриття кредитної лінії № 1372-7974. Відповідно до вказаного договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» відкрило на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з кредитним лімітом у 5 200,00 грн зі строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (який складається з базових періодів кредитування строком 25 календарних днів кожен), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 22 січня 2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним: у розмірі 1,75% за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (промо-ставка), у розмірі 2,50 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (знижена процентна ставка), у розмірі 2,50 % за кожен день користування коштами протягом перших 180 календарних днів (стандартна процентна ставка).

Позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 26 000 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 5 200,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 20 800 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача в повному обсязі.

04 вересня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий відповідачем, у якому останній зазначає, що є діючим військовослужбовцем, послався на пункт 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно до якого передбачено, що: військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, на весь час їх призову, а також військовослужбовцям, які під час дії особливого періоду брали або беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, перебували або перебувають безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності, у тому числі банками та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, а також посилається на сплив строків позовної давності. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зупинення провадження у справі.

В судове засідання представник позивача не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, проте у відзиві просив розгляд провести без його участі.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

При цьому суд встановив, що 29 березня 2024 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» уклало з відповідачем договір про відкриття кредитної лінії № 1372-7974. Відповідно до вказаного договору ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» відкрило на користь ОСОБА_1 кредитну лінію з кредитним лімітом у 5 200,00 грн зі строком користування коштами протягом 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (який складається з базових періодів кредитування строком 25 календарних днів кожен), а відповідач зобов`язався повернути кредит до 22 січня 2025 року, а також сплачувати проценти за користування ним: у розмірі 1,75% за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (промо-ставка), у розмірі 2,50 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом (знижена процентна ставка), у розмірі 2,50 % за кожен день користування коштами протягом перших 180 календарних днів (стандартна процентна ставка)

Позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим виникла заборгованість у загальному розмірі 26 000 грн, у тому числі: заборгованість за кредитом у розмірі 5 200,00 грн, заборгованість за процентами в розмірі 20 800 грн.

Зміст кредитного договору свідчить про досягнення сторонами згоди відносно всіх істотних умов договору, в тому числі й щодо встановлення процентів.

Згідно ч. 1 ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст.639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та відповідач з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» уклали між собою кредитний договір в електронній формі, узгодили у ньому усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальника, погодившись з ними, підписав договір за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, відповідач набув статусу, прав та обов`язків позичальника в кредитних правовідносинах з ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ст.ст.611,612,623-625,1049,1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику в строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) вона не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинна повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Матеріалами справи, а саме копією довідки платіжної системи «Easy pay» (а. с. 39) підтверджено успішне зарахування кредитних коштів за договором №1372-7974 від 29 березня 2024 року в розмірі 5 200,00 грн. на зазначену позичальником в п. 12 кредитного договору банківську картку, що повністю підтверджує факт виконання позивачем свого зобов`язання перед відповідачем.

В той же час, матеріали справи не містять доказів належного виконання позичальником своїх зобов`язань на користь позивача.

Однак, суд в частині стягнення з відповідача на користь ТОВ «Укр кредит фінанс» відсотків за договором № 1372-7974 від 29 березня 2024 року суд не погоджується, з огляду на наступне.

Відповідно до довідки щодо проходження військової служби військовослужбовцем Збройних Сил України ОСОБА_1 , останній з 25 лютого 2022 року проходив військову службу на посаді стрільця військової частини НОМЕР_1 . Надалі, безперервно перебуваючи на військовій службі, проходив її на інших посадах.

Станом на теперішній час ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді сержанта з матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 , ВОС 787089А, з 25 лютого 2026 року.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем та має право на пільги, встановлені законодавством для учасників бойових дій, що підтверджується відповідними документами з уповноважених документів.

Відповідно до п.п. 3 п. 4 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» від 20 травня 2014 року ст. 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» доповнено пунктом 15, згідно з яким військовослужбовцям з початку і до закінчення особливого періоду, а резервістам та військовозобов`язаним - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов`язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються.

Пунктом 3 Розділу ІІ Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення оборонно-мобілізаційних питань під час проведення мобілізації» дію п.п. 3 п. 4 цього Закону поширено на військовослужбовців з початку і до закінчення особливого періоду, а на резервістів та військовозобов`язаних - з моменту призову під час мобілізації і до закінчення особливого періоду, на час проходження військової служби.

Згідно з положеннями Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливим періодом є період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В Україні особливий період розпочався з моменту оголошення указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року.

За змістом ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період продовжується з моменту оголошення рішення про мобілізацію та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізацією, згідно з положеннями наведеної статті, є комплекс заходів, здійснюваних, серед іншого, з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.

У ч. 4 ст. 3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Таким чином, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду. Законом не визначено чіткого порядку припинення особливого періоду.

Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» надано визначення поняттю демобілізації як комплексу заходів, спрямованих, серед іншого, на планомірне переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, на організацію і штати мирного часу.

Вирішуючи питання щодо меж дії особливого періоду в розумінні Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 серпня 2020 року у справі №813/402/17дійшла висновку про те, що за змістом наведених вище визначень, навіть за не введення у країні воєнного стану, особливий період, початок якого пов`язаний з моментом оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової чи прихованої), хоч і охоплює час мобілізації, однак не може вважатися закінченим лише зі спливом строку, протягом якого підлягали виконанню визначені у відповідному рішенні про мобілізацію заходи.

Відповідно до п. 13 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» особам, які мають право на пільги, гарантії та компенсації, передбачені цим Законом, видаються посвідчення.

Аналіз ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» дає підстави зробити висновок, що перелік пільг військовослужбовців та членів їх сімей закріплений у п. 1-12 цього Закону та право на отримання саме цих пільг потребує наявність відповідного посвідчення.

Разом з цим, п. 15 ст. 14 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» є самостійною нормою і будь-якого посилання про можливість застосування вказаного пункту лише при наявності у військовослужбовця відповідного статусу (учасника бойових дій) Закон не передбачає. Крім цього, дія зазначеної норми поширюється на всіх військовослужбовців без виключення.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 грудня 2018 року у справі №522/12270/15-ц.

Крім того, указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/202 в Україні введено воєнний стан, який наразі триває.

З урахуванням сформованої та послідовної практики Верховного Суду, а також правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12 листопада 2025 у справі № 754/947/22, документи, що підтверджують проходження особою військової служби, зокрема довідка з місця служби, військовий квиток, витяги з наказів командування, а також інші офіційні документи, видані уповноваженими органами, можуть визнаватися належними та допустимими доказами перебування особи у складі Збройних Сил України в період дії воєнного стану.

Велика Палата Верховного Суду у зазначеній справі наголосила, що сам факт перебування особи на військовій службі під час воєнного стану є юридично значущою обставиною, яка підлягає врахуванню судом при вирішенні процесуальних та матеріально-правових питань. Разом із тим Суд підкреслив, що жоден окремий доказ не має наперед встановленої сили, а тому довідка з військової частини чи військовий квиток не можуть оцінюватися ізольовано або формально.

Суд зобов`язаний здійснювати всебічну, повну та об`єктивну оцінку таких доказів у їх сукупності з іншими матеріалами справи, з урахуванням часу їх видачі, змісту, обсягу відомостей, що в них містяться, їх узгодженості між собою, а також з урахуванням конкретних обставин справи та принципів змагальності, справедливості й розумності. Такий підхід, за висновком Великої Палати, забезпечує баланс між процесуальною економією, правом особи на доступ до правосуддя та необхідністю належного захисту прав і законних інтересів військовослужбовців у період виконання ними конституційного обов`язку щодо захисту держави.

Таким чином, правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі № 754/947/22 має системний та орієнтуючий характер для судів усіх інстанцій і підлягає обов`язковому врахуванню при вирішенні спорів, у яких встановлення факту проходження військової служби в умовах воєнного стану має істотне юридичне значення.

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_1 , як діючому військовослужбовцю, не повинні були нараховуватися проценти за кредитним договором, оскільки на нього поширювалися пільги, передбачені пунктом 15 статті 14 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

У відзиві відповідачем надано докази на підтвердження факту проходження ним військової служби, а саме: довідку про перебування на військовій службі, посвідчення учасника бойових дій та довідку щодо проходження військової служби.

Зі змісту довідки щодо проходження військової служби вбачається, що відповідач у період укладення кредитного договору та нарахування процентів перебував на військовій службі на посаді стрільця військової частини НОМЕР_1 , ВОС-100915А, відповідно до наказу № 16.

Таким чином, надані відповідачем документи у своїй сукупності підтверджують факт проходження ним військової служби у відповідний період. Відтак, суд вважає зазначені документи належними та достатніми доказами на підтвердження факту проходження відповідачем військової служби, а доводи представника позивача в цій частині необґрунтованими.

За таких обставин, немає підстав для стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, а тому позовні вимоги у вказаній частині задоволенню не підлягають.

Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у справі суд зазначає наступне.

Зупинення провадження у справі є процесуальним інститутом, спрямованим, зокрема, на забезпечення належної реалізації учасником справи своїх процесуальних прав у випадках, коли обставини, що об`єктивно перешкоджають такій реалізації, унеможливлюють розгляд справи.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем реалізовано своє право на захист та надання суду власної позиції щодо заявлених позовних вимог. Зокрема, 04 вересня 2026 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому виклав свої заперечення проти позову, навів відповідні доводи та послався, зокрема, на застосування строків позовної давності.

Таким чином, відповідач фактично скористався наданими йому процесуальними правами, висловив свою позицію щодо предмета спору та надав суду свої заперечення проти заявлених позовних вимог.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що передбачені законом підстави для зупинення провадження у справі відсутні, у зв`язку з чим клопотання відповідача про зупинення провадження у справі задоволенню не підлягає.

Також зазначаємо, що відповідач самостійно зазначив у відзиві про розгляд без його участі у зв`язку із проходженням служби.

Щодо строків позовної давності до кредитного договору № 1372-7974 від 29 березня 2024 р., то відповідно до ст.256, 257, 258, 259, 261 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Зазначений карантин введеного з 12.03.2020 Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (із наступними змінами і доповненнями), який тривав до 30 червня 2023 року.

Крім того, згідно з п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Таким чином, з урахуванням введення карантину з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) 12.03.2020, а також введення воєнного стану в Україні 24.02.2022, строк дії якого продовжено по даний час, 3-річний строк позовної давності, передбачений ст.257 ЦК України, не сплив та був продовжений на строк дії такого карантину, а в подальшому зупинений у зв`язку із введенням воєнного стану, то позивачем позов пред`явлено у межах строку позовної давності.

Враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позов про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1372-7974 про надання споживчого кредиту від 29 березня 2024 на суму 5 200 грн., яка складається із заборгованості за основною сумою боргу.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, враховуючи ступінь задоволення позовних, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати (судовий збір) в розмірі 532 грн.

Керуючись ст. ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ

позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (місцезнаходження: місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407, ідентифікаційний код 38548598) заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 1372-7974 від 29 березня 2024 року в розмірі 5 200 гривень заборгованість за кредитом, а також судові витрати в розмірі 532 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя М. С. Булкат